Постановление суда № 138549848, 28.07.2026, Київський районний суд м. Одеси

Справа № 947/27307/26

Провадження № 1-кп/947/1136/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.07.2026 року Київський районний суд м. Одеси, в складі:

Головуючого - судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

захисника ОСОБА_4 ,

представника потерпілого ОСОБА_5 ,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12026160000000248 від 06.03.2026 року відносно ОСОБА_6 , обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 367 КК України,

ВСТАНОВИВ:

До Київського районного суду м. Одеси надійшов обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_6 , обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 367 КК України.

Разом з обвинувальним актом до суду надійшов цивільний позов, з яким звернувся прокурор в інтересах територіальної громади міста Одеси в Особі Департаменту освіти та науки ОМР, про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням у розмірі 2 161 397 гривні 24 копійок.

Прокурор ОСОБА_3 просила призначити справу до судового розгляду, вважає, що обвинувальний акт складений із дотриманням вимог ст. 291 КПК України, підстав для закриття справи, внесення подання про визначення підсудності немає.

Прокурор ОСОБА_3 звернулась з клопотанням про продовження строку дії обов`язків, передбачених ч.5 ст. 194 КПК України покладених на ОСОБА_6 , мотивуючи клопотання тим, що відносно обвинуваченої на теперішній час діє запобіжний захід у вигляді застави обраний ухвалою суду від 02.06.2026 року, але існують ризики передбачені статтею 177 КПК України, а саме: обвинувачена може вчинити дії щодо переховування від суду щоб уникнути покарання, тому слід продовжити обвинуваченій, передбачені ч.5 ст. 194 КПК України зазначені в письмовому клопотанні.

Захисник ОСОБА_4 звернувся до суду з заявою про повернення обвинувального акту прокурору Одеської обласної прокуратури, обґрунтування викладені в письмовому вигляді, долучені до справи.

Обвинувачена ОСОБА_6 підтримала заявлене клопотання свого захисника.

Захисник ОСОБА_4 , обвинувачена ОСОБА_6 не заперечували проти задоволення клопотання прокурора про продовження дії покладених на обвинувачену обов`язків, передбачених ст. 194 КПК України. Захисник ОСОБА_4 вважає, що прокурором не доведено належними доказами, що ОМР не може бути цивільним позивачем, прокурор не має повноважень щоб діяти в інтересах ОМР та звертатися з цивільним позов. Департамент освіта та науки ОМР маючі по справі статус потерпілого, має можливість діяти самостійно.

Прокурор ОСОБА_3 заперечувала проти задоволення клопотання захисника про повернення обвинувального акту, у зв`язку з його безпідставністю, оскільки обвинувальний акт відповідає вимогам ст. 291 КПК України, тому підстав для повернення обвинувального акту немає.

Також, прокурор ОСОБА_3 вважає, що прокуратура має законні підстави щодо звернення до суду з цивільним позов в інтересах Департаменту освіти та науки ОМР про стягнення матеріальної шкоди, у зв`язку з порушенням бюджетних інтересів держави. Так, не звернення з цивільним позовом КУ «Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Пересипського району м. Одеси» прокурором оцінена як бездіяльність уповноваженого органу щодо захисту інтересів держави, що відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» є достатньою підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом пред`явлення позову. Така позиція узгоджується з положеннями постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, а також постанови Верховного Суду від 17.08.2020 у справі N? 924/1240/18. Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі N? 903/129/18 вказала, що сам факт не звернення до суду суб`єкта владних повноважень з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Представник потерпілого ОСОБА_5 підтримала думку прокурора.

Вислухавши думку учасників провадження, дослідивши обвинувальний акт, клопотання захисника, суд приходить до наступного висновку.

Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України, у підготовчому судовому засіданні суд має право повернути обвинувальний акт прокурору, якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 291 КПК України, обвинувальний акт складається слідчим, дізнавачем, після чого затверджується прокурором. Обвинувальний акт може бути складений прокурором, зокрема якщо він не погодиться з обвинувальним актом, що був складений слідчим, дізнавачем.

Обвинувальний акт має містити такі відомості: 1)найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер; 2)анкетні відомості кожного обвинуваченого(прізвище,ім`я,по батькові,дата та місце народження,місце проживання,громадянство); 3)анкетні відомості кожного потерпілого(прізвище,ім`я,по батькові,дата та місце народження,місце проживання,громадянство); 3-1)анкетні відомості викривача (прізвище,ім`я,по батькові,дата та місце народження,місце проживання,громадянство); 4)прізвище,ім`я,по батькові та займана посада слідчого,прокурора; 5)виклад фактичних обставин кримінального правопорушення,які прокурор вважає встановленими,правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті)закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення; 6)обставини,які обтяжують чи пом`якшують покарання; 7)розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням; 7-1)підстави застосування заходів кримінально-правового характеру щодо юридичної особи,які прокурор вважає встановленими; 8)розмір витратна залучення експерта (уразі проведення експертизи підчас досудового розслідування); 8-1)розмір пропонованої винагороди викривачу; 9) дату та місце його складення та затвердження.

