Решение № 138580747, 28.07.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 рокуСправа №160/15398/25 Суд, у складі судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Савченка А.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул.Набережна Перемоги 26, м.Дніпро, 49094, рнокпп 21910427) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії

установив:

27 травня 2025 року позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із вищезазначеною позовною заявою, в якій заявлені вимоги:

- визнати, що ОСОБА_1 перебуває в ситуації дискримінації, за ознакою раси, етнічного походження та місця проживання, а саме зазнає обмеження порівняно з іншими пенсіонерами в аналогічній ситуації - виплати пенсії на банківський рахунок, через, з одного боку - відсутність нормативного механізму щодо здійснення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, а з іншого боку, через об`єктивну неможливість виконати умови Порядку №1596 стосовно подання заяви про виплату пенсії на банківський рахунок, та відмови Відповідача визнавати будь-які інші способи подання заяви про виплату пенсії на банківський рахунок, окрім тих, що прямо передбачені зазначеним Порядком, що призводить до фактичного позбавлення Позивача конституційного права на отримання пенсії, а дії Відповідача що призвели до цієї дискримінації та до порушення принципу недискримінації - є протиправними;

- зобов`язати відповідача:

- негайно припинити дискримінацію та утриматися від вчинення дій, що призвели до цієї дискримінації та порушення принципу недискримінації;

- нарахувати та виплатити Позивачу на визначений ним банківський рахунок № НОМЕР_2 відкритий в АТ КБ ПРИВАТБАНК компенсацію за майнову шкоду в сумі 623 450 (шістсот двадцять три тисячі чотириста п`ятдесят ) грн.;

- поновити виплату поточної пенсії Позивача та здійснити розрахунок недоотриманої пенсії Позивача за період з 07.10.2009 року відповідно до пенсійного законодавства чинного на момент виконання судового рішення та виплатити вказані суми на визначений ним банківський рахунок № НОМЕР_2 відкритий в АТ КБ ПРИВАТБАНК, за винятком виплаченой майнової шкоди;

- нарахувати та виплатити Позивачу на визначений ним банківський рахунок № НОМЕР_2 відкритий в АТ КБ ПРИВАТБАНК компенсацію за моральну шкоду в сумі 250 000 (Двісті п`ятдесят тисяч) грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що відповідач допускає дискримінаційні дії, протиправно не поновлює виплату пенсії, та внаслідок протиправних дій має виплатити матеріальну та моральну компенсацію.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.06.2025 р. вказана позовна заява була залишена без руху та встановлено позивачу строк десять днів з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків, шляхом надання оригіналу документа про сплату судового збору в розмірі 9945,70 грн; надати уточнену редакцію позовної заяви, в якій уточнити позовні вимоги, конкретизувавши, які саме дії відповідача вона оскаржує.

На виконання ухвали суду від 06.06.2025 р., позивачем 17.06.2025 р. надано уточнену редакцію позовної заяви в якій просив:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області стосовно знаходження громадянки ОСОБА_1 - представниці дискримінованої групи громадян України, євреїв та неєвреїв, асоційованих з ними, які виїхали на постійне місце проживання до Ізраїлю - у ситуації забороненої дискримінації порівняно з іншими пенсіонерами;

- зобов`язати Відповідача:

- негайно припинити дискримінацію та утриматися від вчинення дій, що призвели до цієї дискримінації та порушення принципу недискримінації;

- вжити позитивні дії для відновлення справедливого ставлення до Позивачки як представниці дискримінованої соціальної групи, відповідно до Закону України Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні, зокрема вважати, відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 9 грудня 2024 року у справі № 360/777/23, що виплату пенсій особам, які виїхали на постійне проживання за кордон, може бути здійснено шляхом перерахування коштів на діючі карткові рахунки в українських банках, що відповідну заяву із зазначенням банківських реквізитів має право подати представник пенсіонера на підставі довіреності та що особиста присутність пенсіонера під час подання такої заяви чинним законодавством не передбачена;

- нарахувати та виплатити Позивачці на визначений нею банківський рахунок № НОМЕР_2 , відкритий в АТ КБ ПРИВАТБАНК, компенсацію за майнову шкоду в сумі 623 450 (шістсот двадцять три тисячі чотириста п`ятдесят) грн.;

- здійснити виплату недоотриманих пенсійних коштів Позивачці за період з 2009 року та до моменту виконання судового рішення на визначений нею банківський рахунок № НОМЕР_2 , відкритий в АТ КБ ПРИВАТБАНК, за винятком виплаченої майнової шкоди, з урахуванням компенсації втрати частини доходів;

- здійснювати виплату поточної пенсії Позивачці на визначений нею банківський рахунок № НОМЕР_2 , відкритий в АТ КБ ПРИВАТБАНК;

- нарахувати та виплатити Позивачці на визначений нею банківський рахунок № НОМЕР_2 , відкритий в АТ КБ ПРИВАТБАНК, компенсацію за моральну шкоду в сумі 250 000 (двісті п`ятдесят тисяч) грн.;

- розробити та впровадити заходи щодо недопущення подальшої дискримінації громадян України, які виїхали на постійне проживання за кордон, зокрема Позивачки, у тому числі шляхом аналізу внутрішніх практик, співпраці з профільними громадськими організаціями, проведення просвітницької роботи серед працівників територіальних органів Пенсійного фонду України;

- встановити судовий контроль за виконанням судового рішення та зобов`язати Відповідача подати звіт про його виконання у десятиденний строк з моменту набрання рішенням законної сили.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.07.2025 р. прийнято до розгляду та відкрито провадження в цій адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відзиву на позовну заяву відповідач не надав.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд виходить із такого.

