Решение № 138542011, 27.07.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2026 рокуСправа №160/13120/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 в особі представника Неклеси Миколи Миколайовича до відповідача-1: ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідача-2: військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

15.05.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 14.05.2026 року через систему Електронний суд позовна заява ОСОБА_1 в особі представника Неклеси Миколи Миколайовича до відповідача-1: ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідача-2: військової частини НОМЕР_1 , в якій представник позивача просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) від 26.04.2026 року №547 в частині призову ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) на військову службу під час мобілізації;

- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (Код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) від квітня 2026 року в частині зарахування ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) до списків особового складу частини;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) прийняти рішення про звільнення від проходження військової служби ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) та виключити солдата ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ) зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).

Означені позовні вимог вмотивовані тим, що починаючи з 26.04.2026 року позивач солдат ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 по теперішній час, що підтверджується наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 про мобілізацію від 26.04.2026 року № 547. Мобілізація ОСОБА_1 відбулась на підставі наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 про мобілізацію від 26.04.2026 року №547 до військової частини НОМЕР_1 позивача зараховано згідно наказу від квітня 2026 року. Разом з цим, мобілізація ОСОБА_1 є незаконною, оскільки останній має беззаперечне право на визнання його на підставі статті 16А грифи ІІ. Наказу МО України № 402 від 14.08.2008 року про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України не придатним до військової служби та/або на підставі статті 16Б грифи ІІ. Наказу МО України № 402 від 14.08.2008 року про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України придатним до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, оперативного забезпечення, охорони. У квітні 2026 року, щодо ОСОБА_1 було ухвалено рішенням ВЛК оформлене у формі протоколу військово-лікарської комісії №2026-0425-2117-5842-0 від 25.04.2026 року, із якого вбачається те, що ОСОБА_1 , було визнано придатним до військової служби та зазначено ОСОБА_2 . Представник позивача звертає увагу суду, що мобілізація ОСОБА_1 відбулась 25.04.2026 року, під час якої ОСОБА_1 зазначав що його стан здоров`я погіршився, має скарги щодо стану свого здоров`я та захворювання прогресує, однак працівниками ІНФОРМАЦІЯ_3 не було проведено додаткового/контрольного обстеження. Медичне обстеження проведено поверхово та в неповному обсязі, без дослідження реального стану здоров`я позивача, без врахування наявних захворювань та наслідків оперативного втручання. Жодним лікарем ВЛК не було враховано скарги позивача про наявність в нього: Аутизм. Шизофренія, параноїдна форма, безпреривний перебіг, виражений змішаний дефект, галюцінаторно-параноїдний синдром. Підтвердженням наявності встановлених хвороб: Аутизм. Шизофренія, параноїднаформа, безпреривний перебіг, виражений змішаний дефект, галюцінаторно-параноїднийсиндром є копії виписок, медичних карток, карток обстеження, оглядів, консультативних висновків, довідок, аналізів, записів - копії яких додаємо до позовної заяви. Факт того, що відповідачем замовчується факт наявності: Аутизм. Шизофренія, параноїдна форма, безпреривний перебіг, виражений змішаний дефект, галюцінаторно-параноїдний синдром є те, що під час подання документів на ВЛК було чітко зазначено діагноз та те, що на підставі статті 16А грифи ІІ. Наказу МО України № 402 від 14.08.2008 року про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України не придатний до військової служби та/або на підставі статті 16Б грифи ІІ. Наказу МО України № 402 від 14.08.2008 року про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України придатний до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, оперативного забезпечення, охорони. Таке підтверджує факт наявності звернень позивача за медично встановленою допомогою протягом всього періоду життя за місцем проживання. Фактично, наявність у позивача одночасно Аутизм. Шизофренія, параноїднаформа, безперервний перебіг, виражений змішаний дефект, галюцінаторно-параноїдний синдром є передумовою для визнання останнього непридатним до військової служби, що узгоджується із пунктом а статті 16 розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби, служби у військовому резерві військової служби до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України яке Наказ Міністра оборони України 14.08.2008 року №402 та/або передумовою для визнання останнього придатним до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, оперативного забезпечення, охорони, що узгоджується із пунктом б статті 16 розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби, служби у військовому резерві військової служби до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України яке Наказ Міністра оборони України 14.08.2008 № 402. Стан здоров`я Позивача не дозволяє виконувати передбачені статутами, посадовою інструкцією службові обов`язки з його військової спеціальності у Збройних Силах України. Наявні в нього захворювання та вади здоров`я, унеможливлюють його одягати військове спорядження, носити зброю, здійснювати фізичні навантаження, тощо. На сьогодні у позивача стан здоров`я не поліпшується, а навпаки погіршується, що є наслідком відсутності ремісії та прогресування хвороб. Знаходження у військовій частині тільки перешкоджає йому одужати. Визнання позивача придатним до військової служби та подальше залучення до виконання обов`язків ще більше негативно вплинуть на погіршення стану здоров`я. Організм позивача функціонує не в повній мірі, при чому виникають ускладнення перебігу хвороб. Про погіршення стану здоров`я позивач не одноразово повідомляв комісії ВЛК та лікарям, але при цьому йому було повідомлено, що за рішенням ВЛК він придатний до військової служби, не звертаючи увагу на його звернення та зазначено здоровий. Залучення до виконання військових обов`язків, які він не може виконувати в повній мірі у зв`язку з погіршенням стану здоров`я можуть призвести до нещасного випадку з його вини. Представник позивача вважає, що проведенні огляди ВЛК та прийняті рішення про придатність до військової служби - не відповідають реальному стану його здоров`я. Під час проведення огляду не було застосовано метод індивідуальної оцінки, не проводилось опитування про наявні скарги на здоров`я. ВЛК не враховувало сукупність вік, освіту, військовий фах, підготовку, досвід, фактичну працездатність, спроможність до подальшого проходження військової служби, лікарями не було враховано медичні документи про його стан здоров`я та виписки із картки амбулаторного (стаціонарного) хворого щодо попереднього лікування. Представник позивача стверджує, що військово-лікарською комісією не було враховано діагнози, які відповідно до п. а, б ст. 16 розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби, служби у військовому резерві військової служби до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України яке Наказ Міністра оборони України 14.08.2008 року №402, є підставою для визнання позивача непридатним до військової служби та/або придатним до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, оперативного забезпечення, охорони. Позивачу проведено медичний огляд ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_4 25.04.2026 року, що оформлено у вигляді довідки військово-лікарської комісії №2026-0425-2117-5842-0 від 25.04.2026 року, у відповідності до якої позивач визнаний придатним до військової служби та здоровий. Однак фактично така особа є непридатною до служби у підрозділах спеціального призначення, на підводних човнах, надводних кораблях, спеціальних спорудах. Додаткове медичне обстеження проведено відповідачем не було, крім цього, не витребувано у лікувального закладу за місцем проживання медичну карту позивача, не перевірено його слова, на додаткові обстеження його не направляли, частину діагнозів- втрачено. До того ж, позивачу не було надано довідки ВЛК, лікарями взагалі не враховано скарг, не долучено медичних документів, також не надано наказ про мобілізацію. Представник позивача вказує, що ОСОБА_1 було подано скаргу на постанову ВЛК від 25.04.2026 року (довідка військово-лікарської комісії №2026-0425-2117-5842-0 від 25.04.2026 року) до 20 Регіональної військово лікарської комісії, в якій просив скасувати довідку ВЛК №2026-0425-2117-5842-0 від 25.04.2026 року; призначити та провести повторний комплексний медичний огляд; винести постанову, якою визнати ОСОБА_1 непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку та/або придатним до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, оперативного забезпечення, охорони. До скарги долучив копію довідки військово-лікарської комісії №2026-0425-2117-5842-0 від 25.04.2026 року та доданих до неї медичних документів, на підтвердження наявних діагнозів та захворювань. Станом на момент подання позовної заяви, відповіді та рішення за наслідками розгляду поданої скарги не надходило. Отже, є порушення процедури прийняття рішення ВЛК у формі довідки та подальшої мобілізації. Під час огляду ВЛК у квітні 2026 року не враховані супутні захворювання, що мають бути в сукупності проаналізовані та прийняте рішення про придатність особи з усіма наслідками травм та наявних захворювань, що у свою чергу вплинуло на подальшу мобілізацію.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.05.2026 року зазначена вище справа розподілена та передана судді Пруднику С.В.

