Решение № 138456573, 17.07.2026, Сихівський районний суд м. Львова

Справа № 464/1363/26

пр.№ 2/464/1647/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17.07.2026 року

Сихівський районний суд м.Львова в складі: головуючої-судді Бойко О.М. секретар судового засідання Константинова С.С.

розглянувши в порядку окремого провадження у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія «Технофінанс»'' до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

в с т а н о в и в:

позивач звернувся із позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором в загальній сумі 40 576 грн 83 коп та понесені судові витрати. В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 25.08.2024 року між ТзОВ "Фінансова компанія «Технофінанс»'' та відповідачкою було укладено кредитний договір №2872905542-039260 строком на 360 днів. Кредитний договір підписано відповідачем електронним підписом, що відтворений за допомогою одноразового ідентифікатора і був надісланий на вказаний відповідачкою номер телефону. За умовами вказаного договору відповідач отримала кредитні кошти в сумі 11 800 грн. і зобов`язалася повернути отримані кошти та сплатити відсотки за користування ними, однак, вказаних умов договору не виконала, своєчасно не повернула, нарахованих відсотків не сплатила. Зазначена сума позики складається з двох частин, одна частина 10 000 грн видається позичальнику шляхом перерахування на банківську картку, друга частина 1 800 грн утримується позикодавцем із суми позики в порядку зарахування однорідних зустрічних грошових вимог в рахунок оплати комісії. У зв`язку із невиконанням умов вказаного договору відповідачем виникла заборгованість в розмірі 40 576 грн 83 коп, яка складається з 8 682 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 25 994 грн - нарахованих відсотків; 5 900 грн - сума заборгованості за штрафними санкціями. В зв`язку із невиконанням умов вказаного договору, просить позовні вимоги задоволити, а також, стягнути суму судових витрат. Представник позивача в судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи за відсутності представника, проти заочного розгляду справи не заперечує, позов підтримує в повному обсязі та просить такий задоволити. Відповідач в судове засідання повторно не з`явилась, хоча належним чином повідомлялась про час та місце розгляду справи, відзиву на позов не подала, а тому відповідно до ст.280 Цивільного процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглядати справу заочно у її відсутності на підставі наявних у справі доказів. З`ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку, що позов слід задоволити частково з наступних підстав. Судом встановлено, що 25.08.2024 року між ТзОВ "Фінансова компанія «Технофінанс»'' та відповідачкою було укладено кредитний договір №2872905542-039260, за умовами якого відповідач отримала кредит у розмірі 10 000 грн., строком на 360 днів. Умовами договору сторонами визначені процентні ставки, комісію за надання кредиту та розмір пені за прострочення виконання зобов`язань. Вказаний договір укладений в електронній формі, підписаний відповідачкою електронним підписом за допомогою одноразового ідентифікатора "7КК18р". Факт перерахування коштів за договором підтверджується листом АТ КБ «Приватбанк», з якого вбачається, що на ім`я ОСОБА_1 було емітовано кредитну картку № НОМЕР_1 та в період з 25.08.2024 по 25.09.2024 було перераховано кошти в сумі 10 000 грн . Позивач свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредити у розмірі, встановленому договорами. Проте, у зв`язку із невиконанням умов вказаного договору відповідачем виникла заборгованість в розмірі 40 576 грн 83 коп, яка складається з 8 682 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 25 994 грн - нараховані відсотки; 5 900 грн - сума заборгованості за штрафними санкціями. Відповідно до ч.ч.1,2 ст.205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Згідно з п. 6, 12 ч.1 ст. 3 Закону України "Про електронну комерцію": електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Згідно положень статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Договір, укладений між сторонами в електронній формі, має силу договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами, які узгодили всі умови, так як без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора (коду, що відповідно до домовленості є електронним підписом позичальника, який використовується ним як аналог власноручного підпису), без здійснення входу відповідачем на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між відповідачем та позивачем не було б укладено. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 року у справі №757/40395/20-ц, від 12.01.2021 року у справі №524/5556/19, від 07.10.2020 року у справі №127/33824/19, від 23.03.2020 року у справі № 404/502/18. Отже, із змісту наведених положень Закону випливає, що електронний договір може бути підписаний стороною за допомогою одноразового ідентифікатора, отримання якого є неможливим без прийняття особою пропозиції укласти електронний договір (оферти). Таким чином, даний кредитний договір укладений відповідно до вимог чинного законодавства у електронній формі. Згідно з положеннями ст. 509 Цивільного кодексу України , зобов`язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Порушенням зобов`язання, згідно зі ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), правовими наслідками, зокрема, є відшкодування збитків та моральної шкоди. Відповідно до ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення закону щодо договору позики, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Згідно з ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору. Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Частиною 1 статті 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позичкодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позичкодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Згідно з ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим до виконання сторонами. Відповідно до ч.1 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Частина 1 ст. 612 Цивільного кодексу України визначає, що боржник, у даному випадку відповідач, вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, якщо він не виконав зобов`язання у строк, який встановлений договором чи законом. Відповідно до ч. 2 статті ст.1050 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України. Судом встановлено, що позивач виконав свої зобов`язання згідно умов угоди, що підтверджується розрахунком заборгованості. Однак, відповідачка не повернула отриманий кредит у встановлений договором термін та не сплатила нараховані відсотки. Доказів протилежного відповідачем суду не надано. Згідно ч.1 ст. 514 Цивільного кодексу України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ч.1 ст.516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Враховуючи наведене вище, оскільки відповідачкою не виконано зобов`язання щодо повернення кредитних коштів за наведеними вище кредитними договорами, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, а саме з відповідача слід стягнути на користь позивача заборгованість за кредитним договором №2872905542-039262 від 25.08.2024 в загальній сумі 34 676 грн. 83 коп, яка складається із 8 682 грн. - заборгованість за кредитом; 25 994 грн 83 коп- заборгованість за відсотками. Щодо вимоги про стягнення з відповідачки штрафу за договором №2872905542-039262 від 25.08.2024 в розмірі 5 900 грн, суд приходить до висновку, що така вимога не підлягає до задоволення з огляду на наступне. Так, відповідно до частини першої статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі (частини перша, друга статті 551 ЦК України).

Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки у вигляді сплати неустойки.

Представник позивача покликається на те, що у даному випадку застосуванню підлягає спеціальний Закон України «Про споживче кредитування», зокрема, п.6 Прикінцевих та перехідних положень вказаного Закону, який визначає: «У разі прострочення споживачем у період з 1 березня 2020 року до припинення зобов`язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», у тому числі того, строк дії якого продовжено після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У тому числі, але не виключно, споживач у разі допущення такого прострочення звільняється від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з інших причин, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Дія положень цього пункту поширюється, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону». Відтак, на думку позивача, неустойка не застосовується до кредитів, що були укладені до 24 січня 2024 року, оскільки з цієї дати така заборона відсутня.

Проте, відповідно до Закону України від 15 березня 2022 року №2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 18, за яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється, зокрема, від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року на всій території України введено воєнний стан, строк якого неодноразово продовжувався і який безперервно триває з 24 лютого 2022 року до теперішнього часу.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що якщо ЦК України та інший нормативно-правовий акт, який має юридичну силу закону України, містять однопредметні приписи різного змісту, то пріоритетними є приписи ЦК України (постанова ВП ВС від 22 червня 2021 року у справі №334/3161/17 (пункт 17), постанова ВП ВС від 18 січня 2022 року у справі №910/17048/17 (пункт 78) та постанова ВП ВС від 29 червня 2022 року у справі №477/874/19 (пункт 69)).

За змістом частини 2 статті 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є саме Цивільний кодекс України.

Відповідно до висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі №362/2159/15-ц, законодавець встановив пріоритет ЦК України у договірних відносинах. Лише у випадку відсутності регулювання на рівні ЦК України застосовується законодавство про захист прав споживачів.

З системного аналізу приписів пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» і пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, вбачається, що відповідні положення Закону України «Про споживче кредитування» не мають предметом свого правового регулювання правовідносини щодо нарахування пені у кредитних правовідносинах під час воєнного стану в державі, а стосуються унормування цивільного законодавства, у зв`язку з іншими обставинами, а саме прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».

За таких обставин суд приходить до висновку про безпідставність нарахування та стягнення з відповідача на користь позивача нарахованої неустойки, а тому в цій частині вимог слід відмовити. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача на його користь витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000 грн. та витрати на оплату судового збору в розмірі 2 662 грн 40 коп. Згідно з ч.1 п.1 ч.3 ста.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Положеннями ч.ч. 2,3 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи у разі часткового задоволення покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судом встановлено, що 03.01.2024 між ТзОВ Фінансова компанія "Фінансова компанія «Технофінанс»'' та Адвокатом - Кшуташвілі В.О. укладено Договір про надання правової допомоги №03/01. Згідно акту виконаних робіт №5-ДІЛ, загальна сума становить 4 500 грн. Враховуючи зазначене, а також відсутність заперечень відповідача щодо розміру судових витрат, суд вважаю, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 272 грн 98 коп та витрати по сплаті судового збору в сумі 2 214 грн 20 коп., що є пропорційним до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 133, 137, 141, 247, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в:

позов задоволити частково. Стягнути із ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія «Технофінанс»'' (адреса: м.Дніпро, вул. Глобинська, 2, офіс 207/2, ЄДРПОУ:43868852) заборгованість за кредитним договором №2872905542-039260 від 25.08.2024 в загальній сумі 34 676 грн. 83 коп., а також витрати на оплату судового збору у розмірі 2 214 грн 20 коп та витрати на оплату правової допомоги в розмірі 4 272 грн 98 коп. В решті вимог позову - відмовити. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача про його перегляд, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення. Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Головуюча