Решение № 138403530, 22.07.2026, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" липня 2026 р. справа № 300/3329/26

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі судді Кафарського В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю «ІС-Транс» до Івано-Франківської митниці про визнання протиправним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ІС-Транс» (далі ТОВ «ІС-Транс», позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Івано-Франківської митниці (далі відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення відповідача про коригування митної вартості товарів № UA206050/2026/000004/1 від 31.03.2026.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачем зазначено, що митним органом протиправно, в порушення норм Митного кодексу України та за наявності усіх документів, які підтверджують заявлену декларантом митну вартість товарів та обраний метод його визначення, а саме основний за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), здійснено визначення митної вартості товару, який ввозиться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту за другорядним методом (резервним), у зв`язку з виниклими сумнівами у митного орану, внаслідок чого прийнято оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів № UA206050/2026/000004/1 від 31.03.2026, яким скориговано вартість товару у більшу сторону на підставі застосування резервного методу. Так, наголошено, що для підтвердження заявленої митної вартості імпортованого товару позивачем було подано до митного органу пакет документів, визначених частиною 2 статті 53 Митного кодексу України, а тому ТОВ «ІС-Транс» не погоджується із таким рішенням. Зазначено, що описані митницею в спірному рішенні розбіжності жодним чином не свідчать про неможливість визнання задекларованої митної вартості та не можуть бути обґрунтуванням для прийняття рішення про коригування митної вартості, оскільки самі по собі не містять відомостей, які б свідчили про розбіжності в поданих документах, ознаки їх підробки, відсутності відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни. За доводами позивача, вказані митницею розбіжності не впливають на числові значення складових митної вартості товару за ціною договору (контракту). На підставі вказаного, позивач просить суд визнати протиправним та скасувати спірне рішення про коригування вартості товарів.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.05.2026 відкрито провадження у даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

02.06.2026 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому митний орган заперечує щодо заявлених позовних вимог та зазначає, що під час митного оформлення товару встановлено, що рівень митної вартості товарів, митне оформлення яких вже здійснено, є більшим, ніж заявлена митна вартість декларантом, спрацював ризик щодо можливого заниження митної вартості товарів, в тому, числі за кодом «105-2» та « 106-2»: по даних товарах можливе заниження митної вартості товару, відповідно здійснити перевірку правильності визначення митної вартості. На виконання вимог статті 54 МКУ під час здійснення Івано-Франківською митницею митного контролю правильності визначення митної вартості товарів та перевірки документів, поданих до митниці для підтвердження митної вартості товарів декларантом разом з митною декларацією №26UA206050002440U0 від 31.03.2026 встановлено, що надані позивачем документи містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів. Зокрема:

відповідно до п. 4.3 Контракту №26/18-02 від 18.0.2026 загальна сума контракту складає 31 500,00 Євро. У платіжних інструкціях №2 від 20.02.2026 та №4 від 12.03.2026 робиться посилання на контракт №26/18-02 від 12.02.2026 та інвойс №NAN-1006 від 18.02.2026. Проте, при подачі митної декларації №26UA206050002440U0 від 31.03.2026 долучено інвойс № RE-2026018 від 17.03.2026;

у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є не тільки ціна товару, а й інші складові митної вартості товару. Так, декларантом заявлені транспортні витрати у розмірі 272 797,74 грн, однак, не надано належних документів на підтвердження даних витрат. Так, декларант надав тільки довідку про Транспортні витрати №28 від 30.03.2026, яка не є фінансовим та/або бухгалтерським документом, що є порушенням Правил заповнення декларації митної вартості, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 №599. Також декларантом при подачі митної декларації №26UA206050002440U0 не долучено акт виконаних робіт, який згідно підпункту 4.1 Договору «Про надання Транспортних послуг по перевезенню вантажів автомобільним Транспортом» №23/03/2026 від 23.03.2026 є обов`язковий.

Також відповідач заперечив щодо понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу та просив відмовити у стягненні з Івано-Франківської митниці витрат на оплату послуг перекладача (а.с. 99-107).

04.06.2026 судом зареєстровано клопотання Івано-Франківської митниці про розгляд даної адміністративної справи за правилами загального позовного провадження (а.с. 148-149).

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08.06.2026 клопотання Івано-Франківської митниці про розгляд адміністративної справи №300/3329/26 за правилами загального позовного провадження залишено без задоволення (а.с. 155-158).

