Решение № 138464754, 23.07.2026, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/2266/26

Справа №754/6000/25

РІШЕННЯ

Іменем України

23 липня 2026 року Деснянський районний суд м.Києва в складі:

головуючого судді Скрипки О.І.

при секретарі Моторенко К.О.,

за участю

представника позивача Тарана В.А.,

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ТОВ «Коллект Центр» звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 07.10.2021 року між ТОВ «ФК «Інкасо Фінанс» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір позики № 2879502981-131598, за умовами якого відповідачу було надано кредитні кошти в розмірі 40000,00 грн. з терміном користування кредитом 20 днів, датою повернення кредиту 27.10.2021 року та сплатою відсотків в розмірі 1,95 % за кожен день користування кредитом. 15.02.2022 року між ТОВ «ФК «Інкасо Фінанс» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено договір про відступлення права вимоги № 15-02/22, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Інкасо Фінанс» відступило ТОВ «Вердикт Капітал» право грошової вимоги до позичальників, в тому числі і за договором позики відповідача. 10.03.2023 року ТОВ «Вердикт Капітал» відступило ТОВ «Коллект Центр» право вимоги до боржників, в тому числі і за договором позики відповідача.

Також, 22.09.2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 77789164, відповідно до якого відповідачу було надано позику в розмірі 12512,00 грн. зі сплатою процентів за користування коштами в розмірі 1,6 % в день. 22.02.2022 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено Договір факторингу № 22/02/2022, за яким товариство набуло права грошової вимоги до відповідача за договором позики № 77789164. На підставі договору №10-01/2023 між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» право вимоги за вказаним договором перейшло до позивача.

Як зазначає позивач, відповідач всупереч умовам договору позики свої зобов`язання за договором належним чином не виконала, суму позики не повернула, проценти за користування грошовими коштами не сплатила, внаслідок чого станом на день подання позову має заборгованість перед позивачем у загальному розмірі 46 258,21 грн., з яких: 16 512,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 29 744,16 грн. - заборгованість за процентами, 3 % річних - 2,05 грн.

Посилаючись на викладені обставини, позивач просить задовольнити його вимоги та стягнути з відповідача вищевказану суму заборгованості, а також судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422,40 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 16 000,00 грн.

Ухвалою судді Деснянського районного суду м.Києва від 24.04.2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання.

13.02.2026 року до суду надійшли пояснення представника відповідача ОСОБА_2 . У даних поясненнях представник відповідача зазначила про пропуск позивачем строк позовної давності до частини вимог, про відсутність належного розрахунку та про порушення порядку розрахунку. При цьому представник відповідача не заперечує щодо наявності боргу та погоджується із сумою кредиту в рамках позовної давності та за тілом кредиту, які вказані в договорах позики. Крім того, представник відповідача зазначила про протиправність нарахування процентів після закінчення строку дії договору, а також вказала на не співмірність витрат позивача на правову допомогу. При цьому представник відповідача зазначила про наявність на утриманні відповідача двох неповнолітніх дітей, які страждають тяжкими захворюваннями, що потребує суттєвого фінансового забезпечення батьків, що просила врахувати при винесенні рішення.

Посилаючись на викладене, представник відповідача просила врахувати її заяву про застосування наслідків пропуску строку позовної давності, відмовити в задоволенні частини позовних вимог, по яким сплинув строк позовної давності та по яким закінчився строк дії договорів позики, а також відмовити у задоволенні вимог про стягнення витрат на правничу (правову) допомогу через невідповідність вимогам розумності та співмірності.

20.02.2026 року до суду надійшла відповідь представника позивача ОСОБА_3 на відзив. У даній відповіді представник позивача зазначає про відсутність підстав вважати пропущеним строк позовної давності, наявність належних розрахунків та правомірність нарахування процентів за договорами, а також про обґрунтованість витрат на правову допомогу, у зв`язку із чим просила позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив задовольнити.

Представник відповідачки в судовому засіданні позовні вимоги не визнала в повному обсязі, просила врахувати її заяву про застосування наслідків пропуску строку позовної давності.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази у справі, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, вважає, що заявлений позов підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, 07.10.2021 року між ТОВ «ФК «Інкасо Фінанс» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір позики № 2879502981-131598, за умовами якого відповідачу було надано кредитні кошти в розмірі 4000,00 грн. на споживчі потреби з терміном користування кредитом 20 днів, датою повернення кредиту 27.10.2021 року та сплатою відсотків в розмірі 1,95 % за кожен день користування кредитом.

