Решение № 138370675, 16.07.2026, Балаклійський районний суд Харківської області

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

953/5244/25 2/610/440/2026 16 липня 2026 року

Балаклійський районний суд Харківської області у складі:

судді: Стригуненка В.М.

за участю

секретаря: Ворони І.О.,

розглянувши в місті Балаклія Ізюмського району Харківської області у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харків, третя особа: Військова частина НОМЕР_1 , про стягнення заборгованості за договором,

в с т а н о в и в:

Представник позивача - адвокат Ципліцький Д.О. просить стягнути з Квартирно експлуатаційного відділу міста Харкова на користь позивача заборгованість за спожиту електричну енергію у розмірі 18934,15 грн та судові витрати.

Посилався на те, що між позивачем, в/ч НОМЕР_1 та КЕВ міста Харків 19.09.2024 було укладено договір спільного тимчасового безоплатного користування нерухомим майном, згідно з яким позивач надав в/ч НОМЕР_1 можливість на спільне тимчасове безоплатне користування нерухомим майном за адресою: АДРЕСА_1 (нежитлові приміщення). Дія договору з 08.08.2024 до 31.12.2024 включно, але не довше дії воєнного стану. В подальшому між сторонами було укладено Додаткову угоду, в якій сторони домовилися, що договір діє до 31.12.2025 включно. Актом приймання - передачі нерухомого майна було зафіксовано передачу позивачем в/ч НОМЕР_1 нежитлових приміщень. Також були зафіксовані показники електричної енергії за лічильником на дату заїзду. Відповідно до договору відповідач зобов`язаний відшкодувати позивачу всі витрати за комунальні послуги за договорами відшкодування комунальних послуг, які були отримані стороною в/ч НОМЕР_1 за час дії договору. Передбачено, що відшкодування за спожиті комунальні послуги в/ч НОМЕР_1 сплачуються відповідачем на підставі укладених договорів на відшкодування окремо за кожним видом наданих комунальних послуг за відповідним пакетом документів до них. Відповідач зобов`язаний відшкодувати позивачу вартість комунальних послуг, що спожиті в/ч НОМЕР_1 у процесі виконання цього договору. В/ч НОМЕР_1 зобов`язалося здійснювати контроль та технічний нагляд за якістю та обсягами спожитих комунальних послуг.

На виконання зазначених умов договору між позивачем і в/ч НОМЕР_1 було укладено та підписано договір про відшкодування витрат за спожиту електричну енергію та за послуги з розподілу електричної енергії/перетікання реактивної енергії, який направлявся на підпис до відповідача, але ним його підписано не було. Разом з договором відповідачу надавались всі необхідні документи.

В подальшому відповідач надав позивачу відповідь на звернення про відшкодування витрат за спожиту електричну енергію, в якій фактично відмовив у відшкодуванні таких витрат.

Отже, на даний час відповідач ухиляється від виконання своїх зобов`язань і заборгованість не погашає, що є порушенням прав позивача (а.с. 1-4).

