Решение № 138575352, 21.07.2026, Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа №345/2929/26

Провадження № 2/345/2302/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21.07.2026 м.Калуш

Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі головуючого судді Юрчака Л.Б., з участю секретаря судового засідання Пилипів Н.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В:

14.05.2026 р. представник ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» - адвокат АО «АПОЛОГЕТ» Усенко Михайло Ігорович звернувся до суду з вищенаведеним позовом, в якому просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 4123189 від 02.12.2019 року в загальному розмірі 24 564,00грн. на користь позивача, судовий збір в сумі 2 662,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу 8 000,00 грн.

Свої вимоги мотивує тим, що 02.12.2019 року між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 4123189, відповідно до умов якого відповідач отримала кредитні кошти у розмірі 12000 грн., зі сплатою процентів за користування кредитом, комісій, інших платежів та можливих штрафних санкцій, передбачених умовами договору, а позичальник зобов`язався повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом на умовах та в терміни, що визначений договором. Зазначає, що ТОВ «МІЛОАН» свої зобов`язання за договором виконав належним чином та у повному обсязі, перерахувавши відповідачу кредитні кошти на банківську платіжну картку, зазначену останньою під час оформлення кредиту. Вказує, що кредитний договір було укладено в електронній формі відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію» та Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг». Відповідач пройшла процедуру реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі кредитодавця, створила особистий кабінет, ознайомилась з умовами кредитування та підписала договір шляхом використання одноразового ідентифікатора, що відповідно до законодавства є належним аналогом власноручного підпису. Однак відповідач належним чином свої зобов`язання за кредитним договором не виконала, у визначені договором строки кредитні кошти, проценти та інші платежі не повернула, у зв`язку з чим утворилася заборгованість. Також зазначає, що 05.03.2020 року між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» укладено договір відступлення права вимоги № 48-МЛ, відповідно до якого до позивача перейшло право вимоги за кредитним договором № 4123189 від 02.12.2019 року, укладеним із відповідачем. Посилається на те, що внаслідок укладення договору відступлення права вимоги позивач набув статусу нового кредитора та отримав право вимагати від відповідача виконання зобов`язань за кредитним договором у тому ж обсязі та на тих самих умовах, які існували на момент переходу права вимоги. Зазначає, що розмір заборгованості відповідача за кредитним договором становить 24 564,00 грн., з яких: 9 600,00 грн. - прострочена заборгованість за тілом кредиту, 7 764,00 грн. - прострочена заборгованість за процентами за користування кредитом, 1 200,00 грн. - заборгованість за комісією за видачу кредиту та 6 000,00 грн. - заборгованість за штрафними санкціями. Вказує, що позивачем на адресу відповідача направлялася претензія про погашення кредитної заборгованості, однак добровільно заборгованість погашена не була. За наведених обставин позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитом у вищевказаному розмірі 24 564,00 грн., а також судовий збір у розмірі 2 662,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу 8 000,00 грн.

Ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 20.05.2026 відкрито спрощене позовне провадження із викликом сторін, запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з дня отримання копії ухвали подати відзив на позов з доказами на підтвердження обставин, що підтверджують заперечення проти позову. Крім цього, даною ухвалою було задоволено клопотання представника позивача про витребування у АТ КБ «ПРИВАТБАНК» інформацію щодо банківської картки на ім`я ОСОБА_1

12.06.2026 року АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на виконання вимог ухвали суду направив на адресу суду витребувану інформацію.

03.06.2026 року від відповідачки ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому вона зазначила, що до заявлених позовних вимог підлягає застосуванню позовна давність, строк якої становить три роки. Вказала, що кредитний договір № 4123189 укладено 02.12.2019 року, а відповідно до п. 1.3 договору кредит надано строком на 10 днів. На її думку, право на звернення до суду у позивача виникло з 13.12.2019 року, а тому останнім днем строку позовної давності є 12.12.2022 року. Оскільки позов подано до суду лише 28.04.2026 року, позивач звернувся до суду після спливу строку позовної давності, що, на її думку, є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. При цьому зазначила, що заміна кредитора у зобов`язанні не впливає на порядок обчислення та перебіг позовної давності. Крім того, відповідачка зазначила, що претензія позивача від 01.04.2026 року не може бути взята судом до уваги, оскільки матеріали справи не містять належних доказів її отримання. Також вказала, що позивач не довів належними та допустимими доказами факт виконання первісним кредитором своїх зобов`язань за кредитним договором, а саме факт надання їй кредитних коштів. Водночас, на її думку, позивач не підтвердив і факту невиконання нею умов кредитного договору. Звернула увагу на те, що матеріали справи не містять детального розрахунку заборгованості, який би давав можливість встановити підстави формування сум, заявлених до стягнення. Крім цього, у справі відсутні оригінали кредитного договору та графіка погашення кредитних коштів. Окремо зазначила, що вимога про стягнення комісії за видачу кредиту є незаконною, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про споживчий кредит будь-які збори, комісії чи інші платежі за дії, які не є послугою у розумінні цього Закону, а відповідні умови договору є нікчемними. Також відповідачка вважала безпідставними вимоги про стягнення процентів за користування кредитом, посилаючись на пропуск позивачем строку позовної давності, недоведеність факту видачі кредитних коштів та невиконання нею умов кредитного договору, а також на те, що після набуття 05.03.2020 року права вимоги позивач не повідомив її про відступлення права вимоги. Крім того, зазначила, що позивачем не доведено належним чином факт набуття права вимоги до неї, оскільки до матеріалів справи не подано оригіналу договору відступлення права вимоги та оригіналів додаткових угод до нього, що, на її думку, не дає можливості пересвідчитися у переході права вимоги саме щодо спірного кредитного договору. З огляду на викладене просила відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

