Решение № 138416005, 22.07.2026, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/350/24

Провадження № 2/369/1076/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.07.2026 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Фінагеєвої І.О.,

за участю секретаря Крикуна І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу №369/350/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕЛЛФІН" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

У січні 2024 року ТОВ «ВЕЛЛФІН» звернулося до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 26 червня 2021 року між ТОВ «ВЕЛЛФІН» та ОСОБА_1 укладено Договір про споживчий кредит №1601848 в електронній формі.

За умовами п. 1.1. Договору про споживчий кредит, позикодавець надає позичальникові грошові кошти в сумі 8000,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути позику та сплатити проценти за користування позикою. Пунктом 1.3. Договору про споживчий кредит встановлено, що позика надається строком на 30 (тридцять) днів. Відповідно до п. 1.4. дата перерахування суми позики на банківський рахунок, вказаний позичальником, за домовленістю сторін вважається датою укладення Договору про споживчий кредит між позичальником і позикодавцем.

Позивачем в порядку встановленому п. 1.4. Договору про споживчий кредит на картковий рахунок Відповідача була перерахована сума позики в розмірі 8000,00 грн., що підтверджується повідомленням №285/12 від 26 грудня 2023 року ТОВ «Платежі Онлайн», яке надає ТОВ «ВЕЛЛФІН» технічну можливість для проведення операцій, по якій банк-еквайер здійснює зарахування коштів. Згідно п. 1.5. Договору про споживчий кредит нарахування процентів за користування позикою проводиться у відповідності до наступних умов: 0.9 процента від суми позики, але не менше ніж 50 грн. за перший день користування позикою; 0.9 процента від суми позики, щоденно, за кожен день користування позикою, починаючи з другого дня в межах строку позики, зазначеного в п. 1.3 цього Договору. При цьому, нарахування процентів проводиться в момент внесення Позичальником коштів на погашення позики та належних на дату погашення платежів.

Однак, в обумовлені Договором про споживчий кредит строки відповідач ОСОБА_1 не виконував свої зобов`язання та не здійснював повернення кредиту, у зв`язку з чим у нього станом на 22 грудня 2023 року утворилась заборгованість, яка становить 24000,00 грн., з яких: 8000,00 грн. - основний борг; 16000,00 грн. - заборгованість по відсоткам.

У зв`язку із викладеним, позивач просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь ТОВ «ВЕЛЛФІН» заборгованість за Договором про споживчий кредит №1601848 від 26 червня 2021 року в розмірі 24000,00 грн. та витрати на оплату судового збору в сумі 2684,00 грн.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 березня 2024 року по справі відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

19 липня 2024 року на адресу суду від представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Індутного-Шматька С.М. надійшов відзив, в якому останній не погоджується з поданим позовом, вважає його безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що кредитний договір із додатками, надані позивачем суду у копіях, не були укладені між сторонами ні в письмовій, ні в електронній формі, тому що відсутні підписані обома сторонами на дату укладання оригінали. Крім того, представник відповідача зазначає, що первісний кредитор коштів по договору не переказував, позивачем не доведено виконання ним свого обов`язку видачі кредиту. Додатково звертає увагу на те, що нараховані проценти не погоджені у письмовій формі, поза межами визначеного у копіях 30 денного строку кредитування. На підставі викладеного, просив суд відмовити у задоволенні позову.

У судове засідання представник позивача не з`явився, про дату, час та місце слухання справи сповіщений належним чином. У позовній заяві просив розглядати справу за відсутності позивача та його представника. Позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив задовольнити. Проти ухвалення заочного рішення не заперечував.

У судове засідання відповідач та його представник не з`явилися, про дату, час та місце слухання справи сповіщені належним чином. У відзиві на позовну заяву розгляд справи просили проводити без участі сторони відповідача та відмовити у задоволенні позову.

У зв`язку з розглядом справи за відсутності учасників в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за №761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов такого висновку.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 26 червня 2021 року між ТОВ «ВЕЛЛФІН» та ОСОБА_1 укладено Договір про споживчий кредит №1601848 в електронній формі.

Відповідно до пунктів 1.1. - 1.4. вказаного Договору, позикодавець зобов`язується надати позичальнику на умовах, що передбачені даним договором, грошові кошти в позику в сумі 8000,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути позику та сплатити проценти за користування позикою зазначені у пункті 1.5. цього Договору. Позика надається позичальнику виключно за допомогою Веб-сайту позикодавця за умови ідентифікації позичальника та використання електронного цифрового підпису одноразовим ідентифікатором. Строк позики за цим договором складає 30 (тридцять) днів, позика має бути повернута згідно таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит до 26 липня 2021 року.

Відповідно до п. 1.5.1 Договору, протягом строку позики, встановленого пунктом 1.3 Договору, розмір основних процентів складає: 0.9 процента від суми позики, але не менше ніж 50 грн. за перший день користування позикою; 0.9 процента від суми позики, щоденно, за кожен день користування позикою, починаючи з другого дня в межах строку позики, зазначеного в п. 1.3 цього договору. При цьому, нарахування процентів проводиться в момент внесення позичальником коштів на погашення позики та належних на дату погашення платежів.

Відповідно до п. 1.5.2 Договору, якщо позичальник не повернув суму позики у строк встановлений п. 1.3 Договору, нарахування процентів, встановлених п. 1.5.1 Договору, проводитися за фактичну кількість календарних днів користування позикою та до дня повного погашення заборгованість за позикою, включаючи день погашення як плату за неправомірне користування чужими грошовими коштами. При цьому нарахування процентів проводиться в момент внесення позичальником коштів на погашення позики за кожен день прострочення.

Згідно п. 7.6 Уклавши цей Договір Позичальник автоматично стає учасником Програми лояльності, умови якої регламентуються Офіційними правилами програми лояльності та є невід`ємною частиною Правил надання грошових коштів у вигляді позики Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» та підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, зобов`язується і погоджується неухильно дотримуватись Правил програми лояльності текст яких розміщено на Сайті Позикодавця.

На момент виникнення спірних правовідносин порядок отримання та надання позик регламентувалось Правилами надання грошових коштів у вигляді позики Товариством обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН», затверджених наказом директора ТОВ «ВЕЛЛФІН №60 від 30 грудня 2020 року, які розміщуються на офіційному веб-сайті Позивачі https://creditup.com.ua.

Згідно п. 4.1, 4.2 Правил заявник, що має намір отримати позику, проходить реєстрацію в Особистому кабінеті на Сайті Товариства. Заявник для оформлення позики здійснює оформлення Заявки на Сайті Товариства шляхом заповнення всіх полів Заявки, що відмічені як обов`язкові для заповнення.

На підставі заповненої відповідачем заявки між ТОВ «ВЕЛЛФІН» та відповідачем було укладено договір про споживчий кредит в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатора sd9004.

Відповідно до інформаційної довідки ТОВ «Платежі Онлайн» №285/12 від 26 грудня 2023 року, ТОВ «Платежі Онлайн» як технологічний оператор платіжних послуг повідомило, що на сайті Торговця через платіжний сервіс «Platon» була проведена успішна транзакція 32470-97375-20763 на суму 8 000,00 грн., номер платіжної картки НОМЕР_1 .

Відповідно до розрахунку заборгованості за Договором №1601848 від 26 червня 2021 року, розмір заборгованості відповідача становить 24000,00 грн, з яких: основний борг 8000,00 грн.; заборгованість за відсотками 16000,00 грн.

Так згідно з ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, а зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частина 1 ст. 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (ст. 634 ЦК).

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно ч. 1 ст. 641 ЦК України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Відповідно до ч. 2 ст. 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Таким чином, сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій буде надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого Договору, на таких умовах шляхом підписання Договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному ч. 6 цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до ч. 1 4 ст. 13 Закону України «Про електронну комерцію» розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.

Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України.

Способи, строки та порядок розрахунків у сфері електронної комерції визначаються в електронному договорі з урахуванням вимог законодавства України.

Продавець (виконавець, постачальник), оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала оплату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку.

Так, дослідивши надану копію укладеного договору про споживчий кредит №1601848 від 26 червня 2021 року, копію інформаційної довідки ТОВ «Платежі Онлайн» №285/12 від 26 грудня 2023 року суд встановив, що ці докази не є достовірними, належними, та у своїй сукупності достатніми на підтвердження факту виконання позивачем своїх обов`язків за кредитними договором, оскільки не містять повної інформації про погоджений сторонами у кредитному договорі номер платіжного засобу, на який потрібно було перерахувати суму кредиту, а також не містить повної інформації про номер платіжного засобу на який було перераховано суму кредиту.

За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Застосування принципу змагальності виключає можливість застосування концепції негативного доказу.

У Постанові Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 2-879/13 Суд зауважив, що сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

Аналогічна позиція міститься у Постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 20 листопада 2024 року по справі № 686/28882/23 (провадження 61-13125св24).

У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

На підтвердження вище вказаних норм, судом було дослідженого інформаційну довідку №285/12 від 26 грудня 2023 року відповідно до якої вбачається, що оператором платіжних послуг «Platon» було здійснено перерахування грошових коштів на номер платіжної карти № НОМЕР_1 , водночас з вказаної інформаційної довідки не можливо ідентифікувати належність електронного платіжного засобу відповідачу, оскільки повної інформації щодо номеру банківської карти або банківського рахунку вказана довідка не містить.

Позивачем також не надано до позовної заяви і доказів існування будь-яких правовідносин між ТОВ «Веллфін» та ТОВ «Платежі Онлайн», яке здійснило переказ коштів на рахунок відповідача від імені позивача.

Твердження позивача, що кошти надіслані на рахунок який наданий відповідачем не підтверджуються будь якими належними та допустимими доказами та відхиляються судом як припущення.

Таким чином, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення тіла кредиту та процентів з відповідача на користь позивача. З урахуванням викладеного вище, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, у зв`язку із відмовою у задоволенні позовних вимог відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судового збору.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 48, 51, 76, 81, 89, 141, 247, 258, 259, 263, 265, 268, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕЛЛФІН" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя: Інна ФІНАГЕЄВА