Постановление суда № 138487174, 24.07.2026, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 1-кп/754/886/26

Справа № 754/8105/26

У Х В А Л А

Іменем України

24 липня 2026 року Деснянський районний суд м. Києва

в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в м. Києві в залі судових засідань, в режимі відеоконференціїї, обвинувальний акт в кримінальному провадженні №42024102090000024 від 30.01.2024 стосовно ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 255 ч. 1, 28 ч. 4, 364 ч. 2 КК України та ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 255 ч. 3, 28 ч. 4, 364 ч. 2 КК України, кожного,

сторона обвинувачення:прокурор ОСОБА_12 ,

представник потерпілого ОСОБА_13 ,

сторона захисту: обвинувачені: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_14 , ОСОБА_10 ,

ОСОБА_11 ,

захисники: ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 ,

ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 ,

представник власника майна ОСОБА_23 ,

в с т а н о в и в :

до Деснянського районного суду м. Києва 05.05.2026 з Київського апеляційного суду, після вирішення питання про визначення підсудності, надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні №42024102090000024 від 30.01.2024 стосовно ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 255 ч. 1, 28 ч. 4, 364 ч. 2 КК України та ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 255 ч. 3, 28 ч. 4, 364 ч. 2 КК України, кожного.

Ухвалою суду по даному кримінальному провадженню призначено підготовче судове засідання.

В підготовчому судовому засіданні прокурор просить призначити кримінальне провадження до судового розгляду у відкритому судовому засіданні, оскільки наявні всі правові підстави. На судовий розгляд викликати сторін кримінального провадження.

Представник потерпілого, також, вважає за можливе призначити кримінальне провадження до судового розгляду.

Сторона захисту заперечила проти призначення кримінального провадження стосовно ОСОБА_5 ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , до судового розгляду.

Захисники обвинуваченого ОСОБА_5 ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 звернулися до суду з клопотанням про повернення обвинувального акту прокурору, з посиланням на невідповідність обвинувального акту у кримінальному провадженні №42024102090000024 від 30.01.2024 вимогам п.п. 3, 5, 7, ч. 2, п. 1, ч. 4 ст. 291 КПК України, а саме:

-невідповідність обвинувального акта вимогам п. 3 ч. 2 ст. 291 КПК України щодо відомостей про потерпілого та його представника;

-невідповідність обвинувального акта вимогам п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України щодо викладу фактичних обставин, правової кваліфікації та формулювання обвинувачення.

Обвинувальний акт підміняє виклад фактичних обставин оціночними кримінально-правовими висновками.

Відсутня конкретизація часу, місця та способу вчинення інкримінованих дій.

Обвинувальний акт містить внутрішню суперечність щодо періоду існування злочинної організації.

Не конкретизовано службовий статус ОСОБА_5 та службові повноваження, які він нібито використав.

Одним із центральних елементів фактичних обставин в Обвинувальному акті є твердження про запровадження механізму штучного створення дефіциту місць у системі продажу залізничних квитків на міжнародні поїзди.

Не індивідуалізовано участь ОСОБА_5 у діях інших осіб, матеріали щодо яких виділено в окремі кримінальні провадження.

Обвинувальний акт не забезпечує право обвинувачених на ефективний захист;

-вимогам п. 7 ч. 2 ст. 291 КПК України. В обвинувальному акті не зазначено, яку саме суму шкоди інкриміновано кожній із цих осіб, матеріали щодо яких виділено в окремі кримінальні провадження;

-реєстр матеріалів досудового розслідування не відповідає вимогам ст. 109 КПК України.

Письмові клопотання захисників ОСОБА_15 , ОСОБА_16 долучені до матеріалів клопотання.

Обвинувачений ОСОБА_5 підтримав клопотання своїх захисників.

Інші учасники сторони захисту підтримали клопотання захисників ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 .

Прокурор та представник потерпілого заперечили щодо клопотання захисників ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , з посиланням на відсутність підстав.

Суд, вислухавши думку учасників судового розгляду, дослідивши обвинувальний акт та реєстр матеріалів досудового розслідування, приходить до висновку про повернення обвинувального акта прокурору за наступних підстав.

Так, відповідно до ст. 314 ч.3 п.3 КПК України, у підготовчому судовому засіданні суд має право повернути обвинувальний акт прокурору, якщо він не відповідає вимогам КПК України.

Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, передбаченими ст.7 КПК України, таким як верховенство права і законність.

Відповідно до ст. 3 ч.1 п. 13 обвинувачення, це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно ст. 110 ч.4 КПК України обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим ст. 291 КПК України.

Таким чином, відповідно до норм КПК України обвинувальний акт - це процесуальний документ про закінчення досудового розслідування, який відповідно до ст. 291 КПК України складається слідчим, після чого затверджується прокурором. Обвинувальний акт може бути складений прокурором, зокрема, якщо він не погодиться з обвинувальним актом, що був складений слідчим.

Із вимог ст. 291 ч.2 КПК України випливає, що обвинувальний акт повинен обов`язково містити відомості, які передбачені пп. 1-9 цієї частини вказаної статті.

