Решение № 138595308, 29.07.2026, Фастівський міськрайонний суд Київської області

ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Івана Ступака, 25, м. Фастів, Київська область, 08500, тел. (04565) 6-17-89,

e-mail: inbox@fs.ko.court.gov.ua, web: https://fs.ko.court.gov.ua, код ЄДРПОУ 26539699

2/381/2720/26

395/814/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 року м. Фастів

Фастівський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючої судді Анапріюк С.П.,

з участю секретаря Куліковських А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання права власності на недоотриману пенсію в порядку спадкування за законом,

установив:

У квітні 2026 року представник ОСОБА_1 адвокат Єльнікова Н.О. звернулася до Новомиргородського районного суду Кіровоградської області із зазначеною позовною заявою.

Новомиргородський районний суд Кіровоградської області ухвалою від 29.04.2026 передав цю справу за підсудністю до Фастівського міськрайонного суду Київської області.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.05.2026, справа надійшла в провадження судді Анапріюк С.П.

Вимоги позову обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 , є спадкоємцем після смерті своєї матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Місцем смерті матері позивача є Луганська область, селище Катеринівка, що підтверджується актовим записом про смерть № 261 (свідоцтво по смерть серії НОМЕР_1 , видане Новомиргородським відділом ДРАЦС 03.09.200 року). За життя ОСОБА_2 перебувала на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області як пенсіонерка та внутрішньо переміщена особа.

У 2014 році ОСОБА_2 була вимушена покинути своє постійне місце проживання в місті Луганську, у зв`язку зі збройним конфліктом та переїхала на проживання до міста Бровари Київської області. У місті Броварах вона стала на облік як внутрішньо переміщена особа (ВПО) та на пенсійний облік в органах Пенсійного фонду України.

До 2020 року ОСОБА_2 проживала в місті Бровари. Згодом, у зв`язку з відсутністю власного житла та сімейними обставинами, вона була змушена повернутися на постійне проживання до свого будинку в місті Луганськ. З початком повномасштабної війни вона не змогла виїхати з тимчасово окупованої території, де і померла.

Позивач зазначає, що вона є спадкоємцем померлої ОСОБА_2 , що підтверджується Свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданим 12 березня 2026 року приватним нотаріусом Новоукраїнського районного нотаріального округу Кіровоградської області Кізіль Ольгою Олександрівною (зареєстровано в реєстрі за № 132).

Відповідно до зазначеного свідоцтва, спадщина складається з недоотриманої пенсії в Пенсійному фонді України, розмір якої станом на 06 лютого 2026 року становить 69318,06 грн. Вказану суму Пенсійний фонд України визнав та зобов`язаний виплатити позивачці.

Позивачка не погоджується з розміром недоотриманої пенсії, визначеним Пенсійним фондом України, та вважає його заниженим.

Зазначає, що предметом спору є не вся сума пенсії, а лише різниця між фактично належною до виплати сумою та сумою, визнаною пенсійним органом. Згідно з довідкою Управління ПФУ Броварське об`єднане управління ПФУ № 4016 від 28.11.2018, заборгованість з виплати пенсії ОСОБА_2 за період грудень 2017 року - жовтень 2018 року становила 16 076,39 грн, однак Пенсійний фонд України врахував лише 11586,17 грн. Різниця становить 4 490,22 грн на користь спадкодавця.

За період з 01 лютого 2024 року по 17 липня 2025 року Пенсійний фонд України не визнає виплату пенсії ОСОБА_2 у зв`язку з непроходженням ідентификації.

Позивач вважає, що у цей період пенсія підлягала нарахуванню та виплаті спадкодавцю. Розмір невиплаченої пенсії за цей період становить 61 200,00 грн.

Отже, загальний розмір недоотриманої пенсії, яка підлягає спадкуванню, має становити 135008,25 грн, із них 69318,09 визнається відповідачем, 65690,22 грн сума, яку позивач вважає недонарахованою та невиплаченою (різниця).

Позивач неодноразово зверталася до відповідача із заявами щодо надання інформації та розрахунку недоотриманої пенсії. Однак, відповіді не отримала.

Позивач звернулася до Пенсійного фонду України із заявою про виплату недоотриманої пенсії на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом. Станом на день подання позовної заяви кошти не виплачені, вказане стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Фастівський міськрайонний суд Київської області ухвалою від 01 червня 2026 року відкрив провадження у справі та призначив її до розгляду у підготовчому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження на 08 липня 2026 року о 10 годині 00 хвилин.

Учасникам справи надіслано копію ухвали суду про відкриття провадження у справі, якою відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідно до правил ст. 178 ЦПК України, відповідач скористався своїм правом подання до суду відзиву на позовну заяву.

22.06.2026 представник Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області Гелевера В.В. подала до суду відзив на позовну заяву, згідно з яким вважає, що позовна заява задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Зазначає, що сума недоотриманої пенсії ОСОБА_2 згідно зі ст. 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» становить 69318,06 грн, а саме:

- 11586,17 грн залишок невиплачених коштів, які нараховані за період з 01.12.2017 по 31.10.2018, які обліковані в Переліку Головним управлінням за 2021 рік та виплачувались відповідно до Порядку виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) не виплачених за період до місяця відновлення їх виплати, внутрішньо переміщеним особам та особам, які відмовилися відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.2021 № 1165;

- 57731,89 грн кошти, які повернуті Пенсійному фонду України АТ «Ощадбанк» відповідно Порядку відновлення та виплати пенсій (щомісячного грошового утримання), кошти на виплату яких повернуті Пенсійному фонду України акціонерним товариством «Державний ощадний банк України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.06.2025 № 745.

