Решение № 138517739, 27.07.2026, Переяславський міськрайонний суд Київської області (до 25.04.2025 - Переяслав-Хмельницький міськрайонний суд Київської області)

Справа № 373/2406/26

Провадження № 2/373/1774/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2026 року м. Переяслав

Переяславський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого судді Опанасюка І.О.,

за участю:

секретаря судових засідань Бутович Я.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу № 373/2406/26 за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОЛВЕНТІС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Виклад позовних вимог.

Представник позивача Лановий Є.М. звернувся до суду з вказаним позовом та просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОЛВЕНТІС» заборгованість за Договором позики № 128616 від 10.03.2025 у розмірі 23 655 грн 00 коп., з яких: сума заборгованості за основною сумою боргу 7 500 грн 00 коп.; сума заборгованості за відсотками - 14 грн 25 коп.; сума заборгованості по комісії 1 140 грн 75 коп.; сума заборгованості по штрафним санкціям 15 000 грн 00 коп. Також просить стягнути понесені судові витрати за сплату судового збору у розмірі 2 662 грн 40 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000 грн 00 коп.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 10.03.2025 між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СІРОКО ФІНАНС» та ОСОБА_1 було укладено Договір позики №128616, згідно умов якого позичальнику надано позику у сумі 7 500 грн 00 коп. Вказаний договір підписаний електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора.

ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» свої зобов`язання виконало та надало ОСОБА_1 позику шляхом перерахування коштів на банківський рахунок із використанням реквізитів електронного платіжного засобу відповідача, тоді як останній свої зобов`язання щодо повернення суми позики та сплати процентів у повному обсязі не виконував.

23.07.2025р. між ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОЛВЕНТІС» укладено Договір факторингу №23072025, відповідно до умов якого відбулося відступлення прав вимоги за Договором позики №128616 від 10.03.2025.

Згідно Договору факторингу сума боргу перед ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» є обґрунтованою та документально підтвердженою, що становить 23 655 грн 00 коп., з яких: сума заборгованості за основною сумою боргу 7 500 грн 00 коп.; сума заборгованості за відсотками - 14 грн 25 коп.; сума заборгованості по комісії 1 140 грн 75 коп.; сума заборгованості по штрафним санкціям 15 000 грн 00 коп.

Представник позивача зазначає, що всупереч умовам Договору позики після відступлення ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» права грошової вимоги до ОСОБА_1 , останній не виконав свого обов`язку та припинив повертати надану йому позику в строки, передбачені Договором позики.

Рух справи в суді.

Ухвалою від 22.06.2026 відкрито провадження в даній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Представник позивача в позовній заяві клопотав про проведення судового засідання за його відсутності за правилами спрощеного провадження за наявними в справі доказами.

Ухвалу суду про відкриття провадження у справі із додатками одержано відповідачем 23.06.2026, в його особистому електронному кабінеті.

У встановлений судом строк відповідачем, який належним чином повідомлений про розгляд справи в порядку спрощеного провадження, не надано відзиву на позов без поважних причин, а тому суд вирішує спір за наявними матеріалами справи, відповідно до частини 2 статті 191 ЦПК України.

Зважаючи на відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні та незначну складність спору, суд не вбачає підстав для проведення судового засідання, а тому справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін відповідно до частини 5 статті 279 ЦПК України.

Судом встановлено наступне.

На підтвердження факту отримання відповідачем кредитних коштів у спосіб та в обсязі, зазначених в позовній заяві представник позивач надав суду електронний примірник договору позики №128616 (з фіксованою диференційованою процентною ставкою) , який укладено 10 березня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «СІРОКО ФІНАНС» та ОСОБА_1 . Вказаний договір підписаний електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора mY586g.

З таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки, яка є Додатком № 1 до Договору позики №128616 (з фіксованою диференційованою процентною ставкою) від 10.03.2025 та підписана відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором mY586g, убачається, що ОСОБА_1 ознайомлений з інформацією про загальну вартість кредиту, реальну річну процентну ставку, суму процентів за користування кредитом.

Також відповідач підписав паспорт споживчого кредиту (позика з фіксованою диференційованою процентною ставкою) електронним підписом одноразовим ідентифікатором 5n4vw3, у якому зазначені основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача, інформацію щодо реальної річної процентної ставки та орієнтованої загальної вартості позики для споживача, порядок повернення позики, додаткова інформація, інші важливі правові аспекти.

На підтвердження виконання первісним кредитором ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» зобов`язань за договором позики №128616 від 10.03.2025 щодо видачі відповідачу грошових коштів у сумі 7 500,00 грн, позивачем надано копію платіжної інструкції 651e2846-ec65-4265-9b3e-19862e1553ae, деталі платежу: відправник - ТОВ «СІРОКО ФІНАНС», ЄДРПОУ - 42827134; отримувач - Євген Юношев, платіжний інструмент - НОМЕР_1 (VISA); сума транзакції - 7500.00 UAH; дата та час здійснення операції - 10.03.2025, вид операції - виплата кредиту.

Разом з тим, позивачем надано суду розрахунок заборгованості підписаний директором ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» та скріплений печаткою товариства за договором позики №128616 від 10.03.2025 за період з 10.03.2025 по 23.07.2025 за яким загальна заборгованість ОСОБА_1 станом на 23.07.2025 становить 23 655 грн 00 коп., з яких: заборгованість по тілу кредиту складає 7 500 грн 00 коп.; заборгованість по відсоткам 14 грн 25 коп.; заборгованість за пенею 15 000 грн 00 коп.; заборгованість по комісії 1140 грн 75 коп.

В підтвердження переходу права вимоги до позивача, до позовної заяви додано копію Договору факторингу №23072025 від 23.07.2025 укладеного між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СІРОКО ФІНАНС» та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОЛВЕНТІС», а також копію акту прийому-передачі Реєстру Прав Вимоги від 23.07.2025 року за Договором Факторингу №23072025, за яким клієнт передав, а фактор прийняв реєстр прав вимоги за Договором , складений за формою згідно із Додатком №1 до даного Договору кількістю боржників 2842.

Акт містить інформацію щодо загальної суми заборгованості за реєстром боржників після переходу права вимоги до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОЛВЕНТІС» в сумі 21 269 764 грн 51 коп.

Відповідно до платіжної інструкції №857 від 29.07.2025 ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОЛВЕНТІС» здійснило грошовий переказ на рахунок ТОВ «СІРОКО ФІНАНС», призначення платежу: «Оплата суми фінансування згідно Договору факторингу № 23072025 від 23.07.2025 р».

У наданому представником позивача витягу з реєстру прав вимоги до Договору факторингу №23072025 від 23.07.2025 зазначено номер кредитного договору, прізвище боржника ОСОБА_1 , ІПН боржника ОСОБА_1 та сума боргу.

Норми права які застосовує суд.

Відповідно до вимог статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін відповідно до статті 12 ЦПК України. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення усіх процесуальних прав та обовязків, передбачених законом.

За нормою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 628, 629 ЦК України).

Частинами 1, 2 ст. 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно- комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Частиною 1 ст. 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Відповідно до ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Положеннями статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За правилами статті 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

За змістом ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Згідно зі ст.ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) і до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами частини 1 статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України в постанові від 23.09.2015 у справі № 6-979цс15, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.

Відповідно до частини 1 статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до статті 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 2-383/2010 ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

За змістом ч. 3 ст.12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

У ч. 2 ст. 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Висновки суду.

10 березня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «СІРОКО ФІНАНС» та ОСОБА_1 укладено Договір позики №128616 (з фіксованою диференційованою процентною ставкою). Вказаний договір підписаний електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора mY586g. Вказаний договір має електронну форму та вважається таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України). Додаток №1 до Договору позики № 128616 від 10.03.2025 - таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит також погоджений відповідачем шляхом накладення електронного цифрового підпису за допомогою одноразового цифрового ідентифікатора mY586g.

Паспорт споживчого кредиту погоджений відповідачем шляхом накладення електронного підпису за допомогою одноразового цифрового ідентифікатора 5n4vw3.

Згідно правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати касаційного цивільного суду, викладеної у постанові від 24.06.2021 по справі № 686/19271/19 провадження № 61-9459св20, договір не є первинним обліковим документом для цілей бухобліку, а лише свідчить про наміри виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання. В той час, як первинні документи, складаються лише за фактом надання послуг. А про факт отримання та повернення коштів свідчить не договір, а банківські виписки про зарахування чи повернення грошей із поточного рахунку, а також прибуткові та видаткові касові ордери у разі внесення грошей до каси кредитора.

Аналогічний висновок викладений у Постанові Верховного Суду від 12 червня 2020 року по справі № 169/506/17 провадження № 61-37213св18.

Отже, наданий позивачем кредитний договір свідчить лише про наміри сторін здійснювати кредитні операції в майбутньому та не засвідчує факт перерахування грошових коштів на рахунок відповідача, як і факт їх отримання останнім.

При цьому слід зазначити, що лише документи первинного бухгалтерського обліку свідчать про здійснення фінансової операції, на що неодноразово наголошував Верховний Суд.

Згідно правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові №336/4796/18 від 20.05.2022 р., для стягнення боргу мало надати суду кредитний договір та розрахунок заборгованості, потрібно ще надати і докази видачі кредиту. Це може бути: меморіальний ордер, заява на видачу готівки, платіжне доручення, тощо. Такі документи повинні відповідати положенням Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Якщо кредитор не подає такі документи з позовною заявою, то суд повинен відмовити в задоволенні позову через недоведеність наявності заборгованості.

Проте, матеріали справи таких доказів не містять.

При цьому слід зазначити, що в силу принципу змагальності та диспозитивності, виключно на сторін покладено обов`язок довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень. У той час як збирання доказів не є обов`язком суду.

У Постанові Верховного Суду від 30.01.2018 у справі №161/16891/15-ц вказано, що відповідно до змісту ч. 1ст.1050 ЦК України з урахуванням ст.ст.526,527,530 ЦК України, саме кредитор має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором.

За таких обставин, позивачем не надано суду доказів того, що ОСОБА_1 згідно з умовами вищевказаного договору, було видано позику та саме в сумі заявлених позовних вимог. Визначення даної суми в договорі не свідчить про її отримання відповідачем саме в такому розмірі.

Враховуючи відсутність доказів про перерахування кредитних коштів на банківський рахунок відповідача, як це передбачено умовами кредитного договору, відсутні підстави вважати, що первісний кредитор виконав умови вищевказаного договору.

Водночас, долучені до матеріалів справи розрахунок заборгованості за Договором № 128616 від 10.03.2025 року за період з 10.03.2025 по 23.07.2025 та копія платіжної інструкції 651e2846-ec65-4265-9b3e-19862e1553ae, виданої ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНЕКСПРЕС» не можуть вважатися достатніми та належними доказами на підтвердження перерахування кредитодавцем грошових коштів на рахунок відповідача з огляду на наступне.

Статтями 77,80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Згідно з Переліком типових документів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012 №578/5до первинних документів, які фіксують факт виконання операції та служать підставою для записів у регістрах бухгалтерського обліку і у податкових документах, віднесені: касові, банківські документи; повідомлення банків; виписки банків; корінці квитанцій і касових чекових книжок.

Відповідно до пунктів 62, 63 Розділу 4 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018року №75(далі-Положення), виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Виписка з клієнтського рахунку може слугувати первинним документом, що підтверджує факт списання/зарахування коштів з/на цього/цей рахунку/рахунок клієнта, якщо вона містить такі реквізити: 1) назву документа (форми); 2) дату складання; 3) найменування клієнта/банку, прізвище, власне ім`я та по батькові (за наявності) фізичної особи; 4) зміст та обсяг операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру за кожною операцією, відображеній у виписці з рахунку клієнта; 5) особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у складанні виписки з рахунку клієнта/печатку банку.

Отже, виписка з рахунку особи, яка відповідає зазначеним вимогам та надана відповідно до вимог закону, є документом, який може бути доказом і який суду необхідно оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16.09.2020 у справі № 200/5647/18, від 25.05.2021 у справі № 554/4300/16-ц, від 26.05.2021 у справі № 204/2972/20, від 13.10.2021 у справі № 209/3046/20, від 01.06.2022 у справі № 175/35/16-ц.

Надана позивачем копія платіжної інструкції 651e2846-ec65-4265-9b3e-19862e1553ae на підтвердження виконання первісним кредитором ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» зобов`язань за договором позики №128616 від 10.03.2025 видачі відповідачу грошових коштів у сумі 7 500 грн 00 коп., яка видана ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНЕКСПРЕС», містить наступну інформацію: деталі платежу - відправник ТОВ «СІРОКО ФІНАНС»; ЄДРПОУ - 42827134; отримувач - Євген Юношев; платіжний інструмент - НОМЕР_1 (VISA); сума транзакції - 7500.00 UAH; дата та час здійснення операції - 10.03.2025, вид операції - виплата кредиту.Дані про Банк отримувача не вказані, відсутній рахунок отримувача, документ містить неповні реквізити платіжної банківської карти, окремі цифри номеру якої скриті астерисками 4028-08ХХ-ХХХХ-6978.

Відповідно до п.10 Постанови Правління НБУ «Про затвердження Положення про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий, фінансовий кредит)» від 03 листопада 2021 року №113, передбачено, що договори, умови яких передбачають безготівкове перерахування кредитодавцем коштів у рахунок кредиту на рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача, з урахуванням вимог пункту 9 розділу II цього Положення повинні містити номер такого рахунку споживача за стандартом IBAN, сформований відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку України з питань запровадження міжнародного номера рахунку, та/або номер такого особистого електронного платіжного засобу споживача.

Суд звертає увагу на те, що в самому Договорі позики №128616 від 10.03.2025 не зазначено повний номер банківської картки ОСОБА_1 для перерахунку коштів.

Станом на дату вчинення правочину, здійснення безготівкових розрахунків регулювалось відповідно до Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженої Постановою правління Національного банку України від 29 липня 2022 року №163 (далі Інструкція).

Відповідно до п.п.15 п. 6 Інструкції платіжна інструкція - розпорядження ініціатора надавачу платіжних послуг щодо виконання платіжної операції.

Відповідно до п.п.7 п. 37 Інструкції платіжна інструкція, оформлена платником в електронній або паперовій формі, повинна містити такі обов`язкові реквізити: унікальний ідентифікатор отримувача або найменування/прізвище, власне ім`я, по батькові (за наявності), код отримувача та номер його рахунку. Надана суду платіжна інструкція не містить повного номеру рахунку отримувача.

Відповідно до п.п.8 п. 37 Інструкції платіжна інструкція також має містити такий обов`язковий реквізит, як найменування надавача платіжних послуг отримувача. Надана суду платіжна інструкція цього обов`язкового реквізиту не містить.

У зв`язку з означеним суд не бере до уваги вищезазначену платіжну інструкцію, яке не відповідає вимогам Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг №163 від 29.07.2022 та не є платіжною інструкцією - розпорядженням ініціатора надавачу платіжних послуг щодо виконання платіжної операції.

У такий спосіб, платіжна інструкція 651e2846-ec65-4265-9b3e-19862e1553ae, видана ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНЕКСПРЕС», не є достовірним та достатнім доказом передачі кредитних коштів відповідачу у розумінні статті 79, 80 ЦПК України.

Клопотань про витребування судом документів від банківської установи, які б підтвердили перерахування коштів за Договором позики № 128616 від 10.03.2025, як і інформації про неможливість надання позивачем таких доказів, суду не заявлялось.

Щодо наданого позивачем розрахунку заборгованості, то слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи № 342/180/17 у постанові від 03.07.2019 зауважила, що розрахунок кредитної заборгованості, не підтверджує умови кредитування та суму заборгованості за кредитом, оскільки зазначений доказ не є підтвердженням виконаних позивачем банківських операцій та повністю залежить від волевиявлення банку.

Розрахунок заборгованості, відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» є лише похідним від первинної бухгалтерської документації та може містити відомості про господарську операцію. Проте саме банківська виписка за картковими рахунками може бути належним доказом щодо заборгованості за кредитним договором, що споживач користувався кредитною карткою, ним вносились кошти на погашення заборгованості, або ні.

Розрахунок заборгованості, на який посилається позивач, не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування коштами, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, які повністю залежать від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), а отже не є належними доказами існування боргу.

Наявність розрахунку заборгованості за кредитними договором не є достатнім для висновку про надання кредиту чи існування боргу та у заявленому позивачем розмірі, оскільки сам розрахунок є внутрішнім документом та не містить відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи видавалися кредитні кошти відповідачу.

У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Отже, позивачем не надано жодних доказів того, що первісним кредитором було перераховано кошти на рахунок відповідача, відтак, враховуючи вимоги ст. 81 ЦПК України, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, виходячи із принципів розумності та справедливості, зважаючи на те, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження своїх тверджень, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за вищезазначеним договором позику не підлягають задоволенню.

В цивільному процесі, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Обов`язок доказування покладається на сторін. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності.

Позивач всупереч частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України, не надав суду будь-яких належних доказів на підтвердження передання коштів за Договором позики № 128616 від 10.03.2025, відповідно до вимог ст. 526, 1054, 1088 ЦК України, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Щодо розподілу судових витрат, слід зазначити наступне.

Судом встановлено, що позивач ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОЛВЕНТІС» сплатило судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 2662,40 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь витрати на правничу допомогу в сумі 6000,00 грн.

Нормою частин 1,2 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України закріплено, що судовий збір покладається судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові - на позивача, тому суд вважає за необхідне покласти витрати, пов`язані із розглядом справи, витрати на професійну правничу допомогу на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 263-265, 274, 279 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОЛВЕНТІС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Договором позики №128616 від 10.03.2025 відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОЛВЕНТІС», місцезнаходження: вул. Симона Петлюри, 21/1, м. Бровари, Київська область, 07406; код ЄДРПОУ 43657029;

відповідач ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 .

Суддя І. О. Опанасюк