Решение № 138493607, 27.07.2026, Лебединський районний суд Сумської області

Справа № 950/124/26

2/950/411/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 липня 2026 року м.Лебедин

Лебединський районний суд Сумської області в складі головуючого судді Бакланова Р. В.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про споживчий кредит,

встановив:

У січні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», інтереси якого представляє адвокат Усенко Михайло Ігорович, звернулося до Лебединського районного суду Сумської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про споживчий кредит № 7761687 від 24 жовтня 2023 року у загальному розмірі 31 952 грн 65 коп. Позивач просив стягнути 8 300 грн заборгованості за сумою кредиту, 23 177 грн 65 коп. заборгованості за процентами, 475 грн заборгованості за комісією, а також понесені судові витрати.

Позов обґрунтовано тим, що 24 жовтня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір про споживчий кредит № 7761687. За умовами договору кредитодавець надав відповідачу 10 000 грн шляхом безготівкового переказу на зазначену ним платіжну картку, а відповідач зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти та передбачену договором разову комісію.

Позивач зазначив, що відповідач частково виконував зобов`язання, однак у повному обсязі кредит не повернув. За розрахунком первісного кредитора та випискою з особового рахунку станом на дату відступлення права вимоги залишок основного боргу становив 8 300 грн, процентів 23 177 грн 65 коп., комісії 475 грн. Після набуття права вимоги новим кредитором платежі від відповідача не надходили.

Право вимоги до відповідача позивач виводить із договору відступлення прав вимоги № 104-МЛ від 26 березня 2024 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», акта приймання-передачі реєстру боржників та витягу з відповідного реєстру.

Разом із позовом представник позивача подав клопотання про витребування від банку відомостей щодо належності відповідачу платіжної картки та зарахування на неї кредитних коштів, посилаючись на неможливість самостійно одержати інформацію, що становить банківську таємницю.

На виконання вимог частини шостої статті 187 Цивільного процесуального кодексу України судом витребувано відомості про зареєстроване місце проживання відповідача. З отриманої 22 січня 2026 року інформації встановлено, що ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . З огляду на це справа територіально підсудна Лебединському районному суду Сумської області.

Ухвалою суду від 30 квітня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та визначено здійснювати розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику сторін. Відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву, а сторонам роз`яснено право подати клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.

Копії процесуальних документів суд направив учасникам справи за відомими суду адресами та через зареєстрований електронний кабінет позивача. Відзив на позов, докази на спростування позовних вимог, заяви про застосування позовної давності або клопотання про розгляд справи з викликом сторін від відповідача до суду не надійшли.

22 липня 2026 року представник позивача подав заяву про надання інформації щодо стану розгляду справи. Ця заява не містила зміни предмета або підстав позову, збільшення чи зменшення позовних вимог та не впливала на визначені судом межі розгляду справи.

Відповідно до частини п`ятої статті 279 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, якщо немає клопотання будь-якої зі сторін про інше. За частиною тринадцятою статті 7 цього Кодексу розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними матеріалами, якщо Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. Судове засідання у такому випадку не проводиться.

Оскільки справа розглядається без виклику учасників, відповідно до частини другої статті 247 Цивільного процесуального кодексу України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Неподання відповідачем відзиву не означає автоматичного визнання позову і не звільняє позивача від обов`язку довести обставини, на які він посилається. Частина восьма статті 178 та частина друга статті 191 Цивільного процесуального кодексу України передбачають, що в разі неподання відзиву без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами. Тому кожен наданий позивачем доказ підлягає самостійній перевірці щодо належності, допустимості, достовірності та достатності.

Дослідивши письмові та електронні докази у їх сукупності, судом встановлено такі обставини.

24 жовтня 2023 року о 07 годині 51 хвилині ОСОБА_2 заповнив електронну анкету-заяву на одержання кредиту, повідомив свої персональні та контактні дані, реєстраційний номер облікової картки платника податків, номер мобільного телефону та реквізити платіжної картки із закінченням номера 42. Відомості анкети узгоджуються з даними відповідача, зазначеними в договорі, довідці про ідентифікацію, платіжній інструкції та реєстрі боржників.

Довідка про ідентифікацію засвідчує направлення відповідачу одноразового ідентифікатора 222835 та використання цього ідентифікатора для підписання договору № 7761687. Довідка містить номер договору, дату і час його укладення, дані позичальника та технічні відомості про спосіб підписання. Її зміст кореспондується з примірником електронного договору та анкетою-заявою. Підстав вважати ці відомості внутрішньо суперечливими суд не встановив.

З примірника договору про споживчий кредит № 7761687 від 24 жовтня 2023 року та додатка до нього судом встановлено, що сума кредиту становила 10 000 грн. Загальний строк кредитування визначено тривалістю 105 днів. Пільговий період становив 15 днів, до 8 листопада 2023 року включно, а поточний період становив 90 днів, до 6 лютого 2024 року включно. Договором передбачено разову комісію за надання кредиту в сумі 1 000 грн, що становить 10 відсотків суми кредиту, процентну ставку 1,65 відсотка на день у пільговому періоді та стандартну процентну ставку в поточному періоді. У додатку наведено графік платежів, загальну вартість кредиту та реальну річну процентну ставку.

Пунктом 2.2.2 договору сторони погодили, що проценти нараховуються з наступного дня після надання кредиту до закінчення строку кредитування, включаючи належно оформлені періоди продовження. Пунктом 2.3 договору передбачено, що продовження строку можливе лише після одночасного вчинення позичальником двох дій: направлення через особистий кабінет електронного повідомлення, підписаного одноразовим ідентифікатором, та внесення визначеного договором платежу разом із комісією за продовження. Саме лише внесення коштів або лише направлення повідомлення не спричиняє продовження строку.

Пункт 7.1 договору визначає, що договір набирає чинності з моменту його укладення в електронній формі, а права й обов`язки сторін щодо надання та повернення коштів виникають із моменту переказу кредиту на картковий рахунок позичальника. Отже, для виникнення грошового зобов`язання значення має не тільки електронне підписання договору, а й фактичне надання кредиту.

Платіжна інструкція № 113454537 від 24 жовтня 2023 року підтверджує переказ Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» 10 000 грн на платіжну картку, реквізити якої збігаються з реквізитами, зазначеними відповідачем у договорі. Документ містить дату операції, суму, призначення платежу, номер кредитного договору та відомості про одержувача.

Відомість про щоденні нарахування та погашення додатково підтверджує фактичне користування кредитом. Із неї вбачається, що 6 листопада 2023 року в рахунок процентів сплачено 2 000 грн, 8 листопада 2023 року сплачено 1 000 грн основного боргу, 475 грн процентів, 525 грн комісії за надання кредиту та 1 000 грн комісії за продовження, а 24 листопада 2023 року сплачено 700 грн основного боргу, 700 грн процентів і 600 грн комісії за продовження. Вчинення таких платежів із точним розподілом за складовими кредитного зобов`язання є послідовною поведінкою, яка підтверджує одержання відповідачем коштів та виконання саме договору № 7761687.

Суд оцінює платіжну інструкцію, електронну анкету, довідку про ідентифікацію, договір і відомість про часткові погашення у взаємному зв`язку. Жоден із цих документів окремо не підміняє решту доказів, однак їх сукупність утворює послідовний ланцюг від звернення відповідача за кредитом та підписання договору до перерахування коштів і часткового виконання зобов`язання. Тому відсутність у наданій суду копії кредитної справи окремої виписки банку відповідача не спростовує факту видачі кредиту.

За відомістю про щоденні нарахування і випискою з особового рахунку після часткового повернення 1 700 грн залишок неповернутої суми кредиту становить 8 300 грн. Цей арифметичний результат відповідає різниці між наданими 10 000 грн і зарахованими в погашення основного боргу 1 700 грн. Доказів внесення інших платежів відповідач не подав. Вимога про стягнення 8 300 грн основного боргу є доведеною.

Стосовно комісії судом встановлено, що договором прямо визначено разову комісію за надання кредиту в сумі 1 000 грн, її розмір включено до загальної вартості кредиту та відображено у паспорті споживчого кредиту й графіку платежів. Із відомості про погашення вбачається, що 525 грн цієї комісії сплачено, а несплачений залишок становить 475 грн. Позивач не заявив до стягнення комісії за продовження, які у відомості позначені як сплачені.

