Решение № 138532841, 23.07.2026, Володимирецький районний суд Рівненської області

Справа 572/346/26

Номер провадження 2/556/1071/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23.07.2026.

Володимирецький районний суд Рівненської області в складі:

головуючого судді - Котик Л.О.

при секретарі Соловей Г.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Володимирець цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В:

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути заборгованість за Договором про споживчий кредит №2834204 від 25.08.2020, у розмірі 33660,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовують тим, 25.08.2020між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання споживчого кредиту №2834204.

Первісний кредитор виконав умови кредитного договору та перерахував на рахунок відповідачки безготівковим шляхом кошти. В свою чергу, позичальник, не виконав умови кредитного договору щодо повернення кредитних коштів, внаслідок чого виникла заборгованість.

21.04.2021 між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», укладено Договір відступлення прав вимоги №ККАУ-21042021, в тому числі за договором №2834204.

Таким чином, Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» наділено правом вимоги до ОСОБА_1 за Договором про споживчий кредит №2834204 від 25.08.2020.

Згідно розрахунку заборгованості загальний розмір заборгованості за Договором про надання споживчого кредиту №2834204 від 25.08.2020, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» становив 33660 грн., а саме: заборгованість за тілом кредиту - 12000 грн.; заборгованість за процентами 21660 грн.

На підставі вищевикладеного просить стягнути вказану заборгованість за кредитним договором та судові витрати.

Вказаний позов надійшов до Сарненського районного Рівненської області 26 січня 2026 року.

Ухвалою Сарненського районного суду Рівненської області від 25 березня 2026 року цивільну справу передано за підсудністю до Володимирецького районного суду Рівненської області.

06.04.2026 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, де просить відмовити у задоволенні позову.

Вказаний позов надійшов до Володимирецького районного суду Рівненської області 06 травня 2026 року.

Ухвалою Володимирецького районного суду Рівненської області від 08 червня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження, з викликом сторін.

08.07.2026 на адресу Володимирецького районного суду Рівненської області від відповідачки надійшов відзив на позовну заяву, де остання зазначила наступне:

Щодо розміру заборгованості.

Позивач просить стягнути 21,660 грн, з яких: 12000 грн основний борг. Вважає, що сума нарахованих процентів є явно завищеною, неспівмірною із сумою основного боргу та такою, що не відповідає принципам розумності та справедливості.

Відсутність детального розрахунку.

Позивач не надав належного розрахунку заборгованості, а саме: відсутній розрахунок процентів по днях; не визначено конкретний період нарахування; не розмежовано застосування процентних ставок. У зв`язку з цим неможливо перевірити правильність нарахованої суми.

Неспівмірність та завищеність процентів.

Процентна ставка до 2,7% на день є надмірною та призводить до необґрунтованого збільшення боргу.

Щодо строків позовної давності.

Не погоджується із доводами позивача щодо строків позовної давності та просить суд надати їм належну правову оцінку.

Також зазначила, що вона не ухиляється від виконання зобов`язань та готова до часткового врегулювання спору.

Щодо переходу права вимоги.

У разі якщо право вимоги за кредитним договором було відступлено іншій особі, проситьпозивача надати належні та допустимі докази такого переходу права вимоги, а також підтвердження належного повідомлення її про відступлення права вимоги відповідно до вимог чинного законодавства України.

Щодо нарахування процентів.

Вважає, що нараховані проценти є надмірними, неспівмірними із сумою основного боргу та такими, що порушують принципи справедливості, добросовісності та розумності. Просить суд перевірити правомірність їх нарахування та, у разі задоволення позову, зменшити їх розмір до розумного та справедливого рівня.

Щодо доказів позивача.

Просить суд зобов`язати позивача надати повний та детальний розрахунок заборгованості із зазначенням дат, періодів нарахування, застосованих процентних ставок, а також усіх здійснених платежів.

14.07.2026 від представника відповідача данійшли письмові пояснення по справі, де зазначено наступне.

Щодо розрахунку заборгованості та нарахування кредитної заборгованості.

Щодо тіла кредиту (12 000 грн), відповідачка зазначила, що визнає факт надання кредиту.

Станом на дату звернення позивача до суду з позовною заявою про стягнення заборгованості розмір непогашеного кредиту відповідача складає 33360,00 грн.