13.06.2025 представник відповідача надав відзив на позовну заяву, у якому вказав, що проти задоволення позовної заяви заперечує і вважає його необґрунтованим. Посилався на те, що 19.09.2024 між КЕВ м. Харків, позивачем та в/ч укладено трьохсторонній договір спільного тимчасового безоплатного користування нерухомим майном, відповідно до якого КЕВ м. Харків взяло на себе зобов`язання відшкодування вартості комунальних послуг, що були спожиті військовою частиною. КЕВ м. Харків на заперечує, проти того, що укладало зазначений вище договір, але всупереч вимогам договору позивач не звертався в 2024 році до КЕВ м. Харків з відповідним пакетом документів на відшкодування за серпень, вересень, жовтень 2024 року спожитих комунальних послуг, чим позбавив себе можливості вчасно отримати відшкодування за отримані військовою частиною комунальні послуги. Це при тому, що згідно п. 8.1. договору відповідач має права вимагати надання необхідних документів з метою виконання умов договору, а у разі ненадання таких документів відповідач звільняється від взятих на себе зобов`язань за договором. Вважав, що немає вини в діях відповідача в тому, що позивач не звертався за відшкодуванням у встановлені розумні строки, коли відповідач мав можливість оплатити за взятими на себе зобов`язаннями по договору інакше як за рішенням суду. КЕВ міста Харків є неприбутковою бюджетною установою, тобто утримується за рахунок коштів відповідного (державного) бюджету. Всі витрати такої установи узгоджуються з органом, який уповноважений здійснювати фінансування такої установи, для чого складається кошторис, в який вносяться всі статті витрат. Невиконання відповідачем зобов`язання по оплаті за надані послуги сталося внаслідок недостатку бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами. Для сплати заборгованості за попередній період у відповідача відсутнє відповідне фінансування. КЕВ міста Харків є бюджетною установою, яка в своїй діяльності фінансується із державного бюджету, та є розпорядником бюджетних коштів виключно в рамках взятих на себе зобов`язань бюджетного періоду. Фактично проведення бюджетних платежів здійснюється органами Казначейства України в рамках бюджетного періоду та затвердженого бюджету розпорядника бюджетних коштів. В зв`язку з тим, що позивач не звертався до відповідача в 2024 році з належними документами про відшкодування за отримані послуги з розподілу електричної енергії/перетікання реактивної енергії виникла заборгованість, що унеможливило провести оплату за отримані військовою частиною в 2025 році послуги інакше, як на підставі рішення суду. Тому просив у позові відмовити (а.с. 38-42).

16.06.2025 представник позивача надав відповідь на відзив, в якій просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Посилався на те, що позивач на виконання умов договору направляв на підпис до відповідача повний пакет документів для відшкодування витрат. Крім того, положеннями договору не встановлено жодних темпоральних проміжків для направлення відповідачу інформації та пакету документів для відшкодування заборгованості. В свою чергу, в подальшому відповідач надав позивачу відповідь на звернення про відшкодування витрат за спожиту електричну енергію, в якій вказав, що вони є бюджетною установою, фактично проведення бюджетних платежів здійснюється в рамках бюджетного періоду, тому вони не можуть передати до органу Казначейства України доручення на здійснення платежу згідно зі зверненням позивача. Отже позиція відповідача щодо причин невиконання взятих на себе зобов`язань з відшкодування витрат за спожиту електричну енергію містить значні розбіжності. Така непослідовність у версіях відповідача, на думку сторони позивача, викликає обґрунтовані сумніви щодо добросовісності його дій і правдивості заявлених аргументів. Відповідач не надає чітких і обґрунтованих пояснень, які б належним чином виправдовували відмову від виконання своїх зобов`язань. Замість цього спостерігається суперечливість у його доводах, що створює враження навмисного ухилення від виконання договору або спроби уникнути відповідальності за порушення договірних зобов`язань (а.с. 46-49).

20.08.2025 відповідач надавав суду заяву, в якій, крім іншого зазначив, що позивач не звертався в 2024 році до КЕВ м. Харків з відповідним пакетом документів на відшкодування за серпень, вересень, жовтень 2024 року, чим позбавив себе можливості вчасно отримати відшкодування за отримані військовою частиною комунальні послуги. Таким чином для вчасного відшкодування комунальних послуг позивач зобов`язаний був завчано виставляти рахунки КЕВ м. Харків, чого ним зроблено не було. Тому вини в діях відповідача щодо невчасно сплачених послуг за спожиту військовою частиною електричну енергію немає. Відповідно до доказів, долучених до матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача в 2025 році з договором на відшкодування за спожиту електричну енергію та відповідним підтверджуючим розрахунки пакетом документів за серпень, вересень, жовтень 2024 року, майже через рік, поза межами бюджетного року та кошторису. Таким чином, невиконання відповідачем своїх зобов`язань по оплаті за надані послуги сталося внаслідок порушень позивачем умов договору. Відповідач не мав законної можливості оплатити виниклу заборгованість, оскільки позивач звернувся до нього невчасно (а.с. 83-87).

Позивач просив справу розглянути за його відсутності, позов підтримав та просив його задовольнити (а.с. 123, 134).

Відповідач та третя особа про час і місце судового засідання повідомлені належним чином шляхом надсилання судових повісток до їх електронного кабінету, про що свідчать довідки про доставку електронного документа 12.02.2026, 13.02.2026 та 06.06.2026 (а.с. 109, 111, 127, 129), однак в судове засідання їхні представники не з`явились, причини неявки суду не повідомили, заяв про розгляд справи за їх відсутності не надали, поважності неявки не убачається.

Тому суд ухвалив провести розгляд справи за їх відсутності у звичайному порядку, на підставі наявних у ній доказів і зважаючи на вжиті заходи для забезпечення участі у розгляді справи.

Судом встановлені такі обставини і визначені відповідні до них правовідносини.

19.09.2024 між приватною особою ОСОБА_1 , що діє на підставі посвідчення довіреності від 04.09.2024 № 1579 (сторона 1), військовою частиною НОМЕР_1 , в особі командира військової частини ОСОБА_2 , що діє на підставі Положення про військове (корабельне) господарство (сторона 2) та Харківським квартирно-експлуатаційним управлінням, в особі начальника Бірюцького А.С., який діє на підставі положення (сторона 3) було укладено договір спільного тимчасового безоплатного користування нерухомим майном № 499 від 19.09.2024, згідно з яким сторона 1 надає стороні 2 можливість на спільне тимчасове безоплатне користування нерухомим майном сторони 1, нежитлові приміщення загальною площею 335,90 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 9-10).

Пунктом 10.1 договору передбачено, що його дія з 08.08.2024 до 31.12.2024 включно, але не довше дії воєнного стану.

В подальшому, між сторонами було укладено Додаткову угоду від 13.12.20124 № 1 до договору, в п. 1 якої сторони домовилися викласти п. 10.1 договору в наступній редакції: «Цей Договір набуває чинності з моменту підписання та діє до 31.12.2025 включно. У відповідності до ч. 3 ст. 631 ЦК України сторони домовились, що умови договору розповсюджуються на правовідносини, які виникли між ними з 01.01.2025» (а.с. 7).

Також сторонами було укладено Додаткову угоду від 17.02.2025 № 2 до договору про таке: текст преамбули договору викласти у такій редакції: «Приватна особа ОСОБА_1 , що діє на підставі посвідчення довіреності від 04.09.2024 № 1579 (Сторона 1), Військова частина НОМЕР_1 , в особі командира військової частини ОСОБА_3 , що діє на підставі Положення про військове (корабельне) господарство (Сторона 2), з другої сторони, що діє на підставі Положення, та Квартирно експлуатаційний відділ міста Харків, в особі начальника Квартирно експлуатаційного відділу міста Харків підполковника ОСОБА_4 (далі - Сторона 3), з третьої сторони, що діє на підставі Положення…» на підставі спільної Директиви Міністра оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України від 31 жовтня 2024 року № Д-321/101/дск та Директиви командувача Сил логістики Збройних Сил України від 01.11.2024 № Д-23/ДСК з 31 січня 2025 року Харківське квартирно-експлуатаційне управління переформовано у Квартирно-експлуатаційний відділ міста Харків (КЕВ міста Харків (а.с. 8).

