Решение № 138535655, 27.07.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.07.2026Справа № 910/5774/26Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи № 910/5774/26 за позовом фізичної особи - підприємця Терещенка Олександра Сергійовича до Товариства з обмеженою відповідальністю "Заммлер Україна" про стягнення 82 600,00 грн,

без виклику представників сторін (без проведення судового засідання),

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У травні 2026 року фізична особа - підприємець Терещенко Олександр Сергійович (далі - Підприємець) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Заммлер Україна" (далі - Товариство) 82 600,00 грн основної заборгованості за договором про надання юридичних послуг від 21 липня 2023 року № АЕО-23.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18 травня 2026 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачеві строк для усунення її недоліків.

20 травня 2026 року через систему "Електронний суд" позивач на виконання вимог вказаної ухвали подав документи для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26 травня 2026 року відкрито провадження у справі № 910/5774/26 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін (без проведення судового засідання).

11 червня 2026 року через систему "Електронний суд" від Товариства надійшов відзив від цієї ж дати, у якому останнє не заперечувало проти фактів укладення спірного договору між сторонами та здійснення комунікації з позивачем щодо отримання Товариством статусу автоматизованого економічного оператора (далі - АЕО). Однак, на думку відповідача, позивач обумовлені договором послуги в повному обсязі не надав. Зокрема, підготовлений позивачем меморандум не є звітом про проведений аудит, а лише містить загальне співставлення критеріїв для отримання статусу АЕО. Позивач не підтвердив у встановленому законом порядку обставин розробки й доопрацювання внутрішніх політик Товариства. Натомість зміст електронного листування й повідомлень між сторонами свідчить про поверхневий характер роботи позивача. Відповідач також зазначав, що заява до Державної митної служби України (далі - ДМС) та значна частина супровідних документів були підготовлені й подані саме працівниками Товариства. У свою чергу, отримана від ДМС відмова у наданні статусу АЕО на первинну заяву Товариства підтверджує неналежну якість наданих позивачем послуг. Крім того, між сторонами не було складено й підписано обумовленого договором акта приймання-передачі послуг, який мав би підтвердити зміст і обсяг наданих позивачем послуг. Натомість виставлений позивачем рахунок не підтверджує фактичне надання спірних послуг. У зв`язку з цим відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити.

16 червня 2026 року через систему "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній стверджував, що належним чином виконав покладені на нього обов`язки за укладеним між сторонами договором. Позивач наголошував на тому, що протягом тривалого часу здійснював доопрацювання внутрішніх документів Товариства, координував численні правки представників відповідача та привів внутрішні політики Товариства у відповідність до вимог чинного законодавства. За твердженням позивача, саме ним були підготовлені заява, анкета самооцінки та додатки до неї, а їх безпосереднє подання працівниками відповідача зумовлене виключно відсутністю доступу позивача до електронного підпису Товариства та його електронного кабінету на сайті ДМС. У свою чергу, відмова митного органу в наданні відповідачу статусу АЕО за первинною заявою була формальною й стосувалася лише окремих уточнень анкети, які були оперативно виправлені позивачем. У результаті повторного подання документів відповідач отримав одночасно статуси АЕО за підтипами авторизації "про надання права на застосування спрощень" (АЕО-С) та "про підтвердження безпеки та надійності" (АЕО-Б), що, на думку позивача, свідчить про належне виконання покладених на нього зобов`язань. Позивач також зазначав, що протягом усього періоду надання послуг відповідач не висловлював жодних претензій щодо їх якості, а заперечення останнього виникли лише після пред`явлення вимоги про погашення спірної заборгованості.

23 червня 2026 року через систему "Електронний суд" від відповідача надійшли заперечення від 22 червня 2026 року, у яких останній навів свої аргументи на спростування доводів позивача, викладених у відповіді на відзив, та зазначив, що тлумачення послуги "супроводження" як координації дій самого замовника свідчить про невизначеність реального обсягу робіт, виконаних позивачем. Водночас відповідач наголошував на тому, що відсутність підписаних між сторонами актів приймання-передачі послуг унеможливлює встановлення їх фактичного обсягу та змісту. Обумовлені договором послуги не були надані позивачем у повному обсязі, що свідчить про безпідставність заявленого позову.

Також 23 червня 2026 року через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява від цієї ж дати, у якій останній повідомив суд про те, що ціна позову не змінилась, спірна заборгованість відповідачем сплачена не була.

Будь-яких інших заяв чи клопотань від учасників справи на адресу суду не надходило.

Відповідно до частин 5, 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Враховуючи подання сторонами справи заяв по суті спору, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність у матеріалах справи усіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об`єктивного її розгляду, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

21 липня 2023 року між Товариством і Підприємцем було укладено договір про надання юридичних послуг №АЕО-23, за умовами якого останній зобов`язався за дорученням відповідача надати юридичні послуги щодо супроводження участі Товариства в процесі отримання статусу АЕО-С від ДМС.

