Постановление суда № 138352467, 21.07.2026, Індустріальний районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Харкова)

21.07.2026 Суддя ОСОБА_1

Справа № 644/9267/26

Провадження № 1-кп/644/1079/26

УХВАЛА

про продовження строків запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою

21 липня 2026 року м. Харків

Індустріальний районний суд м. Харкова у складі:

головуючої судді ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі судових засідань № 4 приміщення Індустріального районного суду м. Харкова обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62026170020004084 від 13.02.2026, стосовно:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Гатище, Чугуївського району, Харківської області, громадянин України, неодружений, з середньою освітою, має неповнолітню доньку ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , військовослужбовець, проходив військову службу на посаді водія 1 відділення розмінування інженерно-дорожнього взводу інженерно-технічної роти групи інженерного забезпечення в/ч НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та фактично мешкає як ВПО за адресою: АДРЕСА_2 , наразі перебуває в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор»,

у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407, ч. 1 ст. 263, ч. 4 ст. 296 КК України,

ВСТАНОВИВ:

15.07.2026 у провадження головуючої судді ОСОБА_1 , на підставі протоколу автоматичного розподілу справ між суддями від 15.07.2026 (а.с. 21), надійшов обвинувальний акт, складений у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62026170020004084 від 13.02.2026, за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі за текстом ОСОБА_4 ), у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407, ч. 1 ст. 263, ч. 4 ст. 296 КК України (а.с. 19), з доданим реєстром матеріалів досудового розслідування (а.с. 11-13), розписками підозрюваного та його захисника адвоката ОСОБА_5 про отримання копій обвинувального акту та реєстру матеріалів досудового розслідування (а.с. 14, 15).

На виконання положень ч. 1 ст. 314 КПК України, ухвалою Індустріального районного суду м. Харкова від 15.07.2026 призначене підготовче судове засідання у кримінальному провадженні № 62026170020004084 від 13.02.2026 (а.с. 22).

15.07.2026 разом з обвинувальним актом надійшло клопотання прокурора Харківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з посиланням на продовження існування ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України (а.с. 16-18).

У підготовчому судовому засіданні прокурор пояснив, що за відсутності потерпілої особи не є за можливе призначати судовий розгляд на підставі вказаного обвинувального акту, заразом підтримав надане до суду клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком на 60 днів, із збереженням можливості внесення раніше визначеної застави та покладенням обов`язків, передбачених п.п. 1-4 ч. 5 ст. 194 КПК України, у разі її внесення, з метою забезпечення його належної процесуальної поведінки, зазначивши, що підозра у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407, ч. 1 ст. 263, ч. 4 ст. 296 КК України, тобто самовільне залишення місця служби військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану, носіння та зберігання вогнепальної зброї та бойових припасів без передбаченого законом дозволу та хуліганство - грубе порушення громадського порядку, з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, вчинене із застосуванням вогнепальної зброї, є обґрунтованою, наявність ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, наразі не зменшилась та продовжують існувати. Так, прокурор зауважив, що з огляду на тяжкість можливого покарання у виді позбавлення волі на строк до 10 років, наявний ризик переховування, з метою уникнення відповідальності. Про ризик передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України свідчить той факт, що наразі судовий розгляд справи по суті ще не розпочато, свідки не допитані у судовому засіданні, що підтверджує існування ризику впливу обвинуваченого на свідків, з метою примусу змінити свої показання, які вони надали на досудовому розслідуванні. Щодо ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, прокурор зазначив, що обвинувачений може продовжити вчиняти кримінальне правопорушення в якому наразі обвинувачується, зокрема проти встановленого порядку проходження військової служби, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.

Враховуючи вказане, прокурор просив продовжити запобіжний захід тримання під вартою, оскільки обрання менш суворих запобіжних заходів, не пов`язаних з ізоляцією від суспільства, не буде достатнім для запобігання наведеним ризикам та не в змозі у повній мірі забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого і унеможливити настання ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а також просив суд зберегти можливість внесення раніше визначеної застави та покладенням обов`язків, передбачених п. 1-4 ч. 5 ст. 194 КПК України, у разі її внесення.

Захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_5 , який діє на підставі ордеру серії ВІ № 1403784 від 16.06.2026 (а.с. 30, 31), підтримав думку прокурора щодо неможливості призначення судового розгляду за обвинувальним актом у кримінальному провадженні № 62026170020004084 від 13.02.2026 без потерпілої особи, а також захисник, за погодженням з підзахисним, не заперечували проти клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою заявленого прокурором.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підримав думку захисника та не заперечував проти задоволення клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Суд, заслухавши думки учасників процесу, які беруть участь у судовому засіданні, дослідивши клопотання, оцінивши наведені аргументи, доводи прокурора та надані докази як кожний окремо, так у їх сукупності, дійшов такого висновку.

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , інкримінується скоєння кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407, ч. 1 ст. 263, ч. 4 ст. 296 КК України, у межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № № 62026170020004084 від 13.02.2026.

На виконання приписів ст. 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» судом установлено, що в ході досудового розслідування стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в умовах Державної установи «Харківський слідчий ізолятор», ухвалою слідчого судді Індустріального районного суду м. Харкова від 26.05.2026 на 60 днів, а саме до 22.07.2026. Визначено заставу у сумі 133 120 (сто тридцять три тисячі сто двадцять) грн (а.с. 33, 35).

Згідно з ч. 1 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув`язнення.

За приписами ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою має право подати прокурор, слідчий за погодженням з прокурором не пізніше ніж за п`ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою. Клопотання про продовження строку тримання під вартою подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, а в кримінальних провадженнях щодо злочинів, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - до Вищого антикорупційного суду. Клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити:1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; 2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченими ст. 177 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам:

1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;

2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;

4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;

5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

З обвинувального акту судом вбачається, що солдат ОСОБА_4 у порушення ст. 17, 65 Конституції України, ст. 1, 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», положень Військової присяги, ст. 11, 16, 127, 128, 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 1, 2, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи з прямим умислом, зокрема: усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою тимчасово ухилитися від проходження військової служби та з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків, без відповідних дозволів командирів і начальників та без поважних причин, в умовах воєнного стану, 21.09.2025 самовільно залишив місце несення служби, місце тимчасового розташування підрозділу військової частини НОМЕР_1 у АДРЕСА_3 та у період часу з 21.09.2025 по 24.05.2026 перебував поза службою, проводячи час на власний розсуд, поки не був затриманий співробітниками Національної поліції України у встановленому законом порядку за вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України на території Індустріального району міста Харкова. Окрім того, ОСОБА_4 , діючи умисно, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій та порушуючи встановлений законом порядок обігу вогнепальної зброї та боєприпасів, незаконно отримав із невстановленого джерела бойову нарізну вогнепальну зброю пістолет системи

