Постановление суда № 138445221, 15.07.2026, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"15" липня 2026 р. Справа № 911/10/25 (911/820/26)

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Аделіта", в особі

ліквідатора - арбітражного керуючого Усачова Олега Миколайовича,

до 1) Громадянина України ОСОБА_1 , м. Київ

2) Громадянки України ОСОБА_2

3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Ковальмед", м. Київ

про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями Товариства з обмеженою відповідальністю "Аделіта"

Суддя Лопатін А.В.

за участю секретаря судового засідання Єрьоміч О.А.

за участю представників згідно з протоколом судового засідання.

Обставини справи:

У провадженні господарського суду Київської області перебуває справа № 911/10/25 за заявою Головного управління ДПС у Київській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аделіта" про банкрутство, провадження в якій відкрито ухвалою господарського суду Київської області від 05.02.2025 р.

Постановою господарського суду Київської області від 25.06.2025 р. визнано банкрутом ТОВ "Аделіта" та відкрито його ліквідаційну процедуру строком на 12 місяців, призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Усачова Олега Миколайовича.

Наразі триває ліквідаційна процедура ТОВ "Аделіта", повноваження ліквідатора виконує арбітражний керуючий Усачов Олег Миколайович.

23.03.2026 р. до суду звернувся ліквідатор ТОВ "Аделіта" арбітражний керуючий Усачов Олег Миколайович із заявою про покладення на громадянина України ОСОБА_1 , громадянку України ОСОБА_2 та ТОВ "Ковальмед" субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями ТОВ "Аделіта" у сумі 4270930,32 грн.

Ухвалою господарського суду від 26.03.2026 р. заяву ТОВ "Аделіта" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Усачова Олега Миколайовича до громадянина України ОСОБА_1 , громадянку України ОСОБА_2 та ТОВ "Ковальмед" про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями Товариства з обмеженою відповідальністю "Аделіта" залишено без руху.

01.04.2026 р. через систему "Електронний суд" від ОСОБА_3 надійшла заява про усунення недоліків.

03.04.2026 р. на офіційну електронну адресу суду від Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області надійшов лист-повідомлення.

Ухвалою господарського суду від 14.04.2026 р. задоволено клопотання ліквідатора ТОВ "Аделіта" арбітражного керуючого Усачова О.М. про відстрочення сплати судового збору, відстрочено ліквідатору ТОВ "Аделіта" арбітражному керуючому Усачову О.М. сплату судового збору за подання позовної заяви до винесення судового рішення у справі № 911/10/25(911/820/26), прийнято заяву ТОВ "Аделіта" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Усачова Олега Миколайовича про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника до розгляду у межах провадження у справі № 911/10/25 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Аделіта", розгляд заяви про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника призначено на 20.05.2026 р.

18.05.2026 р. через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання про проведення судового засідання без участі останнього.

Ухвалою господарського суду від 20.05.2026 р. розгляд заяви про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника відкладено, зобов`язано Відділ банкрутства Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) скласти та надати суду, у строк протягом одного місяця з дати отримання даної ухвали, висновок про наявність/відсутність ознак фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неплатоспроможності щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "Аделіта", розміщено оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, у відповідності до частини четвертої ст. 122 ГПК України про виклик відповідача ОСОБА_2 у судове засідання, роз`яснено відповідачам, що в строк до 01.07.2026 р., вони мають право надіслати суду відзив на заяву, а також докази, що підтверджують заперечення проти заявлених вимог, у разі подання ним відзиву на заяву, докази направлення його копії заявнику надати до суду.

08.06.2026 р. через канцелярію суду від Міністерства юстиції України надійшов лист.

29.06.2026 р. через канцелярію суду від Міністерства юстиції України надійшов лист.

У судове засідання представники заявника та відповідачів-1, 2, 3 не з`явились, про причини неявки суд не повідомили.

Судом враховано, що у своїх рішеннях Європейський суд неодноразово наголошував, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Суд також враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні від 03.04.2008 р. у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

При цьому на осіб, які беруть участь у справі, покладається обов`язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.