Одночасно із поданою до суду позовною заявою представником заявника ОСОБА_3 до суду подано заяву про забезпечення позову, за наслідками розгляду якої ухвалою суду від 18.05.2026 року повернуто без розгляду.

18.05.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду вказану позовну заяву було залишено без руху надано було строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 5 (п`яти) робочих днів, з моменту отримання копії даної ухвали, шляхом надання до суду: оригіналу документа про сплату судового збору в розмірі 1937,92 грн.

У встановлений Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.05.2026 року строк позивач усунув недоліки адміністративного позову.

В період з 25.05.2026 року по 26.05.2026 року суддя Прудник С.В. перебував у щорічній основній відпустці.

27.05.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято до свого провадження означену позовну заяву та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Клопотання представника позивача Неклеси Миколи Миколайовича про витребування доказів задоволено. Витребувано у 1) ІНФОРМАЦІЯ_1 та у 2)військової частини НОМЕР_1 засвідчені належним чином у відповідності до вимог ст. 94 КАС України копії: довідки ВЛК щодо ОСОБА_1 ; наказу про призов ОСОБА_1 ; довідки та висновку ІНФОРМАЦІЯ_1 , якою ОСОБА_1 визнано придатним до військової служби; картки обстеження та медичного огляду за наслідками проходження медичного огляду ОСОБА_1 ; фото та відеоматеріали на яких зафіксовані дії працівників ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо пред`явлення та перевірки документів ОСОБА_1 , вручення йому повісток, тощо та вчинення щодо нього інших процедур пов`язаних із здійснення призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період; журналу обліку відвідувачів ІНФОРМАЦІЯ_1 , який охоплює період доставлення ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 чи витяг із нього який би охоплював період; відомості про представника правоохоронного органу (його П.І.П., звання, посада, тощо), який перебував у складі групи, яка здійснила примусове доставлення ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 ; доказів вручення повістки ОСОБА_1 , якою він був викликаний до ІНФОРМАЦІЯ_1 для проходження медичного огляду; направлення ОСОБА_1 на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду за формою згідно з додатком 11 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період, затверджений Кабінетом Міністрів України від 16.05.2024 року № 560; витягу з журналу реєстрації направлень ОСОБА_1 на військово-лікарську комісію ІНФОРМАЦІЯ_1 за формою згідно з додатком 12 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений Кабінетом Міністрів України від 16.05.2024 року № 560; результатів аналізів та медичних досліджень, проведених ОСОБА_1 під час проходження ним медичного обстеження військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 ; усіх медичних документів, в тому числі витягів, виписок з електронної системи охорони здоров`я щодо ОСОБА_1 , які досліджувались лікарями військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 під час проходження ОСОБА_1 військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 ; усіх інших медичних документів та інших доказів, які стали підставою для прийняття рішення про придатність ОСОБА_1 до військової служби, у тому числі також інформацію про діагнози, які були поставлені ОСОБА_1 під час проходження медичних обстежень кожним з лікарів військово-лікарської комісії та комісією загалом для визначення придатності до військової служби; повістки щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації та відправлення до місць проходження військової служби; довідки військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , якою ОСОБА_1 визнано придатним до військової служби; наказу або витягу з наказу командира військової частини, яким зараховано ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини. Судом також вказано, що в разі неможливості надання письмових доказів подати до суду вмотивовані та обґрунтовані пояснення (зазначити який саме документ не має можливості подати та з яких підстав). Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_5 та військову частину НОМЕР_1 подати суду: визначені пунктами 3, 4 частини першої статті 4 Закону України Про виконавче провадження та актуальні на час подання відомості щодо відомості щодо керівника та командира ( ІНФОРМАЦІЯ_1 та військової частини НОМЕР_1 ), відповідального за виконання вимог даної ухвали суду, а саме: прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові, його адресу місця проживання чи перебування, дату народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті). Судом зобов`язано витребувані судом докази подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (також шляхом направлення на електронну адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду (inbox@adm.dp.court.gov.ua; inboxdoas@adm.dp.court.gov.ua) ) у строк до 26.06.2026 року. Судом попереджено ІНФОРМАЦІЯ_5 та військову частину НОМЕР_1 про можливість застосування судом заходів процесуального примусу, зокрема накладення штрафу та винесення окремої ухвали у разі невиконання вимог даної ухвали суду.

26.06.2026 року від військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач-2 заперечував щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначив, що спірні правовідносини виникли у зв`язку із проходженням позивачем військової служби, а тому підлягають регулюванню нормами спеціального законодавства, зокрема Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII, Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, а також нормативно-правовими актами Міністерства оборони України, які визначають порядок обліку особового складу військовослужбовців. Відповідач-2 вказав, що відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її оборони та безпеки є найважливішими функціями держави, а згідно зі статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Зазначив, що відповідно до статті 1 Закону України №2232-XII військовий обов`язок встановлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України та інших військових формувань, а виконання військового обов`язку забезпечується державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки в межах визначених законом повноважень. Також відповідач наголосив, що одним із видів військової служби відповідно до частини шостої статті 2 Закону України №2232-XII є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період, проходження якої здійснюється з урахуванням особливостей, визначених законодавством України. Військова частина НОМЕР_1 зазначила, що після проведення мобілізаційних заходів та направлення позивача до військової частини, останнього було зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 наказом командира військової частини від 26.04.2026 року №120. Відповідач вказав, що зазначений наказ було видано на підставі належних документів, зокрема іменних списків команд та документів, що посвідчують особу військовослужбовця, у відповідності до вимог Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 15.09.2022 №280. На переконання відповідача-2, військова частина НОМЕР_1 не здійснювала самостійного призову позивача на військову службу, а лише виконала визначені законом функції щодо прийняття військовослужбовця та зарахування його до списків особового складу на підставі документів, отриманих від ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідач зазначив, що відповідно до положень статті 24 Закону України №2232-XII початком проходження військової служби для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, є день відправлення у військову частину з відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, а закінченням військової служби є день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини. Крім того, військова частина НОМЕР_1 звернула увагу, що зарахування військовослужбовця до списків особового складу військової частини є юридичним фактом набуття статусу військовослужбовця, а наказ командира військової частини по стройовій частині від 26.04.2026 року №120 є реалізованим та виконаним з моменту такого зарахування. На думку відповідача, оскільки наказ про зарахування позивача до списків особового складу військової частини було видано правомірно та у межах наданих повноважень, відсутні правові підстави для його скасування, а також для задоволення похідної вимоги щодо зобов`язання військової частини звільнити позивача від проходження військової служби та виключити його зі списків особового складу. Таким чином, відповідач-2 просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог до військової частини НОМЕР_1 у повному обсязі. 09.07.2026 року від представника позивача Неклеси М.М. до суду надійшла відповідь на відзив, в якій представник позивача заперечував проти доводів відповідача-2, викладених у відзиві на позовну заяву, та зазначив, що наведені військовою частиною НОМЕР_1 аргументи є необґрунтованими, формальними та такими, що не спростовують протиправності оскаржуваних наказів. Представник позивача зазначив, що посилання відповідача-2 на відсутність доступу до мережі Інтернет та підсистеми «Електронний суд» як на підставу для поновлення строку подання відзиву не можуть бути визнані поважними, оскільки військова частина як суб`єкт владних повноважень зобов`язана забезпечити належну організацію своєї діяльності, у тому числі виконання процесуальних обов`язків, визначених Кодексом адміністративного судочинства України. Представник позивача вказав, що відповідно до частини шостої статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України відповідач-2, як орган державної влади та юридична особа публічного права, зобов`язаний мати зареєстрований електронний кабінет у Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, а тому мав можливість своєчасно отримати ухвалу суду про відкриття провадження у справі та інші процесуальні документи. Крім того, представник позивача звернув увагу, що навіть після отримання ухвали суду 20.06.2026 року відповідач-2 мав достатній час для підготовки відзиву, оскільки документ було подано вже 25.06.2026 року, а тому посилання на значний обсяг необхідних документів та територіальну віддаленість підрозділів військової частини не свідчать про наявність об`єктивних та непереборних обставин, які унеможливлювали своєчасне виконання процесуального обов`язку. Щодо правомірності наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 26.04.2026 року №120 про зарахування позивача до списків особового складу представник позивача зазначив, що відповідач-2 не надав суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували законність підстав для такого зарахування. Зокрема, представник позивача звернув увагу, що військова частина надала лише витяг з наказу про зарахування позивача до списків особового складу та довідку ВЛК, однак не надала первинних документів, на підставі яких було прийнято відповідне рішення, а саме іменних списків команд, припису, документів щодо направлення позивача до військової частини та інших матеріалів, витребуваних судом. На думку представника позивача, саме по собі видання наказу про зарахування до списків особового складу не може свідчити про його законність, оскільки такий наказ є похідним від рішення про призов на військову службу, а останнє, у свою чергу, залежить від законності висновку військово-лікарської комісії щодо придатності особи до військової служби. Представник позивача зазначив, що рішення ВЛК, оформлене довідкою №2026-0425-2117-5842-0 від 25.04.2026 року, є протиправним, оскільки прийняте без належного врахування стану здоров`я позивача та наявних у нього медичних документів. Як зазначено у відповіді на відзив, позивач має діагнози: «аутизм», «шизофренія, параноїдна форма, безперервний перебіг, виражений змішаний дефект, галюцинаторно-параноїдний синдром», які, на переконання представника позивача, відповідно до статті 16 Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, затвердженого додатком 1 до Положення про військово-лікарську експертизу у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 року №402, є підставою для визнання особи непридатною до військової служби. Представник позивача наголосив, що під час проведення медичного огляду ВЛК не було належним чином досліджено медичні документи позивача, зокрема епікризи, виписки з історій хвороб та інші медичні матеріали, які підтверджують наявність тяжких психічних захворювань. Також представник позивача зазначив, що посилання відповідача-2 на те, що довідка ВЛК є чинною, не свідчить про її законність, оскільки сам факт відсутності рішення про її скасування не усуває можливих порушень процедури її прийняття та невідповідності фактичному стану здоров`я позивача. Крім того, представник позивача вказав, що обов`язок громадянина щодо захисту Вітчизни, передбачений статтею 65 Конституції України, не звільняє державні органи та військове командування від обов`язку діяти виключно у межах та у спосіб, визначений законом, а також не може бути підставою для ігнорування передбачених законодавством гарантій щодо звільнення особи від військової служби за станом здоров`я. У зв`язку з викладеним представник позивача просив суд не враховувати доводи відповідача-2, викладені у відзиві, відмовити у задоволенні клопотання про продовження строку на подання відзиву та задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 у повному обсязі.

Відповідач-1: ІНФОРМАЦІЯ_5 не скористався своїм правом щодо подання відзиву на позовну заяву, заяв/клопотань суду не направлено, а відтак враховуючи положення частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справу за наявними матеріалами у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин.

Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, солдат ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , є громадянином України, який у зв`язку із введенням воєнного стану та проведенням загальної мобілізації був призваний на військову службу під час мобілізації.

Відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 26.04.2026 року № 547 «Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації в складі команди НОМЕР_1 » позивача ОСОБА_1 було призвано на військову службу під час загальної мобілізації та направлено для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 .

Як вбачається з матеріалів справи, з 26.04.2026 року позивач перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується витягом з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 547 від 26.04.2026 року.

Підставою для призову позивача на військову службу стало рішення військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_4 , оформлене довідкою військово-лікарської комісії №2026-0425-2117-5842-0 від 25.04.2026 року.

Зі змісту зазначеної довідки ВЛК вбачається, що за результатами проведення медичного огляду 25.04.2026 року позивачу встановлено діагноз за кодом Z02.3 згідно з НК 025, опис діагнозу зазначено як «Здоровий», а за результатами розгляду стану здоров`я відповідно до статті графи II Розкладу хвороб його визнано придатним до військової служби.

