Решение № 138385372, 21.07.2026, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/13437/26

пр. № 2/759/10658/26

21 липня 2026 року м. Київ

Святошинський районний суд міста Києва у складі головуючої судді Горбенко Н.О., за участю секретаря судового засідання Чугай В.М., за відсутності сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

У травні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» звернулось до Святошинського районного суду міста Києва із позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором №2000529 від 03.11.2021 у розмірі 10 454,40 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 03.11.2021 між ТОВ «ФК «ВЕРОНА» та ОСОБА_2 був укладений Кредитний договір № 2000529 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 4 000,00 грн., строком на 10 днів з 03.11.2021, зі сплатою процентів за користування кредитом - 1,9% на добу. Кредитний договір укладено в електронному вигляді та підписано відповідачем електронним підписом шляхом використання одноразового ідентифікатора та надісланий на номер мобільного телефону відповідача.

Підписуючи Договір, відповідач підтвердив, що він ознайомлений з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно їх дотримуватися.

Позивач вказав, що ТОВ «ФК «ВЕРОНА» свої зобов`язання за Договором виконало в повному обсязі, надавши Позичальнику грошові кошти у розмірі 4 000,00 грн. шляхом перерахування на банківську картку Позичальника.

Натомість, ОСОБА_2 взяті на себе зобов`язання не виконала.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за Договором утворилась заборгованість, розмір якої станом на 20.02.2026 становить 10 454,40 грн., з яких: прострочена заборгованість за кредитом - 3 960,00 грн.; прострочена заборгованість за нарахованими відсотками - 6 494,40 грн.

01.12.2023 між ТОВ «ФК «ВЕРОНА» та ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» було укладено Договір відступлення права вимоги № 1-01/12/2023, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «ВЕРОНА» відступило на користь ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» права грошової вимоги ОСОБА_2 .

На підставі викладеного позивач просить стягнути із відповідача суму заборгованості за кредитним договором у загальному розмірі 10 454,40 грн. та вирішити питання судових витрат.

У відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючу суддю Горбенко Н.О.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 22 травня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду і відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Постановлено повідомити відповідача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про розгляд даної справи шляхом оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.

13 липня 2026 року від Святошинського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України надійшла відповідь на запит суду від 03.07.2026 за №1413/24.8-36, в якій повідомлено, що за відомостями Державного реєстру актів цивільного стану громадян виявлено актовий запис про шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ( ОСОБА_4 .

На підставі отриманої інформації щодо прізвища відповідача, судом здійснено запит щодо зареєстрованого місця проживання ОСОБА_6 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На вказаний запит отримана відповідь №3057107 з Єдиного державного демографічного реєстру у відповідності до котрої ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Зважаючи на викладене, суд робить висновок, що чинне прізвище відповідача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - ОСОБА_7 .

23 червня 2026 року у суді зареєстровано заяву представника позивача - Пархомчука С.В. про відшкодування судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи, направлену до суду за допомогою підсистеми «Електронний суд» 12.06.2026.

Оскільки позов подано в електронній формі через електронний кабінет, примірник позовної заяви разом із доданими до неї матеріалами позивачем направлений відповідачу на адресу її зареєстрованого місця проживання, у відповідності до вимог ст.ст. 43, 177 ЦПК України, про що в матеріалах справи наявні бланк опису вкладення, завірений відповідним відділенням зв`язку, разом з фінансовим чеком про відправлення.

Копія ухвали про відкриття провадження у справі від 22 травня 2026 року та судова повістка відповідачу ОСОБА_1 були направлені на її зареєстроване місце проживання відповідно до відомостей з Єдиного державного демографічного реєстру - АДРЕСА_1 .

Згідно з наявними у матеріалах справи доказами, поштові конверти не були вручені відповідачу.

Частина 1 статті 131 ЦПК України зобов`язує учасників судового процесу повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи.

У постановах від 14.08.2020 та від 13.01.2020 у справі №910/22873/17 Верховний суд зазначав, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

Крім того, про розгляд даної справи ОСОБА_1 була повідомлена шляхом публікації оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.

Відповідно до ч. 10 ст. 187 ЦПК України якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі. Подальший виклик такої особи як відповідача у справі здійснюється через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.

Суд зауважує, що наразі у суду відсутні можливості сповіщення відповідача за допомогою інших засобів зв`язку, а подальші, додаткові дії щодо направлення виклику відповідачу до суду призведуть лише до несвоєчасності розгляду справи.