Обвинувальний акт підписується слідчим, дізнавачем та прокурором, який його затвердив, або лише прокурором, якщо він склав його самостійно.

Інших вимог до обвинувального акта, ніж перелічені вище, чинний КПК України не передбачає.

Відповідно до ч. 4 ст. 110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. В обвинувальному акті, зокрема зазначається виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими (п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України). Саме сформульованим обвинуваченням визначаються межі судового розгляду (ч. 1 ст. 337 КПК України).

З наведеного вбачається, що визначення способу та обсягу викладу фактичних обставин кримінального правопорушення в обвинувальному акті належить до дискреційних повноважень прокурора. Адже виключно прокурор уповноважений підтримувати державне обвинувачення в суді, відмовлятися від підтримання державного обвинувачення, змінювати його або висувати додаткове обвинувачення у порядку, встановленому КПК України. При цьому кримінальний процесуальний закон не надає повноважень суду до ухвалення вироку чи іншого рішення по суті справи перевіряти правильність визначення прокурором обсягу обвинувачення, зобов`язувати його змінювати цей обсяг.

Вказана позиція кореспондується з правовою позицією Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, яка висловлена у постанові від 03.07.2019 року по справі № 273/1053/17 (провадження № 51-8914км18). Відповідно до названої позиції, кримінальний процесуальний закон не надає повноважень суду до ухвалення вироку чи іншого рішення по суті справи перевіряти правильність визначення прокурором обсягу обвинувачення, зобов`язувати його змінювати цей обсяг, у тому числі й у сторону збільшення, повертати за наслідком підготовчого судового засідання обвинувальний акт у зв`язку з неправильною кваліфікацією дій обвинуваченого тощо. Визначення обсягу обвинувачення при направленні обвинувального акта до суду належить виключно до повноважень прокурора.

Як попередньо зазначалося, визначення ступеня деталізації опису обставин вчинення злочину в обвинувальному акті належить до повноважень прокурора, разом з тим, зміст та спосіб викладення вказаних обставин повинні давати можливість обвинуваченому в достатній мірі розуміти суть висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки позиції сторони захисту.

В обвинувальному акті у кримінальному провадженні №12026160000000248 від 06.03.2026 року відносно ОСОБА_6 , обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 367 КК України стороною обвинувачення здійснено виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає доведеними, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення, зазначені анкетні відомості щодо учасників кримінального провадження, зазначені усі необхідні відомості, передбачені ст. 291 КПК України.

При цьому, під час підготовчого провадження, суд має право повернути обвинувальний акт прокурору з причин невідповідності саме процесуальним вимогам, однак не вправі надавати юридичної оцінки зібраним по кримінальному провадженні доказам на які посилається в своєму клопотанні захисник ОСОБА_4 , та оспорювати кваліфікаційні ознаки статті, згідно якої кваліфіковані дії обвинуваченої ОСОБА_6 , оскільки оцінку доказам та усім обставинам по кримінальному провадженні, суд надає під час судового розгляду кримінального провадження по суті, на підставі їх об`єктивного, всебічного та повного дослідження у сукупності.

За таких обставин суд вважає, що обвинувальний акт відносно обвинуваченої ОСОБА_6 відповідає вимогам чинного КПК України, суттєвих порушень щодо обвинувального акта, за яких суд має повернути обвинувальний акт прокурору, судом не встановлено, а тому підстав для його повернення прокурору суд не вбачає.

Таким чином, у задоволенні клопотань захисника ОСОБА_4 щодо повернення обвинувального акта прокурору, слід відмовити.

Дане кримінальне провадження підсудне Київському районному суду м. Одеси, підстав для закриття чи зупинення кримінального провадження немає, обвинувальний акт складено у відповідності до вимог кримінально-процесуального законодавства, при його затвердженні прокурором дотримані вимоги закону. За вказаних обставин є достатньо підстав для призначення даного кримінального провадження до судового розгляду у відкритому судовому засіданні суддею одноособово.

Суд вислухавши думку учасників процесу, перевіривши матеріали кримінального провадження, клопотання прокурора з додатками про покладення обов`язків передбачених ч.5 ст.194 КПК України, приходить до наступного висновку.

Згідно ч.3 статті 315 КПК України (в редакції Закону № 2690-IX від 18.10.2022), під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.

02.06.2026 року ухвалою Київського районного суду міста Одеси постановлено ухвалу щодо обрання відносно ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді застави в розмірі 10 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 33 280 гривень з покладенням на неї обов`язків передбачених ст. 194 КПК України.

Відповідно до ч.5, ч.6 ст.194 КПК України - обов`язки, передбачені частиною п`ятою цієї статті, можуть бути покладені на підозрюваного, обвинуваченого на строк не більше двох місяців. У разі необхідності цей строк може бути продовжений за клопотанням прокурора в порядку, передбаченому статтею 199 КПК України.

Ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що підозрюваний може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).

Надаючи оцінку можливості обвинуваченої переховуватися від суду береться до уваги, що існує певна ймовірність того, що обвинувачена з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину, може вдатися до відповідних дій.