16.07.2026 від позивача через систему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив, в якій вказано на помилковості доводів відповідача у відзиві, які не спростовують неправомірності оскаржуваного рішення. Позивач наполягає на задоволенні позовних вимог. Додатково вказано, що у спірному рішенні від 31.03.2026 вказано, що джерелом інформації для коригування митної вартості слугувала митна декларація від 19.12.2025 №25UA209170110836U0 на товар, тобто використано резервний метод визначення митної вартості товарів, а не за ціною договору (контракту). Натомість, згідно з пунктом 1.1 Контракту, продавець зобов`язується передати у власність Покупця будівельну техніку: б/в екскаватор Volvo EC250DNL, серійний номер VCEС250DР00220522, 2013р., з планувальним ковшем, у кількості 1 шт; країна походження Німеччина. Ковш грейферний, 1 шт.1. Ковш для копання 1 шт. надалі «Товар», а Покупець зобов`язується прийняти; та оплатити його в порядку та на умовах, визначених даним Контрактом...». Відповідно до п. 4.1 Контракту, ціна Товару зазначається в інвойсі, що є невід`ємною частиною даного Контракту. Так, 18.02.2026 був виписаний Інвойс №NAN-1006 на всі товари контракту на суму 31 500,00 Євро. Позивач оплатив товар згідно з даним інвойсом двома платежами (20.02.2026 та 12.03.2026) і вказав його в платіжних інструкціях №2 і №4. Оскільки предметом контракту були три окремі габаритні товари (б/в екскаватор Volvo EC250DNL з планувальним ковшем, Ковш грейферний, 1 шт., Ковш для копання), то і поставка кожного товару здійснювалася окремо та окремо проходив митний контроль кожного товару. Зазначено, що у платіжних інструкціях №2 від 20.02.2026 та №4 від 12.03.2026 робиться посилання на контракт №26/18-02 від 12.02.2026 та інвойс №NAN-1006 від 18.02.2026. Проте, при подачі митної декларації №26UA206050002440U0 від 31.03.2026 долучено інвойс №RE-2026018 від 17.03.2026, який їхав разом з товаром.

Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження, дослідивши та оцінивши в сукупності письмові докази, зазначає наступне.

Правовідносини, пов`язані із справлянням митних платежів, регулюються Митним кодексом України, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування (частина 2 статті 1 Митного кодексу України № 4495-VI від 13.03.2012 далі МК України).

Згідно із частиною 1 статті 7 Митного кодексу України, встановлені порядок і умови переміщення товарів через митний кордон України, їх митний контроль та митне оформлення, застосування механізмів тарифного і нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, справляння митних платежів, ведення митної статистики, обмін митною інформацією, ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, здійснення відповідно до закону державного контролю нехарчової продукції при її ввезенні на митну територію України, запобігання та протидія контрабанді, боротьба з порушеннями митних правил, організація і забезпечення діяльності митних органів та інші заходи, спрямовані на реалізацію державної політики у сфері державної митної справи, становлять державну митну справу.

Відповідно до пункту 24 частини 1 статті 4 МК України, митний контроль це сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.

Згідно частин 1, 2, 3 статті 318 Митного кодексу України, митному контролю підлягають усі товари, Транспортні засоби комерційного призначення, які переміщуються через митний кордон України. Митний контроль здійснюється виключно митними органами відповідно до цього Кодексу та інших законів України. Митний контроль передбачає виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Згідно з частиною першою статті 51, частиною першою статті 52 МК України, митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу; заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Декларант зобов`язаний: заявляти митну вартість, визначену ним самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації (частина 2 статті 52 МК України).

Згідно з частинами 1, 2 статті 53 Митного кодексу України, у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, зокрема, є: декларація митної вартості та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; Транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на Транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Так, судом встановлено, що 12.02.2026 між ТОВ «ІС-Транс» (Покупець) та Беннодер Баумашінен (Продавець) укладено контракт поставки №26/18-02 (далі Контракт), згідно пункту 1.1 якого Продавець зобов`язується передати у власність Покупця будівельну техніку: б/в екскаватор Volvo EC250DNL, серійний номер VCEС250DР00220522, 2013р., з планувальним ковшем, у кількості 1 шт; країна походження Німеччина; ковш грейферний, 1 шт.1; ковш для копання 1 шт. (надалі «Товар»), а Покупець зобов`язується прийняти; та оплатити його в порядку та на умовах, визначених даним Контрактом та інвойсом, який являється невід`ємною частиною даного Контракту (а.с. 33-38).

Відповідно до пунктів 4.1, 4.2 Контракту, ціна Товару зазначається в інвойсі, що є невід`ємною частиною даного Контракту. Валютою Контракту є Євро.

