Решение № 138480739, 24.07.2026, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

Справа № 643/10096/26

Провадження № 2/643/6734/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.07.2026 м. Харків

Салтівський районний суд міста Харкова в складі:

головуючого - судді Семенової Я.Ю.,

за участю секретаря судового засідання - Кашуби Ю.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

у с т а н о в и в :

Стислий зміст позовних вимог та доводів позивача

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» в особі представника - адвоката Усенка М.І. через підсистему «Електронний суд» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором №1287985 від 02.12.2019 в сумі 38 750,00 гривень, а також сплачений судовий збір у сумі 2 662,40 гривень та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 8 000,00 гривень.

В обґрунтування пред`явлених позовних вимог представником позивача зазначено, що 02.12.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» та ОСОБА_1 укладено Договір про споживчий кредит №1287985, згідно з умовами якого відповідач отримав 10 000 грн зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені Кредитним договором. Посилався, що кредитодавець умови кредитного договору виконав в повному обсязі, надавши відповідачеві кредит в сумі, визначеній кредитним договором, у свою чергу відповідач кредитні кошти, комісії і проценти за користування кредитом у строк, встановлений кредитним договором, не сплатив. Зазначив, що кредитний договір було укладено у вигляді електронного документа у відповідності до ст. 11 та ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» та ст. 6, 7, 12 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг». Відповідач підписав кредитний договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Посилався, що 05.03.2020 між первісним кредитором та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» був укладений Договір відступлення прав вимоги 48-МЛ від 05.03.2020, за умовами якого позивач набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги по відношенню до осіб, визначених в реєстрі боржників, включно з правом вимоги і за кредитним договором № 1287985 від 02.12.2019, що укладений між кредитодавцем та відповідачем. Зазначив, що сума заборгованості відповідача становить 38 750 грн, з яких: прострочена заборгованість за сумою кредиту становить - 10 000 грн, прострочена заборгованість за сумою відсотків становить 21 750 грн, прострочена заборгованість за комісією за видачу кредиту становить 2 000,00 грн, заборгованість по штрафах/пені становить 5 000,00 грн. Зауважив, що відповідачу було надіслано письмову претензію про погашення кредитної заборгованості №19536941/1603 від 01.04.2026.

Аргументи учасників справи

18 червня 2026 року через підсистему «Електронний суд» від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на позов, у якому відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог Фінансова Компанія «Кредит Капітал» у повному обсязі. У разі встановлення наявності заборгованості - здійснити її перерахунок виключно на підставі підтверджених документів, без штрафних санкцій та необґрунтованих нарахувань. Застосувати наслідки спливу строку позовної давності. В обґрунтування обраної позиції посилався, що він визнає факт укладення кредитного договору №1287985 від 02.12.2019 та отримання кредитних коштів у розмірі 10 000 грн. Разом з тим вважає, що заявлена позивачем заборгованість у сумі 38 750 грн є необґрунтованою та документально не підтвердженою. Зазначив, що з наданих позивачем матеріалів неможливо встановити фактичний залишок основного боргу, порядок нарахування відсотків та штрафних санкцій, правомірність та обґрунтованість додаткових нарахувань. Зазначив, що з моменту виникнення зобов`язань - 2019 рік, минув значний час, що дає підстави для застосування наслідків спливу позовної давності.

Рух справи

Салтівський районний суд міста Харкова ухвалою від 21 травня 2026 року відкрив провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Задовольнив клопотання представника позивача про витребування доказів, витребував від Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» інформацію про надходження на рахунок банківської картки НОМЕР_1 коштів в сумі 10 000,00 грн в період з 02.12.2019 по 09.12.2019.

Від АТ КБ «ПриватБанк» на адресу Салтівського районного суду міста Харкова надійшли повідомлення №20.1.0.0.0/7-260601/78359 від 05.06.2026 та №20.1.0.0.0/7-260610/125594 від 14.06.2026, у яких зазначено, що Банк не може надати запитувану інформацію, оскільки за наданими відомостями не вдалося ідентифікувати вказану у запиті особу.

Участь у справі сторін та інших учасників справи

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином та своєчасно, у прохальній частині позовної заяви просив про розгляд справи за відсутності представника ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал».

Відповідач у судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином через оголошення на офіційному вебпорталі судової влади України та шляхом направлення судової повістки до кабінету користувача в підсистемі «Електронний суд», про причини неявки суду не повідомив, скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на позов.

