Решение № 138540322, 28.07.2026, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/9850/26

Справа №754/8571/26

РІШЕННЯ

Іменем України

28 липня 2026 року Деснянський районний суд м.Києва в складі:

головуючого судді Скрипки О.І.

при секретарі Моторенко К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ТОВ «Укр Кредит Фінанс» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 09.11.2025 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та відповідачем ОСОБА_1 в електронному вигляді було укладено електронний Договір про відкриття кредитної лінії № 1623-4344, відповідно до умов якого відповідачу було надано кредит для задоволення особистих потреб, на наступних умовах: сума кредиту - 5000,00 грн.; строк кредитування - 365 днів; базовий період - 30 днів; стандартна % ставка протягом перших 180 днів - 1,00 % в день, починаючи з 181 дня до закінчення строку дії договору - 0,74 % в день. Згідно додаткової угоди № 1 від 16.11.2025 року сторони домовились про надання додаткових коштів у кредит в розмірі 2000,00 грн.

Як зазначає позивач, відповідач не виконує зобов`язань за вказаним договором, в зв`язку із чим станом на 02.03.2026 року має заборгованість в розмірі 19 320,00 грн., а саме: прострочена заборгованість за кредитом - 7000,00 грн., прострочена заборгованість за нарахованими процентами - 7770,00 грн., заборгованість за процентами річних на підставі ст.625 ЦК України - 3500,00 грн., заборгованість по комісії - 1050,00 грн.

Враховуючи вищезазначене, позивач просить суд стягнути з відповідача ще вказану суму заборгованості, а також судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2662,40 грн.

Ухвалою судді Деснянського районного суду м.Києва від 29.05.2026 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання.

01.06.02026 року до суду через систему «Електронний суд» надійшов відзив відповідача на позовну заяву, отриманий позивачем через електронний кабінет 01.06.2026 року. У даному відзиві відповідач не заперечує факт отримання кредитних коштів, однак вважає заявлений розмір заборгованості надмірним та неспівмірним із сумою основного боргу, а фактично нараховані відсотки та інші платежі є такими, що значно перевищують суму фактично отриманих коштів, не відповідає принципам справедливості, добросовісності та розумності. Відповідач зазначив про неправомірність дій позивача після виникнення прострочення, а також вказав, що позивачем не надано належних та достатніх доказів обґрунтованості кожного етапу нарахувань і обставини правильності нарахування заборгованості потребують окремою перевірки судом. Також відповідач просив врахувати його складне матеріальне становище, відсутність стабільного доходу протягом тривалого часу та інші обставини, що вплинули на можливість своєчасного виконання зобов`язань.

З урахуванням наведеного, відповідач просив витребувати у позивача документи щодо нарахування заборгованості, критично оцінити правильність та обґрунтованість розрахунку заборгованості, наданого позивачем, а при ухваленні рішення врахувати принципи розумності, справедливості та співмірності відповідальності.

Представник позивача, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився, у прохальній частині позову просить розглянути справу в його відсуність, проти заочного розгляду справи не заперечує.

Відповідач. в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, у відзиві просить розглянути справу в його відсутність на підставі наявних у справі матеріалів.

Враховуючи обставини справи, обізнаність відповідача про розгляд даної справи в суді та достатність часу для реалізації сторонами своїх прав на захист, наявність відзиву на позовну заяву, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність сторін на підставі наявних доказів.

Враховуючи, що сторони по справі в судове засідання не з`явились, відповідно до ст.247 ч.2 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши письмові докази у справі, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, вважає, що заявлений позов підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, 09.11.2025 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та відповідачем в електронному вигляді за допомогою Веб-сайту (creditcasa.com.ua), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «Укр Кредит Фінанс», в рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле, було укладено Договір про відкриття кредитної лінії № 1623-4344.