Частина друга статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» встановлює, що до загальних витрат за споживчим кредитом включаються проценти, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові й супутні послуги кредитодавця, необхідні для одержання, обслуговування та повернення кредиту. Частини перша і друга статті 12 цього Закону вимагають зазначення у договорі типу процентної ставки, порядку її обчислення та переліку, розміру й бази розрахунку комісій. У цьому договорі сума разової комісії визначена у грошовому та процентному вираженні, включена до загальної вартості кредиту і не прихована від споживача.

Заборона встановлювати плату за інформацію про стан заборгованості або за дії, які кредитодавець зобов`язаний вчиняти безоплатно, не є підставою для відмови у стягненні саме заявленого залишку разової комісії за надання кредиту. У матеріалах справи немає доказів того, що спірні 475 грн нараховані за безоплатну інформаційну послугу, за прийняття платежу або за іншу дію, оплату якої прямо заборонено законом. Тому вимога про стягнення 475 грн комісії підлягає задоволенню.

Водночас розрахунок процентів потребує перевірки не лише арифметично, а й з огляду на погоджений строк кредитування та порядок його продовження.

Відомість про щоденні нарахування містить записи про сплату 8 листопада 2023 року комісії за продовження у сумі 1 000 грн та 24 листопада 2023 року комісії за продовження у сумі 600 грн. На підставі цих записів первісний кредитор у розрахунку переніс кінцеву дату кредитування з 6 лютого 2024 року на 28 лютого 2024 року та нарахував проценти до цієї дати.

Однак сплата комісій є лише однією з передбачених пунктом 2.3 договору умов продовження. Позивач не подав електронних повідомлень відповідача про продовження строку, одноразових ідентифікаторів, якими такі повідомлення мали бути підписані, технічного журналу їх надсилання й акцепту або оновлених графіків платежів. У примірнику первісного договору кінцевою датою залишається 6 лютого 2024 року.

Суд не може вивести факт зміни істотної умови договору лише з назви операції у внутрішній відомості кредитодавця. Така відомість складена однією стороною і підтверджує рух коштів, але не підтверджує самостійно волевиявлення відповідача на продовження, яке за договором мало бути виражене окремим електронним повідомленням і підписане одноразовим ідентифікатором. Враховуючи прямо погоджену сторонами умову про недостатність лише одного елемента процедури, суд приходить до висновку, що продовження строку на 22 дні належними та достатніми доказами не підтверджено.

За розрахунком позивача з 7 до 28 лютого 2024 року включно, тобто протягом 22 календарних днів після первісної кінцевої дати, нараховувалося по 190 грн 90 коп. щоденно. Загальна сума таких нарахувань становить 4 199 грн 80 коп. Вона обчислюється множенням 190 грн 90 коп. на 22 дні.

Заявлена сума процентів 23 177 грн 65 коп. після виключення 4 199 грн 80 коп., нарахованих за період після 6 лютого 2024 року, становить 18 977 грн 85 коп. Нарахування цієї суми підтверджується відомістю за період чинного строку кредитування з урахуванням здійснених відповідачем оплат, а тому в цій частині вимога є доведеною.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів. Стаття 509 цього Кодексу визначає зобов`язання як правовідношення, у якому одна сторона зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію, а кредитор має право вимагати виконання обов`язку.

За статтею 626 Цивільного кодексу України «договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків». Відповідно до статті 627 сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні його умов з урахуванням вимог закону, звичаїв ділового обороту, розумності й справедливості. Згідно зі статтею 629 «договір є обов`язковим для виконання сторонами». Ці норми застосовуються, оскільки спір виник із невиконання грошових обов`язків, безпосередньо визначених укладеним договором.

Стаття 638 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов. За частиною другою статті 639, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Частина перша статті 207 Цивільного кодексу України встановлює: «Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони». За частиною третьою цієї статті використання електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом або домовленістю сторін.

Частина третя статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначає, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти однією стороною та її прийняття другою стороною. За частиною шостою цієї статті відповідь про прийняття пропозиції може бути надана шляхом надсилання електронного повідомлення, підписаного відповідно до статті 12 Закону, заповнення електронного формуляра або вчинення дій, які вважаються прийняттям пропозиції, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що якщо електронний правочин має бути підписаний, моментом його підписання є використання електронного підпису, електронного підпису одноразовим ідентифікатором або аналога власноручного підпису за письмовою згодою сторін. У цій справі договір підписано одноразовим ідентифікатором 222835, спосіб підписання прямо передбачено договором, а подальше часткове виконання підтверджує прийняття відповідачем його умов. Тому електронна форма договору не зменшує його доказової сили.