За правилами п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд, беручи до уваги, що сторони належним чином та своєчасно повідомлялися про дату, час і місце розгляду справи, відповідач скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на позов, позивач клопотав про розгляд справи за відсутності свого представника, вважає за можливе проводити розгляд справи за відсутністю учасників справи.

Ураховуючи, що в судове засідання не з`явилися всі учасники справи, відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

За правилами ч. 4, 5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Як виснував Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 05 вересня 2022 року, прийнятій у справі №1519/2-5034/11, провадження №61-175сво21, «згідно з частиною п`ятою статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. З урахуванням розумності положення частини п`ятої статті 268 ЦПК України слід розуміти таким чином: у разі ухвалення судового рішення за відсутності учасників справи, суд повинен зазначати датою ухвалення ту дату, на яку було призначено розгляд справи, та вказувати у резолютивній частині дату складення повного судового рішення. Проте у разі зазначення судом датою ухвалення судового рішення дати складення повного судового рішення, внаслідок чого дата судового засідання та дата ухвалення судового рішення не співпадатимуть, це не є порушенням прав сторін».

З урахуванням положень ч. 4, 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення цього рішення суду є 24 липня 2026 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

02 грудня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір №1287985, відповідно до п. 1.1 якого позикодавець зобов`язується на умовах, визначених цим Договором, на строк, визначений п. 1.3 Договору надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п. 1.2 Договору, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом, у встановлений у п. 1.4 Договору термін (а.с. 6-8).

Згідно з довідкою про ідентифікацію №б/н від 10 вересня 2025 року, виданою ТОВ «Мілоан», останнє підтвердило, що ОСОБА_1 , з яким було улкдаено договір про споживчий кредит №1287985 від 02.12.2019 ідентифікований Товариством. Акцепт (Договір) підписаний позичальником із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, відомості про одноразовий ідентифікатор: S95773, дата і час відправки одноразового ідентифікатора позичальнику: 02.12.2019 14:51:14; номер телефону: НОМЕР_2 (а.с. 9).

У п. 1.2 Договору №1287985 від 02 грудня 2019 року визначено, що сума кредиту становить 10 000,00 грн.

Згідно з п. 1.3 Договору кредит надається строком на 30 днів з 02.12.2019.

Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом: 01.01.2020 (п. 1.4 Договору).

Комісія за надання кредиту: 2 000,00 грн, яка нараховується за ставкою 20,00 відсотків від суми кредиту одноразово (п.п. 1.5.1 Договору).

Відповідно до п.п. 1.5.2 Договору проценти за користування кредитом: 7 500,00 грн, які нараховуються за ставкою 2,50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

У п. 1.6 Договору сторони погодили, що стандартна процентна ставка за користування кредитом становить 2,50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

Відповідно до п. 2.1 Договору кредитні кошти надаються позичальнику шляхом безготівкового переказу на рахунок платіжної карти позичальника, зареєстрованої позичальником для цієї мети в особистому кабінеті на сайті miloan.ua.

У п. 2.3 Договору сторони погодили порядок пролонгації кредиту: позичальник за наявності відповідної пропозиції позикодавця має право на продовження строку користування/повернення кредиту на таких самих умовах на певну кількість днів доступну у пропозиції, відповідно до розділу 6 Правил. Для продовження строку користування кредитом позичальник має вчинити дії, передбачені розділом 6 Правил, у тому числі сплатити комісію за продовження кредиту та певну частку заборгованості по кредиту.

Згідно з п. 4.1 Договору у разі прострочення позичальником зобов`язань за повернення кредиту та/або сплати процентів за його користування та/або інших платежів згідно з умовами цього Договору, позичальник, починаючи з дня наступного за днем спливу терміну (дати), вказаного в п. 1.4 цього Договору з урахуванням угод про продовження строку користування/повернення кредиту та оновлених графіків розрахунків, що складаються у зв`язку з укладенням цих угод, зобов`язаний сплатити на користь Товариства пеню у розмірі 2,00 відсотків від суми невиконаного грошового зобов`язання, за кожен день прострочення, але у будь-якому випадку не більше 50 відсотків від загальної суми кредиту, одержаного позичальником за цим Договором.

Згідно з платіжним дорученням №4050141 від 02.12.2019 ТОВ «Мілоан» перерахувало ОСОБА_1 10 000,00 грн згідно з договором №1287985 (а.с. 10 зворот).

