Решение № 138501274, 27.07.2026, Господарський суд Кіровоградської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. В`ячеслава Чорновола, 29/32, м. Кропивницький, 25006,

тел. (0522) 30-10-22, 30-10-23, код ЄДРПОУ 03499951,

e-mail: inbox@kr.arbitr.gov.ua, web: http://kr.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2026 рокуСправа № 912/1423/26

Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Кузьміної Б.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу № 912/1423/26

за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОСПІЛКА" (20644, Черкаська область, Звенигородський район, с. Соболівка, вул. Центральна, буд. 3)

до відповідача Фермерського господарства Ковалевського Віталія Івановича (27634, Кіровоградська область, Кропивницький район, м. Миколаївка, вул. Шевченка, 68)

про стягнення 470 347,23 грн,

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Кіровоградської області надійшла позовна заява Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОСПІЛКА" до Фермерського господарства Ковалевського Віталія Івановича про стягнення 470 347,23 грн, з яких 358 445,11 грн - основний борг, 48 484,78 грн - 15% річних за користування товарним кредитом, 4 154,04 грн - 3% річних, 17 506,90 грн - інфляційні втрати, 41 756,40 грн - пеня, з покладенням на відповідача судових витрат.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки № 12 від 27.01.2025 в частині оплати поставленого товару.

Ухвалою від 10.06.2026 (після усунення позивачем недоліків позовної заяви) суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі № 912/1423/26; постановив справу № 912/1423/26 розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними матеріалами; розпочати розгляд справи по суті в порядку спрощеного позовного провадження через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі.

26.06.2026 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач порти позовних вимог частково заперечує та просить відмовити в задоволенні позовних вимог у частині стягнення 48 484,78 грн плати за користування товарним кредитом у розмірі 15 % річних, 4 154,04 грн трьох процентів річних, 17 506,90 грн інфляційних втрат, 41 756,40 грн пені. У разі якщо суд дійде висновку про наявність правових підстав для застосування до відповідача відповідальності у виді пені, відповідач просить застосувати положення частини третьої статті 551 ЦК України та зменшити її розмір до 2 000 грн.

У відзиві відповідач не заперечує факт укладення між сторонами договору поставки, здійснення позивачем поставки товару за видатковою накладною № 28, а також факт часткового виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань за договором. Відповідач вважає, що вимоги позивача про одночасне стягнення 15% річних та 3% річних не є належним чином обґрунтованими та потребують критичної оцінки суду, з точки зору їхньої правової природи. Відповідач вважає неспівмірним заявлений до стягнення розмір пені.

29.06.2026 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позивач зазначає, що плата у розмірі 15 % річних заявлена позивачем на підставі пунктів 2, 3 Додатку № 1 до Договору та частини 5 статті 694 Цивільного кодексу України як проценти за користування товарним кредитом (чужими грошовими коштами), натомість 3 % річних, передбачені статтею 625 ЦК України, є спеціальним способом захисту майнового права кредитора у разі прострочення виконання грошового зобов`язання та входять до складу відповідальності боржника за таке порушення. Сам по собі факт того, що нарахування обох платежів пов`язане із простроченням виконання грошового зобов`язання, не свідчить про їхню тотожність та не виключає можливості їх одночасного стягнення.

Позивач також не погоджується з доводами відповідача, щодо зменшення розміру пені, оскільки відповідач не навів жодного належного обґрунтування свого клопотання та не надав суду жодного доказу, який би свідчив про наявність виняткових обставин; пеня була погоджена сторонами під час укладення договору поставки, її розмір визначений пунктом 5.3 Договору та розрахований виходячи з подвійної облікової ставки Національного банку України, тобто не є довільним або надмірним.

Заперечення на відповідь на відзив до суду не надходили.

Інші заяви та/або клопотання від сторін до суду не надходили.

Відповідно до частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

За частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази, господарський суд установив обставини, які є предметом доказування у справі.

27.01.2025 між СТОВ "АГРОСПІЛКА" (далі - позивач, постачальник) та ФГ "Ковалевського Віталія Івановича" (далі - відповідач, покупець) було укладено Договір поставки № 12 (далі - Договір, а.с. 8 на звороті - 9), відповідно до умов якого постачальник зобов`язався продати та передати у власність покупця насіння соняшника Карлос 115, власного вирощування (далі - товар), а покупець зобов`язався прийняти та оплатити вартість такого товару (пункти 1.1., 1.2. Договору).

