Решение № 138369477, 21.07.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/15373/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скупінської О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Пересипської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) до Одеської міської ради, Одеської міської військової адміністрації Одеського району Одеської області, третя особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Департамент екології та природних ресурсів Одеської обласної державної (військової) адміністрації, третя особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Департамент екології та розвитку рекреаційних зон Одеської міської ради про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду 26.05.2026 надійшла позовна заява Пересипської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) до Одеської міської ради, Одеської міської військової адміністрації, третя особа Департамент екології та природних ресурсів Одеської обласної державної (військової) адміністрації, в якій позивач просить суд:

1. Визнати протиправною бездіяльність Одеської міської ради та Одеської міської військової адміністрації щодо невжиття заходів щодо встановлення в натурі (на місцевості) меж ботанічної пам`ятки природи місцевого значення «Суворовський», розташованої за адресою: м. Одеса, вул. вул. Героїв Сталінграду, 92а;

2. Зобов`язати Одеську міську раду та Одеську міську військову адміністрацію забезпечити відповідно до вимог законодавства України встановлення в натурі (на місцевості) меж ботанічної пам`ятки природи місцевого значення «Суворовський» розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Героїв Сталінграду, 92а, загальною площею 1 га., шляхом організації проведення робіт з розроблення та затвердження у встановленому законодавством порядку проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду ботанічної пам`ятки природи місцевого значення «Суворовський» розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Героїв Сталінграду, 92а, загальною площею 1 га., та внесення до Державного земельного кадастру відомостей про межі території ботанічної пам`ятки природи місцевого значення «Суворовський» і пов`язані з її статусом обмеження у використанні земель.

В обгрунтування позовних вимог зазначили, що опрацюванням наявної у прокуратурі інформації установлено, що відомості про визначення меж та встановлення їх в натурі (на місцевості) об`єкту природно заповідного фонду ботанічної пам`ятки природи місцевого значення «Суворовський» відсутні. Відповідно до листа Департаменту екології та природних ресурсів Одеської обласної державної адміністрації № 964/06/05-35/2-26/1316 від 07.04.2026 проект землеустрою з організації та встановлення меж ботанічної пам`ятки природи місцевого значення не розроблявся. Відповідно до інформації Департаменту архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради № 01-19/677 від 26.03.2026 та Департаменту екології та розвитку рекреаційних зон Одеської міської ради № 04-07/7961 від 30.03.2026 рішень щодо відведення земельної ділянки під об`єктом природно-заповідного фонду «Суворовський» за адресою: м. Одеса, вул. Героїв оборони Одеси, 92-а міською радою не приймалося. Водночас, відповідно до загальнодоступних даний Публічно кадастрової карти, межі ботанічної пам`ятки природи місцевого значення «Суворовський» в натурі (на місцевості) не визначені, а відомості до нього до Державного земельного кадастру не внесені, кадастровий номер земельної ділянки не сформовано. Таким чином, Одеською міською радою повинні були вжити заходів до забезпечення проведення робіт з винесення меж ботанічної пам`ятки природи місцевого значення «Суворовський», закріплення їх в натурі (на місцевості) та встановлення інформаційно-охоронних знаків встановленого зразку. Враховуючи викладене, прокуратурою встановлено, що протягом тривалого часу землекористувачем не вжито заходів щодо визначення меж ботанічної пам`ятки природи місцевого значення «Суворовський» та встановлення їх в натурі (на місцевості), у зв`язку з чим відомості про земельну ділянку, на якій розташований вказаний об`єкт природно-заповідного фонду не внесено до Державного земельного кадастру, що створює загрозу цілісності пам`ятки природи та може призвести до пошкодження, знищення цінних рослин. Бездіяльність землекористувача з даного питання може призвести до негативних наслідків для об`єкту природно-заповідного фонду, який має історичну та природну цінність не тільки для територіальної громади, а й для держави в цілому.

Ухвалою судді від 29.05.2026 постановлено позовну заяву залишити без руху, встановивши 10-денний строк для усунення недоліків, шляхом надання до суду позовної заяви в новій редакцій у відповідності до вимог п. 2 ч. 5 ст. 160 КАС України.

Ухвалою судді від 10.06.2026 постановлено прийняти до розгляду позовну заяву Пересипської окружної прокуратури міста Одеси та відкрити провадження у адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи; залучити до участі у справі № 420/15373/26 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Департамент екології та природних ресурсів Одеської військової (державної) адміністрації.

19.06.2026 суд ухвалив у задоволенні заяви представника відповідача Одеської міської військової адміністрації Одеського району Одеської області (вх. №ЕС/64440/26 від 10.06.2026) про залишення позову без руху відмовити; клопотання представника відповідача Одеської міської ради (вх. №ЕС/65907/26) від 12.06.2026) про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору задовольнити; залучити Департамент екології та розвитку рекреаційних зон Одеської міської ради (адреса: 65022, м. Одеса, вул. Косовська, 2Д, код ЄДРПОУ 25031496) до участі у справі №420/15373/26, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача.

06.07.2026 суд ухвалив у задоволенні клопотання представника відповідача Одеської міської ради (вх. №ЕС/73529/26 від 30.06.2026) про залишення позову без розгляду відмовити.

18.06.2026 до суду від Одеської міської військової адміністрації надійшов відзив на позовну заяву у якому відповідач проти позовних вимог заперечує та вказує про відсутність у Пересипської окружної прокуратури м. Одеси повноважень на звернення до адміністративного суду із цим позовом. Підкреслює, що обставини, на які посилається позивач, виникли задовго до утворення Одеської міської військової адміністрації Одеського району Одеської області та не можуть бути ототожнені з діяльністю чи бездіяльністю цього органу.

26.06.2026 до суду від Пересипської окружної прокуратури міста Одеси до суду надійшла відповідь на відзив Одеської міської військової адміністрації у якій позивач на вимогах наполягає та вказує по наявність підстав для звернення до суду, наполягає, що невжиття необхідних заходів щодо встановлення меж вищезазначеного об`єкта природно-заповідного фонду в натурі (на місцевості) є бездіяльністю як Одеської міської ради так і Одеської міської військової адміністрації.

29.06.2026 до суду від Одеської міської ради надійшов відзив на позовну заяву у якому відповідач вказує, що прокурором у позовній заяві безпідставно визначено позивачем Державну екологічну інспекцію Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області), оскільки остання не має права на звернення до суду з цим позовом. Вказує, що відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 22.06.2007 за Благодійною організацією «Школа «Ор Самеах» здійснено державну реєстрацію права власності на нежитлові будівлі та споруди за адресою: м. Одеса, вул. Героїв Сталінграду, 92-а. Згідно з охоронним зобов`язанням від 08.10.2008 №76 Благодійна організація «Школа Ор-Самеах» взяла на себе зобов`язання з охорони та утримання в належному стані ботанічної пам`ятки природи місцевого значення «Суворовський», розташованої за адресою: м.Одеса, вул. Героїв Сталінграду, 92а. Відповідно до ст. 27 «Про природно-заповідний фонд» пам`ятками природи оголошуються окремі унікальні природні утворення, що мають особливе природоохоронне, наукове, естетичне, пізнавальне і культурне значення, з метою збереження їх у природному стані. Згідно із ч. 4 ст. 28 Закону України «Про природно-заповідний фонд» власники або користувачі земельних ділянок , водних та інших природних об`єктів, оголошених пам`ятками природи, беруть на себе зобов`язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження. При цьому, на сьогодні саме на ТОВ «Альмандин» як на користувача ботанічної пам`ятки природи місцевого значення «Суворовський» покладається обов`язок із укладення охоронного зобов`язання та організації проведення робіт з розроблення та затвердження проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж території природно-заповідного фонду ботанічної пам`ятки природи місцевого значення та внесення до Державного земельного кадастру відомостей про межі території ботанічної пам`ятки природи місцевого значення «Суворовський», а також пов`язані з її статусом обмеження у використанні земель. Звертає увагу, що відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» військові адміністрації населених пунктів на відповідній території здійснюють повноваження, зокрема, із: складання та затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього, забезпечення виконання відповідного бюджету (п. 5 ч. 2 ст. 15 Закону); вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин (крім вирішення питань відчуження з комунальної власності земельних ділянок та надання таких земельних ділянок в оренду на строк понад один рік) (п. 26 ч. 2 ст. 15 Закону), а відповідно до п. «в» ч. 2 ст. 25 Закону України «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів є видом документації із землеустрою.

04.07.2026 до суду від Пересипської окружної прокуратури міста Одеси надійшла відповідь на відзив Одеської міської ради, у якій позивач на позовних вимогах наполягає.

08.07.2026 до суду від Департаменту екології та розвитку рекреаційних зон Одеської міської ради надійшли пояснення третьої особи, у яких заявник зазначає, що питання щодо розроблення документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) в натурі (на місцевості) меж території ботанічної пам`ятки природи місцевого значення «Суворовський», загальною площею 1 га, розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Героїв Сталінграду, 92а, в рамках Міської цільової програми охорони і поліпшення стану навколишнього природного середовища м. Одеси на 2022-2028 роки, затвердженої рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради від 21.06.2022 № 117, Департаментом екології та розвитку рекреаційних зон Одеської міської ради не розглядається

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позов, наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, судом встановлено такі факти та обставини.

Відповідно до листа Департаменту екології та природних ресурсів Одеської обласної державної адміністрації № 964/06/05-35/2-26/1316 від 07.04.2026 (а.с.19-20) рішенням Одеської обласної ради народних депутатів від 01.10.1993 № 496-XXI «Про заходи по збереженню і розвитку природно-заповідного фонду області» створено (оголошено) на території міста Одеси об`єкт ботанічної пам`ятки природи місцевого значення «Суворовський» загальною площею 1 га. Згідно до вказаного рішення на ділянці об`єкту ботанічної пам`ятки природи місцевого значення «Суворовський» зростає 105 видів і форм деревно кущових рослин, в том числі занесених до Червоної книги України (біота східна, ялівець високий, тис ягідний та ін.).

Відповідно до рішення виконавчого комітету Одеської обласної ради від 01.10.1993 № 496-ХХІ Про заходи по збереженню і розвитку природно-заповідного фонду області (а.с.28-29), районним, міським, селищним та сільським Радам народних депутатів разом з державним лісогосподарським об"єднанням "Одесаліс" /Золотарьов І.Ф./, підприємствами, організаціями, у відання яких передаються нові заповідні території і об`єкти, до 01.01.1994 забезпечити винос в натуру їх меж, позначення на планово-картографічних матеріалах відповідних землекористуванів, районів, міст встановлення охоронних знаків та інформаційних аншлагів (п.4).