Суд встановив, що з 07.10.2009р. ОСОБА_1 призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Позивач виїхав з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, внаслідок чого, виплата пенсії була припинена.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.04.2020р. у справі №160/2533/20 позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання неправомірної відмови у розгляді заяви та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково, а саме:

- визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не поновлення пенсії ОСОБА_1 та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову у поновленні пенсії, яке викладене у листі від 13.02.2020 року №531/02.16-20.

- зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести поновлення та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 15.01.2020 року, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 08.09.2020р. рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2020 р. в адміністративній справі № 160/2533/20 змінено, зазначено дату поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 - з 07 жовтня 2009 року.

12 грудня 2019 року позивачка звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою, в якій просила перерахувати на її рахунок відкрити у «ПриватБанку» належні суми пенсії починаючи з 28.12.2019р.

03 травня 2025 року представник позивачки звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про проведення виплати пенсії на визначений банківський рахунок, в якій просив забезпечити перерахування належних сум пенсії позивачці на вказаний банківський рахунок відкритий у «ПриватБанку», згідно з поданою заявою 15.01.2020р.

Відповіді матеріали справи не містять.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової чи тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створення мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Статтею 25 Конституції України визначено, що Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.

Згідно ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Статтею 2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод визначено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною.

Таким чином, кожен громадянин України має право на вільний вибір свого місця проживання, в тому числі й за кордоном зі збереженням всіх конституційних прав, в тому числі й право на соціальний захист, що включає право на забезпечення громадянина у старості.

Відповідно до преамбули Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-ІV (далі Закон №1058-ІV) цей Закон розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Стаття 5 Закону №1058-ІV визначає, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно з ст. 51 Закону України від 09.07.2003 року №1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним).

У своєму Рішенні №25-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що оспорюваними нормами Закону №1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, з 07.10.2009 року порядок виплати пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, регулюється нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 року №25-рп/2009 щодо неконституційності положень п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Після прийняття Конституційним Судом України вищевказаного Рішення і до часу розгляду справи судом, інші закони, що регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, не прийняті.

Отже, проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, позивач має право на пенсію.

З матеріалів справи судом встановлено, що з 07.10.2009р. ОСОБА_1 призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Позивач виїхав з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, внаслідок чого, виплата пенсії була припинена.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.04.2020р. у справі №160/2533/20 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести поновлення та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 15.01.2020 року, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 08.09.2020р. рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2020 р. в адміністративній справі № 160/2533/20 змінено, зазначено дату поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 - з 07 жовтня 2009 року.

12 грудня 2019 року позивачка звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою, в якій просила перерахувати на її рахунок відкрити у «ПриватБанку» належні суми пенсії починаючи з 28.12.2019р. 03 травня 2025 року представник позивачки звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про проведення виплати пенсії на визначений банківський рахунок, в якій просив забезпечити перерахування належних сум пенсії позивачці на вказаний банківський рахунок відкритий у «ПриватБанку», згідно з поданою заявою 15.01.2020р.

Відповіді матеріали справи не містять.

Щодо позовних вимог стосовно виплати пенсії на банківський рахунок суд зазначає таке.

Пунктом 2.8 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 р. № 22-1 (у редакції постанови Правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 р. № 13-1), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 р. за №1566/11846 (далі - Порядок 22-1, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

Пунктом 2.9 цього ж Порядку передбачено, що під час подання заяв, передбачених пунктом 1.1 розділу І, пунктом 3.1 розділу III та пунктом 5.1 розділу V цього Порядку, особою пред`являється паспорт громадянина України або тимчасове посвідчення громадянина України (для іноземців та осіб без громадянства - паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, посвідка на постійне проживання, посвідчення біженця або інший документ, що підтверджує законність перебування іноземця чи особи без громадянства на території України), свідоцтво про народження дитини (за відсутності у дитини паспорта громадянина України).

Відповідно до пункту 1.2 Порядку № 22-1, заява про виплату пенсії шляхом зарахування на поточний рахунок пенсіонера в банку подається заявником згідно з Порядком виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 р. № 1596.

Порядком виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженим постановою КМУ від 30.08.1999 року № 1596 (далі - в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), визначено механізм виплати пенсій та грошової допомоги їх одержувачам, у тому числі допомоги на поховання і сум пенсій, грошової допомоги, недоотриманих у зв`язку із смертю одержувача, особам, які мають право на отримання таких виплат, головними управліннями Пенсійного фонду України в областях, м.Києві (далі - органи Пенсійного фонду) та структурними підрозділами з питань соціального захисту населення місцевих держадміністрацій, виконавчого органу міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад, центрами з нарахування та здійснення соціальних виплат (далі - органи соціального захисту населення), а також інших грошових виплат, що фінансуються органами соціального захисту населення за рахунок відповідних бюджетів (далі - пенсія та грошова допомога), шляхом зарахування на поточні рахунки одержувачів пенсії та грошової допомоги (далі - одержувачі), а у разі їх смерті - на поточні рахунки осіб, які мають право на отримання допомоги на поховання та недоотриманої суми пенсії, грошової допомоги, в уповноважених банках.

Згідно із п.4 Порядку № 1596, виплата пенсій та грошової допомоги відповідно до цього Порядку здійснюється за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувачів в населених пунктах у межах України, в яких функціонують вибрані одержувачами уповноважені банки, їх відокремлені підрозділи (філії, відділення, представництва тощо) (далі - установи уповноважених банків).