Правом на подання відзиву у встановлений судом строк відповідач не скористався, про наслідки ненадання учасником справи заяв по суті справи у встановлений судом строк був повідомлений в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Позивач явку свого представника у судове засідання не забезпечив, у поданому позові просив розгляд справи здійснювати за відсутності його представника.

У судове засідання відповідач не з`явився, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце судового розгляду. Жодних клопотань із причинами неявки відповідач на адресу суду не направляв.

За правилами ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Зважаючи на те, що відповідач належним чином повідомлений про судове засідання шляхом публікації оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України, про причини своєї неявки не повідомив, суд дійшов висновку про можливість вирішення питання про стягнення заборгованості у даному судовому засіданні.

Станом на дату розгляду справи на адресу суду клопотання про розгляд справи у загальному позовному провадженні учасниками справи не подавалися.

З урахуванням ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється у зв`язку із неявкою у судове засідання учасників справи.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов наступного висновку.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставою для виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно з вимогами ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

У відповідності до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За правилом, встановленим ч. 1 ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України). Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.

Так, стаття 626 ЦК України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У статті 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частини 3 статті 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Згідно з пунктом 12 цієї статті електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Згідно з пунктом 1 статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Висновки щодо правомірності укладання сторонами кредитного договору в електронній формі та його відповідність вимогам закону, в тому числі Закону України «Про електронну комерцію», містять постанови Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 та від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20.

Згідно з статтями 525, 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з статтею 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

У відповідності до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Судом встановлено, що 03.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ВЕРОНА» та ОСОБА_1 за допомогою Інформаційно-телекомунікаційної системи у мережі Інтернет на веб-сайті Кредитодавця був укладений кредитний договір № 2000529, за умовами якого ТОВ «ФК «ВЕРОНА» зобов`язалось надати ОСОБА_1 грошові кошти (Кредит) у розмірі 4 000,00 на умовах терміновості, повернення та платності, в національній валюті України - гривні у розмірі та на умовах, встановлених Договором, а ОСОБА_1 зобов`язлась повернути Кредит та сплатити проценти за користування Кредитом, у розмірі та порядку, встановлених Договором (п.п. 1.1-1.2, 1.8 Договору).

За умовами кредитного договору, строк кредитування визначений у 10 календарних днів з моменту підписання Договору та перерахування (видачі) коштів ОСОБА_1 - з 03.11.2021 по 12.11.2021 включно. Процента ставка визначена у розмірі 1,90 % від суми кредиту на день. Тип процентної ставки - фіксована. Проценти за користування кредитом нараховуються на суму Кредиту, а у разі часткового погашення - на непогашену частину (п.п. 1.4-1.5 Договору).

Строк дії Договору складає 10 днів, починає свій перебіг у момент, визначений у п.9.1 Договору та закінчується 12.11.2021 (п. 9.2 Договору).

У відповідності до п. 2.1 Договору, Кредитодавець надає Позичальнику Кредит у безготівковій формі шляхом перерахування відповідних грошових коштів на рахунок банківської платіжної картки Позичальника протягом 3 (трьох) банківських днів з дати підписання Договору.

Кредитний договір укладено в електронному вигляді та підписаний ОСОБА_1 електронним підписом шляхом використання одноразового ідентифікатора «G8520», відправленого на номер телефону НОМЕР_2 , що вбачається із довідки директора ТОВ «ФК «ВЕРОНА» про ідентифікацію.

Факт зарахування коштів на банківський рахунок ОСОБА_1 підтверджується листом директора ТОВ «САНРАЙЗ ФІНАНС» за вих. №1903/2026-3 від 19.03.2026, за яким ТОВ «ФК «ВЕРОНА», за посередництвом ТОВ «САНРАЙЗ ФІНАНС», 03.11.2021 успішно здійснило операцію з перерахування коштів у розмірі 4 000,00 грн. на картку № НОМЕР_3 , що належить ОСОБА_1 .

Таким чином, судом встановлено, що свої зобов`язання за кредитним договором ТОВ «ФК «ВЕРОНА» виконало, зарахувавши на зазначений ОСОБА_1 картковий рахунок грошові кошти у розмірі 4 000,00 грн., що відповідає умовам кредитного договору №2000529 від 03.11.2021.

Згідно з ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

У відповідності до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Всі істотні умови договору, зокрема, сума кредиту, строк кредитування та процентна ставка узгоджені сторонами у кредитному договорі №2000529 від 03.11.2021.

Позивач стверджує, що ОСОБА_1 свої зобов`язання належним чином не виконувала, внаслідок чого у неї виникла заборгованість зі сплати тіла кредиту та відсотків за користування кредитними коштами.

У відповідності до долученого розрахунку заборгованості за кредитним договором №2000529 від 03.11.2021, заборгованість ОСОБА_1 становить 10 454,40 грн., з яких: 3 960,00 грн. - прострочена заборгованість за тілом кредиту; 6 494,40 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками.

Аналізуючи обґрунтованість розміру заборгованості відповідача за кредитним договором, суд звертає увагу, що належним чином дослідити поданий стороною доказ розрахунку заборгованості за кредитним договором, перевірити його та оцінити в сукупності і взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду (постанова КЦС ВС від 25.05.2022 у справі № 219/7527/16-ц).

Кредитна заборгованість визначається умовами кредитного договору та вимогами закону, а суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву. Суд першої інстанції у межах наданих йому процесуальним законодавством повноважень не позбавлений можливості самостійно зробити розрахунок заборгованості, якщо не погоджується з розрахунком, наданим позивачем, оскільки незгода з наданим суду розрахунком не є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі (постанова КЦС ВС від 07.06.2023 у справі № 234/3840/15-ц).

Наданий суду розрахунок заборгованості дає підстави зробити висновок, що нарахування відсотків на заборгованість ОСОБА_1 здійснено поза межами строку кредитування. Водночас, детальний розрахунок заборгованості до матеріалів справи не долучено.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 по справі № 910/4518/16 зауважила, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за «користування кредитом», так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов`язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов`язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника (наприклад, звернути стягнення на заставне майно боржника або стягнути борг з поручителя). Установивши, що умова договору передбачає нарахування процентів як міри відповідальності після закінчення строку кредитування, тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання, слід застосовувати як статтю 625 ЦК України, так і інше законодавство, яке регулює наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

З наданої позивачем виписки з особового рахунка за Кредитним договором установлено, що первісним кредитором відсотки нараховані за період поза межами строку кредитування. Згідно з даною випискою будь-якої неустойки за договором або інфляційних втрат та процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України відповідачу не нараховувалось.

За умовами кредитного договору №2000529 від 03.11.2021, строк кредитування визначений у 10 календарних днів з 03.11.2021 по 12.11.2021 включно. Процента ставка визначена у розмірі 1,90 % від суми кредиту на день.

Відтак, максимально нараховані відсотки за 10 календарних днів мали становить 760,00 грн. (76,00 грн. * 10 днів).

Позивач у позовній заяві не заявляв до стягнення з відповідача неустойки, штрафу в порядку, установленому ч. 2 ст. 625 ЦК України, як наслідок прострочення відповідачем ОСОБА_1 виконання грошового зобов`язання за кредитним договором, а нарахував їх як відсотки за користування кредитом у порядку, встановленому ст. 1048 ЦК України, що не відповідає умовам кредитного договору.

За наведених обставин, нараховані відсотки за користування кредитними коштами поза межами строку кредитування, у даному випадку після 12.11.2021, є безпідставним.

Право кредитодавця ТОВ «ФК «ВЕРОНА» нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припинилося 12.11.2021, у зв`язку із чим з цієї дати права та інтереси кредитодавця забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розрахунок заборгованості містить інформацію про те, що заборгованість ОСОБА_1 за тілом кредиту становить 3 960,00 грн.

Вказане свідчить про те, що відповідач визнала своє зобов`язання перед ТОВ «ФК «ВЕРОНА» щодо повернення кредитних коштів.

Однак, оскільки деталізований розрахунок заборгованості суду наданий не був, суд не має можливості встановити коли саме ОСОБА_1 здійснила часткове погашення заборгованості та, відповідно провести вірний власний розрахунок заборгованості.

Оскільки саме позивач не надав суду належний розрахунок заборгованості, суд проводить власний розрахунок заборгованості за 10 календарних днів враховуючи, що заборгованість за тілом кредиту складає 3 960,00 грн.

Відтак, відсотки протягом строку дії договору з 03.11.2021 по 12.11.2021 за стандартною процентною ставкою 1,9 % через невиконання відповідачем умов пп. 1.4 Кредитного договору №2000529 від 03.11.2021 складають 752,40 грн. (3 960 грн. * 1,9 % / 100 % = 75,24 грн. * 10 днів = 752,40 грн.)