Відповідно до Охоронного зобов`язання № 76 від 08.10.2008 (а.с.26), Благодійна організація «Школа ОР-Самеах» бере зобов`язання в тому, що ботанічна пам`ятка природи місцевого значення «Суворовський» буде охоронятися та утримуватися у належному стані з додержанням встановленого режиму на його території відповідно до статті 28 Закону України «Про природно-заповіний фонд України» і цього зобов`язання.

Відповідно до інформації Департаменту архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради № 01-19/677 від 26.03.2026 (а.с.17) та листа Департаменту екології та розвитку рекреаційних зон Одеської міської ради № 04-07/7961 від 30.03.2026 (а.с.18) рішень щодо відведення земельної ділянки під об`єктом природно-заповідного фонду «Суворовський» за адресою: м. Одеса, вул. Героїв оборони Одеси, 92-а міською радою не приймалося.

Відповідно до листа Департаменту екології та природних ресурсів Одеської обласної державної адміністрації № 964/06/05-35/2-26/1316 від 07.04.2026 (а.с.19) проект землеустрою з організації та встановлення меж ботанічної пам`ятки природи місцевого значення не розроблявся.

З листа від №2579/1.2 від 20.05.2026 (а.с.22-23) вбачається, що Державною екологічною інспекцією Південно-Західного округу до цього часу не вжито заходів в судовому порядку щодо розроблення Одеською міською радою меж об`єкта природно заповідного фонду в натурі (на місцевості).

Вважаючи інтереси Держави порушеними, прокурор звернувся до суду.

Вирішуючи дану справу, суд виходить з такого.

Як передбачено приписами статті 131-1 Конституції України, на прокуратуру покладено функції представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно із приписами часини 1 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

У відповідності до частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Положеннями частини 4 статті 53 КАС України встановлено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 62 Закону України «Про прокуратуру», державний контроль за додержанням режиму територій та об`єктів природно-заповідного фонду здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, посадовими особами служби державної охорони природно-заповідного фонду України та іншими уповноваженими законом державними органами.

Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів., про що вказано у пункті 1 Положення про цей орган, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2017 №275 (далі Положення №275).

Відповідно до підпункту 2 пункту 3, підпункту б підпункту 2, підпункту 5 пункту 4, пункту 7 вищезазначеного Положення №275 основними завданнями Держекоінспекції є, серед іншого, здійснення у межах повноважень, передбачених законом, державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства, зокрема, щодо: охорони земель, надр; охорони і використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Держекоінспекція відповідно до покладених на неї завдань, у тому числі: - здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства, зокрема: про охорону земель, надр, зокрема щодо: додержання режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, а також територій, що підлягають особливій охороні; - звертається до суду із позовом, зокрема, щодо: визнання протиправними дій чи бездіяльності фізичних і юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців, органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб, про визнання недійсними індивідуальних актів або їх окремих частин, правочинів, що порушують вимоги законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Держекоінспекція здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Відповідно до статті 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи звертаються до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 21 Закону України «Про землеустрій» організацію і планування землеустрою на загальнодержавному і місцевому рівнях здійснюють Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до повноважень, встановлених Конституцією України, Земельним кодексом України, цим Законом та іншими законами України.

Верховний Суд, переглядаючи справу №620/6905/22 за подібних правовідносин, досліджував питання про те, чи порушені інтереси держави у зв`язку з нездійсненням органом місцевого самоврядування встановлення і закріплення в натурі (на місцевості) меж об`єкта природно-заповідного фонду, переданого йому під охорону, та чи має територіальний орган Держекоінспекції повноваження на захист у спірних правовідносинах інтересів держави (у разі їх порушення) у обраний прокурором спосіб (в судовому порядку). Повертаючи позовну заву прокурору, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що Державна екологічна інспекція у Чернігівській області не є тим компетентним органом, який наділений повноваженнями звертатися до суду з цим позовом. Разом з тим, Верховний Суд не погодився з вказаними висновками та у постанові від 27 лютого 2024 року у цій справі зазначив, що нездійснення, у тому числі й органами місцевого самоврядування, обов`язкових за законом заходів землеустрою щодо встановлення і закріплення на місцевості меж територій природно-заповідного фонду, вказує на порушення ними вимог законодавства щодо охорони земель, охорони і використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду, а державний нагляд (контроль) у цій сфері відносин, зокрема й щодо додержання режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, здійснює саме Держекоінспекція та її територіальні органи.

Тож діяльність органу місцевого самоврядування щодо планування території природно-заповідного фонду є об`єктом контролю у сфері захисту довкілля та природних ресурсів і такий контроль уповноважені здійснювати відповідні органи Державної екологічної інспекції України.

Такий правовий висновок відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 8 грудня 2020 року у справі № 809/807/17.

При цьому зміст вищенаведених положень законодавства підтверджує наявність у Держекоінспекції та її територіальних органів права на звернення до суду із позовом про визнання протиправною бездіяльності, що порушує вимоги законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

У зв`язку з наведеним, Верховний Суд визнав помилковим висновок судів попередніх інстанцій про те, що Держекоінспекція в Чернігівській області не є органом, уповноваженим на звернення до суду у спірних правовідносинах.

Застосовуючи вказані висновки Верховного Суду в контексті справи, що розглядається, суд вважає, що Держекоінспекція є компетентним органом, який наділений контрольними повноваженнями у сфері спірних правовідносин і має повноваження звертатися із позовом. Водночас, Держекоінспекція, як спеціально уповноважений орган у сфері контролю за дотриманням вимог законодавства про природно-заповідний фонд не вжила заходів, спрямованих на зобов`язання забезпечити проведення робіт із винесення меж пам`ятки та розроблення проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду шляхом закріплення їх в натурі (на місцевості). Таким чином, прокурор правильно визначив, який орган представляє інтереси держави у спірних відносинах.

Аналогічна правова позиція висвітлена Верховним Судом в постанові від 27 листопада 2024 року у справі №500/576/22.

Надаючи оцінку доводам учасників справи по суті спору, суд зазначає таке.

Згідно із Законом України «Про природно-заповідний фонд України» законодавством України природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною.

У вказаному випадку, інтерес держави полягає у необхідності неухильного дотримання вимог законодавства в сфері охорони об`єктів природно-заповідного фонду, захист та поновлення екологічних інтересів держави та суспільства.

Природно-заповідний фонд України є національним багатством та важливою складовою екологічної безпеки країни. Він охоплює унікальні природні комплекси, рідкісні види флори та фауни, ландшафти, що мають наукове, естетичне та рекреаційне значення. Захист цих об`єктів є вкрай важливим як для збереження біорізноманіття, так і для стабілізації кліматичних процесів і забезпечення сталого розвитку.

Подання прокуратурою даної позовної заяви обумовлено необхідністю відновлення та захисту порушених інтересів держави, які полягають у неухильному дотриманні режиму охорони та використання об`єкта природно-заповідного фонду, що неможливо без встановлення його меж в натурі (на місцевості).

Правовий статус об`єктів природно-заповідного фонду визначаються Земельним, Лісовим та Водним кодексами України, Законами України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про природно-заповідний фонд України», іншими відповідними актами законодавства України та затвердженими, у встановленому діючим законодавством положеннями.

Право власності та користування на землю набувається та реалізується фізичними та юридичними особами в порядку і на підставах, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ст.7 Конституції України в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування. Місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи (ч.ч.1, 3 ст.140 Конституції України).

Згідно із ст.19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Виходячи з вказаних конституційних положень в їх системному зв`язку з положеннями ст.6 Конституції України, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 16.04.2009 №7-рп/2009 вказав на те, що гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Основного Закону України.

З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що ці органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За таких обставин, для вирішення тих чи інших питань орган місцевого самоврядування повинен бути наділений відповідними повноваженнями Конституцією України та законами України, де Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Конституція України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів посадових осіб місцевого самоврядування.

Пунктами 34, 37 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до повноважень сільських, селищних та міських рад віднесено вирішення питань щодо регулювання земельних відносин, прийняття рішень про організацію територій і об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та інших територій, що підлягають особливій охороні, внесення пропозицій до відповідних державних органів щодо оголошення природних та інших об`єктів, що мають екологічну, історичну, культурну або наукову цінність, пам`ятками природи, історії або культури, які охороняються законом.

Відповідно до ч.1 ст.3 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» до природно-заповідного фонду України належать: природні території та об`єкти - природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища.

Статтею 4 вказаного Закону визначено, що території природних заповідників, заповідні зони біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю Українського народу.

Регіональні ландшафтні парки, зони - буферна, антропогенних ландшафтів, регульованого заповідного режиму біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, включені до складу, але не надані національним природним паркам, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва можуть перебувати як у власності Українського народу, так і в інших формах власності, передбачених законодавством України.

У разі зміни форм власності на землю, на якій знаходяться заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва, землевласники зобов`язані забезпечувати режим їх охорони і збереження з відповідною перереєстрацією охоронного зобов`язання.

В силу статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» визначено, що землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

На землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням. На землях територій та об`єктів природно-заповідного фонду, які створюються в зоні відчуження та зоні безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, забороняється будь-яка діяльність, що не забезпечує режим радіаційної безпеки.

Межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

На використання земельної ділянки або її частини в межах природно-заповідного фонду може бути встановлено обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором. Обмеження (обтяження) підлягає державній реєстрації і діє протягом строку, встановленого законом або договором.

Згідно із ч.5 ст.12 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» управління територіями та об`єктами природно-заповідного фонду, для яких не створються спеціальні адміністрації, здійснюється підприємствами, установами та організаціями, у віданні яких перебувають ці території та об`єкти.

В силу ч.3 ст.26 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» передбачено, що власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів, оголошених заказником, беруть на себе зобов`язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.

Крім цього, згідно із ч.1 ст.39 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» для забезпечення необхідного режиму охорони природних комплексів та об`єктів природних заповідників, заповідників, запобігання негативному впливу господарської діяльності на прилеглих до них територіях установлюються охоронні зони.

Відповідно до ст.60 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» визначає, що охорона природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків, а також ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків, парків-пам`яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення, а також регіональних ландшафтних парків, управління якими здійснюється спеціальними адміністраціями, покладається на служби їх охорони, які входять до складу служби державної охорони природнозаповідного фонду України. Охорона територій та об`єктів природно-заповідного фонду інших категорій покладається на підприємства, установи та організації, у віданні яких вони перебувають.

Частиною 5 статті 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» передбачено, що території та об`єкти природно-заповідного фонду або їх частини, що створюються чи оголошуються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам адміністраціями, органом виконавчої влади АРК Крим з питань охорони навколишнього природного середовища з оформленням охоронного зобов`язання.

За таких обставин, зі змісту вищезазначених норм законодавства вбачається, що для забезпечення режиму охорони та збереження об`єкта природно-заповідного фонду власники або користувачі такого об`єкту зобов`язані вжити всіх необхідних заходів, передбачених Законом України «Про природно-заповідний фонд України», зокрема вжити заходів для визначення та встановлення в натурі (на місцевості) меж територій для визначення та встановлення в натурі (на місцевості) меж територій природно-заповідного фонду, установлення охоронних зон, укладення та виконання охоронного зобов`язання.

Відповідно до п.26 ч.2 ст.15 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», військові адміністрації населених пунктів на відповідній території здійснюють повноваження із вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин (крім вирішення питань відчуження з комунальної власності земельних ділянок та надання таких земельних ділянок в оренду на строк понад один рік).

Водночас визначення регулювання земельних відносин закріплене у ст.3 Земельного кодексу України, відповідно до якої земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (ч.1).

При цьому, як вже було зазначено судом, пунктами 34, 37 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що до повноважень сільських, селищних та міських рад віднесено вирішення питань щодо регулювання земельних відносин, прийняття рішень про організацію територій і об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та інших територій, що підлягають особливій охороні, внесення пропозицій до відповідних державних органів щодо оголошення природних та інших об`єктів, що мають екологічну, історичну, культурну або наукову цінність, пам`ятками природи, історії або культури, які охороняються законом.

Відповідно до статтей 1, 2 Земельного кодексу України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

У статті 2 Земельного кодексу України визначено, що суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Відповідно до ст.19 Земельного кодексу України, землі України за цільовим призначенням поділяються на категорії, в тому числі землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення.

Статтею 43 Земельного кодексу України та ч.1 ст.7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» передбачено, що землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

В силу статті 79 Земельного кодексу України вказано, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно із ч.1 ст.79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

До земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва) (ст.44 Земельного кодексу України).

Відповідно до ст.46-1 Земельного кодексу України, землі територій та об`єктів природно-заповідного фонду використовуються з урахуванням обмежень у їх використанні, визначених відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України» та положеннями про ці території, об`єкти.

Особливий режим охорони, відтворення і використання земель територій та об`єктів природно-заповідного фонду поширюється на всі розташовані в межах таких територій та об`єктів землі та земельні ділянки незалежно від форми власності та цільового призначення.

Землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом, належать до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність. (п.«в» ч.4 ст.83 Земельного кодексу України).

Крім того такі землі не підлягають передачі в оренду на підставі ч.3 ст.93 Земельного кодексу України. Відповідно до п.«г» ч.1 ст.150 Земельного кодексу України вони відносяться до особливо цінних земель.

Встановлення на місцевості меж адміністративно-територіальних одиниць, територій з особливим природоохоронним, рекреаційним і заповідним режимами, меж земельних ділянок власників і землекористувачів згідно з п.«в» ч.1 ст.183 Земельного кодексу України відноситься до основних завдань землеустрою.

Проекти землеустрою погоджуються та затверджуються в порядку, вказаному в ч.3 ст.186 Земельного кодексу України.

Об`єкти природно-заповідного фонду входять до складу природно-заповідного фонду України, який охороняється як національне надбання і є складовою частиною світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною.

Загроза можливості вилучення та розорювання земель, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську, а також історико-культурну цінність із природно-заповідного фонду з порушенням визначеного законом порядку та переведення їх до інших категорій земель безумовно зачіпає інтереси держави, впливає на права широкого коло осіб, має суспільний та природоохоронний інтерес.

Згідно із абз.11, 15 ч.1 ст.1 Закону України «Про землеустрій», проект землеустрою - сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом; цільове призначення земельної ділянки використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

У силу ст.2 вказаного Закону, землеустрій забезпечує встановлення і закріплення на місцевості меж адміністративно-територіальних одиниць, територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, тощо.

Статтею 19 цього ж Закону передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у сфері землеустрою на території сіл, селищ, міст належать організація і здійснення землеустрою та вирішення інших питань у сфері землеустрою відповідно до закону.

Пунктом «г» ч.1 ст.20 Закону України «Про землеустрій» визначено, що землеустрій проводиться в обов`язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності в разі встановлення в натурі (на місцевості) меж земель, обмежених у використанні і обмежених (обтяжених) правами інших осіб (земельні сервітути).

Підставою для здійснення землеустрою, відповідно до ст.22 цього Закону є рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою, укладені договори між юридичними чи фізичними особами (землевласниками і землекористувачами) та розробниками документації із землеустрою, судові рішення.

Частиною 2 статті 25 Закону України «Про землеустрій» передбачено, що одним з видів документації з землеустрою є проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимо-утворюючих об`єктів.

Згідно зі ст.26 Закону України «Про землеустрій» замовниками документації із землеустрою можуть бути органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, землевласники і землекористувачі.

Відповідно до ст.47 цього ж Закону проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів розробляються з метою: збереження природного різноманіття ландшафтів, охорони довкілля, підтримання екологічного балансу; створення місць для організованого лікування та оздоровлення людей, масового відпочинку і туризму; створення приміських зелених зон, збереження і використання об`єктів культурної спадщини; проведення науково-дослідних робіт; встановлення меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг; визначення в натурі (на місцевості) меж охоронних зон та інших обмежень у використанні земель, встановлених законами та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, а також інформування про такі обмеження землевласників, землекористувачів, інших фізичних та юридичних осіб.

Проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, обмежень у використанні земель та їх режимо-утворюючих об`єктів визначають місце розташування і розміри земельних ділянок, власників земельних ділянок, землекористувачів, у тому числі орендарів, межі територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого (округи і зони санітарної (гірничо-санітарної) охорони), рекреаційного та історико-культурного (охоронні зони) призначення, водоохоронних зон та прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів, а також встановлюють режим використання та охорони їх територій.

Проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, обмежень у використанні земель та їх режимо-утворюючих об`єктів розробляються на підставі укладених договорів між замовниками документації із землеустрою та її розробниками.

Проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, обмежень у використанні земель та їх режимо-утворюючих об`єктів для біосферних заповідників, природних заповідників, національних природних парків, регіональних ландшафтних парків, ботанічних садів, дендрологічних парків, парків - пам`яток садово-паркового мистецтва та зоологічних парків можуть розроблятися лише на землях та земельних ділянках, що включаються до складу таких територій без вилучення у землевласників та землекористувачів.

Проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимо-утворюючих об`єктів включають:

а) завдання на складання проекту землеустрою;

б) пояснювальну записку;

в) характеристику території із встановленням режиму використання земель природно-заповідного фонду, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів;

ґ) матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування;

д) витяг з графічної частини відповідної містобудівної документації з позначеними межами водоохоронної зони, прибережної захисної смуги, пляжної зони (за наявності);

е) інформацію про перспективний стан використання та охорони земель у межах адміністративно-територіальної одиниці, яка є складовою схеми землеустрою і техніко-економічного обґрунтування використання та охорони земель відповідної адміністративно-територіальної одиниці (за наявності);

є) план організації території з відображенням угідь, землевласників і землекористувачів, у тому числі земельних ділянок, щодо яких встановлені обмеження у використанні;

ж) план меж земельних ділянок, що включаються до території природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, меж обмежень у використанні земель та їх режимо-утворюючих об`єктів без їх вилучення у землевласників та землекористувачів;

з) креслення перенесення в натуру (на місцевість) меж території оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення та земель водного фонду та водоохоронних зон, меж обмежень у використанні земель та їх режимо-утворюючих об`єктів;

и) акт перенесення в натуру (на місцевість) меж території оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, меж обмежень у використанні земель та їх режимо-утворюючих об`єктів;

і) перелік обмежень у використанні земельних ділянок.

Проект землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, обмежень у використанні земель та їх режимо-утворюючих об`єктів, що розробляється з метою внесення до Державного земельного кадастру відомостей про межі та режими використання земель у межах територій пам`яток культурної спадщини, історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, охоронюваних археологічних територій, зон охорони, буферних зон, історичних ареалів населених місць, територій об`єктів культурної всесвітньої спадщини, розробляється у складі науково-проектної документації у сфері охорони культурної спадщини, крім випадків розроблення таких проектів з метою внесення до Державного земельного кадастру відомостей про обмеження у використанні земель, встановлені до набрання чинності цією частиною.

Рішення про затвердження проектів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон одночасно є рішенням про встановлення меж таких територій.

Відомості про межі територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, межі обмежень у використанні земель та їх режимо-утворюючих об`єктів вносяться до Державного земельного кадастру.

Відповідно до ч.3 ст.46 Закону «Про природно-заповідний фонд України» витрати, пов`язані із забезпеченням режиму охорони заказників, пам`яток природи, заповідних урочищ та парків-пам`яток садово-паркового мистецтва, здійснюються за рахунок підприємств, установ, організацій, інших землевласників та землекористувачів, на території яких вони знаходяться.

27.05.2021 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» (далі - Закон № 1423-ІХ).

Підпунктом 58 пункту 4 Закону № 1423-ІХ, внесені зміни до розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України, зокрема, доповнено пунктом 24, який передбачає, що з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель:

а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук);

б) оборони;

в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення;

г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності;

д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності;

е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

Відповідно до ст.23 Закону України «Про природно-заповідний фонд», регіональні ландшафтні парки є природоохоронними рекреаційними установами місцевого чи регіонального значення.

Отже, чинне нормативне врегулювання спірних правовідносин передбачає, що органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції приймають рішення про організацію територій та об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення (п. «і» ч.1 ст.19 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»); межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду (ч.4 ст.7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»); органи місцевого самоврядування, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи місцевого самоврядування сприяють охороні й збереженню територій та об`єктів природно-заповідного фонду, виконанню покладених на них завдань (ч.3 ст.60 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»); землеустрій проводиться в обов`язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності в разі встановлення в натурі (на місцевості) меж земель, обмежених у використанні і обмежених (обтяжених) правами інших осіб (земельні сервітути) (ст.20 Закону України «Про землеустрій»); підставою для здійснення землеустрою є рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою, укладені договори між юридичними чи фізичними особами (землевласниками і землекористувачами) та розробниками документації із землеустрою, судові рішення (ста.22 Закону України «Про землеустрій»); одним із видів документації із землеустрою є проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимо-утворюючих об`єктів (ст.25 Закону України «Про землеустрій»); проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимо-утворюючих об`єктів розробляються з метою: збереження природного різноманіття ландшафтів, охорони довкілля, підтримання екологічного балансу; визначення в натурі (на місцевості) меж охоронних зон та інших обмежень у використанні земель, встановлених законами та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, а також інформування про такі обмеження землевласників, землекористувачів, інших фізичних та юридичних осіб (ст.47 Закону України «Про землеустрій»).

Аналізуючи наведені правові норми, слід дійти висновку, що природоохоронне законодавство України передбачає ідентифікацію територій природно-заповідного фонду, в тому числі шляхом встановлення в натурі їх меж, для чого в обов`язковому порядку розробляються проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду.

Наведене убезпечує від використання землі на території природно-заповідного фонду не за цільовим призначенням та запобігає її протиправному привласненню.

Щодо твердження Одеської міської ради про те, що оскільки нежитлові будівлі та споруди за адресою: м. Одеса, вул. Героїв Сталінграду, 92-а. належать ТОВ «Альмандин», саме на нього покладається обов`язок із організації проведення робіт з розроблення та затвердження проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж території природно-заповідного фонду ботанічної пам`ятки природи місцевого значення та внесення до Державного земельного кадастру відомостей про межі території ботанічної пам`ятки природи місцевого значення «Суворовський», а також пов`язані з її статусом обмеження у використанні земель, суд зазначає таке.

Відповідно до листа Департаменту екології та природних ресурсів Одеської обласної державної адміністрації № 964/06/05-35/2-26/1316 від 07.04.2026 (а.с.19-20) рішенням Одеської обласної ради народних депутатів від 01.10.1993 № 496-XXI «Про заходи по збереженню і розвитку природно-заповідного фонду області» створено (оголошено) на території міста Одеси об`єкт ботанічної пам`ятки природи місцевого значення «Суворовський» загальною площею 1 га. Згідно до вказаного рішення на ділянці об`єкту ботанічної пам`ятки природи місцевого значення «Суворовський» зростає 105 видів і форм деревно кущових рослин, в том числі занесених до Червоної книги України (біота східна, ялівець високий, тис ягідний та ін.).

Відповідно до рішення виконавчого комітету Одеської обласної ради від 01.10.1993 № 496-ХХІ Про заходи по збереженню і розвитку природно-заповідного фонду області (а.с.28-29), районним, міським, селищним та сільським Радам народних депутатів разом з державним лісогосподарським об"єднанням "Одесаліс" /Золотарьов І.Ф./, підприємствами, організаціями, у відання яких передаються нові заповідні території і об`єкти, до 01.01.1994 забезпечити винос в натуру їх меж, позначення на планово-картографічних матеріалах відповідних землекористувачів, районів, міст встановлення охоронних знаків та інформаційних аншлагів (п.4).

Відповідно до Охоронного зобов`язання № 76 від 08.10.2008 (а.с.26), Благодійна організація «Школа ОР-Самеах» бере зобов`язання в тому, що ботанічна пам`ятка природи місцевого значення «Суворовський» буде охоронятися та утримуватися у належному стані з додержанням встановленого режиму на його території відповідно до статті 28 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» і цього зобов`язання.

В свою чергу, статтею 28 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» визначені основні вимоги щодо режиму пам`яток природи, а саме: на території пам`яток природи забороняються суцільні, поступові, лісовідновні та прохідні рубки, видалення захаращеності, полювання та будь-яка інша діяльність, що загрожує збереженню або призводить до деградації чи зміни первісного їх стану; на території пралісових пам`яток природи забороняються всі види рубок, у тому числі санітарні, рубки формування і оздоровлення лісів та видалення захаращеності (крім догляду за лінійними об`єктами та вирубування окремих дерев під час гасіння пожежі), будівництво споруд, прокладання шляхів, лінійних та інших об`єктів транспорту і зв`язку, випасання худоби, промислова заготівля недеревинних лісових продуктів; навколо пралісових пам`яток природи установлюються охоронні зони завширшки не менше подвійної висоти деревостану пралісу, в яких забороняються будь-які суцільні, у тому числі санітарні, а також поступові рубки; власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів, оголошених пам`ятками природи, беруть на себе зобов`язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження; визначення належності територій до пралісових пам`яток природи здійснюється за спеціальною методикою, яка розробляється і затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Отже, охоронні зобов`язання покладають зобов`язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження, у т.ч. із вчинення дій щодо замовлення проекту землеустрою, організації і встановлення меж території природно-заповідного фонду місцевого значення.

На переконання суду, за правовою природою охоронні зобов`язання спрямовані на добровільне підтвердження зобов`язань щодо забезпечення охорони та збереження об`єктів природно-заповідного фонду, у тому числі щодо винесення меж таких об`єктів та закріплення їх в натурі.

Відсутність встановлених меж в натурі фактично унеможливлює збереження в природному стані, охорони довкілля, підтримання екологічного балансу, якісного забезпечення режиму заповідного об`єкту, його належну охорону та збереження.

Невжиття заходів щодо виконання вимог закону винесення меж заказника в натурі (на місцевості) унеможливлює якісне забезпечення режиму заповідного об`єкту, його належну охорону та збереження, оскільки відповідна земельна ділянка до Державного земельного кадастру не внесена та її межі чітко не визначені.

Як вже зазначалось, відповідно до Охоронного зобов`язання № 76 від 08.10.2008 (а.с.26), Благодійна організація «Школа ОР-Самеах» бере зобов`язання в тому, що ботанічна пам`ятка природи місцевого значення «Суворовський» буде охоронятися та утримуватися у належному стані з додержанням встановленого режиму на його території відповідно до статті 28 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» і цього зобов`язання.

Згідно із п. 3.4 Інструкції щодо оформлення охоронних зобов`язань на території та об`єкти природно-заповідного фонду, затвердженої наказом міністерства екології та природних ресурсів України від 25.02.2013 №65, охоронне зобов`язання підлягає переоформленню у разі: зміни форм власності на землю, на якій розташована(ий) територія чи об`єкт природно-заповідного фонду; зміни землекористувача (землевласника) у межах території чи об`єкта природно-заповідного фонду; внесення змін до положення про територію чи об`єкт природно-заповідного фонду стосовно режиму охорони та збереження.

Доказів переоформлення Охоронного зобов`язання № 76 від 08.10.2008 матеріали справи не містять та не є обставинами, які суд має встановити у межах спірних правовідносин у даній справі.

Відповідно до частини третьої статті 48 КАС України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.

Згідно з частиною четвертою статті 48 КАС України якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. У разі відмови у задоволенні позову до такого відповідача понесені позивачем витрати відносяться на рахунок держави.

Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належного відповідача й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. При цьому обов`язком суду є встановлення належності відповідачів та їх заміна у разі необхідності.

Під час вирішення питання про залучення співвідповідача чи заміну належного відповідача суд враховує, зокрема, чи знав або чи міг знати позивач до подання позову у справі про підставу для залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

З цього слідує, що суд за результатами розгляду справи відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Згідно з п. 4 ч. 5 т. 160 КАС України, в позовній заяві зазначається зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 4 КАС України відповідач - суб`єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.

При цьому, обов`язковою умовою набуття процесуального статусу відповідача є звернена вимога позивача.

Судом, враховуючи підстави позову, а саме вчинення відповідачами бездіяльності з огляду на їх обов`язки, як органів місцевого самоврядування, не встановлено обставин, які є підставою для залучення до участі в даній справі співвідповідача.

Пунктом 2 частини першої статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

У статті 46 КАС України зазначено, що сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач.

Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб`єкти владних повноважень.

Відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Зі змісту наведених положень процесуального законодавства вбачається, що належним є відповідач, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального право відношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права. Відтак, неналежним відповідачем є особа, яка не має відповідати за пред`явленим позовом.

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного право-уповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Так, як зазначено у постанові Верховного Суду у справі № 640/19240/21 від 21.03.2023, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову, проте це не позбавляє позивача права на звернення до суду з тим самим позовом вже до належного відповідача.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

На позивачеві лежить обов`язок довести, що саме йому належить оспорюване право, а вказаний ним відповідач зобов`язаний виконати покладений на нього законом або договором обов`язок.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, положень проаналізованого законодавства, наявних у матеріалах справи доказів та наведених сторонами аргументів, суд дійшов висновку, за наявності охоронного зобов`язання, про відсутність з боку відповідачів протиправної бездіяльності.

Відтак, позовні вимоги є необґрунтованими, а позов таким, що не підлягає задоволенню.

Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Необхідно зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Керуючись ст.139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 262, 295, КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Пересипської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) до Одеської міської ради, Одеської міської військової адміністрації Одеського району Одеської області, третя особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Департамент екології та природних ресурсів Одеської обласної державної (військової) адміністрації, третя особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Департамент екології та розвитку рекреаційних зон Одеської міської ради про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач - Пересипська окружна прокуратура міста Одеси (65003, м. Одеса, вул. Отамана Головатого, буд. 89 ЄДРПОУ 0352855224) в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) (65114, м. Одеса, вул. Лінія, 12, 6 ст. Люстдорфської дороги, буд. 22, код ЄДРПОУ 43879780);

Відповідачі:

- Одеська міська рада (65026, м. Одеса, пл. Біржова, 1, код ЄДРПОУ 26597691);

- Одеська міська військова адміністрація Одеського району Одеської області (м. Одеса, пл. Біржова, буд. 1, код ЄДРПОУ 45947087);

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача Департамент екології та природних ресурсів Одеської обласної державної адміністрації (65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 38721915);

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - Департамент екології та розвитку рекреаційних зон Одеської міської ради (65022, м. Одеса, вул. Косовська, 2Д, код ЄДРПОУ 25031496).

Суддя Олена СКУПІНСЬКА

.