Пунктами 4.3, 5.1, 5.2 визначено, що загальна сума Контракту складає 31 500,00 Євро Оплата здійснюється шляхом банківського переказу коштів, у валюті Євро до 30.03.2026. Усі банківські витрати в країні Постачальника несе Постачальник, в країні Покупця Покупець.»

Так, продавцем було надано покупцю Інвойс від 18.02.2026 №AN-1006 на товар Volvo EC250DNL (Volvo EC250DNL 1*gebr. Kettenbagger Volvo EC 250 DNL Baujahr 2013 FGNR VCEС250DР00220522 Betriebsstunden 11459 mit Tiefenloffel, Motorstorung Gewicht 27400 KG) ціна 30 000,00 Євро; Ковш грейферний (Schalengreifer Bj. 2013 1200 KG) ціна 1 000,00 Євро; Ковш для копання (Tiefenloffel BJ 2013 500 KG) ціна 500,00 Євро; у якому вказана назва, вага, кількість та загальна ціна 31 500,00 Євро (а.с. 39-41).

Зазначений в інвойсі товар був оплачений ТОВ «ІС-Транс» згідно платіжних інструкцій в іноземній валюті, а саме №2 від 20.02.2026 на суму 3 000 Євро та №4 від 12.03.2026 на суму 28 500,00 Євро (а.с. 48-49) на загальну суму 31 500,00 Євро.

Як слідує із вказаних платіжних інструкцій, кошти оплачено з рахунку ТОВ «ІС-Транс» як покупця на рахунок ОСОБА_1 як продавця. Окрім того, в призначенні платежу вказано реквізити Контракту N26/18-02, реквізити інвойсу №AN-1006 від 18.02.2026, рахунок продавця, та усі інші його реквізити.

Також судом встановлено, що було здійснено оплату за доставку товару товариству з обмеженою відповідальністю «Фйордтранс ЮА» (код ЄДРПОУ 43890268) (а.с. 50-57).

В подальшому, з метою здійснення митного оформлення ввезеного в режимі імпорту товару, 31.03.2026 декларантом позивача подано митному органу митну декларацію №26UA206050002440U0, якою задекларовано для митного оформлення товар, що ввозиться на територію України, а саме: на товар Екскаватор самохідний, гусеничний, з обертанням верхньої частини на 360 гр., марки Volvo , модель EC 250 DNL. S/N VCEC250DP00220522, 2013 року виготовлення, потужність 152кВт (а.с. 73-74).

Митну вартість товарів визначено за першим (1) методом, тобто за ціною договору (контракту), на підтвердження чого заповнено графу « 43» митної декларації.

Судом встановлено, та не заперечується сторонами, що декларантом одночасно із митною декларацією №26UA206050002440U0 надано митному органу, зокрема, такі документи: зовнішньо-економічний договір (контракт поставки №26/18-02); рахунок-фактуру (інвойс) №RE-2026018 від 17.03.202; автотранспортну накладну; декларацію про походження товаpy (Declaration of оrigin); банківський платіжний документ, що стосується товару (платіжна інструкція в іноземній валюті №2); банківський платіжний документ, що стосується товару (Платіжна інструкція в іноземній валюті №4); Рахунок-фактуру про надання Транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про Транспортно-експедиційні послуги; документ, що підтверджує вартість перевезення товару; договір про надання послуг митного брокера №01/03/2023-ЯМ від 01.03.2023; договір №23/03/2026 про надання транспортних послуг по перевезенню вантажів автомобільним Транспортом від 23.03.2026; інші некласифіковані документи (фото); копію митної декларації країни відправлення; митну декларацію, за якою було відмовлено у випуску товарів 26UA206050002440U0.

Вказане підтверджено відповідачем у спірній картці відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA206050/2026/000046 (а.с. 86).

Частиною 3 статті 53 Митного кодексу України встановлено обов`язок декларанта або уповноваженої ним особи на письмову вимогу митного органу протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно зі статтею 54 Митного кодексу України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Так, суд встановив, що митним органом уповноваженій особі декларанта було направлено електронним повідомленням вимогу про надання додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості товару, зокрема, інші документи та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації товару (а.с. 138).

На запит митного органу про надання додаткових документів декларантом позивача додатково подано платіжні доручення про передоплату за товар та декларацію країни екпортера, а також у листі до митниці декларант позивача просив прийняти рішення в найкоротший термін (а.с. 141).

За результатами аналізу поданої декларантом позивача до митного оформлення МД та долучених документів, митним органом прийнято спірне рішення про коригування митної вартості товару від 31.03.2026 № UA206050/2026/000004/1, у якому збільшено вартість імпортованого товару (а.с. 89-90).