З тексту договору вбачається, що даний договір разом із Правилами відкриття кредитної лінії (надання споживчих кредитів), Паспортом споживчого Кредиту, Таблицею обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за Договором (Графік платежів за Договором) відповідно до Методики Національного банку України складають єдиний договір, в якому визначаються всі його істотні умови та з яким позичальник був попередньо ознайомлений;.

Відповідно до умов кредитного договору, кредитодавець надав відповідачу кредит для задоволення особистих потреб, на наступних умовах: сума кредиту - 5000,00 грн.; строк кредитування - 365 днів; базовий період - 30 днів; стандартна % ставка протягом перших 180 днів - 1,00 % в день, починаючи з 181 дня до закінчення строку дії договору - 0,74 % в день; комісія за видачу кредиту - 15 %.

Відповідно до п.4.16 договору сторони погодили, що орієнтовна вартість кредиту на дату укладення цього договору складає 21 746,17 грн. та включає в себе: суму кредиту, комісію за видачу кредиту, проценти за кредитом та комісійну винагороду, яка стягується з позичальника на користь третьої особи, що надає платіжні послуги під час здійснення платежів за договором через вебсайт кредитодавця або через особистий кабінет .

В подальшому між сторонами було укладено додаткову угоду № 1 від 16.11.2025 року, за умовами яких відповідачу надано додаткові кошти в розмірі 2000,00 грн., загальний розмір кредиту визначено у розмірі 7000,00 грн.

Факт укладення вказаного договору та отримання кредитних коштів відповідачем не оспорено та не спростовано.

Як зазначає позивач, відповідач у повному обсязі не виконав свої зобов`язання за договором, у зв`язку з чим утворилася заборгованість, яка згідно наданих ТОВ «Укр Кредит Фінанс» розрахунків станом на 02.03.2026 року складає 19 320,00 грн., а саме: прострочена заборгованість за кредитом - 7000,00 грн., прострочена заборгованість за нарахованими процентами - 7770,00 грн., заборгованість за процентами річних на підставі ст.625 ЦК України - 3500,00 грн., заборгованість по комісії - 1050,00 грн.

Вирішуючи спір по суті, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до положень ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

У статті 3 Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

За змістом частин 3, 4, 6 статті 11 Закону, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до частини 12 статті 11 Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Частиною 1 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Як було встановлено, відповідач не виконав свої зобов`язання за договором про відкриття кредитної лінії № 1623-4344 від 09.11.2025 року.

При цьому стороною відповідача не надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження неукладення ним вказаного договору та виконання ним своїх зобов`язань.

В той же час, з наданих доказів вбачається, що під час укладення кредитного договору сторонами було досягнуто згоди з усіх його істотних умов та визначено: валюту кредитування, суму кредиту, процентну ставку за користування ним і порядок повернення кредиту, строк кредиту, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого договору, на таких умовах шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Крім того, факт укладення кредитного договору та отримання коштів відповідачем визнано. Таким чином, укладений між сторонами договір є обов`язковим до виконання.

За вказаних обставин, суд приходить до висновку про те, що матеріали справи в своїй сукупності свідчать про те, що відповідач отримав кредит за договором про відкриття кредитної лінії № 1623-4344 від 09.11.2025 року, проте не виконував взяті на себе зобов`язання та в добровільному порядку у строки, передбачені кредитними договорами, кошти в повному обсязі не повернув. Термін повернення кредиту у повному обсязі настав, а заборгованість за кредитним договором у встановлений строк не була погашена (доказів погашення заборгованості суду не надано).

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту в розмірі 7000,00 грн., а тому задовольняє позовні вимоги в цій частині.

Вирішуючи питання щодо розміру процентів, які підлягають до стягнення, суд перевірив наданий позивачем розрахунок заборгованості, з якого вбачається, що відповідачу проводились щоденні нарахування процентів в розмірі 1 % в день від суми кредиту за період з 09.11.2025 року по 02.03.2026 року, тобто за 114 днів на загальну суму 7770,00 грн. При цьому строк кредитування становив 365 днів. Тобто, нарахування процентів відбувалось у межах строку кредитування за процентною ставкою в розмірі 1 % в день, що відповідає вимогам ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування».

