Решение № 138428129, 23.07.2026, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 202/3463/26

Провадження № 2/202/3843/2026

РІШЕННЯ

Іменем України

23 липня 2026 року Індустріальний районний суд м. Дніпра у складі:

головуючого - судді Мачуського О.М.,

за участю: секретаря судового засідання - Карасьової Г.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дніпро, у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Запасна», про зняття арешту з майна, -

ВСТАНОВИВ:

14 квітня 2026 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Климась Ю.І. звернувся до Індустріального районного суду міста Дніпра з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Запасна», про зняття арешту з майна.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача - ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим Індустріальним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпровського міського управління юстиції, згідно з актовим записом № 960 від 01.10.2015 року.

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, яка складається з квартири АДРЕСА_1 , що належала батькам позивача - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності на підставі свідоцтва про право власності на житло від 03.05.1995 року, виданого комбінатом «Салют» згідно з розпорядженням № 8-ІІ/95 від 03.05.1995 року, зареєстрованого в КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» у реєстровій книзі 188п за реєстровим № 88.

Батько позивача - ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після його смерті спадщину фактично прийняла мати позивача - дружина спадкодавця, яка була зареєстрована та проживала разом із ним на момент його смерті, однак свідоцтво про право на спадщину за законом не отримувала.

Спадкоємцем першої черги після смерті матері є позивач - син, єдиний спадкоємець за законом. За життя мати позивача склала заповіт, посвідчений 05.06.2000 року державним нотаріусом Шостої Дніпропетровської державної нотаріальної контори, зареєстрований в реєстрі за № 1-3036, згідно з яким заповіла синові - позивачу ОСОБА_1 усе належне їй майно, у тому числі квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . Заповіт не змінювався і не відкликався.

У визначений законом строк позивач, як спадкоємець першої черги та спадкоємець за заповітом, звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. У подальшому позивач звернувся до Шостої Дніпровської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, у зв`язку з чим була заведена спадкова справа № 70/2020 (номер у спадковому реєстрі 65459991 від 05.02.2020 року).

01.06.2023 року позивач отримав постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, оскільки позивач на момент смерті матері не був зареєстрований разом з нею, у зв`язку з чим йому необхідно було надати докази постійного проживання спадкоємця разом зі спадкодавцем.

Із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини позивач звернувся до Індустріального районного суду міста Дніпра (цивільна справа № 202/11939/23), рішенням якого від 21.10.2023 року, що набрало законної сили 23.11.2023 року, заяву ОСОБА_1 задоволено та встановлено факт постійного проживання спадкоємця - ОСОБА_1 разом зі спадкодавцем - померлою матір`ю ОСОБА_3 .

15 січня 2024 року, у зв`язку з оформленням спадщини, з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (№ 361856491) позивачу стало відомо, що на належну йому в порядку спадкування квартиру АДРЕСА_1 накладено арешти:

- відповідно до листа Індустріального районного суду м. Дніпропетровська б/н від 02.11.1994 року, зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно Державним нотаріальним архівом в Дніпропетровській області 11.04.2007 року за № 4787168;

- відповідно до листа Індустріального районного суду м. Дніпропетровська б/н від 19.06.1997 року, зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно Державним нотаріальним архівом в Дніпропетровській області 23.04.2007 року за № 4849875.

Із відповіді Голови Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 13.02.2024 року № 3059/2024 на запит державного нотаріуса Шостої дніпровської державної нотаріальної контори Т. Карлової встановлено, що у провадженні суду перебували цивільна справа № 2-129/1996 за позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про виконання обов`язку в натурі (ухвалою від 12.03.1996 року, що набрала законної сили 24.03.1996 року, позов залишено без розгляду), а також цивільна справа № 2-163/1998 за позовом ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_5 до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 про визнання обміну недійсним, визнання приватизації квартири недійсною та виселення.

Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 14.10.1998 року, яка набрала законної сили 30.11.1998 року, провадження у справі № 2-163/1998 закрито у зв`язку зі смертю ОСОБА_5 , в інтересах якої було пред`явлено позов, оскільки спірні правовідносини не допускали правонаступництва.

Строк зберігання зазначених цивільних справ, встановлений наказами Державної судової адміністрації України, закінчився, справи № 2-129/1996 та № 2-163/1998 знищено, а ухвали про накладення та скасування арештів на кв. АДРЕСА_1 до матеріалів справ не долучались, у зв`язку з чим надати їх копії не є можливим, про що повідомлено листом Голови Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 13.02.2024 року № 3059/2024.

22 грудня 2025 року ОСОБА_1 звертався до Індустріального районного суду міста Дніпра із заявою про звільнення майна з-під арешту, проте ухвалою від 08.01.2026 року у справі № 202/12537/25 у задоволенні заяви відмовлено з тих підстав, що розгляд такого спору можливий виключно в порядку позовного провадження, оскільки заявник не був учасником справ № 2-129/1996 та № 2-163/1998.

