Решение № 138459963, 14.07.2026, Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 173/3289/25

Провадження №2/173/572/2026

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

14 липня 2026 року м. Верхньодніпровськ

Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області в складі

головуючого судді Кожевник О.А.

за участю секретаря судового засідання Голованьової К.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Вільногірської міської ради та ОСОБА_2 про визнання права власності на майно за набувальною давністю,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_1 звернулась до Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Дмитрівської сільської ради та ОСОБА_2 про визнання права власності на майно за набувальною давністю.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що ОСОБА_2 виділена земельна ділянка площею 7.600 га, на підставі рішення сесії Дмитрівської сільської Ради народних депутатів № 238-19/ХХІІІ від 19 жовтня 2001 року для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 1221084100:01:027:0183.

Крім того, батьку позивачки ОСОБА_3 виділена земельна ділянка, площею 7.700 га., на підставі рішення сесії Дмитрівської сільської Ради народних депутатів № 238-19/ХХІІІ від 19 жовтня 2001 року для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 1221084100:01:027:0182.

15 липня 2015 року батьки позивачки оформили на неї довіреність на управління та користування земельною ділянкою та отримання грошей.

22 липня 2015 року між матір`ю позивача ОСОБА_2 та ТОВ «АГРОРОСТ», в особі ОСОБА_4 укладено строком на 10 років договір оренди землі (площею 7,600 га, яка розташована на території Дмитрівської сільської ради Кам`янського (Верхньодніпровського) району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1221084100:01:027:0183).

Крім того, 22 липня 2015 року між батьком позивачки ОСОБА_3 та ТОВ «АГРОРОСТ», в особі ОСОБА_4 укладено договір оренди землі, строком на 10 років (земельна ділянка площею 7,700 га, яка розташована на території Дмитрівської сільської ради Кам`янського (Верхньодніпровського) району Дніпропетровської області (кадастровий номер 1221084100:01:027:0182).

Однак ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер у с. Грабово, Бессонівського району, Пензенської області, Російської Федерації, про що 23 червня 2020 року Територіальним відділом запису актів цивільного стану по державній реєстрації смерті в м. Пенза Управління РАГС Пензенської області складено актовий запис № 170209580000104231005, а свідоцтво про смерть видано 14 жовтня 2021 року.

11 жовтня 2021 року мати позивачки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , посвідчила у приватного нотаріуса Безсоновського району Пензенської області Китаніної В.О. заповіт (серія 58 АА № 1536671), яким заповіла позивачці ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , усе належне їй майно, розташоване на території України, зокрема земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 1221084100:01:027:0183. Цього ж дня ОСОБА_2 оформила на ім`я позивачки довіреність (серія 58 АА № 1536669), якою уповноважила останню користуватися та управляти зазначеною земельною ділянкою.

На даний час матір позивачки вже багато років проживає на території Російської Федерації та фактично відмовилася від користування земельною ділянкою на користь доньки.

У зв`язку з тим, що мати позивачки постійно проживає на території Російської Федерації та не має можливості прибути в Україну для оформлення переходу права власності на належну їй земельну ділянку, позивачка змушена звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності на зазначену земельну ділянку за набувальною давністю, якою вона користується вже більше ніж 15 років.

Ухвалою судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області Кожевник О. А. від 27 листопада 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Дмитрівської сільської ради та ОСОБА_2 про визнання права власності на майно за набувальною давністю за правилами загального позовного провадження з викликом сторін у підготовче засідання.

Ухвалою Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 02 березня 2026 року замінено відповідача Дмитрівську сільську раду на належного відповідача Вільногірську міську раду.

Ухвалою Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 07 квітня 2026 року закрито підготовче провадження та призначити справу за позовом ОСОБА_1 до Вільногірської міської ради та ОСОБА_2 про визнання права власності на майно за набувальною давністю до судового розгляду по суті.

У судове засідання сторони не з`явились, про розгляд справи повідомлені належним чином. Від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без їх участі, позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили їх задовольнити. Представник відповідача Вільногірської міської ради також подав заяву про розгляд справи без участі їх представника, рішення просили ухвалити на розсуд суду.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася, про розгляд справи повідомлена належним чином, про розгляд справи повідомлялася шляхом розміщення на офіційному вебсайті судової влади України оголошення про розгляд справи.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, яка відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Відповідно до вимог ст. 55 Конституції України кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку , встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів є забезпечити кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною радою України.

За змістом положень вказаних норм, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, держави та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором

При цьому, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Отже, виходячи із наведеного, на момент звернення із тим чи іншим позовом, права та інтереси, на захист яких поданий позов вже мають бути порушені, невизнані або оспорювані особою, до якої пред`явлений позов, тобто, законодавець пов`язує факт звернення до суду із наявністю вже порушених прав та інтересів позивача. Метою ж позову є розгляд спору і захист вже порушених, невизнаних або оспорюваних суб`єктивних прав або законних інтересів позивача.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).

Суд, дослідивши та вивчивши матеріали справи, приходить такого висновку.

Судом встановлено, що 10 січня 2023 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 уклала шлюб із ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у зв`язку з чим змінила прізвище на « ОСОБА_7 », що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 .

Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 батьками ОСОБА_8 є ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Згідно з копією державного акту на право приватної власності на землю серії IV-ДП № 088884 земельна ділянка, що розташована на території Дмитрівської сільської ради, площею 7.700 га, передано для ведення товарного сільськогосподарського виробництва ОСОБА_3 на підставі рішення сесії Дмитрівської сільської Ради народних депутатів № 238-19/XIII від 19 жовтня 2001 року.

15 липня 2015 року ОСОБА_3 уповноважив ОСОБА_9 представляти його інтереси, зокрема з усіх питань управління та користування належною йому на праві приватної власності земельною ділянкою, площею 7.700 га, розташованою на території Дмитрівської сільської ради, для чого надав їй право, зокрема, користуватися вказаною земельною ділянкою, заключати від його імені договори на користування, сплачувати платежі за користування нею, що підтверджується копією Довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Верхньодніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області, зареєстровано в реєстрі за № 605 та Витягом про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , що підтверджується копією відповідного свідоцтва про смерть та довідкою про смерть серії С-04283.

Державним актом на право приватної власності на землю серії IV-ДП № 088883 підтверджується факт належності земельної ділянки, виданої на підставі рішення сесії Дмитрівської сільської Ради народних депутатів № 238-19/XIIIвід 19 жовтня 2001 року, ОСОБА_2 .

11 жовтня 2021 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , посвідчила у приватного нотаріуса Безсоновського району Пензенської області Китаніної В.О. заповіт (серія 58 АА № 1536671), яким заповіла ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , усе належне їй майно, розташоване на території України, зокрема земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 1221084100:01:027:0183.

Також, 11 жовтня 2021 року ОСОБА_2 оформила на ім`я ОСОБА_5 довіреність (серія 58 АА № 1536669), якою уповноважила останню, зокрема, користуватися та управляти зазначеною земельною ділянкою, що підтверджується копією відповідної довіреності.

Відповідно до копії Довіреності на управління та користування земельною ділянкою, отримання грошей від 15 липня 2015 року ОСОБА_2 уповноважила ОСОБА_5 . Зокрема, користуватися вказаною земельною ділянкою, заключати від його імені договори на користування земельною ділянкою, заключати від її імені договори на користування, сплачувати платежі за користування нею, що підтверджується копією Довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Верхньодніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області, зареєстровано в реєстрі за № 603, витягом з Єдиного реєстру довіреностей № 42850287 від 25 вересня 2020 року та Витягом про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей № 29273131 від 15 липня 2015 року.

Відповідно до висновку ринкова вартість земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що перебуває у власності ОСОБА_2 станом на 27 жовтня 2025 року становить 106400 грн.

11 жовтня 2021 року ОСОБА_2 склала заповіт, яким все належне їй майно заповіла ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копією відповідного заповіту.

Згідно зі ст. 1217, 1223 ЦК Україн, спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Глава 85 ЦК України регулює спадкування за заповітом. Так, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (ст. 1233).

Отже, позивач є спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_2 та зможе прийняти спадщину й оформити свої спадкові прав на належне спадкодавцю майно в порядку, встановленому чинним законодавством України.

Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способом захисту цивільних прав та інтересів згідно зі ст.16 ЦПК України може бути, зокрема, визнання права.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно зі ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Враховуючи, що відповідно до ст. 328 ЦК України, набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному ст. 392 ЦК.

Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 07 лютого 2014 року, при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року (справа № 910/17274/17) зазначається, що аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник. Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

Таким чином, тлумачення статті 344 ЦК України свідчить, що для набуття права власності на чужі речі за набувальною давністю необхідні такі умови: річ, що опинилася у володінні особи, є об`єктивно чужою; володілець суб`єктивно вважає майно своїм; володілець майна має бути добросовісним; володіння здійснювалось протягом усього строку відкрито; володіння майном продовжувалось безперервно.

За змістом частини першої статті 344 Цивільного кодексу України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 березня 2019 року у справі № 215/5451/16-ц (провадження № 61-8009св18), від 03 квітня 2019 року в справі № 206/1441/17 (провадження 61-16648св18), від 13 грудня 2019 року (провадження № 61-19690св19).

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, суд виходить з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на початковий момент, який включається у повний давнісний строк володіння майном, визначений законом.

Добросовісним є таке заволодіння майном, за якого володілець не знає і не повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном, а також є переконаним у тому, що на відповідне майно не претендують інші особи, і що він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для набуття права власності на нього.

Разом з тим, позивач, звертаючись до суду з вказаним позовом, знала про те, що власником земельної ділянки щодо якої просить встановити право власності є її матір ОСОБА_2 , усвідомлювала відсутність у неї правових підстав для набуття права власності на земельну ділянку, а отже не могла об`єктивно перебувати у переконанні, що володіє останньою правомірно як власник.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Суд зазначає, що факт тривалого користування земельною ділянкою, а також відсутність інших осіб, які б заявляли свої права на спірну земельну ділянку, самі по собі не є підставами для застосування набувальної давності за відсутності добросовісності володіння.

Таким чином, володіння позивача не відповідає критерію добросовісності, оскільки вона знала або повинна була знати про неправомірність набуття права власності на спірну земельну ділянку, що виключає можливість застосування статті 344 ЦК України та є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Враховуючи, що вирішується питання про відмову у задоволенні позовних вимог, відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне судові витрати, понесені позивачем під час розгляду справи, залишити за позивачем.

Керуючись ст. 12, 13, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

У позовних вимогах ОСОБА_1 до Вільногірської міської ради та ОСОБА_2 про визнання права власності на майно за набувальною давністю відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем ОСОБА_1 .

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подана апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст судового рішення виготовлений 24 липня 2026 р.

Суддя О.А. Кожевник