Решение № 138535897, 16.07.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.07.2026Справа № 910/407/26

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Головіної К. І., при секретарі судового засідання Батій О.В., розглянувши у порядку загального позовного провадження господарську справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Соколівські надра»

до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк»

про визнання протиправним та скасування рішення

за участю представників:

від позивача: Биченко А.О.

від відповідача: Гордієнко В.А.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Соколівські надра» (далі - ТОВ «Соколівські надра», позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (далі - КБ «Приватбанк», відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення АТ КБ «Приватбанк» щодо скасування мораторію на нарахування та сплату кошів за кредитним договором № 34086384-КД-1 від 31.10.2019.

Позов обґрунтований тим, що відповідач прийняв незаконне рішення, яке не відповідає вимогам п. 25 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України щодо скасування мораторію на нарахування та сплату кошів, застосованого до позивача за кредитним договором № 34086384-КД-1 від 31.10.2019.

У позові ТОВ «Соколівські надра» просить:

1) визнати протиправним та скасувати рішення КБ «Приватбанк», викладене в електронному листі від 17.12.2025 № Е.08.0.0.0/4-251217/92278 про скасування застосування мораторію на нарахування та сплату кошів за кредитним договором № 34086384-КД-1 від 31.10.2019;

2) визнати, що до правовідносин сторін за кредитним договором № 34086384-КД-1 від 31.10.2019, укладеним між КБ «Приватбанк» та ТОВ «Соколівські надра», з 21.08.2025 застосовується дія мораторію в силу п. 26 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.02.2026 за вказаним позовом було відкрите провадження, справу вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання, сторонам надана можливість реалізувати свої процесуальні права та обов`язки.

Відповідач у строк, встановлений законом, надав відзив на позов, в якому проти заявлених вимог заперечив, вказав, що пунктами 23-36 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, а також ч. 2 ст. 16 ЦК України не передбачено такого способу захисту, який обрав позивач у вигляді оскарження рішення банку про скасування мораторію, що є самостійною підставою для відмови у позові. Крім того відповідач вказав, що ТОВ «Соколівські надра» у своїй заяві про застосування до нього мораторію зазначило недостовірну інформацію (не вказало сукупний річний дохід за попередній звітний рік з урахуванням пов`язаних контрагентів), відтак, керуючись п. 28 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, банк прийняв правомірне рішення про скасування мораторію на нарахування та сплату кошів, застосованого до позивача. Також відповідач зазначив, що місцем реєстрації ТОВ «Соколівські надра» є тимчасово окупована територія України, на якій діє особливий правовий режим, тому в разі прийняття банком позитивного рішення про застосування мораторію за заявою позивача, таке рішення як обов`язкова складова частина письмового правочину є нікчемним.

У відповіді на відзив позивач наголосив на тому, що відсутність прямої норми закону про право на оскарження рішення щодо скасування мораторію не відміняє наявність судового контролю стосовно такого рішення, відтак, позивач обрав належний та ефективний спосіб захисту. Водночас позивач вказав, що, приймаючи спірне рішення, банк не навів будь-якого факту та не представив жодного офіційного документа на підтвердження недостовірності інформації, наданої позивачем, банк лише послався на відсутність інформації, надання якої не передбачено п. 23-36 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України. Також позивач вважав, що твердження банку стосовно нікчемності правочину є таким, що суперечить ст. 55 Конституції України та практиці ЄСПЛ, оскільки позбавляє осіб з тимчасово окупованих територій України права на доступ до правосуддя.

Відповідач подав свої заперечення до відповіді на відзив, в яких зазначив, що ТОВ «Соколівські надра» ні в поданій до банку заяві про застосування мораторію, ні в доданих до неї документах не вказав, що має пов`язаних з ним контрагентів, що фактично і є недостовірною інформацією та відповідною підставою для скасування мораторію.

Позивач надав додаткові пояснення, в яких звернув увагу на те, що під час укладення кредитного договору відомості про контрагентів чи пов`язаних з ним осіб були відсутні, а ті контрагенти, яких наводить відповідач, не є такими. Водночас банк не скористався своїм правом на встановлення інформації, необхідної йому для прийняття рішення про застосування чи відмову у застосуванні мораторію протягом строку, встановленого законом.

У підготовчому засіданні представник відповідача заявив клопотання про повернення позовної заяви без розгляду на підставі п. 1 ч. 5 ст. 174 ГПК України як такої, що підписана особою, що не має права її підписувати. Указане клопотання обґрунтоване тим, що ТОВ «Соколівські надра» зареєстроване на тимчасово окупованій території України, відтак, договір про надання правничої допомоги, укладений з його представником (адвокатом), який подав до суду позов від імені товариства, є нікчемним в силу ч. 2 ст. 13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».