Відповідно до п. 3.2. 3.4. договору відповідач зобов`язаний відшкодувати позивачу всі витрати за комунальні послуги за договорами відшкодування комунальних послуг, які були отримані в/ч НОМЕР_1 за час дії цього договору. Відшкодування за спожиті комунальні послуги в/ч НОМЕР_1 сплачуються відповідачем на підставі укладених договорів на відшкодування окремо за кожним видом наданих комунальних послуг (електричної енергії, водовідведення, водопостачання, теплової енергії або природного газу, вивіз ТБО) за відповідним пакетом документом до них. Відповідач не відповідає за зобов`язаннями в/ч НОМЕР_1 , крім тих зобов`язань, що визначені і цьому договорі.

Сторони у договорі узгодили, що відповідач зобов`язаний відшкодувати ОСОБА_1 вартість комунальних послуг, що спожиті в/ч НОМЕР_1 у процесі виконання цього договору (п. 8.2.).

За невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно чинним законодавством України (п. 9.1.).

Умови цього договору зберігають силу протягом усього строку дії цього договору (п. 10.2.).

19.09.2024 ОСОБА_1 передав, а військова частина НОМЕР_1 прийняла нежитлові приміщення, загальною площею 335,9 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується актом приймання-передавання нерухомого майна, згідно з договором спільного тимчасового безоплатного використання.

Також були зафіксовані показники електричної енергії за лічильником № 033552 на дату заїзду 08.08.2024 001559 кВт годин (а.с. 16).

У період з 08.08.2024 до 31.10.2024 військова частина НОМЕР_1 спожила електричну енергію за лічильником № 033552, показники лічильника електричної енергії склали 1801 кВт/год, відповідно до акта фіксації лічильника електричної енергії до договору про відшкодування витрат за спожиту електричну енергію та за послуги з розподілу електричної енергії/перетікання реактивної енергії (а.с. 15).

Відповідно до акта виконаних робіт до договору про відшкодування витрат про спожиту електричну енергію та за послуги з розподілу електричної енергії/перетікання реактивної енергії у період з 08.08.2024 до 31.10.2024 загальна сума відшкодування витрат за спожиту електричну енергію становить 18934,15 грн (з 08.08.2024 до 31.08.2024 складає 2503,42 грн; з 01.09.2024 до 30.09.2024 складає 5625,68 грн; з 01.10.2024 до 31.10.2024 складає 10805,05 грн) (а.с. 20).

На виконання умов договору між позивачем та в/ч НОМЕР_1 було укладено та підписано договір про відшкодування витрат за спожиту електричну енергію та за послуги з розподілу електричної енергії/перетікання реактивної енергії (далі - Договір про відшкодування), за яким позивач забезпечує постачання електричної енергії, що використовується в/ч НОМЕР_1 , а відповідач відшкодовує витрати, понесені позивачем з оплати електричної енергії, яка була спожита в/ч НОМЕР_1 , за встановленими тарифами в терміни, передбачені даним договором. Відшкодування витрат здійснюється відповідно до показників лічильників або розрахунку згідно з договором на безкоштовне тимчасове використання приміщення від 19.09.2024 № 499. Обсяг споживання та розподілу електричної енергії складає 1801 кВт/год за серпень-жовтень 2024 року. Загальна вартість цього договору на дату його складання становить 18934,15 грн (а.с. 11-13).

Цей договір був підписаний позивачем та в/ч НОМЕР_1 , однак його не підписано відповідачем. Сторона позивача вказувала, що він направлявся відповідачу, проте ним підписаний не був. Також, разом з договором про відшкодування відповідачу було надано: акт виконання робіт (наданих послуг) до Договору про відшкодування витрат за спожиту електричну енергію та за послуги з розподілу електричної енергії/ перетікання реактивної енергії (за період з 08.08.2024 по 31.10.2024); акт приймання-передачі електричної енергії за серпень 2024 року; акт приймання-передачі електричної енергії за вересень 2024 року; акт приймання-передачі електричної енергії за жовтень 2024 року; рахунок за електричну енергію нараховану в серпні 2024 року; рахунок за електричну енергію нараховану в вересні 2024 року; рахунок за електричну енергію нараховану в жовтні 2024 року.