Дослідивши обвинувальний акт у кримінальному провадженні №42024102090000024 від 30.01.2024 стосовно ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 255 ч. 1, 28 ч. 4, 364 ч. 2 КК України та ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 255 ч. 3, 28 ч. 4, 364 ч. 2 КК України, кожного, суд приходить до висновку, що він не відповідає вимог ст. 291 ч.2 КПК України.

Так, відповідно до ст. 291 ч.2 п.5 КПК України обвинувальний акт повинен містити відомості, які прокурор вважає встановленими, а саме:

-виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими;

-правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність;

-формулювання обвинувачення.

З викладеної норми закону вбачається, що обвинувальний акт повинен містити посилання на обставини, які, у відповідності до положень ст. 91 КПК України, входять до предмету доказування, це подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), форма вини, мотив вчинення кримінального правопорушення.

За змістом ст. 291 КПК обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, зазначаються в обвинувальному акті у формі викладу фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правової кваліфікації кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення. Об`єктивна сторона злочину викладається з посиланням на конкретні дії (бездіяльність) обвинуваченого, що ставляться йому в провину, які б відповідали диспозиції норми закону України про кримінальну відповідальність та вказували б на наявність у діянні складу злочину. Дотримання стороною обвинувачення вказаних вимог процесуального закону щодо змісту обвинувального акта створює необхідні умови для реалізації права особи на справедливий суд та ефективний захист від висунутого обвинувачення.

В даному випадку, суд вважає, що обвинувальний акт у кримінальному провадженні №42024102090000024 від 30.01.2024 стосовно ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 не відповідає вимогам п.п. 3, 5, 7, ч. 2, п. 1, ч. 4 ст. 291 КПК України, виходячи з наступного.

1. Обвинувальний акт у кримінальному провадженні №42024102090000024 від 30.01.2024 не відповідає ст. 291 ч.2 п.3 КПК України, а саме в частині відомостей стосовно потерпілого та його представника.

Так, в обвинувальному акті зазначено: «Потерпілий у кримінальному провадженні: Акціонерне товариство "Українська Залізниця" (код ЄДРПОУ 40075815), що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Уманська, 8, 03049, представником потерпілого у кримінальному провадженні є ОСОБА_13 ».

Водночас, згідно з відкритими відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (https://usr.minjust.gov.ua/content/free-search/person-result), станом на час витягу 22.05.2026 місцезнаходженням АТ «Укрзалізниця» є: 03150, Україна, місто Київ, вулиця Єжи Ґедройця, будинок 5, а директором зазначено ОСОБА_24 .

З історії змін реєстраційної інформації вбачається, що адреса АТ «Укрзалізниця» була змінена ще 10.06.2020 на адресу: 03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, будинок 5.

Отже, зазначення в обвинувальному акті адреси: м. Київ, вул. Уманська, 8, 03049, не відповідає актуальним реєстраційним відомостям юридичної особи, яка вказана потерпілим.

Цей недолік не є формальним, оскільки потерпілим у кримінальному провадженні зазначено саме Акціонерне товариство «Українська Залізниця», а не його філію, структурний підрозділ чи виробничий підрозділ.

Якщо сторона обвинувачення вважає потерпілим саме АТ «Укрзалізниця», обвинувальний акт має містити коректні ідентифікаційні відомості цієї юридичної особи: найменування, код ЄДРПОУ, належну юридичну адресу та відомості про особу, яка уповноважена представляти її інтереси.

Натомість в обвинувальному акті фактично зазначено адресу, яка не відповідає зареєстрованому місцезнаходженню АТ «Укрзалізниця». Це створює невизначеність щодо того, чи правильно визначено потерпілого, чи не ототожнено юридичну особу з її філією або виробничим підрозділом, а також чи належним чином оформлено цивільний позов і представництво потерпілого.

Також, слід звернути увагу, що обвинувальний акт містить лише загальне твердження про те, що представником потерпілого є ОСОБА_13 .

Разом із тим у відкритих відомостях Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (https://usr.minjust.gov.ua/content/free-search/person-result) щодо АТ «Укрзалізниця» серед реєстраційних даних зазначено директора ОСОБА_24 , а також окремо відображено представників ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 та ОСОБА_28 з правом вчиняти дії від імені юридичної особи.

При цьому пошук у відкритому профілі АТ «Укрзалізниця» за прізвищем « ОСОБА_29 » не дає відповідного збігу.

Саме по собі це не виключає можливості представництва за довіреністю, установчими документами чи іншим документом. Однак, обвинувальний акт не містить відомостей, на підставі якого саме документа ОСОБА_13 уповноважений представляти потерпілого, ким та коли такі повноваження надані, чи охоплюють вони право пред`являти цивільний позов на суму 73 832 691,70 грн., підтримання такого позову та участь у кримінальному провадженні від імені АТ «Укрзалізниця».

За таких обставин обвинувальний акт не забезпечує належної ідентифікації потерпілого та його представника, що порушує вимоги п. 3 ч. 2 ст. 291 КПК України і є додатковою підставою для повернення обвинувального акта прокурору відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України.

2. Обвинувальний акт у кримінальному провадженні №42024102090000024 від 30.01.2024 не відповідає ст. 291 ч.2 п.5 КПК України, а саме щодо викладу фактичних обставин, правової кваліфікації та формулювання обвинувачення.