Згідно Графіку розрахунків, який є Додатком № 1 до договору, сума кредиту становить 4000,00 грн., розмір процентів за користування кредитом становить 1160,00 грн., загальна вартість кредиту 5160,00 грн.

15.02.2022 року між ТОВ «ФК «Інкасо Фінанс» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено договір про відступлення права вимоги № 15-02/22, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Інкасо Фінанс» відступило ТОВ «Вердикт Капітал» право грошової вимоги до позичальників, в тому числі і за договором позики відповідача.

10.03.2023 року ТОВ «Вердикт Капітал» відступило ТОВ «Коллект Центр» право вимоги до боржників, в тому числі і за договором позики відповідача.

Згідно наданого розрахунку заборгованості, за договором позики № 2879502981-131598 від 07.10.2021 року відповідач має заборгованість в розмірі 23 244,00 грн., з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) - 4000,00 грн., заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 19 244,00 грн.

Крім того, 22.09.2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 77789164, відповідно до якого відповідачу було надано позику в розмірі 12 512,00 грн. зі сплатою процентів за користування коштами в розмірі 1,6 % в день строком на 64 дні до 24.11.2021 року.

Згідно Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної ручної процентної ставки за договором про споживчий кредит, яка є Додатком № 1 до договору, сума кредиту за договором/погашення суми кредиту - 12 512,00 грн., проценти за користування кредитом - 4244,16 грн., чиста сума кредиту/сума платежу за розрахунковий період - 16 756,16 грн., загальна вартість кредиту 16 756,16 грн.

22.02.2022 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено Договір факторингу № 22/02/2022, за яким товариство набуло права грошової вимоги до відповідача за договором позики № 77789164.

На підставі договору №10-01/2023 між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» право вимоги за вказаним договором перейшло до позивача.

Згідно наданого розрахунку заборгованості, за договором позики № 77789164 від 22.09.2021 року, відповідач має заборгованість в розмірі 23 014,21 грн., з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) - 12 512,00 грн., заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 10 500,16 грн., нараховані 3 % річних - 2,05 грн.

Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за вищевказаними Договорами, що підлягає стягненню з позичальника станом на день формування позовної заяви відповідно до розрахунку заборгованості, становить 46 258,21 грн., з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) - 16 512,00 грн.; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 29 744,16 грн.; 3% річних - 2,05 грн.

Між сторонами склались кредитні правовідносини, які регулюються параграфом 2 (кредит) глави 71 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. ст. 526, 527, 530 Цивільного кодексу України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Згідно з ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 цього Кодексу, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Як вбачається з матеріалів справи, кредитодавець взяті на себе зобов`язання за спірним кредитним договором виконав та надав грошові кошти відповідачу у кредит (позику). Тобто виконав зі своєї сторони умови договору, у відповідності до ч.1 ст.1054 Цивільного кодексу України.

Щодо виконання зобов`язань за кредитним договором із сторони відповідача, то останній ухиляється від їх виконання.

Так, відповідно до розрахунків, які надані позивачем, відповідач має заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) за договором № 2879502981-131598 від 07.10.2021 року в розмірі 4000,00 грн., за договором № 77789164 від 22.09.2021 року в розмірі 12 512,00 грн.

Доказів повернення відповідачем первісним кредиторам або позивачу ТОВ «Коллект Центр» вказаних сум основних зобов`язань (тіла кредиту) матеріали справи не містять, у зв`язку з чим вимога позивача ТОВ «Коллект Центр» про стягнення заборгованості у цій частині є обґрунтованою і з відповідача на користь позивача належить стягнути 16 512,00 грн.

Що ж стосується вимог позивача про стягнення з відповідача процентів, то суд виходить з наступного.

Закінчення строку договору, належно виконаного лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору. Строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання. Аналогічна правова позиція наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12.

Цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.

Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.

Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

Велика Палата Верховного Суду підкреслює, що зазначене в цьому розділі постанови не означає, що боржник не повинен у повному обсязі виконувати свій обов`язок за кредитним договором. Боржник не звільняється від зобов`язань зі сплати нарахованих у межах строку кредитування, зокрема до пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, процентів за «користування кредитом». Установлений кредитним договором строк кредитування лише визначає часові межі, в яких проценти за «користування кредитом» можуть нараховуватись, не скасовуючи при цьому обов`язок боржника щодо їх сплати.

Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов`язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року (справа № 910/4518/16).

Відповідно до положень договору № 2879502981-131598, укладеного 07.10.2021 року між ТОВ «ФК «Інкасо Фінанс» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір позики, відповідачу було надано кредитні кошти в розмірі 4000,00 грн. на споживчі потреби з терміном користування кредитом 20 днів, датою повернення кредиту 27.10.2021 року та сплатою відсотків в розмірі 1,95 % за кожен день користування кредитом.

При цьому у Графіку розрахунків, який є Додатком № 1 до договору, сторони погодили, що сума кредиту становить 4000,00 грн., розмір процентів за користування кредитом становить 1160,00 грн., загальна вартість кредиту 5160,00 грн., що нараховано під час строку дії договору.

Таким чином, оскільки договором позики визначений строк його дії, який становить 20 днів з 07.10.2021 року по 27.10.2021 року, саме протягом даного строку кредитодавець мав право нараховувати відповідачу передбачені цим договором відсотки.

Відповідно до умов договору та графіку платежів, що є додатком до договору позики, сума процентів за користування наданими у позику коштами станом на 27.10.2021 року складає 1160,00 грн.

Натомість, первісним кредитором та в подальшому правонаступниками первісного кредитора здійснено нарахування відсотків за договором позики після закінчення строку його дії, тобто після 27.10.2021 року до загальної суми в розмірі 19 244,00грн.

Також, відповідно до положень договору позики № 77789164, укладеного 22.09.2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 , відповідачу було надано позику в розмірі 12 512,00 грн. зі сплатою процентів за користування коштами в розмірі 1,6 % в день строком на 64 днів до 24.11.2021 року.

Згідно Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної ручної процентної ставки за договором про споживчий кредит, яка є Додатком № 1 до договору, вбачається, що сторонами погоджено, що сума кредиту за договором/погашення суми кредиту - 12 512,00 грн., проценти за користування кредитом - 4244,16 грн., чиста сума кредиту/сума платежу за розрахунковий період - 16 756,16 грн., загальна вартість кредиту 16 756,16 грн. за період з 22.09.2021 року по 24.11.2021 року.

В той же час, первісним кредитором та в подальшому правонаступниками первісного кредитора здійснено нарахування відсотків за договором позики після закінчення строку його дії, тобто після 24.11.2021 року до загальної суми в розмірі 29 744,16грн.

З урахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку, що первісними та новими кредиторами неправомірно здійснювалося нарахування процентів за користування кредитом, оскільки відносини щодо зазначеної заборгованості перебували поза відносинами за кредитним договором, а відтак в цій частині позову слід відмовити.

Враховуючи наведене вище, суд прийшов до висновку про те, що відповідач взятих на себе кредитних зобов`язань в строки, передбачені договором кредиту належним чином не виконала, а тому суд приходить до переконання, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту за договорами позики в загальному розмірі 16 512,00 грн., а також процентів, нарахованих в межах строку дії договорів позики, в загальному розмірі 5 404,16 грн. (1160,00 грн. + 4244,16 грн.) є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відтак позов в цій частині необхідно задовольнити та стягнути з відповідача вказані суми, а в іншій частині позовних вимог щодо нарахованих прострочених відсотків за користування кредитними коштами після закінчення строку дії договору слід відмовити.

З урахуванням наведеного, з відповідача на користь позивача належить стягнути заборгованість за кредитними договорами в загальному розмірі 21 916,16 грн.

Під час розгляду справи представником відповідача зроблено заяву про застосування наслідків пропуску строку позовної давності.

Вирішуючи дану заяву по суті, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Частиною 5 ст. 261 ЦК України визначено, що за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Так, відповідно до укладених між сторонами кредитних договорів, їх строк дії закінчувався 27.10.2021 року та 24.11.2021 року. Тобто, відповідно до умов договору, строк позовної давності мав спливати 27.10.2024 року та 24.11.2024 року.

Проте, строк позовної давності не припиняв свого перебігу, оскільки 30 березня 2020 року був прийнятий Закон України № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким доповнений Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України п. 12, яким визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу строки продовжуються на строк дії такого карантину. Вказаний Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

В подальшому Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» внесено зміни до ЦК України щодо строків позовної давності. Так, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено зокрема п. 19, згідно якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у подальшому дія воєнного стану продовжувалась і була безперервною, воєнний стан діє в Україні і на час розгляду цієї справи судом, у зв`язку із чим строк позовної давності зупинив свій перебіг на час дії такого стану.

Отже, з урахуванням вказаних норм в рамках позовної давності позивач має право на стягнення з відповідача заборгованості, обов`язок сплати якої настав з 27.10.2021 року та з 24.11.2021, а тому заява представника відповідача про застосування наслідків пропуску строку позовної давності задоволенню не підлягає.

Стаття 263 ЦПК України регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Як вбачається з положень ч.1 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, під час судового розгляду предметом доказування є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення.

Об`єктом оцінки судом при ухваленні рішення є як докази (фактичні дані, відомості), так і процесуальні джерела, що їх містять (показання свідків, висновки експертів, тощо).

Відповідно до положень Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Коробов проти України» (заява № 39598/03 від 21 липня 2011 року) суд вказав, що при оцінці доказів, суд, як правило - застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, судом досліджено кожний доказ, наявний у матеріалах цивільної справи.

Таким чином, аналізуючи зібрані по справі докази в світлі наведених правових норм, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягує з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором в розмірі 21 916,16 грн. Інші доводи сторін на висновки суду не впливають та підстав для задоволення позову повністю чи відмову у повному обсязі не дають.

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача належить стягнути судові витрати по сплаті судового збору пропорційно до задоволених вимог в розмірі 1147,68 грн.

Із матеріалів справи убачається, що 01.07.2024 року між позивачем та адвокатським об`єднанням «Лігал Ассістанс» укладено договір № 01-07/2024 про надання правової допомоги.

Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаннях з розглядом справи, до яких зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 2 ст. 137 цього Кодексу, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При цьому, за приписами частини 3 наведеної статті, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Тобто, витрати на правову допомогу відшкодовуються лише у тому випадку, якщо правова допомога реально надавалася у справі тими особами, які одержали за це плату.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 цього Кодексу, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Аналогічні критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з заявки про надання юридичної допомоги № 90 від 01.03.2025 року та витягу з акту № 6 про надання юридичної допомоги від 31.03.2025 року, позивачу було надано правові послуги (відповідач ОСОБА_1 , договір № 2879502981-131598, № 77789164): надання усної консультації з вивчення матеріалів - 2 години, вартість 4000,00 грн.; складання позовної заяви про стягнення боргу - 4 години, вартість 12 000,00 грн.

Позивачем заявлено про відшкодування витрат на правову допомогу в розмірі 16000 грн.

Представником відповідача заперечено проти вказаного розміру витрат на правничу допомогу із посиланням на їх невідповідність вимогам розумності та співмірності.

Суд приходить до висновку, що надання усної консультації з вивченням документів є складовою складанням позовної заяви. Крім того, справа відноситься до категорії не складних справ, розгляд проводився в спрощеному провадженні, спір, який виник між сторонами у справі, відноситься до категорії спорів, які виникають у зв`язку із стягненням заборгованості за порушення грошового зобов`язання; матеріали справи не містять великої кількості документів на дослідження, збирання б яких адвокат витратив значний час. Даний спір є незначної складності, у спорах такого характеру судова практика є сталою, великої кількості законів та підзаконних актів, які підлягають застосуванню, спірні правовідносини не передбачають.

Таким чином, враховуючи часткове задоволення позовних вимог та з урахуванням вище викладеного, суд приходить до висновку, про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2500,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 5, 10, 12, 13, 19, 23, 76-82, 89, 141, 258, 259, 263-266, 268, 274, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр», код ЄДРПОУ 44276926, заборгованість за договором про надання споживчого кредиту в розмірі 21 916,16 грн., а також судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1147,68 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2500,00 грн.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: