Решение № 138580895, 29.07.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 рокуСправа №160/4704/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лозицької І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якій просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №047150033798 від 11.02.2026 про відмову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в призначенні пенсії за віком відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком, періоди його роботи за 1982-1983, 1985-1987, 1989-2000 роки в колгоспі «Ленінський шлях», КСП «Деметра+», Софіївського району Дніпропетровської області;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) про призначення пенсії за віком відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням зарахованих судом до страхового стажу періоди його роботи за 1981-1983, 1985-1987, 1989-2000 роки в колгоспі «Ленінський шлях», КСП «Деметра+», Софіївського району Дніпропетровської області.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком. За принципом екстериторіальності заяву позивача розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області, яким прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком з підстав недостатності страхового стажу. Позивач із таким рішенням не погоджується, що стало підставою для звернення до суду з цією позовною заявою.

Ухвалою суду відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, а також встановлено відповідачам строк для надання відзивів на позов та доказів на їх обґрунтування.

Відповідачами на виконання ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), не було надіслано до суду відзивів на позовну заяву та не було повідомлено про поважність причин ненадання відзивів.

Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 03.02.2026 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком.

За принципом екстериторіальності заяву позивача розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області, яким прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії від 11.02.2026 №047150033798, яке мотивоване відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зокрема, зазначено, що за доданими документами до страхового стажу позивача не зараховано:

- період роботи у колгоспі за 1981-1983 роки згідно з записами трудової книжки №949а від 21.11.1983, оскільки відсутня інформація про кількість фактично відпрацьованих днів і встановлений річний мінімум, а також період роботи передує даті заповнення трудової книжки, що є порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Міністерством соціального захисту населення України 29.07.1993 №58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110;

- період роботи у колгоспі за 1985-1987 роки згідно з записами трудової книжки №949а від 21.11.1983, оскільки відсутня інформація про кількість фактично відпрацьованих днів і встановлений річний мінімум;

- період роботи у колгоспі за 1989-2000 роки згідно з записами трудової книжки №949а від 21.11.1983 зараховано частково згідно з даними індивідуальних відомостей про застраховану особу у Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, оскільки відсутня інформація про кількість фактично відпрацьованих днів і встановлений річний мінімум;

- період роботи з 01.04.2000 по 28.02.2001 згідно з записами трудової книжки №949а від 21.11.1983 зараховано частково згідно з даними індивідуальних відомостей про застраховану особу у Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, оскільки печатка, яка засвідчує запис про звільнення не придатна до сприйняття, а також наявне виправлення в даті звільнення та не завірено належним чином, що є порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Міністерством соціального захисту населення України 29.07.1993 №58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110;

- період роботи з 01.03.2001 по 19.09.2002 згідно з записами трудової книжки №949а від 21.11.1983 зараховано частково згідно з даними індивідуальних відомостей про застраховану особу у Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, оскільки на виконання Указу Президента України від 04.05.1998 №401 та постанов Кабінету Міністрів України від 04.06.1998 №794, від 08.06.1998 №832 персоніфікований облік відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування впроваджувався протягом 1998-2000 років. Починаючи з 01.07.2000 обчислення пенсій здійснюється із заробітку особи за період роботи після 01.07.2000 за даними системи персоніфікованого обліку (пункт 3 постанови №794). З урахуванням зазначених норм, персоніфікований облік відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування з 01.07.2000 є обов`язковим;

- період роботи з 02.09.2002 по 19.11.2004 згідно з записами трудової книжки НОМЕР_2 від 05.09.2002 зараховано частково згідно з даними індивідуальних відомостей про застраховану особу у Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, оскільки відсутні відомості щодо сплати страхових внесків за 2002 та 2004 роки.

Позивач із означеним рішенням не погоджується, вважає його протиправним та таким, що підлягає скасуванню судом, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Надане вищевказаною статтею право деталізоване у Законі України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі Закон № 1788-XII) та Законі України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV).

Згідно ст. 1 Закону № 1788-XII громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до ст. 7 Закону № 1788-XII звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.

Відповідно до ст. 1 Закону № 1058-IV страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Згідно із ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Наведене кореспондується положеннями ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV, за якими страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно з ч. ч. 1-2 ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Згідно зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Також, відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 (далі Порядок № 637), встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених правових положень свідчить про те, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Пунктом 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі Порядок № 22-1), передбачено перелік документів, що додаються до заяви для призначення пенсії за віком.

Згідно з п. п. 3 п. 4.2 Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що право органів, які призначають пенсію, вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі, не повинно нівелювати обов`язок пенсійного органу щодо установлення права особи на одержання пенсії на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів, як це визначено у пункті 4.7 Порядку № 22-1.

Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.

Суд зазначає, що вищенаведені норми встановлюють виключний пріоритет трудової книжки перед іншими документами для визначення страхового стажу.