В силу вимог частини першої ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Зважаючи на те, що неявка належним чином повідомлених про місце, дату та час судового засідання учасників у справі не перешкоджає розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами за відсутності заявника (ліквідатора) та відповідачів-1, 2, 3.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується заява, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

встановив:

Як вбачається із заяви ліквідатора, останній просить покласти субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями ТОВ "АДЕЛІТА" на ОСОБА_1 , ТОВ "КОВАЛЬМЕД" та ОСОБА_2 .

В обґрунтування поданої заяви ліквідатор зазначає, що банкрутство боржника настало внаслідок винних дій та бездіяльності осіб, які у різні періоди були засновниками та керівниками товариства, мали вирішальний вплив на його діяльність та визначали прийняття управлінських рішень.

Так, за твердженням ліквідатора, у період виникнення податкової заборгованості, яка у подальшому стала підставою для відкриття провадження у справі про банкрутство, одноособовим учасником та директором ТОВ "АДЕЛІТА" був ОСОБА_1 , який здійснював управління товариством та одноособово приймав управлінські рішення. Ліквідатор зазначає, що саме за час його керівництва товариством були допущені порушення податкового законодавства, внаслідок яких у боржника виник значний податковий борг, а після виникнення такої заборгованості ОСОБА_1 відчужив належну йому 100 % частку у статутному капіталі товариства на користь ТОВ "КОВАЛЬМЕД" та припинив виконання повноважень директора.

При цьому ліквідатор зазначає, що після набуття ТОВ "КОВАЛЬМЕД" статусу єдиного учасника боржника та призначення директором ОСОБА_2 останні, маючи можливість визначати діяльність товариства, не вжили заходів щодо відновлення його платоспроможності, стягнення дебіторської заборгованості, погашення кредиторської заборгованості, продовження господарської діяльності товариства та збереження його активів. На думку ліквідатора, така бездіяльність перебуває у причинно-наслідковому зв`язку з подальшим банкрутством боржника.

Крім того, заявник посилається на матеріали реєстраційної справи боржника, відомості контролюючих органів, рішення адміністративного суду щодо стягнення податкового боргу, дані Єдиного реєстру податкових накладних та інформацію банківської установи, відповідно до якої рух коштів на рахунках боржника фактично був відсутній. При цьому ліквідатор зазначає, що, незважаючи на здійснення боржником активної господарської діяльності та реєстрацію податкових накладних на значні суми, будь-яких активів, достатніх для задоволення вимог кредиторів, у ліквідаційній процедурі не виявлено, а попереднім керівництвом не передано ліквідатору документацію боржника та не забезпечено подання фінансової звітності, що унеможливило проведення повного аналізу фінансово-господарської діяльності товариства.

Ліквідатор вважає, що сукупність наведених обставин свідчить про те, що ОСОБА_1 , як особа, яка здійснювала управління товариством у період виникнення його заборгованості, своїми діями допустив виникнення неплатоспроможності боржника, тоді як ТОВ "КОВАЛЬМЕД" та ОСОБА_2 , набувши корпоративний контроль над товариством та здійснюючи його подальше управління, не вжили необхідних заходів щодо збереження майна боржника, стягнення дебіторської заборгованості та погашення кредиторської заборгованості, що, на думку заявника, у сукупності призвело до банкрутства ТОВ "АДЕЛІТА".

Посилаючись на положення статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства та правові висновки Верховного Суду щодо застосування інституту субсидіарної відповідальності, ліквідатор вважає, що дії та бездіяльність відповідачів перебувають у причинно-наслідковому зв`язку з доведенням боржника до банкрутства, а тому просить покласти на них субсидіарну відповідальність у розмірі різниці між сумою визнаних вимог кредиторів та ліквідаційною масою банкрута.

Міністерство юстиції України у поданих до суду письмових поясненнях зазначило, що з метою підготовки висновку про наявність або відсутність ознак фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неплатоспроможності чи незаконних дій у разі банкрутства Управління звернулося до арбітражного керуючого Усачова О.М. із запитом про надання документів, визначених розділом ІІ Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, затверджених наказом Міністерства економіки України від 19.01.2006 р. № 14 (у редакції наказу від 26.10.2010 р. № 1361), щодо діяльності ТОВ "АДЕЛІТА" за три роки до відкриття провадження у справі про банкрутство.

Як зазначено Міністерством юстиції України, арбітражний керуючий повідомив, що керівником боржника документація ТОВ "АДЕЛІТА" йому не передавалась. Крім того, за результатами отримання інформації від Головного управління ДПС у Київській області встановлено, що упродовж 2021-2024 років боржник не подавав податкову звітність з податку на прибуток підприємств, фінансову звітність та податкові декларації з податку на додану вартість, а останню звітність було подано у січні 2020 року. Також зазначено, що свідоцтво платника ПДВ ТОВ "АДЕЛІТА" анульовано 18.03.2021 р. Водночас, відповідно до інформації Головного управління статистики у Київській області, боржник статистичної та фінансової звітності не подавав.

Міністерство юстиції України також зазначило, що арбітражним керуючим надано висновок про фінансовий стан підприємства-боржника від 20.06.2025 р. № 02-34/143, складений у довільній формі, який не містить показників діяльності підприємства.

З огляду на відсутність документів, передбачених розділом ІІ зазначених Методичних рекомендацій, які є основними джерелами інформації для складання відповідного висновку, Міністерство юстиції України повідомило про відсутність можливості підготувати та надати висновок щодо наявності або відсутності ознак фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неплатоспроможності чи незаконних дій у разі банкрутства стосовно ТОВ "АДЕЛІТА".

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що наведені у заяві про покладення на відповідачів субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на таке.

Згідно з положеннями частини першої статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Кодексу України з процедур банкрутства, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною шостою статті 12 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство (неплатоспроможність) у порядку, передбаченому цим Кодексом до позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Кодексом України з процедур банкрутства.

Загальні умови та підстави для притягнення до субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника у справі про банкрутство визначені Цивільним кодексом України (далі ЦК України), Кодексом України з процедур банкрутства (далі КУзПБ).

Відповідно до частини першої статті 619 ЦК України договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи.

Застосування субсидіарної відповідальності у справах про банкрутство урегульовано нормами частини другої статті 61 КУзПБ, чинного на час подання ліквідатором заяви.

Частиною другою статті 61 КУзПБ передбачено, що під час здійснення своїх повноважень ліквідатор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою. У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника-юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов`язаннями. Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані тільки для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Законом.

Визначене нормами КУзПБ правопорушення, за вчинення якого покладається такий вид цивільної відповідальності, як субсидіарна, має співвідноситися із наявністю, відповідно до закону, необхідних умов (елементів), які є підставою для застосування цього виду відповідальності.

Об`єктом вказаного правопорушення та захисту при покладенні субсидіарної відповідальності є права кредиторів на задоволення вимог до боржника, що лишились не задоволеними у справі про банкрутство.

Суб`єктами правопорушення (субсидіарної відповідальності), що може бути покладена у справі про банкрутство за заявою ліквідатора, є засновники (учасники, акціонери) або інші особи, у тому числі керівник боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, за умови існування вини цих осіб у банкрутстві боржника, тобто вчиненні суб`єктом (суб`єктами) субсидіарної відповідальності винних дій, що призвели до банкрутства боржника.

Дослідження обставин поведінки (дій чи бездіяльності), яка повинна знаходитися в причинно-наслідковому зв`язку відносно порушення, передбаченого частиною другою ст. 61 КУзПБ, а також встановлення вини суб`єктів субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство здійснюється судом, що вирішує спір про субсидіарну відповідальність у справі про банкрутство.

Водночас при вирішенні питання щодо вини (виду вини) суб`єкта субсидіарної відповідальності, слід виходити з обов`язків та повноважень суб`єктів відповідальності стосовно боржника, покладених на них законом та/або статутом, враховуючи при цьому положення частин першої та третьої ст. 4 КУзПБ.

Визначаючи суб`єкта відповідальності суду слід враховувати, що кожна дія або бездіяльність, які стали причиною неплатоспроможності боржника, має визначатися окремо так само як і особи, причетні до такої дії (бездіяльності). На особу, яка отримала вигоду з протиправної, в тому числі недобросовісної, поведінки керівника чи засновників боржника поширюються правила субсидіарної відповідальності.