Позивач зазначає, що з моменту накладення арештів минуло понад 30 років, справи, у зв`язку з якими вони накладалися, закриті та знищені, а спір щодо належності зазначеного нерухомого майна на теперішній час відсутній, тому наявність зазначених обтяжень порушує його право власності на спадкове майно та перешкоджає його оформленню.

Ухвалою судді Індустріального районного суду м. Дніпра від 21 травня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі в порядку спрощеного позовного провадження.

Місце проживання (перебування) відповідача ОСОБА_2 невідоме, у зв`язку з чим відповідач викликався в судове засідання через оголошення на офіційному вебсайті судової влади України відповідно до вимог статті 128 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Відповідач у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, відзиву на позовну заяву не подав, з клопотанням про відкладення розгляду справи не звертався.

Представник третьої особи - ОСББ «Запасна» в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, заперечень щодо позову не надав.

Представник позивача подав заяв про розгляд справи за його відсутністю, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та не заперечував проти заочного розгляду справи, у зв`язку з чим судом постановлено ухвалу про заочний розгляд справи відповідно до статей 280-281 ЦПК України.

Відповідно до частини 2 статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, дослідивши подані документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем першої черги за законом та спадкоємцем за заповітом після смерті матері - ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 , до складу спадщини після якої входить квартира АДРЕСА_1 .

Рішенням Індустріального районного суду міста Дніпра від 21.10.2023 року у справі № 202/11939/23, яке набрало законної сили 23.11.2023 року, встановлено факт постійного проживання позивача разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, що є підставою вважати спадщину фактично прийнятою позивачем відповідно до частини 3 статті 1268 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Разом з тим, реалізації спадкових прав позивача перешкоджає наявність зареєстрованих у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно обтяжень (арештів), накладених у 1994 та 1997 роках на підставі листів Індустріального районного суду м. Дніпропетровська в межах цивільних справ № 2-129/1996 та № 2-163/1998, провадження за якими закрито ухвалами суду, що набрали законної сили, ще у 1996 та 1998 роках, а самі справи знищено у зв`язку із закінченням строків зберігання.

Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 1 статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, припинення дії, яка порушує право. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 316 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом частин 1, 2 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Статтею 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 396 ЦК України передбачено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» обтяженням є заборона розпоряджатися та/або користуватися нерухомим майном, встановлена законом або актами уповноважених на це органів державної влади, їх посадових осіб, або така, що виникла на підставі договору.

Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 643/3614/17 (провадження № 14-479цс19) дійшла висновку про те, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, які ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, тому відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04.10.2023 року у справі № 337/2402/22, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03.05.2023 року у справі № 463/3251/22 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.05.2020 року у справі № 554/8004/16, відповідно до яких особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно та про зняття з нього арешту у порядку позовного провадження.

Судом встановлено, що ухвали про накладення арештів на спірну квартиру були постановлені у межах цивільних справ № 2-129/1996 та № 2-163/1998, провадження за якими закрито відповідними ухвалами суду, що набрали законної сили ще у 1996 та 1998 роках, тобто більше ніж 25 років тому, а самі справи знищено у зв`язку із закінченням встановлених строків зберігання судових справ.

Відповідач по справі № 2-163/1998 - ОСОБА_5 , в інтересах якої діяв ОСОБА_2 , померла ще у 1998 році, а провадження у справі закрито саме у зв`язку з неможливістю процесуального правонаступництва у спірних правовідносинах.

Отже, обставини, у зв`язку з якими у 1994 та 1997 роках накладалися спірні арешти, на теперішній час відпали, спору щодо належності спірного нерухомого майна не існує, а тривале збереження зазначених обтяжень позбавляє позивача, як спадкоємця та власника квартири, можливості реалізувати свої правомочності власника, зокрема, оформити право власності в порядку спадкування, що є порушенням гарантованого статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права мирного володіння майном.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Запасна», про зняття арешту з майна є обґрунтованими, підтвердженими належними та допустимими доказами, а тому підлягають задоволенню.

Питання розподілу судових витрат позивач просив вирішити з покладенням їх на позивача, у зв`язку з чим суд не вирішує питання їх розподілу.

Керуючись статтями 2, 4, 10, 12, 13, 19, 76-81, 89, 128, 141, 174, 175, 177, 223, 247, 259, 263-265, 268, 273, 280-282, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Запасна», про зняття арешту з майна - задовольнити.

Зняти арешти з нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 , зареєстровані:

11.04.2007 року за № 4787168 реєстратором - Державним нотаріальним архівом в Дніпропетровській області, на підставі листа Індустріального районного суду міста Дніпропетровська б/н від 02.11.1994 року (реєстраційний номер обтяження 4787168);

23.04.2007 року за № 4849875 реєстратором - Державним нотаріальним архівом в Дніпропетровській області, на підставі листа Індустріального районного суду міста Дніпропетровська б/н від 19.06.1997 року (реєстраційний номер обтяження 4849875).

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на подання заяви про перегляд заочного рішення протягом тридцяти днів з дня отримання ним копії цього рішення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України, шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя О.М. Мачуський