Решение № 138330160, 13.07.2026, Лебединський районний суд Сумської області

Справа № 950/109/26

2/950/402/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 липня 2026 року м.Лебедин

Лебединський районний суд Сумської області в складі головуючого судді Бакланова Р. В.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

5 січня 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 у якому просило стягнути заборгованість за кредитним договором № 07.05.2025-100001373 від 07 травня 2025 року в загальному розмірі 39 840 грн, а також покласти на відповідача судові витрати.

Позов обґрунтовано тим, що 07 травня 2025 року сторони в електронній формі уклали кредитний договір, за умовами якого позивач надав відповідачу 12 000 грн строком на 217 днів, а відповідач зобов`язався повернути кредит до 09 грудня 2025 року, сплатити проценти, передбачені договором комісії та, у разі порушення зобов`язань, неустойку. Кредитні кошти були перераховані на платіжну картку, реквізити якої відповідач зазначив під час укладення договору. Оскільки жодного платежу на погашення боргу не здійснено, станом на 02 січня 2026 року утворилася заборгованість у сумі 39 840 грн, яка складається з 12 000 грн основного боргу, 18 600 грн процентів, 1 080 грн комісії за надання кредиту, 2 160 грн комісії за обслуговування кредитної заборгованості та 6 000 грн неустойки.

Позивач просив розглянути справу у спрощеному позовному провадженні без участі його представника, не заперечував проти заочного розгляду та зазначив, що докази витрат на професійну правничу допомогу орієнтовним розміром 6 000 грн будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення.

Ухвалою суду відкрито провадження у справі та вирішено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Відповідачу надано строк для подання відзиву на позов. Відзив, заперечення проти розгляду справи у спрощеному провадженні або інші заяви по суті спору до суду не надійшли.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 та частини п`ятої статті 279 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними матеріалами. Згідно з частиною другою статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд встановив, що 07 травня 2025 року ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 уклали в електронній формі кредитний договір № 07.05.2025-100001373, який складається з пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), заявки та відповіді про прийняття пропозиції (акцепту). Документи з боку відповідача підписані електронним підписом одноразовим ідентифікатором E233.

За заявкою до договору: сума кредиту становить 12 000 грн; строк кредитування - 217 днів від дати надання кредиту; дата остаточного повернення - 09 грудня 2025 року. Процентна ставка «Стандарт» визначена у розмірі 1 % за один день користування кредитом протягом перших трьох чергових періодів, а ставка «Економ» - 0,5 % за один день протягом наступних чергових періодів. Комісія за надання кредиту встановлена у розмірі 9 % від його суми, тобто 1 080 грн. Комісія за обслуговування кредитної заборгованості становить по 1 080 грн у кожному з двох чергових періодів, наступних за першим.

Графіком платежів передбачено сім чергових платежів: у перших трьох періодах - по 4 800 грн, у четвертому-шостому - по 1 860 грн, а в останньому - 13 860 грн, у тому числі 12 000 грн основного боргу. Загальні витрати за кредитом визначені у сумі 21 840 грн, орієнтовна загальна вартість кредиту - 33 840 грн, денна процентна ставка - 0,84 %, орієнтовна реальна річна процентна ставка - 2526,92 %.

Паспорт споживчого кредиту містить ті самі істотні умови: суму кредиту 12 000 грн, строк 217 днів, дату видачі 07 травня 2025 року, дату повернення 09 грудня 2025 року, процентні ставки, розмір комісій, загальні витрати та орієнтовну загальну вартість кредиту. Паспорт також підписано одноразовим ідентифікатором E233. Суд оцінює його у сукупності з договором як доказ того, що до укладення договору відповідачу було надано стандартизовану інформацію про основні умови кредитування і повну вартість кредиту.

Інформація, отримана з центрального вузла Системи BankID НБУ, містить ідентифікаційні дані відповідача: прізвище, ім`я та по батькові, РНОКПП НОМЕР_1 , дату народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , номер телефону, паспортні дані та відомості про місце проживання. Окремою роздруківкою з офіційного ресурсу НБУ підтверджено, що ТОВ «Споживчий центр» підключене до Системи BankID НБУ з 26 жовтня 2020 року. Ці документи підтверджують спосіб ідентифікації особи, яка укладала електронний договір, та зв`язок використаних при укладенні договору персональних даних із відповідачем.

Листом Управління «Центр надання адміністративних послуг» виконавчого комітету Лебединської міської ради Сумської області від 19 січня 2026 року № 90/08.1-10 повідомлено, що ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Суд враховує цю офіційну інформацію як актуальні відомості про зареєстроване місце проживання відповідача. Відмінність цієї адреси від адреси, отриманої раніше через BankID, не спростовує особу відповідача та обставини укладення договору.

Із листа ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 08 січня 2026 року № 1-0801 встановлено, що 07 травня 2025 року о 15:37 на платіжну картку № НОМЕР_2 було успішно перераховано 12 000 грн; номер транзакції в системі iPay.ua - 734080556; призначення платежу - «Видача за договором кредиту № 07.05.2025-100001373». Масковані реквізити цієї картки 4731-21XX-XXXX-2773 збігаються з реквізитами електронного платіжного засобу, зазначеними відповідачем у заявці до кредитного договору.

Договір про надання послуг з переказу коштів № ФК-П-2024/01-2, укладений між ТОВ «Споживчий центр» та ТОВ «Універсальні платіжні рішення», підтверджує правову та технічну підставу здійснення платіжною установою переказів за дорученням позивача. Наявна в листі платіжної установи відмінність у календарному позначенні дати цього договору не впливає на доказове значення сукупності документів, оскільки номер договору, сторони, реквізити конкретної транзакції, її дата, сума, одержувач і призначення платежу узгоджуються між собою.

Таким чином, кредитний договір, паспорт споживчого кредиту, відомості BankID, документи щодо переказу коштів та реквізити платіжної картки в їх сукупності підтверджують укладення договору саме відповідачем і належне виконання позивачем обов`язку з надання 12 000 грн кредиту.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості станом на 02 січня 2026 року вбачається, що платежів від відповідача не надходило. Нарахування процентів здійснено в межах погодженого 217-денного строку користування кредитом: за ставкою 1 % на день у перших трьох чергових періодах та 0,5 % на день у наступних періодах. Загальна сума процентів становить 18 600 грн і відповідає графіку платежів та умовам договору. Комісії нараховані в загальному розмірі 3 240 грн, з яких 1 080 грн - комісія за надання кредиту і 2 160 грн - комісія за обслуговування кредитної заборгованості. Неустойку нараховано за прострочення окремих чергових платежів у розмірі 180 грн за кожний день, але не більше 6 000 грн.

Розрахунок є послідовним, містить щоденний рух нарахувань, ставки та складові боргу. Відповідач власного контррозрахунку, доказів оплати або інших доказів на спростування розрахунку не подав. Водночас правомірність кожної заявленої складової боргу підлягає окремій перевірці судом на відповідність імперативним нормам закону.

Згідно зі статтями 12, 13, 7681 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду. Таке врахування передбачає зіставлення не лише правової норми, а й істотних фактичних обставин справ: способу укладення договору, складу погоджених платежів, строку кредитування та періоду виникнення прострочення.

За статтями 11, 202, 205, 207 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договорів; правочин може вчинятися в електронній формі, а використання сторонами електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису у випадках, установлених законом чи погоджених сторонами, відповідає письмовій формі правочину.

Відповідно до статей 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом направлення пропозиції його укласти та прийняття такої пропозиції другою стороною. Відповідь про прийняття пропозиції може бути надана шляхом заповнення електронного формуляра або вчинення дій, які вважаються акцептом. Якщо електронний правочин має бути підписаний, моментом його підписання є, зокрема, використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

У постанові Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 зазначено, що електронний договір, підписаний за допомогою одноразового ідентифікатора, відповідає письмовій формі, а без одержання листа на електронну пошту чи повідомлення на телефон, без входу до інформаційно-телекомунікаційної системи за допомогою логіна і пароля та без використання такого ідентифікатора договір не був би укладений. Подібні висновки щодо належності електронної форми кредитного договору та підпису одноразовим ідентифікатором викладені у постановах Верховного Суду від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20, від 18 червня 2021 року у справі № 234/8079/20 та від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20.

Застосовуючи ці висновки, суд бере до уваги, що позивач подав не лише роздрукований текст договору. Належність акцепту відповідачу підтверджується взаємопов`язаним ланцюгом електронних та письмових доказів: ідентифікаційні дані однієї особи отримані через BankID НБУ; договір, заявка і паспорт кредиту містять той самий одноразовий ідентифікатор E233; у заявці вказано конкретну платіжну картку; платіжна установа підтвердила зарахування на цю картку 12 000 грн із призначенням платежу та номером саме спірного договору. Відомостей про втрату відповідачем телефону чи картки, несанкціонований доступ до них, звернення до правоохоронних органів або повернення помилково отриманих коштів матеріали справи не містять.

Отже, використання одноразового ідентифікатора E233 у поєднанні з даними BankID і подальшим зарахуванням коштів на вказану відповідачем картку підтверджує його волевиявлення та належне акцептування договору. Тому відсутність паперового примірника з власноручним підписом не є підставою вважати договір неукладеним.

За змістом статей 509, 525, 526, 530, 610, 612, 629 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону; одностороння відмова від зобов`язання не допускається; договір є обов`язковим для виконання сторонами; порушенням зобов`язання є його невиконання або неналежне виконання, а боржник є таким, що прострочив, якщо не виконав зобов`язання у встановлений строк.

Відповідно до статей 1048, 1049, 1054 ЦК України за кредитним договором фінансова установа зобов`язується надати позичальникові кошти в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернути кредит і сплатити проценти. Розмір і порядок одержання процентів визначаються договором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 зроблено висновок, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування або після пред`явлення вимоги відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України; після цього права кредитора охороняються за правилами статті 625 ЦК України. Отже, договірні проценти можуть бути стягнуті лише за період правомірного користування кредитом у межах погодженого сторонами строку.

У цій справі строк кредитування визначено у 217 днів - з 07 травня до 09 грудня 2025 року. Із щоденного розрахунку вбачається, що 18 600 грн процентів сформовані саме в межах цього строку: за ставкою 1 % на день протягом перших трьох чергових періодів та 0,5 % на день протягом наступних періодів. Після 09 грудня 2025 року договірні проценти позивач не нараховував, а вимог за статтею 625 ЦК України не заявляв.

Оскільки позивач довів надання відповідачу 12 000 грн, а доказів повернення цих коштів немає, вимога про стягнення основного боргу є обґрунтованою. Проценти у сумі 18 600 грн відповідають погодженим фіксованим ставкам, графіку платежів та наведеному правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, а тому також підлягають стягненню.

Щодо комісій суд виходить із такого. Пункт 4 частини першої статті 1 та стаття 8 Закону України «Про споживче кредитування» відносять до загальних витрат за споживчим кредитом, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту. Умови про сплату 1 080 грн комісії за надання кредиту та 2 160 грн комісії за обслуговування кредитної заборгованості викладені безпосередньо у заявці, паспорті споживчого кредиту і графіку платежів; комісії включені до загальних витрат, денної процентної ставки та загальної вартості кредиту, а їх сума не змінювалася протягом строку договору.

Частина перша статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» зобов`язує кредитодавця не більше одного разу на місяць на вимогу споживача безоплатно повідомляти інформацію про стан заборгованості та платежі. Частина п`ята статті 12 цього Закону визначає нікчемними умови договору, які обмежують права споживача порівняно із законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 сформульовано висновок, що умова договору про споживчий кредит, укладеного після набрання чинності Законом України «Про споживче кредитування», щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач має право одержувати безоплатно один раз на місяць, є нікчемною.

З урахування цього висновку суд перевіряє не тільки назву платежу, а його дійсний економічний зміст, перелік оплачуваних дій, спосіб розкриття ціни та чи не приховує комісія плату за інформацію, яка за законом надається безоплатно. Сам факт включення комісії до тексту договору не усуває обов`язку суду перевірити її відповідність імперативним гарантіям споживача.

У спірному договорі комісія за обслуговування визначена за організацію інформаційної підтримки телефоном, в особистому кабінеті та у відділеннях, забезпечення можливості здійснювати платежі онлайн, відновлювати пароль, отримувати нагадування про дати платежів і консультаційні послуги. Договір прямо передбачає, що до цієї комісії не включається інформація, яку кредитодавець зобов`язаний надавати безоплатно один раз на місяць. Розмір платежу є фіксованим, окремо відображений у заявці, паспорті кредиту та графіку, включений до загальних витрат і загальної вартості кредиту ще до акцепту договору.

Отже, встановлені у справі умови відрізняються від обставин справи № 496/3134/19: надані документи не пов`язують спірні 2 160 грн із реалізацією права відповідача один раз на місяць безоплатно одержувати інформацію про стан заборгованості. Доказів фактичного стягнення окремої плати саме за таку обов`язкову інформацію матеріали справи не містять.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 наголошено на необхідності з`ясовувати, чи є дія, за яку встановлено плату, самостійною послугою, замовленою позичальником, а не діяльністю кредитодавця у власних інтересах. Водночас спір у тій справі виник із договору, укладеного за іншого законодавчого регулювання, тому механічне перенесення висновку без оцінки змісту цього договору було б неправильним.

Комісія за надання кредиту становить одноразові 9 % від фактично наданої суми, а комісія за обслуговування - два фіксовані платежі, передбачені лише у визначених чергових періодах. Обидві складові заздалегідь розкриті як частина загальних витрат за кредитом, не змінювалися кредитодавцем в односторонньому порядку та не нараховувалися після завершення строку кредитування. За відсутності доказів, що під назвою цих комісій позивач нарахував плату за безоплатну законом інформацію або за невизначені дії виключно у власному інтересі, вимога про стягнення 3 240 грн комісій підлягає задоволенню.

Щодо неустойки суд не погоджується з доводом позивача про те, що після виключення пункту 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» кредитодавцям дозволено стягувати неустойку, нараховану під час воєнного стану за договорами, укладеними після 24 січня 2024 року.

Пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України прямо встановлено, що у період дії в Україні воєнного або надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення чи скасування у разі прострочення виконання грошового зобов`язання за договором кредиту (позики) позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка та інші платежі, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання таких договорів, підлягають списанню кредитодавцем.

За буквальним і системним тлумаченням наведеної норми вона є спеціальною щодо відповідальності за прострочення саме кредитного (позикового) грошового зобов`язання в особливий період. Вона розмежовує основне зобов`язання та відповідальність за його порушення: не звільняє позичальника від повернення кредиту і сплати правомірно нарахованих у межах строку користування процентів та комісій, але прямо усуває обов`язок сплачувати неустойку та платежі за прострочення.

Пункт 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України є чинним, поширюється на договори, за якими кредит надано банком або іншим кредитодавцем, і не містить винятку залежно від дати укладення договору. Виключення аналогічної норми із Закону України «Про споживче кредитування» не скасувало та не змінило пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України. Відсутність у спеціальному законі дублюючої норми не утворює колізії з прямою чинною забороною, встановленою ЦК України.

З розрахунку позивача вбачається, що 6 000 грн неустойки нараховані у 2025 році за прострочення виконання грошових зобов`язань за кредитним договором, тобто у період дії воєнного стану. Тому ця сума підлягає списанню кредитодавцем, а вимога про її стягнення суперечить пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України. У цій частині позову належить відмовити.

Отже, доведеним і таким, що підлягає стягненню, є борг у загальному розмірі 33 840 грн, з яких 12 000 грн основний борг, 18 600 грн - проценти та 3 240 грн - комісії. Позов задовольняється на 84,9398 % від заявленої ціни позову.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позивач сплатив 2 662,40 грн судового збору. Пропорційно задоволеній частині позову з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2 261,45 грн судового збору (2 662,40 грн ? 33 840 грн ? 39 840 грн). Решта судового збору покладається на позивача.

Доказів фактичного понесення або обов`язку сплатити витрати на професійну правничу допомогу на час ухвалення рішення не подано. Тому підстав для визначення та стягнення таких витрат у цьому рішенні немає. Це не позбавляє позивача права за умови дотримання частини восьмої статті 141 ЦПК України звернутися із заявою про ухвалення додаткового рішення та подати відповідні докази у встановлений законом строк.

Керуючись статтями 12, 13, 7681, 89, 133, 137, 141, 247, 258, 259, 263265, 268, 273, 274, 279, 354 ЦПК України, статтями 11, 202, 205, 207, 509, 525, 526, 530, 610, 612, 625, 629, 1048, 1049, 1054 та пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, Законом України «Про споживче кредитування», Законом України «Про електронну комерцію», суд

у х в а л и в:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 07.05.2025-100001373 від 07 травня 2025 року в розмірі 33 840 (тридцять три тисячі вісімсот сорок) грн 00 коп., з яких: 12 000 грн 00 коп. - заборгованість за основною сумою кредиту; 18 600 грн 00 коп. - заборгованість за процентами; 3 240 грн 00 коп. - заборгованість за комісіями.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» 2 261 (дві тисячі двісті шістдесят одну) грн 45 коп. судового збору.

У задоволенні позовної вимоги про стягнення 6 000 грн 00 коп. неустойки - відмовити.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Сумського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», код ЄДРПОУ 37356833, місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 133-А.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя Роман БАКЛАНОВ