2.1. Обвинувальний акт підміняє виклад фактичних обставин оціночними кримінально-правовими висновками.

У розділі 6 обвинувального акту сторона обвинувачення стверджує, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у невстановлений час, але не пізніше січня 2024 року, «розробили план», «вирішили створити злочинну організацію», «створили злочинну організацію», «здійснювали керівництво», «встановили контроль», «координували дії», «організували розподіл коштів», «запровадили протиправну схему» та «механізм штучного створення дефіциту квитків».

Однак, з обвинувального акта неможливо встановити: коли саме ОСОБА_5 нібито створив злочинну організацію; де саме відбулася домовленість про її створення; які конкретні дії ОСОБА_5 становили створення злочинної організації; кому, коли, у який спосіб і які саме вказівки він надавав; які саме особи, коли та за яких обставин були ним залучені; які конкретні кошти, від кого, коли та в якому розмірі він отримував або розподіляв; у чому саме полягав його вплив на продаж квитків або формування дефіциту місць; які саме службові повноваження він використав усупереч інтересам служби.

Таким чином, замість фактичного опису діяння обвинувальний акт містить набір узагальнених тверджень, які фактично відтворюють ознаки інкримінованих складів кримінальних правопорушень без належного фактичного наповнення.

2.2 В обвинувальному акті відсутня конкретизація часу, місця та способу вчинення інкримінованих діянь.

У тексті Обвинувального акта неодноразово використовуються формулювання: «у невстановлений досудовим розслідуванням час», «у невстановленому досудовим розслідуванням місці», «не пізніше січня 2024 року», «не пізніше 01.01.2024», «у період з 01.01.2024 до 10.12.2024».

Такі формулювання самі по собі не завжди виключають можливість судового розгляду, однак у цьому випадку вони не компенсуються конкретним описом дій ОСОБА_5 . Навпаки, невизначеність часу й місця поєднана з невизначеністю способу вчинення діяння.

Зокрема, обвинувальний акт не містить чітких відомостей про те, де саме ОСОБА_5 нібито узгоджував план із ОСОБА_6 , коли відбулося залучення кожного учасника, кому і яким способом доводився нібито злочинний план, у чому конкретно полягала координація дій, які саме епізоди перевезень були наслідком вказівок ОСОБА_5 , а також коли саме і за яких обставин він брав участь у розподілі коштів.

Дані обставини вказують на неможливість належного захисту від пред`явленого обвинувачення.

2.3 Обвинувальний акт містить суперечності щодо періоду існування злочинної організації.

Так, в обвинувальному акті зазначено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не пізніше 01.01.2024 створили злочинну організацію.

Водночас у цьому ж обвинувальному акті зазначено (щонайменше 14 разів), що злочинна організація діяла із 10.12.2024 на території України та припинила своє функціонування 11.12.2024 у зв`язку з її знешкодженням правоохоронними органами (пункти №№ 6.16, 7.17, 8.17, 9.17, 10.17 та інші).

Одночасно в епізоді 2 сторона обвинувачення стверджує про вчинення кримінальних правопорушень у період з 01.01.2024 до 10.12.2024.

Додатково зазначена суперечність посилюється змістом подальших пунктів обвинувального акта, в яких сторона обвинувачення використовує ще один часовий проміжок вчинення інкримінованих дій.

Так, у пункті 7.22 обвинувального акта зазначено, що начальники пасажирських поїздів міжнародних сполучень, які, за версією сторони обвинувачення, входили до складу відповідної групи, у період з 01.01.2024 по 30.06.2024 здійснювали систематичні несанкціоновані перевезення пасажирів поза касовим оформленням та передавали отриману неправомірну вигоду іншим учасникам.

Водночас вже у наступному пункті 7.23 обвинувального акту сторона обвинувачення зазначає, що лише за період з 01.01.2024 по 10.12.2024 внаслідок відповідних дій було завдано шкоду / отримано неправомірну вигоду у визначеному розмірі.

Отже, в межах одного й того самого епізоду обвинувальний акт, одночасно, оперує різними часовими межами:

1)не пізніше 01.01.2024 - як час нібито створення злочинної організації;

2)з 10.12.2024 по 11.12.2024 - як час фактичного функціонування злочинної організації, який повторюється в Обвинувальному акті щонайменше 14 разів;

3)з 01.01.2024 по 30.06.2024 - як період систематичних несанкціонованих перевезень пасажирів, описаний у пункті 7.22;

4)з 01.01.2024 по 10.12.2024 - як період, за який обраховується шкода / неправомірна вигода, зазначений у пункті 7.23.

Така побудова фактичної фабули створює істотну внутрішню суперечність. Якщо, за твердженням сторони обвинувачення, злочинна організація діяла лише з 10.12.2024 і припинила функціонування 11.12.2024, то незрозуміло, яким чином дії, описані, як вчинені з 01.01.2024 по 30.06.2024 або з 01.01.2024 по 10.12.2024, можуть одночасно кваліфікуватися як вчинені у складі злочинної організації.

Дані виявлені обставини мають істотне значення, оскільки час створення, існування та функціонування злочинної організації є ключовою фактичною обставиною для кваліфікації за ст. 255 КК України, а також для встановлення того, чи могли конкретні дії інших осіб бути охоплені єдиним умислом, єдиним планом і структурою саме злочинної організації.

Таким чином, обвинувальний акт не дає чіткої відповіді на базове питання: коли, за версією сторони обвинувачення, була створена злочинна організація, коли вона фактично почала діяти, який період охоплює її діяльність та які саме дії ОСОБА_5 і ОСОБА_6 припадають на відповідний період.

2.4. В обвинувальному акті не конкретизовано службовий статус ОСОБА_5 та службові повноваження, які він нібито використав.

ОСОБА_5 , також, інкримінується організація та керівництво кримінально - протиправною діяльністю інших осіб для вчинення зловживання службовим становищем за ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 364 КК України.

Водночас диспозиція ст. 364 КК України передбачає використання саме службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби.

Обвинувальний акт не містить належного фактичного опису того, чи визнається ОСОБА_5 службовою особою, які саме організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські функції він виконував, чи мав він право ухвалювати обов`язкові рішення щодо працівників АТ «Укрзалізниця», чи мав він право одноособово впливати на призначення в рейси, продаж місць, дисциплінарні рішення або пролонгацію контрактів, які конкретні службові повноваження він використав і яке саме службове рішення або дія стали способом вчинення злочину.

Натомість обвинувальний акт містить загальні посилання на те, що ОСОБА_5 був головою первинної профспілкової організації та членом комісії з пролонгування й укладення трудових контрактів. Однак, сам по собі такий статус не розкриває ознак службової особи і не пояснює, у чому саме полягало використання службового становища всупереч інтересам служби.

Посилання на «авторитет», «лідерські якості», «організаторські здібності», «соціальні зв`язки» або «вплив» не є належною заміною викладу конкретних службових повноважень.

2.5 В обвинувальному акті наявні твердження про запровадження механізму штучного створення дефіциту місць у системі продажу залізничних квитків на міжнародні поїзди.

Однак, обвинувальний акт не містить конкретного опису: хто саме мав технічну або організаційну можливість впливати на систему продажу квитків; які саме місця вилучалися з продажу або не надходили до продажу; яким способом створювався дефіцит; які конкретні дії вчиняв із цього приводу ОСОБА_5 ; чи йдеться про місця, які могли бути реалізовані у відкритому продажі; як співвідносяться «вільні», «умовно-вільні» місця, службові купе та купе відпочинку провідників; який нормативний акт прямо покладав на конкретних осіб обов`язок оформлювати такі місця як пасажирські.

Більше того, сам обвинувальний акт зазначає, що службові купе провідників та купе відпочинку провідників не реалізуються у системі вільного продажу квитків на поїзди.

За таких умов твердження про шкоду у вигляді «ненадходження коштів від продажу квитків» потребує чіткого пояснення: яким чином місця, які сам обвинувальний акт описує як такі, що не реалізуються у вільному продажу, могли формувати розрахунок недоотриманих коштів від продажу квитків.

Що вказує на неконкретність обвинувачення в цій частині.

2.6. В обвинувальному акті не індивідуалізовано участь ОСОБА_5 у діях інших осіб, матеріали щодо яких виділено в окремі кримінальні провадження.

У змісті обвинувального акту перелічено значну кількість осіб, матеріали щодо яких виділені в окремі кримінальні провадження, а також «інших невстановлених досудовим розслідуванням осіб». Саме ці особи, за версією сторони обвинувачення, входили до складу злочинної організації та брали участь у реалізації нібито спільного плану.

Водночас, обвинувальний акт не конкретизує: які саме дії кожної з цих осіб охоплювалися умислом ОСОБА_5 ; які конкретні дії цих осіб були організовані або скоординовані саме ним; які епізоди діяльності осіб, матеріали щодо яких виділено, ставляться у провину ОСОБА_5 ; чи охоплює обвинувачення ОСОБА_5 шкоду, дії та наслідки у виділених провадженнях; які межі відповідальності ОСОБА_5 за дії таких осіб.

Обвинувачення мало б містити конкретний фактичний опис того, як саме ці особи були об`єднані, хто кому підпорядковувався, які функції виконував, які дії вчиняв, як вони координувалися та як це пов`язано саме з діями ОСОБА_5 .

Натомість обвинувальний акт фактично обмежується шаблонним повторенням однакових формулювань щодо різних осіб, без індивідуалізації фактичної поведінки кожного учасника та без конкретизації ролі ОСОБА_5 у їхніх діях.

2.7 Обвинувальний акт містить невідповідність фактичного опису та правової кваліфікації щодо ОСОБА_6 у частині відсутності належної конкретизації базової форми діяння за ст. 255 КК України.

У фактичній частині обвинувального акта сторона обвинувачення неодноразово зазначає, що ОСОБА_6 діяв не як рядовий учасник злочинної організації, а саме як її організатор / співорганізатор разом із ОСОБА_5 .

Зокрема, у викладі фактичних обставин зазначено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 спільно розробили план вчинення кримінальних правопорушень, вирішили створити стійке ієрархічне об`єднання, створили злочинну організацію, визначили її учасників, розподілили функції, організували механізм комунікації, координували дії інших осіб та забезпечували функціонування відповідної структури.

Крім того, ОСОБА_6 прямо описується як особа, яка: здійснювала загальне керівництво діями інших членів злочинної організації; встановила контроль над інструкторами поїзних бригад; спрямовувала та координувала дії членів злочинної організації; організувала розподіл коштів; доводила до інструкторів розміри «поборів»; забезпечувала комунікацію між ОСОБА_5 та іншими учасниками; контролювала заходи конспірації та прикриття злочинної діяльності.

Тобто за фактичною фабулою Обвинувального акта ОСОБА_6 описаний саме, як особа, яка нібито створила злочинну організацію та керувала нею спільно із ОСОБА_5 .

Водночас, у правовій кваліфікації ОСОБА_6 інкримінується виключно ст. 255 ч. 3 КК України, без належної конкретизації, які саме дії, передбачені ч. 1 або ч. 2 ст. 255 КК України, є базовими для такої кваліфікації.

Це має істотне значення, оскільки ст. 255 ч.3 КК України є кваліфікуючою нормою, яка вимагає чіткого визначення, які саме дії з передбачених ч. 1 або ч. 2 ст. 255 КК України інкримінуються особі: (1) створення злочинної організації, керівництво нею, керівництво її структурною частиною або (2) участь у ній.

У цьому обвинувальному акті така конкретизація відсутня.

Крім того, зазначена невизначеність підтверджується і змістом витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, у якому, також, відсутні відомості про окремий епізод, що стосувався б діянь, передбачених ч. 1 або ч. 2 ст. 255 КК України, як базових для подальшої кваліфікації за ст. 255 ч. 3 КК України щодо ОСОБА_6 .

Така невизначеність не є технічною помилкою, оскільки вона безпосередньо впливає на обсяг обвинувачення ОСОБА_6 та на обсяг обвинувачення ОСОБА_5 .

За версією сторони обвинувачення, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 діяли спільно як співорганізатори. Однак, щодо ОСОБА_5 правова кваліфікація містить ст. 255 ч.1 КК України, а щодо ОСОБА_6 - ст. 255 ч. 3 КК України. При цьому фактичний опис їхніх дій як співорганізаторів є взаємопов`язаним і побудований на одній спільній моделі: спільне розроблення плану, створення злочинної організації, керівництво нею та координація інших осіб.

За таких умов обвинувальний акт не дає чіткої відповіді на питання, у чому саме полягає обвинувачення ОСОБА_6 : у створенні злочинної організації разом із ОСОБА_5 , у керівництві злочинною організацією, в участі у злочинній організації як службової особи, у діях службової особи з використанням службового становища чи в усіх зазначених формах одночасно.

Слід звернути увагу, що така невизначеність щодо ОСОБА_6 прямо впливає й на обсяг обвинувачення ОСОБА_5 . Якщо ОСОБА_6 , за версією сторони обвинувачення, був співорганізатором злочинної організації, то його роль є складовою самої конструкції обвинувачення щодо ОСОБА_5 . Саме через ОСОБА_6 сторона обвинувачення пояснює механізм комунікації, управління, доведення вказівок, контроль за інструкторами, службовий вплив на працівників та подальший розподіл коштів.

Отже, невизначеність правової кваліфікації дій ОСОБА_6 призводить до невизначеності всієї конструкції обвинувачення щодо створення та керівництва злочинною організацією, яка інкримінується ОСОБА_5 .

2.8. Обвинувальний акт не забезпечує право обвинувачених на ефективний захист.

Так, обвинувальний акт, у частині викладу фактичних обставин, правової кваліфікації та формулювання обвинувачення не відповідає вимогам ст. 291 ч.2 п.5 КПК України, про що вказують наступні недоліки:

1)фактичні обставини підмінені оціночними кримінально - правовими висновками;

2)не конкретизовано час, місце, спосіб і конкретні дії ОСОБА_5 ;

3)наявна внутрішня суперечність щодо періоду створення та функціонування злочинної організації;

4)правова кваліфікація щодо ОСОБА_5 не узгоджується з формулюванням обвинувачення;

5)щодо ОСОБА_6 не конкретизовано, які саме дії, передбачені ч. 1 або ч. 2 ст. 255 КК України, є базовими для інкримінованої йому ч. 3 ст. 255 КК України;

6)фактичний опис ОСОБА_6 , як співорганізатора злочинної організації, не узгоджується з формулюванням його правової кваліфікації;

7)невизначеність правової кваліфікації ОСОБА_6 впливає на обсяг обвинувачення ОСОБА_5 , оскільки фабула побудована на твердженні про їхню спільну співорганізацію;

8)не конкретизовано службові повноваження ОСОБА_5 для цілей обвинувачення за ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 364 КК України;

9)не розкрито механізм штучного створення дефіциту квитків;

10)не індивідуалізовано зв`язок між діями ОСОБА_5 та діями інших осіб, у тому числі тих, матеріали щодо яких виділено в окремі кримінальні провадження.

Право на захист передбачає можливість особи чітко розуміти, у чому саме вона обвинувачується, які фактичні обставини їй інкримінуються, які дії вона повинна спростовувати, які наслідки ставляться їй у провину та за якою правовою конструкцією сторона обвинувачення просить здійснювати судовий розгляд.

Однак, виявлені недоліки є істотними, оскільки вони унеможливлюють розуміння суті та меж обвинувачення, перешкоджають реалізації права на захист і не дозволяють суду призначити кримінальне провадження до судового розгляду в межах належно сформульованого обвинувачення.

3. Обвинувальний акт у кримінальному провадженні №42024102090000024 від 30.01.2024 не відповідає ст. 291 ч.2 п.7 КПК України, а саме щодо викладу обставин розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

3.1 Відповідно до ст. 291 ч.2 п.7 КПК України обвинувальний акт має містити розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Так, у розділі 18 обвинувального акту сторона обвинувачення зазначає такі суми завданої шкоди, а саме щодо:

1) ОСОБА_5 - 8 721 716,37 грн;

2) ОСОБА_6 - 8 721 716,37 грн;

3) ОСОБА_7 - 480 589,16 грн;

4) ОСОБА_8 - 742 812,41 грн;

5) ОСОБА_9 - 725 637,44 грн;

6) ОСОБА_10 - 561 028,34 грн;

7) ОСОБА_11 - 1 200 406,04 грн.

Водночас у п. 19 обвинувального акту зазначено, що АТ «Українська Залізниця» заявлено цивільний позов у кримінальному провадженні на суму 73 832 691,70 грн.

З викладено вбачається, що обвинувальний акт містить щонайменше три різні підходи до визначення розміру шкоди:

1)8 721 716,37 грн. - як загальна шкода, одночасно, зазначена щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ;

2)21 153 906,13 грн. - сума, яка утворюється у разі механічного складання всіх сум, зазначених у пунктах 18.1-18.7;

3)73 832 691,70 грн. - сума цивільного позову, заявленого АТ «Українська Залізниця».

Така різниця прямо впливає на обсяг обвинувачення, меж цивільно - правових вимог у кримінальному провадженні, кваліфікуючої ознаки «тяжких наслідків», а також належного захисту від пред`явленого обвинувачення

Також, слід звернути увагу, що одна й та сама сума - 8 721 716, 37 грн. - одночасно зазначена як шкода, завдана кримінальними правопорушеннями, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_5 , і як шкода, завдана кримінальними правопорушеннями, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_6 . При цьому обвинувальний акт не пояснює, чи йдеться про:

-одну спільну суму шкоди, яка інкримінується обом особам;

-солідарну відповідальність ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ;

-окрему шкоду, нібито завдану кожним із них;

-дублювання одного й того самого розміру шкоди;

-суму, до якої входять окремі епізоди щодо інших обвинувачених.

Крім того, суми, зазначені щодо ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , загалом становлять 3 710 473,39 грн.

Однак, обвинувальний акт не розкриває, чи ці суми входять до загальної суми 8 721 716,37 грн., чи мають додаватися до неї окремо.

Ця невизначеність є істотною, оскільки у фактичній частині обвинувального акту сторона обвинувачення описує спільну діяльність ОСОБА_5 та ОСОБА_6 як організаторів / співорганізаторів, а також діяльність інших осіб у межах нібито єдиної злочинної організації. Проте, в розділі щодо шкоди прокурор не розмежовує, яка саме частина шкоди інкримінується кожному обвинуваченому, за яким епізодом, унаслідок яких конкретних дій та на підставі якої методики розрахунку.

Ще більш суттєвою є невідповідність між сумою шкоди, зазначеною у пункті 18 обвинувального акта, та сумою цивільного позову, зазначеною у пункті 19. Якщо за версією обвинувачення загальний розмір шкоди становить 8 721 716,37 грн., то незрозуміло, з яких підстав цивільний позов у цьому ж кримінальному провадженні заявлений на суму 73 832 691,70 грн., тобто на 65 110 975,33 грн. більше.

Цивільний позов може бути додатком до обвинувального акта, якщо він був пред`явлений під час досудового розслідування, однак сам факт його додання не звільняє прокурора від обов`язку чітко, однозначно та несуперечливо зазначити в обвинувальному акті розмір шкоди, завданої саме кримінальним правопорушенням. КПК окремо передбачає, що обвинувальний акт має містити відомості про розмір шкоди, а цивільний позов додається до обвинувального акта як окремий документ.

Окремо слід звернути увагу, що у викладі фактичних обставин обвинувального акта сторона обвинувачення посилається на участь у нібито злочинній організації значної кількості осіб, матеріали щодо яких виділено в окремі кримінальні провадження.