Розглянувши заявлене клопотання, суд ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання від 09.04.2026, відмовив в його задоволенні як у необґрунтованому з наступних підстав.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до ст. 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати безпосередню участь у судовому процесі, або позбавлений такого права (рішення Конституційного Суду України у справі від 12.04.2012 № 9-рп/2012).

Обмеження права особи на отримання професійної правничої допомоги з тих підстав, що місцезнаходження чи місце проживання останньої в умовах війни опинилося в окупації є незаконним. Чинне процесуальне законодавство не забороняє таким особам виступати як позивачами, так і відповідачами в суді, тобто законодавство України визнає процесуальну правоздатність указаних осіб. Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 26.03.2024 у справі № 913/768/21.

З огляду на викладене суд відмовив у клопотанні відповідача як у безпідставному.

Ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання від 09.04.2026, суд закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав та обґрунтував, просив їх задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві, просив відмовити у задоволенні позову.

Суд, розглянувши заяви учасників справи по суті спору, заслухавши пояснення представників сторін у судовому засіданні та дослідивши наявні в матеріалах справи докази, дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ «Соколівські надра» задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Із матеріалів справи вбачається, що 31.10.2019 між КБ «Приватбанк» (банк) та ТОВ «Соколівські надра» (позичальник) був укладений кредитний договір № 34086384-КД-1 (далі - кредитний договір). Вид кредиту - невідновлювальна кредитна лінія, яка встановлюється у формі одноразового надання траншами з періодом вибірки - 6 місяців. Термін повернення кредиту 30.10.2024 (п. А.1, А.3 кредитного договору).

Згідно з п. А.2 кредитного договору ліміт цього договору: 5 170 000,04 грн, у тому числі на наступні цілі: 5 000 000,00 грн - на придбання двох напівпричепів марки Wielton (48м та 70м) та двох сидельних тягачів Scania (R та G); 175 000,04 грн - на сплату страхових платежів у випадку та у порядку, передбачених пп. 2.1.5 та 2.2.12 цього договору.

Договором про внесення змін № 2 від 18.02.2020 до кредитного договору сторони змінили п. А.5 договору та визначили, що зобов`язання позичальника забезпечуються: договором застави спецтехніки № 34086384-ДЗ-1/1 від 31.10.2019; договором поруки № 34086384-ДП-1 від 31.10.2019; договором застави напівпричепів № 34086384-ДЗ-1/2 від 12.11.2019; договором застави транспортних засобів № 34086384-ДЗ-2/1 від 18.02.2020.

У подальшому, у зв`язку з порушенням позичальником кредитних зобов`язань, КБ "Приватбанк" звернулося до Господарського суду Луганської області з позовною заявою до ТОВ "Соколівські надра" та ОСОБА_1 (поручителя) про солідарне стягнення кредитної заборгованості в сумі 4 298 392,48 грн, з яких: 3 196 537,51 грн - заборгованість за кредитом, 1 101 854,97 грн - заборгованість за процентами.

Рішенням Господарського суду Луганської області від 26.05.2025 у справі № 913/80/25, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 20.08.2025, з ТОВ «Соколівські надра» та ОСОБА_1 було солідарно стягнуто заборгованість за кредитом в сумі 3 196 537,51 грн, заборгованість за процентами в сумі 1 100 700,67 грн; у задоволенні решти позову - відмовлено.

11.09.2025 на виконання вказаного рішення Господарського суду Луганської області від 26.05.2025 були видані відповідні накази.

Поряд з цим встановлено, що 10.08.2025 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо особливостей кредитування та фінансового лізингу у період дії воєнного стану», яким Прикінцеві та перехідні положення ЦК України були доповнені пунктами 23-36, у зв`язку з чим 21.08.2025 позивач звернувся до КБ «Приватбанк» із заявою про застосування мораторію на нарахування та сплату грошового зобов`язання за кредитним договором № 34086384-КД-1 від 31.10.2019.

Проте на своє звернення позивач відповіді з банку не отримав. Відповідач не прийняв і рішення про відмову у застосуванні вказаного мораторію.

Лише у грудні 2025 позивач дізнався, що 04.12.2025 КБ "Приватбанк" прийняв рішення про скасування мораторію відносно боржника ТОВ "Соколівські надра", що підтверджується копією наданого відповідачем витягу з протоколу від 04.12.2025 № 67.

З указаного рішення вбачається, що мораторій стосовно позивача є скасованим на підставі п. 28 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України у зв`язку зі встановленим фактом подання недостовірної інформації.