Згідно із абзацом 1 пункту 6 Порядку № 1596, одержувачі самостійно вибирають уповноважений банк для відкриття поточного рахунка.

Абзацом 2 пункту 6 Порядку № 1596 визначено, що для внутрішньо переміщених осіб, які перебувають на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно із Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. №509 (Офіційний вісник України, 2014 р., № 81, ст.2296; 2015 р., № 70, ст.2312) - із змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 13 березня 2022 р. № 269 та від 20 березня 2022 р. № 332, за виключенням осіб, зазначених в абзаці вісімнадцятому пункту 2 цього Порядку, уповноваженим банком є АТ Ощадбанк.

Водночас, суд зазначає, що оскільки місцем фактичного проживання позивача є країна Ізраїль, зазначений абзац пункту 6 не розповсюджується на нього.

Відповідно до пунктів 8 та 9 Порядку № 1596, поточні рахунки одержувачам відкриваються уповноваженими банками згідно з вимогами, встановленими нормативно-правовими актами Національного банку, що регулюють порядок відкриття рахунків у національній та іноземній валюті.

Між уповноваженим банком і одержувачем укладається договір банківського рахунка. Положеннями договору не можуть погіршуватися умови виплати пенсій та грошової допомоги, встановлені цим Порядком. Умови договору повинні передбачати можливість його розірвання за ініціативою однієї зі сторін.

Згідно із п.10 Порядку № 1596, заява про виплату пенсії або грошової допомоги (додаток 1) або заява про виплату пенсії або грошової допомоги з відкриттям рахунка (додаток 4) подається одержувачем особисто до органу Пенсійного фонду України або органу соціального захисту населення за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувача в населеному пункті в межах України. Заява про виплату пенсії або грошової допомоги може прийматися органом Пенсійного фонду України або органом соціального захисту населення через установи уповноваженого банку. Заява приймається за умови пред`явлення паспорта громадянина України або іншого документа, що посвідчує особу та підтверджує її вік, і визначеного законодавством документа, необхідного для з`ясування місця її проживання, та реєструється в установленому порядку. Заява про виплату пенсії може подаватися до органу Пенсійного фонду України в електронній формі через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України з використанням засобів кваліфікованого електронного підпису.

За змістом пункту 12, пункту 13 Порядку № 1596, органи Пенсійного фонду та органи соціального захисту населення на підставі заяв, передбачених пунктом 10 цього Порядку, складають:

- списки на зарахування пенсій та грошової допомоги на поточні рахунки (далі - списки) згідно з додатком 2 у двох примірниках;

- опис списків на зарахування пенсій та грошової допомоги на поточні рахунки (далі - опис) згідно з додатком 3 у трьох примірниках.

Списки у двох примірниках за один день до початку кожного виплатного періоду, за який виплачується пенсія та грошова допомога, подаються органами Пенсійного фонду та органами соціального захисту населення відповідним установам уповноважених банків разом з двома примірниками описів.

Списки подаються одночасно на паперових і магнітних (електронних) носіях, крім випадків, зазначених в абзаці третьому цього пункту.

Таким чином, підставою для виплати пенсії через поточні рахунки в банках є заява про виплату пенсії або грошової допомоги, яка може бути подана пенсійному органу відповідно до п. 10 Порядку № 1596 двома шляхами, а саме: особисто пенсіонером до органу Пенсійного фонду; від установи уповноваженого банку.

Аналогічні положення закріплені у пункті 4.10 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1), яким передбачено, що заяви про виплату пенсії реєструються в журналі вхідної кореспонденції. Заява про виплату пенсії через банківський рахунок подається заявником згідно з Порядком виплати пенсій та грошової допомоги за згодою пенсіонерів та одержувачів допомоги через їхні поточні рахунки у банках, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 року № 1596 (зі змінами).

Аналіз наведених вище положень дає підстави для висновку, що органи Пенсійного фонду України уповноважені здійснювати виплату пенсії через поточні рахунки в банках у разі наявності заяви про виплату пенсії або грошової допомоги.

Порядком 22-1 передбачено можливість подачі заяви саме заявником, тобто, як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником.

Варто зазначити, що жоден з пунктів Порядку №22-1 не містить обов`язку пенсіонера звертатися із заявою про поновлення виплати пенсії особисто. Вжитий у пункті 1.1 термін заявник, як вже зазначено вище, дає підстави стверджувати, що таким заявником може бути і представник за довіреністю.

Будь-яких доказів стосовно прийнятого рішення щодо припинення виплати пенсії позивачу матеріали справи не містять.

Припинення виплати пенсії позивачу не з підстав, визначених статтею 49 Закону №1058-IV порушує його право на належний соціальний захист.

Щодо компенсації, суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 49 Закону від 09.07.2003 року № 1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 35 та ст. 46 цього Закону.

Водночас, ч. 2 ст. 46 Закону № 1058-IV, до якої відсилає ч. 2 ст. 49 цього Закону, передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року №2050-III (далі Закон №2050-III) та Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати» (далі Порядок № 159).

Статтями 1, 2 Закону № 2050-III передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Статтею 3 Закону № 2050-III встановлено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Під доходами в Законі № 2050-III слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, в тому числі й пенсії.

Відповідно до п. п. 1, 2 Порядку № 159 дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Згідно з п. 3 Порядку № 159, компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру як, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

Суд зазначає, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, у тому числі, пенсії.

Таким чином, позовна вимога в частині виплати пенсії з компенсацією втрати частини доходів підлягає задоволенню (висновок узгоджується із правовою позицією викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 року у справі № 815/1226/18).

