Решение № 138507713, 27.07.2026, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

27 липня 2026 року м. Ужгород№ 260/832/26 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ващиліна Р.О., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Керівника Хустської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Департаменту культури Закарпатської обласної державної адміністрації до Іршавської міської ради Закарпатської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

Керівник Хустської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Департаменту культури Закарпатської обласної державної адміністрації звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Іршавської міської ради Закарпатської області, в якому просить: 1) визнати протиправною бездіяльність Іршавської міської ради Закарпатської області щодо неукладення охоронного договору з Департаментом культури Закарпатської обласної державної адміністрації щодо пам`ятки археології національного значення - Городище, ІХ століття до нашої ери - IV століття; 2) зобов`язати Іршавську міську раду Закарпатської області укласти з Департаментом культури Закарпатської обласної державної адміністрації охоронний договір на пам`ятку археології національного значення - Городище, ІХ століття до нашої ери - IV століття на умовах і в порядку, визначеними постановою Кабінету Міністрів України № 1768 від 28.12.2001.

Заявлені позовні вимоги обґрунтовує тим, що Хустською окружною прокуратурою встановлено, що Іршавська міська рада не уклала охоронний договір з Департаментом культури Закарпатської обласної державної адміністрації на розташовану на її території пам`ятку археології національного значення Городище ІХ століття до н.е. ІV ст. н.е., що суперечить вимогам ст. 23 Закону України «Про охорону культурної спадщини».

10 березня 2026 року відповідач подав через особистий електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд» відзив на позов, в якому проти заявлених позовних вимог заперечує. Так, вважає, що орган місцевого самоврядування може бути стороною охоронного договору на пам`ятку археології лише за умови делегування йому таких повноважень державою. Сам факт віднесення земельної ділянки до комунальної власності не наділяє орган місцевого самоврядування статусом власника пам`ятки археології та не створює для нього обов`язку укладати охоронний договір, оскільки пам`ятка археології залишається державною власністю незалежно від форми власності на земельну ділянку. Вважає, що обов`язок укладення охоронного договору визначається не формою власності на земельну ділянку, а правовим статусом власника пам`ятки археології. На думку відповідача, звертаючись із позовом до суду прокурор дійшов хибного висновку про належність земельної ділянки, на якій розташоване Городище, ІХ століття до н.е. IV століття до комунальної власності, оскільки не врахував спеціального правового режиму земель, на яких розміщена пам`ятка археології. Так, в даному випадку, охоронний договір повинен укласти уповноважений держаний орган, а не Іршавська міська рада.

16 березня 2026 року прокурор подав через особистий електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд» відповідь на відзив, в якій з доводами відповідача не погоджується. Так, вважає, що оскільки земельна ділянка, на якій розташована спірна пам`ятка археології, не сформована, така, відповідно до норм Земельного кодексу України, переходить у комунальну власність. А тому, якщо пам`ятка розташована на землях, які ще не передані у власність чи користування, відповідальність за її збереження несе орган місцевого самоврядування за територіальною належністю. Зауважує, що законодавчі норми імперативно покладає на органи місцевого самоврядування повноваження щодо забезпечення захисту об`єктів культурної спадщини від загрози знищення, руйнування або пошкодження.

17 березня 2026 року Департамент культури Закарпатської обласної державної адміністрації подав до суду відповідь на відзив №01-12/457 від 16.03.2026, в якій зазначив, що охоронний договір на пам`ятку археології чи її частину укладається власником (користувачем) земельної ділянки, на якій розташована пам`ятка археології, з відповідним органом охорони культурної спадщини. Звертає увагу суду на відсутність доказів передачі відповідачем спірної земельної ділянки з комунальної у державну власність. Більше того, така земельна ділянка наразі не сформована, кадастровий номер їй не присвоєно. Тому з урахуванням абз. 10 п. 24 Розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України, спірна земельна ділянка перейшла у комунальну власність.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що на території Іршавської об`єднаної територіальної громади розташована пам`ятка археології національного значення Городище ІХ століття до н.е. ІV ст. н.е.

Рішенням Виконавчого комітету Закарпатської обласної ради народних депутатів трудящих №12 від 16.01.1970 «Про затвердження списку пам`ятників археології, історії і культури в Закарпатській області» даний об`єкт культури включений до пам`ятників археології Закарпатської області (порядковий номер 224 згідно з додатком до згаданого рішення).

На підставі постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення об`єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України» №928 від 03.09.2009 відомості щодо пам`ятки археології «Городище ІХ століття до н.е. ІV ст.» внесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, як об`єкт культурної спадщини національного значення, та взято під охорону із присвоєнням охоронного номеру 070009-Н.

В ході вивчення стану додержання вимог законодавства в сфері охорони та збереження об`єктів культурної спадщини 30 жовтня 2025 року Хустська окружна прокуратура Закарпатської області звернулася до Департаменту культури Закарпатської обласної державної адміністрації (далі Департамент) із запитом №07.54/2-5885ВИХ-25, в якому просила надати інформацію щодо укладення охоронного зобов`язання на пам`ятку археології національного значення Городище ІХ століття до н.е. ІV ст. н.е.

Листом №01-12/1626 від 27.11.2025 Департамент повідомив, що виконавчий комітет Іршавської міської ради не надсилав звернень про укладення охоронного договору на зазначений у запиті об`єкт.

18 листопада 2025 року Хустська окружна прокуратура звернулася до Іршавської міської ради в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» із запитом №07.54/2-6225ВИХ-25, в якому просила надати інформацію про вжиті заходи щодо укладення охоронного зобов`язання на пам`ятку археології національного значення Городище ІХ століття до н.е. ІV ст. н.е. та звернень до Департаменту щодо його укладення на умовах і в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України №1768 від 28.12.2001.

У відповідь на вищезазначений запит Іршавська міська рада повідомила, що у зв`язку з відсутністю у розпорядженні міської ради інформації та правовстановлюючих документів на зазначену пам`ятку археології та щодо конкретного місця її розташування, міська рада звернулася до Департаменту з метою отримання необхідної інформації. При цьому зазначила, що про вжиті заходи буде повідомлено додатково.

Разом з тим, в подальшому будь-які відомості з приводу зазначеного у запиті питання Іршавська міська рада Хустській окружній прокуратурі не надсилала.

Вважаючи бездіяльність Іршавської міської ради щодо не укладення охоронного договору на спірну пам`ятку археології такою, яка порушує вимоги законодавства у сфері охорони культурної спадщини, створює загрозу неналежного забезпечення режиму її охорони та порушує інтереси держави щодо її збереження, прокурор звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 54 Конституції України, культурна спадщина охороняється законом.

Стаття 1 Закону України від 18 березня 2004 року №1626-IV «Про охорону археологічної спадщини» (далі - Закон №1626) визначає об`єкт археологічної спадщини - місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їх частини, пов`язані з ними території чи водні об`єкти, створені людиною, незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінності з археологічного, антропологічного та етнографічного погляду і повністю або частково зберегли свою автентичність.

Пам`ятка археології - археологічний об`єкт національного або місцевого значення, занесений до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулює Закон України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 №1805-III (далі Закон №1805).

Об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, у межах її територіального моря та прилеглої зони, охороняються державою.

Охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 1 Закону №1805, культурна спадщина - сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об`єктів культурної спадщини; об`єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність; нерухомий об`єкт культурної спадщини - об`єкт культурної спадщини, який не може бути перенесений на інше місце без втрати його цінності з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду та збереження своєї автентичності; пам`ятка культурної спадщини (далі - пам`ятка) - об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України; охорона культурної спадщини - система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об`єктів культурної спадщини; виявлення об`єкта культурної спадщини - сукупність науково-дослідних, пошукових заходів з метою визначення наявності та культурної цінності об`єкта культурної спадщини; щойно виявлений об`єкт культурної спадщини - об`єкт культурної спадщини, який занесено до Переліку об`єктів культурної спадщини відповідно до цього Закону.

Згідно з п. 17 ч. 1 ст. 6 Закону №1805, до повноважень органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції належить зокрема укладення охоронних договорів на пам`ятки.

В свою чергу відповідно до п. 11 ч. 2 вищезазначеної статті, до повноважень районних державних адміністрацій, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради відповідно до їх компетенції у сфері охорони культурної спадщини належить укладення охоронних договорів на пам`ятки в межах повноважень, делегованих органом охорони культурної спадщини вищого рівня відповідно до закону.

Частиною 1 ст. 13 Закону №1805 врегульовано, що об`єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України (далі - Реєстр) за категоріями національного та місцевого значення пам`ятки. Порядок визначення категорій пам`яток встановлюється Кабінетом Міністрів України. Із занесенням до Реєстру на об`єкт культурної спадщини, на всі його складові елементи, що становлять предмет його охорони, поширюється правовий статус пам`ятки.

За змістом п. «а» ч. 1 ст. 14 Закону №1805 занесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру та внесення змін до нього (вилучення з Реєстру, зміна категорії пам`ятки) провадяться відповідно до категорії пам`ятки національного значення постановою Кабінету Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини протягом одного року з дня одержання подання.

Статтею 23 Закону №1805 передбачено, що усі власники пам`яток, щойно виявлених об`єктів культурної спадщини чи їх частин або уповноважені ними органи (особи) незалежно від форм власності на ці об`єкти зобов`язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір.

При передачі пам`ятки, щойно виявленого об`єкта культурної спадщини чи її (його) частини у володіння, користування чи управління іншій особі істотною умовою договору про таку передачу є забезпечення особою, якій передається пам`ятка, щойно виявлений об`єкт культурної спадщини чи її (його) частина, збереження пам`ятки, щойно виявленого об`єкта культурної спадщини чи її (його) частини відповідно до вимог цього Закону та умов охоронного договору, укладеного власником або уповноваженим ним органом (особою) з відповідним органом охорони культурної спадщини.

Основним завданням охоронного договору є встановлення режиму використання пам`ятки культурної спадщини чи її частини, у тому числі території, на якій вона розташована, видів і термінів виконання реставраційних, консерваційних, ремонтних робіт, робіт з упорядження її території, інших пам`яткоохоронних заходів, необхідність яких визначається відповідним органом охорони культурної спадщини.

Тобто саме такий договір є першочерговим документом, що встановлює гарантії збереження індивідуально визначеної пам`ятки культурної спадщини, що враховує її цінність, особливості та стан.

Важливим елементом охоронного договору, який підтверджує його публічно-правову природу, є предмет пам`ятка архітектури, правовий режим якої відрізняється від інших матеріальних об`єктів.

Особливий предмет охоронного договору обумовлює спеціальний суб`єктний склад.

Так, охоронний договір є актом за участю суб`єкта владних повноважень та співвласника пам`ятки культурної спадщини, має форму договору, визначає взаємні права та обов`язки його учасників у публічно-правовій сфері (реалізація державного управління охороною культурної спадщини) і укладається на підставі статті 23 Закону №1805. Укладання такого договору відбувається замість видання індивідуального акта органу охорони культурної спадщини, яким покладається на власника зобов`язання щодо забезпечення збереження пам`ятки, щойно виявленого об`єкта культурної спадщини чи її (його) частини.

Укладання охоронних договорів має імперативний характер та спрямоване на реалізацію державної політики у сфері охорони культурної спадщини. Такими договорами не вирішується питання власності на об`єкт культурної спадщини, а встановлюється режим використання пам`яток та відповідальність за порушення такого режиму, види і терміни виконання реставраційних, консерваційних, ремонтних робіт, робіт з упорядження її території, інших пам`яткоохоронних заходів, необхідність яких визначається відповідним органом охорони культурної спадщини.

Порядок укладання охоронних договорів та їхні типові форми затверджуються Кабінетом Міністрів України (ч. 3 ст. 23 Закону №1805-III).

Відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини» Кабінет Міністрів України постановою від 28.12.2001 №1768 затвердив Порядок укладення охоронних договорів на пам`ятки культурної спадщини (далі - Порядок №1768).

Пунктами 1, 2 Порядку №1768 визначено, що охоронний договір встановлює режим використання пам`ятки культурної спадщини (далі - пам`ятка) чи її частини, у тому числі території, на якій вона розташована.

Власник пам`ятки чи її частини або уповноважений ним орган (особа) зобов`язаний не пізніше ніж через один місяць з моменту отримання пам`ятки чи її частини у власність або у користування укласти охоронний договір з відповідним органом охорони культурної спадщини.

В охоронному договорі, складеному за зразком згідно з додатком, зазначаються особливості режиму використання пам`ятки культурної спадщини, види і терміни виконання реставраційних, консерваційних, ремонтних робіт, робіт з упорядження її території, інших пам`яткоохоронних заходів, необхідність яких визначається відповідним органом охорони культурної спадщини.

Відповідно до пункту 6 Порядку №1768 до охоронного договору додаються: 1) акт технічного стану пам`ятки культурної спадщини (форма якого затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини) на момент укладення охоронного договору. Для ансамблів (комплексів) складається окремий акт на кожний їх об`єкт. Акт технічного стану поновлюється не рідше ніж раз на 5 років. Якщо стан пам`ятки культурної спадщини значно змінився (після проведення ремонтних, реставраційних та інших робіт чи внаслідок дії чинників, що призвели до руйнування або пошкодження), - у п`ятиденний термін після його зміни; 2) опис культурних цінностей і предметів, які належать до пам`ятки культурної спадщини, знаходяться на її території чи пов`язані з нею і становлять історичну, наукову, художню цінність, з визначенням місця і умов зберігання та використання; 3) план поверхів пам`яток-будівель і споруд (у масштабі 1:100); 4) план інженерних комунікацій та зовнішніх мереж (за наявності); 5) генеральний план земельної ділянки, на якій розташована пам`ятка культурної спадщини (у масштабі 1:50, 1:100, 1:500, 1:1000 або 1:2000); 6) паспорт пам`ятки культурної спадщини.

Вищезгадані положення законодавства встановлюють строк в один місяць для укладення власником пам`ятки культурної спадщини або уповноваженим ним органом (особою) охоронного договору з відповідним органом охорони культурної спадщини.

Цей строк встановлюється або з моменту отримання такого об`єкту у власність чи у користування, або, якщо статус щойно виявленого об`єкта культурної спадщини надано пізніше, - з дня отримання власником повідомлення уповноваженого органу про набуття правового статусу щойно виявленого об`єкта.

Отже, саме юридичні або фізичні особи, у власності або користуванні яких перебувають об`єкти культурної спадщини чи їх частини, зобов`язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір встановленого зразка, до якого мають бути додані додаткові документи.

Вказане узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 18 лютого 2026 року у справі №620/13801/21.

Заявлені позовні вимоги прокурор обґрунтовує тим, що Іршавська міська рада в силу абз. 10 п. 24 Розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України є власником земельної ділянки, на якій розташована спірна пам`ятка археології, тому зобов`язана укласти охоронний договір з Департаментом.

Однак суд не може погодитися з такою аргументацією з огляду на наступне.

Норми ст. 17 Закону №1805 визначають суб`єктів права власності на пам`ятки. Так, зокрема, такими передбачено, що пам`ятка, крім пам`ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб`єкти права власності на пам`ятку визначаються згідно із законом.

Усі пам`ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов`язані з ними рухомі предмети, є державною власністю. Такі рухомі предмети підлягають віднесенню до державної частини Музейного фонду України, обліку та збереженню у порядку, визначеному законодавством.

У документі, який посвідчує право власності на пам`ятку, обов`язково вказуються категорія пам`ятки, дата і номер рішення про її державну реєстрацію.

Землі, на яких розташовані пам`ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам`ятки археології - поля давніх битв.

Відповідно до абзаців 9 та 10 пункту 24 Розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України, земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

Принцип lex specialis derogat legi generali означає, що спеціальні норми мають перевагу над загальними нормами при регулюванні одних і тих самих правовідносин.

Суд зазначає, що положення статті 17 Закону №1805 є спеціальними щодо правового режиму пам`яток археології та земель під ними, тоді як абзац 10 пункту 24 Розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України встановлює загальне правило переходу несформованих земельних ділянок у комунальну власність.

Отже, земельна ділянка, на якій розташована пам`ятка археології, за загальним правилом є державною власністю.

Окрім того, в абзаці 1 пункту 24 Розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України визначено, що з дня набрання чинності цим пунктом (27 травня 2021 року) землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, зазначених у пунктах а) - е).

До таких земель, які після 27 травня 2021 року залишаються у державній власності, належать, зокрема землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення (пункт в) абзацу 1 пункту 24 Розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України).

Зазначене в абзаці 10 пункту 24 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України правило про перехід несформованих земельних ділянок у комунальну власність не охоплює земель історико-культурного призначення, правовий режим яких регулюється ст. 17 Закону №1805 як спеціальною нормою, з урахуванням змісту абзацу 1 пункту 24 Розділу Х «Перехідні положення» ЗК України.

Тобто, несформовані земельні ділянки під такими об`єктами не могли автоматично перейти у комунальну власність територіальних громад після 27 травня 2021 року.

Тлумачення норм Земельного кодексу України та Закону №1805 свідчить про те, що законодавець виключив землі історико-культурного призначення з-під дії загального правила про перехід несформованих земельних ділянок у комунальну власність. Зазначене узгоджується з конституційним принципом охорони культурної спадщини державою (стаття 54 Конституції України) та необхідністю збереження цілісного державного контролю над об`єктами національного культурного надбання.

Суд вважає помилковим фактичне ототожнення прокурором понять «власник земельної ділянки» та «власник пам`ятки археології». Зазначені об`єкти права власності мають різні правові режими: земельна ділянка, на якій розміщена пам`ятка археології може перебувати у комунальній чи приватній власності лише як виняток (поля давніх битв), тоді як пам`ятка археології завжди є державною власністю. Неправильне ототожнення власника земельної ділянки та власника пам`ятки археології призводить до безпідставного визначення суб`єкта, на якого покладається обов`язок укладення охоронного договору.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12 березня 2024 року у справі №927/1206/21, пам`ятки археології нерозривно пов`язані з земельними ділянками, на яких вони розташовані, оскільки знаходяться безпосередньо у глибині земної поверхні; правовий режим земельної ділянки, на якій розташована пам`ятка археології, не має відрізнятися від правового режиму самої пам`ятки, яка згідно із Законом №1805 не може перебувати в приватній чи комунальній власності.

Суд зазначає, що відмінність у фактичних обставин зазначеної справи не впливає на застосування фундаментального правового принципу єдності правового режиму пам`ятки археології та земельної ділянки під нею.

Верховний Суд неодноразово у своїй практиці також наголошував, що відчуження з державної власності земельної ділянки, на якій розташовані пам`ятки археології, фактично унеможливлює здійснення державою права користування та розпорядження цими пам`ятками археології, у зв`язку з невіддільністю пам`ятки археології від земельної ділянки, на якій вона розташована (постанови Верховного Суду від 18 червня 2024 року у справі №922/1976/22, від 05 березня 2025 року у справі №902/546/24, від 16 вересня 2025 року у справі №420/8947/24).

Стаття 23 Закону №1805 визначає, що усі власники пам`яток, щойно виявлених об`єктів культурної спадщини чи їх частин або уповноважені ними органи (особи) незалежно від форм власності на ці об`єкти зобов`язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір. Тобто, обов`язок укласти охоронний договір виникає лише у власника пам`ятки археології, який може не співпадати з власником чи користувачем земельної ділянки, на якій розміщена пам`ятка археології. Якщо пам`ятка археології перебуває та може перебувати виключно у державній власності (не належить до полів давніх битв), то укладення охоронного договору здійснюється уповноваженим державним органом від імені держави, незалежно від того, хто є власником чи користувачем земельної ділянки.

В свою чергу виконавчий орган сільської, селищної, міської ради відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 6 Закону №1805 може укладати охоронні договори на пам`ятки в межах повноважень, делегованих органом охорони культурної спадщини вищого рівня відповідно до закону. Тобто, орган місцевого самоврядування (його виконавчий орган) може бути стороною охоронного договору на пам`ятку археології лише за умови делегування йому таких повноважень державою (органом державної влади).

Суд встановив, що спір в цій адміністративній справі стосується зобов`язання відповідача органу місцевого самоврядування укласти охоронний договір саме на пам`ятку археології «Голодище, Городище ІХ століття до н.е. ІV ст.». З огляду на це суд вважає, що Іршавська міська рада не є належним суб`єктом для укладення охоронного договору на такий об`єкт, оскільки останній, як пам`ятка археології національного значення, перебуває у виключній державній власності.

Отже, дослідивши вищенаведені обставини справи крізь призму законодавчих актів, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Суд не вирішує питання розподілу судових витрат у зв`язку з відмовою у задоволенні позову.

Керуючись ст. 241, 243, 255, 257, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні позову Керівника Хустської окружної прокуратури (місцезнаходження6 вул. 900-річчя Хуста, буд. 16, м. Хуст, Закарпатська область, 90400) в інтересах держави в особі Департаменту культури Закарпатської обласної державної адміністрації (місцезнаходження: пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88008, код ЄДРПОУ 44361754) до Іршавської міської ради Закарпатської області (місцезнаходження: пл. Народна, буд. 2, м. Іршава, Хустський район, Закарпатська область, 90100, код ЄДРПОУ 35443553) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

СуддяР.О. Ващилін