Постановление суда № 138549565, 24.07.2026, Біляївський районний суд Одеської області

Справа № 496/2244/26

Провадження № 1-кп/496/547/26

У Х В А Л А

24 липня 2026 року м. Біляївка

Біляївський районний суд Одеської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

захисника обвинуваченого ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_5 ,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду м. Біляївка клопотання про затвердження угоди про визнання винуватості за матеріалами кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 114-1 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

26.03.2026 року до Біляївського районного суду Одеської області надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні №22026160000000159 від 05.03.2026 року відносно ОСОБА_5 за обвинуваченням у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.114-1КК України.

09.07.2026 року до суду надійшла угода про визнання винуватості від 06.07.2026 року, що укладена між прокурором відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_6 та обвинуваченим ОСОБА_5 .

В підготовчому судовому засіданні прокурор просив затвердити угоду про визнання винуватості.

Обвинувачений ОСОБА_5 та його захисник у судовому засіданні також вважали за необхідне затвердити угоду про визнання винуватості.

Заслухавши думку учасників судового провадження, вивчивши обвинувальний акт з угодою про визнання винуватості, суд приходить до наступного висновку.

На підставі вимог ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право затвердити угоду або відмовити в затвердженні угоди та повернути кримінальне провадження прокурору для продовження досудового розслідування в порядку, передбаченому ст. 468-475 КПК України.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 468 КПК України у кримінальному провадженні може бути укладена угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим.

Відповідно до ч. 2 ст. 469 КПК України угода про визнання винуватості може бути укладена за ініціативою прокурора або підозрюваного чи обвинуваченого.

Згідно з ч. 1 ст. 470 КПК України прокурор при вирішенні питання про укладення угоди про визнання винуватості зобов`язаний враховувати такі обставини: 1)ступінь та характер сприяння підозрюваного чи обвинуваченого у проведенні кримінального провадження щодо нього або інших осіб; 2)характер і тяжкість обвинувачення (підозри); 3)наявність суспільного інтересу в забезпеченні швидшого досудового розслідування і судового провадження, викритті більшої кількості кримінальних правопорушень; 4)наявність суспільного інтересу в запобіганні, виявленні чи припиненні більшої кількості кримінальних правопорушень або інших більш тяжких кримінальних правопорушень.

Відповідно до ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Згідно з ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Частиною 7 ст. 474 КПК України встановлено, суд перевіряє угоду на відповідність вимогам КПК України. Суд відмовляє в затвердженні угоди, якщо умови угоди суперечать вимогам цього Кодексу та/або закону, в тому числі допущена неправильна правова кваліфікація кримінального правопорушення, яке є більш тяжким ніж те, щодо якого передбачена можливість укладення угоди, умови угоди не відповідають інтересам суспільства.

Як вбачається з п.3 Угоди, при укладенні угоди враховано: наявність суспільного інтересу в забезпеченні швидкого судового провадження, який полягає у можливості прискорити кримінальне провадження, скоротити витрати на використання робочого часу судових та правоохоронних органів, а також у забезпеченні невідворотності покарання за вчинені кримінальне правопорушення.

Разом з тим, суспільство є окремим суб`єктом публічно-правових відносин, яке може мати власні (публічні) інтереси, що є відмінними від інтересів конкретної (приватної) особи та інтересів держави. Основним Законом України передбачено, що суспільні (публічні) інтереси підлягають самостійному захисту, а також обов`язковому врахуванню при прийнятті найважливіших рішень на рівні держави або відповідної територіальної громади. Суспільний (публічний) інтерес є оціночним поняттям, що охоплює широке і водночас чітко не визначене коло законних та таких, що ґрунтуються на моральних засадах, інтересів, які складають певну сукупність приватних інтересів або важливі для значної кількості фізичних і юридичних осіб потреби та відповідно до законодавчо встановленої компетенції забезпечуються суб`єктами владних повноважень (суб`єктами публічної адміністрації). Це поняття не піддається однозначній кваліфікації (визначенню), а тому наявність суспільних (публічних) інтересів повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку.

Інтереси суспільства - це загальні, життєво важливі потреби суспільства у безпеці, стабільності, порядку, захисті прав та благ усіх його членів від кримінальних посягань, що виступають як основа для кримінального закону і кримінального процесу, відрізняючись від інтересів окремої особи чи групи, і часто реалізуються державою для забезпечення загального добробуту. Інтереси суспільства - це фундаментальні засади, які визначають необхідність ефективного функціонування правоохоронної та судової систем для забезпечення безпеки, справедливості та дотримання прав кожного члена суспільства.

Кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 114-1 КК України, у вчиненні якого органами досудового розслідування обвинувачується ОСОБА_5 , згідно зі ст. 12 КК України є тяжким злочином, відноситься до злочинів проти основ національної безпеки України, в час збройної агресії російської федерації проти України є злочином із підвищеною суспільною небезпекою. Узгоджене сторонами кримінального провадження покарання за ч. 1 ст. 114-1 КК України, із урахуванням ступеню тяжкості кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_5 , не відповідає вимогам закону та інтересам суспільства, може викликати сумніви у невідворотності справедливого покарання, і як наслідок, - сприяти вчиненню кримінальних правопорушень, і тому правові підстави для затвердження такої Угоди про визнання винуватості відсутні.

Крім того, як вбачається з доданого до обвинувального акту реєстру матеріалів досудового розслідування була винесена постанова про визнання речових доказів та передачу їх на зберігання від 05.03.2026 року.

Разом з тим, в угоді про визнання винуватості не вирішено питання щодо речових доказів, в порушення вимог ст. 100 КПК України.

Також, в п. 5 умов Угоди зазначено, що сторона обвинувачення, потерпілий (який надав письмову згоду на укладення угоди про визнання винуватості) та сторона захисту погоджуються на призначення ОСОБА_5 покарання.

Проте, в обвинувальному акті відомості щодо потерпілого відсутні, вказано, що потерпілі у кримінальному провадженні відсутні, цивільний позов не заявлявся.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для затвердження угоди про визнання винуватості.

Керуючись ст.ст. 314-316, 472, 474 КПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Відмовити у затвердженні угоди про визнання винуватості від 06.07.2026 року, що укладена між прокурором відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_6 та обвинуваченим ОСОБА_5 .

Судове провадження у кримінальному провадженні, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 22026160000000159 від 05.03.2026 відносно ОСОБА_5 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 114-1 КК України - здійснювати у загальному порядку.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя ОСОБА_1

Повний текст рішення складено 28.07.2026 року.