Решение № 138429941, 22.07.2026, Новоселицький районний суд Чернівецької області

22.07.2026

Справа № 720/65/26

Провадження № 2/720/87/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2026 року Новоселицький районний суд Чернівецької області

в складі: головуючого судді Ляху Г.О.

за участю секретаря Княгницької Ю.В.

представника позивача Провоторова Ю.В

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в режимі відео конференції в залі суду міста Новоселиця цивільну справу за позовом акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у виді трьох відсотків річних від простроченої суми боргу,-

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 3% річних заборгованості за договором кредиту за період з 23 лютого 2019 року по 23 лютого 2022 року, посилаючись на те, що між сторонами 13 серпня 2008 року укладено кредитний договір № E/V082791, за умовами якого відповідачу надано кредит в суму 100000 доларів США, терміном повернення до 01 серпня 2018 року. Відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки згідно графіку погашення кредиту, однак свої зобов`язання належним чином не виконав, а тому банк скористався своїм правом та рішенням Новоселицького районного суду по справі №2-502 від 02 листопада 2010 року було вирішено в рахунок погашення заборгованості за вищевказаним кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки. В подальшому рішенням Новоселицького районного суду від 03 вересня 2015 року було передано в управління позивача об`єкт незавершеного будівництва, розважально-туристичний комплекс, що знаходиться за адресою по АДРЕСА_1 на період до його реалізації або повного виконання умов кредитного договору №Е/V082791 від 13 серпня 2008 року. При цьому, наявність судового рішення не припиняє дію зобов`язання та після винесення судового рішення, зобов`язання відповідача перед товариством не припинено й відповідно діє до цього часу. Оскільки, станом на час звернення з позовом до суду відповідач не повернув позивачу заборгованість по тілу кредиту в сумі 98679,05 доларів США, тобто між сторонами існує грошове зобов`язання, а тому з урахуванням вимог норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, позивач просив позовні вимоги задовольнити та стягнути з відповідача 3% річних заборгованості за договором кредиту за період з 23 лютого 2019 року по 23 лютого 2022 року в сумі 8889, 23 доларів США та судові витрати.

Відповідач подав до суду відзив, в яких позовні вимоги не визнав та зазначив, що рішенням суду на користь банку в рахунок погашення заборгованості за вищевказаним кредитним договором звернуто стягнення на предмет іпотеки, який в послідуючому передано в управління позивача, а тому позивач мав всі можливості для його продажу. Проте, останній проявив недобросовісність, не діяв активно щодо продажу предмету іпотеки, проявив бездіяльність та не вжив відповідних дій щодо продажу предмету іпотеки. Вважає, що оскільки саме позивач контролював механізм задоволення своєї вимоги за рахунок іпотечного майна, то відповідач не має сплачувати позивачу 3% річних, в тому просив відмовити у позові.

Відповідно до ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута малозначна справа.

За змістом ч. 4 ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Згідно ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З метою всебічного, повного, об`єктивного, безпосереднього дослідження доказів та з`ясування всіх обставин справи, суд з власної ініціативи викликав сторони в судове засідання.

В судовому засіданні представник позивача АТ КБ «Приватбанк» позовні вимоги підтримав повністю, просив позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідач, будучи належним чином повідомленим про час і місце судового розгляду справи, в судове засідання не з`явився.

Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 13 серпня 2008 року між сторонами було укладено кредитний договір № E/V082791, за умовами якого відповідачу надано кредит в суму 100000 доларів США (п. 1.2 Договору), терміном повернення до 01 серпня 2018 року (п. 1.3 Договору).

Відповідно до п. 4.1 Договору в розділі «Порядок розрахунків», відповідач за користування кредиту має сплатити 18% річних.

Крім того, відповідно до 3 розділу «Забезпечення кредиту», виконання зобов`язань за вищевказаним кредитним договором забезпечується договором іпотеки № Е/V082791 від 13 серпня 2008 року та згідно п. 7 (договору іпотеки) позивачу було передано в іпотеку об`єкт незавершеного будівництва, розважально-туристичний комплекс, що знаходиться за адресою по АДРЕСА_1 .

Рішенням Новоселицького районного суду по справі №2-502 від 02 листопада 2010 року було вирішено в рахунок погашення заборгованості за вищевказаним кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки.

В подальшому рішенням Новоселицького районного суду Чернівецької області від 03 вересня 2015 року було передано в управління позивача об`єкт незавершеного будівництва, розважально-туристичний комплекс, що знаходиться за адресою по АДРЕСА_1 на період до його реалізації або повного виконання умов кредитного договору №Е/V082791 від 13 серпня 2008 року.

Вказані рішення набрали законної сили.

При цьому, як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, станом на 22 грудня 2025 року заборгованість відповідача згідно кредитного договору становить 185449,96 доларів США, з яких заборгованість за тілом кредиту становить 98679,05 доларів США, яка відповідачем не погашена.

Стороною відповідача не надано контррозрахунку з приводу нарахованої заборгованості.

Звертаючись до суду із відповідним позовом, позивач вказував, що оскільки після винесення судового рішення про передачу предмету іпотеки в управління банку, зобов`язання відповідача перед товариством не було припинено та не було виконано відповідачем належним чином, дане зобов`язання продовжує діяти й на момент звернення до суду, є триваючим правопорушенням, а тому просить стягнути з відповідача 3% річних за період з 23 лютого 2019 року по 23 лютого 2022 року.

При цьому варто зазначити, що згідно п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст.625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення, а тому вимога згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України товариством нарахована до 23 лютого 2022 року.

Враховуючи вищевказане, позивач просив стягнути з відповідача на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України за невиконання грошового зобов`язання суду 3 % річних відповідно до наданого товариством розрахунку за період з 23 лютого 2019 року по 23 лютого 2022 року трьох відсотків річних від суми невиконаного грошового зобов`язання в розмірі 8889,23 доларів США.

За правилами ст.15 та ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

В силу ст. 1050 ЦК України позичальник зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.

У відповідності ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив зобов`язання якщо він не виконав його у строк встановлений договором.

Приписами до ч.1 ст.598 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст.512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), правонаступництва.

Стаття 625 ЦК України вказує, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, за змістом наведеної норми закону, нараховані на суму боргу 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Крім того, за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування 3% річних входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору (постанова Верховного Суду від 22.02.2023 року у справі №757/1623/20-ц).

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання згідно рішення суду про стягнення боргу, у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України з а весь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі №910/10156/17 вказала, що норми статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі №3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.

Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц, від 04 червня 2019 року у справі №916/190/18.

В постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі №905/600/18, зроблено правовий висновок про те, що враховуючи положення частини другої статті 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Так, після прийняття рішення Любомльського районним судом Волинської області від 22.02.2013 року по цивільній справі №0310/2025/2012, останнє не виконане, тобто зобов`язання відповідачів не припинилося, тому передбачені ст. 625 ЦК України три проценти річних та інфляційні втрати підлягають нарахуванню до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання.

Також слід зазначити, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах ВП ВС від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц. Крім того, ВС в постанові від 01 липня 2020 року у справі № 535/757/17, провадження № 61-30148св18, зроблено аналогічний висновок щодо ідентичних правовідносин (такого ж спору).

Оскільки неправомірними діями відповідача позивачеві було завдано збитків, по суті матеріальної шкоди, яка виражена в грошовому еквіваленті, а відтак є грошовим зобов`язанням, суд вважає, що позовні вимоги позивача про стягнення трьох відсотків річних узгоджуються з положеннями частини другої статті 625 ЦК України.

Одночасно, стягнення боргу в іноземній валюті не суперечить законодавству України так як кредит надавався у валюті.

Такий висновок узгоджується із правовою позицією, яка викладена рішенні Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року, справа № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18, відповідно до якої у разі отримання в позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку саму суму грошових коштів (суму позики), тобто таку саму суму коштів в іноземній валюті, яка отримана в позику.

Що стосується можливості і порядку визначення в рішенні суду еквівалента суми боргу в національній валюті, то Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 14-134цс18 вказала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який має бути виконаний примусово за участю державного виконавця. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.

Таким чином, судом встановлено, що відповідач зобов`язання за кредитним договором не виконав, кредитна заборгованість не погашена, в зв`язку з чим наявні правові підстави для стягнення з відповідачів на користь позивача трьох процентів річних від простроченої суми в зв`язку з порушенням виконання грошового зобов`язання за період з 23 лютого 2019 року по 23 лютого 2022 року у розмірі 8889 (вісім тисяч вісімсот вісімдесят дев`ять) доларів США 23 центи, яка вирахувана із заборгованості за тілом кредиту в сумі 98679,05 доларів США, та підтверджується відповідним розрахунком банку, який відповідачем не спростований.

Щодо доводів сторони відповідача про існування рішення суду, яким позивачу було передано в управління предмет іпотеки на період до його реалізації або повного виконання умов кредитного договору, то суд зазначає наступне.

Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст.625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову (постанова ВП ВС від 08.11.2019 року у справі №127/15672/16-ц).

При зверненні до суду з позовом про стягнення 3% річних та інфляційних втрат слід розмежовувати випадки, коли є судове рішення про стягнення з боржника основної заборгованості або судове рішення про відмову у стягненні основної заборгованості у зв`язку з пропуском позовної давності чи відсутність такого рішення за фактичного пропуску позовної давності.

У першому випадку право кредитора нараховувати 3% річних та інфляційні втрати кожні 3 роки до моменту фактичного виконання зобов`язання підлягає судовому захисту, а у другому ні.

Предмет іпотеки передавався в управління позивачу на період до його реалізації або повного виконання умов кредитного договору. Вказане не позбавляє відповідача свого обов`язку погасити кредитну заборгованість.

Позивач зазначає як причину не продажу предмета іпотеки низку об`єктивних факторів, які не залежали від його волі, такі як відсутність попиту на ринку, також несприяння відповідача у продажу.

Вказане судове рішення не є обов`язком вчинення дій для банку, а є правом. Відповідач не позбавлений був можливості реалізації добровільно з дозволу банку, проте цього не зробив.

Крім того, рішенням суду звернуто стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, виданим в іноземній валюті, а саме в доларах США. З 07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», який діяв до 21 квітня 2021 року. Вказаний нормативно-правовий акт встановлював пряму заборону на примусове відчуження майна, що виступає предметом іпотеки за споживчими кредитами в іноземній валюті. Відтак, протягом всього періоду дії мораторію банк був об`єктивно та законодавчо позбавлений можливості реалізувати своє право на примусове виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Наразі також діють обмеження щодо звернення стягнення на іпотечне майно (житлову нерухомість) згідно з прикінцевими положеннями Закону України «Про іпотеку» та особливостями роботи в період дії воєнного стану.

Тому, суд не вбачає в діях позивач ознак недобросовісності.

Отже, доводи сторони відповідача з вказаного приводу є помилковим, оскільки наявна кредитна заборгованість перед позивачем, що вказує на можливість з боку позивача нараховувати 3% річних у цьому випадку, так як це є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора за користування боржником утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, у зв`язку із чим позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Крім цього, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України у разі задоволення позову судові витрати пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 11, 15-16, 261, 267, 509-510, 525, 526, 549-554, 611, 612, 625, 1048-1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 2, 10, 12, 76, 77, 81, 141, 263-265, 280-282, ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» суму 3 % річних від простроченої суми кредитної заборгованості за кредитним договором № E/V082791 від 13 серпня 2008 року за період з 23 лютого 2019 року по 23 лютого 2022 року у розмірі 8889 (вісім тисяч вісімсот вісімдесят дев`ять) доларів США 23 центи, а також судові витрати по справі у виді сплаченого судового збору в розмірі 4495 гривень 98 копійок.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Чернівецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Ляху Г.О.