Зокрема, у пункті 6.6 обвинувального акта зазначено, що до складу злочинної організації, за версією обвинувачення, увійшли:

1.ОСОБА_1, матеріали щодо якої виділені в окреме кримінальне провадження № 12025100090002372 від 04.09.2025;

2.ОСОБА_2, матеріали щодо якої виділені в окреме кримінальне провадження № 12025100090002108 від 28.07.2025;

3.ОСОБА_3, матеріали щодо якої виділені в окреме кримінальне провадження № 12025100090000883 від 20.03.2025;

4.ОСОБА_4, матеріали щодо якої виділені в окреме кримінальне провадження № 12025100090000884 від 20.03.2025;

5.ОСОБА_5, матеріали щодо якої виділені в окреме кримінальне провадження № 12025100090000339 від 21.02.2025;

6.ОСОБА_6, матеріали щодо якої виділені в окреме кримінальне провадження № 72025101000000032 від 01.10.2025;

7.ОСОБА_7, матеріали щодо якої виділені в окреме кримінальне провадження № 12025100090000885 від 20.03.2025;

8.ОСОБА_8, матеріали щодо якої виділені в окреме кримінальне провадження № 12025100090002278 від 21.08.2025;

9.ОСОБА_9, матеріали щодо якої виділені в окреме кримінальне провадження № 72025101000000033 від 01.10.2025;

10.інші невстановлені досудовим розслідуванням особи.

При цьому в обвинувальному акті не зазначено, яку саме суму шкоди інкриміновано кожній із цих осіб, матеріали щодо яких виділено в окремі кримінальні провадження.

Така невизначеність є істотною з огляду на те, що сторона обвинувачення стверджує про єдиний злочинний план, спільну діяльність учасників злочинної організації, систематичний продаж місць, отримання грошових коштів та їх подальший розподіл між учасниками організації. Водночас Обвинувальний акт не розмежовує:

-яка частина загальної шкоди нібито припадає на осіб, матеріали щодо яких виділені в окремі провадження;

-чи входить ця шкода до загальної суми 8 721 716,37 грн.;

-чи вона має обраховуватися додатково;

-чи врахована вона у сумі цивільного позову 73 832 691,70 грн.;

-які саме епізоди діяльності цих осіб формують заявлений розмір шкоди;

-чи підлягає така шкода відшкодуванню солідарно, частково або окремо кожною особою.

Вказане має безпосереднє значення для визначення обсягу обвинувачення щодо ОСОБА_5 , оскільки за версією сторони обвинувачення саме він разом із ОСОБА_6 нібито створив і очолював злочинну організацію, до якої увійшли вказані особи. Отже, якщо обвинувачення пов`язує розмір шкоди із діями всієї злочинної організації, воно зобов`язане чітко визначити, які саме суми, за які дії та за участю яких осіб ставляться у причинний зв`язок із діями ОСОБА_5 .

Натомість обвинувальний акт фактично залишає невизначеним питання, чи інкримінується ОСОБА_5 вся шкода, нібито заподіяна всіма учасниками злочинної організації, включно з особами, матеріали щодо яких виділені, чи лише частина такої шкоди, чи шкода, визначена за окремими епізодами.

Крім того, слід звернути увагу на те, що у пункті 6.5 обвинувального акту зазначено, що грошові кошти, сплачені пасажирами, у подальшому нібито розподілялися між учасниками організації.

Однак, обвинувальний акт не містить відомостей про те, яка частина коштів була нібито отримана кожним учасником, яка частина передана іншим особам, яка частина інкримінується ОСОБА_5 і яким чином це співвідноситься із загальною сумою шкоди.

За таких обставин розділ 18 обвинувального акту не відповідає вимогам ст. 291 ч. 2 п. 7 КПК України, оскільки не містить чіткого та індивідуалізованого визначення розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

3.2 Питання щодо правильного визначення підсудності обвинувального акту у кримінальному провадженні №42024102090000024 від 30.01.2024.

Невідповідність обвинувального акту вимогам ст. 291 ч. 2 п. 7 КПК України має значення не лише для визначення обсягу обвинувачення, цивільного позову а й для перевірки правил предметної підсудності.

Так, положенням ст. 33-1 ч.1 КПК України Вищому антикорупційному суду підсудні кримінальні провадження стосовно корупційних кримінальних правопорушень за умови наявності хоча б однієї з умов, передбачених п. 1-3 ч. 5 ст. 216 КПК України. Однією з таких умов для кримінальних правопорушень, зокрема передбачених ст. 364 КК України, є розмір предмета кримінального правопорушення або розмір завданої шкоди, який має у п`ять тисяч і більше разів перевищувати розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на час вчинення кримінального правопорушення.

В даному випадку, обвинувальний акт не містить чіткого, узгодженого та індивідуалізованого визначення розміру шкоди. Зокрема, у розділі 18 обвинувального акта зазначено суму 8 721 716, 37 грн. щодо ОСОБА_5 та таку саму суму щодо ОСОБА_6 ; окремо наведені суми щодо інших обвинувачених; водночас у пункті 19 зазначено цивільний позов АТ «Укрзалізниця» на суму 73 832 691,70 грн.

В супереч вимогам закону, обвинувальний акт не містить співвідношення між цими сумами, не визначає, яка з них є саме шкодою, завданою кримінальним правопорушенням, а яка є цивільно-правовою вимогою, дублюванням або розрахунковою величиною.

За таких обставин суд позбавлений можливості перевірити, чи наявна у цьому кримінальному провадженні умова предметної підсудності Вищого антикорупційного суду, пов`язана з розміром предмета кримінального правопорушення або розміром завданої шкоди.

Встановлені недоліки обвинувального акту, в частині визначення розміру шкоди, є істотними, оскільки вони впливають не лише на обсяг обвинувачення та межі цивільно-правових вимог, а й на визначення підсудності даного кримінального провадження.

Таким чином, викладені судом обставини вказують на те, що обвинувачення викладене в обвинувальному акті у кримінальному провадженні №42024102090000024 від 30.01.2024 у неконкретній та суперечливій формі, чим порушуються права обвинувачених ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_14 ОСОБА_11 на справедливий судовий розгляд в аспекті забезпечення їм права на захист.

Згідно ст. 91 ч.1 КПК України визначено, що у кримінальному провадженні підлягає доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення (чає, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), що виходячи із суті даної статті має відображатись в обвинувальному акті відповідно до п.5 ч.2 ст.291 КПК України, як виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посилання на положення закону і статті закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

Таке формулювання обвинувачення без конкретизації обставин є порушенням ч. 4 ст. 110 КПК України, відповідно до якої обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування, що в свою чергу є порушенням положення ч.3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже, обвинувачення повинно бути зрозумілим, як сторонам кримінального провадження, так і суду. Важливим є виклад саме фактичних обставин кримінального правопорушення, бо правильне їх відображення має суттєве значення не тільки для аргументації висновків детектива та прокурора, але і для дослідження обставин інкримінованих кримінальних правопорушень в суді та для реалізації права на захист.

Право підозрюваного (обвинуваченого) на захист - це сукупність наданих йому законом повноважень для спростування підозри або обвинувачення, пом`якшення покарання, а також захисту своїх особистих інтересів.

Забезпечення підозрюваному, обвинуваченому права на захист є однією з основних засад судочинства в Україні (ст. 59, ч.2 ст. 63, п. 6 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 20 КПК України).

Порушення права на захист завжди означає істотне порушення вимог кримінального процесуального закону і є однією з беззаперечних підстав для скасування вироку та інших рішень у провадженні.

Європейський суд з прав людини у справі «Абрамян проти Росії» від 09.10. 2008 зазначив, що у тексті підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції вказано на необхідність приділяти особливу увагу роз`ясненню «обвинувачення» особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред`явленого йому обвинувачення (див. рішення від 19.12.1989 у справі «Камасінскі проти Австрії», № 9783/82, п. 79).

Окрім того, Європейський суд з прав людини нагадує, що положення підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред`явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (див.: рішення від 25.03.1999 у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції», № 25444/94, п. 52; рішення від 25.07.2000 у справі «Матточіа проти Італії», № 23969/94, п. 58; рішення від 20.04.2006 у справі «І.Н. та інші проти Австрії», № 42780/98, п. 34).

Право бути поінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого підпунктом «b» п. 3 ст. 6 Конвенції (див. зазначені рішення у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції», п. 54, а також «Даллос проти Угорщини», п. 47).

Крім того, відповідно до ст. 291 КПК України, реєстр матеріалів досудового розслідування є невід`ємною частиною обвинувального акту та повинен відповідати положенням ст. 109 КПК України, однак, реєстр матеріалів досудового розслідування не відповідає вимогам ст. 109 КПК України, оскільки, з одного боку, містить значний обсяг надмірної інформації, яка не передбачена цією нормою як обов`язкова, а з іншого - не забезпечує повного, чіткого та послідовного відображення саме тих відомостей, які закон прямо вимагає: номера і найменування процесуальної дії, часу її проведення, реквізитів процесуальних рішень.

Обвинувальний акт у кримінальному провадженні №42024102090000024 від 30.01.2024, з встановленими порушеннями, не може бути призначений до судового розгляду, оскільки їх усунення прокурором на наступних стадіях провадження не передбачено законом.

Враховуючи встановлені обставини в їх сукупності, суд приходить до висновку про неможливість призначення кримінального провадження у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 255 ч. 1, 28 ч. 4, 364 ч. 2 КК України та ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 255 ч. 3, 28 ч. 4, 364 ч. 2 КК України, кожного, до судового розгляду та необхідність повернення обвинувального акта в даному кримінальному провадженні прокурору, який направив його до суду, у зв`язку з невідповідністю обвинувального акту вимогам КПК України.

Таким чином, повернення обвинувального акта разом з додатками прокурору буде відповідати нормам ст. 2 КПК України, а саме завданням кримінального провадження.

Керуючись ст.ст. 291, 314, 369-372, 376 ч.2 КПК України, суд -

у х в а л и в :

клопотаннязахисників обвинуваченого ОСОБА_5 про повернення обвинувального акту прокурору - задовольнити.

Обвинувальний акт в кримінальному провадженні №42024102090000024 від 30.01.2024 стосовно ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 255 ч. 1, 28 ч. 4, 364 ч. 2 КК України та ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 255 ч. 3, 28 ч. 4, 364 ч. 2 КК України, кожного, - повернути прокурору.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через Деснянський районний суд м. Києва протягом семи днів з дня її оголошення.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку на подачу апеляційної скарги за відсутності такої скарги, а при оскарженні ухвали - після постановлення ухвали апеляційним судом.

Повний текст ухвали буде оголошений 24.07.2026 о 16:40год.

Головуючий суддя: ОСОБА_1

Судді: ОСОБА_2

ОСОБА_30