03.06.2026 року відповідачка ОСОБА_1 одночасно з відзивом на позовну заяву подала заяву про застосування строку позовної давності, в якій просила застосувати наслідки спливу позовної давності та відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» про стягнення з неї заборгованості за кредитним договором № 4123189 від 02.12.2019 року.

26.06.2026 року представник позивача Усенко М.І. через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС подав відповідь на відзив, в якій зазначив, що позовні вимоги є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі. Щодо доводів відповідачки про пропуск строку позовної давності зазначив, що вони є безпідставними, оскільки відповідно до пунктів 12 та 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України перебіг строків позовної давності був зупинений на період дії карантину та воєнного стану, а саме з 02.04.2020 року по 03.09.2025 року. У зв`язку із цим, на думку представника позивача, строк позовної давності не сплив, а тому підстав для його застосування немає. Заперечуючи доводи відповідачки щодо недоведеності факту надання кредитних коштів, представник позивача зазначив, що разом із позовною заявою були подані кредитний договір, розрахунок заборгованості та платіжне доручення про перерахування кредитних коштів. Крім того, за клопотанням позивача судом було витребувано від АТ КБ «ПриватБанк» інформацію щодо руху коштів, відповідно до якої на банківську картку, емітовану на ім`я відповідачки, у період з 02.12.2019 року по 09.12.2019 року було зараховано 12000 грн., що, на думку позивача, підтверджує належне виконання первісним кредитором своїх зобов`язань за кредитним договором. Також представник позивача зазначив, що ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» було позбавлене можливості самостійно отримати від банку документи, які містять банківську таємницю, оскільки відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» така інформація може бути розкрита лише у випадках, визначених законом, зокрема на підставі судового рішення. Щодо нарахування процентів та пені представник позивача вказав, що після закінчення первісного строку кредитування відповідачка здійснила пролонгацію договору на 15 днів, а подальше нарахування процентів та пені здійснювалося відповідно до умов кредитного договору. Стосовно доводів відповідачки про незаконність комісії за видачу кредиту зазначив, що Закон України «Про споживче кредитування» не забороняє встановлення у договорі комісій, пов`язаних із наданням, обслуговуванням та поверненням кредиту. При цьому відповідачка добровільно погодилася з умовами кредитного договору, який у встановленому законом порядку недійсним не визнавався, а тому позивач має право на стягнення заборгованості за комісією. Також представник позивача заперечив доводи відповідачки щодо неналежності поданих доказів та відсутності їх оригіналів, зазначивши, що письмові докази подані до суду у належним чином засвідчених копіях відповідно до вимог статті 95 ЦПК України, із зазначенням про наявність їх оригіналів, а копії документів були направлені відповідачці та подані до суду в електронній формі з дотриманням вимог цивільного процесуального законодавства. З огляду на викладене представник позивача просив прийняти відповідь на відзив, врахувати наведені у ній доводи під час вирішення спору та задовольнити позов у повному обсязі.