Судом встановлено, що трудова книжка колгоспника №949а від 21.11.1983 містить наступні записи щодо спірних періодів роботи позивача:

- в колгоспі «Ленінський шлях» (реорганізовано в КСП «Деметра+» з 17.02.1995):

- 14.03.1982 тракторний, відроблено 10 людино-днів за рік (встановлений мінімум 10);

- 07.03.1983 тракторний, відроблено 244 людино-дні за рік (встановлений мінімум 305);

- 19.02.1984 тракторний, відроблено 222 людино-дні за рік (встановлений мінімум 305);

- з грудня 1985 тракторний, відроблено 27 людино-днів за рік (встановлений мінімум 305);

- 17.02.1987 тракторний, відроблено 305 людино-днів за рік (встановлений мінімум 305);

- 02.1987 тракторний, відроблено 34 людино-дні за рік (встановлений мінімум 34);

- 1989 відроблено 148 людино-дні за рік (встановлений мінімум 280);

- 1990 відроблено 358 людино-днів за рік (встановлений мінімум 280);

- 1991 відроблено 282 людино-дні за рік (встановлений мінімум 280);

- 1992 відроблено 360 людино-днів за рік (встановлений мінімум 280);

- 1993 відроблено 360 людино-днів за рік (встановлений мінімум 280);

- 1994 відроблено 335 людино-днів за рік (встановлений мінімум 280);

- 1995 відроблено 314 людино-днів за рік (встановлений мінімум 280);

- 1996 відроблено 300 людино-днів за рік (встановлений мінімум 300);

- 1997 відроблено 337 людино-днів за рік (встановлений мінімум 300);

- 1998 відроблено 344 людино-дні за рік (встановлений мінімум 296);

- 1999 відроблено 315 людино-днів за рік (встановлений мінімум 296);

- 2000 відроблено 341 людино-день за рік (встановлений мінімум 296).

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що трудова книжка колгоспника №949а від 21.11.1983 містить неправдиві або недостовірні відомості щодо періодів трудової діяльності позивача. Разом з тим, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження визнання недійсними відповідних записів трудової книжки колгоспника позивача.

Спірні періоди роботи позивача також підтверджуються архівними довідками, копії яких містяться у матеріалах справи.

Щодо тверджень Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області стосовно відсутності інформації про кількість фактично відпрацьованих днів і встановлений річний мінімум, суд наголошує на тому, що зі змісту трудової книжки колгоспника № НОМЕР_3 а від 21.11.1983 судом встановлено та вище досліджено зазначення фактично відпрацьованих позивачем днів і встановлений річний мінімум за спірні періоди роботи позивача.

Щодо зауважень Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області стосовно того, що період роботи передує даті заповнення трудової книжки, суд зазначає таке.

В обґрунтування зазначеного порушення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області у спірному рішенні здійснено посилання на вимоги Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Міністерством соціального захисту населення України 29.07.1993 №58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110.

Натомість, відповідачем вимоги Інструкції, датованої 1993 роком застосовано до правовідносин, що мали місце у 1981-1983 роках (оскільки дане зауваження стосується вказаного періоду роботи позивача).

Суд наголошує на тому, що у спірний період діяли вимоги Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162.

Разом із тим, суд наголошує на тому, що в п. 3.1 Рішення Конституційного Суду України (справа №1-25/2010 від 29.06.2010) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

Суд уважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Відтак, суд не вбачає підстав для відмови у зарахуванні відповідних періодів роботи позивача із зазначених вище підстав.

Порушення порядку ведення трудової книжки не може бути підставою для виключення певних періодів роботи зі страхового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення, та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки, та іншої документації з вини адміністрації підприємства.

В даному випадку, встановлено, що записи в трудовій книжці зроблено чітко, зрозуміло та без будь-яких неточностей, відсутні ознаки підчисток та підробок, у зв`язку з чим, відсутні підстави для відмови у зарахуванні до страхового стажу позивача спірних періодів його роботи.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що спірне рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком підлягає скасуванню судом як протиправне, відповідно спірні періоди роботи позивача підлягають зарахуванню до його страхового стажу.

Як встановлено з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980 року, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 № 1380/5, дискреційні повноваження сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція це елемент управлінської діяльності, вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.

Дискреційні повноваження це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 у справі № 21-87а13.

Так, обрахунок страхового стажу та призначення пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

У силу положень ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України).

У випадку, визначеному п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України, суд може зобов`язати відповідача суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Суд зазначає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області не було проведено розрахунок страхового стажу для призначення пенсії позивача, з урахуванням зарахованих періодів роботи цим рішенням суду.

З урахуванням наведеного, а також дискреції пенсійного органу в питаннях призначення пенсії, суд з метою ефективного захисту права позивача на пенсію за віком вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву позивача від 03.02.2026 про призначення пенсії за віком на підставі статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням зарахованих до страхового стажу періодів його роботи та висновків суду у цій справі.

Суд також наголошує на тому, що вимоги до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області задоволенню не підлягають, оскільки означеним суб`єктом владних повноважень рішень, які впливають на права та обов`язки позивача, не приймалось. За результатом розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком рішення прийнято Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області. Відтак, права позивача порушено Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області, що встановлено судом, та саме цей суб`єкт владних повноважень повинен відновити порушені права позивача.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (ч. 1 ст. 90 КАС України).

З огляду на викладене, позовні вимоги у цій справі підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що під час звернення до суду позивачем сплачений судовий збір у розмірі 1331,20 грн.

Відтак, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 665,60 грн підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 9, 72-77, 139, 143, 242-243, 245-246, 250, 255, 257, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №047150033798 від 11.02.2026 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком, періоди його роботи за 1982-1983, 1985-1987, 1989-2000 роки в колгоспі «Ленінський шлях», КСП «Деметра+», Софіївського району Дніпропетровської області.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.02.2026 про призначення пенсії за віком відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням зарахованих судом до страхового стажу періодів його роботи за 1981-1983, 1985-1987, 1989-2000 роки в колгоспі «Ленінський шлях», КСП «Деметра+», Софіївського району Дніпропетровської області, та з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 копійок.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.О. Лозицька