Разом із тим, судом встановлено, що позивач не погоджується із зазначеним висновком військово-лікарської комісії, посилаючись на те, що під час проведення медичного огляду ВЛК не було враховано наявні у нього хронічні психічні захворювання, які підтверджуються медичною документацією.

Так, матеріалами справи підтверджується, що до моменту мобілізації позивач перебував на лікуванні у Комунальному підприємстві «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської обласної ради» (КП «ДБКЛПД» ДОР).

Зокрема, відповідно до епікризу до історії хвороби №614/2020 та медичної карти амбулаторного хворого № 154208 від 26.02.2020 року, позивач у період з 15.02.2020 року по 27.03.2020 року перебував на стаціонарному лікуванні у відділеннях № 2 та № 3 зазначеного медичного закладу із подальшим встановленням диспансерного спостереження.

Також судом встановлено, що згідно з випискою з медичної карти стаціонарного хворого № 2260 від 18.06.2024 року позивач повторно проходив лікування та медичне обстеження у спеціалізованому психіатричному закладі.

Крім того, відповідно до виписки з медичної карти стаціонарного хворого № 3293 від 12.09.2025 року позивачу було встановлено діагноз: «Шизофренія, параноїдна форма, безперервний перебіг, виражений змішаний дефект, галюцинаторно-параноїдний синдром».

Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що на момент проведення військово-лікарського огляду 25.04.2026 року у позивача існувала медична документація щодо тривалого перебігу психічного захворювання, проходження стаціонарного лікування та перебування під медичним наглядом.

Судом також встановлено, що адвокатом позивача Неклесою М.М. з метою отримання документального підтвердження стану здоров`я позивача були направлені адвокатські запити.

Так, 01.05.2026 року адвокатом було направлено адвокатський запит до ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо надання копії довідки ВЛК, наказу про призов та інших документів, які стали підставою для мобілізації позивача.

У відповіді ІНФОРМАЦІЯ_6 від 11.05.2026 року № 3068 зазначено, що 25.04.2026 року працівниками поліції до ІНФОРМАЦІЯ_3 було доставлено громадянина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Також у вказаній відповіді зазначено, що під час уточнення облікових даних було встановлено, що позивач був взятий на військовий облік автоматично відповідно до змін, внесених до постанови Кабінету Міністрів України №932, та раніше військово-лікарську комісію для визначення ступеня придатності до військової служби не проходив.

Після направлення на ВЛК позивач за результатами медичного огляду був визнаний придатним до військової служби відповідно до графи І Розкладу хвороб, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 року № 402.

Водночас судом встановлено, що 13.05.2026 року позивач звертався із заявою про незгоду з рішенням ВЛК та подав скаргу до 20 Регіональної військово-лікарської комісії, в якій просив:

скасувати довідку ВЛК № 2026-0425-2117-5842-0 від 25.04.2026 року;

призначити та провести повторний комплексний медичний огляд;

прийняти нову постанову щодо ступеня придатності до військової служби з урахуванням наявних захворювань.

До зазначеної скарги позивачем було долучено медичні документи, які, на його думку, підтверджують наявність психічного захворювання та необхідність перегляду висновку ВЛК.

Разом із тим, станом на момент звернення до суду рішення за результатами розгляду зазначеної скарги позивачем отримано не було.

Судом встановлено, що предметом даного спору є правомірність дій відповідачів щодо проведення військово-лікарського огляду позивача, визначення ступеня його придатності до військової служби та подальшого призову на військову службу під час мобілізації з урахуванням фактичного стану його здоров`я.

Позивач вважаючи, наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) від 26.04.2026 року №547 в частині призову ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) на військову службу під час мобілізації та наказ командира військової частини НОМЕР_1 (Код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) від квітня 2026 року в частині зарахування ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) до списків особового складу частини протиправними та безпідставними, звернувся до суду із даною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд зазначає, що за приписами статті 1 Закону України від 21.10.1993 №3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі Закон України №3543-XII) мобілізація комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Цією ж статтею Закону України №3543-XII визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Статтею 1 Закону України «Про оборону України», передбачено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

На момент розгляду адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а відповідно під час розгляду справи застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок призову на військову службу по мобілізації в умовах воєнного стану.

Згідно ч.9 ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.

Відповідно до частини 12 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», громадяни України, які приписуються до призовних дільниць, направляються для підготовки до військової служби, особи, які призиваються або приймаються на військову службу, приймаються на службу у військовому резерві, та військовозобов`язані, призначені для комплектування посад за відповідними військово-обліковими спеціальностями під час проведення мобілізації, проходять обов`язковий медичний огляд. Порядок проходження медичного огляду затверджується Міністерством оборони України та центральними органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я. Перелік військово-облікових спеціальностей затверджується Міністерством оборони України.

Наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 №402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (далі Положення №402).

Відповідно до пункту 1.2 глави 1 Розділу І Положення №402, військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

Відповідно до п.2.1 глави 2 Розділу І Положення №402, для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі).

Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання штатної військово-лікарської комісії.