Відповідно до розрахунку заборгованості, який додано до позовної заяви дана сума складається із 12000,00 грн. заборгованість за тілом кредиту, заборгованість за відсотками 21660,00 грн. що є предметом позовних вимог.

Відповідно до п.1.4. умов кредитного договору № 2834204 Кредит надається загальним строком на 5 днів з 25.08.2020 р. (дата надання кредиту).

Варто також зазначити, що у Договорі про споживчий кредит № 2834204 зазначено порядок та строк нарахування процентів за даним кредитним договором після пільгового строку кредитування.

Відповідно до пп. 1.5 та 1.5.2 Договору сторони погодили стандартну фіксовану процентну ставку у розмірі 1,90 % на день від суми кредиту. Водночас Договором також передбачено можливість застосування зниженої процентної ставки 1,43% , яка є спеціальною умовою та підлягає застосуванню виключно у разі належного виконання Споживачем зобов`язань, визначених п. 1.5.1 Договору, а саме за умови повного погашення кредитної заборгованості у строк, встановлений пунктом 1.4 Договору.

Згідно п. 3.2 Договору, до періоду розрахунку процентів включається день надання та день фактичного повернення кредиту, але не включається дата повернення кредиту, вказана в Графіку платежів, крім випадку, якщо в межах строку надання кредиту, визначеного у пункті 1.4 Договору, відбулася пролонгація строку кредиту відповідно до Розділу 4 Договору, де проценти нараховуються і за дату повернення кредиту, вказану в Графіку платежів. У випадку якщо день надання та день повернення кредиту співпадають, нарахування процентів здійснюється за один день.

П.3.3.Розмір процентної ставки, встановлений в п.1.5 Договору, залежить від умов її встановлення та є незмінним протягом усього строку дії Договору та не може бути збільшений Товариством в односторонньому порядку. Споживач розуміє та надає згоду Товариству, що використання стандартної процентної ставки відповідно до пп.1.5.2. Договору є наперед обумовленим та не є односторонньою зміною умов Договору, оскільки, умови про встановлення різних процентних ставок за цим Договором застосовуються автоматично за домовленістю Сторін, та не вимагають підписання Сторонами будь-яких інших додаткових документів, крім цього Договору.

Кредитор розраховував орієнтовну вартість кредиту виходячи з припущення, що споживач виконуватиме обов`язки у строки, визначені Договором (п. 1.4 Договору), що також передбачає можливість застосування зниженої процентної ставки виключно за умови такого належного виконання.

Також, відповідно до Розділу 5, п. 5.3 (2) Договору Позичальник має право відмовитися від отримання Позики в порядку та строки, передбачені частиною 3 Правил п.3.5.3.

ОСОБА_1 цим правом не скористалась, що підтверджує її повну згоду з усіма фінансовими зобов`язаннями на момент укладання угоди.

Таким чином, можна зробити висновок, що ОСОБА_1 усвідомлювала можливість нарахування відсотків та можливою сумою заборгованості та погоджувалась з її розміром.

Позивачем також було надано детальний розрахунок заборгованості.

Отже, ОСОБА_1 свідомо уклала даний договір, маючи можливість розрахувати доцільність взяття на себе такого зобов`язання та оцінити усі ризики у зв`язку з їх прийняттям. Кредитодавцем у свою чергу чітко виконані усі умови договору, у тому числі щодо нарахування процентів за кредитним договором №2834204 від 25.08.2020 року.

Щодо продовження строку користування та пролонгації кредиту.

Відповідач ОСОБА_1 відповідно до наданого розрахунку вносила платежі щодо погашення кредитної заборгованості.

Однак сума не покривала основну суму боргу та була недостатньою для повного погашення кредиту. Без сплат заборгованість б становила 46143,00 грн: 12000,00 грн тіло; 34143,00 грн відсотки.

Враховуючи внесення платежів ОСОБА_1 : 02.09.2020 відбулося погашення відсотків на суму 1539,00 грн; 07.09.2020 відбулося погашення відсотків на суму 1140,00 грн; 12.09.2020 відбулося погашення відсотків на суму 1140,00 грн; 12.09.2020 відбулося погашення відсотків на суму 1824,00 грн; 12.09.2020 відбулося погашення відсотків на суму 1596,00 грн; 05.10.2020 відбулося погашення відсотків на суму 1824,00 грн; 20.10.2020 відбулося погашення відсотків на суму 3420,00 грн.

