Решение № 138569334, 29.07.2026, Ріпкинський районний суд Чернігівської області

Справа № 743/1661/25

Провадження № 2/743/203/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 року селище Ріпки

Ріпкинський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючого судді Макаревича Я. М.,

за участю секретаря судового засідання Довбенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Ріпки в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий виклад позиції позивача

Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 17.06.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та відповідачем укладено договір

№ 17.06.2024-100000616 про надання кредиту шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний одноразовим ідентифікатором відповідно до статті 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» виконало свої зобов`язання та надало позичальнику грошові кошти в розмірі 15 000 гривень шляхом перерахування на банківську картку № НОМЕР_1 .

Позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 48 519,56 гривень: тіло кредиту 15 000 гривень, проценти 26 250 гривень, комісія 1 119,56 гривень, неустойка 6 150 гривень, а також судові витрати.

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи та інші процесуальні дії у справі

ТОВ «Споживчий центр» звернулося до Ріпкинського районного суду Чернігівської області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Ухвалою Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 22.01.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 03.03.2026.

Ухвалою Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 03.03.2026 підготовче засідання відкладено за клопотанням відповідача.

Ухвалою Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 17.04.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 29.07.2026.

22.04.2026 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній просить відмовити у задоволенні позову повністю, посилаючись на такі обставини.

Відповідач зазначає, що позивачем не враховано добровільно здійснений платіж у розмірі 8 480,44 гривень від 30.07.2024, у зв`язку з чим розрахунок заборгованості є недостовірним. Також відповідач просить зобов`язати позивача надати детальний помісячний розрахунок нарахованих процентів, оскільки з поданого розрахунку неможливо встановити період їх нарахування та правильність визначення суми заборгованості.

Крім того, відповідач заперечує проти стягнення комісії у розмірі 1 119,56 гривень, посилаючись на положення Закону України «Про споживче кредитування», Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про банки і банківську діяльність», а також практику Верховного Суду. На думку відповідача, умова кредитного договору щодо сплати комісії є нікчемною, оскільки не містить конкретного переліку банківських послуг, за які така комісія справляється, а фактично передбачає оплату дій банку, які здійснюються ним у власних інтересах або є невід`ємною складовою виконання кредитного договору.

Також відповідач вважає, що нараховані позивачем проценти є явно завищеними та не відповідають принципам справедливості, добросовісності і розумності, закріпленим у статтях 3, 509, 627 Цивільного кодексу України. На його думку, розмір заявлених до стягнення процентів є непропорційним наслідкам порушення зобов`язання та покладає на споживача надмірний фінансовий тягар.

Крім цього, відповідач посилається на сформовану практику Верховного Суду щодо нікчемності умов кредитних договорів про стягнення комісії за обслуговування кредитної заборгованості, а також зазначає, що кредитодавець, користуючись необізнаністю позичальника, запропонував укласти кредитний договір на вкрай невигідних для нього умовах, що, на думку відповідача, свідчить про порушення принципів добросовісності та вимог законодавства про захист прав споживачів.

24.04.2026 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позивач заперечив проти доводів відповідача та просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Позивач зазначив, що проценти за кредитним договором нараховані відповідно до умов договору та вимог цивільного законодавства виключно в межах строку кредитування, а нарахування процентів після спливу цього строку чи в порядку статті 625 ЦК України ним не здійснювалося. Також позивач вказав, що розмір процентної ставки відповідає вимогам Закону України «Про споживче кредитування», з урахуванням положень пункту 17 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, чинних на момент укладення кредитного договору.

Крім того, позивач зазначив, що наданий ним розрахунок заборгованості є належним та допустимим доказом, а відповідач не подав власного контррозрахунку та не надав доказів, які б спростовували правильність визначеного розміру заборгованості.

Також позивач заперечив доводи щодо незаконності стягнення комісії, зазначивши, що вона пов`язана з наданням послуги з перерахування кредитних коштів на платіжну картку позичальника із використанням сервісу інтернет-еквайрингу, а тому є обґрунтованою та передбаченою умовами кредитного договору.

Позивач та відповідач у судове засідання не з`явилися, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце його проведення.

Фіксування судового процесу технічними засобами не здійснювалося (частина 2 статті 247 ЦПК України).

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

17.06.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (кредитодавець) та ОСОБА_3 (позичальник) укладено кредитний договір № 17.06.2024-100000616 у формі кредитної лінії. Договір укладено в електронній формі шляхом обміну електронними повідомленнями та підписано з боку позичальника електронним підписом одноразовим ідентифікатором. Ідентифікація позичальника здійснена, зокрема, через систему BankID Національного банку України.

За умовами договору сума кредиту становить 15 000 гривень, строк, на який надається кредит, 210 днів з дати його надання. Дата надання кредиту 17.06.2024, дата повернення кредиту 12.01.2025. Процентна ставка фіксована незмінна у розмірі 1 відсотка за один день користування кредитом, яка застосовується протягом усього строку, на який надається кредит.

Договором передбачено комісію, пов`язану з наданням кредиту, у розмірі 20 відсотків від суми кредиту, що дорівнює 3 000 гривень. За умовами договору (пункт 8 заявки до кредитного договору) економічною сутністю цієї комісії є плата за надання кредиту, комісія нараховується кредитодавцем та обліковується в день видачі кредиту.

Договором передбачено неустойку в розмірі 150 гривень, що нараховується за кожен день невиконання або неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Кредитодавець виконав своє зобов`язання та надав позичальнику кредитні кошти в розмірі 15 000 гривень шляхом перерахування на належний позичальнику електронний платіжний засіб (картку № НОМЕР_1 ), що підтверджується квитанцією про виплату від 17.06.2024.

Позичальник свої зобов`язання за договором належним чином не виконала, унаслідок чого утворилася заборгованість. Згідно з довідкою-розрахунком заборгованість складається з тіла кредиту 15 000 гривень, процентів 26 250 гривень, комісії за надання 1 119,56 гривень, неустойки 6 150 гривень, а всього 48 519,56 гривень. Проценти за користування кредитом нараховані за період з 17.06.2024 по 12.01.2025, тобто в межах строку кредитування. При формуванні заборгованості позивачем враховано часткову сплату позичальником коштів у розмірі 8 480,44 гривень від 30.07.2024.

10.01.2025 відповідачем змінено прізвище на ОСОБА_4 .

ІV. Норми права, які застосував суд та оцінка аргументів сторін

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Кредитний договір укладається у письмовій формі (стаття 1055 ЦК України).

Відповідно до частин 1, 3, 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом оферти та акцепту, підписаного відповідно до статті 12 цього Закону. Моментом підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором (частина 1 статті 12 Закону).

Факт підписання договору одноразовим ідентифікатором підтверджується матеріалами справи. Судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що номер телефону НОМЕР_2 не належить відповідачу або що ідентифікатор E568 було використано іншою особою.

Додатково суд враховує, що ідентифікація відповідача при укладенні договору здійснена через систему BankID Національного банку України з використанням реквізитів банківського рахунку відповідача поряд з підписанням договору одноразовим ідентифікатором. Цей метод ідентифікації передбачено Законом України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» і підвищує достовірність встановлення особи позичальника в електронних правовідносинах.

Сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договору, договір укладено у передбаченій законом формі, у зв`язку з чим він є обов`язковим для виконання (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню в цей строк.

Позивач заявив до стягнення комісію в розмірі 1 119,56 гривень. Умова договору про споживчий кредит, яка покладає на позичальника платіж, не передбачений Законом України «Про споживче кредитування» і не пов`язаний з наданням позичальникові окремої послуги, підлягає перевірці судом на предмет її нікчемності за частинами 1, 2 статті 11 і частиною 5 статті 12 цього Закону. ВП ВС у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 та ОП КЦС ВС у постанові від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 сформулювали правові позиції щодо нікчемності таких умов.

Заперечуючи проти позову у частині стягнення комісії, відповідач у відзиві стверджував, що умова договору про комісію є нікчемною, оскільки комісію встановлено за дію, яку кредитодавець вчиняє на власну користь, а вимагати придбання якої заборонено.

На спростування цих аргументів позивач у відповіді на відзив зазначав, що комісія пов`язана з наданням послуги перерахування коштів на картку позичальника з використанням стороннього сервісу та з обслуговуванням кредитної заборгованості, а тому є правомірною.

Оцінюючи наведені сторонами аргументи, суд виходить з такого.

Як встановлено судом у розділі ІІІ цього рішення, кредитний договір передбачає стягнення з позичальника комісії в розмірі 1 119,56 гривень за надання кредиту (за умовами пункту 8 заявки до кредитного договору економічною сутністю комісії є плата за надання кредиту).

За частиною 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Тобто надання (видача) кредитних коштів є основним зобов`язанням кредитодавця за кредитним договором, а проценти за користування кредитом встановленою законом винагородою кредитодавця за надання кредиту і користування коштами.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від вчинення певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. ВП ВС у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 констатувала, що за змістом загальних норм права об`єктом зобов`язання не можуть бути дії, які одна із сторін вчиняє на власну користь.

У зазначеній постанові ВП ВС також констатувала, що у кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Таким чином, дія з надання (видачі) кредитних коштів становить виконання основного зобов`язання кредитодавця за кредитним договором, а не окрему послугу, що надається позичальникові поза межами цього зобов`язання. Винагородою кредитодавця за цю дію є проценти за користування кредитом, передбачені кредитним договором. Аналогічний підхід застосувала ОП КЦС ВС у постанові від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21.

Доводи позивача про те, що комісія пов`язана з перерахуванням коштів через сторонній сервіс та з обслуговуванням кредитної заборгованості, суд відхиляє, оскільки за умовами укладеного з відповідачем договору економічною сутністю комісії визначено саме плату за надання кредиту, а не плату за окрему додаткову чи супутню послугу.

Згідно з частинами 1, 2 статті 11 і частиною 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які покладають на споживача додаткову плату за дії кредитодавця, що становлять виконання його основного зобов`язання за кредитним договором, є нікчемними. За цих обставин умова кредитного договору про сплату комісії за надання кредиту є нікчемною, а вимога позивача про її стягнення задоволенню не підлягає.

Щодо процентів за користування кредитом суд зазначає таке. Як встановлено судом у розділі ІІІ цього рішення, проценти за користування кредитом у розмірі 26 250 гривень нараховані позивачем за період з 17.06.2024 по 12.01.2025, тобто в межах погодженого сторонами строку кредитування. Розмір і порядок нарахування процентів встановлені договором, з умовами якого позичальник погодився при його укладенні (частина 1 статті 1048, стаття 1056-1 ЦК України).

Заперечуючи проти позову у частині розміру нарахованих процентів за користування кредитом, відповідач у відзиві просив зменшити їх розмір, посилаючись на статтю 551 ЦК України та на неспівмірність суми процентів із сумою основного боргу.

На спростування цих аргументів позивач у відповіді на відзив зазначав, що нараховані суми не є штрафними санкціями, а становлять погоджену сторонами плату за користування кредитом, до якої стаття 551 ЦК України не застосовується.

Оцінюючи наведені сторонами аргументи, суд виходить з такого.

Згідно з частиною 1 статті 1048 ЦК України проценти за користування кредитом є платою, яку позичальник вносить за правомірне користування наданими йому коштами; їх розмір і порядок нарахування встановлюються договором. Натомість неустойкою (штрафом, пенею) у розумінні статей 549, 551 ЦК України є грошова сума, яку боржник зобов`язаний сплатити у разі порушення зобов`язання, тобто міра відповідальності за прострочення.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 5 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 виходила з того, що проценти за користування кредитом сплачуються за можливість правомірно користуватися коштами протягом певного часу, а не як санкція за порушення зобов`язання. Право суду зменшити розмір, передбачене статтею 551 ЦК України, стосується виключно неустойки і на проценти за користування кредитом не поширюється.

У цій справі проценти нараховані в межах строку кредитування як плата за правомірне користування кредитом, а не як міра відповідальності за прострочення. За таких обставин стаття 551 ЦК України до спірних правовідносин незастосовна, а підстав для зменшення розміру процентів за нею немає.

Таким чином, доводи відповідача про зменшення розміру нарахованих процентів суд відхиляє. Нараховані позивачем проценти за користування кредитом у розмірі 26 250 гривень відповідають умовам кредитного договору та вимогам закону і підлягають стягненню.

Щодо заявленої до стягнення неустойки в розмірі 6 150 гривень суд зазначає таке.

Згідно з пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду в постанові від 12 лютого 2025 року у справі № 758/5318/23 системно роз`яснив застосування цієї норми. Зокрема, Верховний Суд вказав, що пункт 18 поширюється на договір позики, кредитний договір, у тому числі договір про споживчий кредит; період особливих правових наслідків період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та тридцятиденний строк після його припинення; правовий наслідок прострочення в цей період позичальник звільняється від відповідальності за частиною 2 статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати неустойки (штрафу, пені). Цей висновок послідовно застосовується Верховним Судом зокрема, в постановах від 28 листопада 2024 року у справі № 756/8788/22 і від 27 листопада 2024 року у справі № 759/4324/23.

Воєнний стан в Україні введено Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 і триває з його неперервним продовженням Верховною Радою України відповідними законами.

Відповідно до статей 549, 551 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов`язання. Розмір неустойки встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Як встановлено судом у розділі ІІІ цього рішення, позивач заявив до стягнення неустойку у розмірі 6 150 гривень за прострочення виконання позичальником грошового зобов`язання за кредитним договором. Цей період повністю припадає на дію воєнного стану в Україні. За цих обставин на підставі пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України позичальник звільняється від обов`язку сплати неустойки за період дії воєнного стану. Нарахування позивачем неустойки за цей період є таким, що суперечить наведеній нормі.

Відповідно неустойка, нарахована за період дії воєнного стану, стягненню не підлягає.

Як встановлено в розділі ІІІ цього рішення, відповідно до пункту 4.1 кредитного договору позивач перерахував 15 000 гривень на належний позичальнику електронний платіжний засіб (картку № НОМЕР_1 ), що підтверджується квитанцією про виплату від 17.06.2024. За змістом частини 1 статті 1054 ЦК України позивач належно виконав своє зобов`язання щодо надання кредитних коштів.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Належне виконання зобов`язань передбачає дотримання боржником усіх умов договору, у тому числі щодо строку виконання, способу виконання та розміру належних платежів.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач свого зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав, сплативши заборгованість частково у розмірі 8480,44 гривень. Відтак, сума заборгованості за тілом кредита (15000) та процентами за умовами договору (15000*1%*210=31500) становить 38019,56 (15000+31500-8480,44) гривень.

Порушення відповідачем зобов`язань за кредитним договором щодо повернення кредиту та сплати процентів є підставою для стягнення з відповідача заборгованості. З урахуванням наведеної вище в розділі ІV цього рішення правової оцінки позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» про стягнення заборгованості за кредитним договором від 17.06.2024 № 17.06.2024-100000616 підлягають частковому задоволенню у розмірі 38019,56 гривень. У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

V. Розподіл судових витрат

Позивачем понесені та документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору із застосуванням коефіцієнта 0,8 для пониження розміру ставки судового збору відповідно до частини 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір» у сумі 2 422,40 гривень.

Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Загальний розмір позовних вимог становив 48 519,56 гривень, з яких задоволено 38019,56 гривень, що становить 78,36 % від заявлених вимог (38019,56 / 48 519,56 ? 100 %). За цим відсотком пропорційний розмір судового збору, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 1898,19 гривень (2 422,40 ? 78,36 %).

Позивач у попередньому (орієнтовному) розрахунку судових витрат зазначив про очікувані витрати на професійну правничу допомогу у розмірі орієнтовно 6 000 гривень, повідомивши, що докази їх понесення відповідно до частини 8 статті 141 ЦПК України будуть надані протягом п`яти днів після ухвалення рішення. Оскільки на час ухвалення цього рішення докази понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу до суду не подані, питання про їх розподіл цим рішенням не вирішується і може бути вирішене судом додатковим рішенням у порядку частини 8 статті 141 ЦПК України за наслідками подання відповідних доказів.

Відповідач заявив до стягнення витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000 гривень, на підтвердження чого надав такі документи: договір про надання правової допомоги від 16.04.2026 № 97, акт виконаних робіт від 21.04.2026, квитанцію про сплату, ордер та свідоцтво адвоката.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 133 ЦПК України витрати, пов`язані з розглядом справи, включають витрати на професійну правничу допомогу. За змістом частин 1 і 2 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, а за результатами розгляду справи підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Згідно з частиною 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів.

З урахуванням викладеного, документально підтвердженими та такими, що належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи, є витрати відповідача на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000 гривень.

Водночас, відповідно до частини 4 статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг та виконаних робіт, ціною позову та значенням справи для сторони. Аналогічних критеріїв дотримується і Європейський суд з прав людини при присудженні судових витрат за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: за висновком ЄСПЛ у рішенні від 23 січня 2014 року у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України (заява № 19336/04, пункт 268), заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній

розмір обґрунтованим.

Дана справа за своїм змістом не є складною: спірні правовідносини стосуються стягнення заборгованості за кредитним договором, обставини справи підтверджуються обмеженим обсягом письмових доказів, юридичні питання вирішуються на підставі усталеної практики Верховного Суду. З огляду на це, заявлений відповідачем обсяг витрат на правничу допомогу є неспівмірним з фактично виконаною адвокатом роботою.

За цих обставин суд визнає обґрунтованими і такими, що відповідають критеріям співмірності, передбаченим частиною 4 статті 137 ЦПК України, витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000 гривень.

Згідно з пунктом 3 частини 2 та частиною 3 статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, до яких належать витрати на професійну правничу допомогу, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи, що у задоволенні позовних вимог відмовлено в розмірі 21,64 %, з позивача на користь відповідача підлягає стягненню частина обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 649,20 гривень (3 000 ? 21,64 %).

Оскільки за наслідками часткового задоволення позову судові витрати підлягають стягненню як з відповідача на користь позивача (судовий збір у розмірі 1898,19 гривень), так і з позивача на користь відповідача (витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 649,20 гривень), суд відповідно до частини 10 статті 141 ЦПК України здійснює взаємний залік цих судових витрат.

За наслідками взаємного заліку з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати у розмірі 1248,99 гривень (1898,19 гривень судового збору ? 649,20 гривень витрат на правничу допомогу).

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 12, 19, 141, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (код ЄДРПОУ 37356833, місцезнаходження: місто Київ, вулиця Саксаганського, будинок 133, літера А) заборгованість за кредитним договором від 17.06.2024 № 17.06.2024-100000616 у розмірі 38019 (тридцять вісім тисяч дев`ятнадцять) гривень 56 копійок.

Стягнути з ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (код ЄДРПОУ 37356833, місцезнаходження: місто Київ, вулиця Саксаганського, будинок 133, літера А) судові витрати у розмірі 1248 (одна тисяча двісті сорок вісім) гривень 99 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або після прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 29.07.2026.

Суддя Я. М. МАКАРЕВИЧ