Цей правочин підписаний повноважним представником відповідача та позивачем, а також скріплений печатками сторін.

Відповідно до пунктів 2.1., 2.2. договору Підприємець зобов`язався: надавати клієнту юридичну допомогу, що виражається у вигляді підготовки проектів документів, необхідних для надання послуг, їх подачі (після схвалення клієнтом) до ДМС; вчасно повідомляти клієнта про необхідність надання документів та інформації, необхідних для надання послуги; повідомляти клієнтові на його вимогу всі відомості про хід надання послуг. Підприємець не несе відповідальності за зміст і достовірність інформації й документів, наданих клієнтом.

Товариство зобов`язалось: вчасно й у повному обсязі забезпечувати Підприємця всіма необхідними для виконання даного договору відомостями, матеріалами, документами й даними про свою діяльність, у тому числі документами в необхідній кількості екземплярів, спеціальними нормативними актами, що регулюють діяльність Товариства; надавати для виконання договору повну й достовірну інформацію; вчасно оплачувати послуги Підприємця у розмірі, передбаченому пунктом 4 цього правочину; прийняти від Підприємця результати послуг відповідно до договору. Товариство має право вимагати від Підприємця надати послуги, передбачені цим договором (розділ 3 договору).

За пунктами 4.1., 4.2. вказаного правочину загальна вартість послуг Підприємця становить еквівалент 2 000,00 доларів США, без ПДВ. Вказана грошова сума сплачується Підприємцю лише у випадку отримання клієнтом статусу АЕО. Оплата здійснюється через банк, відповідно до правил, встановлених для банківських розрахунків. Строк оплати - 5 календарних днів з дати отримання клієнтом статусу АЕО.

Відповідно до пунктів 5.1., 5.2. договору послуги Підприємця вважаються наданими Товариству належним чином з дати отримання останнім статусу АЕО. Акт прийому-передачі наданих послуг складається в письмовій формі й підписується уповноваженими представниками сторін, чиї підписи скріплюється печатками сторін, протягом 30-ти календарних днів після виконання умов, зазначених у пункті 5.1. вказаного правочину.

Договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і скріплення їхніх підписів печатками й діє протягом часу, достатнього й необхідного для реального та належного виконання даного правочину сторонами (пункт 6.1. договору).

Як зазначав позивач у своєму позові, на виконання умов вказаного правочину ним були надані обумовлені послуги, у результаті яких 7 листопада 2024 року відповідач отримав від ДМС статуси АЕО-С та АЕО-Б. Факт включення Товариства до реєстру авторизацій АЕО підтверджується інформацією, розміщеною на офіційному веб-сайті ДМС за посиланням: https://cabinet.customs.gov.ua/cdspubliclist. Будь-яких заперечень і зауважень щодо якості та обсягу наданих позивачем послуг під час підготовки, подання та розгляду відповідного пакету документації для отримання статусу АЕО відповідач у встановленому договором порядку не висловлював. Докази зворотнього в матеріалах справи відсутні.

У зв`язку з цим 16 квітня 2025 року позивач направив повноважному представнику відповідача рахунок на оплату наданих послуг від вказаної дати № 123-25 на загальну суму 82 600,00 грн (еквівалент 2 000,00 доларів США за курсом обслуговуючого банку позивача на день виставлення рахунку). Копія вказаного рахунку міститься в матеріалах справи. Однак, вказаний рахунок відповідач не оплатив.

Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

За умовами частини 1 статті 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач посилався на факт неповного надання обумовлених договором послуг, а також на відсутність підписаного між сторони акта прийому-передачі наданих послуг.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Разом із цим, за своєю правовою природою акт виконаних робіт або акт наданих послуг - це документи, які фіксують факт приймання-передачі виконаних робіт чи наданих послуг від виконавця до замовника, а не їх якісні характеристики.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 29 серпня 2024 року в справі № 910/13456/21.

Акт наданих послуг не є належним доказом реального, повного та належного виконання стороною своїх зобов`язань за договором. Реальність виконання виконавцем обумовлених договором послуг повинна доводитись останнім в установленому законом порядку.

Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 18 вересня 2025 року в справі № 906/1197/24, а також кореспондується з правовою позицією, викладеною в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 6 грудня 2019 року в справі № 910/7446/18.

У той же час, у пункті 5.1. договору сторони чітко погодили, що надані позивачем послуги підлягають оплаті та вважаються такими, що надані належним чином і в повному обсязі, саме з дати отримання Товариством статусу АЕО. Докази внесення сторонами змін до вказаного пункту договору в матеріалах справи відсутні.

Отже, саме факт надання Товариству статусу АЕО є підставою для здійснення між сторонами відповідних розрахунків і є підтвердженням надання Підприємством обумовлених договором послуг у повному обсязі. У свою чергу, сам по собі факт підписання між сторонами акта приймання-передачі наданих послуг не підтверджує ні обсяг, ні характеристики наданих послуг.

При цьому, відповідач не заперечував факту отримання ним статусу АЕО-С, а також факту надання позивачем послуг за договором, у тому числі щодо: консультування його уповноважених представників з питань порядку отримання статусу АЕО; підготовки меморандуму від 6 листопада 2023 року щодо отримання відповідачем статусу АЕО (копія якого міститься в матеріалах справи), підготовки анкети для подання до органів ДМС (копія якої також міститься в матеріалах справи), а також формування переліку документів, необхідних для подання Товариством з метою отримання статусу АЕО.

Фактично Товариство зазначало лише про неналежну якість надання вказаних послуг та надання їх не в повному обсязі, оскільки підготовка додатків до заяви, а також безпосередня подача всього пакета документів здійснювалися саме працівниками відповідача, а не безпосередньо позивачем. Окрім того, за результатом розгляду підготовленої позивачем первинної заяви про отримання Товариством статусу АЕО від 1 травня 2024 року (вх. № 12349/13/1) ДМС була надана відмова в наданні такого статусу, що підтверджується листом останньої від 20 травня 2024 року № 3/18-02-01/13/3543.

Однак, жодними умовами укладеного між сторонами договору не передбачено автоматичне позбавлення позивача права на оплату наданих ним послуг у разі отримання Товариством статусу АЕО лише після повторної подачі відповідних документів. Пункт 4.2. договору передбачає беззаперечне право Підприємця на отримання обумовленої цим правочином винагороди, у разі отримання Товариством статусу АЕО, без будь-яких застережень щодо кількості поданих заяв та наявності окремих зауважень чи відмов уповноваженого органу в процесі отримання такого статусу.

При цьому матеріалами справи підтверджується та відповідачем у встановленому договором порядку не спростовано факту усунення позивачем відповідних недоліків анкети, які стали підставою для відмови ДМС у наданні Товариству відповідного статусу за первинною заявою.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку.

За пунктом 3.1. договору саме на відповідача було покладено обов`язок вчасно та в повному обсязі забезпечувати Підприємця необхідною документацією, матеріалами та даними з метою належного виконання позивачем своїх зобов`язань за договором. Однак, докази надання у розпорядження Підприємця електронного підпису Товариства та доступу до електронного кабінету останнього в системі ДМС з метою безпосереднього подання відповідних документів до ДМС, як і докази відмови Підприємця від здійснення такого доручення, у матеріалах справи відсутні й Товариством до суду подані не подані.

Будь-яких доказів звернення Товариства до Підприємця до моменту отримання останнім статусу АЕО з вимогою про надання послуг у порядку пункту 3.1.5. договору та претензіями щодо неякісного надання послуг, зокрема щодо неналежно проведеного внутрішнього аудиту Товариства чи зауважень до підготовки необхідного пакета документів для їх подання до органів ДМС, у матеріалах справи також не міститься.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що факт надання позивачем обумовлених послуг підтверджується належними доказами, наявними в матеріалах справи, й не був спростовуваний відповідачем у встановленому законом порядку.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом враховано, що відповідно до пункту 4.2. договору оплата обумовленої сторонами грошової суми, яка складає еквівалент 2 000,00 доларів США, здійснюється Товариством у строк 5 календарних днів з дати отримання останнім страту АЕО.

За частиною 2 статті 533 ЦК України, якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Однак, спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними договорі не погодили.

У той же час, якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року в справі № 500/5194/16.

Оскільки заявлена позивачем до стягнення сума в розмірі 82 600,00 грн не перевищує еквівалент 2 000,00 доларів США у гривні станом на момент прийняття судом цього рішення, й суд позбавлений можливості вийти за межі заявленої позовної вимоги, суд дійшов висновку про задоволення позову у заявленій позивачем сумі.

Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані й такі, що не спростовують висновків суду щодо задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин позов Підприємця підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Згідно з підпунктом 1 пункту 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" станом на 1 січня 2026 року прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі становив 3 328,00 грн.

При цьому, за частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Відтак, за чинним законодавством позивач мав сплатити за подання через систему "Електронний суд" до суду цієї позовної заяви судовий збір у розмірі 2 662,40 грн (3 328,00 грн х 0,8).

Судом встановлено, що при зверненні з даним позовом Підприємець сплатив 3 328,00 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки від 23 лютого 2026 року № 120 на вищевказану суму.

Частиною 2 статті 7 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що у випадках, установлених, зокрема, пунктом 1 частини 1 цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми.

Зважаючи на відсутність у матеріалах справи заяви позивача про повернення йому надмірно сплаченої суми судового збору, суд позбавлений можливості вирішити вказане питання по суті на час прийняття даного рішення.

Відтак, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 662,40 грн.

Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Заммлер Україна" (04116, місто Київ, вулиця Провіантська, будинок 3, поверх 3-6; ідентифікаційний код 35007717) на користь фізичної особи - підприємця Терещенка Олександра Сергійовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 82 600 (вісімдесят дві тисячі шістсот) грн 00 коп. основної заборгованості та 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн 40 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 27 липня 2026 року.

Суддя Є.В. Павленко