Умовами кредитного договору передбачено пролонгацію строку кредиту відповідно до Розділу 4 Кредитного договору: користування кредитом, відповідно до п.4.3 Договору. 4.3. Пропозиція (оферта) Споживача щодо продовження строку користування кредитом вчиняється шляхом здійснення платежу на користь Товариства у розмірі не менше суми нарахованих та несплачених на дату платежу процентів, відповідь на яку Товариство може надати протягом 24 годин з моменту вчинення вказаних дій Споживачем.

Отже, виходячи з наданого розрахунку заборгованості Відповідач зі сплином строку кредитування визначеного п.1.4. (5 днів) продовжила строк кредитування, виконавши умови, передбачені Розділом 4 Кредитного договору, сплативши відсотки за користування, які було нараховано станом на 02.09.2020 року включно.

П.4.5. Договору, у випадку акцептування Товариством пропозиції (оферти) Споживача про продовження строку кредиту, новий строк кредиту розраховується з наступного дня, що слідує за днем вчинення Споживачем дій, зазначених в п.4.3 Договору, та нова дата повернення кредиту відображається в Особистому кабінеті. Протягом нового строку користування кредитом проценти нараховуються за стандартною процентною ставкою.

Отже, п.4.5. Договору передбачено продовження строку кредиту (п.1.4. 5 днів), у випадку, якщо після закінчення цього терміну у Позичальника залишається невиконане зобов`язання перед Кредитором після закінчення строку кредитування у позичальника виникає прострочення і нарахування відсотків продовжується відповідно до п.3.1 кредитного договору: Нарахування процентів за Договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом, але не більше 90- та календарних днів поспіль з моменту виникнення прострочення, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод факт/факт.

Останній платіж з продовження строку кредитування відповідно розрахунку заборгованості та умов кредитного договору згідно з якими було зараховано платежі відбувся 20.10.2020, надалі Позичальник його не продовжила та зобов`язання за кредитним договором з повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування кредитними коштами не виконала, у зв`язку чим почало формуватись прострочення, яке відповідно до п.3.1. Кредитного договору триває не більше 90 днів, що відповідає дійсності та відображено в розрахунку заборгованості до кредитного договору №2834204 від 25.08.2020 року. (остання сплата 20.10.2020 року, строк кредитування п.1.4.= 5 днів, тобто до 25.10.2020 року включно; з 26.10.2020 року почалось утворення прострочення за зобов`язанням з повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування кредитними коштами, відповідно нарахування здійснювалось у суворій відповідності умовам кредитного договору п.3.1.=90 днів до 23.01.2021 року )

Отже, відсотки нараховані за умовами кредитування є цілком правомірними.

Щодо Договору відступлення права вимоги №ККАУ-21042021 від 21.04.2021 року.

Слід зауважити, що Позивачем було надано копію Платіжної інструкції №29846, що підтверджує здійснення оплати ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» за відступлення Права Вимоги згідно з Договором Факторингу №ККАУ-21042021 від 21.04.2021. Відповідно до умов даного Договору відбулося відступлення права вимоги за Кредитним договором №2834204 від 25.08.2020, що укладений між ТОВ «Авентус Україна» та Відповідачем, та підтверджується Витягом з реєстру боржників до Договору Факторингу №ККАУ-21042021 від 21.04.2021 р., де зазначається ПІБ Відповідача, номер кредитного договору за яким відбулося відступлення права вимоги та загальну суму в валюті кредиту.

Щодо стягнення витрат на правову допомогу допомогу з Відповідача.

ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» понесено витрати в сумі 8 000,00 грн. на професійну правничу допомогу АО «Апологет» на підставі Договору про надання правової (правничої) допомоги № 0107 від 01.07.2025 року та замовлення до вказаного Договору, що підтверджується детальними описами наданих послуг, актами наданих послуг правової (правничої) допомоги.

На думку Позивача, витрати, понесені ним на професійну правничу допомогу є розумними та доведеними, а доводи Відзиву не є обгрунтовані.

Витрати на правову допомогу в розмірі 8000 грн не є завищеними, оскільки відповідають ринковій вартості юридичних послуг та є обґрунтованими з урахуванням складності справи, часу, витраченого представником Товариства, та необхідності дотримання всіх процесуальних вимог. Ця сума включає аналіз правової ситуації, підготовку позовної заяви, збирання та оформлення доказів, а також юридичні консультації. Відповідно до судової практики, витрати на правову допомогу компенсуються в розумних межах, а 8000 грн є пропорційними вартості роботи фахівця та обсягу наданих послуг.

