Решение № 138535962, 28.07.2026, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" липня 2026 р. м. Київ Справа № 911/1525/26

Господарський суд Київської області у складі судді Д.Г.Зайця, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи та проведення судового засідання за наявними матеріалами справу

за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «МАРХОМ», місто Київ

до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ВИРОБНИЧО-ДИСТРИБУЦІЙНА ГРУПА», Київська обл., Бучанський р-н, село Білогородка

про стягнення заборгованості за поставлений товар

без виклику представників учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду Київської області через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «МАРХОМ» б/н від 24.05.2026 року (вх. №10343 від 25.05.2026) (далі позивач) до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ВИРОБНИЧО-ДИСТРИБУЦІЙНА ГРУПА» (далі відповідач) про стягнення заборгованості за поставлений товар у сумі 456000,00 грн.

Ухвалою суду від 29.05.2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №911/1525/26 за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання (без виклику учасників справи).

Відповідач, належним чином повідомлений про розгляд даної справи через систему «Електронний суд» відзив на позовну заяву у встановлений судом строк не подав

Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України "Про доступ до судових рішень", судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст.3 Закону України "Про доступ до судових рішень", для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному вебпорталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що відповідач мав доступ до судових рішень та мав можливість ознайомитись з ухвалою суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Згідно ч. 2 ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач, який належним чином повідомлений про наявність у провадженні суду справи з позовними вимогами до нього, у строк, встановлений ч. 1 ст. 251 ГПК України, не подав до суду відзив на позов, а відтак, не скористався наданими йому процесуальними правами.

Враховуючи, що ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, не перешкоджає розгляду спору по суті, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Відповідно до ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Частиною 2 ст. 252 ГПК України визначено, що суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Згідно ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Як зазначає позивач в позовній заяві, 14.08.2025 року між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ВИРОБНИЧО-ДИСТРИБУЦІЙНА ГРУПА» (за договором - Покупець) досягнуто домовленостей щодо здійснення поставки товару на умовах, визначених у проекті Договору поставки №14/08/25 від 14.08.2025 та підготовлено відповідний проект договору, однак, вказаний договір зі сторони відповідача підписаний не був.

Водночас, позивач здійснив відповідачу поставку товару на підставі виставлених рахунків-фактур: посилений новий 1200*800 мм. з термообробкою в кількості 700 штук; №187 від 28.08.2025 на суму 361200,00 грн. на поставку товару Європіддон посилений новий 1200*800 мм. з термообробкою в кількості 700 штук; №220 від 13.10.2025 на суму 361200,00 грн. на поставку товару Європіддон посилений новий 1200*800 мм. з термообробкою в кількості 700 штук; №244 від 07.11.2025 на суму 378000,00 грн. на поставку товару Європіддон посилений новий 1200*800 мм. з термообробкою в кількості 700 штук; №262 від 25.11.2025 на суму 378000,00 грн. на поставку товару Європіддон посилений новий 1200*800 мм. з термообробкою в кількості 700 штук; №275 від 08.12.2025 на суму 378000,00 грн. на поставку товару Європіддон посилений новий 1200*800 мм. з термообробкою в кількості 700 штук.

Товар відповідачу поставлено на підставі видаткових накладних №181 від 21.08.2025; №187 від 28.08.2025; №220 від 13.10.2025; №244 від 07.11.2025; №262 від 25.11.2025; №275 від 08.12.2025. Факт транспортування та отримання товару відповідачем підтверджується складеними товарно-транспортними накладними: №187 від 28.08.2025, №220 від 13.10.2025, №244 від 07.11.2025, №262 від 25.11.2025, №275 від 08.12.2025.

Загальна вартість поставленого позивачем та прийнятого відповідачем товару складає 2217600,00 грн.

Факт здійснення господарських операцій з постачання товару підтверджується податковими накладними, які зареєстровано позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) та прийняті покупцем (відповідачем) без зауважень, а саме: №187 від 21.08.2025 на суму 361200,00 грн.; №193 від 28.08.2025 на суму 361200,00 грн.; №231 від 13.10.2025 на суму 361200,00 грн.; №255 від 07.11.2025 на суму 378000,00 грн.; №273 від 25.11.2025 на суму 378000,00 грн.; №286 від 08.12.2025 на суму 378000,00 грн.