Відповідно до частини першої статті 1054 Цивільного кодексу України «за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти». Стаття 1049 цього Кодексу покладає на позичальника обов`язок повернути позику в строк і в порядку, встановлених договором.

Статті 525 та 526 Цивільного кодексу України забороняють односторонню відмову від зобов`язання, якщо інше не встановлено договором або законом, та вимагають виконувати зобов`язання належним чином відповідно до умов договору й вимог закону. За статтею 530 зобов`язання з установленим строком підлягає виконанню в цей строк. Неповернення 8 300 грн у погоджений строк є порушенням зобов`язання у розумінні статей 610 і 612 цього Кодексу.

Частина перша статті 1048 Цивільного кодексу України надає позикодавцю право на одержання процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом, а розмір і порядок їх одержання визначаються договором. Ця норма регулює плату за правомірне користування наданими коштами в межах строку, протягом якого позичальник за договором має право ними користуватися.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18, сформульовано висновок, що припис частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України про виплату процентів до дня повернення позики може застосовуватися лише в межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу цього строку або після пред`явлення вимоги за частиною другою статті 1050 Кодексу право нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється, а охоронні правовідносини регулюються частиною другою статті 625 Кодексу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 5 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 уточнила, що регулятивні проценти за статтею 1048 Цивільного кодексу України є платою за правомірне користування коштами, тоді як проценти за статтею 625 цього Кодексу є мірою відповідальності за прострочення. Для застосування погодженої сторонами процентної ставки після закінчення строку кредитування з тексту договору має бути зрозуміло, що її встановлено саме як наслідок неправомірного користування коштами, а не як продовження плати за кредит.

Зазначені висновки є релевантними, оскільки позивач включив до розрахунку проценти за 22 дні після первісної кінцевої дати, а належне продовження строку не доведено. Саме тому суд відокремлює проценти за правомірне користування в межах строку до 6 лютого 2024 року від можливих наслідків прострочення після цієї дати.

Пункт 4.2 договору містить умову про можливість застосування стандартної ставки як відповідальності за статтею 625 Цивільного кодексу України після настання строку повернення, однак пов`язує таке нарахування з направленням кредитодавцем відповідної вимоги. Подана до справи претензія датована 29 грудня 2025 року. Доказів направлення відповідачу вимоги до або протягом періоду з 7 до 28 лютого 2024 року немає. Позивач також не сформулював окремої позовної вимоги про стягнення трьох процентів річних чи інфляційних втрат та не подав відповідного розрахунку.

Крім того, пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України встановлює, що в період дії в Україні воєнного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від сплати неустойки за прострочення виконання кредитного зобов`язання. Указаний період охоплює лютий 2024 року. Тому виключені 4 199 грн 80 коп. не можуть бути присуджені шляхом зміни судом їх правової природи на відповідальність за статтею 625 Кодексу.

Суд також враховує, що Закон України № 3498-IX, яким запроваджено поетапне обмеження максимальної денної процентної ставки за споживчим кредитом, набрав чинності після укладення договору 24 жовтня 2023 року. Його перехідні приписи поширюють нові обмеження на договори, укладені після набрання ним чинності, а щодо раніше укладених договорів лише у випадках їх належного продовження після цієї дати. Доведені договором події та платежі, які позивач пов`язує з продовженням, датовані 8 і 24 листопада 2023 року. Тому саме це законодавче обмеження не є підставою для перерахунку процентів у межах первісного строку, однак і не усуває обов`язку позивача довести зміну кінцевої дати договору.

Щодо переходу права вимоги суд зазначає таке.

За пунктом 1 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав за правочином. Відповідно до статті 514 до нового кредитора переходять права первісного кредитора в обсязі та на умовах, які існували на момент переходу, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір відступлення прав вимоги № 104-МЛ від 26 березня 2024 року містить погоджений сторонами предмет, порядок формування реєстру боржників, момент переходу прав та ціну відступлення. Акт приймання-передачі підтверджує передання реєстру, до якого включено 3 407 боржників із загальною сумою вимог 54 040 383 грн 45 коп. Платіжна інструкція № 406 від 26 березня 2024 року підтверджує сплату позивачем погодженої ціни відступлення у сумі 2 222 047 грн 80 коп.