Як з`ясовано судом та вбачається з матеріалів справи, прийняття відповідачем оскаржуваного рішення мотивовано неподанням декларантом документів, що підтверджують митну вартість товару.

Так, у рішенні про коригування митної вартості митний орган вказав, що митна вартість імпортованих товарів не може бути визнана за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, у зв`язку з неподанням декларантом документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частині другій, третій статті 53 Митного кодексу України (далі МКУ) (ел. відповідь декларанта про відсутність можливості надання запитуваних документів). Митна вартість імпортованого товару не може бути визнана у зв`язку з невідповідністю вимогам пунктів а) та б) статті VII ГАТТ. У митного органу виникли сумніви у правильності визначення митної вартості декларантом, оскільки заявлена митна вартість товару не підтверджена документально. МКУ, затверджений Законом України від 13.03.2012 № 4495-VІ, наказ Державної митної служби України від 01.07.2021 № 476 «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо роботи посадових осіб митних органів з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України». Відповідно до частини другої статті 52 МКУ декларант який заявляє митну вартість товару зобов`язаний подавати достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню. Відповідно до п.1 ч. 4 ст. 54 МКУ здійснено контроль наявності в підтверджуючих документах усіх відомостей в кількісному виразі, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, використаних при обчисленні митної вартості. Відповідно до вимог ч. 2, 3 ст. 53 МКУ декларанту направлено вимогу про надання додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості товару, на підставі яких митна вартість буде визнана., а саме: «На виконання вимог частини 2 статті 53 Митного кодексу України, у зв`язку із неподанням всіх документів, що підтверджують вартість товару прошу Вас надати наступні документи: -за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації товару. На виконання вимог частини 3 статті 53 Митного кодексу України, у зв`язку із неподанням всіх документів, що підтверджують вартість товару прошу Вас надати наступні документи: -висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.». Відповідь декларанта про неможливість надання запитуваних документів. Декларантом не надано: -за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації товару; - висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини. Таким чином, виникають сумніви в достовірності декларування заявленої митної вартості. Відповідно до вимог частини 6 статті 54 МКУ митний орган може відмовити у митному оформленні товарі, за заявленою декларантом митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або/недостовірні відомості про митну вартість товару, у разі: 1) невірно проведеного декларантом розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій четвертій статті 53 МКУ, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення митної вартості. Згідно п.2 ст.52 МКУ декларант зобов`язаний подавати митному органу достовірні відомості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню. Враховуючи вищезазначене, неможливо застосувати наступні методи визначення митної вартості, а саме методу 2а (ст. 59 МКУ) та методу 2б (ст.60 МКУ) з причини відсутності в митного органу та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари, методу 2в (ст.62 МКУ) та методу 2г (ст.63 МКУ) з причини відсутності вартісної основи для розрахунку митної вартості в митного органу. Відповідно до п.1 ст.64 МКУ у разі, якщо митна вартість не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-53 МКУ, митна вартість буде визначена за резервним методом згідно ст.64 МКУ. Митний кодекс України від 13.03.2012 року №4495-VI розділ III. Джерелом інформації для коригування митної вартості слугувала митна декларація від 19.12.2025 №25UA209170110836U0 на товар: «Самохідний екскаватор гусенечний з обертанням верхньої частини на 360 градусів, бувший у користуванні: марка Volvo,модель EC250, с/н VCEC250DJ00220569,рік виготовлення 2013, потужність двигуна - 152 KW, укомплектований ковшем…». Визначена митна вартість товару за одиницю 52000 євро.

Враховуючи вказане вище, Івано-Франківська митниця Державної митної служби України за результатами розгляду поданої МД №UA206050/2026/000004/1 від 31.03.2026 та доданих до неї документів відмовила у митному оформленні (випуску) згідно Картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, Транспортних засобів комерційного призначення №UA206050/2026/000046, у якій також роз`яснено вимоги, виконання яких забезпечує можливість прийняття митної декларації, митного оформлення, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення: задекларувати митну вартість згідно рішень про визначення митної вартості (а.с. 86-88).

Не погоджуючись із коригуванням відповідачем митної вартості товару, позивач звернувся до суду з метою захисту порушеного права шляхом скасування оскаржуваного рішення.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Спір між сторонами в даному випадку виник з приводу правильності визначення декларантом митної вартості імпортованого товару та надання відповідачу необхідних документів для підтвердження заявленої митної вартості товару.

Як випливає із спірного рішення відповідача про коригування, він поставив під сумнів правильність визначення митної вартості товарів, оскільки така не підтверджена документально. Так, коригування митної вартості імпортованого позивачем товару відповідачем проведено у зв`язку з ненаданням документів, передбачених частиною 2 статті 53 Митного кодексу України.

Суд звертає увагу, що згідно статті 246 Митного кодексу України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, Транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Порядок виконання митних формальностей при здійсненні митного оформлення визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Стаття 49 Митного кодексу України встановлює, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Як уже зазначено вище, відповідно до вимог статті 51 МК України, митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу, зокрема відповідно до глави 9 цього Кодексу.

Стаття 57 глави 9 Митного кодексу України встановлює основний та другорядні методи визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, частиною 2 якої визначено, що основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Статтею 58 Митного кодексу України встановлено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів (пункт 2 частини 1).

Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні (частина 2).

Відповідно до частини 1 статті 52 Митного кодексу України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Згідно частини 2 статті 52 даного Кодексу декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

Статтею 54 Митного кодексу України встановлено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу (частина 2).

Статтею 57 МК України встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Частиною 1 статті 58 МК України визначено умови, за яких застосовується метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту. В частині другій цієї статті передбачено, коли такий метод не застосовується. А саме: метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

Митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, в силу правового регулювання частини 4 і 5 статті 58 МК України, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Порядок визначення митної вартості за резервним методом регламентований положеннями статті 64 МК України.

Так, згідно зі статтею 64 МК України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях. Митна вартість імпортних товарів не визначається згідно із положеннями цієї статті на підставі: 1) ціни товарів українського походження на внутрішньому ринку України; 2) системи, яка передбачає прийняття для митних цілей вищої з двох альтернативних вартостей; 3) ціни товарів на внутрішньому ринку країни-експортера; 4) вартості виробництва, іншої, ніж обчислена вартість, визначена для ідентичних або подібних (аналогічних) товарів відповідно до положень статті 63 цього Кодексу; 5) ціни товарів, що поставляються з країни-експортера до третіх країн; 6) мінімальної митної вартості; 7) довільної чи фіктивної вартості.

Із наведених положень слідує, що митний орган досліджує документи стосовно усіх товарів, які переміщуються через митний кордон, на предмет перевірки правильності визначення митної вартості, у тому числі якщо декларант самостійно визначає митну вартість за резервним методом. Виключно висновки, що ґрунтуються на дослідженні документів, доданих до митної декларації, можуть бути підставою для витребування додаткових документів. При цьому лише виявлення одного або декількох з фактів, зазначених у частині 3 статті 53 МК України, є підставою для витребування додаткових документів, перелік яких наведений у цій нормі.

Суд зазначає, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості. З цією метою вони мають повноваження витребувати додаткові документи для перевірки правильності зазначеної митної вартості товарів у разі наявності підстав для сумніву в правильності митної оцінки товару, що переміщується через митний кордон України.

Митниця може вимагати, а суб`єкт господарювання має надати лише належні документи для перевірки та підтвердження правильності заявленої митної вартості товару.

При цьому суд вказує, що приписи митного законодавства зобов`язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей.

Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Проте, судом встановлено, що митний орган ні під час проведення процедури консультацій, ні під час прийняття рішення про коригування митної вартості товарів не зазначив, яка саме інформація щодо складових митної вартості була відсутня в документах наданих позивачем під час митного оформлення, чи які саме розбіжності, неточності містять подані до митного оформлення документи, та які конкретно документи можуть усунути сумніви митного органу.

Не наведення митницею в рішенні про коригування митної вартості товарів належних та допустимих доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, виключають можливість застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.

Як вже встановлено судом вище, митну вартість імпортованого товару, що вказана декларантом у графі 43 митної декларації, визначено за основним (1) методом.

Відповідно до частини 1 статті 55 цього Кодексу рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Як уже встановлено судом, декларантом в інтересах позивача були надані митному органу всі необхідні документи для підтвердження заявленої митної вартості при здійсненні митного оформлення, а саме разом із митною декларацією №26UA206050002440U0 надано відповідачу такі документи: зовнішньо-економічний договір (контракт поставки №26/18-02); рахунок-фактуру (інвойс) №RE-2026018 від 17.03.202; автотранспортну накладну; декларацію про походження товаpy (Declaration of оrigin); банківський платіжний документ, що стосується товару (платіжна інструкція в іноземній валюті №2); банківський платіжний документ, що стосується товару (Платіжна інструкція в іноземній валюті №4); Рахунок-фактуру про надання Транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про Транспортно-експедиційні послуги; документ, що підтверджує вартість перевезення товару; договір про надання послуг митного брокера №01/03/2023-ЯМ від 01.03.2023; договір №23/03/2026 про надання транспортних послуг по перевезенню вантажів автомобільним Транспортом від 23.03.2026; інші некласифіковані документи (фото); копію митної декларації країни відправлення; митну декларацію, за якою було відмовлено у випуску товарів 26UA206050002440U0 (а.с. 114-138).

Таким чином, декларант надав відповідачу необхідні документи, які давали можливість останньому встановити дійсну митну вартість товару за ціною контракту поставки №26/18-02 від 12.02.2026 (а.с. 33-38) та інвойсу від 18.02.2026 №AN-1006 (а.с. 39-41).

Тобто, судом встановлено, що подані декларантом позивача до митного оформлення документи за назвою і змістом відповідали вимогам пунктів 1, 3 частини 2 статті 53 Митного кодексу України.

Водночас, суд звертає увагу, що митний орган тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи.

Наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. При цьому в розумінні наведених статей сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Наведені приписи зобов`язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Проте, суд зауважує, що при витребуванні додаткових документів (без зазначення конкретного їх переліку) після первинного подання декларантом митної декларації і документів на підтвердження вартості товарів, митний орган не вказав яких саме документів не подано.

Водночас, з матеріалів справи вбачається, що згідно поданих митному органу документів підтверджено, що позивачем сплачено кошти як постачальнику товару, так і за транспортні послуги.

Суд звертає увагу, що із змісту представлених позивачем до митного оформлення документів можна чітко та однозначно встановити суми операцій, відповідну оплачену вартість придбання ввезених товарів, особу, яка перераховує кошти і отримувача таких коштів, дані про контракт, в межах якого проводить міжнародна валютна операція.

Всі вказані дані співпадають із відомостями, занесених до документів, поданих позивачем при оформленні спірного декларування. При цьому наявність будь-яких обставин, які є визначальними за цих умов та змінюють вартість товару, в тому числі, які свідчать, що поданими платіжними відомостями позивач оплатив інші рахунки чи інвойси в межах одного контракту, відповідачем не доведено.

Суд також відхиляє твердження відповідача, що декларантом заявлені транспортні витрати у розмірі 272 797,74 грн, однак, не надано належних документів на підтвердження даних витрат, оскільки матеріалами справи встановлено, що позивачем надавався митниці та додано до позову договір №23/03/2026 про надання транспортних послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом від 23.03.2026 (а.с. 50-53), а також матеріали справи містять платіжні інструкції на оплату транспортних послуг №202 і №223 від 17.04.2026 (а.с. 56-57).

З урахуванням вказаного, на переконання суду, позивачем подано до митниці належний та достатній пакет документів на підтвердження повноти і достовірності заявленої митної вартості товару за основним методом.

Правильність визначення митної вартості позивачем відповідачем не спростована, наявність належних підстав для коригування митної вартості відповідачем не доведена.

Таким чином, з урахуванням норм права, що підлягають застосуванню, суд вважає, що коригування митної вартості імпортованого товару відповідачем проведено без врахування документів, що стосуються оціненого товару та які підтверджують його вартість, а також містять реквізити, необхідні для ідентифікації.

Окрім цього, суд звертає увагу на суперечливість висновків відповідача у спірному рішенні. Так, відповідач робить висновок про неможливість застосування наступних методів визначення митної вартості з причини відсутності у митного органу та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари, після чого посилається на джерело інформації для коригування митної вартості, а саме на МД від 19.12.2025 №25UA209170110836U0 (як на таку, що стосується, на думку відповідача, ідентичного і подібного товару).

При цьому, зі змісту графи 44 такої митної декларації слідує, що митна вартість була скоригована митницею на підставі рішення №UA206050/2026/000004/1 від 31.03.2026 (а.с. 75), тобто використано резервний метод визначення митної вартості товарів, а не за ціною договору (контракту).

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 09.07.2020 у справі №815/4180/17 вказав, що митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості зобов`язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у статті 58 МК України (у разі визначення декларантом митної вартості імпортованого товару за першим методом). При цьому, митний орган має право відійти від наведених вище законодавчих обмежень, пов`язаних з перевіркою основного переліку документів, які підтверджують митну вартість товарів, та витребувати від декларанта додаткові документи лише у тому випадку, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або ці документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, або ж у разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість. Водночас приписи вказаних статей зобов`язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності.

Як уже встановив суд, подані декларантом до митного оформлення документи узгоджуються між собою та містять чітку, недвозначну і зрозумілу інформацію про товар та його ціну, а також відомості, які підтверджують числові значення митної вартості (її складових), і не дають підстав для сумніву щодо повноти та правильності її визначення декларантом.

Водночас, суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 20.02.2018 у справі №809/1884/16, згідно якої посилання відповідача на те, що сума, яка зазначена в рахунку-фактурі (інвойсі), поданому декларантом, не була підтверджена, є безпідставними, оскільки положення статті 53 Митного кодексу України не містять вимог щодо додаткового підтвердження ціни, вказаної у документах, які підтверджують митну вартість товару.

При цьому на переконання суду, у відповідача була можливість перевірити (уточнити) задекларовану вартість імпортованого товару, оскільки в наданих декларантом позивача документах містяться відомості про продавця та його адресу.

Як наслідок, суд погоджується із позивачем, що коригування імпортованого товару згідно МД позивача є абсолютно необґрунтованим, оскільки під час митного оформлення декларантом надано усі необхідні документи, які чітко ідентифікували оцінюваний товар, містили об`єктивні і достовірні дані, що піддавалися обчисленню, та які підтверджували заявлену декларантом митну вартість товару за ціною договору (рахунку-фактури), згідно з вимогами Митного кодексу України.

Суд вважає за необхідне зазначити, що наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

При цьому, витребувати необхідно лише ті документи, які дають можливість пересвідчитися у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Такий висновок суду, відповідає правовій позиції в подібних правовідносинах, викладеній в постанові Верховного Суду від 20.02.2018 в справі №809/1884/16.

Натомість контролюючий орган не навів переконливих аргументів, що надані декларантом документи в своїй сукупності не підтверджують митну вартість імпортованого товару та не дають можливість здійснити митне оформлення товарів за визначеним декларантом основним методом за ціною договору, не обґрунтував висновки належними та беззаперечними доказами для виникнення правових підстав по застосуванню другорядного методу.

Суд наголошує, що принцип прийняття рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України є орієнтиром при реалізації повноважень владного суб`єкта, який вимагає від останнього діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним, з дотриманням встановленої законом процедури. Критерій прийняття рішення, вчинення (невчинення) дії обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Аналіз вищевикладених норм права та фактичних обставин свідчить про те, що відповідачем необґрунтовано прийнято рішення про визначення митної вартості товару, оскільки всупереч законодавчо встановлених вимог, не було підтверджено факт обґрунтованості сумнівів у достовірності поданих позивачем відомостей про митну вартість товарів.

Відтак, суд дійшов висновку про те, що відповідач безпідставно відмовив у визнанні заявленої декларантом позивача митної вартості товарів, тому рішення про коригування митної вартості товарів №UA206050/2026/000004/1 від 31.03.2026 є протиправним та таким, що не відповідає нормам МК України і підлягає скасуванню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (пункт 3); безсторонньо (пункт 4); добросовісно (пункт 5); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації (пункт 7); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8); своєчасно, тобто протягом розумного строку (пункт 10).

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням встановлених обставин та наведених правових положень, суд дійшов висновку, що відповідачем не дотримано приписів частини 2 статті 2 КАС України, а тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, позов таким, що підлягає до задоволення, а оскаржувані рішення про коригування митної вартості товарів та картка відмови в прийнятті митної декларації є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Івано-Франківської митниці на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ІС-Транс» сплачений судовий збір в розмірі 6 656,00 грн.

Окрім того, згідно адміністративного позову вбачається, що позивач поніс витрати на правову допомогу.

З цього приводу суд зазначає, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (ч. 3 ст. 132 КАС України).

Згідно з ч. 1 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ч. 2 цієї ж статті, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, їх розмір є розумним та обґрунтованим.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

В силу вимог п. 1 ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 4 статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження надання правової допомоги та понесення позивачем витрат надано:

договір про надання правової допомоги №3 від 02.04.2026 (а.с. 91-92);

акт наданих послуг від 21.04.2026, згідно якого адвокат надав, а Клієнт прийняв підготовлений процесуальний документ позовну заяву до Івано-Франківського окружного адміністративного суду про визнання протиправними та скасування рішення Івано-Франківської митниці Державної митної служби України про коригування митної вартості товарів №UA206050/2026/000004/1 від 31.03.2026 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA206050/2025/000046. Вартість даної послуги складає 7 000,00 грн (а.с.93);

банківську платіжну інструкцію №294 від 16.05.2026 на суму 7 000,00 грн з призначенням платежу: «Оплата юридичних послуг (підготовка позовної заяви) згідно з рахунком №2 від 14.05.2026» (а.с. 94).

Суд зазначає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката відповідно до частини 5 статті 134 КАС України має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд звертає увагу, що заперечення відповідача щодо співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката складності справи та виконаних адвокатом робіт суду не надано.

При визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.

Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, потребують дослідження на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Суд констатує, що розмір понесених позивачем витрат в сумі 7 000,00 грн підтверджується належними та допустимими в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України доказами. Крім того, такий розмір є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг, а також ціною позову та значенням справи для сторони.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов до висновку, що слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000,00 грн.

Окрім цього, суд звертає увагу, що до витрат, пов`язаних із розглядом справи, пункт 3 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, серед іншого, відносить витрати пов`язанні із залученням перекладача.

Спеціаліст, перекладач, експерт отримують винагороду за виконані роботи (надані послуги), пов`язані із справою, якщо це не входить до їхніх службових обов`язків (частина 3 статті 137 Кодексу)

Згідно з частинами 6, 7 статті 137 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату робіт (послуг) залученого стороною спеціаліста, перекладача чи експерта має бути співмірним із складністю відповідної роботи (послуг), її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт (надання послуг).

У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача чи експерта, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до пункту 1 частини 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов`язані ці витрати з розглядом справи.

Склад та розмір витрат, пов`язаних із залученням перекладача, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані документи, що свідчать про оплату витрат, пов`язаних із залученням перекладача, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на залучення перекладача, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має з`ясувати, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, тощо.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем сплачено на користь ФОП ОСОБА_2 2 200,00 грн за послуги перекладу документів з англійської та китайської мов на українську, що підтверджується платіжною інструкцією №268 від 01.05.2026 на суму 600,00 грн з призначенням платежу: «Оплата за перекладацькі послуги згідно рах. №68 від 01.05.2026 без ПДВ» (а.с. 97), платіжною інструкцією №276 від 07.05.2026 на суму 800,00 грн з призначенням платежу: «Оплата за перекладацькі послуги згідно рах. №72 від 07.05.2026 без ПДВ» (а.с. 96); платіжною інструкцією №296 від 18.05.2026 на суму 800,00 грн з призначенням платежу: «Оплата за перекладацькі послуги згідно рах. №77 від 18.05.2026 без ПДВ» (а.с. 95)

Таким чином, суд вважає, що витрати на перекладача знайшли своє підтвердження на підставі належних та допустимих доказів.

З матеріалів справи вбачається, що переклад документів, замовлений позивачем, наданий суду з метою доведення своєї позиції. Тобто, понесені позивачем витрати безпосередньо пов`язані з розглядом цієї справи, а тому такі слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

позов товариства з обмеженою відповідальністю «ІС-Транс» (код ЄДРПОУ 42788292, вул. Богомольця, 20А, м. Калуш, Івано-Франківська обл., 77300) до Івано-Франківської митниці (код ЄДРПОУ 43971364, вул. Чорновола, 159, м. Івано-Франківськ, 76005) про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA206050/2026/000004/1 від 31.03.2026р. та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, Транспортних засобів комерційного призначення № UA206050/2026/000046.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Івано-Франківської митниці Державної митної служби України (код ЄДРПОУ 43971364, вул. Чорновола, 159, м. Івано-Франківськ, 76005) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ІС-Транс» (код ЄДРПОУ 42788292, вул. Богомольця, 20А, м. Калуш, Івано-Франківська обл., 77300) сплачений судовий збір у розмірі 6 656 (шість тисяч шістсот п`ятдесят шість) грн 00 коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Івано-Франківської митниці Державної митної служби України (код ЄДРПОУ 43971364, вул. Чорновола, 159, м. Івано-Франківськ, 76005) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ІС-Транс» (код ЄДРПОУ 42788292, вул. Богомольця, 20А, м. Калуш, Івано-Франківська обл., 77300) витрати професійну правничу допомогу в розмірі 7 000 (сім тисяч) грн 00 коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Івано-Франківської митниці Державної митної служби України (код ЄДРПОУ 43971364, вул. Чорновола, 159, м. Івано-Франківськ, 76005) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ІС-Транс» (код ЄДРПОУ 42788292, вул. Богомольця, 20А, м. Калуш, Івано-Франківська обл., 77300) сплачені судові витрати, пов`язані з перекладом документів в розмірі 2 200 (дві тисячі двісті) грн 00 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Позивачу та Івано-Франківській митниці рішення надіслати через підсистему «Електронний суд».

Перебіг процесуальних строків, початок яких пов`язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ «Мої справи».

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя /підпис/ Кафарський В.В.