За умовами пункту 2.1. Договору ціна товару в національній валюті та її еквівалент в іноземній валюті (дол. США), зазначається у додатках до цього договору.

Відповідно до пункту 3.1 Договору, оплата Товару здійснюється Покупцем у національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок Постачальника у строки та на умовах, визначених Договором та Додатками до нього. Датою оплати вважається день зарахування коштів на рахунок Постачальника.

Згідно з пунктом 3.2 Договору, ціна та загальна вартість Товару визначаються у національній валюті України, виходячи з курсу продажу Євро до гривні, встановленого на Міжбанківській валютній біржі на момент закриття торгів у день, що передує даті оплати Товару.

Відповідно до пункту 3.4 Договору, у разі якщо на день проведення Покупцем оплати курс іноземної валюти є вищим за відповідний курс, використаний на дату оформлення видаткової накладної, вартість Товару, що підлягає оплаті, визначається за формулою, передбаченою Договором.

Відповідно до пункту 5.2 Договору, право власності на Товар переходить від Постачальника до Покупця з моменту передачі Товару за видатковою накладною, підписаною представником Покупця.

Покупець несе відповідальність: за несвоєчасну оплату товару сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення (пункт 5.3. Договору).

За умовами пункту 8.2. Договору, він вступає в силу з моменту його підписання повноваженим представниками сторін та діє до 30.10.2025, а в частині проведення розрахунків за поставлений товар - до моменту проведення остаточних розрахунків.

Договір підписано сторонами та скріплено печатками.

Додатком № 1 до Договору сторони погодили, що постачальник зобов`язується поставити товар на загальну суму 1 035 556,39 грн з ПДВ, оплата повної вартості товару, який постачається на умовах цього договору, здійснюється покупцем з дотриманням умов пунктів 3.2 - 3.4. договору поставки в наступному порядку: 20% вартості товару оплачується до 10.02.2025, 30% вартості товару оплачується до 10.07.2025, 50% вартості товару оплачується до 10.10.2025.

У разі порушення покупцем зобов`язань щодо оплати отриманого товару на строк понад 30 (тридцять) календарних днів, покупець, відповідно до вимог статті 536 та частини 4 статті 694 Цивільного кодексу України зобов`язаний сплатити на користь постачальника плату за користування кредитним товаром (користування чужими грошовими коштами) у розмірі 15% відсотків річних, нараховану на вартість отриманого, але не оплаченого покупцем товару. Нарахування відсотків за користування товарним кредитом здійснюється від дня, коли товар підлягав оплаті за умовами цього додатку та закінчується днем повної оплати вартості отриманого товару.

Додаток № 1 підписано сторонами та скріплено печатками.

На виконання умов Договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 1 035 556,39 грн, що підтверджується видатковою накладною № 28 від 28.02.2025. Видаткову накладну підписано сторонами та скріплено печатками (а.с. 10 на звороті).

З виписок за рахунком позивача від 13.02.2025 (а.с. 11-12) убачається, що відповідач сплатив за поставлений товар 677 111,28 грн, з яких: 207 111,28 грн - сплачено 12.02.2025, 70 000,00 грн - сплачено 15.08.2025, 400 000,00 грн - сплачено 07.01.2026.

09.04.2026 позивач направив на адресу відповідача вимогу про сплату заборгованості (а.с. 13-14). Вказана вимога залишена без відповіді та задоволення.

Розглядаючи спір між сторонами, господарський суд враховує таке.

Відповідно до частин 1, 2 статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно з частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За статтями 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За положеннями статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Суд установив, що 27.01.2025 між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки, за умовами якого відповідач мав оплатити вартість товару за таким графіком:

- 20% вартості товару (1 035 556,39 х 20% = 207 111,28 грн) оплачується до 10.02.2025 року;

- 30% вартості Товару (1 035 556,39 х 30% = 310 666,92 грн) оплачується до 10.07.2025 року;

- 50% вартості Товару (1 035 556,39 х 50% = 517778,19 грн.) оплачується до 10.10.2025 року.

З матеріалів справи убачається виконання позивачем зобов`язань з поставки товару за договором на загальну суму 1 035 556,39 грн.

Відповідач, у свою чергу вартість поставленого товару оплатив частково на суму 677 111,28 грн, тим самим не виконав зобов`язання з оплати товару в установлений договором строк.

Суд зазначає, що цю обставину відповідач визнає у відзиві на позовну заяву.

Отже, оскільки відповідач не здійснив розрахунку за отриманий за Договором товар, строк виконання зобов`язання з оплати товару є таким, що настав, а також з урахуванням визнання відповідачем суми основного боргу, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в розмірі 358 445,11 грн заявлені обґрунтовано та підлягають задоволенню.

Щодо стягнення 41 756,40 грн пені, 4 154,04 грн 3% річних та 17 506,90 грн інфляційних втрат, суд зазначає про таке.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Покупець несе відповідальність: за несвоєчасну оплату товару сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення (пункт 5.3. Договору).

За нормами до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі № 915/880/18, від 26.09.19 у справі № 912/48/19, від 18.09.2019 у справі № 908/1379/17 тощо).

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок пені, 3% річних, інфляційних втрат (а.с. 4) та зазначає, що наданий позивачем розрахунок є арифметично правильним, а позовні вимоги в цій частині - такими, що підлягають задоволенню.

Клопотання відповідача про зменшення пені до 2 000,00 грн не підлягає задоволенню з огляду на таке.

У постанові Верховного Суду від 31.03.2020 у справі № 910/8698/19 зазначено, що на іншого учасника справи (позивача) не покладається обов`язок з доведення (доказування) спричинення йому матеріальної або іншої шкоди внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань. Тобто, при стягненні неустойки шкода кредитору, завдана порушенням зобов`язання, презюмується і компенсується за рахунок неустойки.

Отже, при вирішенні питання про зменшення неустойки суд має взяти до уваги співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру неустойки. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19).

Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

З матеріалів справи не вбачається, щоб заявлений позивачем до стягнення розмір пені (41 756,40 грн) у цій справі перевищував розмір основного боргу (358 445,11 грн).

Відповідач також не повідомив і не підтвердив доказами існування будь-яких інших обставин, які мають істотне значення та можуть слугувати підставою для зменшення розміру пені в порядку частини 3 статті 551 ЦК України.

Щодо стягнення 48 484,78 грн 15% річних за користування товарним кредитом, суд зазначає про таке.

Згідно з частинами 1, 5 статті 694 Цивільного кодексу України, договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу. Якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Відповідно до приписів статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Сторони у Додатку № 1 до Договору узгодили між собою, що у разі порушення покупцем зобов`язань щодо оплати отриманого товару на строк понад 30 (тридцять) календарних днів, покупець, відповідно до вимог ст. 536 та ч. 4 ст. 694 Цивільного кодексу України зобов`язаний сплатити на користь постачальника плату за користування кредитним товаром (користування чужими грошовими коштами) у розмірі 15% відсотків річних, нараховану на вартість отриманого, але не оплаченого покупцем товару. Нарахування відсотків за користування товарним кредитом здійснюється від дня, коли товар підлягав оплаті за умовами цього додатку та закінчується днем повної оплати вартості отриманого товару.

Верховний Суд в постанові від 18.12.2018 у справі № 908/639/18 сформував висновок: "Проценти річних, про які йдеться у частині 2 статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу. Так, стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов`язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов`язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України). Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 Цивільного кодексу України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України).

Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв`язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини 2 статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов`язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов`язання.".

Схожі за змістом висновки щодо необхідності чіткого розмежування відсотків річних, що нараховуються кредитором за прострочення виконання грошового зобов`язання (частина 2 статті 625 Цивільного кодексу України), та процентів за користування товарним кредитом (частини 5 статті 694 Цивільного кодексу України) викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.09.2018 у справі № 908/24/18, від 03.12.2019 у справі № 902/235/19, від 18.11.2021 у справі № 921/395/20, від 21.01.2025 у справі № 916/901/24.

Так, відсотки за користування товарним кредитом, які визначені сторонами Додатку № 1 до Договору, за своєю правовою природою є процентами за користування чужими грошовими коштами і стягнення відповідних процентів не є ні видом забезпечення виконання зобов`язань, ані штрафною санкцією.