На підставі вищевикладеного просить задовольнити позовні вимоги ТОВ «Фінансова Компанія «КредитКапітал» у повному обсязі.

14.07.2026 від відповідачки надійшли додаткові пояснення, де остання зазначила, що позивач стверджує, що пролонгація кредитного договору відбувалася автоматично у зв`язку зі сплатою нею відсотків.

Проте належних доказів того, що пролонгація була здійснена відповідно до умов договору, зокрема доказів акцепту пролонгації та відображення нової дати повернення кредиту в особистому кабінеті, суду не надано. Наданий позивачем розрахунок заборгованості є лише його власним розрахунком і сам по собі не підтверджує правильність заявленої до стягнення суми.

Також вважає заявлені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000 грн неспівмірними зі складністю цієї справи. Справа є типовою, а тому у разі задоволення позову просить суд зменшити розмір таких витрат відповідно до вимог ЦПК України.

На підставі вищевикладеного просить суд надати оцінку всім доказам позивача з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності.

У разі задоволення позову зменшити витрати на професійну правничу допомогу як неспівмірні.

Врахувати викладені у відзиві та цих запереченнях доводи під час ухвалення рішення.

Розгляд справи здійснюється за відсутності сторін, без фіксування судового засідання технічними засобами, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги підтримують повністю.

Належним чином повідомлена відповідачка в судове засідання не з`явилася, причину неявки суду не повідомила.

Згідно п.1 ч.3 ст.223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Суд, дослідивши та оцінивши письмові докази у справі, приходить до висновку про часткове задоволення позову з таких підстав:

Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст.1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст.634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому.

Судом встановлено, що 25.08.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено в електронній формі Договір про надання споживчого кредиту №2834204, за умовами якого відповідачка отримала кредит в сумі 12000 гривень, строк кредиту - 5 днів. За користування кредитом нараховуються проценти відповідно до умов кредитного договору у вигляді: зниженої процентної ставки 1,45 % в день, стандартної процентної ставки - 1.90 % в день.

Згідно листа директора ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» № 6511-ВП від 16.12.2025, відповідно до договору ВП-200417-1 від 20.04.17 було здійснено за дорученням ТОВ "Авентус Україна" наступні успішні перекази коштів на картки клієнтів: 25.08.2020 на суму 12000 (дванадцять тисяч гривень 00 копійок) грн, маска картки НОМЕР_1 , код авторизації 346921, номер транзакції в системі WayForPay - creditplus10170290.

Відповідно до листа АТ КБ «ПРИВАТБАНК» №20.1.0.0.0/7-260709/112574-БТ, на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано карту НОМЕР_1 , було зарахування коштів на суму 20000 UAH за період 25.08.2020 25.08.2020.

Спірні відносини між сторонами виникли з приводу неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором, і як наслідок - виникнення заборгованості про стягнення якої позивач і звернувся з цим позовом до суду.

Згідно розрахунку, складеного ТОВ «Авентус Україна», загальна сума заборгованості ОСОБА_1 складає 33660 грн., а саме: заборгованість за тілом кредиту - 12000 грн.; заборгованість за процентами 21660 грн.

21.04.2021 ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ТОВ «Фінансова Компанія «КредитКапітал», керуючись главою 47 ЦК України, уклали Договір відступлення прав вимоги №ККАУ-26022021. Згідно вищевказаного Договору, та у відповідності до ст. 512 ЦК України, ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» набуло статусу нового Кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором №2834204 від 25.08.2020.

Згідно з Витягу з реєтру боржників до Договору відступлення прав вимоги №ККАУ-21042021 від 21.04.2021, ТОВ «Авентус Україна» передало право вимоги ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», в тому числі і за кредитним договором №2834204 від 25.08.2020.

Згідно положень ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

За змістом статей 525,526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений договором строк. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Отже, обов`язок відповідача повернути кошти позивачу передбачений законом та договором між ними.

Згідно ст. 626 ЦПК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (ст.638 ЦК України).

