Решение № 138565773, 09.06.2026, Трускавецький міський суд Львівської області

Справа № 457/1606/25

провадження №2/457/58/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2026 року м. Трускавець

Трускавецький міський суд Львівської області

в складі головуючого-судді Марчука В.І.,

секретар судового засідання Кушнір М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Трускавці цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Трускавецької міської ради, про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини,

з участю позивача ОСОБА_1 , -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Трускавецького міського суду Львівської області з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.

В подальшому з урахуванням заяви про зміну предмета позову просив розірвати шлюб між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , після розірвання шлюбу спільну дитину - малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за їх згодою, залишити проживати разом з його батьком - ОСОБА_1 , як основним та єдиним утримувачем, та таким, що самостійно виховує малолітню дитину, за адресою: АДРЕСА_1 .

В обгрунтування позовних вимог зазначає, що сторони уклали шлюб 27 лютого 2019 року та у шлюбі прожили більше 6 років. У шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_3 . З лютого 2023 року сторони та їх малолітній син ОСОБА_4 фактично проживали в квартирі АДРЕСА_1 , яка на праві власності належить його батькові - ОСОБА_5 , що підтверджується Актом ОСББ «Добробут 24» про фактичне проживання особи від

30.07.2025 року. Впродовж 2025 року між позивачем та відповідачкою постійно виникали сварки внаслідок того, що кожний мав різні погляди на сімейне життя та ведення спільного господарства, відсутність спільних інтересів, несумісність характерів. ОСОБА_6 впродовж усього часу не надавала інформації про свої доходи та часто уникала видатків на утримання сім`ї, усі зароблені кошти витрачала виключно на свої потреби (придбання косметики, відвідування салонів краси, одержання косметологічних послуг і т.п.). Натомість, ОСОБА_7 , безпідставно звинувачувала у неспроможності ефективно вести господарство. Крім того, ОСОБА_8 зловживала алкогольними напоями, нерідко поводилась агресивно, часто ініціювала сварки з малозначних приводів, в тому числі і на грунті ревнощів, неналежно виконувала обов`язки по догляду за сином, нерідко поводилась з ним агресивно, кричала на нього, залишала без нагляду на вулиці, що підтверджується сусідами.

Лікарем-психіатром їй поставлено діагноз емоційно-лабільний розлад органічного генезису на фоні вживання алкоголю, тривожний синдром, інсомічний синдром. У 2025 році відповідачка після чергової сварки покинула квартиру і виїхала в Республіку Польща до своєї матері, залишивши позивача із малолітнім сином. ОСОБА_2 пояснила, що планує проживати за кордоном і створити сім`ю з іншим чоловіком. Тобто ОСОБА_1 та ОСОБА_2 остаточно припинили шлюбно-сімейні стосунки та перестали бути сім`єю. Весь тягар утримання малолітньої дитини несе позивач самостійно, а ОСОБА_2 участі не приймає хоча має таку можливість , так як є особою молодого віку і працездатною. Відповідачка жодним спроб на відновлення відносин з сином не робить, наміру змінити своє ставлення до дитини не виявляє, тобто вона свідомо не бажає виконувати свої обов`язки, а тому залишення дитини разом з батьком після розірвання шлюбу це насамперед спосіб захисту прав та інтересів дитини. ОСОБА_2 не заперечує щодо проживання малоліткього сина ОСОБА_3 разом з позивачем за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив розірвати шлюб між ним та ОСОБА_2 та залишити проживати малолітнього сина з ним, за адресою їх зареєстрованого та фактичного місця проживанння.

Відповідачка ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилась щодо задоволення позовних вимог не заперечила, про що подала відповідну заяву до суду.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явилась, на адресу суду подала заяву про розгляд справи без участі представника Служби у справах дітей виконавчого комітету Трускавецької міської ради.

У судовому засіданні була допитана в якості свідка ОСОБА_9 , яка зазначила що знає позивача та відповідачку. Останнім часом, близько року, дитину бачила лише з батьком (позивачем), чула що мати дитини (відповідачка) зловживала спиртними напоями, покинула їх і десь виїхала. Батько дитиною займається, вихований та привітний.