07.07.2026 року від відповідачки ОСОБА_1 надійшло заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, в якому вона зазначила, що вважає доводи представника позивача необґрунтованими та такими, що не спростовують заперечень, викладених у відзиві. Щодо доводів позивача про дотримання строків позовної давності відповідачка зазначила, що посилання виключно на законодавчі зміни, пов`язані із запровадженням карантину та воєнного стану, не є безумовною підставою для висновку про своєчасність звернення до суду. Стосовно вимоги про стягнення пені відповідачка вказала, що позивач не довів, за який саме період здійснено її нарахування, коли таке нарахування припинилося, яким чином визначено розмір пені та які положення договору є правовою підставою для її нарахування протягом такого тривалого періоду. У зв`язку з цим вона вважає зазначену вимогу недоведеною. Крім того, відповідачка зауважила, що відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення пені застосовується спеціальна позовна давність тривалістю один рік. Також вона зазначила, що позивач не довів співмірності заявленої до стягнення пені із фактичними збитками, а тому навіть за наявності підстав для її стягнення її розмір підлягає істотному зменшенню. А тому просить Застосувати наслідки спливу позовної давності, в т.ч. і пені та відмовити у задоволенні позовних вимог позивача.

Представник позивача ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» Усенко М.І. у судове засідання не з`явився. Водночас у позовній заяві та відповіді на відзив представником позивача зазначено клопотання про розгляд справи за відсутності представника ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ».

Відповідач у судове засідання не з`явилася, хоча про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином. Причини неявки суду не повідомила, заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи або про розгляд справи за її відсутності не подавала.

Враховуючи, що розгляд справи відбувався за відсутності учасників судового процесу, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснювалось, що відповідає вимогам ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Суд дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що 02.12.2019 року ОСОБА_1 заповнила заяву анкету клієнта на отримання споживчого кредиту.

02.12.2019 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 4123189 відповідно до якого кредитодавець зобов`язується на умовах визначених цим договором, на строк визначений п. 1.3. Договору надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі визначеній у п. 1.2. Договору (далі - кредит), а позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі - плата) у встановлений п.1.4. договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором. Кредит надається з метою задоволення потреб Позичальника не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю та виконанням обов`язків найманого працівника. Типом кредиту є кредит.

1.2. Сума (загальний розмір) кредиту становить 12 000,00 грн. у валюті: Українські гривні.

1.3. Кредит надається строком на 10 днів з 02.12.2019.

1.4. Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом: 12.12.2019.

1.5. Сукупна вартість кредиту складає 2 400,00 грн. в грошовому виразі та 730,00 відсотків річних у процентному значенні, і включає в себе складові, визначені п.п. 1.5.1 1.5.2 договору. Сукупна вартість кредиту розрахована з припущення, що кредитний договір залишиться чинним протягом погодженого строку та що позикодавець і позичальник виконають свої обов`язки на умовах та у строки, визначені в цьому договорі.

1.5.1. Комісія за надання кредиту: 1 200,00 грн., яка нараховується за ставкою 10,00 відсотків від суми кредиту одноразово.

1.5.2. Проценти за користування кредитом: 1 200,00 грн., які нараховуються за ставкою 1,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Тип процентної ставки за цим договором: фіксована.

1.6. Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 1,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Особливості нарахування процентів визначені п. 2.2.3 цього договору.

1.7. Розрахунок сукупної вартості кредиту зазначено в Графіку розрахунків, який є невід`ємною частиною цього договору.

2.3.1. Позичальник за наявності відповідної пропозиції позикодавця має право на продовження строку користування/повернення кредиту на таких самих умовах на певну кількість днів доступну у пропозиції, відповідно до розділу 6 правил. Для продовження строку користування кредитом позичальник має вчинити дії передбачені розділом 6 правил, у т.ч. сплатити комісію за продовження кредиту та певну частку Заборгованості по кредиту. За наявності домовленості між позичальником та позикодавцем пролонгація може здійснюватись на інших умовах ніж передбачено цим пунктом.

2.3.2. Волевиявлення позичальника продовжити строк користування/ повернення кредиту та укладення угоди про це, згідно п.6.14. правил, підтверджується здійсненням ним відповідного платежу у спосіб, визначений п.2.5 договору.

4.1. У разі прострочення позичальником зобов`язань повернення кредиту та/ або сплати процентів за його користування та/або інших платежів згідно з умовами цього договору, позичальник починаючи з дня наступного за днем спливу терміну (дати), вказаного в п.1.4 цього договору з урахуванням угод про продовженням строку користування/повернення кредиту та оновлених графіків розрахунків, що складаються у зв`язку з укладенням цих угод, зобов`язаний сплатити на користь Товариства пеню у розмірі 2.00 відсотків від суми невиконаного грошового зобов`язання, за кожен день прострочення, але у будь-якому випадку не більше 50 відсотків від загальної суми кредиту одержаного позичальником за цим договором. Вказана пеня розраховується по дату повного погашення простроченої заборгованості, включаючи день такого погашення або до досягнення максимально можливого розміру визначеного цим пунктом.

Додатком № 1 до договору про споживчий кредит № 4123189 від 02.12.2019 року визначено графік платежів за договором про споживчий кредит.

У паспорті споживчого кредиту № 4123189 визначено інформацію та контактні дані кредитодавця, основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача, інформацію щодо орієнтовної реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача, порядок повернення кредиту, додаткова інформація та інші важливі правові аспекти.

Відповідно до довідки про ідентифікацію підтверджено, що ОСОБА_1 ідентифікована ТОВ «Мілоан», номер телефону на який було відправлено ідентифікатор НОМЕР_1 , одноразовий ідентифікатор V81812.

Згідно платіжного доручення 4050060 від 02.12.2019 року платник ТОВ «Мілоан» перераховано отримувачу ОСОБА_1 на кредит рах. № 414949*2568 12 000,00 грн., призначення платежу: Кредитні кошти від ТОВ Мілоан згідно договору 4123189.

Відомість про щоденні нарахування та погашення містить інформацію, щодо надання кредиту за договором № 4123189, нарахування комісії, нарахування процентів, сплату процентів по кредиту, сплату тіла кредиту, сплату комісії за пролонгацію.

Відповідно до договору відступлення прав вимоги № 48-МЛ від 05.03.2020 року на умовах, встановлених цим договором, ТОВ «Мілоан» кредитор передає (відступає) ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» новому кредиторові за плату, а новий кредитор приймає належні кредиторові права грошової вимоги (права вимоги) до боржників за кредитними договорами вказаними у реєстрі боржників, укладеними між кредитором і боржниками (портфель заборгованості).

Внаслідок передачі (відступлення) портфеля заборгованості за цим договором, новий кредитор заміняє кредитора у кредитних договорах, що входять до портфеля заборгованості та відповідно вказаних у реєстрі боржників, та набуває прав грошових вимог кредитора за цими кредитними договорами, включаючи право вимагати від боржників належного виконання всіх грошових та інших зобов`язань боржників за кредитними договорами.

Платіжною інструкцією № 17824 від 05/03/2020 підтверджено сплату ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» 1 698 895,78 грн. ТОВ «Мілоан», призначення платежу: оплата компенсації за придбання (відступлення) прав вимоги згідно п. 7.1 договору відступлення права вимоги № 48-МЛ від 05.03.2020 р. без ПДВ.

Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги № 48-МЛ від 05.03.2020 р. ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» отримало в тому числі право вимоги до ОСОБА_1 за договором № 4123189 від 02.12.2019, згідно якого загальна сума заборгованості становить 24 564,00 грн., з яких: 9 600,00 грн. залишок по тілу кредиту; 7 764,00 грн. залишок по відсотках; 1 200,00 грн. залишок по комісії; 6 000,00 грн. - заборгованість за штрафах/пені.

Згідно претензії ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» від 01.04.2026 року № 19536054/1826 ОСОБА_1 проінформовано про відступлення права вимоги за її кредитним договором та повідомлено, що у разі невиконання вимог справу буде передано до суду.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Цивільним кодексом України.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України. За приписами ст. 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес.

Згідно з частинами першою, третьою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У частині першій статті 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтями 628, 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, до яких закон відносить умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною другою статті 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Положення частини першої статті 205 ЦК України визначають, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, а також якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Аналізуючи викладене, можна дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно із частиною третьою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (частина п`ята статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Положення частини шостої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачають відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Докази у справі вказують на те, що ТОВ «Мілоан» і ОСОБА_1 уклали в електронній формі кредитний договір, який підписаний сторонами електронним підписом. ОСОБА_1 підписала цей договір одноразовим ідентифікатором V81812 (одноразовим паролем), направленим ТОВ «Мілоан» на її телефонний номер НОМЕР_1 02.12.2019.

Отже, ТОВ «Мілоан» і ОСОБА_1 у письмовій формі досягли згоди з усіх істотних умов кредитного договору, зокрема, щодо розміру кредиту, порядку його надання та повернення, строку кредитування, порядку нарахування та сплати процентів, підстав сплати комісії, прав і обов`язків сторін, відповідальності за порушення умов договору тощо.

На виконання умов кредитного договору ТОВ «Мілоан» перерахувало грошові кошти (12 000,00 грн.) на картковий рахунок ОСОБА_1 , про що свідчить платіжне доручення № 4050060 від 02.12.2019 року, яке відповідно до статті 1 Закону України від 30 червня 2021 року №1591-ІХ «Про платіжні послуги» відповідає вимогам платіжного документа.

Інформація про зазначений переказ також підтверджується відомостями, наданими 12.06.2026 року АТ КБ «ПРИВАТ БАНК», відповідно до якої зазначено, що на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 ); також повідомлено, що по рахунку № НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 ) були зараховані кошти на суму 12 000,00 грн. за період 02.12.2019-09.12.2019 р.

Зазначені відомості узгоджуються з інформацією платіжним дорученням № 4050060 від 02.12.2019 року, що у своїй сукупності підтверджує факт отримання відповідачем кредитних коштів за кредитним договором.

У контексті викладеного доцільно зауважити, що з наявної у матеріалах справи відомості про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором вбачається, що відповідачкою частково виконувались умови кредитного договору, а саме: сплачувались кошти у рахунок погашення комісії за управління та обслуговування кредиту, тіла кредиту та відсотків.

Верховний Суд у постанові від 23 грудня 2020 року у справі № 127/23910/14-ц зазначив, що часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій є тією дією, яка свідчить про визнання ним боргу.

З матеріалів справи вбачається та підтверджується належними доказами те, що відповідачка взяті на себе зобов`язання за Кредитним договором не виконала, кредитні кошти у загальній сумі 12 000,00 грн. у межах встановленого договором строку не повернула в повному розмірі.

Надалі ТОВ «Мілоан» відступило ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором на підставі договору відступлення прав вимоги № 48-МЛ від 05.03.2020 року.

Частинами 1, 3 ст. 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ч. 1 ст. 513, ст. 514 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

За своєю правовою природою укладений між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» договір відступлення права вимоги № 48-МЛ від 05.03.2020 року є договором факторингу.

Так, відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно зі ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Статтею 1081 ЦК України передбачено, що клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу. Грошова вимога, право якої відступається, є дійсною, якщо клієнт має право відступити право грошової вимоги і в момент відступлення цієї вимоги йому не були відомі обставини, внаслідок яких боржник має право не виконувати вимогу. Клієнт не відповідає за невиконання або неналежне виконання боржником грошової вимоги, право якої відступається і яка пред`явлена до виконання фактором, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Верховний Суд у постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 905/306/17 зробив висновок, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

У справі, що розглядається, позивачем на підтвердження набуття права вимоги до відповідачки за кредитним договором надано до суду копії: договору відступлення права вимоги № 48-МЛ від 05.03.2020 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал; акту приймання-передачі № 48-МЛ від 05.03.2020 року; витягу з реєстру боржників до договору відступлення права вимоги № 48-МЛ від 05.03.2020 року, що містить інформацію, зокрема, щодо боржника, кредитного договору, розміру заборгованості та її складових; платіжної інструкції № 17824 від 05/03/2020 про здійснення позивачем оплати за придбання прав вимоги.

Таким чином, оскільки доказів належного виконання відповідачкою кредитних зобов`язань матеріали справи не містять, натомість, належними доказами у справі підтверджується факт передання від ТОВ «Мілоан» до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» права дійсної вимоги за кредитним договором, суддя погоджується із доводами позивача щодо наявності у останнього права вимоги до відповідачки за кредитним договором.

Як убачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості, відповідачем 13.12.2019 року було здійснено часткове погашення заборгованості на загальну суму 5 556,00 грн, у тому числі за рахунок погашення тіла кредиту 2 400,00 грн.

У зв`язку з тим, що відповідачка свої зобов`язання за кредитним договором не виконала, суму отриманих коштів не повернула, суд дійшов висновку про наявність визначених законом підстав для стягнення з позичальника на користь позивача заборгованості по тілу кредиту у сумі 9 600,00 грн.

Також суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідачки комісії в розмірі 1 200,00 грн.

Як було встановлено, згідно з пп. 1.5.1 Кредитного договору комісія за надання кредиту складає 1 200,00 грн., яка нараховується за ставкою 10,00 відсотків від суми кредиту одноразово.

Суддею враховано, що 10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст ст. 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення ч.ч. 1, 2, 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультраактивну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію, зокрема, за надання кредиту.

Оскільки нарахування комісії у сумі 1 200,00 грн. не суперечить вимогам закону, у матеріалах справи відсутні докази сплати позичальником комісії за договором, суд дійшов висновку про задоволення вимог позову у цій частині.

Щодо стягнення відсотків за користування кредитом у сумі 7 764,00 грн. суд зазначає наступне.

У ч.ч. 1 - 3 ст. 1056 - 1 визначено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

За змістом ст. 1048 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Такі висновки викладені, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц, в постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі №300/438/18.