У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

За практикою Європейського суду з прав людини суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес. Із урахуванням конкретних обставин вчинення кримінального правопорушення, яке інкримінується обвинуваченій, суд вважає, що у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства.

Враховуючі вищевикладене, наявність ризику переховування від суду, тяжкість покарання, що загрожує у разі визнання обвинуваченої ОСОБА_6 винуватої у кримінальному правопорушенні у вчиненні якого вона обвинувачується, за яке передбачене покарання до п`яти років позбавлення волі, суд вважає, що наявність підстави для продовження дії обов`язків передбачених ст. 194 КПК України.

Вислухавши думку учасників судового розгляду щодо підстав прийняття до розгляду позовної заяви з якою звернувся прокурор в інтересах Департаменту освіти та науки ОМР, дослідивши обвинувальний акт, суд приходить до такого висновку.

Згідно з ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Відповідно до ч. 4 ст. 128 КПК України форма та зміст позовної заяви повинні відповідати вимогам, встановленим до позовів, які пред`являються у порядку цивільного судочинства.

Особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння (ч. 1 ст. 128 КПК України). Відповідно до ч. 3 вказаної статті цивільний позов в інтересах держави пред`являється прокурором.

Згідно з абзацом першим та другим частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

У поданому позові, прокурор обґрунтував наявність "інтересів держави" бездіяльністю ОМР, яке виражається у не зверненні уповноваженого органу до суду з позовом про стягнення з обвинуваченої заподіяної матеріальної шкоди. Наведене на думку прокурора, вказує на необхідність прокурорського втручання з метою захисту інтересів держави в особі ОМР.

Водночас пункт 3 частини першої статті 131-1 Конституції передбачає можливість представництва прокурором інтересів держави у виключних випадках.

Аналіз частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Подібну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 р. у справі № 912/2385/18.

У контексті наведеного можна зробити висновок, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим».

У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави. При цьому саме лише посилання в позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абзацу 2 частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 06.08.2019 р. у справі № 910/6144/18, від 06.08.2019 р. у справі № 912/2529/18 та 18.08.2020 р. у справі № 914/1844/18.

При пред`явленні позову прокурор обмежився констатацією фактів вчинення обвинуваченою кримінального правопорушення, наслідків, фактом заподіяння шкоди та формальним посиланням на норми статей КПК України.

Так, з матеріалів справи вбачається, що на думку органу досудового розслідування матеріальні збитки в сумі 2 161 397 гривень 24 копійок, спричинені Департаменту освіти та науки ОМР. Таким чином саме ОМР наділене правом самостійно звернутись з позовом до суду.

Також, в тексті позовної заяви зазначено, що згідно інформації №01/1056 від 17.06.2026, Комунальна установа «Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Пересипського району м. Одеси» вважає, що закупівля, яка є предметом кримінального провадження, проведена з дотриманням вимог закупівельного законодавства, на їхню думку в діях ОСОБА_6 не вбачається ознак вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України та в результаті її дій не нанесено збитків комунальній установі. У зв`язку з наведеним, установою не вбачається підстав для залучення її до кримінального провадження як потерпілою та реалізацію прав потерпілої сторони відповідно.

Окрім цього, згідно інформації N? 895/01-14/26 від 24.06.2026, Департамент освіти та науки Одеської міської ради повідомив, що Департамент не є стороною договірних відносин та не має прав та обов`язків за договорами, укладеними КУ «Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Пересипського району м. Одеси».

Відповідно до п. 4 ч. 4 ст. 185 ЦПК України позовна заява повертається у випадках коли відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку про повернення позовної заяви прокурору.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 128,129,131,314-316,170,177,178,181,194,369-372,376 КПК України, п. 4 ч. 4 ст. 185 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання захисника ОСОБА_4 про повернення обвинувального акту прокурору, залишити без задоволення.

Призначити судовий розгляд по кримінальному провадженню, внесеного до ЄРДР за №12026160000000248 від 06.03.2026 року відносно ОСОБА_6 , обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 367 КК України на 04.08.2026 року о 12:30 годині у відкритому судовому засіданні суддею одноособово.

У судове засідання викликати учасників судового провадження.

Клопотання прокурора про продовження строку дії обов`язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України відносно ОСОБА_6 , задовольнити.

Продовжити строк дії обов`язків передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України відносно ОСОБА_6 терміном 60 днів, тобто до 26.09.2026 року, а саме: не відлучатися з населеного пункту за постійним місцем проживання без дозволу суду, повідомляти суд про зміну свого місця проживання, прибувати до суду за кожною вимогою до суду, утримуватись від спілкування зі свідками, здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Попередити ОСОБА_6 про наслідки невиконання обов`язків, передбачених ст.194 КПК України, роз`яснивши, що в разі їх невиконання до них може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід і на них може бути накладено грошове стягнення від 0,25 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб до 2 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Виконання ухвали покласти на ГУНП в Одеській області.

Контроль щодо виконання ухвали покласти на Одеську обласну прокуратуру.

Цивільний позов прокурора в інтересах Департаменту освіти та науки ОМР про відшкодування шкоди завданої кримінальним правопорушенням - повернути прокурору.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий ОСОБА_1