Згідно пункту 3.1 глави 3 розділу ІІ Положення №402 медичний огляд військовозобов`язаних проводиться за рішенням керівників ТЦК та СП, командирів військових частин, начальників центрів рекрутингу Збройних Сил України на підставі направлення, яке формується відповідно до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560, ВЛК при ТЦК та СП за місцем провадження медичної практики у закладах охорони здоров`я комунальної або державної форми власності, які мають договір із НСЗУ на пакет медичних послуг, включений до програми державних гарантій медичного обслуговування населення на відповідний рік щодо медичного огляду осіб, який організовується ТЦК та СП, лікарями, які входять до складу ВЛК при ТЦК та СП. При цьому особам віком до 45 років видається направлення з метою визначення їх придатності до служби у Десантно-штурмових військах, підрозділах спеціального призначення, на підводних човнах, надводних кораблях, у морській піхоті.

Пунктом 3.8 глави 3 розділу ІІ Положення №402 Постанови ВЛК при ТЦК та СП щодо військовозобов`язаних приймаються згідно з главою 20 цього розділу. Постанови ВЛК районних, міських ТЦК та СП про придатність до військової служби військовозобов`язаних оформлюються довідками ВЛК (додаток 4 до цього Положення).

Також, суд звертає увагу на те, що відповідно до пункту 3.3 глави 3 розділу І Положення №402, скарги на дії (бездіяльність) чи постанови позаштатних ВЛК подаються до штатних ВЛК згідно з адміністративно-територіальними зонами відповідальності, наведеними у додатку 2 до наказу Міністерства оборони України від 16 листопада 2016 року № 608 «Про затвердження адміністративно-територіальних зон відповідальності закладів охорони здоров`я Збройних Сил України за організацію медичного забезпечення».

Штатні ВЛК перевіряють відповідність прийнятих позаштатними ВЛК постанов встановленому діагнозу та вимогам цього Положення, на підставі доданих до звернення оригіналів медичних документів або належним чином завірених їх копій.

Скарги на дії (бездіяльність) чи постанови ВЛК районних (міських) ТЦК та СП подаються за підпорядкованістю до ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_7 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , обласних ТЦК та СП, ТЦК та СП Автономної Республіки Крим. У разі незгоди громадянина з рішенням ВЛК при районному (міському) ТЦК та СП на підставі його заяви громадянин направляється для проходження ВЛК при обласному ( ІНФОРМАЦІЯ_9 .

Дії (бездіяльність), рішення, постанови, прийняті ВЛК обласних (Київського міського, ІНФОРМАЦІЯ_8 , ТЦК та СП Автономної Республіки Крим, оскаржуються в штатних ВЛК або у судовому порядку.

Дії (бездіяльність), рішення, прийняті за результатами розгляду звернень ВЛК регіону, оскаржуються в ЦВЛК.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 перебував на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_10 .

25.04.2026 року позивач пройшов медичний огляд військово-лікарською комісією при ІНФОРМАЦІЯ_4 .

За результатами проведеного медичного огляду ВЛК складено довідку військово-лікарської комісії від 25.04.2026 року №2026-0425-2117-5842-0, відповідно до якої позивачу встановлено діагноз за кодом Z02.3 «Здоровий», та на підставі статті графи II Розкладу хвороб визнано придатним до військової служби.

Вказана довідка ВЛК від 25.04.2026 року №2026-0425-2117-5842-0 на час прийняття наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 26.04.2026 року №547 була чинною, у встановленому законом порядку скасованою чи визнаною протиправною не була.

Суд звертає увагу, що саме рішення військово-лікарської комісії про придатність особи до військової служби є юридичною передумовою для вирішення питання про можливість її призову на військову службу під час мобілізації.

При цьому суд враховує, що позивачем після проходження ВЛК було подано скаргу до 20 Регіональної військово-лікарської комісії на постанову ВЛК від 25.04.2026 року, у якій він посилався на наявність захворювання «шизофренія, параноїдна форма, безперервний перебіг, виражений змішаний дефект, галюцинаторно-параноїдний синдром», та просив скасувати довідку ВЛК і провести повторний медичний огляд.

Разом із тим, на момент прийняття начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 наказу від 26.04.2026 року №547 відповідач не мав рішення вищої військово-лікарської комісії про скасування чи перегляд постанови ВЛК від 25.04.2026 року, а також не мав інших належних та допустимих доказів, які б свідчили про непридатність позивача до військової служби.

Сам факт подання скарги на постанову ВЛК не припиняє її дії та не позбавляє її юридичної сили до моменту прийняття відповідного рішення компетентним органом.

Суд зазначає, що адміністративний суд при розгляді спору щодо законності рішення суб`єкта владних повноважень перевіряє саме правомірність його прийняття на момент виникнення спірних правовідносин, а не оцінює подальші обставини, які виникли після прийняття такого рішення.

Аналогічний підхід неодноразово висловлював Верховний Суд.

Так, у постанові Верховного Суду від 13.06.2018 у справі №806/526/16 зазначено, що питання визначення придатності особи до військової служби за станом здоров`я належить до компетенції військово-лікарських комісій, які володіють спеціальними знаннями у сфері медицини, а суд не може перебирати на себе функції такого органу та самостійно визначати стан здоров`я особи.

У постанові Верховного Суду від 12.06.2020 у справі №810/5009/18 суд касаційної інстанції також зазначив, що під час розгляду спорів щодо рішень ВЛК суд не здійснює оцінку медичної правильності встановлених діагнозів та висновків лікарів, а перевіряє лише дотримання процедури прийняття такого рішення.

Отже, доводи позивача щодо наявності у нього захворювання та необхідності іншої оцінки стану здоров`я можуть бути предметом перевірки саме в межах процедури оскарження постанови ВЛК, однак не свідчать про протиправність наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 26.04.2026 року №547, оскільки на момент його прийняття відповідач діяв на підставі чинного висновку ВЛК про придатність позивача до військової служби.

Суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 05.02.2025 у справі №160/2592/23, відповідно до якої процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є такою, що після її завершення не може бути фактично відновлена шляхом простого скасування окремого рішення, оскільки призов є комплексом послідовних юридично значимих дій, наслідком яких є виникнення у особи статусу військовослужбовця.

Верховний Суд у зазначеній постанові звернув увагу, що визнання окремого етапу мобілізаційної процедури протиправним саме по собі не означає автоматичного поновлення попереднього статусу особи без врахування інших юридично значимих обставин, зокрема проходження служби, зарахування до списків особового складу військової частини та виникнення відповідних правовідносин.

Таким чином, суд приходить до висновку, що наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 26.04.2026 року №547 в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації прийнятий відповідачем у межах наданих повноважень, на підставі чинного висновку ВЛК про придатність позивача до військової служби, а тому підстави для визнання його протиправним та скасування відсутні.

Враховуючи наведене, позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання протиправним та скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 26.04.2026 року №547 в частині призову на військову службу під час мобілізації задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 26.04.2026 №120 в частині зарахування позивача до списків особового складу військової частини, а також зобов`язання військової частини НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби та виключення його зі списків особового складу.

Суд зазначає, що особливий статус військової служби обумовлює наявність спеціального порядку її проходження, а також спеціальної процедури виникнення, зміни та припинення правовідносин між державою та військовослужбовцем.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 24 Закону №2232-XII початком проходження військової служби для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період, є день відправлення у військову частину з відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Згідно з частиною третьою статті 24 Закону №2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Порядок зарахування військовослужбовців до списків особового складу військової частини визначений Інструкцією з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 15.09.2022 №280 (далі Інструкція №280).

Відповідно до пункту 14 розділу II Інструкції №280 зарахування до списків особового складу військової частини прибулого особового складу здійснюється наказом по стройовій частині у день їх прибуття до військової частини.

Підставою для видання наказу про зарахування військовослужбовця до списків особового складу військової частини є, зокрема, іменні списки команд, приписи та документи, що посвідчують особу військовослужбовця.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 26.04.2026 №120 (по стройовій частині) ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу військової частини та поставлено на всі види забезпечення.

Вказаний наказ був виданий відповідачем-2 не самостійно та не на власний розсуд, а на виконання вимог законодавства у сфері військового обліку та проходження військової служби після отримання відповідних документів від органу, який здійснював призов громадянина на військову службу під час мобілізації.

При цьому суд звертає увагу, що військова частина не здійснює повноваження щодо призову громадян на військову службу під час мобілізації, не визначає наявність чи відсутність підстав для відстрочки від призову, а також не проводить перевірку законності рішень територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо мобілізації громадян.

Повноваження військової частини після отримання військовослужбовця визначені виключно питаннями організації проходження ним військової служби, ведення обліку особового складу та виконання наказів командування.

Отже, наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 26.04.2026 №120 є похідним від процедури призову позивача на військову службу, а його видання було обумовлено фактом прибуття позивача до військової частини та необхідністю оформлення проходження ним військової служби.

Суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 05.02.2025 у справі №160/2592/23, відповідно до якої процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є такою, що має завершений характер після видання відповідного наказу та фактичного направлення особи для проходження військової служби. Визнання окремих дій чи рішень під час призову протиправними саме по собі не означає автоматичного відновлення попереднього правового статусу особи, оскільки проходження військової служби вже розпочалося.

Аналогічний підхід застосовується Верховним Судом при вирішенні спорів, пов`язаних із мобілізацією та проходженням військової служби, зокрема у постановах від 13.06.2018 у справі №806/526/16 та від 12.06.2020 у справі №810/5009/18, де зазначено, що судовий контроль у таких категоріях справ не може підміняти повноваження відповідних органів військового управління та полягати у прийнятті замість них управлінських рішень.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання військової частини НОМЕР_1 прийняти рішення про його звільнення з військової служби та виключити зі списків особового складу військової частини, суд зазначає наступне.

Підстави звільнення військовослужбовців з військової служби визначені статтею 26 Закону №2232-XII.

Відповідно до частини сьомої статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, визначено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді відповідний рапорт із зазначенням підстав звільнення та документами, які підтверджують такі підстави.

Отже, питання звільнення військовослужбовця з військової служби вирішується виключно за наявності визначених законом підстав та у передбаченому нормативними актами порядку.

Суд не наділений повноваженнями зобов`язувати військову частину звільнити військовослужбовця за відсутності встановленої законом підстави для такого звільнення, оскільки це означало б втручання у дискреційні повноваження органу військового управління.

Водночас суд зазначає, що ефективний спосіб судового захисту має відповідати характеру порушеного права та забезпечувати його реальне поновлення.

Конституційний Суд України у Рішенні від 30.01.2003 №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості та забезпечує ефективне поновлення у правах.

Разом з тим, у даному випадку позивачем не доведено існування передбачених статтею 26 Закону №2232-XII правових підстав для його звільнення з військової служби, а тому вимога про зобов`язання військової частини прийняти рішення про звільнення є передчасною та необґрунтованою.

Крім того, скасування наказу про зарахування до списків особового складу військової частини та виключення позивача зі списків особового складу фактично спрямовані не на усунення конкретного порушення, допущеного військовою частиною НОМЕР_1 , а на припинення наслідків мобілізаційного призову, який здійснювався іншим суб`єктом владних повноважень ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Відтак заявлені вимоги у цій частині виходять за межі правовідносин між позивачем та військовою частиною НОМЕР_1 .

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 26.04.2026 №120 в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини прийнятий у межах повноважень, у спосіб та на підставі чинного законодавства України, а позовні вимоги про його скасування, зобов`язання військової частини звільнити позивача з військової служби та виключити його зі списків особового складу військової частини є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду.

Надаючи оцінку дотриманню позивачем строку звернення до адміністративного суду із заявленими позовними вимогами, суд виходить із наступного.

Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною другою статті 122 КАС України, якщо законом не встановлено інше, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Разом з тим, частиною п`ятою статті 122 КАС України встановлено спеціальний строк звернення до адміністративного суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження та звільнення з публічної служби, який становить один місяць.

Суд зазначає, що відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України військова служба є різновидом публічної служби, оскільки відповідні правовідносини пов`язані із виконанням громадянином обов`язків державного характеру, проходженням служби в органах військового управління та реалізацією державної функції із забезпечення оборони України.

Таким чином, спори щодо призову на військову службу під час мобілізації, зарахування до списків особового складу військової частини, а також проходження військової служби є спорами, що виникають у сфері публічної служби, у зв`язку з чим до них застосовується спеціальний місячний строк звернення до адміністративного суду, передбачений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Судом встановлено, що наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 26.04.2026 року №547 у частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації прийнятий 26.04.2026 року.

Також наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 26.04.2026 року №120 позивача зараховано до списків особового складу військової частини та поставлено на всі види забезпечення.

Отже, саме з 26.04.2026 року позивач був обізнаний або повинен був бути обізнаний про факт прийняття щодо нього відповідних рішень суб`єктами владних повноважень, які є предметом оскарження у цій справі.

Як вбачається з матеріалів справи, позовна заява ОСОБА_1 в особі представника Неклеси Миколи Миколайовича була сформована в підсистемі «Електронний суд» 14.05.2026 року.

Таким чином, позов подано в межах місячного строку звернення до адміністративного суду, встановленого частиною п`ятою статті 122 КАС України, оскільки з моменту прийняття оскаржуваних наказів (26.04.2026 року) до моменту звернення до суду (14.05.2026 року) минуло менше одного місяця.

При цьому суд враховує, що предметом спору є не лише питання проходження військової служби, а й правомірність рішень суб`єктів владних повноважень щодо реалізації процедури призову, а тому застосування спеціального строку звернення до суду має здійснюватися з урахуванням фактичних обставин справи.

Верховний Суд у постанові від 31.03.2021 року у справі №240/12017/19 зазначив, що встановлення процесуальних строків звернення до суду має на меті забезпечення принципу правової визначеності, однак такі строки не можуть застосовуватися таким чином, щоб позбавити особу права на ефективний судовий захист.

Також Верховний Суд у постанові від 11.02.2021 року у справі №140/2046/19 звернув увагу, що для визначення початку перебігу строку звернення до суду необхідно встановити момент, коли особа фактично дізналася або повинна була дізнатися не лише про існування певного рішення суб`єкта владних повноважень, а саме про порушення своїх прав таким рішенням.

Крім того, суд бере до уваги положення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права кожного на справедливий судовий розгляд, а також практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої процесуальні строки є допустимим обмеженням права на доступ до суду лише за умови, що таке обмеження переслідує легітимну мету та не порушує саму сутність цього права.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Мельник проти України» (заява №23436/03, рішення від 28.03.2006 року) та «Перетяка та Шереметьєв проти України» (заяви №17160/06 та №35548/07, рішення від 21.12.2010 року) зазначено, що правила щодо строків звернення до суду спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя та принципу юридичної визначеності, однак їх застосування не повинно бути надмірно формалістичним.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивач звернувся до адміністративного суду у межах встановленого законом строку, а тому підстави для залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду відсутні.

Інші доводи учасників справи не є юридично значимими та не впливають на висновки суду.

Слід зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Окрім того, що згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до приписів ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч.1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в адміністративному позові доводи позивача є такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до приписів ст.139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 в особі представника Неклеси Миколи Миколайовича до відповідача-1: ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідача-2: військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити певні дії відмовити повністю.

Судові витрати стягненню не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник