Постановление суда № 138463735, 24.07.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaУХВАЛА

м. Київ

24.07.2026Справа № 910/9087/26Суддя Мудрий С.М., розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Гідне житло" про вжиття заходів забезпечення позову до його пред`явлення

особа, яка може набути статус позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Гідне житло"

особа, яка може набути статус відповідача-1: Фонд державного майна України

особа, яка може набути статус відповідача-2: Державне підприємство "Управління справами Фонду державного майна України"

предмет майбутнього позову: визнання недійсним одностороннього правочину та стягнення збитків

Представники учасників справи: не викликалися

ВСТАНОВИВ:

22.07.2026 через систему "Електронний суд" Товариство з обмеженою відповідальністю "Гідне житло" (далі Товариство) подало до Господарського суду міста Києва заяву про забезпечення позову до його пред`явлення шляхом заборони Фонду державного майна України (далі Фонд) та Державному підприємству "Управління справами Фонду державного майна України" (далі Державне підприємство) вчиняти будь-які дії (бездіяльність) або приймати будь які інші рішення, спрямовані на дострокове припинення Договору оренди державного нерухомого майна частини нежитлових приміщень № 41 від 23.02.2022.

В обґрунтування своєї заяви Товариство посилається на те, що у відповідності до положень пунктів 12.7, 12.8 Договору, після отримання 20.07.2026 від Фонду Вимоги №10-46-19443 від 15.07.2026 про усунення порушень щодо виконання умов Договору, Фонд з 24.07.2026 може в односторонньому порядку розірвати Договір.

Товариство стверджує і запевняє, що повідомлення Фонду №10-46-19443 від 15.07.2026 року про наявність підстав для дострокового припинення договору і наведені в ньому підстави і вимоги є необґрунтованими, безпідставними і протиправними, відповідно відсутні підстави їх виконання зі сторони Товариства.

Предметом майбутнього позову Товариства буде 1) визнання недійним одностороннього правочину у формі Вимоги Фонду №10-46-19443 від 15.07.2026 про усунення порушень Договору та 2) стягнення з Фонду та Державного підприємства 2 023 162,68 грн збитків внаслідок нереєстрації податкових накладних.

Заявник вважає, що Вчинення Фондом дій відповідно до пункту 12.8 Договору оренди призведе до істотного ускладнення і унеможливлення виконання рішення суду за результатами розгляду майбутнього позову і призведе до істотного ускладнення та унеможливлення ефективного захисту і поновлення Товариством своїх порушених і оспорюваних прав та інтересів, за захистом яких Товариство має намір звернутися до суду.

Розглянувши заяву Товариства про вжиття заходів забезпечення позову, суд вважає її необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Близькі за змістом висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/19256/16, від 14.05.2018 у справі №910/20479/17, від 14.06.2018 у справі №916/10/18, від 23.06.2018 у справі №916/2026/17, від 16.08.2018 у справі №910/5916/18, від 11.09.2018 у справі №922/1605/18, від 14.01.2019 у справі №909/526/18, від 21.01.2019 у справі №916/1278/18, від 25.01.2019 у справі №925/288/17, від 26.09.2019 у справі №904/1417/19.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до статті 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) виключено; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) виключено; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (частина перша статті 137 ГПК України).

У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20.

Отже, у кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів наявні підстави вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

За змістом статті 136 ГПК України обґрунтування щодо необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Близькі за змістом висновки викладені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21.01.2019 у справі № 902/483/18, від 28.08.2019 у справі №910/4491/19, від 12.05.2020 у справі № 910/14149/19, від 13.01.2020 у справі №922/2163/17.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Водночас, якщо позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Як зазначає заявник, предметом майбутнього позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідачів, зокрема про визнання недійсними одностороннього правочину.

Отже, позивач має намір звернувся до суду з позовними вимогами, одна з яких є немайнового характеру.

Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків від заборони відповідачу вчиняти певні дії.

Крім того, під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі №914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20).

Розгляд справи по суті це безпосередньо вирішення спору судом з винесенням відповідного рішення, у свою чергу забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача. Такі заходи здійснюються до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.

Отже, вирішуючи питання щодо забезпечення позову, суд насамперед повинен з`ясувати зміст позовних вимог, а також правові підстави позову, оскільки суд, який не вирішує спір по суті, у будь-якому випадку не може застосувати такий захід забезпечення позову, який за змістом є тотожним задоволенню заявлених позовних вимог (див. постанову Верховного Суду у справах № 906/824/17 (ухвала від 07.08.2018) та № 902/483/18 (постанова від 21.01.2019)).

Також згідно з частиною 11 статті 137 ГПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Відповідно до сталої практики Верховного Суду щодо застосування статей 136, 137 ГПК України, викладеній, зокрема, у постановах від 11.01.2024 у справі №916/3599/23, від 21.01.2019 у справі №902/483/18 та ухвалі Верховного Суду від 07.08.2018 у справі №906/824/17, неодноразово наголошувалося на недопустимості вжиття заходів забезпечення позову, які фактично підміняють собою судове рішення у справі та вирішують спір по суті до його розгляду. Вирішуючи питання щодо забезпечення позову, суд насамперед повинен з`ясувати зміст позовних вимог, а також правові підстави позову, оскільки суд, який не вирішує спір по суті, у будь-якому випадку не може застосувати такий захід забезпечення позову, який за змістом є тотожним задоволенню заявлених позовних вимог.

Як було раніше зазначено судом, Товариство звернулося із заявою про забезпечення позову, в якій просило заборонити Фонду та Державному підприємству вчиняти будь-які дії (бездіяльність) або приймати будь які інші рішення, спрямовані на дострокове припинення Договору оренди державного нерухомого майна частини нежитлових приміщень №41 від 23.02.2022.

Водночас предметом майбутнього позову Товариства буде, зокрема визнання недійним одностороннього правочину у формі Вимоги Фонду №10-46-19443 від 15.07.2026 про усунення порушень Договору.

З врахуванням викладеного, виходячи з предмета та підстав позову, вимог та обґрунтування заяви про забезпечення позову, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача про забезпечення позову фактично дублюють позовні вимоги, оскільки порушують баланс інтересів учасників справи, є неспівмірними, мають ознаки часткового вирішення спору по суті та фактично зводиться до застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Тому суд не може заборонити сторонам вчиняти будь-які дії, спрямовані на припинення ділових (договірних) відносин з позивачем, адже право, зокрема, на припинення/розірвання відносин/договорів гарантоване Конституцією та законами України.

Застосування такого заходу забезпечення позову, як заборона відповідачам вчиняти будь-які дії, спрямовані на припинення договірних відносин призводить до втручання в господарську діяльність відповідачів і за умови недоведеності наявності порушення прав заявника у зв`язку з розірванням Договору оренди свідчить про його неспівмірність та порушуватиме збалансованість інтересів сторін справи.

Також, суд зауважує, що обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.04.2018 у справі №922/2928/17 та у постанові Верховного Суду від 05.08.2019 у справі №922/599/19).

Судом встановлено, що в заяві про вжиття заходів забезпечення позову Товариство посилається на положення пункту 4 частини 1 статті 137 ГПК України, за якою позов забезпечується забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання.

Однак Фонд та Державне підприємство не є іншими особами у розумінні вищезазначеної норми, оскільки є сторонами Договору оренди (орендодавець та балансоутримувач) та визначені Товариством як відповідачі за майбутнім позовом. Тобто заявником обрано неналежний захід забезпечення позову.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що заява Товариства про вжиття заходів забезпечення позову не відповідає правозастосуванню статей 136, 137 ГПК України, є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 136, 137, 140, 232-235 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Гідне житло" про вжиття заходів забезпечення позову до його пред`явлення відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку, передбаченому статтями 254-257 ГПК України.

СуддяСергій МУДРИЙ