Так, банком було виявлено, що до поданої заяви та доданих до неї документів ТОВ "Соколівські надра" не надало інформації про сукупний річний дохід позичальника за 2021 звітній рік (з урахуванням контрагентів, які разом з позичальником входять до групи пов`язаних контрагентів, що визначаються в порядку і за критеріями, встановленими НБУ). З наявних у відповідача документів та інформації банк зробив висновок, що до переліку контрагентів, які входять до групи пов`язаних з позичальником, станом на 01.01.2022 відносяться ТОВ «Деконський торгівельний дім», ТОВ «Арм Сервіс», ФОП Цимбалюк О. В., ТОВ «Промбудгіпс»; станом на 31.12.2024 - ТОВ «Деконський торгівельний дім», ТОВ «Арм Сервіс», ТОВ «Промбудгіпс». У той же час боржник відповідної інформації не надав та не подав будь-якої звітності стосовно своєї господарської діяльності, а також щодо ОСОБА_1 , який є поручителем та засновником/учасником/бенефіціаром товариства.

На думку позивача рішення банку про скасування мораторію є безпідставним, необґрунтованим та таким, що прийняте з порушенням вимог, передбачених п. 23-29 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством). Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права й охоронювані законом інтереси. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 910/7164/19.

Заперечуючи проти позову, відповідач як на одну з підстав для відмови у позові вказав на неправильно обраний ТОВ "Соколівські надра" спосіб захисту порушеного права шляхом оскарження рішення банку про скасування мораторію за кредитним договором.

Проте суд не погоджується з такими доводами КБ "Приватбанк".

Так, дійсно, положення пунктів 23 - 36 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо особливостей кредитування та фінансового лізингу у період дії воєнного стану» не передбачають порядку та строків оскарження рішення банку про скасування мораторію, але таке право позивача випливає із положень Основного Закону - Конституції України, яка містить норми прямої дії.

Зокрема частиною 1 ст. 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно з ч. 6 ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За змістом ст. 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Право на захист особа здійснює на свій розсуд (частина 1 статті 20 ЦК України).

Способами захисту цивільних прав та інтересів, згідно з ч. 2 ст. 16 ЦК України, можуть бути, зокрема, визнання права; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

За статтею 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою. При цьому під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.

За змістом ст. 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, за висновком суду, позивач обрав належний спосіб захисту, який відповідає вимогам ст. 16 ЦК України.

Щодо тверджень банку про те, що позивач - суб`єкт господарювання, місцезнаходженням якого є тимчасово окупована територія, тому в силу ч. 2 ст. 13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-який з ним правочин, в тому числі щодо застосування мораторію, є нікчемним, суд зазначає наступне.

Згідно з преамбулою Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» цей Закон має на меті визначити особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях України.

Так, стаття 13 вказаного Закону визначає особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території.

Відповідно до частини другої статті 13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами - підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України. Правочин, стороною якого є суб`єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним. На такі правочини не поширюється дія положення абзацу 2 частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України.

У даному випадку судом встановлено, що позивач (ТОВ "Соколівські надра") здійснював свою фінансово-господарську діяльність до початку повномасштабної війни Російської Федерації проти України на території, яка в подальшому була окупована Російською Федерацією, і на цій території залишились основні засоби, спецтехніка та інше майно товариства.

Разом з тим положення п. 23-36 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України якраз і регулюють особливості виконання та призупинення зобов`язань за договорами кредиту і фінансового лізингу в умовах дії правого режиму воєнного стану та спрямовані на захист суб`єктів підприємницької діяльності, в тому числі тих, які знаходяться на тимчасово окупованих територіях, які через активні бойові дії втратили можливість здійснення своєї господарської діяльності.

Крім того відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, процедурні гарантії, закріплені в ст. 6 Конвенції, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов`язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань. Кожен має право на подання до суду скарги, пов`язаної з його або її правами та обов`язками; на це право, що є одним з аспектів права на доступ до суду, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав є неправомірним (рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), серія А №18, п. 28- 36).

Отже доводи відповідача в цій частині суд вважає необґрунтованими.

Далі, вирішуючи спір по суті та перевіряючи доводи сторін, суд виходить з наступного.

Як вже зазначалося, пунктом I Закону України "Про внесення змін до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо особливостей кредитування та фінансового лізингу у період дії воєнного стану", який набрав чинності 10.08.2025, розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України було доповнено пунктами 23-36.