Таким чином, судом встановлено, що заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №2000529 від 03.11.2021 становить 4 712,40 грн., з яких: 3 960,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 752,40 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Фактором, у свою чергу, може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Таким чином, договірні відносини факторингу передбачають особливий суб`єктний склад, оскільки сторонами такого договору можуть бути лише чітко визначені актом цивільного законодавства особи: клієнтом за договором факторингу може бути будь-яка фізична та юридична особа, які є суб`єктами підприємницької діяльності (ч. 2 ст. 1079 ЦК України), а фактором - банк чи інша фінансова установа, яка має право здійснювати факторингові операції (ч. 3 ст. 1079 ЦК України).

У Постанові ВС від 18.10.2023 у справі № 905/306/17, а також постановах Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №753/20537/18, від 21.07.2021 у справі №334/6972/17, від 27.09.2021 у справі №5026/886/2012 зазначено, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі.

Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Із досліджених під час судового слухання: Договору №1-01/12/2023 відступлення права вимоги від 01.12.2023, укладеного між ТОВ «ФК «ВЕРОНА» та ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН»; квитанції про виконання платіжної інструкції №1172 від 30.12.2023; витягу з реєстру боржників до Договору відступлення права вимоги №1-01/12/2023 від 01.12.2023, - судом встановлено, що від ТОВ «ФК «ВЕРОНА» до ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за договором № 2000529 від 03.11.2021 у загальному розмірі 10 454,40 грн., з яких: 3 960,00 грн. - залишок по тілу кредиту, а 6 494,40 грн. - залишок по відсотках.

Після отримання права вимоги ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» не здійснювало жодних нарахувань на заборгованість ОСОБА_1 .

Водночас, оскільки суд встановив безпідставність нарахування на заборгованість ОСОБА_1 відсотків на суму 5 742,00 грн., останні не підлягають стягненню і на користь ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН».

Відповідно до статті 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

У відповідності до ч.ч. 1, 3 ст. 1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Зобов`язання відповідач не виконав ані перед первісним кредитором, ані перед позивачем.

ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН»» надало належні та достатні докази на підтвердження права вимоги до ОСОБА_1 .

Одним з основних принципів цивільного судочинства є змагальність сторін (стаття 12 ЦПК України). Статтею 81 ЦПК України на сторін покладено обов`язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У спірних правовідносинах саме на позивача покладено обов`язок довести суду факт укладення між сторонами кредитного договору або отримання права вимоги за цим договором та прострочення виконання позичальником взятих на себе зобов?язань, а на відповідача - обов`язок спростувати розмір існуючої заборгованості.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови ВС від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

З урахуванням вищевикладеного, суд за результатами повного, всебічного дослідження матеріалів позовної заяви, на основі достатньої сукупності належних, допустимих та достовірних доказів приходить до висновку, що позивачем доведено факт 1) виникнення кредитних зобов`язань між ТОВ «ФК «ВЕРОНА» та ОСОБА_1 , 2) виконання ТОВ «ФК «ВЕРОНА» свого зобов`язання за кредитним договором, 3) порушення ОСОБА_1 свого зобов`язання за кредитним договором, 4) отримання ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» права вимоги до ОСОБА_1 за договором, а також доведено і обґрунтовано виникнення загальної заборгованості за кредитним договором №2000529 від 03.11.2021 лише у розмірі 4 712,40 грн.

На підставі викладеного суд доходить висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог.

Щодо судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Щодо судових витрат у вигляді сплаченого судового збору.

Позивач надає суду платіжну інструкцію №1497 від 26.03.2026, зі змісту якої вбачається, що ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» здійснило платіж у розмірі 2 662,40 грн. на сплату судового збору за подачу позовної заяви до ОСОБА_2 до Святошинського районного суду міста Києва.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, судові витрати у межах сплаченого судового збору підлягають стягненню із відповідача у розмірі 1 200,09 грн. що є пропорційним розміру задоволених позовних вимог.

Щодо судових витрат на професійну правничу допомогу.

У поданій заяві про відшкодування судових витрат представник позивача просив стягнути із відповідача 13 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

За п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду по справі № 751/3840/15-ц від 20.09.2018 на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

Так, на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу до матеріалів справи долучені: свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС №8096/10, видане на ім`я Пархомчука Сергія Валерійовича; копія довіреності від 09 липня 2025 року, з якої встановлено, що адвоката Пархомчука Сергія Валерійовича наділено правом представляти Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» у судах всіх рівнів; договір №09/07/2025 про надання правової допомоги від 09 липня 2025 року, що укладений між адвокатом Пархомчуком С.В. та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК «АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН»; Акт про отримання правової допомоги від 10.06.2026, яким визначено, що Адвокат надав, а Клієнт прийняв правову допомогу під час підготовки та направлення позову про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 за кредитним договором № 2000529 від 03.11.2021 на загальну суму 13 000,00 грн.; рахунок №10.06.2026-95 від 10.06.2026 на загальну суму 13 000,00 грн. та платіжна інструкція №2836 від 10.06.2026 відповідно до якої ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» здійснило платіж у розмірі 13 000,00 грн. на користь ФОП Пархомчука С.В. із призначенням платежу: «Правнича допомога згідно Договору про надання правової допомоги від 09.07.2025 року, згідно рахунку 10.06.2026-95, без ПДВ».

Так, суд звертає увагу на Акт про отримання правової допомоги від 10.06.2026, в якому наведені послуги, надані адвокатом Пархомчуком С.В.

Суд не вбачає підстав для стягнення із відповідача на користь позивача витрат на «Інші клопотання, заяви до суду, складення процесуальних документів, моніторинг «Єдиного державного реєстру судових рішень» щодо процесуального статусу судової справи» у розмірі 3 750,00 грн., оскільки жодних клопотань під час розгляду справи позивач не подавав, у справі наявна лише позовна заява ТОВ «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШ» та заява про розподіл судових витрат.

Однак, відсутні правові підстави для розподілу в порядку статті 141 ЦПК України витрат на підготовку та пред`явлення заяви про ухвалення додаткового рішення, з огляду на те, що такі витрати не відносяться до безпосередніх витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи.

Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 914/1564/20, а також додаткових постановах ВС від 05 липня 2022 року у справі № 910/10507/21, від 23 серпня 2022 року у справі № 909/328/18, від 07 лютого 2023 року у справі № 922/4022/20, від 25 липня 2023 року у справі № 914/4092/21, від 30 серпня 2023 року у справі № 911/3586/21, від 06 вересня 2023 року у справі № 914/131/22, від 14 вересня 2023 року у справі № 911/3076/21, від 20 вересня 2023 року у справі № 922/838/22.

Таким чином, суд відмовляє у стягнення витрат у розмірі 3 750,00 грн. на «Інші клопотання, заяви до суду, складення процесуальних документів, моніторинг «Єдиного державного реєстру судових рішень» щодо процесуального статусу судової справи».

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини у справах «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Так, учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань при розгляді справи судом. Тобто саме зацікавлена сторона повинна вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

У пунктах 34-47 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зазначено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 465/3458/15-ц (провадження № 61-19582св20), від 09 листопада 2021 року у справі № 759/14346/16 (провадження № 61-12783св21).

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, від 06грудня 2019 року у справі №910/353/19, постанові Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі №910/7586/19.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Надавши оцінку доказам щодо фактично понесених витрат позивачем на професійну правничу допомогу, врахувавши те, що суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а від відповідача не надходили заперечення щодо суми витрат на професійну правничу допомогу, суд доходить висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 4 169,50 витрат на професійну правничу допомогу (з вирахуванням витрат у розмірі 3 750,00 грн. на «Інші клопотання, заяви до суду, складення процесуальних документів, моніторинг «Єдиного державного реєстру судових рішень» щодо процесуального статусу судової справи»), що є пропорційним розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 13, 14, 82, 223, 259, 263-265, 268, 274, 279, 352, 354 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» (код ЄДРПОУ: 44002941, місцезнаходження: 01042, м. Київ, вул. Саперне Поле, буд. 12, інше, нежитлове приміщення 1008) суму заборгованості за кредитним договором № 2000529 від 03.11.2021 у загальному розмірі 4 712 (чотири тисячі сімсот дванадцять) гривень 40 копійок.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» (код ЄДРПОУ: 44002941, місцезнаходження: 01042, м. Київ, вул. Саперне Поле, буд. 12, інше, нежитлове приміщення 1008) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 200 (одна тисяча двісті) гривень 09 копійок та судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 169 (чотири тисячі сто шістдесят дев`ять) гривень 50 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 21 липня 2026 року.

Суддя Н.О.Горбенко