Щодо інформації про період повернення коштів у сумі 57731,89 грн Пенсійному фонду України АТ «Ощадбанк» рекомендувало позивачу звернутись до АТ «Ощадбанк».

Крім того, стосовно вимоги позову про стягнення в порядку спадкування за законом недоотриману пенсію за період з грудня 2017 року по жовтень 2018 року в розмірі 4490,22 грн та з 01.02.2024 по 17.07.2025 в сумі 66690,22 грн, повідомляє таке.

Виплату пенсії ОСОБА_3 призупинено з 01.02.2024 з причини непроходження фізичної ідентифікації особи.

Відповідно до пункту 14-4 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», громадянам України, які проживають на тимчасово окупованих територіях України або під час тимчасової окупації територій виїхали на підконтрольну Україні територію, виплата пенсії згідно з цим Законом проводиться за умови неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації.

У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та Російської Федерації неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації підтверджується повідомленням про це органу Пенсійного фонду в заяві особи про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.

Оскільки, в пенсійній справі ОСОБА_2 відсутня заява з повідомленням про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації, підстави для поновлення та продовження виплати пенсії, в тому числі виплати допомоги на поховання померлої ОСОБА_2 відсутні.

Просить відмовити у задоволені позову.

02.07.2026 року представниця ОСОБА_1 адвокат Єльнікова Н.О. подала до Фастівського міськрайонного суду Київської області відповідь на відзив Головного управління Пенсійного фонду Київської області.

Фастівський міськрайонний суд Київської області ухвалою від 08 липня 2026 року закрив підготовче провадження у справі та призначив її до судового розгляду по суті на 23 липня 2026 року об 11 годині 00 хвилин.

Позивач у судове засідання не з`явилась, про день, час і місце розгляду справи повідомлена належним чином, подала до суду заяву з проханням розглядати справу без її участі, вимоги позову підтримала.

Представник позивача у судовому засіданні підтримала вимоги позову з підстав, що у ньому зазначені. Додатково пояснила, що позивач у встановленому законом порядку вступила у спадкові права після смерті своєї матері, про що отримала відповідне свідоцтво про право на спадщину. Проте це свідоцтво не охоплює всю суму пенсійних виплати, право на отримання яких за життя набула її мати. Пенсійний фонд надав інформації стосовно недоотриманої пенсії спадкодавця у меншому розмірі. Предметом позову є недоотримана за життя матір`ю позивача пенсія. Зазначена у позові сума невиплаченої пенсії стосується двох періодів. Перший період з грудня 2017 по жовтень 2018. За цей період Пенсійний фонду України у 2018 році надав спадкодавцю довідку про розмір нарахованої, але не виплаченої пенсії, згідно з відомостями якої загальний розмір нарахованої пенсії за цей період становить всього 16076,39 грн. Однак на запит нотаріуса відповідач повідомив меншу суму грошей, зменшивши її на 4490,22 грн, у зв`язку із чим у свідоцтві про право на спадщину за законом, яке отримала позивач, вказано розмір пенсії за цей період 11586,17 грн.

Крім цього, з 01.02.2024 та до дня смерті спадкодавця (17.07.2025) (другий період) їй взагалі не нараховувалась пенсія. На запит позивача пенсійний орган повідомив, що виплата пенсії припинена у зв`язку із непроходженням пенсіонером ідентифікації.

На запитання суду представник позивача пояснила, що за другий період розмір пенсії обрахований самостійно, з урахуванням середнього розміру пенсії, який нараховувався спадкодавцю. Пенсійний орган відмовився надавати будь-яку інформацію стосовно вказаного, зазначив, що не визнає ці вимоги позивача. Позивачу повідомлено, що причиною припинення виплати пенсії з лютого 2024 є непроходження її матір`ю ідентифікації. Пенсійний фонд не надавав позивачу відповідне рішення про припинення виплат та не повідомляв про його існування.

Крім цього, представник позивача провила суд врахувати, що відповідач не надав жодного доказу на підтвердження заперечень проти вимог позову.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про день, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, у поданому до суду відзиві висловив прохання про розгляд справи без його участі.

Відповідно до ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 ЦПК України, особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно з ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч. 1 ст. 223 ЦПК України).

З`ясувавши обставини, які мають значення для вирішення справи, дослідивши докази, якими обґрунтовуються вимоги заяви, перевіривши фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини, суд встановив таке.

Відповідно до свідоцтва по смерть серії НОМЕР_1 від 03.09.2025 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Місце смерті Луганська область, Луганський район, селище Катеринівка, про що Новомиргородський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Новоукраїнському районі Кіровоградської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) склав актовий запис № 261 (зворот а.с. 10).