Макарова (ПМ) калібру 9 мм, заводський номер та рік випуску якого видалені, а також боєприпаси до нього патрони калібру 9х18 мм. У подальшому, ОСОБА_4 , продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, спрямованого на незаконне поводження зі зброєю та боєприпасами, достовірно знаючи, що не має передбаченого законом дозволу на придбання, носіння та зберігання вогнепальної зброї і боєприпасів до неї, а також не маючи відповідного дозволу, передбаченого п. 2, п. 9, п. 10 Положення про дозвільну систему, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.10.1992 № 576 (зі змінами), та п. 2.1 Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної, холодної і охолощеної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та патронів до них, а також боєприпасів до зброї, основних частин зброї та вибухових матеріалів, затвердженої наказом МВС України від 21.08.1998 № 622 (зі змінами), незаконно носив при собі та зберігав зазначений пістолет системи Макарова (ПМ) калібру 9 мм, заводський номер та рік випуску якого видалені, а також боєприпаси до нього патрони калібру 9?18 мм, до моменту їх вилучення працівниками правоохоронного органу. Згідно з висновком експерта, наданий на дослідження пістолет є бойовою нарізною вогнепальною зброєю самозарядним пістолетом моделі «ПМ» калібру 9 мм (9х18 ПМ), заводські серія та номер на якому видалені, а надані на дослідження патрони є боєприпасами до вогнепальної зброї пістолетними патронами калібру 9х18 ПМ. Також, 24.05.2026 близько 17 години 00 хвилин, ОСОБА_4 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, поблизу другого під`їзду багатоквартирного житлового будинку № 54 по вул. 92-ї Бригади у м. Харкові, навпроти дитячого майданчика, діючи умисно, з мотивів явної неповаги до суспільства, грубо порушуючи громадський порядок, демонструючи зневажливе ставлення до загальновизнаних норм поведінки та моральності, проявляючи особливу зухвалість, дістав із сумки пістолет системи Макарова (ПМ) калібру 9 мм, заводський номер якого видалений, який незаконно носив при собі, після чого здійснив із нього не менше п`яти пострілів у напрямку дерева та вгору у повітря, перебуваючи у громадському місці поблизу житлового будинку та дитячого майданчика. У цей час мешканка вказаного будинку ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , обурившись протиправною поведінкою ОСОБА_4 , зробила йому зауваження та вимагала припинити стрільбу. Проте ОСОБА_4 , продовжуючи свої хуліганські дії, на зауваження не реагував, висловлювався на адресу ОСОБА_7 грубою нецензурною лайкою, а також, тримаючи в руці зазначений пістолет, погрожував ОСОБА_7 його застосуванням, чим викликав у неї обґрунтований страх за своє життя та здоров`я. Своїми умисними діями ОСОБА_4 грубо порушив громадський порядок, що супроводжувалося особливою зухвалістю, створив реальну небезпеку для життя та здоров`я громадян, які перебували поблизу місця події, викликав почуття страху й обурення у присутніх осіб, після чого залишив місце вчинення кримінального правопорушення.

Беручи до уваги наведене, суд зауважує, що КПК України не містить визначення терміну «обґрунтована підозра» і визначення змісту поняття «підозра» обумовлює необхідність врахування практики Європейського суду з прав людини з питань застосування кримінального процесуального законодавства (ч.1 ст. 9 КПК України).

Заразом, згідно з рішеннями ЄСПЛ у справах «Ilgar Mammadov v. Azerbaijan п. 88», «Erdagozv. Turkey п. 51», «Cebotari v. Moldova п. 48» «обґрунтована підозра» передбачає наявність фактів або інформації, які б могли переконати об`єктивного спостерігача у тому, що відповідна особа могла вчинити злочин. Крім того, Європейський Суд у своїй практиці неодноразово зазначав, що факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтування обвинувального вироку чи висунення обвинувачення, зокрема у рішенні «Murray v. the United Kingdom».

При цьому факти, що підтверджують обґрунтовану підозру, не повинні бути такого ж рівня, що й факти, на яких має ґрунтуватися обвинувальний вирок. Стандарт доказування «обґрунтована підозра» не передбачає, що уповноважені органи мають оперувати доказами, достатніми для пред`явлення обвинувачення чи ухвалення обвинувального вироку, що пов`язано з меншою мірою ймовірності, необхідною на ранніх етапах кримінального провадження для обмеження прав особи.

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованого обвинувачення у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною 1 статті 177 КПК України.

Висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м`якими запобіжними заходами, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин кримінального правопорушення та обвинуваченої особи (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв`язків, постійного місця роботи, утриманців тощо), її поведінки під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади), під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв`язків тощо).

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству. При цьому КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

Вирішуючи питання щодо продовження обвинуваченому ОСОБА_4 строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд бере до уваги обґрунтованість пред`явленої підозри ОСОБА_4 та необхідністю уникнення ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, що встановлені під час обрання запобіжного заходу ОСОБА_4 на підставі ухвали слідчого судді Індустріального районного суду м. Харкова від 26.05.2026, що також підтверджується зібраними в ході досудового розслідування доказами, про які зазначено стороною обвинувачення під час судового засідання, враховує ступінь тяжкості злочину та особи обвинуваченого, а також підстави, за яких судом обрано обвинуваченому запобіжний захід у виді тримання під вартою 26.05.2026, які наразі не відпали.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Тейс проти Румунії», автоматичне продовження строків тримання під вартою суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому при вирішення питання про продовження строку тримання під вартою стосовно обвинуваченого суд виходить не з принципу автоматичного продовження строку тримання під вартою, а з наданих матеріалів кримінального провадження, які свідчать про наявність достатніх підстав вважати обґрунтованими посилання прокурора на наявність ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Заразом, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, судове провадження не закінчено, а навпаки, лише розпочате, строк обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , закінчується 22.07.2026, тому продовжуючи обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, суд, оцінюючи сукупність обставин, а саме: обґрунтованість обвинувачення та відсутність доказів, що ризики вчинення обвинуваченим дій, передбачених пунктами 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України наразі відпали, суд дійшов мотивованого висновку про наявність підстав для задоволення клопотання прокурора про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та неможливість застосування більш м`яких запобіжних заходів, оскільки вони не забезпечать здійснення дієвого контролю за поведінкою обвинуваченого та виконання ним процесуальних обов`язків на цьому етапі судового розгляду справи, з таких підстав.

Так, суд бере до уваги вимоги статей 193-194, 196 КПК України, п. 3, 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практиці Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.

Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 08.07.2003 № 14-рп/2003, тяжкість злочину не є єдиною підставою для обрання виключного запобіжного заходу, як тримання під вартою, а враховується разом з іншими обставинами по справі.

Оцінивши обставини, визначені ст. 178 КПК України, враховуючи, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407, ч. 1 ст. 263, ч. 4 ст. 296 КК України, які відносяться до категорії тяжких злочинів відповідно до ст. 12 КК України, за які законом передбачено покарання, зокрема: за ч. 5 ст. 407 КК України у виді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років; за ч. 4 ст. 296 та ч. 1 ст. 263 КК України у виді позбавлення волі на строк від 3 до 7 років, а тому можливість призначення покарання останньому у вигляді реального позбавлення волі може викликати загрозу втечі обвинуваченого. Також, суд зауважує, що застосований до ОСОБА_4 раніше запобіжний захід у вигляді тримання під вартою обвинувачений не порушував, у зв`язку з відсутністю об`єктивної можливості такого порушення, що не залежало від його волі. Наразі ОСОБА_4 , маючий військове звання «солдат», самовільно залишив в/ч НОМЕР_1 , тобто свідомо покинув місце служби, про що повідомив суд, та що підтверджено прокурором, тому суд дійшов переконання, що якщо для обвинуваченого не є імперативом як військовослужбовця обов`язок свято і непорушно додержуватися Конституції України Військової присяги, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України, де сувора ієрархія та виконання наказів командирів є першочерговим поряд з обов`язком захищати Батьківщину та віддано служити Українському народові в умовах військової агресії рф проти України, що негативно характеризує особу обвинуваченого, тому існує вірогідність того, що ОСОБА_4 переховуватиметься від суду з метою уникнення можливого покарання, зважаючи на тяжкість інкримінованих йому злочинів та невідворотність покарання за їх вчинення у разі доведення вини, що на думку суду свідчить про обґрунтованість ризику, передбаченого п. 1 ч.1 ст. 177 КПК України. Вказана позиція узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії», згідно з яким суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.

Суд зауважує, що показання учасників кримінального провадження суд отримує усно (ст. 23 КПК України). Тому, враховуючи порядок отримання показань учасників кримінального провадження, суд беручи до уваги безпосередність дослідження доказів судом, що означає звернену до суду вимогу закону про дослідження ним усіх зібраних у конкретному кримінальному провадженні доказів, зокрема й шляхом безпосереднього допиту обвинувачених, потерпілих, свідків, експерта, огляду речових доказів, оголошення документів, відтворення звукозапису і відеозапису тощо. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з`ясування обставин кримінального провадження та його об`єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами, здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК України, і сформувати повне та об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження. З урахуванням наведеного, безпосередність допиту свідків судом виступає необхідним елементом процесуальної форми судового розгляду, на яку може вплинути обвинувачений, шляхом вчинення фізичного або психологічного тиску на свідків, задля примусу змінити їх показання, які вони надали на досудовому розслідуванні, або взагалі щоб відмовились від них, з метою уникнення покарання за вчинені злочини, враховуючи обізнаність щодо їх місця проживання та перебування, здатності знайти контакти з ними. Отже, зазначене свідчить про існування високого ризику протиправного впливу на свідків, оскільки розгляд цього провадження лише розпочато, а тому існує ризик, передбачений п. 3 ч.1 ст. 177 КПК України, який може перешкодити кримінальному провадженню.

Окрім наведеного, суд бере до уваги, що кримінальні правопорушення, у вчинені яких обвинувачується ОСОБА_4 , будучи діючим військовослужбовцем військової служби, який 17.11.2024 наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 330 (по стройовій частині) призначений на посаду водія 1 відділення розмінування інженерно-дорожнього взводу інженерно-технічної роти групи інженерного забезпечення військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні солдат, що підтверджено прокурором та не спростовано стороною захисту, безпосередньо володіючи обстановкою у країні та у фронтовій зоні, усвідомлюючи усі складнощі життя людей в України, тоді, коли населення нашої держави в той чи інший спосіб активно протистоїть ворогові, намагаючись протидіяти йому на всіх фронтах від інформаційного до бойового, використовуючи наи?більш несприятливии? для суспільства час, обвинувачується у скоєнні кримінальних правопорушень направлених проти громадської безпеки та встановленого порядку несення військової служби, у порушення положень Конституції України, законів України, що регулюють порядок проходження військової служби, Військової присяги, за приписами яких військовослужбовець зобов`язаний віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, бути готовим до виконання завдань, пов`язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, не допускати негідних вчинків та стримувати від них інших тощо. З урахуванням наведеного, судом ураховано доводи прокурора, що у разу звільнення з під варти підсудного, останній може продовжувати вчиняти кримінальне правопорушення, в якому наразі обвинувачується, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, зокрема й з метою переховування та ухилення від кримінальної відповідальності за фактом вчинення інших тяжких злочинів, передбачених ч. 1 ст. 263 та ч. 4 ст. 296 КК України, що підтверджує існування ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Зазначені у сукупності обставини свідчать, що ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству, тому суд, з урахуванням наведеного вище, дійшов висновку про неможливість застосування до ОСОБА_4 більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою.

Суд бере до уваги, що ОСОБА_4 двічі розлучений, має неповнолітню доньку, яка проживає з матір`ю, був мобілізований на військову службу 05.10.2024, з 21.09.2025 самовільно залишив місце служби, деякий час неофіційно працював задля підробітку, перебуваючи у СЗЧ.

Судом ураховано, що ухвалою слідчого судді Індустріального районного суду м. Харкова від 26.05.2026 визначено обвинуваченому ОСОБА_4 розмір застави, що становить 133 120 (сто тридцять три тисячі сто двадцять) гривень (а.с. 33-34).

З урахуванням викладеного, а також беручи до уваги усталену практику ЄСПЛ, за якої застосовані загальні принципи щодо обґрунтування тримання обвинуваченого під вартою та визначення розміру застави наведені в рішеннях у справах «Корбан проти України» (Korban v. Ukraine), заява № 26744/16, пункти 154 157, від 04 липня 2019 року) та «Мангурас проти Іспанії» [ВП] (Mangouras v. Spain), заява № 12050/04, пункти 78 81, ЄСПЛ 2010), суд дійшов переконання, що розмір застави має встановлюватися головним чином з огляду на особу обвинуваченого, належне йому майно та його стосунки з поручителями, іншими словами, з огляду на ступінь впевненості, що можлива перспектива втрати застави або вжиття заходів проти поручителів у випадку його неявки у судове засідання буде достатнім стримуючий фактором, щоб позбавити його бажання втекти (див. рішення у справі «Гафа проти Мальти» (Gafa v. Malta), заява № 54335/14, пункт 70, від 22 травня 2018 року). Оскільки відповідне питання є основоположним правом на свободу, гарантованим ст. 5 Конвенції, органи державної влади повинні докладати максимум зусиль як для встановлення належного розміру застави, так і для вирішення питання про необхідність продовження тримання під вартою. Тяжкість обвинувачень, пред`явлених обвинуваченому, не може бути вирішальним фактором для виправдання розміру застави (див. рішення у справі «Хрістова проти Болгарії» (Hristova v. Bulgaria), заява № 60859/00, пункт 111, від 07.12.2006). Нездійснення національними судами оцінки спроможності заявника сплатити необхідну суму може призвести до встановлення порушення Судом (рішення у справі «Істоміна проти України»).

