Решение № 138463613, 13.07.2026, Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.07.2026 м. Івано-ФранківськСправа № 909/175/26Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Максимів Т. В., секретар судового засідання Масловський А.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Першого заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Івано-Франківської обласної державної адміністрації

до відповідача: Пасічнянської сільської ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України"

про скасування державної реєстрації земельної ділянки

за участю:

від прокуратури: Криклій Любомир Володимирович,

від позивача: Ігнатенко Олексій Юрійович

встановив: до Господарського суду Івано-Франківської області звернувся Перший заступник керівника Івано-Франківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Івано-Франківської обласної державної адміністрації із позовною заявою до Пасічнянської сільської ради про:

- скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 2624085000:02:001:0011, площею 13,8283 га, з цільовим призначенням "16.00 для ведення особистого селянського господарства" та виключити відповідні відомості з Державного земельного кадастру;

- скасування державної реєстрації права власності Пасічнянської сільської ради в Державному реєстрі прав на нерухоме майно на земельну ділянку з кадастровим номером 2624085000:02:001:0011, площею 13,8283 га, реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 2312146126240, номер відомостей про речове право 4083768 від 09.03.2021.

Вирішення процесуальних питань під час розгляду справи.

Щодо підстав звернення прокурора з позовом до суду.

Відповідно до п.3 ст.131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно із п. 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам "Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції", прийнятій 19.09.2012 р. на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає у тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

За змістом ч.2 ст.2 Цивільного кодексу України держава Україна є учасником цивільних відносин. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками (ч.1 ст.167 Цивільного кодексу України ). Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ст.170 Цивільного кодексу України).

Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема, у цивільних, правовідносинах. Тому, у тих відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018р. у справі № 5023/10655/11, від 06.07.2021 р. у справі № 911/2169/20, від 23.11.2021 р. у справі № 359/3373/16-ц, від 18.01.2023р. у справі №488/2807/17).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому ч.4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру".

Отже захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Останній не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може та бажає захищати інтереси. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абз.1-3 ч.4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру".).

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06. 2019 р. у справі № 587/430/16-ц ).

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. (абз.2 ч.2 ст.53 ГПК України).

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для їхнього захисту, але не подав відповідний позов у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду, повинен обґрунтувати бездіяльність компетентного органу. Для встановлення того, які дії вчинить останній, прокурор до нього звертається до подання позову у порядку, передбаченому ст.23 Закону України "Про прокуратуру", фактично надаючи цьому органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом перевірки виявлених прокурором фактів порушення законодавства, а також вчинення дій для виправлення цих порушень, зокрема подання позову чи повідомлення прокурора про відсутність порушень, які вимагають звернення до суду.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або мало стати відомо про можливе порушення інтересів держави, є бездіяльністю відповідного органу. Розумність вказаного строку визначає суд з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи через можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також з урахуванням таких чинників як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотримати порядку, передбаченого ст.23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва у позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі нема, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 р. у справі № 912/2385/18).

З метою дотримання вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" 10.09.2025 Івано-Франківська обласна прокуратура відповідно до листа №12-743ВИХ-25 повідомила Івано-Франківську обласну державну адміністрацію, про виявлені порушення законодавства при зміні цільового призначення та розпорядженні спірною земельною ділянкою та запропоновано вжити відповідні заходи реагування в межах компетенції.

06.10.2025 Івано-Франківська обласна державна адміністрація повідомила листом №6252/10223/6-25/01-056 про те, що адміністрацією не приймалось рішення щодо відмови, надання згоди на вилучення, припинення права постійного користування, відведення або зміну цільового призначення земельної ділянки у комунальну власність. Повідомила про обмежене фінансування облдержадміністрації на сплату судового збору та не заперечила щодо звернення прокуратури до суду з відповідним позовом; також зазначила, про готовність, в межах компетенції, взаємодіяти задля ефективного вирішення спору.

Тобто, прокурор стверджує, що незважаючи на очевидність порушення інтересів держави Івано-Франківською обласною державною адміністрацією будь-яких заходів, у тому числі щодо звернення до суду у розумний строк, вжито не було, що свідчить про нездійснення захисту інтересів держави.

Таким чином, ураховуючи бездіяльність Івано-Франківської облдержадміністрації щодо повернення земель лісового фонду до земель державної власності у прокурора, відповідно до вимог ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", наявні підстави для звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Івано-Франківської облдержадміністрації.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про підтвердження прокурором підстав для представництва інтересів держави в цій справі.

16.02.2026 суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 09.03.2026.

23.02.2026 від позивача надійшли додаткові пояснення (вх.№3182/26).

24.02.2026 від третьої особи надійшли письмові пояснення (вх.№3366/26), які суд долучив до матеріалів справи.

09.03.2021 суд, враховуючи першу неявку відповідача, оголосив перерву у підготовчому засіданні до 15.04.2026.

15.04.2026 суд постановив закрити підготовче провадження та призначити розгляд справи по суті на 25.05.2026.

25.05.2026 суд заслухавши вступне слово присутніх представників сторін, оголосив перерву у судовому засіданні до 24.06.2026.

24.06.2026 суд продовжив розгляд справи по суті та оголосив перерву у судовому засіданні до 01.07.2026.

08.07.2026 суд повідомив сторін, що судове засідання 01.07.2026 не відбулося у зв`язку з перебуванням судді Максимів Т. В. у відпустці. Проголошення судового рішення у судовому засіданні відбудеться 13.07.2026.

Прокурор та представник Івано-Франківської ОДА в судовому засіданні підтримали позовні вимоги.

Представник відповідача в судове засідання не з"явився жодного разу, хоча був повідомлений про дату та час належним чином.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача просив про розгляд справи за його відсутності.

13.07.2026 суд проголосив скорочене (вступну і резолютивну частини) рішення.

Позиція прокурора.

Позов мотивований тим, що Івано-Франківська обласна прокуратура в ході реалізації конституційної функції щодо представництва інтересів держави в суді встановила факт незаконного вибуття земельної ділянки державної власності із земель державного лісового фонду та з постійного користування філії "Карпатський лісовий офіс" ДП "Ліси України" у комунальну власність.

Прокурор вказав, що земельні ділянки, охоплені матеріалами лісовпорядкування державних лісогосподарських підприємств та передані їм на підставі відповідних рішень органів державної влади, можуть перебувати виключно у державній власності, а їх передача до земель комунальної власності є неправомірною.

Погодження на зміну цільового призначення, добровільну відмову чи згоду на вилучення або відведення спірної земельної ділянки у комунальну власність філія "Карпатський лісовий офіс" ДП "Ліси України", філія "Надвірнянське лісове господарство" та ДП "Надвірнянське ЛГ" не давали.

Також зазначив, що має місце незаконна зміна цільового призначення земель державного лісового фонду для нелісогосподарських потреб, здійснена з порушенням вимог статей 6, 14, 19 Конституції України, статей 3, 20, 55 57, 84, 116, 117,122, 141, 142, 149, 156, 164 Земельного кодексу України та статей 16, 17, 57 Лісового кодексу України.

Позиція Івано-Франківської обласної державної адміністрації.

Відповідно до розпорядження Івано-Франківської обласної державної адміністрації № 238 від 05.04.1996 "Про надання в постійне користування земель лісового фонду" надано в постійне користування для ведення лісового господарства державним лісогосподарським підприємствам із земель запасу, які були в тимчасовому користуванні інших землекористувачів, земельні ділянки лісового фонду за межами населених пунктів згідно з додатком № 1.

Згідно з додатком № 1 до розпорядження облдержадміністрації № 238 від 05.04.1996 Надвірнянському ДЛГ на території Надвірнянського району надано у постійне користування землі лісового фонду площею 54 999 га.

На підставі зазначених вище документів доводиться факт того, що частина земельної ділянки з кадастровим номером 2624085000:02:001:0011 площею 2,200 га знаходиться у межах кварталу 16 виділ 3 Пасічнянського лісництва.

Відтак, наявні всі правові підстави стверджувати, що частина спірної земельної ділянки правомірно перебувала в користуванні державного лісогосподарського підприємства з урахуванням положень пункту 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України, відповідно до якого до здійснення державної реєстрації державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

В свою чергу, Івано-Франківська обласна державна (військова) адміністрація, як розпорядник, не приймала рішення щодо вилучення земельної ділянки з кадастровим номером 2624085000:02:001:0011 із постійного користування державного лісогосподарського підприємства.

Отже, спірна частина земельної ділянки з кадастровим номером 2624085000:02:001:0011 належить до категорії земель лісогосподарського призначення та перебуває у постійному користуванні ДСГП "Ліси України".

Позиція відповідача.

Відповідач відзиву на позов не подав, проти позову не заперечив.

Позиція третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" в особі філії "Карпатський лісовий офіс" ДП "Ліси України" у письмових поясненнях від 24.02.2026 зазначило, що земельна ділянка з кадастровим номером 2624085000:02:001:0011 частково сформована в результаті інвентаризації за рахунок земель державної власності лісогосподарського призначення, що перебувають у постійному користуванні філії "Карпатський лісовий офіс" та використовується для ведення лісового господарства.

Факт часткового накладення земельної ділянки з кадастровим номером 2624085000:02:001:0011 на землі лісогосподарського призначення підтверджується даними Геоінформаційної системи управління лісовими ресурсами України, розробленої ВО "Укрдержліспроект". При цьому, погодження на зміну цільового призначення, добровільну відмову від права користування чи згоду на вилучення або відведення вищевказаної земельної ділянки філія "Карпатський лісовий офіс" не надавала.

Зазначила, що з метою забезпечення реальної та безперешкодної можливості держави реалізувати всі правомочності власника щодо спірної земельної ділянки з кадастровим номером 2624085000:02:001:0011 необхідним є скасування державної реєстрації цієї земельної ділянки як землі сільськогосподарського призначення з одночасним припиненням права комунальної власності за Пасічнянською сільською радою, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Позиція третьої особи обґрунтована положеннями ст. 19 Конституції України, ст. 19, 55-57, 84, 122, 149 Земельного кодексу України, ст. 31, 45, 47, 48, 54, 57 Лісового кодексу України, ст. 22 Закону України "Про державний земельний кадастр".

Обставини справи. Оцінювання доказів.

Предметом доказування у цій справі є встановлення обставин державної реєстрації земельної ділянки в державному земельному кадастрі, державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку, формування земельної ділянки за рахунок земель державної власності лісогосподарського призначення.

Відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Івано-Франківській області від 08.12.2020 № 37-ОТГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" у комунальну власність Пасічнянської сільської ради Надвірнянського району передано земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 1284,1564 га, розташовані за межами населених пунктів Пасічнянської територіальної громади, згідно з актом приймання-передачі земельних

ділянок.

Згідно з актом приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 08.12.2020 Головне управлінням Держгеокадастру в Івано-Франківській області, зокрема, передало земельну ділянку з кадастровим номером 2624085000:02:001:0011 у комунальну власність Пасічнянської сільської ради.

Відповідно до додатку до Акта приймання-передачі від 08.12.2020 під порядковим номером 36 (сторінка 5) зазначена земельна ділянка з кадастровим номером 2624085000:02:001:0011 площею 13,8283 га з цільовим призначенням 16.00 землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам).

15.03.2021 державний реєстратор Надвірнянської районної державної адміністрації Боднарук Л.М. прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 57085643), відповідно до якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відомості про право комунальної власності Пасічнянської сільської ради на земельну ділянку з кадастровим номером 2624085000:02:001:0011.

З моменту державної реєстрації земельна ділянка з кадастровим номером 2624085000:02:001:0011 перейшла у комунальну власність Пасічнянської сільської ради.

Зазначена земельна ділянка сформована за результатами інвентаризації земель, про що складена технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

При формуванні земельної ділянка з кадастровим номером 2624085000:02:001:0011 площею 13,8283 га у неї частково включена земля лісогосподарського призначення площею 2,2 га, що перебуває у постійному користуванні філії "Карпатський лісовий офіс" ДП "Ліси України" .

Відповідно до розпорядження Івано-Франківської обласної державної адміністрації від 05.04.1996 № 238 "Про надання в постійне користування земель лісового фонду" державним лісогосподарським підприємствам надано в постійне користування земельні ділянки лісового фонду за межами населених пунктів, що підтверджується додатком № 1 до зазначеного розпорядження.

Згідно з додатком № 1 до розпорядження № 238 Надвірнянському ДЛГ на території Надвірнянського району надано у постійне користування землі лісового фонду площею 54999 га.

Відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка з кадастровим номером 2624055300:01:001:0033 площею 1626,4568 га з цільовим призначенням для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг перебуває у власності Івано-Франківської обласної державної адміністрації, а постійним землекористувачем є Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України".

Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж зазначеної земельної ділянки розроблено сертифікованим інженером-землевпорядником Сметанюк М.І. з урахуванням, зокрема, розпорядження Івано-Франківської обласної державної адміністрації № 238 від 05.04.1996 та планово- картографічних матеріалів лісовпорядкування.

Згідно з викопіюванням із планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування земельна ділянка з кадастровим номером 2624085000:02:001:0011 у частині площі 2,200 га накладається на землі лісогосподарського призначення Пасічнянського лісництва (планшет № 2, квартал 16, виділ 3).

Як вбачається з інформації філії "Карпатський лісовий офіс" ДП "Ліси України" та даних Геопорталу "Інформаційна система управління лісовими ресурсами" ВО "Укрдержліспроект" і Надвірнянського надлісництва, спірна земельна ділянка має ознаки входження до земель лісогосподарського призначення кварталу 16 Пасічнянського лісництва, що підтверджується відповідним викопіюванням. Погодження на зміну цільового призначення, добровільну відмову від права користування або згоду на вилучення чи відведення спірної земельної ділянки філія "Карпатський лісовий офіс" ДП "Ліси України", філія "Надвірнянське лісове господарство" та ДП "Надвірнянське ЛГ" не надавали.

Відповідно до додаткових пояснень вх.№ 3182/26 від 23.02.2026 Івано-Франківська обласна державна адміністрація, як розпорядник також підтвердила, що не приймала рішення щодо вилучення земельної ділянки з кадастровим номером 2624085000:02:001:0011 із постійного користування державного лісогосподарського підприємства.

Вказане стало підставою для звернення прокурора в інтересах Івано-Франківської обласної державної адміністрації до суду за захистом порушеного права шляхом подання позову про скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі та скасування державної реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Норми права та мотиви, якими суд керувався при ухваленні рішення.

Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією (стаття 13 Конституції України).

Земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави (стаття 14 Конституції України).

Згідно з ст. 55 Земельного кодексу України, до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Як зазначено у статті 5 Лісового кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги.

Відповідно до частини першої статті 57 Земельного кодексу України, земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Статтями 7 та 8 Лісового кодексу України визначено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

У державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності.

Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Лісового кодексу України, у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.

Як нормативно визначено статтями 45, 54 Лісового кодексу України, облік лісів включає збір та узагальнення відомостей, які характеризують кожну лісову ділянку за площею, кількісними та якісними показниками. Основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування.

Лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо, регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11.12.1986, планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Відповідно до пункту 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Відтак, земельні ділянки, що охоплені матеріалами лісовпорядкування державного підприємства на підставі відповідних рішень органів влади, можуть перебувати лише у державній власності, відтак їх передача до земель комунальної власності є неправомірною.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень (ст. 20 Земельного кодексу України).

У відповідності до ч. 2 ст. 84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до Закону.

Відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 122 Земельного кодексу України, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. Обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 31 Лісового кодексу України до відання обласної державної адміністрації у сфері лісових відносин належить надання земельних лісових ділянок, що перебувають у державній власності, на відповідній території, у постійне користування для ведення лісового господарства.

Зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України (ст. 57 Лісового кодексу України).

Враховуючи викладене, правом приймати рішення щодо розпорядження земельними ділянками державної власності лісогосподарського призначення наділені обласні державні адміністрації.

Згідно з підпунктами а) та в) п. 24 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (в редакції Закону України від 28.04.2021 № 1423-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин") землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель:

- що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук);

- природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення.

Отже під час складання технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності на території Пасічнянської сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області допущено включення в склад земельної ділянки з призначенням для особистого селянського господарства, земельної ділянки лісогосподарського призначення державної власності, що перебуває в постійному користуванні філії "Карпатський лісовий офіс" ДП "Ліси України", що свідчить про те, що спірна земельна ділянка сформована при інвентаризації земель з порушенням вимог законодавства.

Через неврахування матеріалів лісовпорядкування під час проведення робіт щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, безпідставно змінено категорію земель та протиправно зареєстровано як власність територіальної громади спірну земельну ділянку лісогосподарського призначення державної власності.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (аналогічні за змістом висновки наведені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16).

Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах, позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98)".

Спосіб захисту опосередковується позовною вимогою, яка втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Надаючи правову оцінку належності обраного прокурором способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Сполученого Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Згідно ч. ч. 1, 3, 4 ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав, тобто визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Тобто, державна реєстрація земельної ділянки полягає у внесенні до Державного земельного кадастру відомостей про її формування та присвоєння їй кадастрового номера.

Кадастровий номер є ідентифікатором земельної ділянки у Державному земельному кадастрі, присвоюється їй при здійсненні державної реєстрації та скасовується у разі скасування такої державної реєстрації земельної ділянки (ч. ч. 1, 2, 6 ст. 16, ч. 9 ст. 24 Закону України Про Державний земельний кадастр).

Державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги, яка містить відомості про земельну ділянку, у тому числі щодо її цільового призначення (категорія земель, вид використання в межах певної категорії земель) та обмежень у її використанні. Однак, у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки Поземельна книга на неї закривається (ст. 15, ч. 1 ст. 24, ч. ч. 2, 4 ст. 25 Закону України "Про Державний земельний кадастр").

В частині 13 ст. 79-1 ЗК України, ч. 10 ст. 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр", п. 114 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, передбачено вичерпний перелік підстав для скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Зокрема, земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується, поміж іншого, у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації.

При цьому, ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки.

Відомості про земельну ділянку у разі скасування її державної реєстрації набувають статусу архівних за рішенням Державного кадастрового реєстратора, відображаються на кадастровій карті в архівному шарі даних геоінформаційної системи, зберігаються в Державному земельному кадастрі постійно разом з відомостями про відповідного Державного кадастрового реєстратора, дату та час набуття статусу архівних такими відомостями.

З огляду на викладене, єдиною підставою для скасування в Державному земельному кадастрі незаконної державної реєстрації земельної ділянки є судове рішення про скасування такої державної реєстрації.

Разом з тим, державна реєстрація речових прав на земельні ділянки, відповідно до ч. 10 ст. 79-1 ЗК України, здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цих прав та оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (ст. ст. 125, 126 ЗК України).

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, відповідно до ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Однією із підстав проведення державної реєстрації права власності є судове рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно (п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Відповідно до ч. 4 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація прав на земельну ділянку проводиться виключно за наявності в Державному земельному кадастрі відомостей про зареєстровану земельну ділянку.

У разі скасування державної реєстрації земельної ділянки у Державному реєстрі прав закриваються розділ та реєстраційна справа щодо цього об`єкта нерухомого майна, які не підлягають поновленню, а присвоєний йому реєстраційний номер скасовується (ст. 14 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень).

Згідно ч. 3 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених п. 1 ч. 7 ст. 37 цього Закону.

У разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

Оскільки державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, то відповідний запис формально наділяє відповідача певними юридичними правами щодо земельної ділянки і одночасно позбавляє відповідних прав законного власника - державу.

Враховуючи те, що земельна ділянка з кадастровим номером 2624085000:02:001:0011 сформована, у тому числі за рахунок земель, які перебувають у постійному користуванні лісогосподарського підприємства та є власністю держави, то скасування державної реєстрації права власності Пасічнянської сільської ради на неї, є ефективним способом захисту прав та законних інтересів Івано-Франківської ОДА.

Суд звертає увагу, що лише за умови скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 2624085000:02:001:0011 у Державному земельному кадастрі буде забезпечено ефективне відновлення прав держави на спірну земельну ділянку шляхом відновлення становища, що існувало до його порушення, оскільки Івано-Франківській ОДА буде забезпечено реальну та безперешкодну можливість реалізувати усі правомочності власника щодо спірної земельної ділянки, оскільки на цей час у кадастрі зазначені неправильні відомості щодо її цільового використання.

Враховуючи наведене, з метою ефективного захисту та поновлення прав держави в особі Івано-Франківській ОДА вимоги про скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 2624085000:02:001:0011 з одночасним скасуванням державної реєстрації права комунальної власності Пасічнянської сільської ради на оспорювану земельну ділянку належать до задоволення.

Відповідно до статей 73, 74, 81 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ст.86 ГПК України).

Висновок суду.

За таких обставин позов належить до задоволення.

Судові витрати.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

При зверненні з позовом Івано-Франківська обласна прпокуратура сплатила судовий збір в сумі 5 324 грн 80 коп. , що підтверджується платіжною інструкцією №2390 від 23 грудня 2025 року.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Суд враховуючи задоволення позовних вимог судовий збір в сумі 5 324 грн 80 коп. покладає на відповідача.

Керуючись статтями 8, 124 Конституції України, статтями 2, 86, 129, 233, 236-238, 240, 241, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

задовольнити позов Першого заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Івано-Франківської обласної державної адміністрації до Пасічнянської сільської ради про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 2624085000:02:001:0011, площею 13,8283га, з цільовим призначенням "16.00 для ведення особистого селянського господарства" та виключити відповідні відомості з Державного земельного кадастру.

Скасувати державну реєстрацію права власності Пасічнянської сільської ради в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на земельну ділянку площею 13,8283 га з кадастровим номером 2624085000:02:001:0011, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2312146126240, номер відомостей про речове право 4083768 від 09.03.2021.

Стягнути з Пасічнянської сільської ради, вул. Софії Галечко, буд. 127, с. Пасічна, Надвірнянський район, Івано-Франківська область, 78432 (код 04354686) на користь Івано-Франківської обласної прокуратури, вул. Грюнвальдська,11, м.Івано-Франківськ, 76000, Отримувач: Івано-Франківська обласна прокуратура, ЄДРПОУ 03530483; рахунок (IBAN)UA668201720343120001000003924, банк отримувача: Державна казначейська України, м. Київ, код банку отримувача - МФО 820172) 5 324 (п"ять тисяч триста двадцять чотири) грн 80 коп. судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строк, встановлений розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Дата підписання 24.07.2026

Суддя Т. В. Максимів