Тому, належним захистом порушених прав позивача буде визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії на визначений нею банківський рахунок; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити виплату ОСОБА_1 пенсії на визначений нею банківський рахунок № НОМЕР_2 відкритий в АТ КБ ПРИВАТБАНК, з урахуванням компенсації втрати частини доходів.

Щодо питання дискримінації відносно позивача суд зазначає таке.

Позивач зазначає, що, на жаль, скільки б судова система не намагалася ігнорувати цю проблему та скільки б вона не намагалася вирішити її "конвенційними" методами, без того, щоб назвати порушення з боку Відповідача дискримінацією, серйозність порушень, їх обсяг і значення для постраждалих, кількість постраждалих, їх національна приналежність і місце проживання, а також їхня свідомість своїх прав і гідності, глобалізація, доступ до інформації, а також, військовий час як в Ізраїлі, так і в Україні, і значення, яке цій проблемі надають у західному суспільстві, у кінцевому рахунку, якщо не отримає належної, адекватної, справедливої ОЦІНКИ та ДОПОМОГИ суду, призведе до соціального вибуху. Йдеться про систематичну дискримінацію, з боку органів Пенсійного фонду України, по відношенню до осіб єврейської національності або асоційованих з ними, які в зв`язку з їх виїздом на постійне місце проживання в Ізраїль, були незаконно позбавлені їх майна, їх державного депозиту пенсії і які, після рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009, борються за відновлення свого порушеного майнового права. Станом на теперішній час, Відповідач не здійснив жодних дій щодо виплати пенсії Позивача на вказаний банківський рахунок. Відповідач мотивував бездіяльність тим, що для виплати пенсії через поточні рахунки в банках Позивач має особисто подати заяву про виплату пенсії відповідно до Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 № 1596 (далі - Порядок № 1596). Дискримінація. Дискримінована група та Позивач. 7. Громадяни України, євреї та асоційовані з євреями не євреї, що виїхали на місце постійного проживання в Ізраїль та проживають в Ізраїлі, які у зв`язку з виїздом на МПП в Ізраїль були незаконно позбавлені їх майна, їх державного депозиту пенсії, та яким була поновлена або яким була призначена пенсія внаслідок скасування дискримінаційних норм Закону № 1058 рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009, (далі - дискримінована група), стикаються з однією і тією ж постійно повторюваною дискримінаційною ситуацією, описаною далі.

Суд критично оцінює доводи позивача про наявність дискримінації з боку відповідача, оскільки вони не підтверджені належними та допустимими доказами й ґрунтуються переважно на припущеннях та суб`єктивній оцінці обставин справи.

Так, позивач стверджує про існування систематичної дискримінації громадян України єврейської національності або осіб, асоційованих з ними, які виїхали на постійне місце проживання до Держави Ізраїль, однак не наводить жодних об`єктивних даних, які б свідчили, що саме належність до певної національності, етнічного походження, місця проживання чи іншої захищеної законом ознаки стала підставою для оскаржуваної бездіяльності відповідача.

Суд зазначає, що предметом цього спору є, зокрема, оскарження бездіяльності відповідача щодо нездійснення виплати пенсії на визначений позивачем банківський рахунок. Навіть у разі встановлення судом протиправності такої бездіяльності та наявності підстав для задоволення відповідної позовної вимоги, саме по собі це не свідчитиме про дискримінаційний характер дій (бездіяльності) відповідача. Визнання дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними та встановлення факту дискримінації є самостійними правовими категоріями, які мають різний предмет доказування та потребують встановлення різних юридично значимих обставин.

Для встановлення факту дискримінації недостатньо довести лише порушення суб`єктом владних повноважень вимог законодавства або неправомірність його рішення, дії чи бездіяльності. Необхідним є також встановлення того, що таке порушення було зумовлене певною захищеною законом ознакою особи, а також що порівняно з іншими особами, які перебувають у аналогічному чи подібному правовому становищі, до неї було застосовано менш сприятливе ставлення або вона зазнала непропорційно несприятливих наслідків саме з цієї причини.

Водночас позивачем не обґрунтовано доказами коло осіб, з якими він порівнює своє становище, не наведено обставин, які б свідчили про більш сприятливе ставлення відповідача до інших осіб за аналогічних умов, а також не подано доказів існування причинно-наслідкового зв`язку між належністю позивача до визначеної ним групи та оскаржуваною бездіяльністю відповідача.

Посилання позивача на те, що Пенсійний фонд України мотивував нездійснення виплати пенсії необхідністю особистого подання заяви відповідно до вимог Порядку № 1596, саме по собі не свідчить про дискримінаційний характер такої бездіяльності, оскільки позивачем не доведено, що зазначений порядок застосовується вибірково або виключно до осіб єврейської національності, осіб, які проживають у Державі Ізраїль, чи будь-якої іншої категорії осіб за ознаками, що перебувають під захистом антидискримінаційного законодавства.

Крім того, твердження позивача про існування «систематичної дискримінації», «ігнорування проблеми судовою системою», можливість «соціального вибуху», а також про ставлення до відповідної проблематики у західному суспільстві мають оціночний характер, не стосуються безпосередньо предмета доказування у цій справі та не підтверджуються належними доказами, у зв`язку з чим не можуть бути покладені судом в основу судового рішення.

Разом з цим, суд дійшов висновку, що наведені позивачем обставини можуть бути предметом оцінки суду з точки зору правомірності чи неправомірності оскаржуваної бездіяльності відповідача, однак самі по собі не свідчать про наявність дискримінації, оскільки не підтверджують ані факту різного ставлення до позивача порівняно з іншими особами, які перебувають у аналогічному правовому становищі, ані того, що таке ставлення було обумовлене будь-якою захищеною законом ознакою. Відтак доводи позивача про наявність дискримінації є необґрунтованими та підлягають відхиленню.

Також позивач зазначає, що відповідно до Порядку № 1596 підставою для виплати пенсії через поточні рахунки в банках є заява про виплату пенсії яка може бути подана пенсійному органу, відповідно до п. 10 Порядку, трьома шляхами: 1) особисто пенсіонером до органу Пенсійного фонду або 2) від установи уповноваженого банку або 3) в електронній формі через веб-портал електронних послуг ПФУ з використанням кваліфікованого електронного підпису. За відсутністю нормативного механізму щодо здійснення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне місце проживання за межі України, внаслідок реалізації та застосування загальних правових норм Порядку № 1596, для громадян України, які належать до дискримінованої групи, в порівнянні з іншими громадянами, які проживають в Україні або тимчасово перебувають за кордоном, виникають менш сприятливі умови та становище, в сенсі об`єктивної неможливості для них виконання умов Порядку стосовно подання заяви про виплату пенсії на банківський рахунок через електронний кабінет ПФУ з використанням електронного підпису або особистого звернення до органів ПФУ чи до банку на території України. На жаль, на відміну від інших громадян України, що проживають в Україні або тимчасово перебувають за кордоном, які мають можливість подавати заяву про виплату пенсії на банківський рахунок шляхами та засобами, встановленими в Порядку № 1596, пенсіонери громадяни України, що постійно проживають в Ізраїлі, позбавлені такої можливості: - фізично в Україні не знаходяться, тому не мають можливості звернутися особисто в сенсі особистого фізичного звернення до органів Пенсійного фонду в Україні або до банку; - позбавлені можливості подання заяви в електронній формі з використанням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, тому що, отримання цього електронного підпису без попередньої верифікації, яка здійснюється надавачами електронних послуг лише на території України, за кордоном - неможливе; - у ситуації, коли громадяни України, які постійно проживають в Ізраїлі, отримали кваліфікований електронний підпис (КЕП) до виїзду за кордон або під час короткострокового перебування в Україні, вони все одно фактично позбавлені можливості подати заяву через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України. Причиною є технічна вимога системи: для подання заяви необхідно зазначити номер внутрішнього паспорта громадянина України, тоді як система не передбачає можливості використання закордонного паспорта. Це створює непропорційне обмеження для громадян, які виїхали на постійне місце проживання за кордон і відповідно до вимог законодавства були зобов`язані здати внутрішні паспорти під час оформлення статусу ПМП в Ізраїлі. У результаті, такі особи, попри наявність чинного КЕП, позбавлені доступу до електронних сервісів Пенсійного фонду; - у ситуації, коли громадяни України, які постійно проживають в Ізраїлі, мають прострочений паспорт громадянина України для виїзду за кордон і не мають кваліфікованого електронного підпису, отриманого до виїзду з України або під час перебування в Україні, вони фактично позбавлені можливості записатися на прийом до консульства для поновлення свого закордонного паспорта.

Суд перевірив доводи позивача про те, що застосування положень Порядку № 1596 унеможливлює подання заяви про виплату пенсії особами, які виїхали на постійне місце проживання до Держави Ізраїль, у зв`язку з відсутністю можливості особистого звернення до органів Пенсійного фонду України чи використання електронних сервісів Пенсійного фонду України, та зазначає таке.

Разом із тим наведені обставини самі по собі не свідчать про наявність дискримінації у розумінні Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні».

Якщо встановлений Порядком № 1596 механізм подання заяви не забезпечує ефективної реалізації права на отримання пенсії окремими категоріями осіб, що є підставою для визнання бездіяльності відповідача протиправною, сама по собі така обставина не є беззаперечним свідченням дискримінації. Визнання протиправності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень та встановлення факту дискримінації є різними правовими категоріями, які мають самостійний предмет доказування.

Для встановлення дискримінації необхідно довести, що менш сприятливе становище позивача обумовлене саме захищеною законом ознакою, а не особливостями нормативного регулювання чи порядку реалізації відповідного права. Проте позивач не навів доказів того, що вимоги Порядку № 1596 відповідачем застосовуються вибірково до осіб єврейської національності або осіб, які постійно проживають у Державі Ізраїль, чи що аналогічні обмеження не поширюються на інших осіб, які перебувають у такому ж правовому становищі.

Крім того, суд звертає увагу, що фактично позивач ставить під сумнів відповідність принципу недискримінації окремих положень Порядку № 1596. Водночас зазначений Порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України, а не Головним управлінням Пенсійного фонду України, яке є відповідачем у цій справі. Отже, відповідач не є суб`єктом нормотворення щодо спірного Порядку та не наділений повноваженнями змінювати чи не застосовувати його положення на власний розсуд. За таких обставин саме по собі виконання відповідачем вимог нормативно-правового акта, прийнятого Кабінетом Міністрів України, без доведення вибіркового чи неоднакового застосування цих норм до позивача, не може свідчити про дискримінаційний характер його дій або бездіяльності.

Таким чином, наведені позивачем обставини можуть бути предметом оцінки суду з точки зору правомірності застосування відповідачем вимог Порядку № 1596, однак самі по собі не підтверджують наявності дискримінації, оскільки не встановлюють причинно-наслідкового зв`язку між оскаржуваною бездіяльністю відповідача та будь-якою захищеною законом ознакою позивача.

Доводи позивача, що ситуація відсутності нормативного механізму щодо здійснення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, в країну, з якою не укладено міжнародного договору, є прямою дискримінацією, також не є підставою для визнання позову обґрунтованим у цій частині, оскільки відповідач ПФУ не є належним у питаннях нормативного регулювання питань, віднесених до повноважень Кабінету міністрів України.

Також, позивач вказує, що відповідач протиправно не дотримується принципу недискримінації у своїй діяльності по відношенню до дискримінованої групи. Виходячи з визначення, наведеного вище, позитивні дії мають на меті вирівнювання можливостей для осіб та, радше, груп осіб користуватися правами і свободами, чого вони внаслідок своїх певних ознак позбавлені. З цією метою позитивні дії зосереджуються переважно на: - Ліквідації негативних наслідків, до яких призвела системна дискримінація певних груп осіб в минулому, зокрема через подолання тих перешкод, які унеможливлюють реалізацію дискримінованими групами своїх прав і свобод у різних сферах соціального життя на рівних з іншими підставах; - Забезпеченні компенсації особам, які належать до дискримінованих груп, за системну дискримінацію в минулому та її наслідки; - Запровадженні позитивних і активних кроків, спрямованих на зміну тих соціальних практик, які передбачають елементи соціального виключення та/чи дискримінації. 22. На жаль, Відповідач усунувся від впровадження будь-яких позитивних дій щодо дискримінації членів дискримінованої групи, в тому числі тих, що були прямо чи опосередковано передбачені з огляду на зміст численних судових рішень стосовно питання застосування до цієї групи Порядку № 1596. Згідно з даними судового реєстру, за останні п`ять років судова система України понад 2000 разів розглядала справи про протиправну відмову територіальних органів Пенсійного фонду України задовольнити заяви про виплату пенсії на банківський рахунок, подані через уповноважених адвокатів або осіб за довіреністю, або надіслані особисто заявниками після їх нотаріального засвідчення, легалізованого апостилем у країні проживання, та дійшла наступних загальновідомих висновків: - наразі відсутній чіткий механізм щодо відновлення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне місце проживання за межі України, існуючі загальні норми положення Порядку № 1596 не має тлумачитись Пенсійним фондом з надмірним формалізмом, позбавляючи громадян України гарантованого права на отримання пенсії з формальних підстав; - така поведінка держави в особі її компетентних органів по відношенню до пенсіонерів, які є громадянами України та проживають за межами України, не відповідає принципу належного врядування, оскільки на виконання рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 у справі № 25-рп/2009 державні органи, відповідальні за його виконання, не діяли вчасно та послідовно; - тому, проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, позивачки має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання; - слід зазначити, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні; - наведені норми Порядку № 1596, звужують право позивачки на пенсію у порівнянні з нормами, викладеними у спеціальному Законі України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», що має вищу юридичну силу; - доводи відповідача про те, що особисто підписана заява пенсіонера може бути передана в пенсійний фонд тільки ним особисто не просто звужує конституційне право на звернення за допомогою через уповноваженого представника відповідно до Закону України «Про звернення громадян», а й взагалі унеможливлює/нівелює право пенсіонера, який проживає за кордоном, на отримання пенсії; - Втім, жоден з пунктів Порядку №22-1 не містить обов`язку пенсіонера звертатись із заявою про поновлення виплати пенсії особисто. Вжитий у пункті 1.1 термін заявник, на переконання суду, дає підстави стверджувати, що таким заявником може бути і представник за довіреністю; - відповідну заяву із зазначенням реквізитів рахунку може подавати представник пенсіонера за довіреністю. Особиста присутність пенсіонера під час подання такої заяви чинним законодавством не вимагається; - під «особистим зверненням пенсіонера», про що йде мова у п.10 Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 № 1596, необхідно розуміти особисте підписання пенсіонером заяви про виплату пенсії, а не фізичне переміщення цієї особистої заяви пенсіонером до відповідача. Верховний Суд у постановах від 24.07.2023 у справі №280/6637/22, від 09.01.2020 у справі № 351/2066/16-а, від 20.01.2022 у справі № 280/4551/21 беззаперечно підтвердив вищезазначені висновки. Висновок: Дії Відповідача призводять до порушення конституційного права Позивачки, як представника дискримінованої групи, на отримання пенсії. У результаті, Позивач, громадянин України, знаходиться в значно гіршому становищі, змушений витрачати значні зусилля, час і кошти для отримання пенсії, що є порушенням його прав через дискримінацію на підставі зазначених ознак.

Суд відхиляє доводи позивача про те, що відповідач допустив дискримінацію шляхом невжиття позитивних дій щодо осіб, які постійно проживають за межами України.

Позитивні дії є спеціальними заходами, що запроваджуються у випадках та порядку, визначених законом. Водночас територіальний орган Пенсійного фонду України не наділений повноваженнями самостійно змінювати порядок виплати пенсій, встановлений постановою Кабінету Міністрів України № 1596, або запроваджувати інший механізм реалізації права на пенсію.

Посилання позивача на судову практику щодо неправомірного застосування Порядку № 1596 також не підтверджують наявності дискримінації, оскільки наведені рішення стосуються оцінки правомірності рішень чи бездіяльності органів Пенсійного фонду, а не встановлення факту дискримінації. Навіть якщо відповідач неправильно застосував положення Порядку № 1596, це може бути підставою для визнання його дій чи бездіяльності протиправними, однак саме по собі не свідчить про дискримінацію.

Крім того, позивач не довів, що відповідач мав законодавчо визначений обов`язок вживати позитивних дій, на які він посилається, або що відповідач застосував до позивача менш сприятливе ставлення саме з підстав захищеної законом ознаки. За таких обставин наведені доводи не підтверджують наявності дискримінації у розумінні Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні».

Суд також зазначає, що згідно п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» від 06.09.2012 року №5207-VI прямою дискримінацією є ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними. Таке поводження за змістом пункту 2 частини 1 статті 1 цього ж Закону може полягати, в тому числі, в обмеженні у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами у будь-якій формі.

Суд вважає за необхідне зазначити, що однаковий підхід до визначення порядку призначення пенсії, переведення з одного на інший вид пенсії, поновлення раніше призначеної пенсії (в частині переліку необхідних документів, зокрема, щодо посвідчення особи заявника) відповідає принципу рівності та заборони дискримінації, передбаченого Конституцією України (ч. 2 ст. 24 Конституції України), Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (ст. 14) та КАС України (п. 7 ч. 2 ст. 2).

Прийняття територіальним органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії, переведення з одного виду на інший або поновлення раніше призначеної пенсії само собою не є ознакою дискримінації, водночас, таке рішення може бути предметом перевірки під час розгляду справи адміністративним на відповідність критеріям, встановленим ч. 2 ст. 2 КАС України, а саме: чи прийняте таке судом рішення: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як зазначено Конституційним Судом України в Рішенні від 12.04.2012 року № 9-рп/2012, рівність та недопустимість дискримінації особи є не тільки конституційними принципами національної правової системи України, а й фундаментальними цінностями світового співтовариства, на чому наголошено у міжнародних правових актах з питань захисту прав і свобод людини і громадянина, зокрема у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 року (ст. ст. 14, 26), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року (ст. 14), Протоколі №12 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (ст. 1), ратифікованих Україною та у Загальній декларації прав людини від 1948 року (ст. ст. 1, 2, 7). Гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод.

Суд звертає увагу на те, що у судах перебуває велика кількість адміністративних справ щодо порушення пенсійних прав громадян, як за позовами осіб які постійно проживають на території України, так і від громадян, які проживають за її межами.

Враховуючи, що Порядок виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 року №1596, є загальним нормативно-правовим актом, що регулює механізм реалізації права на виплату пенсій на банківський рахунок, а його положення є однаковими для всіх осіб, незалежно від країни їхнього проживання.

Позивач не надав належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що саме до нього були застосовані норми Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 року №1596 в спосіб, який унеможливив реалізацію права на пенсію, або що інші особи в аналогічній ситуації мали привілейоване становище.

У рішенні від 07.11.2013 року «Пічкур проти України» Європейський Суд з прав людини зауважив, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях. Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю (п.п.48-49).

Таким чином, доводи про дискримінацію по відношенню до позивача, не знайшли свого підтвердження, відповідно, позовні вимоги визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області стосовно знаходження громадянки ОСОБА_1 - представниці дискримінованої групи громадян України, євреїв та неєвреїв, асоційованих з ними, які виїхали на постійне місце проживання до Ізраїлю - у ситуації забороненої дискримінації порівняно з іншими пенсіонерами; - зобов`язати Відповідача: - негайно припинити дискримінацію та утриматися від вчинення дій, що призвели до цієї дискримінації та порушення принципу недискримінації; - вжити позитивні дії для відновлення справедливого ставлення до Позивачки як представниці дискримінованої соціальної групи, відповідно до Закону України Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні, зокрема вважати, відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 9 грудня 2024 року у справі № 360/777/23, що виплату пенсій особам, які виїхали на постійне проживання за кордон, може бути здійснено шляхом перерахування коштів на діючі карткові рахунки в українських банках, що відповідну заяву із зазначенням банківських реквізитів має право подати представник пенсіонера на підставі довіреності та що особиста присутність пенсіонера під час подання такої заяви чинним законодавством не передбачена; - розробити та впровадити заходи щодо недопущення подальшої дискримінації громадян України, які виїхали на постійне проживання за кордон, зокрема Позивачки, у тому числі шляхом аналізу внутрішніх практик, співпраці з профільними громадськими організаціями, проведення просвітницької роботи серед працівників територіальних органів Пенсійного фонду України, - не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання нарахувати та виплатити Позивачці на визначений нею банківський рахунок № НОМЕР_2 , відкритий в АТ КБ ПРИВАТБАНК, компенсацію за майнову шкоду в сумі 623 450 (шістсот двадцять три тисячі чотириста п`ятдесят) грн.; - нарахувати та виплатити Позивачці на визначений нею банківський рахунок № НОМЕР_2 , відкритий в АТ КБ ПРИВАТБАНК, компенсацію за моральну шкоду в сумі 250 000 (двісті п`ятдесят тисяч) грн суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною 1 статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Суд зазначає, що вимога позивача про стягнення матеріальної шкоди у розмірі недоотриманої пенсії є необґрунтованою.

Невиплачена пенсія не є збитками (матеріальною шкодою), а становить суму пенсійних виплат, право на отримання яких є предметом спірних правовідносин. У разі встановлення протиправності дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень належним способом захисту є зобов`язання здійснити нарахування та виплату відповідних сум пенсії, а не їх стягнення як матеріальної шкоди.

Отже, позивач фактично ототожнює суму невиплаченої пенсії із завданою матеріальною шкодою, хоча вони є різними правовими категоріями. Матеріальна шкода є наслідком порушення права та підлягає відшкодуванню за наявності всіх елементів складу цивільного правопорушення, тоді як невиплачена пенсія є предметом основної вимоги про поновлення порушеного права на пенсійне забезпечення.

Таким чином, у разі задоволення позовних вимог поновлення права позивача здійснюється шляхом виплати належних сум пенсії, а не шляхом їх стягнення як матеріальної шкоди, що виключає підстави для задоволення цієї позовної вимоги.

Згідно із статтею 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно із статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Пунктом 3Постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховним Судом від 30.01.2018 року у справі № 804/2252/14, яка, в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України, враховується судом при розгляді цього спору.

За приписами п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Разом з тим, позивачем не надано обґрунтованих пояснень щодо стягнення моральної шкоди, а також доказів погіршення його здоров`я внаслідок дій з боку відповідача (медичних довідок, висновків тощо).

Суд вказує на відсутність будь-яких допустимих та належних доказів того, що рішення, дії (бездіяльність) відповідача вплинули на стан здоров`я позивача та зумовили фізичні, душевні, психічні страждання останнього.

Доказів настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, які у розумінні ст. 23 ЦК України є підставою для відшкодування моральної шкоди, позивачем також не надано.

Для відшкодування шкоди обов`язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Суд звертає увагу на те, що позивачем не зазначено конкретних фактів, які б у системному зв`язку з рішеннями, діями (бездіяльністю) відповідачів утворювали підстави для стягнення з останніх моральної шкоди.

Таким чином, позивачем жодним чином не обґрунтовано підстав для стягнення моральної шкоди, не надано жодних доказів заподіяння йому або членам його сім`ї душевних страждань рішеннями, діями (бездіяльністю) відповідача, зокрема, доказів погіршення здоров`я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок незаконних дій або бездіяльності відповідача.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Крім зазначеного, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Суд вказує на те, що позивач жодним чином не обґрунтовує заявлений розмір моральної шкоди.

Разом з тим, саме по собі таке твердження позивача не є підставою для стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 250000,00 грн, оскільки позивачем доводиться, а судом оцінюється наявність та розмір такої шкоди в кожному окремому випадку.

Враховуючи те, що позивачем належним чином не доведені факти заподіяння відповідачем моральних чи фізичних страждань або втрат, наявності причинного зв`язку між шкодою і діянням відповідача та вини останніх в заподіянні позивачу страждань та втрат, а також не зазначено, з чого позивач виходив при оцінюванні заподіяної йому моральної шкоди, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову у частині позовних вимог про стягнення відшкодування за завдану моральну шкоду у сумі 250000,00 грн з відповідача.

Зазначений висновок суду відповідає позиції Верховного Суду, викладеній, зокрема, у постановах від 21.02.2020 року у справі № 363/3520/16-а, від 21.02.2020 року у справі №628/3028/16-а та від 15.04.2020 року у справі №815/63/18, яка в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України враховується судом при розгляді цієї справи.

Таким чином, суд зазначає, що позивачем не доведено тієї обставини, що йому було завдано моральну шкоду в сумі 250000,00 грн, у зв`язку з чим, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в зазначеній частині.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про його виконання, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 382 КАС України за письмовою заявою заявника суд під час ухвалення рішення суду може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене таке рішення, подати звіт про його виконання. Перебіг строку для подання звіту починається з дня набрання законної сили рішенням суду. Заява, передбачена абзацом першим цієї частини, може бути подана не пізніше завершення судових дебатів, а якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження - не пізніше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Щодо клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про його виконання суд зазначає таке.

Відповідно до частини п`ятої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України за письмовою заявою заявника суд під час ухвалення рішення може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене таке рішення, подати звіт про його виконання. Отже, наведена норма наділяє суд правом, а не покладає на нього обов`язок встановлювати судовий контроль у кожній справі, що свідчить про дискреційний характер відповідного процесуального повноваження.

Вирішуючи питання щодо доцільності застосування такого заходу процесуального контролю, суд враховує характер спірних правовідносин, обсяг покладених рішенням суду обов`язків на відповідача, а також наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про ризик невиконання або неналежного виконання судового рішення.

У цій справі суд не встановив обставин, які б на час ухвалення рішення свідчили про необхідність застосування передбаченого частиною п`ятою статті 382 КАС України заходу судового контролю. При цьому саме по собі звернення позивача із відповідною заявою не зумовлює обов`язку суду застосувати такий захід на стадії прийняття рішення.

Водночас відмова у встановленні судового контролю на стадії ухвалення рішення не позбавляє позивача права скористатися іншими передбаченими КАС України процесуальними механізмами забезпечення виконання судового рішення у разі виникнення підстав для їх застосування.

Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у справі та зобов`язання відповідача подати суду звіт про виконання судового рішення у встановлений судом строк у цій справі.

Беручи до уваги вище наведене, суд дійшов висновку про задоволення позову частково з викладених вище підстав.

Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.

Згідно з частиною 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як свідчать матеріали справи, при зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір в розмірі 968,96 грн., а тому вказана сума підлягає стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача.

Керуючись ст. 241-246, 250 КАС України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул.Набережна Перемоги 26, м.Дніпро, 49094, рнокпп 21910427) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії на визначений нею банківський рахунок.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити виплату ОСОБА_1 пенсії за період з 07 жовтня 2009 року на визначений нею банківський рахунок № НОМЕР_2 відкритий в АТ КБ ПРИВАТБАНК, з урахуванням компенсації втрати частини доходів.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул.Набережна Перемоги 26, м.Дніпро, 49094, рнокпп 21910427) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 968,96 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст.ст.295, 297 КАС України.

Суддя А.В. Савченко