Заслухавши думки учасників процесу, вивчивши додані до клопотання документи, суд вважає клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях, передбачених ч. 5 ст. 407, ч. 1 ст. 263, ч. 4 ст. 296 КК України, таким, що підлягає задоволенню, з таких підстав.

Суд дійшов переконання, що ризики передбачені п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які були підставою для застосування стосовно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такого запобіжного заходу, як тримання під вартою, не зменшилися та не перестали існувати, обставини, що були враховані при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою також існувати не перестали.

У справі «Ілійков проти Болгарії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів. Суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

Тримання під вартою є виправданим якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, що переважає, попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи (Рішення «Лабіта проти Італії»).

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що сторонами кримінального провадження не надано нових об`єктивних відомостей, які б свідчили про зменшення ризиків, які слугували підставою для застосування обвинуваченій запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, тому клопотання прокурора є обґрунтованим і підлягає задоволенню та обраний стосовно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою слід залишити на строк шістдесят днів з моменту постановлення ухвали.

Під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу, судом вивчалась можливість застосування стосовно обвинуваченого запобіжного заходу більш м`якого чим взяття під варту, для запобігання зазначених вище ризикам, зокрема цілодобовий домашній арешт, однак, з огляду на встановлені судом обставини, а також з урахуванням того, що наявність на утриманні неповнолітньої доньки, військового обов`язку, не стали перешкодою у підозрі у вчиненні злочинів, які наразі інкримінуються ОСОБА_4 за ч. 1 ст.263, ч. 4 ст.296 та за ч. 5 ст. 407 КК України, що свідчить про високу суспільну небезпечність таких дій, суд не вбачає можливості для застосування більш м`якого запобіжного заходу.

Судом також враховується, що на цей час є наявними ризики, передбачені п.1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України. Окрім іншого, обвинувачений зареєстрований у Харківській області та фактично мешкає у м. Харків як ВПО, але є військовослужбовцем, тому у разі повернення на військову службу та із зарахуванням до особового складу будь-якої військової частини може змінювати місце своєї дислокації відповідно до поставлених бойових завдань в/ч в умовах періоду військовою агресії Російської Федерації проти України та особливого правового режиму, за якого наразі не всі ділянки державного кордону України контролюються українською владою, що сприятиме втечі обвинуваченого від правосуддя, а тому, на переконання судді, обвинувачений може переховуватись від суду, затягувати розгляд справи, впливати на свідків та вчинити інше кримінальне правопорушення, що підтверджує існування ризиків, передбачених п. 1, 3 та 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Оцінюючи сукупність обставин, що враховуються при продовженні запобіжного заходу, які визначені ст. 178 КПК України, а саме: тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому, його вік та стан здоров`я, відомості про особу останнього, суд дійшов до висновку, що зазначені прокурором ризики доведені, застосування більш м`яких запобіжних заходів стосовно обвинуваченого наразі є неможливим, у зв`язку з чим стосовно ОСОБА_4 необхідно продовжити застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства. Так, Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі «Летельє проти Франції» зазначив, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.

Згідно до вимог ч. 3 ст. 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою визначає розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обов`язків, передбачених КПК України.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави визначається у таких межах щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частиною 4 статті 183 КПК України передбачений вичерпний перелік, коли суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні.

Однак, суд звертає увагу на те, що підстав визначених ч.4 ст.183 КПК України щодо не застосування розміру застави судом не встановлено.

Враховуючи наведене, слідчий суддя визначає розмір застави достатній для забезпечення належної процесуальної поведінки, з урахуванням тяжкості інкримінованого правопорушення та розумним з огляду на необхідність виконання його завдань, з урахуванням того, що визначений розмір застави не повинен бути непомірним, з покладанням обов`язків передбачених вимогами п. 1-4 ч.5 ст. 194 КПК України.

Отже, відповідно до вимог п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України, а також виходячи з практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави у випадку ухилення від слідства та суду, буде достатнім стимулюючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, якесь бажання сховатися, суд з урахуванням викладених обставин кримінального правопорушення, зокрема щодо майнового та сімейного стану обвинуваченого, його стану здоров`я, ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, вважає за необхідне залишити заставу у розмірі 40 (сорока) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що є достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього, а також застава у зазначених розмірах здатна забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків.

Станом на 01.01.2026 прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 3 328,00 грн, а тому розмір застави визначений судом становить 133 120 (сто тридцять три тисячі сто двадцять) грн 00 коп.

Отже, на підставі викладеного, керуючись ст. 3, 31, 42, 177, 178, 182, 183, 369-372 КПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання прокурора Харківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону про продовження строків запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62026170020004084 від 13.02.2026, за обвинуваченням у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407, ч. 1 ст. 263, ч. 4 ст. 296 КК України, строком на 60 днів, із залишенням визначеного розміру застави, задовольнити.

Продовжити строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» стосовно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407, ч. 1 ст. 263, ч. 4 ст. 296 КК України, строком на 60 днів, до 18 вересня 2026 включно.

Визначити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заставу у розмірі 40 (сорока) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 133 120 (сто тридцять три тисячі сто двадцять) грн 00 коп, які необхідно внести до спливу терміну тримання під вартою на депозитний рахунок № UA208201720355299002000006674, банк отримувача ДКСУ м. Київ, код отримувача (ЄДРПОУ) 26281249, код банку отримувача 820172, отримувач коштів Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Харківській області, призначення платежу: застава згідно з ухвалою Індустріального районного суду міста Харкова від 21.07.2026 у справі № 644/9267/26 (провадження №1-кп/644/1079/26) стосовно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Роз`яснити обвинуваченому, що у разі внесення застави у визначеному у цій ухвалі розміру, оригінал документу з відміткою банку, який підтверджує внесення на рахунок коштів застави має бути наданий уповноваженій службовій особі Держаної установи «Харківський слідчий ізолятор».

Після отримання та перевірки протягом одного дня документа, що підтверджує внесення застави, уповноважена службова особа Держаної установи «Харківський слідчий ізолятор» негайно має здійснити розпорядження про звільнення з-під варти ОСОБА_4 та повідомити усно і письмово прокурора Харківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону та суддю Індустріального районного суду м. Харкова.

При внесенні визначеної суми застави ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з-під варти звільнити.

У разі внесення застави у визначеному судом розмірі вважається, що до обвинуваченого обрано запобіжний захід у виді застави.

З моменту звільнення обвинуваченого з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної у цій ухвалі, обвинувачений зобов`язаний виконувати покладені на нього обов`язки, пов`язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.

У разі внесення застави, покласти на ОСОБА_4 такі обов`язки:

1) прибувати до прокурора та суду за першою вимогою;

2) не відлучатися із населеного пункту, в якому проживає, а саме: м. Харків, без дозволу прокурора або суду

3) повідомляти прокурора та суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;

4) утримуватись від спілкування зі свідками у кримінальному провадженні № 62026170020004084 від 13.02.2026 стосовно обставин кримінального правопорушення.

Роз`яснити обвинуваченому, що у разі невиконання обов`язків заставодавцем, а також, якщо обвинувачений, будучи належним чином повідомлений, не з`явився за викликом до прокурора, суду без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки, або якщо порушить інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов`язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.

У разі звернення застави в дохід держави слідчий суддя, суд вирішує питання про застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу з урахуванням положень ч. 7 ст. 194 КПК України.

Застава, не звернена в дохід держави, повертається обвинуваченому, заставодавцю після припинення дії цього запобіжного заходу. При цьому застава, внесена обвинуваченим, може бути повністю або частково звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень. Застава, внесена заставодавцем, може бути звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень тільки за його згодою.

Ухвала щодо застосування запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення (ст. 205 КПК України).

Копію ухвали вручити обвинуваченому, захиснику, прокурору до відома.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її проголошення, а обвинуваченим у той же строк з моменту вручення йому копії ухвали суду.

Подання апеляційної скарги зупиняє набрання ухвалою законної сили, але не зупиняє її виконання.

Повний текст ухвали виготовлений та проголошений 21.07.2026.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки: http://og.hr.court.gov.ua /sud2029/.

Суддя ОСОБА_1