Постановление суда № 138356166, 21.07.2026, Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська

Справа № 209/4241/26

Провадження № 2/209/2837/26

У Х В А Л А

про повернення позовної заяви

21 липня 2026 року м. Кам`янське

Суддя Дніпровського районного суду міста Кам`янського Левицька Н.В. розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Кам`янське Кам`янського району Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про звільнення майна з-під арешту, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпровського районного суду міста Кам`янського через підсистему «Електронний суд» з позовною заявою звернувся ОСОБА_1 до Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Кам`янське Кам`янського району Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про звільнення майна з під арешту.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.07.2026 року по цивільній справі №209/4241/26 визначено головуючого суддю Левицьку Н.В.

Згідно до позовних вимог, позивач просив:

звільнити з-під арешту та зняти арешт з усього майна, що належить ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , накладений постановою державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Кам`янське від 19.03.2015 року в межах виконавчого провадження № 46345460, номер запису про обтяження в Державному реєстрі речових прав: 9118489;

скасувати та зняти будь-які інші арешти та обтяження з усього майна ОСОБА_1 , що були накладені в межах виконавчих проваджень № 10335767, № 10336253, №10442222, № 17487747, № 21062647, № 25415328 Дніпровським відділом державної виконавчої служби у місті Кам`янське Кам`янського району Дніпропетровської області;

судові витрати у розмірі 1331,20 грн стягнути з відповідача.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Кам`янського від 07 липня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Кам`янське Кам`янського району Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про звільнення майна з під арешту залишено без руху. Надано позивачу строк для усунення недоліків, який не перевищує десяти днів з дня отримання ним копії ухвали.

На виконання вимог зазначеної ухвали, позивачем 09 липня 2026 року через підсистему «Електронний суд» подано заяву про усунення недоліків, шляхом подання уточненої позовної заяви, у якій останній зазначив, що на виконання ухвали Дніпровського районного суду м. Кам`янського від 07.07.2026 року про залишення позовної заяви без руху у справі №209/4241/26, позивач подає уточнену редакцію позовної заяви з наданням відомостей, процесуальним залученням Третьої особи, клопотанням про витребування доказів та правовим обґрунтуванням розміру сплаченого судового збору відповідно до вимог ст.175 ЦПК України.

Щодо визначеного судом розміру судового збору позивач зазначив про відсутність підстав для його доплати у сумі 6 123,52 грн. На обґрунтування своєї позиції позивач вказав, що у даній справі ним заявлено одну вимогу немайнового характеру про звільнення належного йому майна з-під арешту. При цьому наведення у позовній заяві семи виконавчих проваджень не свідчить про заявлення ним семи окремих позовних вимог, оскільки зазначені виконавчі провадження є лише фактичними підставами позову (обставинами виникнення обтяжень), які, на думку позивача, призвели до порушення одного права власності. У зв`язку з цим спосіб судового захисту є єдиним та нерозривним.

На підтвердження зазначених доводів позивач посилається на правові висновки Верховного Суду, зазначаючи, що такі викладені зокрема, у постановах від 16.12.2020 року у справі номер 361/4028/18 та від 24.11.2021 року у справі номер 755/16474/20, відповідно до яких якщо предметом спору є звільнення від арешту всього майна боржника, накладеного в межах кількох проваджень одним і тим самим органом державної виконавчої служби, такий позов містить одну вимогу немайнового характеру. Об`єднання підстав накладення арешту не перетворює їх на самостійні позовні вимоги.

З огляду на викладене позивач вважає, що судовий збір у розмірі 1 331,20 грн сплачено ним у повному обсязі відповідно до вимог статті 4 Закону України «Про судовий збір».

Перевіривши виконання позивачем вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху та оцінивши наведені ним доводи щодо відсутності підстав для сплати судового збору у визначеному судом розмірі, суд зазначає наступне.

Як убачається з матеріалів справи, постановляючи ухвалу від 07 липня 2026 року про залишення позовної заяви без руху, суд встановив, що позивач просить звільнити з-під арешту та зняти арешт з усього майна, що йому належить, накладений постановою державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Кам`янське від 19 березня 2015 року у виконавчому провадженні № 46345460 (номер запису про обтяження в Державному реєстрі речових прав 9118489), а також скасувати та зняти інші арешти й обтяження з усього його майна, накладені в межах виконавчих проваджень № 10335767, № 10336253, № 10442222, № 17487747, № 21062647 та № 25415328. З огляду на це суд дійшов висновку, що позивачу необхідно сплатити судовий збір за сім самостійних вимог немайнового характеру, із застосуванням коефіцієнта 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору, у розмірі 6123 грн 52 коп.

Водночас, доводи позивача про відсутність підстав для сплати судового збору у визначеному судом розмірі не заслуговують на увагу з таких підстав.

Відповідно до ч.ч.1,5 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, а відповідно до ч. 1 ст. 44 Кодексу учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Як зазначалося в ухвалі суду про залишення позовної заяви без руху, позивачем заявлено вимоги про зняття арештів, накладених у межах семи окремих виконавчих проваджень. Кожне із зазначених виконавчих проваджень відкрито на підставі самостійного виконавчого документа, а арешт майна у кожному з них накладено окремою постановою державного виконавця. Відтак кожна вимога про скасування відповідного арешту має самостійний предмет судового розгляду та потребує окремої судової оцінки.

Сам по собі факт того, що позивач просить звільнити з-під арешту усе належне йому майно, не змінює кількості заявлених вимог, оскільки предметом судового розгляду є законність кожного окремого арешту, накладеного у відповідному виконавчому провадженні, а не лише кінцевий результат, на досягнення якого спрямований позов. Тому відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про судовий збір» судовий збір підлягає сплаті окремо за кожну із заявлених самостійних вимог немайнового характеру.

У контексті наведеного суд вважає за необхідне надати оцінку доводам позивача, якими він обґрунтовує відсутність підстав для сплати судового збору за сім самостійних вимог немайнового характеру.

Так, в уточненій позовній заяві позивач зазначає: «Згідно зі сталою правовою позицією Верховного Суду, зокрема, у постановах від 16.12.2020 року у справі № 361/4028/18 та від 24.11.2021 року у справі № 755/16474/20, якщо предметом спору є звільнення від арешту всього майна боржника, накладеного в межах кількох проваджень одним і тим самим органом державної виконавчої служби, такий позов містить одну вимогу немайнового характеру. Об`єднання підстав накладення арешту не перетворює їх на самостійні позовні вимоги.»

Разом із тим, перевіркою відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень, судом встановлено, що зазначені позивачем судові рішення не містять правових висновків щодо визначення кількості самостійних вимог немайнового характеру у спорах про зняття арешту з майна, накладеного в межах кількох окремих виконавчих проваджень.

Крім того, встановлено, що наведені позивачем номери справ не стосуються постанов Верховного Суду, а належать до судових рішень, ухвалених судами першої інстанції у справах про адміністративні правопорушення, тобто в іншій категорії справ.

Таким чином, наведені позивачем доводи ґрунтуються на посиланнях на неіснуючі судові рішення, які не підтверджують наведених ним правових висновків, а також містять неправильні відомості щодо суду, який їх ухвалив. За таких обставин зазначені посилання не можуть бути враховані судом як належне обґрунтування правової позиції позивача та не спростовують висновків суду, викладених в ухвалі про залишення позовної заяви без руху.

Суд зазначає, що реалізація учасником справи права на заперечення проти висновків суду повинна здійснюватися шляхом наведення належних правових доводів та посилань на достовірні джерела судової практики. Натомість наведені позивачем заперечення не підтверджують помилковості висновків суду щодо визначення розміру судового збору, а посилання на судову практику не відповідають відомостям, що містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Відтак суд дійшов висновку, що недоліки позовної заяви в частині сплати судового збору у визначеному судом розмірі позивачем не усунуто.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини особа, яка звертається до суду, повинна добросовісно користуватися наданими їй процесуальними правами та належним чином виконувати покладені на неї процесуальні обов`язки.

Так, у рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду справи, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних із затягуванням судового розгляду, а також максимально використовувати засоби внутрішнього законодавства для забезпечення ефективного розгляду справи.

У рішенні від 16 лютого 2017 року у справі «Каракуця проти України» Європейський суд з прав людини також наголосив, що особа, яка бере участь у судовому провадженні, повинна з розумною періодичністю цікавитися перебігом справи, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Аналогічний підхід викладений і в пункті 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2025 року у справі № 601/485/23, у якому зазначено, що на учасників справи покладається загальний обов`язок добросовісно здійснювати свої процесуальні права та виконувати процесуальні обов`язки, а добросовісність передбачає реалізацію процесуальних прав відповідно до їх призначення та виконання процесуальних обов`язків у межах, визначених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

При цьому відповідно до ч. 3 ст. 185 ЦПК України якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Оскільки позивач, отримавши ухвалу суду про залишення позовної заяви без руху, у встановлений судом строк не усунув у повному обсязі недоліки позовної заяви, зазначені в ухвалі, відповідно до частини третьої статті 185 ЦПК України така позовна заява вважається неподаною та підлягає поверненню позивачу.

Згідно ч. 6 ст.185 ЦПК України про повернення позовної заяви суд постановляє ухвалу. Ухвалу про повернення позовної заяви може бути оскаржено. Копія позовної заяви залишається в суді.

Відповідно до ч.7 ст.185 ЦПК України повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

Керуючись ст.ст. 185, 259, 260, 261, 352, 353 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Кам`янське Кам`янського району Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про звільнення майна з-під арешту -вважати неподаною і повернути її позивачу.

Роз`яснити позивачу, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою її повернення.

Ухвала, як така, що постановлена поза межами судового засідання, набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена в день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя Наталія ЛЕВИЦЬКА