Згідно з п. 23 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України протягом дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", позичальник (у тому числі його правонаступник), який є суб`єктом господарювання, має право звернутися до кредитодавця (позикодавця) або нового кредитора (далі - кредитор) із заявою про застосування мораторію на нарахування та сплату коштів за грошовим зобов`язанням за договором кредиту (позики), включаючи основну суму кредиту (позики), проценти, комісії та інші платежі, за сукупності таких умов:

1) сукупний річний дохід позичальника за 2021 рік (з урахуванням контрагентів, які разом з позичальником входять до групи пов`язаних контрагентів, що визначаються в порядку і за критеріями, встановленими Національним банком України) не перевищує суму, еквівалентну 50 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України;

2) договір кредиту (позики) з позичальником було укладено до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо особливостей кредитування та фінансового лізингу у період дії воєнного стану";

3) виконання зобов`язання за договором кредиту (позики) забезпечено заставою, іпотекою:

а) нерухомого майна, обладнання та/або устаткування, яке визначено індивідуальними ознаками, відповідає критеріям основних засобів відповідно до законодавства та станом на день подання заяви знаходиться на територіях активних бойових дій, у тому числі територіях активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси (для яких не визначено дату завершення бойових дій), або тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України (для яких не визначено дату завершення тимчасової окупації), включених до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією; та/або

б) транспортних засобів, які знищено, загублено, викрадено, втрачено та/або які вибули з володіння позичальника не з його волі іншим шляхом на територіях активних бойових дій, у тому числі на територіях активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси (для яких не визначено дату завершення бойових дій), або тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України (для яких не визначено дату завершення тимчасової окупації), включених до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.

Факт знищення, загублення, викрадення, втрати та/або вибуття з володіння позичальника (його правонаступника) не з його волі іншим шляхом транспортного засобу може підтверджуватися заявою про вчинення кримінального правопорушення та витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінальних проваджень, відкритих не пізніше 30 днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо особливостей кредитування та фінансового лізингу у період дії воєнного стану", а якщо такі обставини виникли після набрання ним чинності - відкритих не пізніше 180 днів з дня початку бойових дій на відповідній території або з дня початку її тимчасової окупації Російською Федерацією, визначеного відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.

Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку;

4) на день укладення договору кредиту (позики) оціночна вартість майна, передбаченого підпунктом 3 цього пункту, становила понад 50 відсотків оціночної вартості всієї застави, іпотеки, що забезпечує виконання зобов`язання за таким договором кредиту (позики);

5) сукупний річний дохід позичальника за попередній звітний рік (з урахуванням контрагентів, передбачених підпунктом 1 цього пункту) не перевищує 75 відсотків його річного доходу за 2021 рік; або

загальна площа сільськогосподарських угідь, що перебувають у користуванні позичальника на день подання заяви, не перевищує 50 відсотків загальної площі сільськогосподарських угідь, що перебували у його користуванні в 2021 році. При визначенні загальної площі сільськогосподарських угідь, що перебувають у користуванні позичальника, не враховуються угіддя, які розташовані на територіях активних бойових дій, у тому числі на територіях активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси (для яких не визначено дату завершення бойових дій), або тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України (для яких не визначено дату завершення тимчасової окупації), включених до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією;

6) загальна сума дивідендів, виплачених позичальником з дня, коли застава, іпотека отримали статус, передбачений підпунктом 3 цього пункту, до дня подання заяви, становить не більше 20 відсотків від суми основного боргу за договором кредиту (позики). Ця умова не поширюється на виплату дивідендів загальною сумою менше 150 тисяч гривень.

У п. 24 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України визначено, що позичальник надсилає заяву про застосування мораторію на нарахування та сплату грошового зобов`язання за договором кредиту (позики), включаючи основну суму кредиту (позики), проценти, комісії та інші платежі (далі - мораторій), у письмовій або електронній формі на юридичну або електронну адресу кредитора, зазначену в договорі кредиту (позики).

Заява підписується позичальником або його представником (за законом або за наявності довіреності на вчинення таких дій). Заява в електронній формі підписується відповідно до вимог Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги".

У заяві зазначаються:

1) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та по батькові (для фізичних осіб - підприємців) позичальника (його правонаступника), його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб - підприємців), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (за його наявності) або номер і серія паспорта (для фізичних осіб - підприємців), номери засобів зв`язку, адреса електронної пошти (за наявності);

2) повне найменування кредитора, його місцезнаходження, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України;

3) реквізити та дата укладення договору кредиту (позики);

4) сукупний річний дохід позичальника за попередній звітний рік та за 2021 рік; або загальна площа сільськогосподарських угідь, що перебувають у користуванні позичальника на день подання заяви, та сільськогосподарських угідь, що перебували у його користуванні в 2021 році;

5) загальна сума дивідендів, передбачених підпунктом 6 пункту 23 цього розділу;

6) реквізити та дата укладення договору застави, іпотеки, поруки (за наявності), яким забезпечено виконання зобов`язань за договором кредиту (позики);

7) відомості щодо застави, іпотеки, яка забезпечує виконання зобов`язання за договором кредиту (позики);

8) відомості щодо майна, передбаченого підпунктом 3 пункту 23 цього розділу, та день набуття цим майном відповідного статусу; оціночна вартість такого майна станом на дату укладення договору застави, іпотеки; частка такого майна в оціночній вартості всієї застави, іпотеки, що забезпечує виконання зобов`язань за договором кредиту (позики).