Згідно з цими правилами суб`єктом субсидіарної відповідальності може бути особа, яка отримала істотну (відносно масштабу діяльності боржника) вигоду у вигляді збільшення активів, яка не могла б утворитися у випадку відповідності дій засновників та керівника боржника закону, в тому числі принципу добросовісності.

При цьому аналіз частини другої статті 61 КУзПБ свідчить про відсутність заборони для покладення субсидіарної відповідальності на суб`єктів відповідальності, якщо на час порушення/здійснення провадження у справі про банкрутство їх повноваження припинились. Час, що минув з дати припинення повноважень суб`єктів відповідальності до дати порушення справи про банкрутство боржника, не є вирішальним чинником, що впливає на встановлення складу об`єктивної сторони правопорушення, однак має враховуватися судами поряд з іншими обставинами справи при встановленні причинно-наслідкового зв`язку між винними діями суб`єкта відповідальності та настанням негативних наслідків у боржника, які є підставою субсидіарної відповідальності (зокрема, встановлення обставин щодо можливості усунення таких негативних наслідків іншими посадовими особами боржника, які були наділені управлінськими функціями щодо боржника після припинення повноважень суб`єкта відповідальності, однак не вчинили належних дій з усунення негативних наслідків).

Суб`єктивною стороною правопорушення для застосування субсидіарної відповідальності є ставлення особи до вчинюваних нею дій чи бездіяльності (мотиву, мети, умислу чи необережності суб`єкта правопорушення) (висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.01.2024 р. у справі № 910/6614/20).

Щодо об`єктивної сторони правопорушення для покладення на суб`єктів субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство слід зазначити, що хоча приписи частини другої і містять диспозицію (зміст) правопорушення "доведення до банкрутства", за яке передбачена "санкція" у вигляді субсидіарної відповідальності, однак не конкретизують дії/бездіяльність суб`єктів цієї відповідальності, які вказують/доводять на його існування.

Оцінюючи будь-які дії/бездіяльність суб`єктів відповідальності на предмет покладення на них субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство, слід відмежовувати дії та обставини, які належать до ризиків підприємницької/господарської діяльності.

Спеціальними умовами для субсидіарної відповідальності за дії/бездіяльність суб`єктів відповідальності, окрім вини, є наслідки у вигляді недостатності виявленого у процедурі банкрутства майна боржника, що підлягає включенню до ліквідаційної маси, для задоволення вимог кредиторів, різниця між вартісними показниками яких і є мірою субсидіарної відповідальності.

Господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази (близький за змістом висновок щодо можливості суду самостійно встановлювати наявність складу правопорушення сформований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.03.2019 р. у справі № 920/715/17).

При цьому, виходячи з положень ст. 73 та частини першої ст. 74 ГПК України (щодо покладеного на сторону/учасника у справі про банкрутство тягаря доведення обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень), суд наголошує, що обставини існування або відсутності будь-якого із елементів/складових об`єктивної сторони цивільного правопорушення (стверджуваних або заперечуваних: вчинення дії, бездіяльність, існування боргу в період вчинення боржником майнової дії тощо), мають бути доведені у встановленому законом порядку належними та допустимими доказами.

Відсутність (ненадання) належних доказів на підтвердження елементів/складових об`єктивної сторони порушення, тобто дій/бездіяльності конкретної особи (суб`єкта) відповідальності, що вказують на доведення до банкрутства або банкрутства, спростовує існування об`єктивної сторони порушення з доведення до банкрутства (банкрутства), та відповідно не надає можливості визначити суб`єктів відповідальності, встановити вину у діях/бездіяльності цих осіб та покласти субсидіарну відповідальність на таких суб`єктів (зазначена правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 15.02.2022 р. у справі № 927/219/20, від 16.06.2020 р. у справі № 910/21323/16).

Субсидіарна відповідальність у справах про банкрутство є самостійним цивільно-правовим видом відповідальності, який за заявою ліквідатора покладається на засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника при наявності підтвердження вини вказаних осіб у доведенні юридичної особи (боржника у справі про банкрутство) до стану неплатоспроможності. Для застосування такої відповідальності необхідним є встановлення судом складових елементів господарського правопорушення як об`єкт, об`єктивна сторона, суб`єкт та суб`єктивна сторона правопорушення.

При цьому, на ліквідатора відповідно до частини п`ятої ст. 61 КУзПБ покладається обов`язок доведення причинно-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) суб`єкта відповідальності та негативними наслідками (неплатоспроможністю боржника та відсутністю майна для задоволення вимог його кредиторів у процедурі банкрутства).

Водночас, притаманною ознакою цивільно-правової відповідальності є те, що особа, яка є відповідачем, повинна доказати відсутність своєї вини.

З вищевикладеного можна дійти висновку, що у разі якщо після визнання боржника банкрутом, за наявності ознак доведення до банкрутства юридичної особи-боржника, погашення заборгованості банкрута є неможливим внаслідок дій та (або) бездіяльності засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, то такі особи можуть бути притягнуті до субсидіарної відповідальності за заборгованістю боржника допоки такі особи не доведуть протилежного (аналогічні висновки містяться у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.07.2021 р. у справі № 917/1500/18 (917/1932/20), від 07.04.2021 р. у справі № 911/1815/17, від 24.02.2021 р. у справі № Б8/191-10, від 24.02.2021 р. у справі № 902/1129/15 (902/579/20).

Господарський суд, відповідно до ст. 86 ГПК України, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Наведена норма зобов`язує суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору.

Так, звертаючись до суду із заявою про покладення субсидіарної відповідальності на ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю "КОВАЛЬМЕД" та ОСОБА_2 , ліквідатор зазначає, що саме їхні дії та бездіяльність у різні періоди здійснення повноважень щодо управління боржником перебувають у причинно-наслідковому зв`язку з доведенням Товариства з обмеженою відповідальністю "АДЕЛІТА" до неплатоспроможності та подальшого банкрутства.

В обґрунтування заяви ліквідатор посилається на те, що у період здійснення ОСОБА_1 повноважень одноособового учасника та директора товариства виникла податкова заборгованість боржника, яка, на думку заявника, стала наслідком прийнятих ним управлінських рішень та в подальшому була включена до складу кредиторських вимог у справі про банкрутство. Після виникнення зазначеної заборгованості ОСОБА_1 відчужив належну йому частку у статутному капіталі товариства на користь ТОВ "КОВАЛЬМЕД" та припинив виконання повноважень директора.

Крім того, ліквідатор зазначає, що після набуття ТОВ "КОВАЛЬМЕД" статусу єдиного учасника боржника та призначення директором ОСОБА_2 останні не вжили належних заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості, погашення кредиторської заборгованості, відновлення платоспроможності боржника та продовження його господарської діяльності, що, на думку заявника, свідчить про їх бездіяльність та сприяло подальшому банкрутству товариства.

Також ліквідатор посилається на встановлені під час ліквідаційної процедури обставини, а саме відсутність руху коштів на банківських рахунках боржника, неподання фінансової та податкової звітності, відсутність активів, достатніх для задоволення вимог кредиторів, а також непередання попереднім керівництвом первинної бухгалтерської та іншої документації товариства, що, за його твердженням, унеможливило проведення повного аналізу фінансово-господарської діяльності боржника.

Таким чином, на думку ліквідатора, наведені обставини свідчать про наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями та бездіяльністю ОСОБА_1 , ТОВ "КОВАЛЬМЕД" і ОСОБА_2 та доведенням ТОВ "АДЕЛІТА" до банкрутства, що є підставою для покладення на них субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника.

Відповідно до ст.ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Так, Верховний Суд у постанові від 30.10.2019 р. по справі № 906/904/16 зазначив, що одним із повноважень ліквідатора у справі про банкрутство є аналіз фінансового становища банкрута. Згідно позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 10.12.2020 р. у справі № 922/1067/17, доведення до банкрутства для покладення субсидіарної відповідальності має відбуватись на підставі документів та фактичних даних, здобутих у процедурах банкрутства.

Суд зазначає, що для покладення субсидіарної відповідальності необхідно довести не лише формальну участь особи у діяльності товариства, а й наявність конкретної форми вини умислу або грубої недбалості а також причинно-наслідкового зв`язку між діями чи бездіяльністю керівників і засновників та настанням наслідків у вигляді неплатоспроможності та банкрутства підприємства. Лише встановлення цих двох елементів дозволяє суду визначити конкретних суб`єктів відповідальності та покласти на них субсидіарні зобов`язання. Відсутність доказів таких елементів виключає можливість покладення відповідальності і свідчить про декларативний характер заяви ліквідатора.

Дослідивши заяву ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Аделіта" про покладення субсидіарної відповідальності, надані матеріали справи та інші документи, суд виходить із того, що ліквідатор, як особа, наділена законом повноваженнями здійснювати аналіз фінансового стану боржника відповідно до ст. 61 Кодексу України з процедур банкрутства, при зверненні із заявою про покладення субсидіарної відповідальності повинен довести наявність усіх складових господарського правопорушення, а саме: факту вчинення відповідними особами певних дій чи бездіяльності; наявності причинно-наслідкового зв`язку між такою поведінкою та станом неплатоспроможності боржника; вини конкретних осіб у доведенні підприємства до банкрутства.

Разом з тим, подана ліквідатором заява не містить належних і допустимих доказів того, що керівники та засновники, яких заявник просить притягнути до субсидіарної відповідальності, вчиняли умисні, цілеспрямовані дії або допускали бездіяльність, безпосереднім наслідком яких стало доведення Товариства з обмеженою відповідальністю "Аделіта" до банкрутства.

Суд зазначає, що сам по собі факт наявності у боржника податкової заборгованості, припинення господарської діяльності, неподання звітності чи відсутності активів на момент відкриття ліквідаційної процедури не є безумовною підставою для покладення субсидіарної відповідальності. Для застосування такого виду відповідальності необхідним є встановлення конкретних неправомірних дій або бездіяльності відповідних осіб, які перебувають у прямому причинно-наслідковому зв`язку з настанням стійкої неплатоспроможності боржника.

Наведені ліквідатором обставини щодо несплати задекларованих податкових зобов`язань, зміни керівника та юридичної адреси товариства, припинення господарської діяльності, неподання звітності та непередачі документації ліквідатору самі по собі не підтверджують наявності умислу відповідачів на доведення підприємства до банкрутства, а також не свідчать про вчинення ними дій, спрямованих на незаконне виведення активів, приховування майна чи інше свідоме погіршення фінансового стану боржника.

При цьому суд враховує, що у матеріалах справи відсутній повний аналіз фінансово-господарського стану боржника, складений відповідно до Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності, доведення до банкрутства чи фіктивного банкрутства. Як убачається з наданого до суду листа уповноваженого органу, у зв`язку з відсутністю фінансової звітності та інших необхідних документів не було можливим підготувати висновок щодо наявності або відсутності ознак доведення до банкрутства Товариства з обмеженою відповідальністю "Аделіта".

Водночас долучений ліквідатором висновок у довільній формі про наявність ознак неплатоспроможності боржника сам по собі не може вважатися належним та достатнім доказом доведення боржника до банкрутства, оскільки не містить повного аналізу фінансово-господарської діяльності підприємства та має оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі.

Суд також бере до уваги, що долучені ліквідатором виписки по банківських рахунках боржника свідчать лише про здійснення господарської діяльності підприємством у відповідні періоди, однак не підтверджують факту неправомірного використання коштів, безоплатного відчуження активів, вчинення фіктивних операцій або інших дій, які б свідчили про умисне доведення товариства до стану неплатоспроможності.

Крім того, суд зазначає, що ліквідатором не наведено належного обґрунтування того, які саме конкретні управлінські рішення відповідачів були завідомо збитковими для підприємства, у чому полягала їхня протиправність, а також яким чином саме ці рішення безпосередньо спричинили банкрутство боржника.

Посилання ліквідатора на презумпцію вини осіб, притягуваних до субсидіарної відповідальності, не звільняє заявника від обов`язку доведення об`єктивної сторони правопорушення та наявності необхідного причинно-наслідкового зв`язку між поведінкою відповідачів і неплатоспроможністю боржника. Водночас матеріали справи не містять достатніх та беззаперечних доказів, які б підтверджували існування такого зв`язку.

Верховний Суд у своїй сталій практиці зазначає, що субсидіарна відповідальність за доведення до банкрутства є винятковим способом захисту прав кредиторів, який застосовується лише за умови доведення у сукупності всіх елементів складу правопорушення: вини відповідних осіб, наявності безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між їх діями (бездіяльністю) та неплатоспроможністю боржника, а також недостатності ліквідаційної маси після вжиття всіх передбачених законом заходів її формування. При цьому сама по собі неплатоспроможність боржника або наявність заборгованості не є достатньою підставою для застосування такого виду відповідальності без належного доведення зазначених елементів.

Зокрема, Верховний Суд наголошує, що інститут субсидіарної відповідальності не може підміняти інші механізми захисту у процедурі банкрутства, такі як формування ліквідаційної маси, оспорення правочинів боржника або стягнення дебіторської заборгованості, а покладення відповідальності можливе лише за умови встановлення конкретних дій осіб, спрямованих на доведення підприємства до банкрутства (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.12.2025 р. у справі № 911/1603/24 (911/133/25)).

Відповідно до статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Натомість ліквідатор обмежився загальними твердженнями та формальним переліком осіб, не надавши доказів їхнього умислу або навіть недбалості.

При цьому Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

За таких обставин суд доходить висновку, що ліквідатором не доведено наявності у діях ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю "Ковальмед" усіх елементів складу правопорушення, необхідних для покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства. Наведені ліквідатором доводи мають загальний, декларативний характер, ґрунтуються переважно на припущеннях та не підтверджені належними і допустимими доказами, які б свідчили про наявність вини вказаних осіб та безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між їхніми діями (бездіяльністю) та неплатоспроможністю боржника (Товариства з обмеженою відповідальністю "Аделіта").

Враховуючи викладене, заява ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Аделіта" про покладення субсидіарної відповідальності задоволенню не підлягає.

Щодо судових витрат суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про судовий збір" судовий збір збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Згідно з п. 21 частини другої ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду у справі про банкрутство (неплатоспроможність) заяви про покладення солідарної відповідальності на органи управління боржника; заяви ліквідатора, кредитора про субсидіарну відповідальність за доведення до банкрутства становить 2 розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" прожитковий мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня 2026 року складає 3 328 гривень, у зв`язку з чим розмір судового збору за подання відповідної заяви становить 6 656,00 грн. (3 328,00 грн. x 2).

При цьому відповідно до частини третьої ст. 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору, у зв`язку з чим до сплати підлягав судовий збір у розмірі 5 324,80 грн. (6 656,00 грн. x 0,8).

Ухвалою господарського суду від 14.04.2026 р. ліквідатору ТОВ "Аделіта" арбітражному керуючому Усачову О.М. відстрочено сплату судового збору за подання заяви до винесення судового рішення у справі № 911/10/25 (911/820/26).

З огляду на викладене, та у зв`язку з ухваленням судового рішення у справі, судовий збір у розмірі 5 324,80 грн. підлягає стягненню з заявника Товариства з обмеженою відповідальністю "Аделіта".

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-79, 234 Господарського процесуального кодексу України та ст. 61 Кодексу України з процедур банкрутства, суд

ухвалив:

1. В задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Аделіта", в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Усачова Олега Миколайовича, до 1) Громадянина України ОСОБА_1 , 2) Громадянки України ОСОБА_2 , 3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Ковальмед" про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями Товариства з обмеженою відповідальністю "Аделіта" відмовити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аделіта" (08700, Київська обл., м. Обухів, вул. Київська, буд. 127, код ЄДРПОУ 42685680) в дохід Державного бюджету України 5 324 (п`ять тисяч триста двадцять чотири) грн. 80 коп. судового збору.

Копії ухвали направити учасникам справи.

Ухвала набирає законної сили у порядку, встановленому ст. 235 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржена в порядку, встановленому ст. 255-257 Господарського процесуального кодексу України.

Дата підписання 23.07.2026 р.

Суддя А.В. Лопатін