Решение № 138545922, 27.07.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/10635/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Хлімоненкової М.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ІНФОРМАЦІЯ_1 до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській, Херсонській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, третя особа ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування постанови,

встановив:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ІНФОРМАЦІЯ_1 до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській, Херсонській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, третя особа ОСОБА_1 , у якій позивач просить суд визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця ВПВР УЗПВР у Херсонській області Брушковської О.В. від 23.03.2026 по ВП №80573903 про стягнення з ІНФОРМАЦІЯ_2 виконавчого збору у розмірі 34588 грн.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначає, що виконавче провадження №80573903, відкрито на підставі виконавчого листа Одеського окружного адміністративного суду у справі №420/27585/24 виданого 27.02.2026, яким зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період з 20.11.2022 по 30.11.2022, з 01.12.2022 по 31.12.2022 у розмірі 100 000 грн., пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань, з урахуванням виплачених сум. Згідно постанови від 23.03.2026 про стягнення виконавчого збору з боржника стягнуто виконавчий збір у розмірі 34588 грн.

Не погоджуючись із постановою від 23.03.2026 про стягнення виконавчого збору, позивач наголошує, що державним виконавцем неправильно визначено розмір виконавчого збору, оскільки спірні відносини, які розглядались у справі № 420/27585/24, мають всі ознаки майнового спору. Судом у справі № 420/27585/24 вирішена позовна вимога ОСОБА_1 про захист права, що підлягає грошовій оцінці, а отже спір беззаперечно мав майновий характер. Позивач вважає, що сума виконавчого збору мала б скласти 10% від суми розрахованої Позивачем виплати грошового забезпечення, на виконання рішення суду, а саме 22129,04 грн. (22129,04 грн. х 10%).

Також позивач посилається на положення абзацу 15 пункту 10-2 Розділу ХІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до якої забороняється у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, відкриття виконавчих проваджень та вжиття заходів примусового виконання рішень на території територіальних громад, що належать до територій, на яких ведуться активні бойові дії

Ухвалою суду від 06.05.2026 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження в адміністративній справі. Вирішив розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Призначив судове засідання у справі з викликом учасників справи.

Також, указаною вище ухвалою, відповідачу було встановлено строк для надання до суду відзиву на позовну заяву. Витребувано у відповідача належним чином завірені копії усіх матеріалів виконавчого провадження №80573903.

Відповідачем - відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській, Херсонській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України подано до суду відзив на позов, у якому просить відмовити у задоволенні позову та зазначає, що винесення постанови про стягнення виконавчого збору одночасно з відкриттям виконавчого провадження є обов`язком державного виконавця та прямою нормою Закону України «Про виконавче провадження», якою визначено суму виконавчого збору, яка зазначається у постанові про стягнення з боржника виконавчого збору. Саме тому на час відкриття виконавчого провадження у державного виконавця відсутні законні підстави для того, щоб не вирішувати питання про винесення постанови про стягнення виконавчого збору при відкритті виконавчого провадження.

На думку відповідача, з аналізу частини першої статті 63 Закону №1404-VIII вбачається, що рішення немайнового характеру - це рішення, за яким боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення. Водночас, у виконавчому листі Одеського окружного адміністративного суду 420/27585/24 зазначено «Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період з 20.11.2022 по 30.11.2022, з 01.12.2022 по 31.12.2022 у розмірі 100 000 грн., пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань, з урахуванням виплачених сум», тобто вчинити дії, які не мають грошової оцінки. Грошова оцінка може з`явитися лише після виконання боржником дій зазначених у виконавчому документі. Вказане рішення має немайновий характер, оскільки судовим рішенням не зобов`язано стягнути з боржника відповідні суми (дії, що можливо виконати без участі боржника, списавши відповідні суми з рахунку), а зобов`язано здійснити такі дії, які може вчинити виключно боржник (в даному випадку роботодавець стягувача) - здійснити працівнику нарахування та виплату додаткової винагороди.