Акти приймання-передачі електричної енергії за серпень-жовтень 2024 року та відповідні рахунки за електричну енергію нараховану в серпні-жовтні 2024 року стороною позивача було долучено до матеріалів справи (а.с. 17-19, 22-24).

Представник відповідача не заперечував отримання вказаного договору про відшкодування з усіма необхідними документами до нього, зазначивши лише, що позивач не звертався до них у 2024 році з відповідним пакетом документів на відшкодування за серпень жовтень 2024 року, тобто у встановлені розумні строки, коли відповідач мав можливість оплатити за взятими на себе зобов`язаннями.

Також, відповідач 04.04.2025 надав позивачу відповідь на звернення про відшкодування витрат за спожиту електричну енергію за договором від 19.09.2024, в якій зазначив, що Квартирно-експлуатаційний відділ м. Харків є бюджетною установою, яка в своїй діяльності фінансується із державного бюджету та є розпорядником бюджетних коштів виключно в рамках взятих на себе зобов`язань бюджетного періоду. Фактично проведення бюджетних платежів здійснюється органами Казначейства України в рамках бюджетного періоду та затвердженого бюджету розпорядника бюджетних коштів. У зв`язку з наведеним, Квартирно-експлуатаційний відділ м. Харків не може передати до органу Казначейства України доручення на здійснення платежу згідно зі зверненням приватної особи ОСОБА_1 від 28.03.2025 за договором № 499 від 19.09.2024. Щодо відшкодування заборгованості за спожиту електричну енергію рекомендували звернутися до суду (а.с. 14).

Відповідно ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За загальним правилом, передбаченим ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання його сторонами, а цивільні права, які випливають із договору, захищаються у тій самій мірі та у той самий спосіб, що і права, які прямо чи опосередковано передбачені актами цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 827 ЦК України за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов`язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. Користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними. До договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк (ч. 1 ст. 759 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , військова частина НОМЕР_1 , та КЕВ м. Харків уклали договір спільного тимчасового безоплатного користування нерухомим майном, що підтверджується підписами останніх та наявності печаток. Строк дії договору, з урахуванням додаткової угоди до нього, з моменту підписання та діє по 31.12.2025, а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення. Суд враховує, що позивач фактично визнає факт укладення цього договору.

Згідно з умовами договору сторони узгодили, що користування майном здійснюється безоплатно (п. 3.1. договору), відповідач зобов`язується відшкодувати вартість комунальних послуг (п. 3.2. договору). Тобто між сторонами склались правовідносини позички (майно передано у користування безоплатно), а користувач зобов`язується відшкодувати вартість комунальних послуг, що за своєю суттю не є платою за користування. Указані обставини не заперечувались сторонами.

Суд встановив, що умовами Договору про відшкодування витрат, що вказаний договір набирає чинності з дня його підписання. Строк дії договору відповідно до ст. 631 ЦК України розповсюджується на відносини, які виникли між сторонами з 10.01.2023 та діє по 31.12.2023, а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення. Суд враховує, що позивач фактично визнає факт укладення цього договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Згідно зі ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як визначено у ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною першою статті 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Позивач виконав взяті на себе зобов`язання за договором спільного тимчасового безоплатного користування нерухомим майном, передавши у тимчасове користування військовій частині НОМЕР_1 нежитлові приміщення.

Відповідач не дотримувався умов договору, внаслідок чого в останнього у період з серпня до жовтня 2024 року утворилась заборгованість за постачання електричної енергії у сумі 18934,15 грн.

Вказану обставину відповідач не заперечував (наявність заборгованості). Розмір вартості спожитої електричної енергії сторони узгодили в акті виконаних робіт, який відповідач не заперечував.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно з ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд встановив, що в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази, які могли б свідчити про виконання відповідачем умов вказаного договору або ж намагання здійснити розрахунки, що свідчить про порушення Харківським квартирно-експлуатаційним управлінням умов вказаного договору.

Натомість, дослідженими у судовому засіданні письмовими матеріалами справи підтверджується, що відповідач не виконав умови Договору про відшкодування витрат за спожиту електричну енергію та за послуги з розподілу електричної енергії/перетікання реактивної енергії та взяті на себе зобов`язання зі здійснення відшкодування витрат з оплати електричної енергії, яка була спожита військовою частиною НОМЕР_1 у серпні-жовтні 2024 року, чим порушив умови договору та права позивача, внаслідок чого в останнього перед позивачем утворилась заборгованість за спожиту електричну енергію.

Суд вважає доведеним розмір заборгованості, яка утворилася у відповідача внаслідок неналежного невиконання взятих на себе зобов`язань у частині оплати електричної енергії, що була спожита військовою частиною.

Відповідач посилався на те, що всупереч вимогам договору позивач не звертався в 2024 році до КЕВ м. Харків з відповідним пакетом документів на відшкодування за серпень, вересень, жовтень 2024 року спожитих комунальних послуг. При цьому не заперечував, що позивач звернувся до них у 2025 році з відповідним договором та пакетом документів. Однак КЕВ м. Харків йому відмовили, оскільки фактичне проведення бюджетних платежів здійснюється в рамках бюджетного періоду та затвердженого бюджету.

Разом з цим суд зазначає, що за договором відповідач зобов`язаний відшкодувати позивачу всі витрати за комунальні послуги за договорами відшкодування комунальних послуг, які були отримані в/ч НОМЕР_1 за час дії цього договору, а договір діяв до 31.12.2025. Тому отримання відповідачем такого договору у 2025 році не звільняє його від вищевказаного обов`язку. Тим більш, у своїй відповіді від 04.04.2025 на звернення позивача щодо відшкодування понесених витрат з оплати за спожиту електричну енергію та водовідведення за період з 08.08.2024 до 30.11.2024 відповідач не вимагав від позивача надання необхідних документів, інформації з метою виконання умов договору, що, вочевидь, свідчить про їх надання. А тому відповідач не може звільнятися від взятих на себе зобов`язань за договором від 19.09.2024.

Посилання відповідача на відсутність бюджетного фінансування щодо оплати за отримані військовою частиною послуги та відсутність коштів суд визнає необґрунтованим з огляду на таке.

Європейський суд з прав людини у справі "Кечко проти України" (рішення від 08 листопада 2005 року) зазначив, що у межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Також Європейський суд з прав людини у справі "Бакалов проти України" та у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" зазначив, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Вказаного висновку притримується і Верховний Суд, зокрема у постанові Великої Палати від 17.04.2018 у справі № 911/4249/16 суд наголосив, що сама собою відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язання.

Отже, відсутність у боржника необхідних коштів або взяття ним зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань не звільняє його від обов`язку виконати зобов`язання.

Відсутність у відповідача бюджетних асигнувань, на що він в адресованому позивачу листі посилався як на єдину підставу нездійснення ним відшкодування вартості комунальної послуги, з огляду на вимоги ст. 617, 625, 629 ЦК України не звільняє цю установу від обов`язку виконати вимоги договору та відповідальності за його порушення.

У даному контексті суд звертає увагу, що позивач, надавши належні нежитлові приміщення у безоплатне користування військовій частині відповідно до вимог ст. 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", своєю правомірною поведінкою сприяв ЗСУ у відсічі збройній агресії РФ проти України, захисті суверенітету, територіальної цілісності, конституційного ладу нашої держави, прав і свобод її громадян.

Вчинивши такі дії, позивач зазнав втручання у своє право власності та мирного володіння майном, гарантоване ст. 41 Конституції України та п. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зазначене втручання переслідувало легітимну мету захист суспільного інтересу в умовах особливого періоду і було здійснено на підставах, передбачених законом. Водночас реалізація встановлених законодавцем гарантій захисту прав та інтересів людини, котра зазнала такого втручання, набуває особливого значення.

Добросовісно виконавши свій обов`язок перед державою, позивачка має правомірні очікування розраховувати на виконання уповноваженим державним органом своїх договірних зобов`язань відшкодувати йому вартість комунальних послуг, наданих за час користування майном військовою частиною. Перекладання тягаря негативних наслідків відсутності у держави фінансово-економічних, організаційних чи інших можливостей здійснити таке відшкодування на людину власника майна, наданого для потреб оборони в умовах воєнного стану, є неприпустимим.

За таких обставин, суд вважає, що посилання відповідача на відсутність коштів у передбаченому фінансуванні не може бути підставою для відмови у задоволенні обґрунтованих вимог позивача, а тому такі доводи суд відхиляє, як необґрунтовані.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позов є обґрунтованим, обставини, на які посилається позивач, підтверджені належними та допустимими доказами, які містяться в матеріалах справи, тому наявні правові підстави для задоволення позовних вимог та захисту прав позивача в обраний ним спосіб.

Щодо стягнення витрат на правову допомогу суд зазначає наступне.

У відповідності до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

29.05.2025 між ОСОБА_1 та адвокатським бюро "Дмитра Ципліцького" укладено договір про надання правничої допомоги № 290525, відповідно до умов якого клієнт доручає, а адвокатське бюро приймає на себе зобов`язання надавати правничу допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором. Адвокатське бюро на підставі звернення клієнта приймає на себе зобов`язання з захисту прав та представництва інтересів клієнта у цивільній справі за позовом клієнта про стягнення грошових коштів з Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харкова за договором спільного тимчасового безоплатного користування нерухомим майном № 499 від 19.09.2024. Клієнт зобов`язується прийняти виконану роботу адвокатського бюро, оплатити її у розмірі та строки, встановлені у відповідних рахунках, що будуть виставлені клієнту та підписати відповідні акти прийому-передачі. Вартість наданих правничих послуг адвокатське бюро розраховує самостійно після одержання від клієнта замовлення на надання правничої допомоги виходячи із розрахунку: 1 година роботи (надання правничої допомоги) - 1000 грн (а.с. 71-72).

Як вбачається з матеріалів справи, інтереси позивача представляв адвокат Адвокатського бюро "Дмитра Ципліцького" Ципліцький Д.О. на підставі вищевказаного договору про надання правничої допомоги, ордеру від 29.05.2025 та свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю (а.с. 5, 6, 71-72).

13.08.2025 представник позивача подав клопотання про стягнення судових витрат, в якому просив суд стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6500 грн та надав докази понесених витрат (а.с. 62-64).

ОСОБА_1 оплатив надані послуги адвоката Ципліцького Д.О. у розмірах, встановлених у рахунках від 01.08.2025 та 29.05.2025, а саме 08.08.2025 оплатив 4000 грн, а 30.05.2025 2500 грн, що підтверджується виписками з рахунку АБ "Дмитра Ципліцького" (а.с. 67-68, 69-70).

Із огляду на викладене, суд вважає, що наявні підстави для відшкодування витрат на правничу допомогу, які є фактично понесеними.

Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, Верховний Суд у справах № 905/1795/18 та № 922/2685/19 неодноразово зауважував, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21 також дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.

Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

У частині третій статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Тобто, ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

У своїй заяві від 20.08.2025 відповідач просив відмовити у задоволенні клопотання про стягнення правової допомоги, оскільки не має вини в діях відповідача щодо невчасно сплачених послуг за спожиту військовою частиною електричну енергію. Невиконання відповідачем своїх зобов`язань по оплаті за надані послуги сталося внаслідок порушень позивачем умов договору. КЕВ м. Харків не погоджується із зазначеним позивачем розміром судових витрат на оплату послуг адвоката, вважає його неспівмірним з складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Вважає, що якби позивач завчасно надав договори та підтверджуючі документи для оплати за послуги за спожиту військовою частиною електричну енергію, не було б необхідності звертатися в подальшому до адвоката і не було б в подальшому витрат на правничу допомогу (а.с. 83-87).

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема в рішенні від 28 листопада 2002 року 2Лавентс проти Латвії" за заявою № 58442/00, щодо судових витрат зазначено, що за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму.

У своїй практиці ЄСПЛ керується трьома ключовими принципами під час вирішення питань про відшкодування судових витрат. Звернення про відшкодування таких витрат задовольняються тоді, коли судові витрати, що підтверджено доказами: фактично понесені; необхідні, щоб запобігти порушенню або отримати відшкодування за нього; визначені у розумному розмірі.

Із урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо (пункт 6.52 постанови Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 02 лютого 2024 року у справі № 910/9714/22).

З рахунку № 001206 від 29.05.2025 вбачається, що ОСОБА_1 підлягає до сплати до 03.06.2025 2500 грн, з яких: вивчення первинних документів, наданих клієнтом, складання та подача до суду позовної заяви про стягнення грошових коштів (2,5 години) - 2500 грн (а.с. 70).

З рахунку № 001244 від 01.08.2025 вбачається, що ОСОБА_1 підлягає до сплати до 06.08.2025 4000 грн, з яких: поїздка до суду з метою участі у судовому засіданні суддя перебувала у нарадчій кімнаті (1 година) - 1000 грн, вивчення відзиву на позовну заяву, складання та подача до суду відповіді на відзив (2 години) - 2000 грн, поїздка до суду з метою участі у судовому засіданні засідання не відбулося через перебування судді у нарадчій кімнаті (1 година) - 1000 грн (а.с. 69).

При цьому, покладення на відповідача витрат за послуги адвоката у вигляді поїздки до суду для участі у судових засіданнях, які не відбулися, у розмірі 2000 грн не є співмірним витраченому адвокатом часу (2 години), який непідтверджений жодними доказами.

З урахуванням категорії справи (стягнення заборгованості), обсягу доказів, ціни позову, тривалості розгляду справи, суд вважає, що надання правничої допомоги не потребувало від професійного адвоката значних витрат часу і зусиль, та розмір витрат на правничу допомогу, вказаний у рахунках, є завищеним, не співмірним обсягу і складності наданих послуг.

Враховуючи, що позов ОСОБА_1 задоволено, з урахуванням обсягу та складності наданих позивачу послуг з правничої допомоги протягом розгляду справи, критерію реальності і необхідності адвокатських витрат, суд вважає, що з КЕВ м. Харкова на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати на правничу допомогу в розмірі 5000 грн, що відповідає принципам справедливості, співмірності та розумності судових витрат.

Разом з тим, твердження відповідача про те, що судові витрати ОСОБА_1 виникли з вини самого позивача, який невчасно звернувся до нього з вимогами щодо оплати послуг, є безпідставними, оскільки стягнення витрат на професійну правничу допомогу є наслідком порушення відповідачем умов договору та в подальшому необхідності захисту порушених прав позивача у судовому порядку.

Судові витрати покладаються на нього як відповідача у справі у зв`язку з задоволенням позову в силу прямої вказівки ст. 141 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 13, 81, 133, 134, 137, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України,

у х в а л и в:

1)Позов задовольнити повністю.

2)Стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харків на користь ОСОБА_1 заборгованість за спожиту електричну енергію у розмірі 18934,15 гривні.

3)Стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харків на користь ОСОБА_1 968,96 гривень судового збору та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000 гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду через Балаклійський районний суд Харківської області шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_2 .

Відповідач: Квартирно-експлуатаційний відділ міста Харків, місцезнаходження: 61024, м. Харків, вул. Григорія Сковороди, буд. 61, код ЄДРПОУ 07923280.

Третя особа: Військова частина НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 .

Суддя Стригуненко В.М.