У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

У п. 2.3. кредитного договору передбачено, зокрема, що позичальник за наявності відповідної пропозиції позикодавця має право на продовження строку користування/повернення кредиту на таких самих умовах, на певну кількість днів доступну у пропозиції відповідно до розділу 6 Правил. Для продовження строку користування кредитом Позичальник має вчинити дії, передбачені розділом 6 Правил, у т.ч. сплатити комісію за продовження кредиту. Можливі строки продовження та ставки комісії за продовження кредиту: 3 дні за умови сплати 5,00 % від поточного залишку кредиту; 7 днів за умови сплати 10,00 % від поточного залишку кредиту; 15 днів за умови сплати 20,00 % від поточного залишку кредиту. Волевиявлення позичальника продовжити строк користування/повернення кредиту та укладення угоди про це, згідно п. 6.1.4 правил підтверджується здійсненням ним відповідного платежу у спосіб, визначений п. 2.5. договору.

Як убачається з відомості про щоденне нарахування та погашення, відповідачкою на виконання наведеної вище умови кредитного договору одного разу сплачувалась комісія за пролонгацію. Так, 13 грудня 2019 року відповідачкою сплачено 2 400,00 грн. комісії за пролонгацію, що відповідає 20,00 % від тіла кредиту та згідно з наведеними вище умовами договору свідчить про погодження сторонами кредитного договору пролонгації строку кредитування на 15 днів.

При цьому відсутні докази, що відповідачка припинила користуватися кредитними коштами після закінчення дисконтного періоду. Таким чином відбулась пролонгацію договору на підставі пункту 2.3.1., тобто, загальний строк, на який сторонами продовження строк кредитування складає 15 днів, та нараховані відсотки на підставі пунктом 1.6 договору, яким передбачено, що стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 1,00 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

Представник позивача просить стягнути з відповідачки 24 564,00 грн., з яких: 9 600,00 грн. залишок по тілу кредиту; 7 764,00 грн. залишок по відсотках; 1 200,00 грн. залишок по комісії; 6 000,00 грн. - заборгованість за штрафах/пені.

Водночас матеріали справи не містять належного та зрозумілого розрахунку нарахування процентів саме у такому розмірі, що свідчить про невідповідність поданого позивачем розрахунку умовам договору.

Крім того, як убачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості, відповідачем 13.12.2019 року було здійснено часткове погашення заборгованості на загальну суму 5 556,00 грн. Однак із зазначеного розрахунку встановлено, що зарахування відбулось наступним чином: сплата комісії за пролонгацію 2 400,00 грн., сплата процентів по кредиту 756,00 грн., сплата тіла кредиту 2 400,00 грн.

Отже, після здійснення відповідачем 13.12.2019 часткового погашення заборгованості в рахунок тіла кредиту у розмірі 2 400,00 грн. залишок основної суми кредиту з 13.12.2019 становить 9 600,00 грн. (12 000,00 грн. - 2 400,00 грн.).

Ураховуючи вищенаведене суд вважає за необхідне здійснити перерахунок суми заборгованості за кредитом і нарахованими процентами.

В період з 03.12.2019 року по 13.12.2019 рік включно щоденна відсоткова ставка 1,00 % від суми кредиту 12 000,00 грн. (пільговий період 10 днів).

Отже розмір нарахованих відсотків за цей період складає 1 200,00 грн. (12 000,00 грн. х 1,00 % = 120,00 грн. в день х 10 днів).

З 14.12.2019 по 28.12.2019 рік включно щоденна відсоткова ставка 1,00 % від суми кредиту 9 600,00 грн. (пільговий період 15 днів, визначений з урахуванням положень п. 2.3.1 кредитного договору щодо пролонгації на пільгових умовах).

Отже розмір нарахованих відсотків за цей період складає 1 440,00 грн. (9 600,00 грн. х 1,00 % = 96,00 грн. в день х 15 днів).

Отже розмір нарахованих відсотків за цей період, тобто за 25 днів, складає 2 640,00 грн. (1 200,00 грн. + 1440,00 грн.).

Оскільки відповідачкою проценти за користування кредитними коштами сплачено частково, а саме в сумі 756,00 грн., розмір заборгованості за процентами становить 1 884,00 грн. (2 640,00 грн. 756,00 грн.).

Подальше, поза строком кредитування, нарахування відсотків за користування відповідачкою кредитними коштами за кредитним договором було необґрунтованим, чого безпідставно не враховано судом першої інстанції.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідачки заборгованості за штрафами/пенею у розмірі 6 000,00 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої - третьої статті 549 Цивільного кодексу України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання, а пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Таким чином, штраф та пеня є різними видами неустойки, які мають відмінну правову природу, порядок обчислення та умови застосування.