До заяви додаються документи, що підтверджують інформацію, зазначену у ній.

Позичальник несе відповідальність за достовірність зазначеної у заяві інформації.

Відповідно до п. 25 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України кредитор на підставі отриманої заяви та доданих до неї документів протягом 20 робочих днів з дня їх отримання приймає рішення про застосування мораторію або відмову у застосуванні мораторію.

Кредитор надсилає рішення, передбачене абзацом першим цього пункту, у письмовій або електронній формі на юридичну або електронну адресу позичальника, зазначену в договорі кредиту (позики), негайно у день прийняття такого рішення.

У разі неподання позичальником документів, що підтверджують інформацію, зазначену у заяві, або надання недостовірної інформації кредитор має право відмовити позичальнику у застосуванні мораторію.

Рішення про відмову у застосуванні мораторію повинно бути вмотивованим.

У разі прийняття кредитором рішення про відмову у застосуванні мораторію через невідповідність позичальника критеріям, передбаченим підпунктами 1, 5 пункту 23 цього розділу, кредитор у рішенні про відмову зазначає:

- склад групи контрагентів, які разом з позичальником входять до групи пов`язаних контрагентів;

- критерії, встановлені Національним банком України, на підставі яких кожен контрагент включений у групу пов`язаних контрагентів, та відповідне значення таких критеріїв;

- розрахунок сукупного річного доходу позичальника та контрагентів, які разом з позичальником входять до групи пов`язаних контрагентів, за останній звітний рік та за 2021 рік.

Рішення кредитора про відмову у застосуванні мораторію може бути оскаржено до господарського суду.

Пунктом 29 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України передбачено, що у разі якщо кредитор безпідставно прийняв рішення про відмову у застосуванні мораторію та встановлення цих обставин судом, мораторій вважається таким, що застосований з дня отримання кредитором заяви позичальника, передбаченої пунктом 24 цього розділу.

Судом вже встановлено, що 21.08.2025 ТОВ "Соколівські надра" звернулося до КБ "Приватбанк" із заявою № 21/08-1 про застосування мораторію на нарахування та сплату грошового зобов`язання за договором кредиту №34086384-КД-1 від 31.10.2019. Ця заява була направлена 21.08.2025 на електронну адресу кредитора, зазначену в договорі кредиту - help@pb.ua об 11 год 57 хв та об 11 год 58 хв двома електронними листами та доставлена у цей самий день.

Перевіривши перелік документів та відомостей, які позивач надав до цієї заяви, суд встановив, що у своїй заяві він зазначив:

1) найменування позичальника за кредитним договором № 34086384-КД-1 від 31.10.2019: ТОВ "Соколівські надра"; код ЄДРПОУ 34086384; 93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Донецька, буд. 37а; електронна адреса: sokolnedra@gmail.com;

2) найменування кредитора за кредитним договором № 34086384-КД-1 від 31.10.2019: АТ КБ «Приватбанк»; код ЄДРПОУ 14360570; місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1 д;

3) реквізити та дата укладення договору кредиту: договір № 34086384-КД-1 укладено 31.10.2019 в м. Сєвєродонецьк Луганської області;

4) сукупний річний дохід ТОВ «Соколівські Надра» за 2021 рік склав 2 972,9 грн; у 2024 році - господарська діяльність позичальником не здійснювалась, відповідно сукупний річний дохід за 2024 рік не розраховувався.

Також позивач вказав, що враховуючи те, що територія, де до початку повномасштабної війни Російської Федерації проти України здійснювалась фінансово-господарська діяльність позичальника, була окупована Російською Федерацією, а також враховуючи, що на вказаній території залишились основні засоби, спецтехніка та інше майно товариства, загальний фінансово-економічний баланс підприємства буде розрахований після деокупації вказаних територій та повного підрахунку збитків, які понесло ТОВ «Соколівські надра» внаслідок бойових дій та окупації. Фінансові наслідки будуть підраховані в тому числі в процесі розслідування кримінальних проваджень № 12022100010002998 (відкрите 20.12.2022) та № 12024041030000624 (відкрите 23.02.2024);

5) загальна сума дивідендів, передбачених підпунктом 6 п. 23 розділу I вищевказаного Закону, склала 0,0 тис. грн; дивіденди у вказаному періоді не сплачувались;

6) реквізити та дата укладення договорів застави та поруки, якими забезпечено виконання зобов`язань за договором кредиту № 34086384-КД-1 від 31.10.2019: договір застави спецтехніки № 34086384-ДЗ-1/1 від 31.10.2019; договір застави напівпричепів № 34086384-ДЗ-1/2 від 12.11.2019; договір про внесення змін № 1 від 18.02.2020 до договору застави напівпричепів № 34086384-ДЗ-1/2 від 12.11.2019; договір застави транспортних засобів № 34086384-ДЗ-2/1 від 18.02.2020; договір поруки № 34086384-ДП-1 від 31.10.2019; договір про внесення змін від 12.11.2019 до договору поруки № 34086384-ДП-1 від 31.10.2019; договір про внесення змін № 2 від 18.02.2020 до договору поруки № 34086384-ДП-1 від 31.10.2019;

7) відомості про заставу, яка забезпечує виконання зобов`язання за кредитним договором;

8) відомості щодо майна, яке забезпечує виконання зобов`язань за кредитним договором і яке відповідає п.п. 3 п. 23 розділу І вищевказаного Закону.

Крім того позичальником зазначено про те, що все майно, яке є заставою за кредитним договором № 34086384-КД-1 від 31.10.2019, станом на день подання цієї заяви знаходиться (залишилось з початку повномасштабної війни 24.02.2022) на тимчасово окупованій Російською Федерацією території, включеній до Переліку територій тимчасово окупованих РФ, а саме: в сел. Покровське Бахмутського району Донецької області. Враховуючи, що виробничий майданчик ТОВ «Соколівські надра» знаходився на території, безпосередньо наближеній до лінії боєзіткнення станом на 24.02.2022, він з першого дня повномасштабної війни опинився в зоні бойових дій. Все рухоме майно, яке знаходилось на місці виконання робіт та промисловому майданчику станом на 24.02.2022, залишилось в с. Покровське Бахмутського р-ну Донецької області. З 24.02.2022 робота підприємства була повністю зупинена, з указаної дати працівники та адміністрація товариства не мали доступу до вказаного майна, в тому числі до спецтехніки та транспортних засобів, які є заставою за кредитним договором № 34086384-КД-1 від 31.10.2019.

Також позивач вказав, що за фактом знищення спецтехніки, транспортних засобів та іншого майна, яке належить ТОВ «Соколівські надра», відкрито кримінальне провадження № 12024041030000624, що підтверджується витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 23.02.2024. Окрім того за фактом знищення офісного приміщення ТОВ «Соколівські надра» за адресою: м. Сєвєродонецьк, вул. Донецька, 37а, 20.12.2022 відкрито кримінальне провадження №12022100010002998. Місто Сєвєродонецьк включене до Переліку територій, тимчасово окупованих РФ.

До вказаної заяви позивач додав копії кредитного договору, договір про внесення змін до нього, договорів застави, договору поруки, фінансову звітність за 2021 рік, витяги з ЄРДР про відкриття кримінального провадження.

Разом з тим матеріали справи свідчать, що протягом 20 робочих днів з дня отримання заяви від 21.08.2025 КБ "Приватбанк" не прийняв будь-якого з рішень у порушення пункту 25 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК, тобто: або про застосування мораторію, або відмову у застосуванні мораторію.

Відповідного рішення у письмовій або електронній формі на юридичну або електронну адресу позичальника банк не направив.

Пунктом 26 розд."Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України встановлено, що у разі прийняття кредитором рішення про застосування мораторію або якщо кредитор протягом 20 робочих днів з дня отримання заяви не прийняв жодне з рішень, передбачених п. 25 цього розділу, з дня отримання кредитором заяви позичальника протягом дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом "Про затвердження Указу Президента України " Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX, та протягом одного року з дня його припинення або скасування:

1) позичальник звільняється від обов`язку сплати грошового зобов`язання за договором кредиту (позики);

2) зупиняється вчинення будь-яких дій щодо примусового звернення стягнення на предмет застави, іпотеки, що забезпечує виконання зобов`язань за договором кредиту (позики), та щодо примусового стягнення заборгованості за договором кредиту (позики) з позичальника та особи, яка є поручителем, майновим поручителем виконання зобов`язань за договором кредиту (позики);

3) зупиняється нарахування грошового зобов`язання за договором кредиту (позики).

Таким чином, виходячи з наведених положень закону, суд вважає, що мораторій стосовно позивача почав діяти в силу закону з 21.08.2025 (дата звернення із заявою про застосування мораторію та дати отримання банком цієї заяви) та був скасований 04.12.2025 (дата прийняття рішення банку про скасування мораторію), що також підтверджується постановою Верховного Суду від 28.04.2026 у справі № 913/80/25, ухваленою за результатами розгляду касаційної скарги ТОВ «Соколівські надра» на ухвалу Господарського суду Луганської області від 13.01.2026 у зазначеній справі, якою було відмовлено у задоволенні скарги ТОВ "Соколівські надра" на дії (бездіяльність) державного виконавця щодо відмови в зупиненні виконавчих дій.

При цьому у судовому засіданні представник позивача пояснив, що про скасування мораторію, як і про його застосування, він дізнався під час здійснення виконавчих дій у виконавчих провадженнях з примусового виконання рішення Господарського суду Луганської області від 26.05.2025 у справі № 913/80/25.

Поряд з цим встановлено, що 04.12.2025 КБ "Приватбанк" прийняв рішення про скасування мораторію відносно ТОВ "Соколівські надра" на підставі п. 28 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України у зв`язку зі встановленим фактом подання позивачем недостовірної інформації, що вбачається з наявного у справі витягу з протоколу № 67 від 04.12.2025.

Як зазначив представник банку, до поданої заяви та доданих до неї документів ТОВ "Соколівські надра" не надало інформації про сукупний річний дохід позичальника за 2021 звітній рік (з урахуванням контрагентів, які разом з позичальником входять до групи пов`язаних контрагентів, що визначаються в порядку і за критеріями, встановленими НБУ).

Відповідно до п. 4 глави 1 розділу VI Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої постановою Правління НБУ № 368 від 28.08.2001 (далі - Інструкція), банк визначає пов`язаних із банком осіб згідно зі статтею 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Відповідно до п. 15 глави 1 розділу VI Інструкції банк зобов`язаний визнавати наявність зв`язків між контрагентами та визнавати групу пов`язаних контрагентів під час визнання активу в бухгалтерському обліку, крім випадку, визначеного в абзаці другому пункту 15 глави 1 розділу VI цієї Інструкції, та в подальшому забезпечувати відстежування змін, що є підставою для визначення групи пов`язаних контрагентів, з метою актуалізації визнаних груп пов`язаних контрагентів, не рідше одного разу на рік. Підставою для визначення/невизначення групи пов`язаних контрагентів має бути задокументоване обґрунтоване рішення управлінського персоналу/колегіального органу банку щодо наявності/відсутності критеріїв для визначення групи пов`язаних контрагентів.

Пунктом 16 глави 1 розділу VI Інструкції передбачено, що банк зобов`язаний визначати групу пов`язаних контрагентів на підставі критерію економічної залежності, якщо загальний обсяг кредитного ризику щодо контрагента (групи пов`язаних контрагентів, визначених за критерієм відносин контролю відповідно до пункту 9 глави 1 розділу VI цієї Інструкції) становить два і більше відсотків регулятивного капіталу банку, який визначається на дату прийняття/актуалізації рішення управлінського персоналу/колегіального органу банку щодо наявності/відсутності критеріїв для визначення групи пов`язаних контрагентів.

Банк не визначає групу пов`язаних контрагентів, якщо контрагенти є суб`єктами господарювання державного/комунального сектору економіки; контрагенти контролюються суб`єктом господарювання державного сектору економіки та не пов`язані між собою економічною залежністю; суб`єкти господарювання, включаючи суб`єктів природних монополій, пов`язані економічною залежністю внаслідок діяльності у сфері, що належить до природної монополії згідно із Законом України «Про природні монополії».

При цьому в п. 11 та 12 глави 1 розділу VI цієї Інструкції визначено, що банк може враховувати ознаки, які свідчать про економічну залежність.

Відповідно до п. 13 глави 1 розділу VI Інструкції банк має право використовувати й інші ознаки, які можуть свідчити про наявність економічної залежності між окремими контрагентами, на підставі накопиченого досвіду та професійного судження.

У даному випадку банк встановив контрагентів ТОВ «Соколівські надра» із заяви останнього на участь у Програмі «Доступні кредити» від 10.11.2021, а саме: ТОВ «Деконський торгівельний дім», ТОВ «Арм-Сервіс», ТОВ «Промбудгіпс».

Щодо ФОП Цимбалюка О.В., то суд зазначає, що з виписки по рахунку ТОВ «Соколівські надра» № НОМЕР_1 за період з 01.01.2020 по 02.03.2026 вбачаються обставини отримання позивачем поворотної безвідсоткової фінансової допомоги за договором № 12/ПФД від 12.05.2020 від ФОП Цимбалюка О.В.

Водночас суд врахував, що незалежно від суб`єкта надання фінансової допомоги (ТОВ «Соколівські надра» чи ФОП Цимбалюк О.В.), факт наявності договору № 12/ПФД від 12.05.2020 та рух коштів по рахунку позивача свідчать про те, що ці суб`єкти ведуть спільну або взаємозалежну діяльність.

Твердження позивача про відсутність у нього пов`язаних контрагентів суд відхиляє, адже відповідні обставини були встановлені КБ «Приватбанк» на підставі п. 15 Інструкції під час моніторингу офіційних даних із заяви самого позивача 2021 року, при цьому дата підписання кредитного договору № 34086384-КД-1 у 2019 році не обмежує банк у виконанні обов`язку щодо перевірки інформації стосовно позичальника у наступних роках.

Крім того встановлено, що позивач до своєї заяви від 21.08.2025 не надав доказів того, що господарська діяльність у 2024 році товариством не здійснювалася та сукупний річний дохід у цьому році не розраховувався.

Також слід зазначити, що підпункт 4 п. 24 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо вказівки у заяві сукупного річного доходу позичальника за попередній звітний рік та за 2021 рік має застосовуватись у взаємозв`язку з підпунктами 1, 5 п. 23 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, у яких конкретизовано, що сукупний річний дохід позичальника за 2021 рік та за попередній звітний рік (у даному випадку - 2024 рік) визначається саме з урахуванням контрагентів, які разом з позичальником входять до групи пов`язаних контрагентів, тобто таких, як: ТОВ «Деконський торгівельний дім», ТОВ «Арм-Сервіс», ФОП Цимбалюк Олег Васильович, ТОВ «Промбудгіпс»; станом на 31.12.2024: ТОВ «Деконський торгівельний дім», ТОВ «Арм Сервіс», ТОВ «Промбудгіпс».

За відсутності необхідної інформації та/або надання недостовірної інформації банк позбавлений можливості здійснити розрахунки відповідності позичальника критеріям (умовам), визначеним підпунктами 1, 5 пункту 23 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України для прийняття відповідного рішення.

За змістом п. 28 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України у разі якщо позичальник у заяві зазначив недостовірну інформацію або у разі встановлення цих обставин судом, або підтвердження таких обставин наявними у кредитора офіційними документами (виданими суб`єктами, уповноваженими відповідно до закону видавати такі документи), це є підставою для скасування мораторію, поновлення обов`язку позичальника щодо сплати грошового зобов`язання за договором кредиту (позики), відновлення нарахування грошового зобов`язання за договором кредиту (позики) та донарахування грошового зобов`язання за період застосування мораторію.

При цьому згідно з пунктом 24 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України саме позичальник несе відповідальність за достовірність зазначеної у заяві інформації, а відтак, слід дійти висновку про те, що саме на позичальника (позивача) покладається обов`язок із надання відповідних даних та документів, які підтверджують сукупність умов, визначених п. 23 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, тоді як кредитор (відповідач) лише оцінює відповідність позичальника критеріям, встановленим законом, виключно на підставі поданих йому документів та відомостей.

У даному випадку позивач знав про наявність групи пов`язаних осіб, оскільки сам зазначав про них у заяві на участь у кредитній програмі 2021 року та здійснював з ними фінансові операції, проте, у заяві про застосування до нього мораторію від 21.08.2025 таких осіб не вказав.

З урахуванням викладеного, встановивши факт надання позивачем недостовірної інформації (не зазначення пов`язаних контрагентів та реального фінансового стану товариства), що є істотною умовою для оцінки підстав для застосування мораторію, суд дійшов висновку, що банк обґрунтовано ухвалив рішення про скасування мораторію на нарахування та сплату коштів за кредитним договором № 34086384-КД-1 від 31.10.2019.

Отже, оскільки рішення відповідача, викладене в електронному листі № Е.08.0.0.0/4-251217/92278 від 17.12.2025, є таким, що прийняте у межах наданих йому повноважень та з дотриманням вимог чинного законодавства, то підстав для визнання його незаконним та скасування немає, відтак, у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Стосовно другої позовної вимоги щодо визнання за позивачем права на мораторій за кредитним договором № 34086384-КД-1 від 31.10.2019, починаючи з 21.08.2025, то зважаючи на її похідний характер від основної вимоги, суд вважає, що і ця вимога задоволенню не підлягає.

На підставі наведеного суд відмовляє у задоволенні позову ТОВ «Соколівські надра» в повному обсязі.

Водночас суд звертає увагу позивача, що наявність спірного рішення банку про скасування мораторію не позбавляє позичальника права на повторне звернення до кредитора з відповідною заявою та підтверджуючими документами, які мають бути подані з додержанням вимог, встановлених пунктом 24 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, і повинні бути розглянуті банком у передбаченому законом порядку та строки.

Відповідно до частини 1 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому суд зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод хоч і зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У даному випадку з огляду на приписи чинного законодавства та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Згідно зі ст. 129 ГПК України у разі відмови у задоволенні позову витрати позивача зі сплати судового збору покладаються на останнього.

На підставі викладеного, керуючись ст. 73-79, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Соколівські надра» до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про визнання протиправним та скасування рішення.

Скорочене рішення оголошено в судовому засіданні 16 липня 2026 року.

Повне рішення складене 27 липня 2026 року.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 20-денний строк з дня складення повного рішення.

Суддя Головіна К.І.