Відповідач свої зобов`язання з оплати отриманого товару виконав частково, що підтверджується платіжними інструкціями: №1625 від 02.10.2025 на суму 722400,00 грн.; №2539 від 21.11.2025 на суму 361200,00 грн.; №2591 від 26.11.2025 на суму 378000,00 грн.; №3086 від 19.01.2026 на суму 100000,00 грн.; №3253 від 21.01.2026 на суму 100000,00 грн.; №3469 від 02.02.2026 на суму 100000,00 грн., у зв`язку із чим за ним утворилась заборгованість у сумі 456000,00 грн. звірки з 01.11.2024 по 04.03.2026, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 202 ЦК України); дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (ч. 4 ст. 202 ЦК України).

Стаття 509 ЦК України передбачає, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу; зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням (ч. ч. 1, 2 ст. 205 ЦК України).

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).

За загальним правилом, відповідно до ст. 208 ЦК України, правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

При цьому, відповідно до ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно ст. 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦК України).

У свою чергу, відповідно до ст. 641 ЦК України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (ст. 642 ЦК України).

Враховуючи зазначене, судом встановлено, що між сторонами шляхом виставлення рахунків позивачем та сплати рахунку відповідачем укладено договір поставки у спрощений спосіб.

Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 693 ЦК України визначено, що якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до вимог договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ст. 530 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Порушенням зобов`язання, відповідно до ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Виконання зобов`язання щодо оплати поставленого товару у розмірі 456000,00 грн., є предметом спору у даній справі.

Так, ч. 1 ст. 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. В тому числі, реченням першим ч. 2 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

При цьому, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і фіксує факт здійснення господарської операції та встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. При цьому, строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами, встановленими ч. 1 ст. 692 ЦК України.

Аналогічну позицію підтримує Верховний Суд у складі колегії об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі 922/1467/19 від 15.2020.

Судом встановлено, у зв`язку з тим, що матеріалами справи не підтверджено досягнення домовленості між сторонами щодо строку оплати поставленого товару, а факт поставки товару належним чином підтверджено видатковими накладними, в даному випадку застосовуються положення ч. 1 ст. 692 ЦК України, згідно яких, відповідач був зобов`язаний оплатити поставлений товар одразу після його прийняття.

Враховуючи викладене та, оскільки, сторонами укладено договір поставки у спрощений спосіб і, з урахуванням ст. 692 ЦК України, відповідач, як покупець, був зобов`язаний оплатити вартість товару після отримання його від позивача, судом встановлено, що строк оплати товару за видатковими накладними є таким, що настав.

Відтак, суд дійшов висновку, що дії сторін щодо підписання видаткових накладних та прийняття відповідачем поставленого позивачем товару, а також часткову оплату такого товару, засвідчують їх волю для настання відповідних правових наслідків.

Судом враховано правову позицію, наведену у постановах Верховного Суду від 26.10.2018 у справі №922/4099/17, від 09.11.2018 у справі №911/3685/17, від 30.01.2019 у справі №905/2324/17, від 08.05.2019 у справі №910/9078/18, від 21.05.2019 у справі №904/6726/17, від 05.06.2019 у справі №905/1562/18, від 10.06.2019 у справі №911/935/18 та від 11.06.2019 у справі №904/2394/18, згідно якої, з урахуванням конкретних обставин справи, до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Зауважень з приводу кількості чи якості товару від відповідача до позивача не надходило та матеріали справи не містять. Видаткові накладні підписані та скріплені печаткою відповідача без застережень, що свідчить про належне прийняття останнім товару.

З матеріалів справи вбачається, що позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 2217600,00 грн., що підтверджується видатковими накладними №181 від 21.08.2025; №187 від 28.08.2025; №220 від 13.10.2025; №244 від 07.11.2025; №262 від 25.11.2025; №275 від 08.12.2025, які підписано представниками обох сторін без зауважень та скріплено їх печатками, а також, товарно-транспортними накладними: №187 від 28.08.2025, №220 від 13.10.2025, №244 від 07.11.2025, №262 від 25.11.2025, №275 від 08.12.2025. Факт здійснення господарських операцій з постачання товару підтверджується податковими накладними №187 від 21.08.2025; №193 від 28.08.2025; №231 від 13.10.2025; №255 від 07.11.2025; №273 від 25.11.2025; №286 від 08.12.2025. Водночас, відповідач, в порушення взятих на себе зобов`язань, оплату поставленого товару здійснив частково.