Витяг із реєстру боржників індивідуалізує вимогу до ОСОБА_1 за прізвищем, ім`ям, по батькові, датою народження, реєстраційним номером облікової картки платника податків, номером та датою кредитного договору. У витягу зазначено 8 300 грн основного боргу, 23 177 грн 65 коп. процентів і 475 грн комісії. Витяг узгоджується з кредитним договором та випискою з особового рахунку, а тому дає можливість безсумнівно встановити, яку саме вимогу передано позивачу.

Зазначення у витягу кінцевої дати 28 лютого 2024 року не доводить належного продовження строку, оскільки витяг засвідчує зміст переданої вимоги за даними первісного кредитора, а не замінює електронне волевиявлення відповідача. Новий кредитор відповідно до статті 514 Цивільного кодексу України набув лише ті права, які на законних і договірних підставах мав первісний кредитор. Відступлення не може збільшити обсяг обов`язку боржника.

Стаття 516 Цивільного кодексу України передбачає, що заміна кредитора здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Неповідомлення боржника не робить відступлення недійсним, а покладає на нового кредитора ризик несприятливих наслідків, якщо боржник виконає обов`язок первісному кредитору. Доказів виконання відповідачем зобов`язання Товариству з обмеженою відповідальністю «Мілоан» після 26 березня 2024 року немає. Отже, письмова претензія позивача від 29 грудня 2025 року має значення як повідомлення та досудова вимога, але право вимоги виникло у позивача на підставі договору відступлення, а не з моменту одержання претензії відповідачем.

Виписка позивача з особового рахунку станом на 5 січня 2026 року підтверджує, що після відступлення права вимоги платежі не надходили. Суд оцінює її разом із реєстром боржників і первинним розрахунком, а не як самодостатній доказ виникнення боргу. У сукупності ці документи підтверджують незмінність залишку основного боргу та комісії після переходу права вимоги.

Відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб підтверджують державну реєстрацію позивача, його код 35234236 та місцезнаходження. Договір про надання правничої допомоги, ордер серії ВС № 1408806, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю і відомості про Адвокатське об`єднання «Апологет» підтверджують повноваження адвоката Усенка Михайла Ігоровича на представництво позивача.

Відповідно до статей 76 і 77 Цивільного процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює обставини, що обґрунтовують вимоги та заперечення, а належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Стаття 78 вимагає підтверджувати обставини засобами доказування, визначеними законом, а статті 79 і 80 визначають критерії достовірності та достатності доказів.

За частиною першою статті 81 Цивільного процесуального кодексу України «кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень». Частина шоста цієї статті забороняє доказування на припущеннях. Саме з цієї причини суд приймає підтверджені первинними документами складові боргу, але не вважає доведеною зміну строку лише на підставі внутрішнього запису про сплату комісії.

Згідно зі статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює докази за внутрішнім переконанням на основі всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження, і жоден доказ не має наперед установленої сили. Оцінка проведена як щодо кожного документа окремо, так і щодо взаємного зв`язку електронного договору, ідентифікації, платіжної інструкції, часткових погашень, розрахунку та документів про відступлення права вимоги.

Стаття 263 Цивільного процесуального кодексу України вимагає, щоб рішення було законним і обґрунтованим, ухваленим на засадах верховенства права та на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин. Частина четверта цієї статті зобов`язує суд ураховувати висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду. Наведені висновки Великої Палати Верховного Суду застосовані до встановленої у цій справі межі строку кредитування.

Судом не встановлено обставин, які свідчили б про неукладеність договору, ненадання кредиту, припинення зобов`язання повним виконанням, недійсність відступлення або сплив позовної давності. Позов подано у межах трирічної позовної давності, визначеної статтею 257 Цивільного кодексу України, оскільки первісний строк повернення настав 6 лютого 2024 року, а позов пред`явлено у січні 2026 року.