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості заявленої вимоги про стягнення з відповідачки 6 000,00 грн. заборгованості за штрафами/пенею, суд враховує, що позивачем не надано належного та обґрунтованого розрахунку вказаної суми, з якого б можливо було встановити правову природу нарахування (штраф чи пеня), підстави її застосування, період нарахування, розмір зобов`язання, на який здійснювалося нарахування, а також порядок визначення заявленої до стягнення суми.

Крім того, позивачем не доведено, яке саме порушення умов кредитного договору стало підставою для застосування відповідного виду неустойки, та чи передбачено умовами кредитного договору стягнення саме такого виду відповідальності за допущене відповідачкою порушення.

Відповідно до положень статей 12, 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність правових підстав для стягнення з відповідачки заборгованості за штрафами/пенею у розмірі 6 000,00 грн., суд дійшов висновку про відмову у задоволенні цієї частини позовних вимог.

Таким чином, враховуючи вищевикладене заявлені вимоги позивача слід задовольнити частково, а саме стягнути з відповідачки на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 4123189 від 02.12.2019 року в загальному розмірі 12 684,00 грн., з яких: 9 600,00 грн. прострочена заборгованість за сумою кредиту; 1 884,00 грн. прострочена заборгованість за сумою відсотків; 1 200,00 грн. прострочена заборгованість за комісією за видачу кредиту. В решті заявлених вимог позивача слід відмовити.

Щодо врахування строку позовної давності до заявлених позовних вимог позивачки, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.

У постанові ВП ВС від 04.12.2018 по справі № 910/18560/16 (12-143гс18) сказано, що позовна давність може застосовуватися виключно, якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими та доведеними: «Однак застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог». Загальні положення застосування позовної давності також викладені у наступних постановах: № 522/1029/18 (14-270цс19); № 522/2110/15-ц (14-247 цс 18) /п. 61; № 522/2201/15-ц (14-179цс18)/п.61/; № 522/2202/15-ц (14-132цс18)/п.61/; № 372/1036/15-ц (14-252цс18);№ 904/10956/16 (12-90гс19); № 183/1617/16 (14-208 цс 18) /п.п. 73/; № 911/1437/17 (12-226гс18) /п. 76/.

Виходячи з вимог ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. А отже, відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права не потребує зазначення у рішенні суду висновку щодо вирішення питання спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову.

У Постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 509/3589/16-ц (провадження № 61-16895св18) визначено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові та застосовується тільки до обґрунтованих позовних вимог. Якщо суд дійде висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, то повинен відмовити в задоволенні такого позову саме з цієї підстави.

Оскільки, у задоволенні вимог позивача, в частині стягнення відсотків, що нараховані поза межами строку дії договору та пені, відмовлено за безпідставністю та необгрунтованістю заявлених вимог, то суд не застосовує і не дає оцінку спливу позовної давності до вказаних вимог, що заявлена відповідачкою.

Щодо застосування строку позовної давності до вимог, щодо яких суд прийшов до висновку, що такі є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення, то суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

В ЦК України визначено два види строків позовної давності: а) загальний; б) спеціальний.

Загальні строки позовної давності є абстрактними, поширюються на всі цивільні правовідносини, за винятком тих, щодо яких законом встановлений інший строк або які взагалі виведені з-під дії строків позовної давності.

Загальний строк позовної давності складає три роки і не залежить від суб`єктного складу правовідносин (стаття 257 ЦК України).

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»(із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався й закінчився 30 червня 2023 року.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)»розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, п. 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Крім цього, у період дії карантину в Україні було введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб згідно Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», строк якого неодноразово продовжувався та триває досі.

Законом України від 15 березня 2022 року №2120-ІХ«Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено п. 19 (який був чинний на день звернення до суду із позовом), відповідно до якого у період дії в Україні воєнного стану строки, визначені ст. 257-259 (позовна давність), 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Отже, законодавцем з метою забезпечення визначеного Конституцією України права на доступ до суду передбачено продовження на період дії воєнного стану строку, протягом якого особа може реалізувати своє право на звернення до суду з метою захисту своїх прав та інтересів.

Верховний Суд у постанові від 21 червня 2023 року у справі № 727/4133/22 дійшов висновку, що загальна позовна давність, перебіг якої припав на період дії в Україні правового режиму воєнного стану, продовжена законодавцем на період дії такого правового режиму. Водночас продовження строків свідчить, що їх перебіг, який відбувається у період дії воєнного стану, не зараховується при обчисленні.

Суд погоджується з доводами представника позивача щодо відсутності пропуску строку позовної давності.

Судом встановлено, що перебіг строку позовної давності у спірних правовідносинах підлягає обчисленню з урахуванням положень законодавства щодо продовження таких строків.

Так, 02.04.2020 набрав чинності Закон України від 30.03.2020 № 540-IX, яким розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12, відповідно до якого строки позовної давності продовжувалися на строк дії карантину. Карантин діяв з 12.03.2020 та був припинений з 30.06.2023 (з 24 години 00 хвилин) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651.

Крім того, 17.03.2022 набрав чинності Закон України № 2120-IX, яким розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 19, відповідно до якого строки позовної давності продовжувалися на строк дії воєнного стану. Воєнний стан в Україні введено з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 та його дія неодноразово продовжувалася.

У подальшому пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було змінено Законом України № 3450-IX, який набрав чинності 30.01.2024, а дія відповідного положення припинилася з 04.09.2025 (останній день дії 03.09.2025) відповідно до Закону України № 4434-IX.

Отже, період з 02.04.2020 по 03.09.2025 включно не враховується при обчисленні строку позовної давності у зв`язку з його продовженням на період дії карантину та воєнного стану.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що строк позовної давності щодо заявлених вимог у тій частині, в якій суд дійшов висновку про наявність правових підстав для їх задоволення, позивачем не пропущено.

Інші доводи та міркування сторін, які не наведені у мотивувальній частині рішення, судом оцінені, однак вони не спростовують встановлених судом обставин та зроблених висновків.

При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України» від 10 травня 2011 року, пункт 58).

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з приписами ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Із матеріалів справи встановлено, що позовна заява подана через систему «Електронний суд» та відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір сплачено позивачем із застосуванням понижуючого коефіцієнту відповідного розміру ставки судового збору - 0,8, що становить 2 662,40 грн., та підтверджується платіжною інструкцією № 26972 від 23.04.2026 року.

Сума майнової вимоги була визначена позивачем в розмірі 24 564,00 грн. Суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог на суму 12 684,00 грн. А тому з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 1 374,77 грн. (2 662,40 грн. х 12 684,00 грн. / 24 564,00 грн.) сплаченого судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Вирішуючи вимогу позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 8 000,00 грн., суд виходить з наступного.

Відповідно до приписів ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас, за змістом ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним з: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц (провадження № 61-13608св20).

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.

Тобто у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 137 ЦПК України.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу стороною позивача надано копію виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань АО «Апологет», копію договору про надання правової (правничої) допомоги № 0107 від 01.07.2025 року, копію акту наданих послуг правової (правничої) допомоги копію детального опису наданих послуг за договором про надання правової (правничої) допомоги № 0107 від 01.07.2025 року копію ордера на надання правничої (правової) допомоги.

Разом з тим, суд вважає, що заявлений розмір витрат на оплату послуг адвоката в сумі 8 000,00 грн. є завищеним, зважаючи на складність справи, час, витрачений на виконання відповідних робіт, обсяг наданих адвокатом послуг. Крім того, вартість вказаних послуг є необґрунтованою, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру та з конкретних обставин справи, пов`язаність витрат з розглядом справи. Оскільки вказаний розрахунок витрат на професійну правничу допомогу є дещо завищеним, суд вважає за необхідне обмежити розмір заявлених позивачем до стягнення витрат до 3 000,00 грн.

На підставі ст.ст. 207, 509, 512, 525, 526, 530, 610, 625, 628, 638, 1048, 1049, 1050, 1054, 1055, 1077 - 1078 ЦК України та, керуючись ст. ст. 10, 12, 13, 81, 89, 137, 141, ч.2 ст. 247, ст.ст. 263-265, 268, 273, 280-289, 354 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ; дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» (за реквізитами: код ЄДРПОУ 35234236, НОМЕР_5 , банк отримувача - АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК», місце реєстрації - 79029, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, 28 корпус, 4-ий поверх) заборгованість за кредитним договором № 4123189 від 02.12.2019 року в загальному розмірі 12 684,00 грн., з яких: 9 600,00 грн. прострочена заборгованість за сумою кредиту; 1 884,00 грн. прострочена заборгованість за сумою відсотків; 1 200,00 грн. прострочена заборгованість за комісією за видачу кредиту.

У задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ; дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» (за реквізитами код ЄДРПОУ: 35234236, НОМЕР_5 , банк отримувача - АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК», місце реєстрації - 79029, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, 28 корпус, 4-ий поверх) сплачений судовий збір в сумі 1 374,77 грн. та витрати на професійну правничу допомогу 3 000,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення або складення. Учасник справи якому рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 28.07.2026 року.

Головуючий: