Постановление суда № 138367471, 21.07.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

21 липня 2026 року Справа № 160/11803/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Неклеса О.М., розглянувши в порядку письмового провадження питання про зупинення провадження у справі №160/11803/26,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду через систему Електронний суд надійшла позовна заява Дніпровського державного університету внутрішніх справ (далі позивач, Дніпровський ДУВС, ДДУВС) до ОСОБА_1 далі відповідач, ОСОБА_1 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області (далі - третя особа, ГУ НП в Дніпропетровській області), в якій позивач просить стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН НОМЕР_1 ) на користь держави в особі центрального органу виконавчої влади МВС України в особі його структурного підрозділу Дніпровського державного університету внутрішніх справ (код ЄДРПОУ 08571446, р/р UA 268201720313221003201017468, банк одержувача ДКСУ м. Київ, МФО 820172) витрати, пов`язані з його утриманням у Дніпровському державному університеті внутрішніх справ, у розмірі 99 645 грн. 81 коп. (дев`яносто дев`ять тисяч шістсот сорок п`ять грн, 81 коп.).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 здобував вищу освіту у Дніпровському державному університеті внутрішніх справ з 2020 року по 2024 рік. Наказом Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ від 19.08.2020 № 139 ос відповідача зараховано курсантом першого курсу ДДУВС на денну форму навчання за державним замовленням та присвоєно спеціальне звання «рядовий поліції» (назву установи змінено 14.05.2024 на Дніпровський державний університет внутрішніх справ, на підставі наказу Міністерства внутрішніх справ України від 08.05.2024 № 298). 15.09.2020 на виконання вимог ст. 74 Закону України «Про Національну поліцію» між відповідачем, ДДУВС та Головним управлінням Національної поліції в Дніпропетровській області укладено Контракт № 9146 про здобуття освіти у ДДУВС (далі Контракт № 9146). Згідно з наказом ДДУВС від 12.04.2024 № 285 ос відповідач, як випускник ДДУВС, був направлений у розпорядження до ГУНП в Дніпропетровській області для призначення на посади згідно з отриманим фахом. Наказом ГУНП в Дніпропетровській області від 12.04.2024 № 397 ос відповідач після закінчення ДДУВС призначений до слідчого відділення поліції № 1 Дніпровського районного управління поліції на посаду слідчого. Наказом ГУНП в Дніпропетровській області від 16.10.2024 № 1158 о/с відповідач переведений відповідно п. 2 ч. 1 с. 65 ЗУ «Про Національну поліцію» (у зв`язку з проведенням реорганізації) на посаду слідчого слідчого відділення відділу поліції № 1 Дніпровського районного управління поліції № 2. 28.11.2025 року відповідач звернувся до керівництва ГУНП в Дніпропетровській області з рапортом про звільнення зі служби в Національній поліції за власним бажанням. Наказом ГУНП в Дніпропетровській області від 03.03.2026 № 331 о/с відповідача звільнено зі служби в поліції за п. 7 ч. 1 ст. 77 (за власним бажанням) Закону України «Про Національну поліцію». Відповідно до положень ст. 74 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейські, звільнені зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі підпунктів 2, 4 частини першої статті 77 цього Закону, відшкодовують Міністерству внутрішніх справ України витрати, пов`язані з їх утриманням у закладі вищої освіти, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється в судовому порядку. Пунктом 2.3.5. Контракту № 9146 передбачено, що у разі дострокового розірвання Контракту, а також звільнення зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення навчання Відповідач зобов`язаний відшкодувати Міністерству внутрішніх справ в особі ДДУВС витрати, пов`язані з утриманням у закладі вищої освіти, відповідно до пункту 4 статті 74 Закону України «Про Національну поліцію» в розмірі, визначеному у довідці-розрахунку. Таким чином, у зв`язку зі звільненням Відповідача з Національної поліції, за п. 7 ч. 1 ст. 77 (за власним бажанням) Закону України «Про Національну поліцію», порушено вимоги Контракту № 9146, а тому зобов`язаний відшкодувати витрати пов`язанні з його утриманням в ДДУВС. На виконання вимог Порядку №261 відшкодування ГУНП в Дніпропетровській області відповідачу вручено повідомлення про необхідність відшкодування витрат пов`язаних з утриманням в закладі вищої освіти. Відповідачем 03.03.2026 отримано повідомлення про необхідність відшкодування витрат особисто, про що свідчить підпис відповідача. Оскільки відповідачем не були виконанні взяті на себе зобов`язання за Контрактом № 9146 згідно з розрахунком витрат, здійсненим відповідно до Порядку розрахунку витрат, пов`язаних з утриманням курсантів у закладах вищої освіти, затвердженого наказом Міністерства оборони України, Міністерства фінансів України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства транспорту та зв`язку України, Адміністрації Державної прикордонного служби України, Управління державної охорони України, Служби безпеки України від 16.07.2007 № 419/831/240/605/537/219/534, відповідач повинен відшкодувати витрати, пов`язані з його утриманням у ДДУВС за 2020-2024 рр. у розмірі 99 645 грн. 81 коп. (дев`яносто дев`ять тисяч шістсот сорок п`ять грн, 81 коп). Відповідач не відшкодував вказану суму витрат добровільно у визначений чинним законодавством строк, у зв`язку із чим Дніпровський ДУВС звернувся до суду з цим позовом.

Частиною 1 ст. 26 КАС України передбачено, що позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до частини 3 статті 171 КАС України, якщо відповідачем у позовній заяві, щодо якої відсутні підстави для залишення її без руху, повернення чи відмови у відкритті провадження у справі, вказана фізична особа, яка не є підприємцем, суддя не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.

Судом, з метою встановлення місця проживання або перебування ОСОБА_1 , зроблено запит до Єдиного державного демографічного реєстру за допомогою системи Електронний суд.

Згідно відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру №2738473 від 14.05.2026 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 18.09.2019 року.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.05.2026 року відкрито провадження в адміністративній справі. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.

Встановлено третій особі строк для подання письмових пояснень протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються письмові пояснення та документів, що підтверджують надіслання (надання) пояснень і доданих на нього доказів іншим учасникам справи.

25.05.2026 року судом зареєстровані пояснення Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, в яких третя особа підтримує позовні вимоги ДДУВС в повному обсязі, просить задовольнити позов Дніпровського державного університету внутрішніх справ до ОСОБА_1 , третя особа - Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області, про стягнення витрат в розмірі 99 645 грн. 81 коп.

Від ОСОБА_1 надійшов відзив, в якому відповідач не заперечує фактів навчання в Дніпровському державному університеті внутрішніх справ, працевлаштуванню на службу до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області та подальшому звільненню за власним бажанням. Відповідач зазначає, що при дослідженні додатку №8 (з матеріалів позову) встановлено, що повідомлення №87613-2026 від 03.03.2026 не містить розміру витрат, які мають бути відшкодовані, оскільки у повідомленні не вказано суму відшкодування. Графа «сума грн.» не заповнена. Отже, повідомлення, яке не містить конкретної суми витрат, що підлягають відшкодуванню, не може вважатися таким, що відповідає вимогам пункту 5 Порядку. Вказане процедурне порушення є істотним, оскільки внаслідок такого порушення не виконано основне завдання письмового повідомлення, яке є його основним змістом та суттю, - довести до відома особи розмір витрат до відшкодування. За відсутності в повідомленні №87613-2026 від 03.03.2026 зазначення розміру витрат, обов`язок Відповідача щодо їх добровільного відшкодування не може вважатися таким, що настав у визначеному законом порядку. Наявність розрахунку заборгованості у матеріалах позову або наведення суми у позовній заяві не усуває недотримання позивачем установленої Порядком №261 досудової процедури, оскільки законодавець прямо визначив, що саме у повідомленні особі має бути зазначено розмір витрат, який пропонується відшкодувати добровільно, а не в довідках-розрахунках. Зокрема, вказані довідки виготовлено відповідно 14.04.2026 та 30.04.2026, що означає про фактичну відсутність зазначеного розрахунку витрат на момент складання та направлення повідомлення відповідачу 03.03.2026, що свідчить радше про формальний характер повідомлення №87613-2026. Відповідач від позивача вказані розрахунки до звернення останнього із позовом в суд нарочно не отримував, в матеріалах позову відсутні докази про їх отримання відповідачем разом з повідомленням від 03.03.2026. Відповідач окремо звертає увагу, що за правилами положень ст. 74 Закону України «Про Національну поліцію» та п. 8 Порядку № 261 право на звернення до суду у позивача у подібні категорії справ може виникнути лише у випадку відмови відповідача добровільно відшкодувати витрати. Вдавання до формалізму позивачем у вирішенні спорів щодо відшкодування витрат, окрім того, що призвело до відсутності реальної можливості у відповідача здійснити досудове врегулювання, призвело до порушення позивачем права відповідача, передбаченого пунктом 6 Порядку, в якому зазначено, що особа має право здійснити відшкодування витрат з розстроченням платежу до одного року. У такому випадку особа укладає з вищим навчальним закладом, у якому вона навчалася, договір у письмовій формі, де зазначаються строки та розміри платежів. Відповідач вважає слушним для доведення бездіяльності позивача в досудовому врегулюванні й відсутності наміру відповідача відмовитись добровільно відшкодувати витрати повідомити наступне. Відповідач дійшов висновку, що вимоги позивача щодо стягнення речового, грошового та медичного забезпечення необґрунтовані та не можуть бути задоволені. Водночас відповідач підкреслює, що ним заперечується радше не числове значення витрат, наведених далі, а право Позивача та законність позовних вимог щодо їх стягнення. Відповідно до наказу ГУНП №331 о/с від 03.03.2026 та довідки- розрахунку №79/26 від 26.02.2026 з відповідача стягнуто суму відшкодування вартості предметів однострою особистого користування, строк (носіння) експлуатації яких не закінчився, у розмірі 4749,70 грн. Включення позивачем до позовних вимог окремо вартості речового забезпечення за період навчання у сумі 27138,94 грн є подвійним відшкодуванням однієї і тієї ж категорії витрат. Позивачем не наведено та не доведено, який саме обсяг медичних послуг було надано відповідачу у період навчання, чи виходив він за межі гарантованого Конституцією України та законами України обсягу безоплатної медичної допомоги, програми медичних гарантій. Відповідач у період навчання отримував стандартне медичне обслуговування як курсант закладу вищої освіти. Витрати на медичне забезпечення в сумі 289,85 грн позивачем не деталізовано та не обґрунтовано. Постановою Пленуму Верховного Суду від 28.06.2024 №9 «Про звернення до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів пункту З Порядку відшкодування особами витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2017 року №261 (в частині, якою передбачено, що відшкодування здійснюється в розмірі витрат, пов`язаних з грошовим забезпеченням)» Верховний Суд звернувся до Конституційного Суду України з конституційним поданням про невідповідність Конституції України положень Порядку №261 у частині, якою передбачено стягнення грошового забезпечення. Пленум ВС зазначив, що видатки на грошове забезпечення курсантів закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, належать саме до видатків категорії «Оплата праці», а отже не можуть бути витратами, пов`язаними з навчанням у таких закладах, що підлягають поверненню. У зв`язку з наведеним, відповідач наполягає на тому, що покладення на нього обов`язку відшкодувати державі виплачене йому грошове забезпечення, отримане ним як засіб до існування та оплату праці за час навчання у ДДУВС, не узгоджується із принципом відплатності праці, гарантованим ст.43 Конституції України, та правовою позицією Верховного Суду.

Дніпровським державним університетом внутрішніх справ направлено до суду відповідь на відзив. Так, позивач зазначає, що доводи відповідача про недотримання позивачем обов`язкового досудового порядку врегулювання спору є безпідставними та такими, що не відповідають матеріалам справи й вимогам чинного законодавства. Відповідно до п. 5 ст. 74 Закону України «Про Національну поліцію» звернення до суду з вимогою про відшкодування витрат допускається у разі відмови від добровільного відшкодування витрат, зазначених у частині четвертій цієї статті, таке відшкодування здійснюється в судовому порядку. При цьому зазначена норма не встановлює обов`язку досудового врегулювання спору у вигляді претензійного або іншого обов`язкового порядку, а лише передбачає необхідність повідомлення особи про обов`язок відшкодування витрат. Жодних заходів для добровільного відшкодування витрат протягом 30 днів після отримання Повідомлення про відшкодування витрат Відповідачем здійснено не було, як наслідок, керуючись ч. 5 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, Університетом подано позов до Дніпропетровського окружного адміністративного суду про стягнення витрат, пов`язаних з утриманням під час навчання. Відповідач отримав повідомлення про необхідність відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням у закладі вищої освіти, 03.03.2026 року, що підтверджується його особистим підписом. Отже, відповідач знав про свій обов`язок відшкодування коштів, однак не звертався до ДДУВС для отримання інформації стосовно сум коштів, які необхідно відшкодувати. Доводи відповідача про те, що повідомлення не містило суми до сплати, не спростовують факту дотримання позивачем встановленої процедури, оскільки Порядок № 261 не ставить можливість звернення до суду у залежності від обов`язкового одночасного вручення довідки-розрахунку, а визначає обов`язок повідомити особу про необхідність відшкодування витрат та надати строк для добровільного виконання. ГУНП в Дніпропетровській області письмово повідомлено відповідача про необхідність такого відшкодування у 30-ти денний термін з дня отримання Повідомлення про відшкодування витрат, про що свідчить підпис Бондара В.Ю. від 03.03.2025. Відповідач мав примірник Контракту № 9146, у якому містились відомості щодо засобів зв`язку з ДДУВС. Крім того, відповідач був належним чином повідомлений про розмір та характер витрат, що підлягали відшкодуванню. Зокрема, після закінчення навчання під час його відрядження з Університету до ГУНП в Дніпропетровській області йому під підпис було доведено розрахунок фактичних витрат, пов`язаних з його утриманням у ДДУВС, у якій зазначено конкретну суму витрат, що підлягала відшкодуванню у разі невиконання обов`язку щодо проходження служби протягом трьох років після закінчення навчання (вказаний документ додається та підтверджує обізнаність відповідача з фінансовими наслідками невиконання умов контракту). Факт ознайомлення ОСОБА_1 із сумою підтверджує підпис відповідача у п. 3 відомості розрахунок фактичних витрат, пов`язаних з утриманням курсантів навчального взводу ДР-043 у Дніпропетровському державному університеті внутрішніх справ станом на 12 квітня 2024 року. (Копія відомості додається). Відповідачем протягом 30 днів після отримання ним Повідомлення про відшкодування витрат не було здійснено жодних заходів задля відшкодування витрат за навчання добровільно. Враховуючи вищенаведене, зазначаємо що ДДУВС дотримано порядок досудового врегулювання та застосовано всі способи врегулювання, однак Відповідач не мав не меті добровільно виконувати своє зобов`язання, яке виникло у останнього у зв`язку з порушенням умов Контракту № 9146), оскільки на момент подання позовної заяви жодного повідомлення від Відповідача не надходило. Позивачем до матеріалів справи надано довідку-розрахунок фактичних витрат, пов`язаних з утриманням курсанта ОСОБА_1 у Дніпровському державному університеті внутрішніх справ за 20202024 роки від 14.04.2026 № 314, яка містить детальний розрахунок усіх складових витрат. Згідно з пунктом 3 Порядку № 261 до витрат, пов`язаних з утриманням осіб у закладах вищої освіти із специфічними умовами навчання, прямо віднесено грошове забезпечення. Курсанти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання під час навчання проходять службу в поліції та перебувають у публічно-службових, а не трудових правовідносинах. Виплата грошового забезпечення таким особам здійснюється не за виконання трудової функції, а у зв`язку з проходженням служби та навчанням за державним замовленням. Крім того, пунктом 3 Порядку № 261 грошове забезпечення прямо віднесено до складу витрат, пов`язаних з утриманням осіб у закладах вищої освіти із специфічними умовами навчання, які підлягають відшкодуванню у разі дострокового звільнення. Отже, грошове забезпечення курсантів не є заробітною платою, а тому твердження відповідача про порушення його конституційного права на оплату праці є безпідставними. Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на грошове забезпечення є законними, обґрунтованими та такими, що підтверджуються належними доказами. Щодо медичного забезпечення, то п. 2.1. Порядку розрахунку витрат, пов`язаних з утриманням курсантів у закладах вищої освіти, затвердженого наказом Міністерства оборони України, Міністерства фінансів України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства транспорту та зв`язку України, Адміністрації Державної прикордонного служби України, Управління державної охорони України, Служби безпеки України від 16.07.2007 № 419/831/240/605/537/219/534, встановлено, що відшкодування здійснюється в розмірі фактичних витрат, пов`язаних з утриманням курсантів у ВНЗ, а саме витрат на: грошове забезпечення; продовольче забезпечення; речове забезпечення; медичне забезпечення; перевезення до місця проведення щорічної основної та канікулярної відпустки та назад; оплату комунальних послуг та спожитих енергоносіїв. Відповідно п. 2.1.4. витратами на медичне забезпечення є витрати, пов`язані з наданням медичної допомоги, у тому числі стоматологічної, безпосередньо у ВНЗ, та вартість лікування у військових госпіталях. На підтвердження факту медичного забезпечення ОСОБА_1 . Позивачем надається відомість видачі медикаментів із зазначенням їх найменування, кількості та вартості, яка містить особистий підпис відповідача про отримання медичного забезпечення, що свідчить про факт їх отримання та ознайомлення. У зв`язку з цим, нарахування вартості медичного забезпечення відповідає чинному законодавству та судовій практиці.

Від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначено, що документ, що називається «відомість розрахунок фактичних витрат, пов`язаних з утриманням курсантів навчального взводу», має невстановленому правову природу. Зокрема, Порядком №261 визначено, що на підставі розрахунків вищого навчального закладу складається довідка про фактичні витрати на кожну особу за весь строк навчання, яка долучається до її особової справи. Тобто довідка-розрахунок є за своєю суттю індивідуалізованим документом, що містить деталізований розрахунок витрат на утримання конкретного курсанта в закладі за час його навчання. Прикладом таких довідок-розрахунків є довідка-розрахунок від 14.04.2026 №314 та довідка-розрахунок вартості речового майна на утримання від 30.04.2025 №114/1, що вже є в матеріалах справи. Створення «групової відомості» з розрахунками не визначено в жодному правовому акті. Надана позивачем «відомість» не містить дату, коли відповідача з нею було ознайомлено, тому позивач не може довести поза розумним сумнівом, коли відповідача ознайомили із зазначеною «відомістю». Копію вказаного документу відповідач нарочно не отримував, тому на момент отримання повідомлення суму відшкодування без її зазначення знати не міг у відмінності до повідомлення від 03.03.2026 року. Відповідно до пункту 5 Порядку № 261 повідомлення має містити конкретний розмір витрат, що підлягають відшкодуванню. Саме ця вимога дає можливість особі реально скористатися правом на добровільне відшкодування (в т.ч. на розстрочку). Відсутність у повідомленні № 87613- 2026 від 03.03.2026 конкретної суми робить його неналежним, а тому факт підписання Відповідачем будь-яких «відомостей» чи групових розрахунків не замінює обов`язку Позивача надати індивідуалізоване повідомлення з чіткою сумою саме після звільнення Відповідача зі служби в поліції, як того вимагає Порядок №261. Також у відповіді позивачем не спростовано використані у відзиві правові висновки апеляційних судів та Верховного суду, зокрема, висновки Другого апеляційного адміністративного суду у Постанові від 04.02.2026 по справі № 440/10956/25, у Постанові від 14.08.2025 по справі № 520/10814/24 про те, що за відсутності в повідомленні №87613-2026 від 03.03.2026 зазначення розміру витрат, обов`язок Відповідача щодо їх добровільного відшкодування не може вважатися таким, що настав у визначеному законом порядку. Таким чином, твердження Відповідача про звернення Позивача до суду з порушенням обов`язкового досудового порядку є доведеними та такими, що підлягають задоволенню. Про грошове забезпечення. Доводи Позивача щодо можливості стягнення грошового забезпечення ґрунтуються на застарілій правовій позиції Верховного Суду. Позивачем не надано належного значення зміненим правовим висновкам Верховного Суду, що висловлені Постановою Пленуму Верховного Суду від 28.06.2024 №9 «Про звернення до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів пункту 3 Порядку відшкодування особами витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2017 року №261 (в частині, якою передбачено, що відшкодування здійснюється в розмірі витрат, пов`язаних з грошовим забезпеченням)» Верховний Суд звернувся до Конституційного Суду України з конституційним поданням про невідповідність Конституції України положень Порядку №261 у частині, якою передбачено стягнення грошового забезпечення. Пленум Верховного Суду зазначив, що видатки на грошове забезпечення курсантів закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, належать саме до видатків категорії «Оплата праці», а отже не можуть бути витратами, пов`язаними з навчанням у таких закладах, що підлягають поверненню. Крім того, курсанти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання під час навчання проходять службу та отримують грошове забезпечення саме як оплату за службу, зокрема, здійснення охорони, патрулювання території ДДУВС, забезпечення контрольно-пропускного режиму під час добових нарядів, прибирання приміщень та території навчального закладу тощо. Позивач, надавши виписку з медпункту про отримані медикаменти, не довів головне що ці медикаменти та послуги виходять за межі гарантованого державою обсягу медичної допомоги, передбаченого Програмою медичних гарантій. Сам факт отримання курсантом медикаментів у медичному пункті закладу вищої освіти не є підставою для стягнення їх вартості, оскільки таке забезпечення входить до стандартних умов утримання курсантів і фінансується за рахунок державного бюджету. Таким чином, вимога про стягнення медичного забезпечення є недоведеною та такою, що не відповідає вимогам ст. 77 КАС України щодо розподілу обов`язку доказування.

Розглянувши питання про зупинення провадження, суд зазначає наступне.

За правилом пункту 3 частини 1 статті 236 КАС України суд зупиняє провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

З огляду на правові висновки Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 12.12.2019 року у справі № 826/25204/15 вирішуючи питання щодо зупинення провадження в адміністративній справі з підстав визначених пунктом 3 частини першої статті 236 КАС України, суд з метою дотримання критеріїв законності та обґрунтованості судового рішення повинен належним чином проаналізувати ймовірні наслідки ухвалення Конституційним Судом України рішення за результатом розгляду справи, їхній взаємозв`язок із спірними правовідносинами, що є предметом розгляду в адміністративній справі, підставами позову, і відобразити відповідні висновки у своїй ухвалі щодо: а) неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи; б) наявності зв`язку між очікуваним рішенням Конституційного Суду України та обставинами конкретної адміністративної справи, а також можливого застосування у відповідній справі норм закону, щодо якого поставлено питання про неконституційність.

В основу вказаного підходу до оцінки підстав для зупинення провадження в адміністративній справі покладено визначення взаємозв`язку між обставинами справи та законодавчою нормою, щодо якої вирішується питання про її конституційність, а також належного обґрунтування судом такого взаємозв`язку, що вимагає принаймні (1) визначення конкретної норми закону (іншого правового акта), на підставі якого ухвалений індивідуальний акт, (2) співставлення цієї норми з об`єктом судового конституційного контролю, (3) встановлення тієї обставини, що і підставою для видавання оскарженого індивідуального акта (вчинення дій, допущення бездіяльності), і об`єктом перевірки щодо її відповідності конституції (конституційності) є одна й та сама норма права.

Об`єднана палата указала, що під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи слід розуміти те, що обставини, які розглядаються у такій іншій справі, не можуть бути встановлені адміністративним судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, певної черговості розгляду вимог тощо.

Так за приписами частин першої та другої статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права.

Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом`якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього (абзаци другий, третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 року № 1-рп/99).

Отже, за чинного правового регулювання закони, інші правові акти або їх окремі положення втрачають чинність у визначений Конституційним Судом України день, але не раніше дня ухвалення ним рішення.

Виключенням із цього правила може бути надання нормі права ретроактивної дії у випадках пом`якшення або скасування юридичної відповідальності фізичної особи (стаття 58 Конституції України; Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 року № 1-рп/99).

Тож зупинення провадження в адміністративній справі з підстав неможливості її розгляду до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, за оцінкою об`єднаної палати, є доцільним у випадках, коли предметом розгляду органу конституційної юрисдикції є норми закону чи іншого акту, якими врегульовано питання щодо юридичної відповідальності фізичної особи.

В інших випадках визнання неконституційним закону чи іншого акту не матиме впливу на правове регулювання відносин, що виникли (відбулися) до ухвалення рішення Конституційним Судом України.

Зупинення провадження в адміністративних справах до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі може бути визнано необхідним за умов дійсної пов`язаності потенційного результату розгляду цього питання із фактичними обставинами адміністративної справи та належного обґрунтування судом необхідності такого зупинення.

Як вбачається з матеріалів справи спір у цій справі виник щодо відшкодування коштів, які витрачено на утримання відповідача в Дніпровському державному університеті внутрішніх справ, оскільки його було звільнено зі служби в поліції відповідно до п.7 ч. 1 ст. 77 Закону України Про Національну поліцію (за власним бажанням).

У позовній заяві Дніпровський державний університет внутрішніх справ правові підстави звернення до суду обґрунтував в тому числі посилаючись зокрема на положення п.3 Порядку відшкодування особами витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2017 року № 261.

Відповідач, обґрунтовуючи свої заперечення, зазначає про те, що позивачем не надано належного значення зміненим правовим висновкам Верховного Суду, що висловлені Постановою Пленуму Верховного Суду від 28.06.2024 №9 «Про звернення до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів пункту 3 Порядку відшкодування особами витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2017 року №261 (в частині, якою передбачено, що відшкодування здійснюється в розмірі витрат, пов`язаних з грошовим забезпеченням)» Верховний Суд звернувся до Конституційного Суду України з конституційним поданням про невідповідність Конституції України положень Порядку №261 у частині, якою передбачено стягнення грошового забезпечення. Пленум Верховного Суду зазначив, що видатки на грошове забезпечення курсантів закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, належать саме до видатків категорії «Оплата праці», а отже не можуть бути витратами, пов`язаними з навчанням у таких закладах, що підлягають поверненню.

Так, судом встановлено, що відповідно до інформації з офіційного вебсайту Конституційного Суду України ухвалою колегії суддів КСУ відкрито конституційне провадження за конституційним поданням Верховного Суду (основна реєстраційна інформація 4/ 256 (24) 15.07.2024) щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів пункту 3 Порядку відшкодування особами витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2017 року № 261 (в частині, якою передбачено, що відшкодування здійснюється в розмірі витрат, пов`язаних з грошовим забезпеченням).

Отже проаналізувавши у сукупності усе наведене вище, з метою забезпечення ефективності та передбачуваності судової практики у спірних правовідносинах, суд вважає, що провадження у цій справі доцільно зупинити до набрання законної сили рішенням у справі №4-256(24), яка розглядається Конституційним Судом України у порядку конституційного судочинства за конституційним поданням Верховного суду щодо конституційності приписів п. 3 Порядку відшкодування особами витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2017 року № 261.

Керуючись ст. ст. 236, 241, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Зупинити провадження у справі №160/11803/26 за позовною заявою Дніпровського державного університету внутрішніх справ до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області про стягнення витрат, пов`язаних з його утриманням до набрання законної сили рішенням у справі, яка розглядається Конституційним Судом України у порядку конституційного судочинства за конституційним поданням Верховного суду №4/ 256 (24) від 15.07.2024 року щодо конституційності приписів п. 3 Порядку відшкодування особами витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2017 року №261.

Ухвала суду набирає законної сили та може бути оскаржена до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, передбачені статтями 256 та 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).

Звернути увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

У зв`язку з перебуванням судді у відпустці, повний текст ухвали складено та підписано 20.07.2026 року.

Суддя О.М. Неклеса