Згідно зі Свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданим 12 березня 2026 року приватним нотаріусом Новоукраїнського районного нотаріального округу Кіровоградської області Кізіль Ольгою Олександрівною (зареєстроване в реєстрі за № 132), спадкоємцем зазначеного у цьому свідоцтві майна ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , є її дочка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Спадщина, на яку видане це свідоцтво, складається з недоотриманої пенсі в Пенсійному фонді України станом на 06.02.2026 у сумі 69318, 06 грн, що підтверджується інформацією, наданою відділом опрацювання документації № 2 Управління з питань виплат Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області 10.02.2026 № 1000-0502-8/16305 (а.с. 6).

Броварське об`єднане управління Пенсійного фонду України Київської області листом № 895/Б-01 від 28 листопада 2018 року повідомило ОСОБА_2 у відповідь на її заяву про поновлення виплати пенсії про те, що 28.09.2018 року її включено до списку № 199 на отримання інформації для здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування. Згідно з листом управління соціального захисту населення Броварської міської ради № 114 від 04.10.2018 виплата пенсії поновлена з дати припинення. Виплата пенсії розпочата з листопада 2018 року. Сума пенсії за попередній період буде виплачена у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (зворот а.с.6).

Відповідно до довідки Броварського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області № 4616 від 28.11.2018, ОСОБА_2 перебуває на обліку в Управлінні і отримує пенсію за віком. В довідці зазначений розмір щомісячної пенсії за період з грудня 2017 по жовтень 2018 (всього 16076,39 грн). Кошти нараховані, але не виплачені відповідно до Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат ВПО, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 (а.с. 7).

Згідно з відповіддю Департаменту пенсійного забезпечення, страхових виплат, соціальних послуг, субсидій та пільг Пенсійного фонду України від 16.02.2026, наданим на звернення ОСОБА_1 від 12.01.2026, ОСОБА_2 перебувала на обліку Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області, була внутрішньо переміщеною особою. У зв`язку з надходженням до управління відповідного повідомлення від АТ «Ощадбанк» перерахування пенсії на рахунок ОСОБА_2 було припинено з лютого 2024 до проходження фізичної ідентифікації. 23.06.2024 набрали чинності зміни до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», згідно з якими частину першу статті 49 Закону № 1058 доповнено пунктом 4-1, який передбачає, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється у разі непроходження фізичної ідентифікації у випадках, передбачених законом.

З часу припинення виплати пенсії ОСОБА_2 із заявою про поновлення виплати пенсії не зверталася та не повідомляла про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації.

Згідно із свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_6 в селищі Катеринівка Луганського району Луганської області, яке з 2014 року є тимчасово окупованою територією рф.

У зв`язку з непідтвердженням проживання разом з померлою пенсіонеркою на день її смерті, недоотримані суми пенсії, які були нараховані за життя пенсіонерки, підлягають виплаті визначеному нотаріусом спадкоємцю. Виплата повернутих сум пенсії здійснюється як виплата недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера у порядку, встановленому ст. 52 Закону України №1058 (зворот а.с. 7).

Згідно з повідомленням Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області № 20457-17834/В-02/8-1000/26 від 03.04.2026, наданим на звернення ОСОБА_1 від 20.03.2026 вх. №17834/В-1000-26, на запит нотаріуса від 17.10.2025 №31/02-14 листом від 10.02.2026 надано відповідь, що сума недоотриманої пенсії ОСОБА_2 згідно ст. 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» становить 69 318,06 грн, а саме:

- 11586,17 грн залишок невиплачених коштів, які нараховані за період з 01.12.2017 по 31.10.2018, які обліковані в Переліку Головним управлінням за 2021 рік та виплачувались відповідно до Порядку виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) не виплачених за період до місяця відновлення їх виплати, внутрішньо переміщеним особам та особам, які відмовилися відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.2021 № 1165;

- 57731,89 грн кошти, які повернуті Пенсійному фонду України АТ «Ощадбанк» відповідно Порядку відновлення та виплати пенсій (щомісячного грошового утримання), кошти на виплату яких повернуті Пенсійному фонду України акціонерним товариством «Державний ощадний банк України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.06.2025 № 745 (а.с. 8).

Відповідно до повідомлення Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області № 24524-21900/В-02/1000/26 від 21.04.2026, наданим на звернення ОСОБА_1 від 07.04.2026 вх. №21900/В-1000-26, на запит нотаріуса від 17.10.2025 №31/02-14 листом від 10.02.2026 надано відповідь, що сума недоотриманої пенсії ОСОБА_2 становить 69 318,06 грн, а саме:

- 11586,17 грн залишок невиплачених коштів, які нараховані за період з 01.12.2017 по 31.10.2018, які обліковані в Переліку Головним управлінням за 2021 рік та виплачувались відповідно до Порядку виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) не виплачених за період до місяця відновлення їх виплати, внутрішньо переміщеним особам та особам, які відмовилися відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.2021 № 1165;

- 57731,89 грн кошти, які повернуті Пенсійному фонду України АТ «Ощадбанк» відповідно Порядку відновлення та виплати пенсій (щомісячного грошового утримання), кошти на виплату яких повернуті Пенсійному фонду України акціонерним товариством «Державний ощадний банк України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.06.2025 № 745.

Щодо інформації про період повернення коштів у сумі 57731,89 грн Пенсійному фонду України АТ «Ощадбанк» рекомендовано звернутись до АТ «Ощадбанк» (зворот а.с.8).

Нормативно-правове обґрунтування.

Відповідно до статті 41 Конституції України, кожному гарантовано право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до Європейської соціальної хартії (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року №137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року, кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Відповідно до частини першої статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Статтею 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали.

Члени сім`ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі звернення кількох членів сім`ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну. У разі відсутності членів сім`ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі незвернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, входить до складу спадщини.

Відповідно до статті 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до статті 1227 ЦК України, суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліменти, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а в разі їх відсутності входять до складу спадщини.

Висновки суду.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, на предмет їх належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, надавши оцінку зібраним у справі доказам в цілому та кожному доказу окремо, суд встановив наступні обставини та дійшов до таких висновків.

Спір між сторонами виник з приводу захисту позивачем свого права на отримання спадкового майна, що складається нарахованої та невиплаченої пенсії спадкодавцю за період з грудня 2017 року по жовтень 2018 року, а також ненарахованої пенсії з 01.02.2024.

Відповідач не визнає за спадкодавцем право на отримання пенсійних виплат за вказані періоди.

Позивач зазначає та відповідач визнає, що спадкодавець ОСОБА_2 була пенсіонером та перебувала на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Київській області та отримувала пенсію, призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Також ОСОБА_2 була внутрішньо переміщеною особою.

Відповідач стверджує, що виплата пенсії ОСОБА_2 проведена до 01.02.2024, у подальшому нарахування пенсійних коштів не здійснювалось у зв`язку з непроходженням пенсіонером фізичної ідентифікації особи.

Також відповідач зазначає, що виплата пенсії припинена за рішенням пенсійного органу, оскільки пенсіонер не звернулася до органів Пенсійного фонду України з відповідною заявою про поновлення виплати пенсії, в тому числі із повідомленням про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації.

Суд вважає, що обставини свідчать про неможливість врегулювання у позасудовому порядку цього спору щодо спадкування позивачем пенсійних виплат, які належали її матері ОСОБА_2 за життя та не були нею отримані до моменту смерті.

З огляду на вказане суд зазначає про таке.

Відповідно до ст. 1227 ЦК України, суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

При вирішенні спорів про право на спадщину на належні спадкодавцю за життя суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, визначальним є те, чи були такі виплати нараховані спадкодавцеві за життя, оскільки лише за умови, що такі суми були нараховані за життя, проте не отримані спадкодавцем, вони можуть увійти до складу спадщини.

Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 243/2404/19-ц та від 14 квітня 2020 року у справі № 431/6232/18-ц.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Згідно із ч. 1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Відповідно до ст. 92 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії та водночас мають найвищу юридичну силу, виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки (частини 1, 6).

Суд бере до уваги, що системний аналіз чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини свідчить про те, що право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом (частина 2).

Згідно з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 243/13575/19, який відповідно до ч. 6 ст. 263 ЦПК України є обов`язковим для врахування щодо застосування відповідних норм права, тлумачення статті 1227 ЦК України доводить, що цією правовою нормою встановлено сингулярне правонаступництво членів сім`ї спадкодавця на отримання належних йому та не отриманих ним за життя грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат. Указані суми включаються до складу спадщини лише у разі відсутності у спадкодавця членів сім`ї чи їх відмови від права на отримання вказаних сум. Специфіка правонаступництва прав на отримання сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат обґрунтовується необхідністю: а) створення умов для охорони майнових інтересів членів сім`ї спадкодавця в разі, коли вони не є його спадкоємцями; б) забезпечення можливості реалізації права на одержання членами сім`ї спадкодавця належних йому грошових коштів без дотримання передбаченої ЦК України процедури оформлення спадщини.

Право на одержання грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат виникає у членів сім`ї спадкодавця внаслідок вказівки закону (стаття 1227 ЦК України) та додаткового юридичного факту смерті спадкодавця.

Окрім цього, звичайно, необхідно, щоб спадкодавець не реалізував належне йому право на отримання певних сум.

Причини, через які ці суми не були отримані, можуть бути різноманітними, але закон не надає їм юридичного значення.

Моментом, з якого виникатимуть права на отримання виплат, буде момент смерті спадкодавця. Законодавець не вказує, що перехід права на отримання цих сум є спадкуванням, а члени сім`ї спадкоємцями.

Це має важливе значення, оскільки дозволяє зробити висновок, що на набуття права на одержання грошових сум відповідно до статті 1227 ЦК України не поширюються норми про спадкування за заповітом або законом, зокрема, щодо усунення від спадкування (стаття 1224 ЦК України), прийняття, строків прийняття та оформлення спадщини, врахування цих сум при визначенні розміру обов`язкової частки (стаття 1241 ЦК України), задоволення вимог кредиторів (стаття 1281 ЦК України). Відповідно, при включенні зазначених прав до складу спадщини їх спадкування має відбуватися за правилами, встановленими для спадкування за заповітом або законом.