Із матеріалів справи вбачається, що Договір про надання споживчого кредиту №2834204 від 25.08.2020, укладений в електронному вигляді із застосуванням електронного підпису. При цьому ОСОБА_1 через особистий кабінет на веб-сайті первісного кредитора подала заявку на отримання позики, та підтвердила умови отримання позики, після чого первісний кредитор надіслав позичальнику за допомогою засобів зв`язку на зазначений нею номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду (одноразовий ідентифікатор), який ОСОБА_1 використала для підтвердження підписання кредитного договору.

Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.

Перша судова палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду своїй правовій позиції, викладеній у постанові від 16.12.2020 році у справі № 561/77/19 (провадження № 61-20799св19) щодо належності та законності підписання кредитних договорів за допомогою одноразового ідентифікатора зазначає: «Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).

Статтею 3 Закону України «Про електрону комерцію» визначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно із пунктом б частини першої статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).

Частиною ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону. вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа....».

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Отже, лише наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис».

Також, приписами ст.12 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», передбачено поняття «підпис у сфері електронної комерції». Так, якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Таким чином, Законом України «Про електрону комерцію» визначено, що саме Договором оферти визначається технологія (порядок) укладення договору, порядок створення та накладання електронних підписів сторонами договору, спосіб та порядок прийняття пропозиції укласти електронний договір (акцепту), технічні засоби ідентифікації сторони. У оферті первісним кредитором було чітко визначено, що всі документи щодо надання Кредиту підписуються Клієнтом з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

ОСОБА_1 ініціювала укладення вищезазначеного договору, оформивши заявку на сайті Первісного кредитора, підписавши договір з використанням одноразового ідентифікатора.

Індивідуальна частина оспорюваного договору про надання фінансового кредиту містить основні істотні умови, характерні для такого виду договорів, зазначено суму кредиту, дату його видачі та строк його повернення, розмір процентів, умови кредитування. Позичальник погодився на укладення договору такого змісту.

Таким чином, Договір про надання споживчого кредиту №2834204 від 25.08.2020, підписаний ОСОБА_1 за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, а тому укладання між сторонами спірного правочину підтверджено належними та допустимими доказами. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення на мобільний телефон, без здійснення входу на сайт Первісного кредитора за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету договір позики між ОСОБА_1 та Первісним кредитором не був би укладений, а тому суд приходить до висновку про наявність волевиявлення з боку відповідачки на укладення кредитного договору в електронній формі.

Згідно ст.638 ЦПК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Згідно ст.640 ЦПК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Згідно ст.642 ЦПК України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

У частинах першій, третій статті 509 ПК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку не повернуті, а також беручи до уваги вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав.

Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст.1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ч.1 ст.1078 Цивільного кодексу України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010 (провадження № 14-308цс18) зазначено, що «стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2019 року у справі № 526/405/13 вказано, що факт не вчинення жодних дій щодо розірвання кредитних договорів, або визнання їх не дійсними тривалий час, а також користуванням кредитними коштами та сплати відповідачем у рахунок часткового погашення заборгованості за кредитними договорами є нічим іншим, як визнанням вище наведених кредитних договорів такими, що укладені з досягненням всіх істотних умов, а також підтвердженням отриманням всіх благ передбачених кредитними договорами.

ОСОБА_1 не надано суду доказів, які б підтверджували належне виконання ним зобов`язань та які б спростовували суму заборгованості, а кредитний договір є дійсним та ніким не скасованим, а тому підлягає виконанню.

А тому позовні вимоги в частині стягнення тіла кредиту є законними та обгрунтованими, підлягають до задоволення.

Щодо стягнення відсотків за Договором про надання споживчого кредиту №2834204 від 25.08.2020, то судом встановлено наступне.

Суд вважає, що умови договору, в тому числі і щодо розміру відсотків за користування коштами, були узгоджені сторонами на момент підписання договору, позичальник погоджувався на вказані умови, крім цього, умови договору чітко прописані у тексті договору, наведено розрахунок відсотків за весь період кредитування коштами.

Однак, судом встановлено, що Договором про надання споживчого кредиту №2834204 від 25.08.2020 визначено умови кредитування, зокрема: розмір кредиту:12000,00 грн; строк кредитування 5 днів; знижена процентна ставка 1,43 %, стандартна процентна ставка 1.90 % за один день користування позикою.

З договору Позики вбачається, що відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді обов`язок нарахування відсотків поза межами строку користування кредитом.

Інший висновок не відповідав би принципам справедливості, добросовісності, розумності та уможливив би покладення на слабшу сторону - споживача, невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Схожий правий висновок сформовано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у цивільній справі №342/180/17.

Більше того, на переконання суду вказана умова щодо щоденного нарахування відсотків на суму простроченого грошового зобов`язання, поза межами строку користування кредитом, відповідає положенням ч. 2 ст. 625 ЦК України, як міра відповідальності, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню лише проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит).

Однак зважаючи на те, що відповідачкою зобов`язання за договором належним чином виконані не були, а сторонами Договору було обумовлено процентну ставку, яка повинна застосовуватися за умови неналежного виконання умов договору, беручи до уваги строк кредитування та суму наданого кредиту, з відповідача підлягає стягненню за Договором про надання споживчого кредиту №2834204 від 25.08.2020 сума в розмірі 1140,00 грн, як відсотки за користування кредитом. (сума позики помножити на процентну ставку у розмірі 1,90 % за один день користування кредитом та помножити на строк позики - 5 днів, що становить 1140,00 грн відсотків).

Разом з тим, як зазначено в розрахунку заборгованості, складеного ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА», відповідачкою сплачено проценти в сумі 12483,00 грн., тобто сплачено понад норму. А тому підстав для стягнення з ОСОБА_1 процентів у суду не має.

Доказів укладення ОСОБА_1 з ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» додаткових угод до Договору про надання споживчого кредиту №2834204 від 25.08.2020 суду не надано та на такі обставини представник позивача у позовній заяві не посилається.

Суду не надано доказів на підтвердження пролонгації Договору про надання споживчого кредиту №2834204 від 25.08.2020 у частині періоду нарахування процентів за користування кредитними коштами та надання позичальником згоди на продовження строків кредитування на таких умовах.

Нарахування позивачем заборгованості по процентах понад строк користування позикою є безпідставним, оскільки після спливу строку кредитування, нарахування процентів за користування кредитом припиняється в силу приписів статей 1048, 1054 ЦК України (висновки Великої Палати ВС, пункти 48-55 постанови від 28.03.2018 № 444/9519/12).

Окремо суд зазначає, що відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18), ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Суд враховує, що матеріали справи не містять відомостей про те, що у даній справі договір у встановленому законом порядку відповідачем оспорювався чи визнавався недійсним.

З урахуванням принципу тлумачення «favor contractus» (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.03.2021 року у справі № 607/11746/17 (провадження № 61-18730св20).

Як вказано у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) тлумачення ст. 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися в суд за захистом свого цивільного права у випадку його порушення з вимогою про примусове виконання зобов`язання в натурі.

Згідно ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази мають бути належними і допустимими у відповідності до вимог ст. 77-78 ЦПК України.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При цьому, згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

На підставі вищенаведеного, суд повно і правильно встановивши обставини справи, оцінивши наявні докази у їх сукупності та застосувавши при вирішенні спірних правовідносин норми матеріального права, які підлягали застосуванню, вважає, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» з ОСОБА_1 за Договором про надання споживчого кредиту про надання споживчого кредиту №2834204 від 25.08.2020 підлягають до часткового задоволення в сумі 12000,00 грн, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) 12 000.00 грн..

Щодо судових витрат, то судом встановлено наступне.

Стосовно вимоги позивача про стягнення 8000,00 грн витрат на професійну правову допомогу суд зазначає наступне.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п.12 ч.3 ст.2 ЦПК України).

Відповідно до ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Так, згідно з ч. 2 ст.141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 3 ст.141ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч.8 ст.141 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».

Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі.

На підтвердження факту понесених судових витрат та підтвердження повноважень адвоката, стороною позивача були надані для суду такі докази: Договір про надання правничої допомоги №0107 від 01.07.2025, Акт наданих послуг №1053 від 12.01.2026 та Детальний опис наданих послуг до Акту наданих послуг №1053 від 12.01.2026 до Договору про надання правничої допомоги №0107 від 01.07.2025.

Так, у Акті наданих послуг №1053 від 12.01.2026 та Детальний опис наданих послуг до Акту наданих послуг №1053 від 12.01.2026 до Договору про надання правничої допомоги №0107 від 01.07.2025, вказано, що адвокатом надано позивачу правову допомогу (послуги), які складаються з: усної консультації Клієнта, ознайомлення з матеріалами Кредитної справи, погодження правової позиції Клієнта, складення позовної заяви, подання позовної заяви до суду. Загальна вартість послуг 8000 грн.

Згідно із ст. ст. 1, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги це домовленість за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договором про надання правової допомоги.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23 січня 2014 року у справі "East\West Alliance Limited про ти України" (заява №19336/04, п. 269) вказує, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

19 лютого 2020 року Великою Палатою Верховного Суду прийнято додаткову постанову у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19), де зазначено, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом з тим, чинне цивільне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення».

Верховний Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява N 19336/04).

Процесуальний закон визначає критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21).

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

Верховний Суд у справах № 905/1795/18 та № 922/2685/19 неодноразово зауважував, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Між тим, надані позивачем до суду докази не були безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в заявленому розмірі з іншої сторони, адже цей розмір є необґрунтованим, не відповідає критерію розумної необхідності таких витрат, є непропорційним до складності справи для адвоката і виконаних ним робіт.

Справа, незважаючи на ціну позову, є нескладною, обрання способу захисту порушеного права, аналіз адвокатом законодавства, яке регулює спірні правовідносини, вимагало лише незначного обсягу юридичної та технічної роботи.

Також суд зважає на те, що такі послуги, зазначені в Акті наданих послуг №1053 від 12.01.2026 та Детальний опис наданих послуг до Акту наданих послуг №1053 від 12.01.2026 до Договору про надання правничої допомоги №0107 від 01.07.2025 як: усна консультація Клієнта, ознайомлення з матеріалами Кредитної справи, погодження правової позиції Клієнта, складення позовної заяви, подання позовної заяви до суду - це сукупність адвокатської роботи, вчиненої на досягнення лише однієї процесуальної дії, тобто подання позовної заяви. Натомість адвокат для безпідставного збільшення вартості послуг зайво деталізував кожну дію, яка пов`язана виключно з пред`явленням позову.

Суд на підставі вищевикладеного вважає, що вказана сума в розмірі 8000 гривень є неспівмірною до витраченого адвокатом часу, і не потребувало від адвоката значних зусиль та витрати значної кількості часу, а тому підлягає зменшенню.

Суд, розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, приходить до висновку, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі з відповідача, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у додатковій постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 753/15687/15.

Беручи до уваги вищевикладене, а також подані стороною позивача докази на підтвердження розміру понесених витрат на правничу допомогу, з урахуванням складності справи, малозначності спору, враховуючи те, що справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи проводився у відсутності сторін, зважаючи на час, витрачений адвокатом на надання правничої допомоги, обсяг наданих послуг та виконаних робіт, значення справи для сторони та співмірність розміру витрат, суд приходить висновку про необхідність зменшення розміру витрат на правову допомогу до 3 000 грн., оскільки такий розмір витрат на оплату послуг адвоката відповідатиме критеріям, закріпленим ЦПК України.

Позивачем при подачі позову до суду було сплачено судовий збір в розмірі 2662,40 грн. та заявлено позовні вимоги про стягнення заборгованості в сумі 33660,00 грн.

Судом задоволено позовні вимоги в розмірі 12000,00 грн., що становить 35,65 % від ціни позову, отже з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 949,15 грн. що становить 35,65 % від 2662,40 грн.

Керуючись ст. 4, 5, 10, 12, 13, 76- 79, 81, 89, 258, 259, 263-265, 274, 280-282, 284 ЦПК України, на підставі ст. 15, 16, 509, 524, 525, 526, 533, 536, 610, 611, 625, 629, 1049, 1050 ЦК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» (код ЄДРПОУ 35234236, IBAN: НОМЕР_3 в АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК», МФО 300614) заборгованість за Договором про споживчий кредит № 2834204 від 25.08.2020 12000 (дванадцять тисяч) гривень 00 копійок, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) 12000.00 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» (код ЄДРПОУ 35234236, IBAN: НОМЕР_3 в АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК», МФО 300614) суму сплаченого судового збору в розмірі 949 (дев`ятсот сорок дев`ять) гривень 15 копійок та витрати на правничу допомогу в розмірі 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана безпосередньо в Рівненський апеляційний суд протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Котик Л.О.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», місцезнаходження: 79018, м.Львів, вул.Смаль-Стоцького, буд.1, корпус 28, код ЄДРПОУ 35234236.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання за адресою згідно Відповіді з ЄДДР: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .