Решение № 138397116, 21.07.2026, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2026 р. м. Ужгород Справа № 907/418/26

Суддя Господарського суду Закарпатської області Худенко А.А.,

за участю секретаря судового засідання Мартон М.М.,

за позовом

Закарпатської обласної прокуратури, м. Ужгород Закарпатської області, в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Закарпатській області, м. Ужгород Закарпатської області, Мукачівської міської ради, м. Мукачево Закарпатської області

до відповідача Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», м. Київ

про стягнення шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу у розмірі 1 383 885,53 грн,

Представники:

від прокуратури - Черненко С.С., прокурор Спеціалізованої екологічної прокуратури Закарпатської області

від позивача 1 - Пеняк Н.М., представник в порядку самопредставництва

від позивача 2 Ільтьо І.І. представник в порядку самопредставництва

від відповідача - Греца В.Я., адвокат, ордер серії АО №1235178 від 20.05.2026

СУТЬ СПОРУ: Закарпатська обласна прокуратура звернулась в інтересах держави з позовом в особі Державної екологічної інспекції у Закарпатській області та Мукачівської міської ради до відповідача Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про стягнення 1 383 885,53 грн шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено головуючого суддю Худенка А.А., про що вказано у протоколі автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 24.04.2026 відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадженя.

Підготовче засідання призначено на 21.05.2026, яке відкладено на 21.05.2026, у якому оголошено перерву до 23.06.2026.

Суд у підготовчому засіданні 23.06.2026 заслухавши думку учасників справи дійшов висновків:

задовольнити клопотання представника відповідача поновивши строк на подання відзиву;

відмовити у задоволенні клопотання відповідача від 01.06.2026 про залишення позову без розгляду;

відмовити у задоволенні клопотання відповідача від 01.06.2026 про залучення до справи як третю, особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_1 , оскільки судом не вбачається, що рішення у даній справі вплине на його права чи обов`язки;

відмовити у задоволенні клопотання відповідача від 01.06.2026 про зупинення провадження у справі № 907/418/26 за позовом Закарпатської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Закарпатській області та Мукачівської міської ради до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про стягнення 1 383 885,53 грн шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, до набрання законної сили вироку по справі № 303/2696/26, що розглядається Мукачівським міськрайонним судом Закарпатської області оскільки відповідно до ч. 5 ст. 227 ГПК України суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. У даному випадку суд не позбавлений можливості дослідити докази та надати їм оцінку в господарській справі.

Також, суд у підготовчому засіданні 23.06.2026, заслухавши думку учасників справи, дійшов висновків про можливість закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 21.07.2026.

У судовому засіданні 21.07.2026 після судових дебатів суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Позиція прокурора.

Прокурор просить суд задовольнити позов у повному обсязі.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем обов`язків постійного лісокористувача щодо забезпечення охорони, захисту та збереження лісових насаджень, що призвело до незаконної рубки дерев невстановленими особами на підвідомчій відповідачу території, що підтверджується матеріалами кримінального провадження .

Прокурор зазначає, що Закарпатською обласною прокуратурою під час виконання повноважень, визначених ст. 131-1 Конституції України та Законом України «Про прокуратуру», встановлено порушення інтересів держави у сфері охорони навколишнього природного середовища, яке полягає у наявності невідшкодованих збитків, завданих внаслідок незаконної рубки лісу.

За твердженням прокурора, У ході досудового розслідування кримінального провадження № 42025070000000119 від 24.06.2025 встановлено, що 08.08.2025, працівниками філії «Карпатський лісовий офіс» ДП «Ліси України», в межах лісосіки, на території кварталу 73 виділу 17.1 Лавківського лісництва, виявлено пні 35 дерев породи дуб, без ознак відведення в рубку.

Внаслідок незаконної вирубки 35 дерев, які зростали на території лісової ділянки кварталу 73 виділу 17.1 Лавківського лісництва філії «Карпатський лісовий офіс» ДП «Ліси України», розмір шкоди, завданої навколишньому природному середовищу, складає 1 383 885,53 грн.

З огляду на викладене, прокурор вважає, що саме Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс», як постійний лісокористувач, зобов`язане відшкодувати заподіяну шкоду, оскільки шкода виникла внаслідок неналежного виконання покладених на нього законом обов`язків щодо охорони лісу.

Позиція позивача 1.

Позивач 1 подав відповідь на відзив від 26.05.2026 у якому підтримав позицію прокурора та заперечив проти доводів відповідача.

В судовому засіданні представник позивача 1 повністю підтримав позицію прокурора вказавши, що Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» як постійний лісокористувач, зобов`язане відшкодувати заподіяну шкоду

Позиція позивача 2.

Позивач 2 своїх письмових пояснень з приводу позовних вимог прокурора до суду не подав.

В судовому засіданні представник позивача 2 повністю підтримав позицію прокурора вказавши, що Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» як постійний лісокористувач, зобов`язане відшкодувати заподіяну шкоду

Позиція відповідача.

Відповідач скористався наданим йому правом та подав суду відзив на позовну заяву.

Просить відмовити у задоволені позову.

для покладання на Відповідача як на постійного лісокористувача відповідальності за збитки, завдані незаконною рубкою лісів, Прокуратура, яка у даній справі представляє інтереси позивача, повинна на підставі належних, достатніх та допустимих доказів, у розумінні статей 76-78 ГПК України, довести наявність у діях Відповідача такого елементу цивільного правопорушення як протиправної поведінки (його протиправної бездіяльності), тобто поведінка Відповідача повинна порушувати вимоги щодо ведення лісового господарства.

Проте в даному конкретному випадку, Прокуратурою в обґрунтування позову не вказано які саме обов`язки і норми чинного законодавства України у сфері ведення лісового господарства були порушені з боку Відповідача, як і не було конкретизовано які саме дії Відповідач повинен був вчинити відповідно до вимог ведення лісового господарства з метою забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок, однак їх не вчинив, доказів невчинення таких дій Відповідачем до суду не надав.

Твердження Прокуратури про те, що «факт незабезпечення лісокористувачем охорони і збереження закріплених за ним територій встановлено протоколом огляду місцевості від 24.09.2025» не відповідає змісту самого протоколу огляду.

Так, із протоколу огляду від 24.09.2025 вбачається лише факт виявлення на території кварталу 73 виділу 17.1 Лавківського лісництва пнів незаконно зрубаних дерев, здійснення їх замірів, порівняння із матеріалами відведення лісосіки та фіксація відсутності ознак відведення частини дерев у рубку. При цьому протокол не містить жодних висновків щодо неналежного виконання ДП «Ліси України» обов`язків із охорони лісу, не встановлює фактів невжиття Відповідачем конкретних заходів охорони лісових насаджень, не містить відомостей про порушення Відповідачем вимог лісового законодавства та не фіксує причинно- наслідкового зв`язку між діями чи бездіяльністю Відповідача і фактом незаконної рубки.

Більше того, сам протокол складений за участі працівників та посадових осіб філії «Карпатський лісовий офіс» ДП «Ліси України», які брали участь у виявленні та фіксації відповідних обставин, що свідчить про взаємодію Відповідача з правоохоронними органами, сприяння встановленню обставин незаконної рубки та належне реагування на виявлене порушення.

По факту Прокуратура тільки обмежилася загальними посилання на матеріальні норми ЦК України, ЛК України, Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», що регулюють спірні правовідносин, та статутні обов`язки ДП «Ліси України» безвідносно до фактичних обставин справи та поведінки Відповідача щодо дотримання вимог до ведення лісового господарства.

В дійсності ДП «Ліси України» та його посадові особи своєчасно і повному обсязі виконувало всі завдання, які покладені на державне підприємство чинним законодавством. Протилежного прокуратурою, на якій як на стороні позивача лежить обов`язок довести протиправність поведінки відповідача, не доведено.

Натомість у позовній заяві Прокуратура посилається не на конкретні факти невиконання ДП «Ліси України» обов`язків щодо охорони лісових насаджень від незаконних рубок та здійснення заходів із збереження лісового фонду а, на обставини, встановлені під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42025070000000119 від 24.06.2025, в межах якого органом досудового розслідування висунуто версію про можливу причетність окремих службових осіб філії «Карпатський лісовий офіс» ДП «Ліси України», які не були відповідальними за квартал 73 виділ 17.1 Лавківського лісництва, до здійснення незаконної рубки дерев.

Водночас, ДП «Ліси України» в особі філії «Карпатський лісовий офіс» вчасно і в повній мірі здійснювало комплекс заходів, спрямованих на охорону та збереження лісів від незаконних рубок відповідно до затверджених планів. Дана обставина позовною заявою та доданими до неї документами не спростовується.

Більше того, матеріалами справи (зокрема обвинувальним актом у кримінальному провадженні № 42025070000000119 від 24.06.2025 року) підтверджується, що саме посадові особи Відповідача виявили та у встановленому законом порядку повідомили правоохоронні органи стосовно факту вчинення порушення природоохоронного законодавства у вигляді здійснення незаконної рубки дерев.

Вказане підтверджує, що посадові особи філії ДП «Ліси України» добросовісно та належним чином виконували покладені на них обов`язки щодо контролю за збереженням лісів, адже виявили незаконну рубку 35 пнів дерев породи «дуб» та невідкладно повідомили про це правоохоронні органи. Поведінка Відповідача як постійного лісокористувача відповідала вимогам закону та тим обов`язкам, які покладаються на постійних лісокористувачів.

Також Прокуратура дійсний розмір збитків, які нібито завдані державі, поза розумним сумнівом стороннього спостерігача на підставі допустимих доказів не довела.

Таким чином, розрахунок шкоди був проведений Держекоінспекцією не на підставі самостійно зафіксованих та перевірених нею даних, а виключно на підставі відомостей (протоколу огляду від 24.09.2025 з додатками (польові перелікові відомості)), складених спільно Старшим оперуповноваженим 2 сектору 2 відділу ГВЗНД Управління СБ України в Закарпатській області та представниками ДП «Ліси України», без безпосереднього дослідження об`єктів, які стали підставою для такого розрахунку.

Розрахунок шкоди не може ґрунтуватися на припущеннях позивача, оскільки вони не є фактичними даними в розумінні ст.73 Господарського процесуального кодексу України.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.

Із витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань № 42025070000000119 від 24.06.2025 вбачається, що Шостим слідчим відділом (з дислокацією у м. Ужгород) Територіального Управління ДБР, розташованого в м Львові проводилось досудове росзслідування у об`єднаному кримінальному провадженні № 42025070000000119 від 24.06.2025 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 365, ч. 2 ст. 364, ч. 4 ст. 246, КК України.

Під час досудового розслідування кримінального провадження № 42025070000000119 від 24.06.2025, працівниками правоохоронного органу, за участю спеціалістів 24.09.2025 проведено огляд лісосіки у кварталі 73 виділі 17.1 Лавківського лісництва, в ході якого виявлено пні 35 дерев породи дуб, без ознак відведення в рубку.

З протоколу огляду від 24.09.2025, вбачається, що вході його проведення було оглянуто квартал 73 виділ 17 Лавківського лісництва Берегівського надлісництва філії «Карпатський лісовий офіс» ДСГП «Ліси України». В ході огляду, проведеного спільно з працівниками відповідача та інспекторами відділу № 1 управління безпеки Департаменту внутрішньої та економічної безпеки ДСГП «Ліси України», за допомогою повіреної сертифікованої рулетки проведено заміри середніх діаметрів пнів в корі самовільно зрубаних дерев з розрахунку від найбільшого до найменшого діаметра кожного пня в сантиметрах.

Оглядом встановлено, що у кварталі 73 виділі 17.1 Лавківського лісництва проводилась вибіркова санітарна рубка на підставі спеціального дозволу на спеціальне використання лісових ресурсів № 20250318-000505 від 18.03.2025.

Натурним оглядом вказаної ділянки встановлено, що на ній знаходяться 77 пні від зрубаних дерев, в той час як в рубку було дозволено 42 дерева породи дуб. 35 дерев зрубано незаконно.

Також в ході огляду були відібрані вікові керни з виявлених пнів дерев без ознаки відведення в рубку. Усі пні незаконно зрубаних дерев без ознак відведення в рубку помічені помаранчевою фарбою.

За результатами проведеної слідчої дії складено польові перелікові відомості, які є додатком до протоколу огляду від 24.09.2025.

01.12.2025, спеціалістами ДЕІ у Закарпатській області на підставі даних, які містились у вищевказаних польових перелікових відомостях проведено розрахунки розміру шкоди, заподіяної лісу внаслідок незаконної порубки дерев. Вказаний розрахунок проведено відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 № 665 Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу та становить 1 383 885,53 грн.

Розмір шкоди, в сумі 1 383 885,53 грн підтверджується висновком проведеної судової інженерно-екологічної експертизи № 5808-У від 12.12.2025, згідно з якою встановлено, що рубка дерев у кварталі 73 виділ 17.1 Лавківського лісництва Берегівського надлісництва філії «Карпатський лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» проведена з порушенням вимог природоохоронного законодавства, а розмір шкоди, спричиненої довкіллю розрахунково та документально підтверджено. Також експертизою підтверджено, що дії (бездіяльність) посадових осіб Лавківського лісництва Берегівського надлісництва філії «Карпатський лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» не відповідали вимогам нормативно-правових актів з ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів. Дерева дуба звичайного, взірці деревини яких були відібрані у кварталі 73 вид. 17.1 Лавківського лісництва Берігівського надлісництва зрубані у період після осіннього опадання листя (листопад-грудень 2024 року) до початку приросту деревини (березень-квітень 2025 року)

Відповідно до висновоку наукової ботанічної експертизи від 01.12.2025, встановлено, що дерева дубу звичайного, взірці якого були відібрані в ході огляду від 24.09.2025 були зрубані у період після осіннього опадання листя (листопад-грудень 2024 року) до початку приросту деревини (березень-квітень 2025 року).

В свою чергу наказом ДСГП «Ліси України» від 16.01.2025 № 179 затверджено положення про філію «Карпатський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України».

Пунктом 1.1. Положення визначено, що філія «Карпатський лісовий офіс» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» є відокремленим підрозділом державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», код ЄДРПОУ 44768034.

Філія є відокремленим підрозділом Підприємства, який не має статусу юридичної особи. Філія діє від імені Підприємства та в його інтересах, здійснює делеговані Підприємством функції відповідно до мети, завдань та предмету діяльності Підприємства (пункт 3.1. Положення).

Відповідно до Статуту ДСГП «Ліси України», затвердженого наказом Держлісагентства України № 141 від 28.05.2024 останнє засноване на державній власності, створене відповідно до наказу Держлісагентства № 804 від 26 Л 0.2022 та належить до сфери управління останнього.

Підприємство є юридичною особою публічного права, засновано на державній власності, функції з управління якої виконує Держлісагентство (Орган управління, п. 4.1 Статуту).

Відповідно до п. п. 7.2.1- 7.2.8 Статуту за підприємством закріплено перелік обов`язків у сфері охорони та захисту лісових ресурсів.

Долучений до позовної заяви обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 42025070000000119 від 24.06.2025 на думку суду для вирішення вказаного господарського спору доводить лише факт складання слідчим та затверження прокурором обвинувального акту, проте на думку суду у вказаному господарському спорі вказаний обвинувальний акт не підтверджує факту чи розміру завдання шкоди навколишньому середовищу, та не підтверджує винуватості певних осіб, оскільки відповідно до статті 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку та встановлено обвинувальним вироком суду. Згідно зі статтею 17 КПК України, жодна особа не може бути визнана винуватою, доки це не буде встановлено обвинувальним вироком, який набрав законної сили.

Щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах.

Обласною прокуратурою 26.03.2026 попередньо повідомлено про встановлені порушення інтересів держави Державну екологічну інспекцію у Закарпатській області та Мукачівську міську раду, водночас уповноваженими органами не вжито належних заходів до відновлення таких порушених інтересів держави, зокрема шляхом подання до суду відповідного позову про стягнення заданих кримінальним правопорушенням збитків.

Така бездіяльність уповноважених органів оцінена прокурором як невиконання функцій по захисту інтересів держави, що відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» є достатньою підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом пред`явлення позову. Така позиція узгоджується з положеннями постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, а також постанови Верховного Суду від 17.08.2020 у справі № 924/1240/18.

Водночас уповноваженими органами не вжито належних заходів до відновлення таких порушених інтересів держави, зокрема шляхом подання до суду відповідного позову про стягнення заданих кримінальним правопорушенням збитків.

Згідно з ст.131-1 Конституції України на органи прокуратури України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Виходячи з вимог п.п.1, 2 ч.1 ст. Закону України «Про прокуратуру», діяльність органів прокуратури ґрунтується на засадах верховенства права та законності.

Відповідно до частини 3 статті 23 цього ж нормативно-правового акту, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття інтерес держави.

Суд зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 №15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів) визначено, що положення частини другої ст. 124 Конституції України стосовно поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Ці міркування Конституційний Суд зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак висловлене Судом розуміння поняття інтереси держави має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Відтак, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає суду підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

При цьому суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Як вбачається із матеріалів справи, позов заявлено прокурором в межах наданих йому законодавством повноважень в інтересах держави в особі селищної ради на території якої було виявлено факт незаконної рубки та Державної екологічної інспекції України у Закарпатській області, на яку законодавством покладено обов`язок щодо здійснення конкретних функцій у правовідносинах, пов`язаних із захистом інтересів держави.

Згідно з п. 1 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2017 за №275 (надалі Положення) Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Основним завданням Держекоінспекції є, зокрема, реалізація державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів (п.п. 1 п. 3 Положення).

Згідно з п. і) ч. 1 ст. 3 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» одним з основних принципів охорони навколишнього природного середовища є компенсація шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Відповідно до п.п. 8 п. 4 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2017 за №275, Держекоінспекція відповідно до покладених на неї завдань пред`являє претензії про відшкодування шкоди, збитків і втрат, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства з питань, що належать до її компетенції, та розраховує їх розмір, звертається до суду з відповідними позовами.

З врахуванням викладеного, беручи до уваги, що в спірних правовідносинах Державна екологічна інспекція у Закарпатській області є уповноваженим органом на подання відповідного позову з метою реалізації компетенції щодо здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища та застосування принципу компенсації шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, відповідний позов інспекцією до відповідача не подавався, а відтак, Закарпатською обласною прокуратурою повідомлено позивача про реалізацію представницьких функцій прокуратурою у зв`язку з необхідністю стягнення шкоди, завданою навколишньому природному середовищу незаконною порубкою деревини та про подання в порядку ст. 53 ГПК України відповідної позовної заяви до Господарського суду Закарпатської області.

Зазначене узгоджується з позицією Великої палати Верховного Суду, що викладена у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, згідно з якою, звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуванні порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Аналогічні за своєю суттю висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19.08.021 у справі №807/2245/16, згідно із якою Державна екологічна інспекція, маючи повноваження для проведення перевірок дотримання законодавства та притягнення винних до відповідальності, але не вживаючи відповідних заходів фактично допускає бездіяльність. Такий факт бездіяльності, в свою чергу є підставою для представництва прокуратурою інтересів держави в особі Державної екологічної інспекції.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 в справі №903/129/18 зазначала, що сам факт не звернення до суду суб`єкта владних повноважень з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Отже, із наведеного слідує, що прокурор у поданій позовній заяві правомірно зазначив, що як Державною екологічною інспекцією, так і органом місцевого самоврядування не здійснювався захист інтересів держави у даних спірних правовідносинах, а відтак ним доведені належним чином підстави для звернення з відповідним позовом до суду в інтересах держави.

Щодо спірних правовідносин.

Відповідно до ст. 13 Конституції України, природні ресурси, що знаходяться у межах території України, є об`єктами права власності Українського народу й повинні використовуватися відповідно до закону.

Статтею 66 Конституції України встановлено, що кожен зобов`язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.

Частиною 1 ст. 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» (далі - Закон) визначено, що державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і не використовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Як визначено в абзацах 2, 3 статті 1 Лісового кодексу України, ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

В силу приписів статті 16 та частини 1 статті 17 Лісового кодексу України, право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Відповідно до частини 2 статті 19 Лісового кодексу України, постійні лісокористувачі зобов`язані, зокрема, забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку; дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснювати використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення; вести первинний облік лісів; дотримуватися встановленого законодавством режиму використання земель; забезпечувати охорону типових та унікальних природних комплексів і об`єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, рослинних угруповань, сприяти формуванню екологічної мережі відповідно до природоохоронного законодавства.

Положеннями статті 63 Лісового кодексу України передбачено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Згідно з пунктом 5 статті 64 Лісового кодексу України, підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов`язані, здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень.

За змістом статті 105 Лісового кодексу України, порушення лісового законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність відповідно до закону. Відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у, зокрема, порушенні строків лісовідновлення та інших вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.

Статтею 107 Лісового кодексу України встановлено, що підприємства, установи, організації і громадяни зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Отже, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів.

Відповідно до приписів статей 68, 69 Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища», порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначені статтею 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Тобто вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, господарський суд виходить з презумпції вини правопорушника.

Однак для відшкодування шкоди за правилами статті 1166 ЦК України необхідно довести такі елементи:

1) Неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку дію/бездіяльність, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії.

2) Наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров`я тощо).

3) Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

4) Вина особи, що завдала шкоду. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Тож визначальним для вирішення спору у справі, що розглядається, є встановлення всієї сукупності елементів складу цивільного правопорушення.

Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу.

Таким чином, обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев.

Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень іншими особами.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2018 у справі №909/976/17, постановах Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №909/1111/16, від 20.08.2018 у справі №920/1293/16, від 23.08.2018 у справі №917/1261/17, від 19.09.2018 у справі №925/382/17, від 09.12.2019 у справі №906/133/18, від 20.02.2020 у справі №920/1106/17, від 30.11.2021 у справі №926/2174/20.

Відповідно до положень п. «І» ст. 3 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» одним з основних принципів охорони навколишнього природного середовища є компенсація шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до вимог ст. 19 Лісового кодексу України, постійні лісокористувачі зобов`язані: забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів, відповідно до законодавства, на основі принципів сталого розвитку; дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснювати використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення. Обов`язки із забезпечення охорони, захисту, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, дотримання правил і норм використання лісових ресурсів, ведення лісового господарства на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснення використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення, відповідно до ст. 19 Лісового кодексу України покладено на відповідача, як на постійного лісокористувача.

Пункт 2 Порядку спеціального використання лісових ресурсів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2007 за №761, передбачає, що підприємства, установи, організації і громадяни, які здійснюють спеціальне використання лісових ресурсів, зобов`язані, зокрема, забезпечувати збереження підросту і не призначених для рубки дерев. Згідно з п. 5 ст. 64 Лісового кодексу України, підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов`язані 5 здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень.

Відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 86 та ст. 90 Лісового кодексу України організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб. Забезпечення охорони і захисту лісів покладається на органи виконавчої влади з питань лісового господарства та органи місцевого самоврядування, власників лісів і постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу.

Основними завданнями державної лісової охорони є: здійснення державного контролю за додержанням лісового законодавства; забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, захист від шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу.

Згідно зі ст. 66 Конституції України кожен зобов`язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.

В свою чергу, відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 105 Лісового кодексу України відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні строків лісовідновлення та інших вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.

Як зазначено у ст. 107 цього Кодексу, підприємства, установи, організації і громадяни зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» ліс, як природний ресурс загальнодержавного значення, підлягає державній охороні і регулюванню на всій території України.

Згідно з ч. 1 ст. 41 вказаного Закону економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища передбачають відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Згідно з ч. 1 ст. 69 даного Закону шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

При цьому, як вказано у ч. 4 та 5 ст. 68 вказаного Закону, підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього природного середовища та погіршенням якості природних ресурсів.

Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду унормовані статтею 1166 Цивільного кодексу України. За приписами вказаної норми, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка ї завдала.

При цьому, згідно з ч. 1 ст. 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Також, в постанові Верховного суду від 05.02.2020 у справі №461/3675/17 касаційний суд зазначив про допустимість висновку експерта як доказу, оскільки експертиза проведена у кримінальному провадженні містила інформацію щодо предмета доказування у цивільному провадженні, а згідно з постановою Верховного суду від 21.01.2021 у цій же справі №461/3675/17 зазначено, що чинне процесуальне законодавство не встановлює заборону щодо можливості використання під час розгляду справи доказів, отриманих в межах інших проваджень. Достовірність і достатність таких доказів оцінюється судом з урахуванням обставин конкретної справи.

Крім того, в постанові Великої палати Верховного суду від 14.12.2022 у справі №477/2330/18 з приводу використання доказів, які зібрані в межах кримінального провадження надано правову позицію відповідно до якої зазначено, що чинне процесуальне законодавство не встановлює заборону щодо використання під час розгляду цивільної справи доказів, отриманих у межах інших проваджень (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2021 у справі №461/3675/17). Тобто докази, зібрані у межах кримінального провадження, можуть бути використані як докази у цивільній справі, якщо відповідні дані стосуються предмета доказування. Достовірність і достатність таких доказів суд оцінює з урахуванням обставин конкретної справи (п. 105 постанови).

Частина друга статті 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Аналогічний принцип закріплено у ч. 2 ст. 2, ч. 1 ст. 13 ГПК України.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішенні справи. Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Тобто в цьому разі мається на увазі достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.

Чинною нормою ст. 79 ГПК України впроваджено в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».

Стандарт доказування «вірогідності доказів» встановлює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач та їх оцінки їх правдивості і переваги доводів протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті показує, що нею на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Тобто, обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (тут суд звертається до правових висновків викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі №924/233/18, від 30.09.2021 у справі №922/3928/20, зокрема, що саме суд має забезпечити право особи на справедливий суд (справедливу судову процедуру).

Натомість стандарт доведення «поза розумним сумнівом» це найвищий рівень доведення у кримінальному процесі. Він означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину. Це питання має бути вирішене на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій. Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи в цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи. Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.

Стандарт доказування «вірогідність доказів» підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Зміст цієї статті свідчить, що нею на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були. Застосував судову практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи є вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Суд підкреслює, що у господарський суд не розглядає кримінальне провадження по суті і відповідно самостійно не доходить висновків чи було вчинено кримінальне правопорушення та хто винен у вчинені кримінального правопорушення.

В господарській справі вирішується спір про те, чи є підстави стягнення грошових коштів з постійного лісокористувача у зв`язку із вчиненням незаконної порубки дерев невстановленими особами, а якщо так, то в якій сумі. Господарський суд в межах позовних вимог встановлює чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються та чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.

Надаючи оцінку запереченнями відповідача в цій частині, суд зауважує, що державне підприємство обмежилося своїм особистим визначенням про неналежність, недостовірність та недостатність доказів щодо факту порубки дерев, поставивши під сумнів вартість завданої шкоди.

При цьому, відповідач не надав жодних доказів, які би об`єктивно могли спростувати або обґрунтовано навести суду факти, що могли би поставити під сумнів вірогідність відповідних обмірів та розрахунків спеціалістів Держекоінспекції, висновку експертизи в рамках кримінального провадження або спростовували б взагалі факт наявності незаконної рубки дерев, або заперечували б кількість виявлених незаконно зрубаних дерев чи місце вчинення порубки.

Відповідач не надав суду доказів, які б свідчили про належне вчинення ним дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних вирубок на підвідомчій йому території земель лісового фонду на виконання вимог лісового та природоохоронного законодавства, а також про відсутність його вини у протиправній бездіяльності.

При цьому, з урахуванням встановлених в даній справі обставин, вказаних заходів, вочевидь, виявилося недостатньо з метою виконання передбачених законом та Статутом обов`язків постійного лісокористувача, спрямованих на запобігання незаконних рубок лісового фонду, а тому вказані аргументи відповідача не можуть слугувати підставою звільнення від відповідальності за завдану шкоду.

З урахуванням викладеного, оцінивши наявні у справі докази, суд дійшов висновку, що за стандартом вірогідності доказів прокурор з розумною впевненістю довів факт незаконного вирубування дерев у вказаному лісовому фонді.

Суд вважає доведеним, що відповідач є постійним лісокористувачем обстежуваних лісових ділянок, а тому обов`язок по охороні лісів від незаконних рубок та обов`язок дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів на час виявлення лісопорушення покладено саме на відповідача.

Збитки, спричинені незаконною порубкою дерев, підтверджені:

протоколом огляду від 24.09.2025 з додатками;

відповідю Державної екологічної інспекції у Закарпатській області з розрахунками розміру шкоди;

копію висновку експерта від 12.12.2025 № 5808-Е за результатами проведення судової інженерно-екологічної експертизи;

копією висновку наукової ботанічної експертизи від 01.12.2025.

Доказів на спростування даних викладених у вказаних документах відповідачем не надано.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 60 Закону України «Про природно-заповідний фонду України» охорона територій та об`єктів природно-заповідного фонду інших категорій покладається на підприємства, установи та організації, у віданні яких вони перебувають. У разі необхідності їх охорона може покладатися на служби державної охорони розташованих поблизу природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків та регіональних ландшафтних парків. Органи місцевого самоврядування, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи місцевого самоврядування сприяють охороні й збереженню територій та об`єктів природно-заповідного фонду, виконанню покладених на них завдань.

Враховуючи викладене, саме державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» як постійний лісокористувач у зазначених правовідносинах зобов`язано відшкодувати заподіяну шкоду.

Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, зважаючи на зазначене вище, позовні вимоги як обґрунтовано заявлені, підтверджені належними та допустимими доказами підлягають до задоволення в заявленому розмірі.

Розподіл судових витрат.

У зв`язку із задоволенням позову, відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір у даній справі сплачений за подачу позову підлягає стягненню з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на користь Закарпатської обласної прокуратури.

Керуючись ст. ст. 2 11, 13, 14, 73 79, 86, 126, 129, 210, 221, 236, 238, 240, Господарського процесуального кодексу України,

СУД УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (01601, вул. Руставелі Шота, будинок 9А, м. Київ, код ЄДРПОУ: 44768034) на користь Мукачівської міської ради (89600, пл. Духновича, буд. 2, м. Мукачево, Закарпатська обл., код ЄДРПОУ 38625180) шкоду заподіяну довкіллю в розмірі 1 383 885,53 гривень (Один мільйон триста вісімдесят три тисячі вісімсот вісімдесят п`ять гривень 53 копійки).

3. Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (01601, вул. Руставелі Шота, будинок 9А, м. Київ, код ЄДРПОУ: 44768034) на користь Закарпатської обласної прокуратури (88000, м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2А, код ЄДРПОУ 02909967) 20 758,28 грн (Двадцять тисяч сімсот п`ятдесят вісім гривень 28 копійок) на відшкодування сплаченого судового збору.

4. На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного Господарського суду.

Повний текст рішення складено та підписано 22.07.2026.

Суддя А.А. Худенко