Решение № 138510348, 23.07.2026, Носівський районний суд Чернігівської області

Провадження номер 2/741/521/26

Єдиний унікальний номер 741/2265/25

ЗАОЧНЕ

РІШЕННЯ

іменем України

23 липня 2026 року м. Носівка

Носівський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючого судді Крупини А.О.,

з участю секретарів судового засідання Кузьменка І.С., Богдан Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

УСТАНОВИВ:

31 грудня 2025 року до Носівського районного суду Чернігівської області надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 1401440808231 від 14 січня 2024 року в розмірі 30000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 14.01.2024 між ТОВ «Фінансова компанія «Віва Капітал» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 1401440808231, відповідно до якого відповідач отримав на споживчі цілі кредитні кошти на картковий рахунок у розмірі 7500 грн. Відповідачем не виконані належним чином кредитні зобов`язання, унаслідок чого 18.10.2024 між ТОВ «ФК «Віва капітал» та ТОВ «Діджи фінанс» укладено договір факторингу № 18102024, за умовами якого позивач набув права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 1401440808231 від 14.01.2024 року в розмірі 30000 грн, з яких: заборгованість по тілу кредиту - 7500 грн, заборгованість за відсотками - 22500 грн.

Саме тому позивач просив стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 1401440808231 від 14.01.2024 в розмірі 30000 грн, 2422,40 грн судового збору та 6000 грн витрат на правничу допомогу.

Ухвалою судді Носівського районного суду Чернігівської області від 10 березня 2026 року відкрито провадження у справі, постановлено проводити розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження із повідомленням (викликом) сторін, призначено судовий розгляд справи по суті на 28 квітня 2026 року, надано відповідачеві строк для подання відзиву на позов, а позивачеві - відповіді на відзив.

Ухвалою суду від 28 квітня 2026 року розгляд справи відкладено до 23 липня 2026 року у зв`язку з першою неявкою відповідача в судове засідання.

У судове засідання представник позивача не з`явився, подав до суду заяву, у якій просив проводити судові засідання за відсутності представника позивача, задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, не заперечував проти заочного розгляду справи.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання повторно не з`явився, про дату, час та місце проведення судових засідань сповіщався належним чином шляхом надсилання судових повісток про виклик за адресою зареєстрованого місця проживання в порядку ч. ч. 7, 8 ст. 128 ЦПК України, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, про причини неявки до суду не повідомив, відзиву на позов та жодних заяв чи клопотань до суду не подав.

Відповідно до вимог ст. 44 ЦПК України учасники судового розгляду повинні добросовісно користуватися своїми правами. Тому суд вважає, що відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин.

Отже, сторони у справі на власний розсуд розпорядилися своїми правами щодо предмета спору, а тому несуть ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ними відповідних процесуальних дій (ч. 4 ст. 12 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд уважає, що неявка сторін у судове засідання жодним чином не перешкоджає розгляду справи та ухваленню рішення.

У відповідності до вимог частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Відповідно до ст. 280 Цивільного процесуального кодексу України (далі за текстом - ЦПК України) суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

За письмовою згодою позивача суд постановив 23 липня 2026 року ухвалу про заочний розгляд справи у відповідності до ст. 223 ЦПК України.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, робить нижченаведений висновок.

Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку наявним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу окремо шляхом їх всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження, суд робить нижченаведений висновок.

Судом встановлено, що 14.01.2024 між ТОВ «Фінансова компанія «Віва Капітал» та відповідачем ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту продукту «Кредитна лінія старт» № 1401440808231, відповідно до умов якого кредитодавець надає позичальнику кредит у національній валюті на умовах, передбачених договором, а позичальник зобов`язується одержати та повернути кредит, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором (п. 1.1 договору) (а. с. 20, зворот-27).

Відповідно до п. 1.2 та п. 1.3 договору сума кредитного ліміту складає 7500,00 грн., строк кредитування: 120 днів з 14.01.2024 по 13.05.2024. Позичальник зобов`язаний повернути кредит кредитодавцю 13.05.2024 або достроково.

Відповідно до п. п. 1.4, 1.4.1, 1.4.2, 1.9 договору тип процентної ставки - фіксована, дисконтна процентна ставка становить 2,25 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом, застосовується в межах строку надання кредиту, зазначеного в п. 1.3 договору, але не більше перших 20 днів користування кредитом, тобто з 1 по 20 день включно. Базова процентна ставка складає 2,5 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом, застосовується в межах строку надання кредиту, зазначеного в п. 1.3 договору, після 20 дня користування кредитом, починаючи з 21 дня користування кредитом по день повернення кредиту.

Згідно з п. 2.23 договору кредит надається шляхом здійснення переказу коштів кредитодавця в сумі 7500 грн на банківський рахунок позичальника за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) № НОМЕР_1 .

У р. 2 договору вказано порядок надання кредиту, а також зазначено про те, що клієнт в особистому кабінеті на сайті кредитодавця надає дані з метою отримання кредиту та формує заявку на отримання кредиту, після перевірки якої та у випадку її схвалення інформаційно-телекомунікаційна система генерує індивідуальну частину електронного договору, що є офертою та містить усі істотні умови.

Згода на укладення договору відбувається шляхом підписання введенням одноразового ідентифікатора, електронним підписом, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».

У п. 8 договору «Юридична адреса, реквізити та підписи сторін» вказано про його підписання ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором S5H4Z5 після ознайомлення із Правилами надання грошових коштів у кредит.

До позовної заяви стороною позивача також додано анкету-заяву на отримання кредиту ОСОБА_1 від 14.01.2024 (а. с. 20), у якій позичальник указав свої персональні дані, суму кредиту, яку бажає отримати, та реквізити платіжної картки на яку мають бути зараховані кредитні кошти, а саме № НОМЕР_1 .

Також матеріали справи містять графік платежів, який є додатком № 1 до договору про надання фінансового кредиту по продукту «Кредитна лінія старт» № 1401440808231 від 14.01.2024 року, який підписано ОСОБА_1 за допомогою одноразового ідентифікатора S5H4Z5 (а. с. 27), а також паспорт договору про надання фінансового кредиту по продукту «Кредитна лінія старт» № 1401440808231 від 14.01.2024, що містить підпис ОСОБА_1 14.01.2024 Z2Z7J8, у якому вказані основні умови кредитування та довідкова інформація щодо кредиту (а. с. 28-29).

Довідка ТОВ «ФК «Контрактовий дім» за вих. № 24369-1351214668-24122025 від 24.12.2025 гласить про успішність виконання запиту ТОВ «ФК «Віва Капітал» відповідно до договору № М1805/1 від 18.05.2023 на переказ коштів у розмірі 7500,00 грн 14.01.2024 о 13:23 на картковий рахунок № НОМЕР_1 , номер транзакції НОМЕР_2 , статус: виконано (а. с. 37).

Даними довідки про ідентифікацію, виданої ТОВ «ФК «Віва капітал» від 14.01.2024, також підтверджується те, що 14.01.2024 ОСОБА_1 ідентифікований ТОВ «ФК «Віва капітал», ОСОБА_1 на номер телефону НОМЕР_3 було 14.01.2024 о 13:22:19 було надіслано одноразовий ідентифікатор S5H4Z5 (а. с 16).

З наданого позивачем розрахунку заборгованості (а. с. 13-14), здійсненого ТОВ «ФК «Віва капітал», у ОСОБА_1 за договором кредиту № 1401440808231 від 14.01.2024, станом на 18.10.2024 наявна заборгованість в розмірі 30000 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом - 7500,00 грн, заборгованості за відсотками - 22500 грн. При цьому відсотки за кредитом нараховувалися в період з 14.01.2024 по 12.05.2024.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Ст. 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України кредитний договір - це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір за своєю юридичною природою є консенсуальним.

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції визначені частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Статтею 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» визначено, що електронна ідентифікація - це процедура використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи. При цьому ідентифікаційні дані особи - це унікальний набір даних, який дає змогу однозначно встановити фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи. А сама процедура ідентифікації особи є використанням ідентифікаційних даних особи з документів, створених на матеріальних носіях, та/або електронних даних, у результаті виконання якої забезпечується однозначне встановлення фізичної, юридичної особи або представника юридичної особи.

Ідентифікаційні дані фізичної особи підпадають під визначення персональних даних.

Статтею 2 Закону України «Про захист персональних даних» визначено, що персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Підставою для ідентифікації резидентів-громадян України є: паспорт громадянина України або тимчасове посвідчення громадянина України із штампом реєстрації місця проживання особи (відміткою про прописку).

Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19 провадження № 61-9071св20 зазначив, що електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (вебсайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Без введення особою логіна і паролю в інтернет-банкінгу (де він обслуговується), які відомі виключно останньому, здійснення його верифікації, передання ним та отримання відповідачами персональних даних від позивача з метою укладення договору, є неможливим.

У справі, що розглядається, судом установлено та підтверджено матеріалами справи, що 14.01.2024 між ТОВ «Фінансова компанія «Віва Капітал» та відповідачем ОСОБА_1 укладений договір про надання фінансового кредиту продукту «Кредитна лінія старт» № 1401440808231, відповідно до умов якого кредитодавець надає позичальнику кредит у національній валюті на умовах, передбачених договором, а позичальник зобов`язується одержати та повернути кредит, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором.

У п. 1.2 та п. 1.3 договору сторонами договору визначено суму кредитного ліміту 7500,00 грн та строк кредитування, який становить 120 днів з 14.01.2024 до 13.05.2024. У п. п. 1.4, 1.4.1, 1.4.2, 1.9 договору визначено тип процентної ставки, розміри дисконтної та базової процентних ставок, які становлять 2,25 % та 2,5 %, відповідно, умови їх застосування. У п. 2.23 договору визначено порядок надання кредитних коштів шляхом переказу коштів на банківський рахунок позичальника за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) № НОМЕР_1 .

Крім того, до матеріалів справи позивач долучив анкету-заяву ОСОБА_1 на отримання кредиту від 14.01.2024, у якій відповідач вказав свої персональні дані, суму кредиту, яку бажає отримати, та реквізити платіжної картки для зарахування кредитних коштів, а саме № НОМЕР_1 .

У заявці на отримання грошових коштів у кредит зазначено інформацію про позичальника, зокрема його паспортні дані, адресу, контактні номери телефонів та номер карти, адресу електронної пошти. Анкета-заява підписана електронним підписом одноразовим ідентифікатором S5H4Z5.

Також позивач надав суду паспорт кредиту до договору № 1401440808231 від 14.01.2024, у якому вказані основні умови кредитування та довідкова інформація щодо кредиту. Договір № 1401440808231 від 14.01.2024, паспорт до кредитного договору також підписані відповідачем за допомогою одноразових ідентифікаторів.

У матеріалах справи відсутні докази того, що надання персональних даних здійснено не ОСОБА_1 , а іншою особою, що телефонний номер, з використанням якого здійснювалося підписання електронним підписом з одноразовим ідентифікатором договору, останньому не належить.

Як вбачається з матеріалів справи, договір між сторонами укладено в електронному вигляді із застосуванням електронного підпису. Електронний кредитний договір ОСОБА_1 підписав шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором S5H4Z5.

Підписавши вказаний договір, відповідач добровільно погодився на визначені у ньому умови кредитування, взяв на себе відповідні зобов`язання.

На виконання умов договору позивач виконав взяті на себе зобов`язання та здійснив переказ коштів на картковий рахунок відповідача.

Довідкою про ідентифікацію підтверджується, що ОСОБА_1 були перераховані кредитні кошти у сумі 7500,00 грн 14.01.2024 о 13:22:19 на картковий рахунок № НОМЕР_1 .

Матеріали справи також містять інформацію ТОВ «Фінансова компанія «Контрактовий дім» №24369-1351214668-24122025 від 24.12.2025 про підтвердження успішності транзакції 1351214668 14.01.2024 о 13:23 з переказу ТОВ «ФК «Віва Капітал» грошових коштів у розмірі 7500 грн на номер картки НОМЕР_1 , зазначений ОСОБА_1 при укладенні кредитного договору.

При цьому, стороною відповідача не надано суду доказів на спростування обставин щодо укладення відповідачем кредитного договору, а також того, що відповідна банківська картка йому не належить (постанова Верховного Суду від 14.06.2022 у справі №757/40395/20), як не надано й виписки з карткового рахунку відповідача про неотримання зазначених коштів.

Отже, у справі наявні належні та допустимі докази на підтвердження факту укладення кредитного договору та фактів перерахування позивачем та отримання відповідачем кредитних коштів у сумі 7500 грн.

Тобто свої зобов`язання за вказаним договором позивач виконав та надав ОСОБА_1 кредитні кошти на споживчі цілі у розмірі 7500 грн, які були зараховані на банківську карту НОМЕР_1 , зазначену ОСОБА_1 у заявці на отримання кредиту. Однак відповідач порушив умови договору й у передбачені договором строки кредит не повернув та відсотки не сплатив.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості у ОСОБА_1 наявна заборгованість в розмірі 30000 грн, з яких: 7500 грн - заборгованість з тіла кредиту, 22500 грн - заборгованість з відсотків. При цьому, судом встановлено, що відсотки за договором кредиту нараховувалися за період з 14 січня 2024 року по 12 травня 2024 року, тобто в межах строку кредитування (120 днів), відповідно до відсоткових ставок, передбачених п. 1.4.1 та п. 1.4.2 договору.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підставі викладених норм, суд оцінює усі наявні у справі докази у їх сукупності і взаємозв`язку та на підставі внутрішнього переконання, приймає рішення про наявність чи відсутність обставин, що мають значення для справи, тобто оцінює не лише сам по собі розрахунок, а й інші наявні докази, що свідчать про наявність чи відсутність обставини отримання ОСОБА_1 кредитних коштів на його картковий рахунок.

Проаналізувавши всі вищеописані письмові докази, а саме: кредитний договір з додатками, довідку про ідентифікацію, довідку ТОВ «ФК «Контрактовий дім», суд уважає вказаний розрахунок заборгованості за кредитним договором № 1401440808231 від 14.01.2024 належним та допустимим доказом наявності заборгованості за тілом кредиту і відсотками, оскільки він відповідає умовам кредитного договору, підтверджується повідомленням ТОВ «ФК «Контрактовий дім» про здійснення перерахування кредиту в розмірі 7500 грн на картковий рахунок ОСОБА_1 .

ОСОБА_1 указані обставини не спростовані і не надано виписки з його карткового рахунку про неотримання ним зазначених коштів, або доказів неналежності йому картки із зазначеним номером.

Ураховуючи вищенаведене, суд уважає доведеним факт отримання ОСОБА_1 кредитних коштів.

У постанові Верховного Суду від 08.07.2020 року по справі № 754/17518/15-ц, № 61-17132св18 вказано, що у ст. 629 Цивільного кодексу України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Аналогічний висновок зроблений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі No 355/385/1.

Відповідно до принципу обов`язковості договору, закріпленого у статті 629 ЦК України, сторони зобов`язані виконувати взяті на себе договірні зобов`язання. З урахуванням стандарту доказування «баланс ймовірностей», застосованого у практиці Верховного Суду, наявні у справі докази у своїй сукупності підтверджують як отримання відповідачем кредитних коштів, так і існування у нього заборгованості за кредитним договором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010 зазначено, що ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину: вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 512 ЦК України визначені підстави заміни кредитора у зобов`язанні. За однією з таких підстав кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передавання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора в зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора в зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Частиною 2 статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

За змістом наведених положень закону боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Матеріалами справи також підтверджується, що 18 жовтня 2024 року між ТОВ «ФК «Віва капітал» та ТОВ «Діджи фінанс» було укладено договір факторингу № 18102024 (а. с. 30-33). Згідно з вищевказаним договором та у відповідності до ст. 512 ЦК України ТОВ «Діджи фінанс» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги стосовно осіб, які були боржниками ТОВ «ФК «Віва капітал», у тому числі і до ОСОБА_1 за кредитним договором № 1401440808231 від 14.01.2024 на суму 30000 грн, що підтверджується копією відповідного договору факторингу (а. с. 30-33), копією платіжної інструкції № 10386 від 18 жовтня 2024 року про оплату за відступлення права вимоги згідно з договором факторингу № 18102024 від 18.10.2024 р. (а. с. 39), копією витягу з реєстру боржників до договору факторингу № 18102024 від 18.10.2024 (а. с. 12), копією акта приймання-передачі реєстру прав вимог за договором факторингу № 18102024 від 18.10.2024 (а. с 9).

Суд уважає, що позивачем ТОВ «Діджи фінанс» надано належні та допустимі докази на підтвердження права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 1401440808231 від 14.01.2024.

15 серпня 2025 року відповідачеві позивачем було надіслано письмову досудову вимогу про погашення кредитної заборгованості за договором № 1401440808231 від 14.01.2024 на суму 30000 грн (а. с. 40).

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Оскільки суд встановив, що між сторонами було укладено письмовий правочин за допомогою електронного засобу зв`язку; договір підписаний його сторонами з використанням одноразового ідентифікатора, який став законною підставою на вчинення передбачених цим документом дій; ТОВ «ФК «Віва Капітал» свої зобов`язання перед відповідачем за кредитним договором виконало, надавши кредит в сумі 7500,00 грн шляхом перерахування кредитних коштів на платіжну картку, тобто між сторонами були здійснені всі необхідні дії задля виникнення, припинення або зміни цивільних прав та обов`язків; доказів визнання кредитного договору недійсним до матеріалів справи не надано, як і не надано доказів повернення відповідачем коштів у повному обсязі, то є всі підстави для стягнення із відповідача на користь позивача тіла кредиту в сумі 7500 грн та відсотків за користування кредитом.

Однак, вирішуючи вимогу про стягнення відсотків за користування кредитом, суд не погоджується із розміром відсотків, нарахованих позивачем, оскільки 24 грудня 2023 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», яким, зокрема, було доповнено статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» новими частинами.

Так, частиною п`ятою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» № 1734-VIII передбачено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Указана норма законодавства була введена в дію Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року № 498-IX та набрала чинності 24 грудня 2023 року.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Оскільки кредитний договір № 1401440808231 укладений між сторонами 14 січня 2024 року, тобто після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року №3498-IX, яким внесено зміни до Закону України «Про споживче кредитування» (в частині обмеження розміру денної процентної ставки), то він повинен був ураховувати положення чинного на момент укладення договору законодавства щодо максимального розміру денної процентної ставки, яка не може перевищувати 1 %. А тому відповідні умови договору щодо нарахування процентів у розмірі 2,25 % та 2,5 % в день, є нікчемними, оскільки відсоткова ставка, встановлена законом, який регулює спірні правовідносини між сторонами, не може бути збільшена умовами договору. Тому суд вважає за необхідне навести власний розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за відсотками, ураховуючи умови договору та норми чинного на час виникнення правовідносин законодавства, які встановлюють максимальний розмір денної процентної ставки, яка не може перевищувати 1 %.

Таким чином, виходячи із суми кредиту в розмірі 7500,00 грн, процентної ставки у розмірі 1 % за 1 день користування кредитом та строку кредитування тривалістю 120 днів, заборгованість відповідача по відсотках становить 9000 грн (7500,00 грн * 1%*120 днів).

Отже, ураховуючи законодавчі обмеження по розміру денної процентної ставки, суд уважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту - 7500 грн та заборгованість за відсотками - 9000 грн, а всього 16500 грн.

За таких обставин поданий ТОВ «Діджи фінанс» позов підлягає частковому задоволенню, а з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість за кредитним договором № 1401440808231 від 14.01.2024 у розмірі 16500 грн, з яких: 7500,00 грн заборгованості по тілу кредиту, 9000,00 грн заборгованості за відсотками.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на результат розгляду справи суд відповідно до вимог статті 141 ЦПК України покладає на відповідача сплачений позивачем судовий збір відповідно до задоволеної частини позовних вимог.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір у сумі 1332,32 грн пропорційно до задоволеної частини вимог (позов задоволено на 55 %).

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. ч. 2, 6 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе винятково на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (див. постанову Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19).

Із матеріалів справи встановлено, що професійну правничу допомогу у цій справі позивачу надавала адвокат Лівак І.М. на підставі договору № 42649746 про надання правової допомоги від 01.01.2025 (а. с. 17-19), а також додаткової угоди № 1401440808231 від 17 листопада 2025 року до договору № 42649746 про надання правової допомоги від 01 січня 2025 року (а. с. 36).

Згідно з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом Лівак М.І., необхідних для надання правничої (правової) допомоги за позовом ТОВ «Діджи фінанс» щодо стягнення кредитної заборгованості (а. с. 15), а також актом про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг) відповідно до договору про надання правової допомоги № 42649746 від 01.01.2025 року адвокатом виконано такі роботи (послуги): правовий аналіз обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій (консультацій) щодо захисту інтересів ТОВ «Діджи фінанс» - 1,5 год, загальна вартість - 2250 грн; складання позовної заяви про стягнення кредитної заборгованості - 3 год, загальна вартість - 3000 грн, формування додатків до позовної заяви - 1 год, загальна вартість - 750 грн. Вартість наданих послуг становить 6000 гривень (а. с. 10).

Суд уважає, що заявлена позивачем сума на відшкодування витрат на правову допомогу у розмірі 6000 гривень є співмірною зі складністю справи та значенням справи для сторін.

З урахуванням викладеного, ураховуючи, що поданий ТОВ «Діджи фінанс» позов суд задовольняє частково (на 55 %), із відповідача на користь позивача слід стягнути понесені останнім витрати на правову допомогу пропорційно до задоволеної частини позовних вимог у розмірі 3300 грн.

На підставі 525, 526, 599, 610, 615, 625, 626, 628, 638, 641, 644, 1054 ЦК України, Закону України «Про електронну комерцію» та керуючись ст. ст. 12,13,76,81,89,141,247,258,259,263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс», ЄДРПОУ 42649746, заборгованість за договором про надання фінансового кредиту № 1401440808231 від 14 січня 2024 року в розмірі 16500 (шістнадцять тисяч п`ятсот) гривень 00 коп, з яких: 7500 гривень - заборгованість за тілом кредиту, 9000 гривень - заборгованість за відсотками.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс», ЄДРПОУ 42649746, судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1332 (одна тисяча триста тридцять дві) гривні 32 копійки та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3300 (три тисячі триста) гривень 00 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивачем на рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Чернігівського апеляційного суду протягом 30-ти днів з дня проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Учасники справи:

позивач: товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс», ЄДРПОУ 42649746, місцезнаходження: Київська область, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1;

відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення складено 23 липня 2026 року.

Суддя Анатолій КРУПИНА