Право на перерахунок певних виплат, яке мав винятково спадкодавець, що був їх одержувачем, оскільки така можливість пов`язана з його суб`єктивним правом (зокрема право на страхові виплати). Саме тому у членів сім`ї спадкодавця або ж у спадкоємців не виникає права вимагати перерахунку відповідних сум. Теж саме стосується і випадку вимагати призначення тієї чи іншої виплати. Тому потрібно відмежовувати ситуації при застосуванні положень статті 1217 ЦК України, за яких члени сім`ї чи спадкоємці вимагають перерахунку чи призначення певних виплат, та випадки, за яких спадкодавцю неправомірно припиняють ті чи інші виплати.

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 31.10.2022 року у справі № 727/12371/21, припинення пенсійних виплат за життя спадкодавця з підстав, не передбачених законом, та неоскарження дій фонду спадкодавцем не зумовлює припинення вже призначених пенсійних виплат і не позбавляє його спадкоємців можливості спадкувати право на отримання пенсії.

Право на таку пенсію у спадкодавця зберігається і в розумінні положень статті 1227 ЦК України ці пенсійні виплати вважаються такими, що належали до виплати спадкодавцю, а тому спадкоємець відповідно до положень статті 1227 ЦК України має право на отримання пенсії у порядку спадкування за законом.

Вказаний висновок узгоджується з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року у справі № 243/13575/19.

Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи наведене в абзаці 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».

Згідно із визначенням, що міститься у вказаному Закону, внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Відповідно до ст. 2 цього Закону, Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, повернення таких осіб до їх покинутого місця проживання в Україні та їх реінтеграції.

Відповідно до ст. 2 Закону України від 18 січня 2018 року «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», за фізичними особами незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального правового статусу та за юридичними особами зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, якщо таке майно набуте відповідно до законів України.

Суд наголошує, що жоден Закон України не визначає такої підстави для припинення нарахування та виплати пенсії, як відсутність у особи її реєстрації як внутрішньо переміщеної особи, не підтвердження місця фактичного проживання.

Згідно з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 року у справі № 243/3505/16-ц, постановах Верховного Суду від 17.12.2018 року у справі № 243/5697/16-ц, від 12.12.2018 року у справі № 227/2802/16-ц, від 18.05.2022 року у справі № 638/8368/19, підтверджуючи майнові права фізичних осіб незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального статусу, закон не передбачає жодних обмежень інших прав таких осіб, які вони можуть реалізувати на території України.

Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» прийнятий з метою визначити особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях України.

Цим Законом, як і іншими законами, не визначено такої підстави для припинення пенсії як відсутність у особи її реєстрації як внутрішньо переміщеної особи, не підтвердження місця фактичного проживання чи незвернення до органів Пенсійного фонду України щодо переведення виплати пенсій на територію, контрольовану українською владою.

Тому припинення пенсійних виплат за життя спадкодавця з підстав, не передбачених законом, та неоскарження дій спадкодавцем не зумовлює припинення вже призначених пенсійних виплат і не позбавляє його спадкоємців можливості спадкувати право на отримання пенсії.

Право на такі виплати у спадкодавця зберігається і в розумінні положень ст. 1227 ЦК України ці виплати вважаються такими, що належали до виплати спадкодавцю, а тому спадкоємець має право на отримання пенсії у порядку спадкування за законом.

Аналогічні висновки висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 286/3516/16-ц.

Також, вирішуючи спір у цій справі, суд враховує, що наведений у ч. 1 ст. 49 Закону «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється, зокрема, у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд.

Аналіз усіх наведених норм матеріального права свідчить, що законодавець не забороняє спадкування права на отримання нарахованої, але не одержаної пенсії

За таких обставин, суд висновує, що позивач як спадкоємець померлої ОСОБА_2 на підставі ст. 1227 ЦК України має право на отримання недоотриманої пенсії у порядку спадкування, до складу якої входять як суми нарахованої, але не виплаченої за життя пенсії, так і суми, які без законних підстав не нараховувались пенсійним органом.

У справі, що розглядається, суд встановив, що позивач в установлений законом строк прийняла спадщину після смерті ОСОБА_2 як спадкоємець за законом першої черги.

Вона отримала свідоцтво про право на спадщину за законом, проте до складу спадкового майна, що визначене у цьому свідоцтві, частково ввійшли належні спадкодавцю пенсійні виплати за період з грудня 2017 року по жовтень 2018 року, а також не ввійшла пенсія з 01.02.2024.

З пояснень представника позивача та відомостей позову і доданих до нього доказів суд встановив, що з лютого 2024 року ОСОБА_2 виїхала та проживала на тимчасово окупованій території Луганської області і там померла.

Також суд в становив, що розмір нарахованої, але невиплаченої ОСОБА_2 за життя пенсії за період з грудня 2017 року по жовтень 2018 року становить 16076,39 грн.

Ця обставина підтверджена відповідачем у довідці, виданій спадкодавцю у 2018 році.

Під час розгляду справи відповідач не спростував відомості цієї довідки, не заперечив її зміст на предмет наявності помилки, а також не надав суду відомості про часткову сплату коштів, про які зазначено у цій довідці.

Водночас на запит нотаріуса пенсійний орган за цей період підтвердив лише 11586,17 грн, решту суми у розмірі 4490,22 відповідач не визнає.

З огляду на вказане суд зазначає, що позивач, відповідно до статті 1227 ЦК України, успадкувала належні спадкодавцю пенсію в тому розмірі, в якому спадкодавець мав право на їх виплату на момент своєї смерті.

Дата звернення спадкоємця до органу Пенсійного фонду України з вимогою про надання інформації щодо нарахованої, але не виплаченої спадкодавцю за життя пенсії не впливає на розмір цих виплат та не надає органам Пенсійного фонду України права на їх обмеження.

Сама по собі видача спадкоємцю свідоцтва про право на спадщину за законом, в якому зазначено менший розмір недоотриманої спадкодавцем пенсії, ніж передбачений законом, також не є підставою для відмови спадкоємцю у задоволенні позову з підстав неоскарження спадкоємцем цього свідоцтва, адже, прийнявши спадщину в установленому законом порядку, спадкоємець набула право на все майно, яке належало спадкодавцеві на час смерті, в тому числі і на нараховану, але не отриману ним пенсію, а тому відповідно до статті 1227 ЦК України вона має право на її отримання.

Крім цього, суд бере до уваги, що наявні у матеріалах справи докази свідчать про відсутність вини спадкодавця у неотриманні пенсії за життя, оскільки вона не отримала пенсію за період з грудня 2017 року по жовтень 2018 року у зв`язку з її невиплатою відповідачем.

Позивач в установлений законом строк вступила у права спадкоємця після смерті її матері як спадкоємець за законом першої черги.

Отже, позивачка успадкувала належну її матері суму пенсії у тому розмірі, у якому вона як спадкодавець мала право на її виплату на момент своєї смерті.

Відповідно до ч. 3 ст. 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», ст. 1227 ЦК України, суд дійшов висновку про те, що позивачка має право на отримання спірної суми коштів у порядку спадкування за законом.

Оскільки відповідач відмовляється виплатити ці кошти позивачці у добровільному порядку, суд вважає, що порушені права позивачки підлягають захисту у судовому порядку і належним способом захисту у спірних правовідносинах є стягнення цих коштів з відповідача на її користь.

Також суд встановив, що виплата пенсії ОСОБА_3 призупинена відповідачем з 01.02.2024 та до дня її смерті з причини непроходження нею фізичної ідентифікації особи.

Суд враховує, що, згідно із пунктом 14-4 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», громадянам України, які проживають на тимчасово окупованих територіях України або під час тимчасової окупації територій виїхали на підконтрольну Україні територію, виплата пенсії проводиться за умови неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення рф, що підтверджується повідомленням про це органу Пенсійного фонду в заяві особи про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.

На вказану норму права посилається відповідач, обґрунтовуючи заперечення проти позову.

Також у наданій позивачу відповіді щодо причини припинення нарахування пенсії її матері, відповідач зазначив, що 23.06.2024 набрали чинності зміни до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», згідно з якими частину першу статті 49 Закону № 1058 доповнено пунктом 4-1, який передбачає, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється у разі непроходження фізичної ідентифікації у випадках, передбачених законом.

Отже, закон визначає, що підставою для припинення виплати пенсії у разі непроходження фізичної ідентифікації є рішення територіальних органів Пенсійного фонду або рішення суду.

Проте, в обґрунтування заперечень проти позову та, доводячи наявність законних підстав для припинення виплати пенсії спадкодавцю і як наслідок відсутність у спадкоємця права на їх отримання, відповідач не надав суду ні відповідне рішення територіального органу Пенсійного фонду, прийняте в установленому законом порядку, ні рішення суду про припинення нарахування та виплати пенсії ОСОБА_2 з лютого 2024 року.

Отже, відповідач не надав суду належних і достатніх доказів на спростування доводів позивача у цій частині.

З огляду на вказане суд висновує, що у спірних правовідносинах відповідач не мав правових підстав для застосування обмежень, передбачених ст. 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» і доводи відповідача про те, що перерахування пенсії на рахунок ОСОБА_2 було припинено з лютого 2024 до проходження фізичної ідентифікації є безпідставними.

Суд наголошує, що припинення пенсійних виплат за життя спадкодавця з підстав, не передбачених законом (зокрема і у разі відсутності відповідного рішення про це), та неоскарження дій фонду спадкодавцем не зумовлює припинення вже призначених пенсійних виплат і не позбавляє його спадкоємців можливості спадкувати право на отримання пенсії (висновок Верховного Суду у постанові від 31.10.2022 року у справі № 727/12371/21).

Право на таку пенсію у спадкодавця зберігається і в розумінні ст.1227 ЦК України ці пенсійні виплати вважаються такими, що належали до виплати спадкодавцю, а тому спадкоємець має право на отримання пенсії у порядку спадкування за законом.

Водночас ч. 2 ст. 49 вказаного Закону передбачає поновлення виплати пенсії і таке поновлення здійснюється в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 35 та ст. 46 цього Закону за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Тобто, нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії.

Суд звертає увагу на те, що обмеження у 3 роки на виплату нарахованої пенсії за минулий час, передбачені ч. 1 ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», застосовуються тільки за наявності вини пенсіонера у несвоєчасному отриманні пенсії.

Такий висновок Верховний Суд виклав у постанові від 31.10.2022 року у справі № 727/12371/21.

Право на таку пенсію у спадкодавця зберігається і в розумінні положень статті 1227 ЦК України ці пенсійні виплати вважаються такими, що належали до виплати спадкодавцю, а тому спадкоємець відповідно до положень статті 1227 ЦК України має право на отримання пенсії у порядку спадкування за законом (висновок Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 243/13575/19).

Також суд враховує й положення ст. 46 Закону «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

За встановлених обставин статті 46 та 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» дають законні підстави для поновлення виплати вказаної пенсії, а отже і для задоволення відповідної позовної вимоги.

Водночас суд відхиляє посилання відповідача на п.14-4 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та те, що померла ОСОБА_2 не зверталася до відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії з повідомленням про одержання чи неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації.

При цьому суд виходить з того, що спадкодавець ОСОБА_2 померла в Луганській області у 2025 та з причини перебування вказаної території під тимчасовою окупацією країни-агресора була позбавлена можливості подати таке повідомлення.

Крім цього, суд враховує, що зміни до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», згідно з якими частину першу статті 49 Закону № 1058 доповнено пунктом 4-1, набрали чинності 23.06.2024, а відповідач припинив нарахування та виплату пенсії спадкодавцю з 01.02.2024, тобто раніше.

З огляду на це суд вважає безпідставним посилання відповідача на вказану правову норму.

Таким чином, суд висновує про те, що відповідач зобов`язаний нарахувати та виплатити позивачеві пенсійні виплати ОСОБА_2 за період з 01.02.2024 року до 17.07.2025 року, на які вона мала право за життя, але не отримувала через безпідставне ненарахування їх Пенсійним фондом.

Тому позивач, як спадкоємець, має право на всю суму недоотриманої пенсіонером пенсії, оскільки суми недоотриманої за життя пенсіонером пенсії входить до складу спадщини.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у частині другій статті 16 ЦК України.

Також вказана правова норма визначає, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Порядок визначення способу захисту, який суд може застосувати, здійснюючи правосуддя встановлено в статті 5 ЦПК України.

При визначенні способу захисту у відповідності до вказаної норми слід ураховувати положення частини першої статті 13, пункту 4 частини третьої статті 175 ЦПК України, відповідно до яких спосіб захисту, який може застосувати суд при вирішенні справи, обирає позивач, а отже, суд позбавлений можливості на власний розсуд обирати і захищати права позивач у спосіб, який останній не просить застосувати.

За загальним правилом (частина перша статті 5 ЦПК України) суд здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Зазначене слід розуміти так, що суд захищає права, свободи та інтереси осіб у спосіб, який прямо передбачений нормою матеріального права або договором.

При цьому, позивач, обираючи спосіб захисту, якій він просить суд застосувати для захисту його прав, свобод чи інтересів, може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту (передбаченими законом або договором), якщо це не заборонено законом.

Якщо ж законом або договором не передбачено ефективного способу захисту, який би ефективно захищав права, свободи чи інтереси позивача, суд може захистити їх у спосіб, що не суперечить закону (частина друга статті 5 ЦПК України).

Вказане з урахуванням положень частини першої статті 2 ЦПК України означає, що спосіб захисту, який позивач може обрати, а суд застосувати при здійсненні судочинства у будь-якому випадку має бути ефективним, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням, дозволяє забезпечити реальне поновлення в порушених правах.

Тому, обираючи спосіб захисту позивач повинен (в першу чергу) перевірити, чи не передбачає закон або договір ефективного способу захист.

Якщо такий спосіб захисту законом або договором передбачено, позивач повинен обрати саме такий спосіб.

Якщо у такому випадку позивач обрав інший спосіб захисту суд має відмовити в задоволенні позову, крім випадку, коли з врахуванням положень частини другої статті 5 ЦПК України, дійде висновку про те, що обраний позивачем спосіб захисту спроможний більш ефективно захистити порушені права, свободи чи інтереси особи, але за умови, що такий спосіб захисту є адекватним обставинам справи.

Суд не має визначати ефективний спосіб захисту права замість позивача, тобто виходити за межі позовних вимог у випадку, якщо обраний позивачем спосіб захисту права не є ефективним.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).

При цьому, цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Однак відсутність законодавчо закріпленого визначення поняття «спосіб захисту права та/або інтересу» не виключає виокремлення матеріально-правового та процесуально-правового аспектів захисту цивільного права та інтересу.

Так матеріально-правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів насамперед полягає у з`ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.

В свою чергу процесуально-правовий аспект захисту права полягає в тому, що суди розглядають в порядку відповідного виду судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із відповідних відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. При цьому вказаний аспект включає в себе не лише правильність обрання передбаченого законом або договором способу захисту, але і необхідність належного правового обґрунтування вимог відповідними нормами права.

Тобто, саме на позивача покладено обов`язок у позовній заяві викласти обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги, зазначити докази, що підтверджують вказані обставини, а також вказати правові підстави позову, а суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, при розгляді справи повинен надати правильну правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, і не застосовує самостійно для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, якщо позивач не обґрунтовує ними свої вимоги з наданням відповідних доказів, і застосування цих норм призводить до зміни предмета позову або обраного способу захисту прав та інтересів.

Тобто, на думку суду, виходячи з аксіоми цивільного судочинства jura novit curia «суд знає закон», при розгляді справи суд дійсно повинен надати правильну правову кваліфікацію відносинам сторін, яка проте не може бути застосована судом для вирішення спору по суті за відсутності відповідного клопотання позивача у справі, оскільки інший підхід суду порушив би принцип диспозитивності судового процесу та правомірні очікування як позивача (який звертається саме з певним чином обґрунтованою в правовому аспекті вимогою) так і відповідача (який заперечуючи проти позову наводить доводи саме щодо тих підстав та обґрунтувань, які наводяться позивачем у справі).

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 23 вересня 2019 року у справі № 917/1739/17, від 30 червня 2021 року у справі № 742/3238/17 та інших.

У справі, що розглядається, при визначенні розміру недоотриманої пенсіонером за життя пенсії, яка увійшла до складу спадщини, суд, виконуючи свій процесуальний обов`язок, всебічно дослідив подані сторонами докази у виді відповідей відповідача на запити позивача та нотаріуса, довідку про розмір призначеної та невиплаченої пенсії, зміст поданого до суду відповідачем відзив, перевірив їх, оцінив у сукупності та взаємозв`язку і дійшов такого висновку.

Сума невиплаченої спадкодавцю за життя пенсії за період з грудня 2017 року по жовтень 2018 року підтверджена виданою відповідачем довідкою, згідно з якою становить 16076,39 грн.

Цю обставину відповідач не спростував.

Тому у суду відсутні сумніви щодо безпідставності невизнання відповідачем невиплаченої спадкодавцю пенсії у розмірі 4490,22 року.

Вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Стосовно розміру ненарахованої і невиплаченої пенсії ОСОБА_2 за період з 01.02.2024 до 17.07.2025, то суд враховує, що відповідач не надав ні позивачу, ні суду відомостей стосовно розміру пенсії, яка підлягала нарахуванню та виплаті спадкодавцю.

У позовній заяві позивач зазначила розмір пенсії, який розрахувала самостійно, керуючись власними судженнями.

Як наслідок суд вважає, що на підставі наявних у суду доказів неможливо перевірити розмір недоотриманої пенсії та самостійно визначити цей розмір з урахуванням даних про розмір пенсії та надбавок до неї з урахуванням трудового стажу, індивідуальної індексації, надбавок, врахованих при призначенні пенсії пенсіонеру тощо.

Відповідно до приписів ЦПК України, рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на це суд вважає, що вимога про визнання за позивачем та про стягнення з відповідача 61 200,00 грн недоотриманої суми пенсії за період з 01.02.2024 до 17.07.2025 не є належною у цих правовідносинах з урахуванням відсутності підтвердження розмірів пенсії.

Однак, з урахуванням змісту порушеного права, за захистом якого звернувся позивач,

у спірних правовідносинах ефективним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу як спадкоємцю суми пенсії за період з 01.02.2024 до 17.07.2025, належної спадкодавцю ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_6 , буде ефективним способом захисту порушеного права позивача на спадкування належних спадкоємцю сум пенсії.

Отже вимога про зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачеві суми пенсії за період з 01 квітня 2023 року по 31 серпня 2024 року включно також є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог частин 3 та 4 статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 128 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц висловила висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

На позивача покладено процесуальний обов`язок довести заявлені позовні вимоги.

На відповідача покладено обов`язок спростувати заявлені у позові вимоги.

Отже, цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей.

Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

З урахуванням вказаного, а також того, що у матеріалах справи наявні належні та достатні докази, які підтверджують обставини, наведені у позовній заяві, суд вважає цей позов обґрунтованим та дійшов висновку про наявність правових підстав для його задоволення повністю.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 , п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із п. 1 ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням результату вирішення цієї справи з відповідача на користь позивачки підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у розмірі 1064,96 грн.

Керуючись ст. 259, 263-265 ЦПК України, суд

вирішив:

Задовольнити повністю позов.

Визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом після смерті її матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , на недоотримані за життя пенсійні виплати за період з грудня 2017 по жовтень 2018 в розмірі 4490 (чотири тисячі чотириста дев`яносто) гривень 22 копійки та за період з 01 лютого 2024 року до 17 липня 2025 року.

Стягнути із Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на користь ОСОБА_1 у порядку спадкування за законом недоотриману пенсію ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , за період з грудня 2017 року по жовтень 2018 року у розмірі 4490 (чотири тисячі чотириста дев`яносто) гривень 22 копійки.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 як спадкоємцю за законом після смерті її матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , недоотриману пенсію, яка належала спадкодавцю, за період з 01 лютого 2024 року до 17 липня 2025 року.

Стягнути із Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на користь ОСОБА_1 сплачений нею судовий збір у розмірі 1064 (одна тисяча шістдесят чотири) гривні 96 копійок.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса місця проживання ВПО: АДРЕСА_2 .

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, ЄДРПОУ- 22933548, місце знаходження: Київська область, м. Фастів, вул. Андрія Саєнка, буд. 10.

Повне судове рішення складене та проголошене 29.07.2026 року.

Суддя Сніжана АНАПРІЮК