У судовому засіданні була допитана в якості свідка ОСОБА_10 , яка зазначила що позивача знає, є сусідами, відповідачку бачила дуже рідко і давно. ОСОБА_11 дуже порядний, займається дитиною, сам виховує сина, дружини давно не було.

Дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що сторони 27 лютого 2019 року зареєстрували шлюб у Трускавецькому міському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області, актовий запис № 39, що стверджується свідоцтвом про шлюб НОМЕР_1 , виданим 27 лютого 2019 року.

В період шлюбу у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження видане 17 серпня 2019 року Трускавецьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції Львівській області, серія НОМЕР_2 .

Як вбачається з позовної заяви, шлюбні відносини припинені у 2025 році, разом не проживають, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам позивача, який не бажає зберегти шлюб.

Згідно зі ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст.16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім`ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання. Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя (ст. 110 СК України). Оскільки позивач наполягає на розірванні шлюбу, то відповідно відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбним відносинам, що є неприпустимим.

Відповідно до ст.ст. 105, 110, 112 СК України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного із подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.

Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя (ч. 1 ст.110 СК України).

Відповідно до ч.2 ст.112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них.

Задовольняючи позов про розірвання шлюбу, суд виходить з того, що добровільність шлюбу - одна з основних його засад. Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Для поваги до права дружини або чоловіка на пред`явлення вимоги про розірвання шлюбу потрібен прояв другим з подружжя власної гідності, поваги до себе.

Як роз`яснено у п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року за №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.

Частиною 3, 4 ст. 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Згідно з ч. 3 ст. 115 СК України, документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.

Враховуючи, що шлюб між сторонами фактично розпався, сторони не підтримують подружніх відносин, відновлення сім`ї неможливе та суперечить інтересам сторін, а тому суд приходить до переконання, що вимоги позивача щодо розірвання шлюбу є доведеними та такими що підлягають задоволенню. Суд вважає, що шлюб слід розірвати.

Згідно зі ст. 121 СК України, права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану.

Відповідно до ст.150 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції ООН про права дитини, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до ч.1 ст.161 СК України, якщо мати та батько, які проживають дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між вирішуватися судом.

Місцем проживання фізичної особи, згідно ч.1 ст.29 ЦК України, будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання (гуртожиток, готель, тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 р., яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789X11 (78912) від 27.02.1991 р. та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до принципів 2 та 6 Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона має, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові й моральної та матеріальної забезпеченості. Малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі свогю матір`ю, отже, правові підстави, передбачені вказаними нормами матеріального права, для розлучення дитини зі своєю матір`ю відсутні.

Позиція, що дитина може бути розлучена з матір`ю у виняткових випадках, також викладена у рішенні Європейського Суду з прав людини від 18 грудня 2008 року № 39948/06 у справі «Савіни проти України». Ухвалюючи рішення в справі «М.С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини.

Згідно Акту про фактичне проживання особи від 30 липня 2025 року виданого ОСББ «Добробут», за адресою: АДРЕСА_1 зареєстрованими та фактично проживають ОСОБА_12 , ОСОБА_5 та син ОСОБА_3 .

Судом взято до уваги той факт, що як вбачається з Акту обстеження умов проживання, що виданий Службою у справах дітей виконавчого комітету Трускавецької міської ради, проведено обстеження та складено акт обстеження умов проживання квартири АДРЕСА_1 , яким встановлено, що ОСОБА_3 проживає разом з батьком ОСОБА_1 , який забезпечує всім необхідним та виконує свої батьківські обовязки.

Крім цього, судом взято до уваги довідку КНП «Трускавецький центр первинної медико-санітарної допомоги» від 31 липня 2025 року, згідно якої ОСОБА_1 є законним представником ОСОБА_3 , згідно укладеної декларації та займається організацією профілактичних та лікувально-оздоровчих заходів.

Відповідно до статті 3 Конвенції у всіх діях відносно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними або приватними інституціями, які займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини.

У судовому засіданні з`ясовано та не заперечується і матір`ю дітей, що позивач ОСОБА_1 проживає разом з малолітнім сином та самостійно займається його вихованням та утриманням, що у свою чергу також підтверджує факт здійснення батьком самостійного виховання дитини та її перебування на повному фінансовому утриманні батька.

Позивач ОСОБА_1 є працевлаштованим, має стабільний дохід, має задовільний стан здоров`я, не судимий. При розгляді справи не встановлено жодних фактів, що визначення місця проживання дитини з батьком буде суперечити її інтересам.

Факт ухилення ОСОБА_2 від участі у вихованні сина підтверджується показами свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , та письмовими доказами що містяться у матеріалах справи та не заперечується самою відповідачкою ОСОБА_2 .

У контексті частини першої статті 161 СК України убачається, що під час вирішення спору про місце проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання батьківських обов`язків, особистісна прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші особливості, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», рішення від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України»).

Аналіз практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Відповідно до правових висновків ВС, висловленої у постанові від 19 вересня 2018 року у справі № 486/709/16-ц, три визначенні місця проживання дитини судам необхідно встановлювати не лише наявність або відсутність виняткових обставин, коли дитина може бути розлучена зі своєю матір`ю, а крізь призму врахування найкращих інтересів дитини, виходячи із рівності прав батьків щодо дитини, встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

З огляду на вищевикладене, судом встановлено, що малолітній син донька ОСОБА_3 проживає зі своїм батьком, який створив всі умови для проживання дитини, здійснює опіку над нею, утримує, доглядає та піклується про її стан здоров`я. Дитина проживає окремо від матері.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 у справі № 402/428/16ц (провадження № 14-327цс18) викладено висновок про те, що положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991, встановлюють, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей».

Забезпечення найкращих інтересів дитини виступає пріоритетним принципом і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 357/17852/15-ц (провадження № 14-199цс19) про визнання незаконним вивезення дитини, визначення місця її проживання, відібрання дитини та відшкодування моральної шкоди.

Враховуючи наведені норми матеріального права, у повному обсязі встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, з урахуванням відсутності укладеного між сторонами письмового договору про те, з ким буде проживати їх син ОСОБА_3 , беручи до уваги матеріальний, житловий стан сторін, ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, а також враховуючи те, що позивач є рідним батьком дитини ОСОБА_3 , такий є фізично здоровим, працездатним, має стабільний регулярний дохід, мешкає в належних для проживання та виховання дитини умовах, наполягає на реалізації свого права доглядати, утримувати та піклуватись сина, має можливість та бажання займатись його вихованням, матеріалами справи підтверджено факт тривалого проживання дитини разом з батьком, за місцем проживання якого в дитини сформувалося звичне для неї комфортне оточуюче середовище, а також підтверджено факт самостійного виховання та утримання дитини батьком без участі матері, з урахуванням позиції відповідачки, яка визнала позовні вимоги та не заперечувала зазначених позивачем обставин, переслідуючи принцип найкращого забезпечення інтересів дитини, суд приходить до висновку про доцільність залишення проживання малолітньої дитини разом з батьком як особою яка самостійно виховує та утримує дитину. Обставин, які б перешкоджали проживання дитини за вказаною адресою та передачі її на виховання та утримання батьку не встановлено, в зв`язку з чим, позовні вимоги підлягають задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 10, 76, 81,82,89, 141, 259, 264-265, 268, 273 ЦПК України, ст.ст. 141,161 СК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задоволити.

Розірвати шлюб між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , зареєстрований 27 лютого 2019 року Трускавецьким міським відділом ДРАЦС ГТУ юстиції у Львівській області, актовий запис №39.

Після розірвання шлюбу між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 їх спільну дитину - малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за їх згодою, залишити проживати разом з його батьком - ОСОБА_1 , як основним та єдиним утримувачем, та таким, що самостійно виховує малолітню дитину: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений ним судовий збір у розмірі 2 422 грн. 40 коп.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складання.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Трускавецької міської ради, юридична адреса: вул. Бориславська, 2 у м. Трускавець Львівської обл., код ЄДРПОУ 04055914.

Суддя: В. І. Марчук