Оскільки відповідач не подав відзиву, у матеріалах справи немає конкретних заперечень, які суд міг би оцінити як самостійну позицію відповідача. Водночас суд перевірив можливі правові перешкоди для задоволення позову незалежно від пасивної процесуальної поведінки відповідача та відхилив ту частину розрахунку позивача, яка не підтверджена належними доказами.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню в сумі 27 752 грн 85 коп., з яких 8 300 грн становить неповернута сума кредиту, 18 977 грн 85 коп. становлять проценти, нараховані в межах доведеного строку кредитування, а 475 грн становить несплачений залишок разової комісії за надання кредиту. У стягненні 4 199 грн 80 коп. процентів слід відмовити.

Вирішуючи питання про судові витрати, суд виходить із такого.

Платіжна інструкція № 1961 від 12 січня 2026 року підтверджує фактичну сплату позивачем судового збору в сумі 2 662 грн 40 коп. за подання цього позову до Лебединського районного суду Сумської області. Зазначення у тексті позовної заяви іншої орієнтовної суми судового збору не спростовує факту та розміру платежу, підтвердженого банківським документом.

Договір про надання правової допомоги № 0107 від 1 липня 2025 року, акт наданих послуг № Д/12429 від 5 січня 2026 року та детальний опис робіт підтверджують надання позивачу професійної правничої допомоги на фіксовану суму 8 000 грн. У детальному описі зазначено консультацію тривалістю 30 хвилин, ознайомлення з матеріалами кредитної справи тривалістю 2 години, погодження правової позиції тривалістю 30 хвилин, складення позовної заяви тривалістю 3 години 30 хвилин та її подання до суду. Загальна тривалість робіт становила 6 годин 30 хвилин.

Частини перша і друга статті 137 Цивільного процесуального кодексу України встановлюють, що витрати на правничу допомогу несуть сторони, а за результатами розгляду справи вони розподіляються разом з іншими судовими витратами. Для розподілу враховується вартість допомоги згідно з договором і доказами обсягу послуг, яка сплачена або підлягає сплаті стороною. Тому відсутність окремого документа про негайну оплату не виключає розподілу суми, що за договором підлягає сплаті.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц зазначено, що розмір витрат на професійну правничу допомогу встановлюється та розподіляється судом відповідно до умов договору за наявності доказів обсягу робіт і їх вартості, як уже сплаченої, так і такої, що має бути сплачена. Надані позивачем документи відповідають цим критеріям.

З огляду на ціну позову, обсяг кредитної справи, необхідність перевірки електронного правочину та переходу права вимоги, фіксований гонорар 8 000 грн не є очевидно непропорційним. Відповідач не подав клопотання про зменшення витрат і не довів їх неспівмірності, як того вимагають частини п`ята і шоста статті 137 Цивільного процесуального кодексу України.

Частина перша статті 141 Цивільного процесуального кодексу України встановлює: «Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог». За пунктом 3 частини другої цієї статті інші судові витрати в разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позов задоволено на 27 752 грн 85 коп. із заявлених 31 952 грн 65 коп., що становить 86,856176 відсотка. Відповідно до цієї пропорції з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2 312 грн 46 коп. судового збору, що є результатом множення 2 662 грн 40 коп. на частку задоволених вимог, та 6 948 грн 49 коп. витрат на професійну правничу допомогу, що є результатом множення 8 000 грн на ту саму частку.

Керуючись статтями 3, 11, 15, 16, 207, 509, 512, 514, 516, 525, 526, 530, 610, 612, 625, 626, 627, 629, 638, 639, 1048, 1049, 1054 Цивільного кодексу України, статтями 8, 12, 13 Закону України «Про споживче кредитування», статтями 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», статтями 2, 4, 5, 7, 12, 13, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 89, 133, 137, 141, 247, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 274, 279, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд

вирішив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про споживчий кредит задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», код ЄДРПОУ 35234236, заборгованість за договором про споживчий кредит № 7761687 від 24 жовтня 2023 року в загальному розмірі 27 752 грн 85 коп., з яких 8 300 грн становить заборгованість за сумою кредиту, 18 977 грн 85 коп. становить заборгованість за процентами, 475 грн становить заборгованість за комісією.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» 2 312 грн 46 коп. судового збору та 6 948 грн 49 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Сумського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або після ухвалення постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Роман БАКЛАНОВ