Також до суду надійшов відзив від Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, у якому останнє просить у задоволенні позову відмовити та, додатково до наданих відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській, Херсонській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі обгрунтувань заперечення проти позову, зазначивщо норма пункту 10-2 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII, що у період дії воєнного стану в Україні забороняється відкриття виконавчих проваджень та вжиття заходів примусового виконання рішень на території територіальних громад, що належать до територій, на яких ведуться активні бойові дії, стосується саме заборони органам державної виконавчої служби (державним виконавцям) та у передбачених цим Законом випадках приватним виконавцям, здійснювати покладені державою на них функції з примусового виконання рішень судів та інших органів безпосередньо на тимчасово окупованих територіях або в зоні бойових дій.

Одеське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України зауважує, що відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області, в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) на час відкриття виконавчого провадження перебував за адресою: вул. Богдана Хмельницького, буд. 34, м. Одеса, Одеська область, 65007. Отже, здійснює свої повноваження на підконтрольній території України відповідно до вимог чинного законодавства. Враховуючи, що стягувачем було пред`явлено до виконання виконавчий лист виданий Одеським окружним адміністративним судом № 420/27585/24 27.02.2026 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області, в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), яким відкрито виконавче провадження у місті Одеса, а не на території територіальної Херсонської громади, яка перебуває у зоні активних бойових дій, то на дії державного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження не поширюється заборона, передбачена абзацом п`ятнадцятим п. 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження». Заборона, передбачена абзацом 15 пункту 10-2 розділу XIII Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про виконавче провадження", стосується саме місця (території) відкриття виконавчого провадження і місця (території), на якій будуть вживатися заходи примусового виконання рішення, а не місця реєстрації (розташування) боржника. Законодавство не містить заборони вчиняти виконавчі дії щодо юридичної особи, місцезнаходженням (реєстрацією) якої є територія територіальної громади, яка включена до Переліку поза межами такої територій. Відповідна заборона стосується виключно території проведення виконавчих дій (відкриття виконавчих проваджень та вжиття заходів примусового виконання рішень).

Позивачем надано до суду додаткові пояснення у справі, у яких звернув увагу суду на те, що третя особа - стягувач ОСОБА_1 подав 30 квітня 2026 року письмову заяву до державного виконавця з проханням повернути виконавчий лист без виконання. Після цього виконавчий документ було повернено, а примусові дії до боржника ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) припинилися. На думку позивача, відсутність фактичного стягнення та добровільна відмова стягувача від виконання робить стягнення виконавчого збору необґрунтованим. Повернення виконавчого документа за письмовою заявою стягувача не створює підстав для стягнення виконавчого збору. Збір може бути нарахований лише у разі, якщо державний виконавець здійснив заходи примусового виконання й фактично виконав рішення.

Також позивач подав до суду заяву про зміну предмету позову, у якій вказав, що 30 квітня 2026 року стягувачем у виконавчому провадженні ОСОБА_1 направлено до відповідача заяву про повернення виконавчого документа. 22.05.2026 головним державним виконавцем Оленою Брушківською винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу. Того ж дня, вказаним державним виконавцем, на виконання статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 34588 гривень. Вказану постанову, згідно заяви про стягнення коштів від 26.05.2026 №17247 було направлено до Державної казначейської служби України у Херсонській області. 03 червня 2026 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшло повідомлення про стягнення коштів шляхом безспірного списання від 03.06.2026 №07-01-26/6-06/3554.

Враховуючи зазначені обставини, позивач зауважив, що оскаржувана постанова про стягнення виконавчого збору від 23.03.2026 у виконавчому провадженні № 80573903 стала неактуальною, а тому вважав за необхідне викласти позовну вимогу у такій редакції: «Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця ВПВР УЗПВР у Херсонській обл. Брушковської О. В. від 22.05.2026 по ВП № 80573903 про стягнення з ІНФОРМАЦІЯ_2 виконавчого збору у розмірі 34588 грн.».

Ухвалою суду від 30.06.2026, занесеною до протоколу судового засідання, вирішено прийняти заяву про зміну предмету способу та продовжити розгляд справи з урахуванням зміненої позовної вимоги.

В ході розгляду справи, під час надання усних пояснень представник позивача підтримав змінену позовну вимоги, просив їх задовольнити.

Представник відповідача заперечив проти заявлених позовних вимог. Надав пояснення, у яких підтримав обгрунтування відзиву на позовну заяву та зазначив про правомірність прийняття оскаржуваної постанови.

Третя особа ОСОБА_1 на судове засідання не з`явився, подав заяву у якій просив провести судове засідання без його участі.

Ухвалою суду від 30.06.2026, занесеною до протоколу судового засідання, суд вирішив продовжити розгляд справи в порядку письмового провадження.

Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, викладені сторонами у заявах по суті справи, дослідивши та оцінивши наявні у справі докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини.

27.02.2026 року Одеським окружним адміністративним судом було видано виконавчий лист по справі №420/27585/24 про зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період з 20.11.2022 по 30.11.2022, з 01.12.2022 по 31.12.2022 у розмірі 100 000 грн., пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань, з урахуванням виплачених сум.

23.03.2026 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській, Херсонській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Брушковською О.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №80573903 з виконання виконавчого листа №420/27585/24, виданого 27.02.2026 Одеським окружним адміністративним судом.

Пунктами 2, 3 постанови про відкриття виконавчого провадження боржнику надано десять робочих днів для виконання рішення суду. Постановлено стягнути з боржника виконавчий збір у розмірі 34588 грн.

Також, 23.03.2026 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській, Херсонській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Брушковською О.В. винесено постанову про стягнення виконавчого збору, згідно з п.1 якої постановлено стягнути з боржника ІНФОРМАЦІЯ_1 виконавчий збір у розмірі 34588 грн.

22.05.2026 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській, Херсонській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Брушковською О.В. винесено постанову у ВП 80573903 про повернення виконавчого документу стягувачу, якою у зв`язку із надходженням до відділу заяви стягувача ОСОБА_1 про повернення без виконання виконавчого документа, на підставі п.1 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» постановлено повернути стягувачу виконавчий лист №420/27585/24, виданий 27.02.2026 Одеським окружним адміністративним судом про зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період з 20.11.2022 по 30.11.2022, з 01.12.2022 по 31.12.2022 у розмірі 100 000 грн., пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань, з урахуванням виплачених сум.

Також 22.05.2026 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській, Херсонській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Брушковською О.В. винесено постанову у ВП 80573903 про стягнення виконавчого збору, якою відповідно до ст.3, 27, 40 Закону України «Про виконавче провадження» постановлено стягнути з боржника ІНФОРМАЦІЯ_1 виконавчий збір у розмірі 34588 грн.

Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській, Херсонській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України звернувся до Головного управління Державної казначейської служби України в Херсонській області із заявою про стягнення коштів №17246 від 26.05.2026, направивши для виконання оригінал постанови про стягнення з боржника виконавчого збору ВП 80573903 від 22.05.2026.

Не погодившись із прийнятою державним виконавцем постановою від 22.05.2026 про стягнення виконавчого збору, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з такого.

Згідно з ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи відповідають вони встановленим ч.2 ст.2 КАС України вимогам.

Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Умови і порядок виконання рішень судів, інших органів (посадових осіб) та інших виконавчих документів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначено Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII).

Як визначено ст.1 Закону України №1404-VIII, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 1 ч.1 ст.3 Закону №1404-VIII визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів - виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Згідно зі статтею 5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Як передбачено ст.18 Закону України №1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Частиною 5, 6 ст. 26 Закону №1404-VIII визначено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).

Відповідно до ч.1-4 ст.27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

З аналізу вказаних норм Закону №1404-VІІІ слідує, що стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій щодо примусового виконання рішення, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв`язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання.

Стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов`язується з початком примусового виконання. Примусове виконання рішення розпочинається з моменту прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження, тому одночасно з відкриттям виконавчого провадження державний виконавець повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору. При цьому, стягнення з боржника виконавчого збору в постанові про відкриття виконавчого провадження та винесення постанови про стягнення виконавчого збору одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження є обов`язком державного виконавця.

При цьому, Законом №1404-VIII встановлено два види обрахунку розміру виконавчого збору: за виконання рішення майнового та немайнового характеру.

Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії визначений ст.63 розділу VIII «Виконання рішень немайнового характеру» Закону №1404-VІІІ, зі змісту якої вбачається, що рішення якими зобов`язано боржника вчинити певні дії законодавцем віднесені до рішень немайнового характеру, виконання яких здійснюється органами державної виконавчої служби в порядку, що визначений даним Законом.

У постанові від 02.02.2026 у справі № 420/11248/24 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що виходячи зі змісту частини другої статті 27 Закону №1404-VIII у виконавчому провадженні рішення набуває майнового характеру у разі визначення у ньому конкретної суми, яка підлягає стягненню, лише в цьому випадку виконавець може визначити розмір виконавчого збору - 10 відсотків від цієї суми. З аналізу частини першої статті 63 Закону №1404-VIII вбачається, що рішення немайнового характеру - це рішення, за яким боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.

У вказаній справі Верховний Суд вказав, що оскільки судовим рішенням не зобов`язано стягнути з боржника відповідні суми (дії, що можливо виконати без участі боржника, списавши відповідні суми з рахунку), а зобов`язано здійснити такі дії, які може вчинити виключно боржник - здійснити перерахунок грошового забезпечення, державний виконавець, приймаючи спірні постанови про стягнення виконавчих зборів, вірно визначив зобов`язання боржника здійснити перерахунок як зобов`язання немайнового характеру. Окрім того, ВС наголосив, що судом не було визначено конкретної суми, яка підлягає виплаті, з якої можливо було б визначити 10 відсотків виконавчого збору.

Верховний Суд вважав безпідставними висновки суду апеляційної інстанції про те, що майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці. Колегія суддів Верховного Суду наголосила на неправомірному ототожненні судом апеляційної інстанції поняття «рішення майнового характеру» та «позов/позовна вимога майнового характеру». Приймаючи оскаржуване рішення, суд апеляційної інстанції керувався правовими висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 лютого 2019 року у справі №907/9/17 (провадження №12-76гс18) та від 25 серпня 2020 року у справі №910/13737/19 (провадження №12-36гс200), однак вказані висновки сформовані в контексті визначення майнової та немайнової позовної вимоги для розрахунку судового збору при зверненні до суду. Сплата судового збору урегульована Законом України від 08 липня 2011 року №3674-VI «Про судовий збір» та процесуальними кодексами. У свою чергу, спірні правовідносини виникли під час примусового виконання судового рішення та унормовані спеціальними правовими нормами - Законом №1404-VIII, яким і передбачені вимоги для майнового та немайнового рішення, для обрахунку саме виконавчого збору. Отже, правові висновки, сформовані Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 лютого 2019 року у справі №907/9/17 (провадження №12-76гс18) та від 25 серпня 2020 року у справі №910/13737/19 (провадження №12-36гс200), не можуть застосовуватись до спірних правовідносин, оскільки є нерелевантними.

В ході розгляду справи судом встановлено, що відповідно до виданого 27.02.2026 Одеським окружним адміністративним судом виконавчого листа у справі №420/24586/24, виконання якого здійснювалося у межах виконавчого провадження №80573903, було зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період з 20.11.2022 по 30.11.2022, з 01.12.2022 по 31.12.2022 у розмірі 100 000 грн, пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань, з урахуванням виплачених сум.

Відтак, з резолютивної частини рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі №420/24586/24 вбачається, що воно є рішенням зобов`язального (немайнового) характеру та ним не передбачено стягнення конкретно визначеної суми грошового забезпечення.

Таким чином, державний виконавець під час винесення постанови про стягнення виконавчого збору від 23.03.2026 вірно визначив суму виконавчого збору враховуючи немайновий (зобов`язальний) характер рішення, діючи в межах наданих повноважень, у спосіб та в порядку, визначеному Законом №1404-VІІІ.

Щодо посилання позивача на абзац 15 пункту 10-2 розділу XIII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України "Про виконавче провадження" та встановлену ним заборону на відкриття виконавчих проваджень та вжиття заходів примусового виконання рішень на території територіальних громад, що належать до територій, на яких ведуться активні бойові дії, суд зазначає наступне.

Відповідно до абзацу 15 пункту 10-2 розділу XIII Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про виконавче провадження" забороняється у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, відкриття виконавчих проваджень та вжиття заходів примусового виконання рішень на території територіальних громад, що належать до територій, на яких ведуться активні бойові дії, або тимчасово окупованих територій відповідно до переліку, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованої Російською Федерацією території України (з дати віднесення територій до таких, на яких ведуться активні бойові дії, або тимчасово окупованих територій до моменту виключення таких територій з переліку).

Аналіз наведеної норм свідчить, що законодавча заборона, передбачена абзацом 15 пункту 10-2 розділу XIII Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про виконавче провадження", стосується саме місця (території) відкриття виконавчого провадження і місця (території), на якій будуть вживатися заходи примусового виконання рішення, а не місця реєстрації (розташування) боржника.

Законодавство не містить заборони вчиняти виконавчі дії щодо юридичної особи, місцезнаходженням (реєстрацією) якої є територія територіальної громади, яка включена до Переліку поза межами такої територій. Відповідна заборона стосується виключно території проведення виконавчих дій (відкриття виконавчих проваджень та вжиття заходів примусового виконання рішень).

Водночас, згідно із частиною 1 статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.

Разом з тим, відповідно до пункту 4 розділу І Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, під час дії воєнного стану виконання рішень, місцем виконання яких згідно з частиною 1 статті 24 Закону є територія, на якій ведуться активні бойові дії або тимчасово окупована, інформація про які міститься в переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України (далі - Перелік), здійснюється органом державної виконавчої служби, компетенція якого поширюється на таку територію, за умови якщо такий орган змінив місцезнаходження/місцерозташування на іншу території України або органом державної виконавчої служби, визначеним Міністерством юстиції України за поданням/пропозиціями Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

У разі якщо місцезнаходженням органу державної виконавчої служби є територія, включена до Переліку, такий орган може змінити місцезнаходження/місцерозташування на іншу територію України та здійснювати примусове виконання рішень, місцем виконання яких є територія, на яку поширюється компетенція цього органу державної виконавчої служби. Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України письмово повідомляє адміністратора автоматизованої системи виконавчого провадження про зміну місцезнаходження/місцерозташування органу державної виконавчої служби.

Отже, за умови зміни органом державної виконавчої служби свого місцезнаходження/місцерозташування, відповідно до положень пункту 4 розділу І Інструкції №512/5, приписи пункту 10-2 розділу XIII Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про виконавче провадження" в частині заборони відкриття виконавчих проваджень та вжиття заходів примусового виконання рішень не застосовуються.

Суд враховує пояснення Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, що відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області, в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі на час відкриття виконавчого провадження перебував за адресою: вул. Богдана Хмельницького, буд. 34, м. Одеса, Одеська область, 65007. Отже, здійснює свої повноваження на підконтрольній території України відповідно до вимог чинного законодавства.

Окрім того суд зауважує, що предметом розгляду у цій справі є постанова головного державного виконавця ВПВР УЗПВР у Херсонській області від 22.05.2026 по ВП про стягнення з ХЗВ ВСП ЗСУ виконавчого збору, а не постанова про відкриття виконавчого провадження чи дії виконавця щодо фактичного виконання рішення суду, вчинені на території активних бойових дій.

Відтак, твердження про протиправність оскаржуваної постанови з огляду на місцезнаходження ІНФОРМАЦІЯ_5 як боржника на території бойових дій суд відхиляє за необгрунтованістю.

В той же суд зазначає, що позивач змінив первинно заявлену позовну вимогу та просив суд визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця ВПВР УЗПВР у Херсонській області Брушковської О. В. від 22.05.2026 по ВП № 80573903 про стягнення з ХЗВ ВСП ЗСУ виконавчого збору у розмірі 34588 грн, яка винесена у зв`язку із поверненням стягувачу виконавчого документа.

При цьому, на думку позивача повернення виконавчого документа за письмовою заявою стягувача не створює підстав для стягнення виконавчого збору, збір може бути нарахований лише у разі, якщо державний виконавець здійснив заходи примусового виконання й фактично виконав рішення.

З даного приводу суд зауважує, що пунктом 1 ч. 1 ст.37 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо, зокрема, стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.

Згідно ч.3 ст. 40 Закону № 1404-VIII у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

В той же час, Інструкція з організації примусового виконання рішень, затверджена Наказ Міністерства юстиції України 02.04.2012 № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29.09.2016 № 2832/5, чинній на час прийняття оскаржуваної постанови про стягнення виконавчого зору від 22.05.2026) по іншому визначає процедуру стягнення виконавчого збору у разі повернення виконавчого документу за заявою стягувача.

Так, відповідно до п.8 розділу ІІІ Інструкції № 512/5 стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 27 Закону.

Про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження.

Виконавчий збір стягується з боржника на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, у якій зазначаються розмір та порядок стягнення нарахованого виконавчого збору.

Постанову про стягнення виконавчого збору державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) та не пізніше наступного робочого дня після її винесення надсилає сторонам виконавчого провадження.

У разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, постанова про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.

Державний виконавець зобов`язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження.

Про розмір стягнутого виконавчого збору державний виконавець зазначає у виконавчому документі.

Суд зауважує, що відповідно до ч.1 ст.3 Закону №1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору (п.5).

У постанові Верховного Суду від 01.05.2026 у справі №320/6164/23 Суд сформулював наступну правову позицію:

«…формулювання частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII - «якщо виконавчий збір не стягнуто» - слід застосовувати з урахуванням системного розуміння поняття «стягнення» у законодавстві про виконавче провадження. Стягнення виконавчого збору є не одномоментним актом отримання коштів, а правовим процесом, що охоплює декілька послідовних стадій: визначення обов`язку зі сплати збору шляхом винесення відповідної постанови; примусове виконання такої постанови як окремого виконавчого документа (її реєстрація, відкриття окремого виконавчого провадження, застосування заходів примусового виконання); фактичне надходження коштів на відповідні рахунки.

Застосоване у наведеній нормі формулювання «якщо виконавчий збір не стягнуто» охоплює саме першу стадію цього процесу - відсутність правової підстави для стягнення, тобто відсутність постанови про стягнення виконавчого збору. Такий висновок ґрунтується на системному аналізі положень Закону № 1404-VIII.

Диспозиція частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII покладає на державного виконавця у випадку, коли виконавчий збір «не стягнуто», обов`язок вчинити конкретну дію - винести постанову про стягнення виконавчого збору. Закон не пов`язує наслідки, передбачені цією нормою, зі списанням коштів, зверненням стягнення на майно чи будь-якими іншими діями з фактичного одержання коштів. Отже, нормативний припис стосується саме першої стадії стягнення, що вказує на відповідне значення гіпотези норми: вона застосовується за відсутності постанови про стягнення виконавчого збору.

Тобто постанова про стягнення виконавчого збору є юридичним актом стягнення, тоді як її подальше примусове виконання здійснюється в межах окремого виконавчого провадження.

Отже, формулювання частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII «якщо виконавчий збір не стягнуто» охоплює випадки, коли постанова про стягнення виконавчого збору не винесена. За наявності ж чинної, не скасованої постанови про стягнення виконавчого збору, виконавчий збір є стягнутим у розумінні Закону, гіпотеза зазначеної норми не настає, а обов`язок щодо винесення нової постанови у державного виконавця не виникає.

Викладене знаходить своє відображення і в Інструкції з організації примусового виконання рішень, яка розкриває механізм дій державного виконавця під час примусового виконання виконавчих документів, ухвалюється та змінюється Міністерством юстиції України відповідно до змін, що вносяться до Закону № 1404-VIII.».

У вказаній постанові Верховний Суд також зазначив, що «…порівняльний аналіз двох редакцій пункту 8 Розділу ІІІ Інструкції підтверджує, що зміна формулювання з «виносить постанову про стягнення виконавчого збору» (редакція наказу № 855/5 від 21.03.2018) на «постанова про стягнення виконавчого збору реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ» (редакція наказу № 2522/5 від 02.08.2018) є прямим наслідком зміни механізму обчислення виконавчого збору Законом № 2475-VIII. Після 28.08.2018 постанова про стягнення виконавчого збору вже існує на момент завершення провадження (бо виноситься одночасно з його відкриттям), тому Інструкція логічно передбачає не винесення нової постанови, а реєстрацію існуючої постанови як виконавчого документа та відкриття за нею окремого виконавчого провадження.

Таким чином, Інструкція (у редакції наказу від 02.08.2018 № 2522/5) чітко розмежовує два випадки: коли постанова про стягнення виконавчого збору ще не винесена (тоді вона виноситься відповідно до частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII) та коли така постанова вже існує (тоді вона реєструється як виконавчий документ і виконується шляхом відкриття окремого виконавчого провадження). Саме другий варіант відповідає обставинам цієї справи, де постанова про стягнення виконавчого збору від 13.09.2016 вже існувала на момент завершення провадження 22.12.2022, а отже підлягала реєстрації та виконанню, а не повторному прийняттю.».

Повертаючись до обставин справи, що розглядається суд зазначає, що одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження №80573903 23.03.2026 державним виконавцем було винесено постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 34588 грн.

Ця постанова є чинним процесуальним рішенням, яке не було визнано протиправним та не скасовано в порядку, визначеному законодавством, а тому після повернення виконавчого документа стягувачу, підлягало виконанню в порядку, встановленому цим Законом та Інструкцією № 512/5, в рамках окремого провадження.

Виконавчий збір нараховується одноразово в межах одного виконавчого провадження. Винесення нової постанови про стягнення виконавчого збору за наявності чинної, не скасованої постанови від 23.03.2026 призводить до подвійного нарахування збору за одне й те саме виконання, що суперечить правовій визначеності та принципу пропорційності (стаття 2 КАС України, стаття 8 Конституції України).

За висновком викладеним у постанові Верховного Суду у справі № 460/2478/19 від 30.06.2021 постанова про стягнення виконавчого збору є самостійним виконавчим документом, що не потребує повторного прийняття чи реєстрації, а її примусове виконання після повернення виконавчого документа є обов`язком державного виконавця.

Відтак, враховуючи викладене, суд дійшов висновку про протиправність дій державного виконавця щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору від 22.05.2026 за відсутності умов, передбачених ч.2 ст. 40 Закону 1404-VIII, а саме при наявності чинної постанови про стягнення виконавчого збору від 23.03.2026, що свідчить про невідповідність оскаржуваної постанови вимогам Закону 1404-VIII та Інструкції № 512/5.

В той же час, суд вважає хибними твердження позивача про те, що повернення виконавчого документа за письмовою заявою стягувача не створює підстав для стягнення виконавчого збору, а збір може бути нарахований лише у разі, якщо державний виконавець здійснив заходи примусового виконання й фактично виконав рішення.

У згаданій уже судом постанові Верховного Суду від 01.05.2026 у справі №320/6164/23 Суд зазначив, що стягнення виконавчого збору - це безумовна дія державного виконавця у межах виконавчого провадження та засіб для стимулювання боржника виконати рішення самостійно до відкриття виконавчого провадження, пов`язана з відкриттям провадження, а не з фактичним результатом виконання. Виконавчий збір є формою плати за вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, а не винагородою за досягнення результату у вигляді реального стягнення коштів, у зв`язку із чим обов`язок його сплати виникає унаслідок відкриття провадження та вчинення виконавчих дій.

Відтак, підсумовуючи розгляд справи, суд дійшов висновку, про протиправність оскаржуваної постанови про стягнення виконавчого збору від 22.05.2026 та наявності підстав для її скасування, а отже і для задоволення позову ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем в ході розгляду справи не доведено правомірності прийнятої постанови.

Відповідно до частини 2 статті 139 КАС України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Враховуючи наведене, з урахуванням приписів частини 2 статті 139 КАС України судовий збір не підлягає стягненню з відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 242-246, 250, 255, 287 КАС України, суд

вирішив:

Позов ІНФОРМАЦІЯ_1 задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській, Херсонській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 22.05.2026 по ВП №80573903 про стягнення з ІНФОРМАЦІЯ_1 виконавчого збору у розмірі 34588 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Позивач: ІНФОРМАЦІЯ_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 , адреса місцезнаходження: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській, Херсонській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, код ЄДРПОУ 45862901, адреса: просп. Миру, 46/1, м. Миколаїв, 54056.

Третя особа: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 .

Суддя Марина ХЛІМОНЕНКОВА