ТОВ «Мілоан» сформовано відомість про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором №1287985, з якої убачається, що 02.12.2019 ОСОБА_1 було надано кредит в сумі 10 000,00 грн та нараховано комісію в сумі 2 000,00 грн, з 03.12.2021 по 01.03.2020 йому нараховувалися проценти в сумі 250,00 грн в день. Жодних погашень за кредитним договором ОСОБА_1 не здійснювалося (а.с. 11).

05 березня 2020 року ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» уклали договір відступлення прав вимоги №48-МЛ, згідно з п. 1.1 якого ТОВ «Мілоан» передає (відступає) ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» за плату, а ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» приймає належні ТОВ «Мілоан» права грошової вимоги (Права Вимоги) до боржників за кредитними договорами вказаними у Реєстрі Боржників, укладеними між ТОВ «Мілоан» та боржниками (а.с. 12 зворот-20).

У п. 6.2.3 Договору №48-МЛ сторони погодили, що Права Вимоги переходять до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» з моменту підписання сторонами цього Договору, після чого ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» стає кредитором по відношенню до боржників стосовно їх заборгованості.

Згідно з п. 7.1 Договору №48-МЛ в якості компенсації за придбання (відступлення) Прав Вимоги ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» протягом 5 робочих днів сплачує ТОВ «Мілоан» плату в розмірі, що станом на дату підписання сторонами цього Договору складає 1 698 895,78 грн.

05 березня 2020 року ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» підписали Акт приймання-передачі Реєстру Боржників від 05 березня 2020 року до Договору відступлення прав вимоги №48-МЛ від 05 березня 2020 року (а.с. 20 зворот).

Як убачається з копії платіжної інструкції №17824 від 05.03.2020 ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» перерахувало на користь ТОВ «Мілоан» 1 698 895,78 грн, як оплату компенсації за придбання (відступлення) Прав Вимоги згідно з п. 7.1 Договору №48-МЛ від 05.03.2020 (а.с. 21).

Згідно з Реєстром боржників до договору відступлення прав вимоги № 48-МЛ від 05 березня 2020 року, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» отримало право грошової вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором №1287985 від 02.12.2019 в загальній сумі 38 750,00 грн, з яких: 10 000,00 грн - залишок по тілу кредиту, 21 750,00 грн - залишок по відсотках, 2 000,00 грн - залишок по комісії, 5 000,00 грн - заборгованість по штрафах/пені (а.с. 21 зворот).

ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» складено виписку з особового рахунка за Кредитним договором №1287985 від 02.12.2019, згідно з якою заборгованість ОСОБА_1 за вказаним договором становить 38 750,00 грн, з яких: прострочена заборгованість за сумою кредиту - 10 000,00 грн, прострочена заборгованість за комісіями - 2 000,00 грн, прострочена заборгованість за відсотками - 21 750,00 грн, заборгованість по штрафам/пені - 5 000,00 грн. Зазначено, що станом на дату подання позовної заяви - 14.04.2026 заборгованість не погашена (а.с. 12).

ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» сформувало претензію Вих. №19536941/1603 від 01.04.2026, адресовану ОСОБА_1 , у якій вимагало негайно погасити заборгованість за кредитним договором №1287985 від 02.12.2019 в сумі 38 750,00 грн (а.с. 22).

Мотиви, з яких виходив суд, застосовані норми права та висновки суду

Однією із загальних засад цивільного законодавства України є свобода договору (п.3 ч.1 ст. 3 ЦК України).

У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Правилами ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Згідно з ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.

За правилами ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них.

Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону є оригіналом такого документа.

Згідно із п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому, одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1ст. 1048 ЦК України).

Відповідно до ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору.

Положеннями ч. 1 ст. 1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За вимогами ст. 626 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У статті 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Положеннями ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив зобов`язання, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема, щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Так, судом установлено, що 02.12.2019 між ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан» було укладено Кредитний договір №1287985 (індивідуальна частина) у формі електронного документа з використанням електронного підпису з одноразовим ідентифікатором позичальника S95773. Вказаний факт не заперечується відповідачем ОСОБА_1 у відзиві на позов.

При укладенні цього договору сторони досягли згоди щодо всіх його істотних умов та у сторін, відповідно до приписів статті 11 ЦК України, виникли права та обов`язки, які витікають із кредитного договору.

Матеріалами справи знаходить своє підтвердження, що ТОВ «Мілоан» свої зобов`язання за договором виконало, перерахувавши на рахунок ОСОБА_1 02.12.2019 грошові кошти в сумі 10 000,00 грн. Більш того, у відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 підтвердив отримання ним кредитних коштів у сумі 10 000,00 грн. Доказів повернення кредитних коштів відповідачем матеріали справи не містять та відповідачем суду не надано.

Як це унормовано вимогами ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Правилами ст. 513 ЦК України визначено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до вимог ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням, як це визначено положеннями ст. 516 ЦК України.

Правилами ст. 517 ЦК України закріплено, що первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Виходячи з наведеного вище, до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» перейшло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за Кредитним договором №1287985 від 02.12.2019 на підставі договору відступлення прав вимоги №48-МЛ від 05 березня 2020 року.

Суд, дослідивши надані докази, доходить висновку, що знаходить своє підтвердження обставина наявності у відповідача ОСОБА_1 перед позивачем ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» заборгованості за Кредитним договором №1287985 від 02.12.2019.

У свою чергу, вирішуючи питання щодо розміру заборгованості за кредитним договором, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, суд керується таким.

Як було установлено судом, відповідач отримав кредит в сумі 10 000,00 грн за договором №1287985 від 02.12.2019. В обумовлений договором строк вказані кошти не повернув, відтак у нього виникла заборгованість за тілом кредиту в сумі 10 000,00 грн, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Водночас суд вважає, що позовні вимоги в частині розміру заборгованості за процентами підлягають частковому задоволенню, виходячи з аналізу безпосередніх умов самого кредитного договору.

Так, як убачається зі змісту п. 1.2-1.5 договору №1287985 від 02.12.2019, сума кредиту становить 10 000,00 грн, строком на 30 днів з 02.12.2019, термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом: 01.01.2020, сукупна вартість кредиту складає 9500,00 грн в грошовому виразі та 1,156.00 відсотків річних у процентному значенні, комісія за надання кредиту: 2 000,00 грн, проценти за користування кредитом: 7 500,00 грн, які нараховуються за ставкою 2,50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

У Додатку №1 до Кредитного договору №1287985 від 02.12.2019, який містить Графік розрахунків, визначено, що до сплати підлягає: кредит - 10 000,00, комісія - 2 000,00, проценти - 7 500,00, разом - 19 500,00.

З відомості про щоденні нарахування та погашення за Кредитним договором №1287985, складеною ТОВ «Мілоан» убачається, що ОСОБА_1 02.12.2019 надано кредит в сумі 10 000,00 грн, та нараховано комісію в сумі 2 000,00 грн. З 03.12.2021 по 01.03.2020 йому нараховувалися проценти в сумі 250,00 грн в день. Жодних погашень за кредитним договором ОСОБА_1 не здійснювалося.

За змістом ч. 1 ст. 1048 ЦК України право позикодавця на одержання від позичальника процентів від суми позики припиняється зі спливом визначеного договором строку кредитування.

Матеріали справи не містять доказів пролонгації строку кредитування після 01.01.2020, тобто після закінчення строку дії договору. Відтак, оскільки пролонгації договору №1287985 від 02.12.2019 після 01.01.2020 здійснено не було, право первісного кредитора нараховувати проценти за кредитом припинилося 01.01.2020.

За таких обставин, кредитор мав право нарахувати проценти за погодженою у договорі №1287985 від 02.12.2019 процентною ставкою 2,50% на день виключно в межах визначеного строку користування коштами - 30 днів до 01.01.2020 включно.

Відтак, сума процентів за весь належний строк кредитування (30 днів) становить 7 500,00 грн, що погоджено, як у самому договорі №1287985 від 02.12.2019 так і у Додатку №1 до Договору №1287985 від 02.12.2019.

Усі нарахування процентів поза межами цього строку здійснені неправомірно та стягненню з відповідача не підлягають.

Таким чином, доведеною, обґрунтованою та такою, що підлягає стягненню, є заборгованість за процентами в межах погодженого у договорі строку (30 днів) в сумі 7 500,00 грн.

У свою чергу, з приводу нарахування ТОВ «Мілоан» до сплати ОСОБА_1 комісії в сумі 2 000,00 гривень, суд зважає на таке.

Згідно з абз. 3 ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

10 червня 2017 року набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року №1734-VІІІ. Цей Закон визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері, у зв`язку з чим, у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Правилами ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, п. 4 ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року №49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до п. 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у пункті 31.29 постанови від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19 (провадження № 14-44цс21).

Як виснував Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 31.07.2025, прийнятій у справі №199/441/21, провадження №61-9002св23, положення договору про надання споживчого кредиту, які передбачають здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні Закону «Про споживче кредитування», є нікчемними.

Верховний Суд України у постанові від 16 листопада 2016 року у справі №6-1746цс16 вказав, що відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Вказане відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 11.03.2020 року у справі №708/195/19.

Як уже зазначалося судом вище, умовами укладеного між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 договору встановлено комісію за надання кредиту, тобто фактично встановлено плату позичальника за дії, які не є послугою в розумінні Закону України «Про споживче кредитування».

Ураховуючи наведене, умови щодо обов`язку позичальника сплачувати комісію за надання кредиту, є нікчемними.

Частиною четвертою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг, як це закріплено вимогами ч. 3 ст. 55 вказаного Закону.

Як унормовано положеннями ч. 3 ст. 13 ЦК України, не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Правилами ч. 1, ч. 2 ст. 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

За змістом ч. 3 ст.12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином, суд доходить висновку про те, що послуга з надання споживчого кредиту є діяльністю банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, не відповідає змісту кредитних правовідносин.

Виходячи із принципів справедливості та добросовісності, на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги заборонено нормативно-правовими актами.

З огляду на викладене вище, положення Договору №1287985 від 02.12.2019 про сплату позичальником на користь банку комісії за надання кредиту (підпункт 1.5.1 Договору) суперечать положенням ч. 1, ч. 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» і є нікчемними з моменту укладення цього правочину.

За таких обставин, ТОВ «Мілоан» без належних на те правових підстав нарахована відповідачеві комісія за надання кредиту на загальну суму 2 000,00 гривень, а відтак, позовні вимоги ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за комісією в сумі 2 000,00 грн є необґрунтованими з наведених вище підстав та задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини 1 статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі (частини перша, друга статті 551 ЦК України).

Пунктом 3 частини першої статті 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки у вигляді сплати неустойки.

Відповідно до умов кредитного договору №1287985 від 02.12.2019 сторони передбачили стягнення з позичальника пеню за невиконання чи неналежне виконання умов цього договору. У разі порушення строків повернення кредиту на вимогу Товариства позичальник зобов`язаний сплатити пеню (пункт 3.3.3).

Відповідно до п. 2.4.1, 3.3.3 кредитного договору позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом не пізніше терміну, передбаченого п. 1.4. договору. У разі порушення строків повернення кредиту на вимогу товариства позичальник зобов`язаний сплатити пеню.

Згідно із п. 4.1 кредитного договору у разі прострочення позичальником зобов`язань повернення кредиту та/або сплати процентів за його користування та/або інших платежів згідно з умовами цього договору, позичальник, починаючи з дня наступного за днем спливу терміну (дати), вказаного в п. 1.4. цього договору з урахуванням угод про продовження строку користування/повернення кредиту та оновлених графіків розрахунків, що складаються у зв`язку з укладенням цих угод, зобов`язаний сплатити на користь товариства пеню у розмірі 2.00 відсотків від суми невиконаного грошового зобов`язання, за кожен день прострочення, але у будь-якому випадку не більше 50 відсотків від загальної суми кредиту одержаного позичальником за цим договором. Вказана пеня розраховується по дату повного погашення простроченої заборгованості, включаючи день такого погашення або до досягнення максимально можливого розміру визначеного цим пунктом.

З урахуванням погоджених сторонами умов кредитного договору, враховуючи порушення відповідачем строків повернення кредиту та загальну суму кредиту, одержаного позичальником за кредитним договором, вимога позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 5 000,00 грн, яка нарахована позивачем в межах строку дії договору з 02.12.2019 по 01.01.2020 відповідно до умов п. 4.1. кредитного договору №1287985 від 02.12.2019, є обґрунтованою та такою, що відповідає умовам кредитного договору.

Таким чином, доведеною та обґрунтованою та такою, що підлягає стягненню з відповідача на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», є заборгованість у загальному розмірі 22 500,00 грн, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту - 10 000,00 грн, заборгованості за процентами в межах погодженого у договорі строку (30 днів) - 7 500,00 грн, заборгованості за пенею - 5 000,00 грн.

Разом з тим, відповідачем ОСОБА_1 подано заяву про застосування позовної давності до заявлених позивачем вимог.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, як це закріплено положеннями ст. 257 ЦК України.

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність, зокрема ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, як це унормовано вимогами ч. 1 ст. 261 ЦК України.

За правилами ч. 5 ст. 216 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.

У постановах Верховного Суду України від 19 березня 2014 року, прийнятій у справі №6-14цс14, від 29 жовтня 2014 року, прийнятій у справі №6-169цс14, від 30 вересня 2015 року, прийнятій у справі №6-154цс15, зроблено висновок про те, що за договором, що визначає щомісячні платежі перебіг позовної давності (стаття 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а також початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Суд зазначає, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч. 5 ст. 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. При цьому саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду було пропущено з поважних причин (п.п. 6.43, 6.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019, прийнятій по справі №911/3681/17).

Як зазначив Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях від 20.09.2011 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії», та від 22.10.1996 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Суд зазначає, що правила про позовну давність мають застосовуватись лише тоді, коли буде доведено існування самого суб`єктивного права. У випадку відсутності такого права або коли воно ніким не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а в зв`язку з необґрунтованістю самої вимоги.

Як зазначалося судом вище, суд вважає доведеними вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором в загальній сумі 22 500,00 грн.

Як убачається з умов п. 1.4 Кредитного договору №1287985 від 02.12.2019, терміном повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом є 01.01.2020. Отже, у розумінні вимог ст. 257 ЦК України позивач мав право пред`явити позов в межах строку позовної давності до 01.01.2023, а щодо вимоги про стягнення пені - до 01.01.2021.

Водночас, вирішуючи питання про застосування строків позовної давності до пред`явлених позивачем вимог, суд зважає на таке.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.

Законом України №530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).

Законом України від 30 березня 2020 року №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Зазначений Закон України від 30.03.2020 №540-IX набрав чинності 02.04.2020.

У постановах Верховного Суду від 7 вересня 2022 року, прийнятій у справі № 679/1136/21 (провадження № 61-5238св22) та від 20 квітня 2023 року, прийнятій у справі №728/1765/21 (провадження № 61-6640св21) зазначено, що «у пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року №540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)».

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої короновірусом SARS-CoV-2.

Отже, у спірних правовідносинах позовна давність щодо вимог позивача про стягнення заборгованості за кредитним договором з 02 квітня 2020 року по 30 червня 2023 року, в силу п. 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України не спливла та продовжувалася на строк дії карантину.

Крім того, Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України № 2102-ІХ від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», на території України введено воєнний стан з 05 години 30 хвилини 24.02.2022 строком на 30 днів. Воєнний стан в Україні ще не скасований.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема пунктом 19 такого змісту: «у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану».

Зазначений Закон України від 15.03.2022 №2120-IX набрав чинності 17.03.2022.

Отже, у спірних правовідносинах позовна давність щодо вимог позивача про стягнення заборгованості за кредитним договором з 01 липня 2023 року по 04 вересня 2025 року в силу п. 12, 19 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України не спливла та продовжувалася на строк дії воєнного стану та до 03 вересня 2025 року включно.

У свою чергу, Законом України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» №4434-ІХ від 14.05.2025, який набрав законної сили 04.09.2025, пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України виключено. Відтак, позовну давність відновлено з 04.09.2025.

Таким чином, у спірних правовідносинах позовна давність з квітня 2020 року по 03 вересня 2025 року, в силу п. 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України не спливла та продовжувалася на строк дії воєнного стану.

З 04 вересня 2025 року позовна давність була відновлена та, ураховуючи, що позов ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» був пред`явлений 18.05.2026, то на момент пред`явлення позову після відновлення позовної давності 04.09.2025 сплинуло лише 11 місяців 15 днів, а відтак, підстави для відмови у задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» у зв`язку зі спливом строку позовної давності - відсутні.

Між тим, суду не надано беззаперечних, належних та допустимих доказів, які свідчать про наявність підстав звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання, відповідно до ст. 617 ЦК України.

Беручи до уваги наведене вище, суд доходить висновку, що позовні вимоги ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» підлягають частковому задоволенню та з відповідача на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором №1287985 від 02.12.2019 в сумі 22 500,00 гривень.

Розподіл судових витрат

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, а саме, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача на 58,06%, з відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в сумі 1 545,79 гривень (2 662,40 : 100 х 58,06 = 1 545,79).

Крім зазначеного, у пред`явленому позові позивач просить стягнути з відповідача на свою користь витрати на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 8 000,00 гривень.

Так, судом встановлено, що між позивачем ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» та Адвокатським об`єднанням «Апологет» в особі адвоката керуючого партнера Усенка М.І. 01 липня 2025 року було укладено договір про надання правової (правничої) допомоги №0107.

Відповідно до Акту №Д/22506 наданих послуг (правової (правничої) допомоги) від 14.04.2026, сторони підтвердили факт надання Адвокатським об`єднанням «Апологет» та прийняття ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» послуг відповідно до положень укладеного ними Договору про надання правової (правничої) допомоги №0107 від 01 липня 2025 року: боржник: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , кредитний договір №1287985 від 02.12.2019, сума наданих послуг відповідно до Договору складає: 8000,00 грн. У п. 6 Акту зазначено, що ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» зобов`язаний зробити перерахунок суми наданих послуг на рахунок АО «Апологет» протягом 1 року з моменту підписання Акту.

АО «Апологет» складено детальний опис наданих послуг до Акту №Д/22506 від 14.04.2026 за Договором про надання правової (правничої) допомоги №0107 від 01 липня 2025 року.

При визначенні розміру витрат за надану позивачу професійну правничу допомогу адвокатом суд виходить з такого.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За змістом ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Разом із тим чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) вказано, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 750/2055/20 вказано, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі №922/445/19 висловлено правову позицію, згідно з якою розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

При визначенні суми відшкодування понесених особою витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи із конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: надано договір на правничу допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (наприклад, квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження або інший розрахунковий документ). При цьому, матеріали справи повинні містити докази на підтвердження виконаних об`ємів робіт, їх кількості та видів.

У справі «East/West Alliance Limited проти України», заява №19336/04 від 23.01.2014 Європейський суд з прав людини вказав, що заявник має право на компенсацію судових витрат та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

У справі «Лавентс проти Латвії», заява №58442/00 від 28.11.2002 Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відсутність клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, від іншої сторони виключає можливість суду самостійно (без указаного клопотання) зменшувати розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Таку позицію викладено в постановах Верховного Суду від 29.03.2018 у справі № 907/357/16, від 18.12.2018 у справі №910/4881/18, від 08.04.2019 у справі № 922/619/18.

Клопотання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу від відповідача до суду не надходило.

Крім того, за змістом пункту 1 частини 2 статті 137 ЦПК України визначена процедура відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх фактично сплачено стороною на момент вирішення судом питання про розподіл судових витрат, чи тільки має бути сплачено.

На думку суду, відсутність доказів оплати вказаних послуг не свідчить про наявність підстав для відмови у задоволенні заяви позивача, враховуючи позицію ВС, що викладена у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 21 січня 2021 року у справі №280/2635/20, від 19 травня 2021 року у справі № 754/12116/18.

Таким чином, судом установлено, що представником позивача надано до суду належні докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, які має сплатити позивач у заявленому розмірі, зокрема, докази щодо обсягу наданих послуг та виконаних робіт, переліку складових наданих послуг, акт виконаних робіт, у зв`язку із чим, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача понесених ним витрат на професійну правничу допомогу.

Водночас суд зважає на те, що правилами ч. 2 ст. 141 ЦПК України унормовано, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на те, що суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача на 58,06% від ціни позову, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 4 644,80 гривень (8000 х 58,06% : 100% = 4 644,80).

На підставі викладеного, керуючись ст. 11, 12, 13, 81, 89, 141, 247, 263-265, ч. 4, 5 ст. 268, 279 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором №1287985 від 02.12.2019 в сумі 22 500 (двадцять дві тисячі п`ятсот) гривень 00 копійок.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» судовий збір у сумі 1 545 (одна тисяча п`ятсот сорок п`ять) гривень 79 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» витрати на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 4 644 (чотири тисячі шістсот сорок чотири) гривень 80 копійок.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи безпосередньо до Харківського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», код ЄДРПОУ 35234236, р/р НОМЕР_4 в АТ «Креді Агріколь Банк», МФО 300614, місцезнаходження: 79029, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, будинок 1, корпус 28;

відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , останнє відоме зареєстроване місце проживання (перебування): АДРЕСА_1 .

Повне судове рішення складено 24 липня 2026 року.

Суддя : Я.Ю. Семенова