Таким чином, станом на день прийняття рішення у справі відповідач не оплатив прийнятий у позивача товар. Зазначений факт відповідачем не спростовано, отримання товару за зазначеними видатковими накладними відповідачем під час розгляду справи не спростовано. Розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, тому, вимога позивача про стягнення з відповідача 456000,00 грн. заборгованості за поставлений товар підлягає задоволенню.

Частиною 1 ст. 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 3 ст. 74 ГПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Крім того, позивачем у позові заявлено вимогу про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у сумі 40000,00 грн.

На підтвердження факту надання правничої допомоги, відповідачем надано суду, копію договору про надання правничої допомоги від 14.05.2026 №1405/2026, копію Договору про надання правничої допомоги (залучення адвоката щодо ведення господарської справи) №1405/2026 від 14.05.2026, копію ордера серія АА№1714691, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №4974 від 29.05.2012, копію платіжної інструкції №419 від 19.05.2026 про сплату позивачем 40000,00 грн.

При цьому, судом враховано, що в Договорі про надання правничої допомоги від 14.05.2026 №1405/2026 сторони погодили перелік послуг, що надавались адвокатським об`єднанням позивачу та їх загальна вартість, а також надано докази оплати позивачем таких послуг, що підтверджується копією платіжної інструкції №419 від 19.05.2026 про сплату позивачем 40000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 та п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Згідно ч. 1 ст. 126 ГПК України, витрати пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

У відповідності до ч.ч. 4, 6 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання адвокатом відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно п. 2 ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Враховуючи те, що позивачем надано суду належні докази на підтвердження отримання юридичних послуг, суд дійшов висновку, що вказані витрати відповідача відносяться до судових витрат в розумінні ст. 123 ГПК України.

Відповідачем заперечень щодо неспівмірності витрат на правничу допомогу не надано.

Згідно ч. 5 ст. 126 ГПК України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Суд враховує, що у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 наведено висновок, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою та дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу".

Верховним Судом у постанові від 03.10.2019 року у справі №922/445/19 зазначено, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку / дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Такі критерії як обґрунтованість, пропорційність, співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката суд має враховувати як відповідно до частини четвертої статті 126 ГПК України, так і відповідно до частини п`ятої статті 129 цього Кодексу.

Отже, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат, понесених нею на правничу допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, встановленого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначено також ч.ч. 6, 7, 9 ст. 129 ГПК України. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Крім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також, критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited"проти України", рішення у справі "Баришевський проти України", рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України", рішення у справі "Двойних проти України", рішення у справі "Меріт проти України").

Отже, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень ст.ст. 126, 129 ГПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.05.2020 року у справі №904/4507/18.

Таким чином, беручи до уваги рівень складності правовідносин у справі, обсяг підготовлених та поданих до суду позивачем матеріалів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв розумності розміру адвокатських витрат, а також, враховуючи, що розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження без виклику представників учасників справи та призначення судового засідання, неподання відповідачем відзиву на позов, що не зумовило у позивача необхідності подавати відповідь на відзив, суд дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на правову допомогу ТОВ «МАРХОМ», є необґрунтованим та непропорційним до предмета спірних правовідносин.

Судом враховано, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача (аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 24.01.2022 у справі №911/2737/17 та від 21.10.2021 у справі №420/4820/19).

Водночас, стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Викладене, на думку суду, свідчить що покладення на ТОВ «ВИРОБНИЧО-ДИСТРИБУЦІЙНА ГРУПА» витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 40000,00 грн. є надмірним.

За таких обставин, встановивши невідповідність заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу вимогам щодо співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмету спору, суд дійшов висновку про зменшення цих сум до 50%.

Судові витрати зі сплати судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 123, 129, 233, 236 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «МАРХОМ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВИРОБНИЧО-ДИСТРИБУЦІЙНА ГРУПА» про стягнення заборгованості задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВИРОБНИЧО-ДИСТРИБУЦІЙНА ГРУПА» (08141, Київська область, Бучанський район, с. Білогородка, вул. Компресорна, буд. 3, код ЄДРПОУ 40235755) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МАРХОМ» (04052, м. Київ, вул. Глибочицька, буд. 13, секція 1, офіс 1, код ЄДРПОУ 43873616) 456000 (чотириста пятдесят шість тисяч) грн. 00 коп. заборгованості, 5472 (пять тисяч чотириста сімдесят дві) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору та 20000 (двадцять тисяч) грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

3.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення шляхом подання апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України з врахуванням п. 17.5 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Д.Г. Заєць