Отже, проценти за користування чужими коштами, є платою саме за користування ними, а не санкцією за невиконання чи неналежне виконання зобов`язання. Передбачені договором проценти не є неустойкою (штрафом, пенею) та не є заходом відповідальності за порушення грошового зобов`язання, а є саме процентами за користування товарним кредитом відповідно до частини 5 статті 694 Цивільного кодексу України та стягуються незалежно від наявності вини боржника. Зазначені проценти за своєю правовою природою є боргом, а тому зменшення їх розміру на підставі частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України неможливо.

За такого, суд відхиляє твердження відповідача про безпідставність одночасного стягнення плати за користування товарним кредитом у розмірі 15% річних та 3 % річних, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, викладені у відзиві на позовну заяву.

Позивач нарахував до стягнення з відповідача 48 484,78 грн 15% річних за користування товарним кредитом за періоди:

- 10.08.2025 - 15.08.2025 на суму 310 666,92 грн, що становить 638,84 грн,

- 16.08.2025 - 07.01.2026 на суму 240 666,92 грн, що становить 14 259,61 грн,

- 10.11.2025 - 07.01.2025 на суму 517 778,20 грн, що становить 12 346,65 грн,

- 08.01.2026 - 01.06.2026 на суму 358 445,12 грн, що становить 21 239,68 грн.

Суд перевірив правильність розрахунку 15 % річних за користування товарним кредитом (а.с. 3) та установив, що позивачем неправильно визначено дати початку та кінця періоду прострочення, оскільки не взято до уваги, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється таке нарахування.

З огляду на вказані обставини, суд здійснив власний розрахунок 15% річних, з урахуванням умов Договору та дат оплат відповідачем (207 111,28 грн - сплачено 12.02.2025, 70 000,00 грн - сплачено 15.08.2025, 400 000,00 грн - сплачено 07.01.2026), що становить 48 680,43 грн, з яких:

- з 10.08.2025 по 14.08.2025 на суму 310 666,92 грн, що становить 638,36 грн,

- з 15.08.2025 по 06.01.2026 на суму 240 666,92 грн, що становить 14 341,11 грн,

- з 10.11.2025 по 06.01.2026 на суму 517 778,20 грн, що становить 12 341,56 грн.

- з 08.01.2026 по 01.06.2026 на суму 358 445,12 грн, що становить 21 359,40 грн.

Керуючись частиною 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України суд задовольняє в межах заявлених вимог, а саме у розмірі 48 484,78 грн.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Беручи до уваги вищенаведене, а також оцінивши подані позивачем докази в їхній сукупності, господарський суд доходить висновку про задоволення позовних вимог на суму 470 347,23 грн, з яких 358 445,11 грн - основний борг, 48 484,78 грн - 15% річних за користування товарним кредитом, 4 154,04 грн - 3% річних, 17 506,90 грн - інфляційні збитки та 41 756,40 грн - пеня.

Господарський суд, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, ураховує таке.

Згідно з частинами 1, 2 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Частина 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлює, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Отже, з урахуванням положень статті 4 Закону України "Про судовий збір", позивач за подання позову у цій справі мав сплатити судовий збір у розмірі 5 644,17 грн, натомість позивач судовий збір сплатив у розмірі 7 055,21 грн, тобто в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Судовий збір у розмірі 1 411,04 грн, в силу вимог пункту частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", у зв`язку із внесенням судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, може бути повернутий позивачу з Державного бюджету за його письмовим клопотанням.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати позивача зі сплати судового збору в сумі 5 644,17 грн покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

Зокрема з відповідача на користь позивача належить стягнути судовий збір у сумі 5 644,17 грн.

Керуючись статтями 74, 76, 77, 129, 233, 236-241, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з Фермерського господарства Ковалевського Віталія Івановича (27634, Кіровоградська область, Кропивницький район, м. Миколаївка, вул. Шевченка, 68, код ЄДРПОУ: 23227389) на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОСПІЛКА" (20644, Черкаська область, Звенигородський район, с. Соболівка, вул. Центральна, буд. 3, код ЄДРПОУ: 31126916) 470 347,23 грн, з яких 358 445,11 грн - основний борг, 48 484,78 грн - 15% річних за користування товарним кредитом, 4 154,04 грн - 3% річних, 17 506,90 грн - інфляційні збитки та 41 756,40 грн - пеня, а також 5 644,17 грн судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Копії рішення надіслати до електронних кабінетів учасників справи.

Повне рішення складено 27.07.2026.

Суддя Б.М. Кузьміна