При цьому судом відхиляється клопотання відповідача про витребування документів щодо нарахування процентів та загальної суми заборгованості, оскільки наданий позивачем розрахунок є зрозумілим, детальним, містить повне зазначення всіх складових заявленої до стягнення заборгованості. Власного контррозрахунку відповідачем суду не надано.

З урахуванням наведеного, враховуючи умови кредитного договору, погоджений сторонами розмір витрат за кредитом, відповідність процентної ставки вимогам ЗУ «Про споживче кредитування», суд приходить до висновку, що нарахування процентів в розмірі 7770,00 грн. є правомірним, такий розмір процентів відповідає умовам договору кредиту та чинному законодавству, не суперечить принципам розумності та добросовісності, а тому також підлягає стягненню.

Також, у позовній позивач заявив вимогу про стягнення з відповідача заборгованості за процентами річних, нарахованими на підставі ст.625 ЦК України, в розмірі 3500,00 грн.

Згідно розрахунку заборгованості, позивачем здійснено нарахування вказаних відсотків за період з 09.11.2025 року по 02.03.2026 року.

Відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Воєнний стан в Україні запроваджено Указом Президента «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24лютого 2022 № 2102-ІХ, з 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Дія режиму воєнного стану неодноразово продовжувалась і він діє на час ухвалення рішення у даній справі.

Враховуючи, що строк дії таких обмежень триває з 24 лютого 2022 року і на період дії воєнного, надзвичайного стану та тридцятиденний строк після його припинення або скасування, а позивачем нараховано відсотки річні згідно ст.625 ЦК України за невиконання грошових зобов`язань за кредитним договором в цей період, то підстави для стягнення з відповідача вказаної суми відсутні.

Вирішуючи спір в частині стягнення комісії суд виходить із наступного.

Умовами кредитного договору та додаткового договору передбачена комісія надання кредиту в розмірі 15 % від суми наданого кредиту, а всього 1050,00 грн.

16 жовтня 2011 року набрав чинності Закон України № 3795-VI від 22 вересня 2011 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», яким частину четверту статті 11Закону України«Про захистправ споживачів» доповнено нормою наступного змісту: кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Частиною четвертою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Згідно зі статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Згідно з частиною 3 статті 13 ЦК України, не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до статті 3 ЦК України, принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18) дійшла висновку про те, що положення кредитного договору про сплату позичальником на користь банку комісій є в силу статті 228 ЦК України нікчемними. У той же час Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 дійшла висновку, що визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону.

Отже, суд приходить до висновку, що положення договору, укладеного між сторонами, про сплату комісії за надання кредиту є нікчемними в силу ст. 228 ЦК України, а тому в задоволенні вимог про стягнення з відповідача комісії за надання кредиту в розмірі 1050,00 грн. слід відмовити.

В зв`язку із цим позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до положень Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Коробов проти України» (заява № 39598/03 від 21 липня 2011 року) суд вказав, що при оцінці доказів, суд, як правило - застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумцій факту.

Європейський суд з прав людини також вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи наведене вище, суд прийшов до висновку про те, що відповідач взятих на себе кредитних зобов`язань в строки передбачені договором кредиту належним чином не виконала, а тому суд приходить до переконання, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором кредиту слід задовольнити частково, стягнувши з відповідача заборгованість за тілом кредиту в розмірі 7000,00 грн., по процентам в розмірі 7770,00 грн., а всього в розмірі 14 770,00 грн. В задоволенні решти позовних вимог належить відмовити.

Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд частково задовольняє позовні вимоги, з відповідача на користь позивача належить стягнути судові витрати по сплаті судового збору пропорційно до задоволених вимог в розмірі 2035,39 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс», код 38548598, заборгованість за Договором про відкриття кредитної лінії № 1623-4344 від 09.11.2025 року в розмірі 14 770,00 грн., а також судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2035,39 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: