Решение № 138317709, 26.06.2026, Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/13907/14-ц

Категорія 26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 червня 2026 року м. Київ

Подільський районний суд міста Києва

у складі головуючого судді Ковбасюк О.О.,

за участю:

секретаря судового засідання Білоус А.О.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Буднік О.П. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , яка діє від свого імені, а також як правонаступник померлого позивача ОСОБА_3 , до Товариства з обмеженою відповідальністю «Народна порука», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансові ініціативи», третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Верповська Олена Володимирівна, про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними, скасування рішення про державну реєстрацію права власності та повернення права власності на квартиру, визнання недійсним договору купівлі-продажу, -

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Народна позика» (назва якого була змінена у ході розгляду справи на Товариство з обмеженою відповідальністю «Народна порука»), треті особи: ОСОБА_4 (яка померла у ході розгляду справи), приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Верповська Олена Володимирівна в якому просила визнати предмет іпотеки недійсним, визнати право власності фінансової компанії на квартиру за адресою - АДРЕСА_1 недійсним, скасувати рішення про державну реєстрацію права власності фінансової компанії «Народна позика» на вказану квартиру, зняти ФК «Народна позика» з реєстрації права власності на згадану вище квартиру, вилучити запис про державну реєстрацію прав власності фінансової компанії на цю квартиру з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, зняти заборону відчуження предмету іпотеки, вилучити запис з реєстру іпотек.

Ухвалою суду від 26.11.2014 позов було залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

На виконання вказаної ухвали суду про залишення позову без руху у грудні 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 надіслали до суду новий текст позовної заяви, якою просили визнати кредитний договір №0711001/000-КФ/12 укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Фінансова компанія «Народна позика» від 07.11.2012 недійсним, визнати договір іпотеки укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК Народна позика» від 07.11.2012 недійсним, винести рішення, яким застосувати правові наслідки недійсності правочину у відповідності до вимог ст.216 ЦПК України.

11.12.2014 судом постановлено ухвалу, якою позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_4 повернуто позивачам для подання її до належного суду.

27.01.2015 Апеляційний суд міста Києва ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 11.12.2014 скасував, питання прийняття позовної заяви до розгляду передав до суду першої інстанції.

13.03.2015 Подільським районним судом м. Києва постановлено ухвалу, якою залишено позовну заяву без руху та надано позивачам строк для усунення недоліків.

У квітня 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 надіслали до суду новий текст позовної заяви, якою вимоги лишили ті самі, а підстави позову змінили.

14.04.2015 Подільським районним судом м. Києва у складі головуючого судді Богінкевич С.М. постановлено ухвалу, якою відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_4 до ТОВ «ФК «Народна позика», третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Верповська О.В. про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними.

08.12.2016 судом постановлено ухвалу, якою клопотання позивачів про забезпечення позову задоволено, накладено арешт на квартиру АДРЕСА_2 . Зазначено строк пред`явлення ухвали до виконання один рік. Ухвала виконана не була.

В липні 2017 року до суду позивачами було подано заяву щодо збільшення позовних вимог, в якій позивачі просили скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру розташовану за адресою - АДРЕСА_1 за ТОВ «ФК «Народна позика» від 29.10.2013, повернути право власності на квартиру, що розташована за адресою - АДРЕСА_1 , ОСОБА_4 .

Рішенням Вищої Ради Правосуддя від 15.08.2017 №2423/0/15-17 у зв`язку з відставкою було звільнено з посади Подільського районного суду м. Києва суддю ОСОБА_5 та відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.11.2017 справу передано у провадження судді Подільського районного суду міста Києва Васильченка О.В.

Ухвалою суду від 15.10.2020 позов було залишено без розгляду.

Постановою Київського апеляційного суду від 19.01.2021 ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 15.10.2020 було скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.04.2021 справу передано у провадження судді Подільського районного суду міста Києва Ковбасюк О.О., оскільки суддю ОСОБА_7 згідно з рішенням Вищої ради правосуддя № 798/0/15-21 від 08.04.2021 звільнено з посади судді Подільського районного суду міста Києва у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Ухвалою суду від 27.04.2021 справу прийнято до провадження, постановлено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла позивач ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим 14.03.2021 Київським міським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (Т. 3, а.с. 94).

Ухвалою суду від 16.07.2021 провадження у справі було зупинено до залучення до участі у справі правонаступника позивача ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою суду від 01.08.2022 до участі у справі залучено ОСОБА_3 в якості правонаступника померлого позивача ОСОБА_4 .

Цією ж ухвалою в якості співвідповідача до справи залучено Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансові ініціативи».

09.09.2022 судом постановлено ухвалу, якою вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_2 , яка належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансові ініціативи», та встановлення заборони вчиняти будь-які реєстраційні дії державним реєстраторам у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо вказаної квартири.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер правонаступник позивача ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_2 , виданого Подільським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 21.02.2023.

Заповітом від 27.03.2021 ОСОБА_3 всі свої права та обов`язки, які можуть належать йому на момент складення заповіту, а також інші права та обов`язки, які можуть належати йому в майбутньому та все своє майно, де б воно не було і з чого воно б не складалось, і взагалі те, що буде йому належати на день смерті і на що за законом він матиме право, заповів сестрі ОСОБА_1 , яка є позивачем 1 у справі.

Ухвалою суду від 17.03.2023 постановлено змінити найменування відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Народна позика» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Народна порука».

Цією ж ухвалою було зупинено провадження у справі до залучення до участі у справі правонаступника позивача ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Як встановлено зі спадкової справи № 1/2023, заведеної приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осадчою Т.Л. 07.04.2023 після смерті померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 , єдиним спадкоємцем по спадковій справі є ОСОБА_1 .

Відповідно, ОСОБА_1 , яка є позивачем 1 по цій справі, є також правонаступником померлого другого позивача ОСОБА_4 (після якої правонаступником був ОСОБА_3 та який помер).

Ухвалою суду від 11.09.2023 провадження у справі поновлено.

В листопаді 2023 року ОСОБА_1 подала до суду заяву про уточнення позовних вимог, у якій просила суд визнати недійсним кредитний договір №0711001/000-КФ/12 від 07.12.2012, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Фінансова компанія «Народна позика», визнати недійсним договір іпотеки від 07.12.2012 щодо квартири за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ТОВ «ФК Народна позика» (Іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (Іпотекодавець), зареєстрований в реєстрі за № 8591 приватним нотаріусом КМНО Верповською О.В., визнати недійсним договір купівлі-продажу від 15.06.2020, за яким право власності на вказану квартиру зареєстровано приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м.Києва Юдіним М.А. за ТОВ «Фінансові ініціативи».

Як випливає з тексту позовної заяви, заяви про збільшення позовних вимог та заяви про уточнення позовних вимог, позивач навів наступні підстави та обґрунтування своїх позовних вимог.

У жовтні 2012 року ОСОБА_1 звернулась до ТОВ «Фінансова компанія «Народна позика» про можливість одержання кредиту. Однією з умов одержання кредиту була передача в іпотеку нерухомого майна, яке б належало позичальнику на праві власності. Оскільки ОСОБА_1 не мала на праві власності такого майна, фінансова компанія запропонували укласти договір купівлі-продажу квартири, яка належала на праві власності ОСОБА_4 , матері ОСОБА_1 , про що вони погодились.

07.11.2012 між позивачем ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК «Народна позика» укладено кредитний договір № 0711001/000-КФІ/12, відповідно до умов якого товариство надало позичальнику грошові кошти на загальну суму 300 000 грн на придбання двокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

В якості забезпечення своїх зобов`язань за цим Договором позичальник надає в іпотеку належну йому на праві власності зазначену квартиру.

07.11.2012 між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Народна позика» було укладено Договір іпотеки.

Відповідно до п.1.4, розділу 1 Кредитного договору та п.1.2 статті 1 Договору іпотеки в якості забезпечення своїх зобов`язань позивач передає в іпотеку квартиру, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 і згідно п. 3.1 розділу 3 Кредитного договору, п.9.4 ст.9 Договору іпотеки належить позивачу на праві власності.

У п.1.3. ст.1 Договору іпотеки зазначено, що вказаний предмет іпотеки належить іпотекодавцю на підставі Договору купівлі-продажу квартири від 07.11.2012, витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданого Комунальним підприємством Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна від 02.10.2012 р. № 35696765.

Відповідно до ч. 4 ст. 334 ЦК України якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації. Договір купівлі-продажу нерухомого майна підлягає державній реєстрації.

Отже, за відсутності у набувача майна за договором право власності виникнути не може.

Право власності на квартиру, яка передається в іпотеку за договором іпотеки, у ОСОБА_1 ніколи не було, як до підписання згаданих договорів, так і після їх підписання.

Зазначений договір купівлі-продажу квартири, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , так і не було вчинено, так як договір не було зареєстровано в Київському міському бюро технічної інвентаризації, відповідно право власності на квартиру у ОСОБА_1 так і не виникло.

Відповідач ТОВ «ФК «Народна позика», скориставшись тяжкими для позивачів обставинами, про які йому було відомо, спонукав ОСОБА_1 укласти кредитний договір для придбання квартири, яка згідно п. 3.1. кредитного договору належить ОСОБА_1 на праві власності, але це не відповідає дійсності, оскільки ОСОБА_1 ніколи не мала права власності на цю кватиру. Власником цієї квартири була ОСОБА_4 , яка не перебувала в жодних правовідносинах з відповідачем. ТОВ «ФК «Народна позика» замість того, щоб подати документи на реєстрацію права власності на зазначену квартиру за ОСОБА_1 згідно довіреності, подала 14.10.2013 документи на державну реєстрацію права власності на цю квартиру за собою, у зв`язку з чим 29.10.2013 державним реєстратором було прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на цю квартиру за відповідачем, чим порушили конституційні права позивачів.

У зв`язку з чим ТОВ «ФК «Народна позика» неправомірно ввело в оману ОСОБА_1 та ОСОБА_4 та нечесно набуло право власності на вказану квартиру, чим грубо порушило ст.41 Конституції України, ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 182, 346 ЦК України.

ОСОБА_1 так і не одержала свій примірник кредитного договору, договору іпотеки та договору купівлі-продажу квартири, чим відповідачем було порушено ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Позивачка зазначає, що якби не тяжкі обставини для неї та її матері ОСОБА_4 , які виникли на той момент, вони б не підписали кредитний договір, предметом якого була купівля квартири, що насправді виявилось обманом.

Відповідно до ч.6 ст. 19 Закону «Про захист прав споживачів» правочин, здійснений з використанням нечесної підприємницької практики, є недійним.

Згідно цього ж закону нечесна підприємницька практика забороняється, при таких спорах суди мають враховувати вимоги ст.18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Згідно зі ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним.

Нечесна підприємницька практика ТОВ «ФК «Народна позика» та введення позивачів в оману зводиться, на думку позивача, до того, що право власності на кв. АДРЕСА_2 згідно договору купівлі-продажу від 07.11.2012 від ОСОБА_4 до ОСОБА_1 не перейшло, тому вказана квартира не могла бути предметом договору іпотеки від 07.11.2012, укладеного між ТОВ «ФК «Народна позика» та ОСОБА_1 .

На момент укладення договору іпотеки, який укладався на підставі договору купівлі-продажу квартири, у позивача не було державної реєстрації права власності на це нерухоме майно. На момент укладення договору іпотеки позивач не міг розпоряджатися цією квартирою, а відтак, і передавати її в іпотеку на умовах згідно кредитного договору.

ОСОБА_1 наполягала, що у разі визнання договору іпотеки недійсним, одночасно будуть визнані недійсними предмет іпотеки та передача права власності на предмет іпотеки.

Відповідно до ч.2 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді.

29.10.2013 державним реєстратором прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Мощонською І.В. було прийняте незаконне рішення (індексний номер 7341914 від 29.10.2013) про державну реєстрацію права власності на кв. АДРЕСА_2 , тому позивач просить скасувати це рішення та повернути право власності на вказану квартиру ОСОБА_4 .

В листопаді 2022 року позивач ОСОБА_1 подала до суду заяву про уточнення позовних вимог, в якій зазначила, що Кредитний договір №0711001000-КФІ/12 від 07.11.2012, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Народна позика», є недійсним в силу його нікчемності. Згідно ст.1055 ЦК України договір укладений з недодержанням письмової форми є нікчемним. Підпис директора ТОВ «ФК «Народна позика» Кравченка Д.В. на Кредитному договору не скріплена печаткою юридичної особи. Згідно договору купівлі-продажу квартири від 07.11.2012 між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 у ОСОБА_1 не виникло право власності на квартиру, оскільки договір не був зареєстрований у КП «Київське бюро технічної документації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна».

За таких обставин договір іпотеки від 07.11.2012, укладений між ОСОБА_1 (іпотекодавець) та ТОВ «ФК «Народна позика» (іпотекодержатель) є недійсним, оскільки ОСОБА_1 не була власником квартири на момент його укладення.

Оскільки квартира АДРЕСА_2 вибула з володіння ОСОБА_1 як спадкоємця без відповідної правової підстави та за відсутності волі власника на її вибуття, наявні підстави для витребування майна на підставі ст.ст. 387, 388 ЦК України.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна 15.06.2020 право власності на вказану квартиру зареєстровано приватним нотаріусом КМНО Юдіним М.А. за ТОВ «Фінансові ініціативи».

В заяві про уточнення позовних вимог ОСОБА_1 просить визнати недійсним кредитний договір №0711001000-КФІ/12 від 07.11.2012, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Народна позика», визнати недійсним договір іпотеки від 07.12.2012 квартири за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ТОВ «ФК «Народна позика» та ОСОБА_1 , зареєстрований приватним нотаріусом КМНО Верповською О.В. в реєстрі за № 8591, визнати недійсним договір купівлі-продажу від 15.06.2020, на підставі якого право власності на вказану квартиру зареєстровано приватним нотаріусом КМНО Юдіним М.А. за ТОВ «Фінансові ініціативи».

Відповідач ТОВ «ФК «Народна позика» у грудні 2016 року та у квітні 2019 року надав до суду письмові заперечення на позовні вимоги, в яких вказував, що вимоги є безпідставними та надуманими, оскільки не містять законних та обґрунтованих підстав для визнання оспорюваних правочинів недійсними.

Так, 07.11.2012 між ОСОБА_1 та ТОВ «Фінансова компанія «Народна позика» було укладено Кредитний договір № 0711001/000-КФІ/12, за умовами якого ТОВ «ФК «Народна позика» надало ОСОБА_1 кредит в національній валюті України на загальну суму 300000,00 на строк до 07.11.2013 та зі сплатою 42 відсотків річних.

В забезпечення повернення кредиту 07.11.2013 сторони уклали Договір іпотеки, згідно п.1.2. якого у забезпечення виконання зобов`язань за Основним договором ОСОБА_1 (Іпотекодавець) передає в іпотеку квартиру АДРЕСА_2 .

Договір іпотеки нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В. 07.11.2012 та зареєстрований в реєстрі за № 8592.

ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором перед відповідачем не виконала, кредит та відсотки не повернула, у зв`язку з чим ТОВ «ФК «Народна позика» скористалась своїм правом, передбаченим договором іпотеки, та згідно ст. 37 Закону України «Про іпотеку» задовольнило забезпечені іпотекою вимоги шляхом набуття права власності на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_2 .

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.04.2015 у справі № 826/689/15, яка набрала законної сили, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання незаконними дій державного реєстратора та зобов`язання державного реєстратора скасувати реєстрацію права власності на спірну квартиру за ТОВ «ФК «Народна позика».

Цією ж постановою в адміністративній справі встановлений факт законності державної реєстрації права власності на спірну квартиру за ТОВ «ФК «Народна позика» в порядку звернення стягнення на предмет іпотеки.

Факт укладення 15.06.2020 між ТОВ «ФК «Народна позика» та ТОВ «Фінансова ініціатива» нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартири підтверджується наданими до суду доказами. Право власності ТОВ «Фінансова ініціатива» зареєстровано встановленим порядком, про що є витяг з Державного реєстру.

Відповідач ТОВ «Фінансові ініціативи» заперечував проти задоволення позовних вимог, в письмових поясненнях по справі вказував, що є повноправним власником спірної квартири АДРЕСА_3 на підставі Договору купівлі-продажу квартири, укладеного 15.06.2020 з ТОВ «ФК «Народна позика», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юдіним М.А., зареєстрованого в реєстрі за № 459, ним сплачено за квартиру кошти в повному обсязі згідно платіжної інструкції №2651 від 17.06.2020. ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів, підтверджуючих її право власності на квартиру, тобто позивачка не довела порушення своїх прав укладеним між ТОВ «Фінансові ініціативи» та ТОВ «ФК «Народна позика» договором купівлі-продажу від 15.06.2020. ОСОБА_1 не є стороною договору купівлі-продажу спірної квартири від 15.06.2020, укладеного між відповідачами.

Ухвалою суду від 24.10.2014 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 04.02.2025 провадження у справі було зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у справі №758/11320/20 за позовом ОСОБА_6 до ТОВ «Народна порука», ТОВ «Фінансова ініціатива» про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та витребування майна, яка перебувала на розгляді Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду.

Постановою Київського апеляційного суду від 22.05.2025 вказану ухвалу суду скасовано, справу направлено для продовження розгляду до того ж суду.

Ухвалою суду від 16.06.2025 було поновлено провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судове засідання з`явилась позивач ОСОБА_1 , яка підтримала позовні вимоги та представник відповідача ТОВ «Народна порука», який просив суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Представник відповідача ТОВ «Фінансові ініціативи» у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Третя особа у судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.

Заслухавши представників сторін та дослідивши матеріали справи, повно і всебічно оцінивши всі фактичні обставини справи та докази, які мають значення для розгляду справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як визначено ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Судом встановлено, що 07.11.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Народна позика» (фінансова компанія) та ОСОБА_1 (позичальник) було укладено кредитний договір №0711001/000-КФІ/12, відповідно до умов якого фінансова компанія надає позичальнику грошові кошти у національній валюті України на загальну суму 300000,00 грн на придбання двокімнатної квартири, площею 54,0 кв.м, що знаходиться за адресою - АДРЕСА_1 , строком з 07.11.2012 по 07.11.2013, зі сплатою 42% річних за користування кредитом (п. 1.1, 1.2, 1.3 кредитного договору) (Т.2, а.с. 125-129).

Згідно пункту 1.4. кредитного договору в якості забезпечення своїх зобов`язань за цим договором позичальник надає в іпотеку фінансовій установі нерухоме майно, а саме - двокімнатну квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 54,00 кв.м.

Пунктом 4.1. кредитного договору передбачено, що позичальник зобов`язується сплатити заборгованість за кредитом в останній день строку користування кредитом. Позичальник має право достроково здійснити повне та/або часткове погашення кредиту. Відсотки за користування кредитом нараховуються щомісячно в останній день місяця. Відсотки за користування кредитом, що нараховані відповідно до цього пункту та пункту 1.3. цього договору, сплачуються позичальником у чітко встановлений цим договором термін.

Згідно пункту 4.8. договору відсотки за користування кредитом нараховуються виходячи із розміру відсоткової ставки, встановленої в п.1.3. цього договору, та фактичної кількості днів користування кредитом на непогашену суму кредиту (залишок заборгованості за кредитом), починаючи з дати видачі кредиту до дати його повернення. При розрахунку відсотків за користування кредитом за кількість днів у році приймається 360.

Згідно пункту 4.16. кредитного договору за управління кредитом позичальнику щомісячно нараховується фінансовою установою комісія у розмірі 0 (нуль) % від суми, зазначеної у пункті 1.1. цього договору.

Пунктом 12.1. кредитного договору передбачено, що укладаючи цей договір, позичальник усвідомлює та підтверджує, що умови цього договору для нього зрозумілі, відповідають його інтересам, є розумними та справедливими. Підписанням цього договору позичальник свідчить, що він до підписання цього договору ознайомився з усіма умовами, на яких фінансова установа здійснює кредитування фізичних осіб, та загальною сукупною вартістю всіх витрат, пов`язаних з отриманням кредиту у фінансовій установі, та свідомо обрав умови кредитування, викладені в цьому договорі. Укладаючи цей договір позичальник підтверджує, що не знаходиться під впливом омани, обману, насильства, погрози, зловмисної угоди або збігу важких для нього обставин. Позичальник гарантує, що на момент укладання цього договору він не є жодним чином обмеженим законом, іншим нормативним актом, судовим рішенням або іншим передбаченим чинним законодавством способом в своєму праві укладати цей договір та виконувати усі умови, визначені в ньому.

Згідно пункту 12.11. договору шляхом укладення і підписання позичальником цього договору позичальник підтверджує факт письмового повідомлення його фінансовою установою про умови надання кредиту, а також про всі збори, проценти, тарифи, комісії або інші елементи вартості кредиту за цим договором відповідно до пункту 2 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 № 1023-ХІІ.

Відповідно до п. 12.13. та п.12.14. кредитного договору, шляхом укладання і підписання позичальником цього договору позичальник підтверджує факт ознайомлення зі статтею 11 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 № 1023-ХІІ (із змінами та доповненнями). Шляхом укладання і підписання позичальником цього договору, позичальник підтверджує факт надання фінансовою установою інформації позичальнику, що зазначена статтею 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 № 2664-ІІІ (із змінами та доповненнями).

ОСОБА_1 , ставлячи свій підпис на кредитному договорі, засвідчила, що інформацію, що зазначена статтею 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», їй надано у повному обсязі, будь-яких питань у неї не виникає. Про умови кредитування повідомлена відповідно до частини 2 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та примірник цього договору отримала.

На виконання умов кредитного договору ТОВ «Фінансова компанія «Народна позика» надала ОСОБА_1 кредит у розмірі 300 000, 00 гривень через касу підприємства, про що свідчить видатковий касовий ордер № 540 від 07.11.2012 (Т. 2, а.с. 6, 109).

Матеріали справи не містять доказів часткового чи повного повернення ОСОБА_1 кредиту.

В той же день, 07.11.2012 між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було укладено Договір купівлі-продажу квартири, відповідно до умов якого ОСОБА_4 передала у власність, а ОСОБА_1 прийняла належну продавцю на праві власності квартиру АДРЕСА_2 (Т.2, а.с. 121, 122).

Договір купівлі-продажу квартири від 07.11.2012 був нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В. 07.11.2012, зареєстрований в реєстрі за № 8588 та зареєстрований в Державному реєстрі правочинів, про що свідчить Витяг з Державного реєстру правочинів № 12086711 від 07.11.2012 (Т. 2, а.с. 123).

Також 07.11.2012 між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Народна позика» було укладено Договір іпотеки, відповідно до п.1.1. якого таким договором забезпечуються виконання ОСОБА_1 зобов`язань, що виникли на підставі Кредитного договору № 0711001/000-КФІ/12 від 07.11.2012, укладеного між ТОВ «Фінансова компанія «Народна позика» та ОСОБА_1 на суму 300 000, 00 грн. та з відсотковою ставкою 42 відсотків річних, з обумовленим строком повернення боргу до 07.11.2012 (Т.2, а.с. 130-136).

Згідно п.1.2. Договору іпотеки у забезпечення виконання зобов`язань за Основним договором ОСОБА_1 (Іпотекодавець) передає в іпотеку квартиру АДРЕСА_2 . Дана квартира складається з 2 житлових кімнат, загальною площею 54, 00 кв.м., у тому числі житловою площею 30,10 кв.м. Договір іпотеки був нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В. 07.11.2012 та зареєстрований в реєстрі за № 8592.

Оскільки ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором не виконала, кредит та відсотки не повернула, ТОВ «ФК «Народна позика» скористалось своїм правом та згідно до ст. 37 Закону України «Про іпотеку» задовольнило забезпечені іпотекою вимоги, шляхом набуття права власності на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_2 , про що свідчить Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №11812896 від 29.10.2013, виданий Реєстраційною службою Головного управління юстиції у м. Києві (Т.2, а.с. 137, 138).

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.04.2015 у справі № 826/689/15, яка набрала законної сили, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання незаконними дій державного реєстратора та зобов`язання державного реєстратора скасувати реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 за ТОВ «ФК «Народна позика».

Цією ж постановою в адміністративній справі встановлено факт законності державної реєстрації права власності на спірну квартиру за ТОВ «ФК «Народна позика» в порядку звернення стягнення на предмет іпотеки.

Вказана постанова Окружного адміністративного суду міста Києва залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.09.2015 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25.10.2016.

Ухвалою Верховного Суду України від 01.02.2017 відмовлено у допуску вказаної справи до провадження Верховного Суду.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 08.09.2016 у справі № 758/10040/15-ц відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_4 до приватного нотаріуса Київського МНО Верповської О. В., третя особа ТОВ «ФК «Народна позика» про визнання дій незаконними, визнання договору іпотеки недійсним та визнання заставної недійсною.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 28.11.2016 у справі № 758/10040/15-ц апеляційну скаргу ОСОБА_4 та її представника ОСОБА_1 задоволено частково; скасовано рішення Подільського районного суду м. Києва від 08.09.2016 в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Верповської О.В. про визнання дій нотаріуса, як державного реєстратора, незаконними, а провадження у справі в цій частині - закрито; в іншій частині рішення Подільського районного суду м. Києва від 08.09.2016 залишено без змін.

В рішенні Апеляційного суду м. Києва від 28.11.2016 суд вказав, що на момент укладення договору іпотеки останній за змістом і формою відповідав вимогам чинного законодавства, підстав для задоволення позову в частині визнання договору іпотеки недійсним немає, позов в частині визнання договору іпотеки недійним пред`явлений до неналежного відповідача.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26.03.2025 у справі № 758/11320/20 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ТОВ «ФК «Народна позика», ТОВ «Фінансові ініціативи» про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та витребування майна постанову Київського апеляційного суду від 11.07.2024 у цій справі в частині відмови в задоволені позову ОСОБА_4 , правонаступником якої є ОСОБА_1 , до ТОВ «Народна порука», про витребування квартири було змінено, викладено її мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Постанову Київського апеляційного суду від 11.07.2024 в частині відмови в задоволені позову ОСОБА_4 , правонаступником якої є ОСОБА_1 , до ТОВ «Фінансові ініціативи» про витребування квартири залишено без змін.

Постановою від 26.03.2025 у справі № 758/11320/20 Верховний Суд підтвердив встановлену апеляційним судом обставину, що 07.11.2012 між ОСОБА_4 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В. та зареєстрований у реєстрі за № 8588. Предметом договору стала квартира АДРЕСА_2 , яка належала продавцю на праві власності. Цей правочин зареєстровано 07.11.2012 у Державному реєстрі правочинів. Апеляційний суд врахував, що особа, яка до 01.01.2013 придбала нерухоме майно за договором купівлі-продажу, державну реєстрацію якого було належним чином здійснено, стала власником такого нерухомого майна з моменту державної реєстрації відповідного договору купівлі-продажу, незалежно від того, чи здійснила ця особа в подальшому державну реєстрацію свого права власності. За таких обставин, апеляційний суд при відмові у витребуванні спірної квартири у ТОВ «Фінансові ініціативи» врахував, що відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові. Оскільки спірну квартиру позивачкою було відчужено на користь своєї дочки, яка є її правонаступником, 07.11.2012 здійснено державну реєстрацію договору купівлі-продажу від 07.11.2012 в Державному реєстрі правочинів, то власником квартири з 07.11.2012 була ОСОБА_1 , а не позивачка. Касаційний суд відхилив аргументи касаційної скарги про те, що існують підстави для кваліфікації договору купівлі-продажу від 07.11.2012 як неукладеного. Як наслідок, постанову апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_4 , правонаступником якої є її дочка ОСОБА_1 , до ТОВ «Фінансові ініціативи» про витребування квартири, Верховний Суд залишив без змін.

15.06.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Народна позика» (продавець) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансові ініціативи» (покупець) уклали Договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 .

Договір купівлі-продажу квартири від 15.06.2020 було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юдіним М.А. та зареєстровано в реєстрі за № 459 (Т.5, а.с. 47-49).

Відповідно до п.2.1. Договору купівлі-продажу квартири від 15.06.2020 за домовленістю сторін квартира продається за ціною 476800, 00 грн, які покупець зобов`язаний сплатити продавцю протягом десяти банківських днів. Зазначена ціна встановлена за згодою сторін цього договору, є остаточною та не підлягає будь-яким змінам.

Згідно платіжної інструкції № 2651 від 17.06.2020 ТОВ «Фінансові ініціативи» здійснило оплату за квартиру, сплативши ТОВ «ФК «Народна позика» всю її вартість у розмірі 476 800, 00 грн (Т.5, а.с. 51).

17.03.2023 відповідач ТОВ «ФК «Народна позика» повідомило суд про зміну своєї назви, у зв`язку з чим 17.03.2023 судом постановлено ухвалу про зміну найменування відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Народна позика» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Народна порука».

Позивачка наполягала, що право власності на квартиру АДРЕСА_2 згідно договору купівлі-продажу, укладеного між нею та її матір`ю ОСОБА_4 , до неї ніколи не переходило, оскільки договір не був зареєстрований в КП «Київське бюро технічної документації та реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна». Вона ніколи не була власником цієї квартири та, відповідно, не могла передати в іпотеку вказане нерухоме майно згідно Договору іпотеки від 07.11.2012, укладеного з ТОВ «ФК «Народна позика» (після перейменування - ТОВ «Народна порука»). Відповідач, скориставшись тяжкими для позивача обставинами, спонукав її укласти кредитний договір на умовах придбання квартири, але право власності у неї на вказану квартиру не виникло. Цим відповідач ввів її та її матір ОСОБА_4 в оману, при цьому після підписання договорів не надав її примірник договору. Позивачка посилалась на нечесну підприємницьку практику зі сторони відповідача ТОВ «ФК «Народна позика» (після перейменування - ТОВ «Народна порука») та введення її в оману щодо обставин, які мають істотне значення, оскільки предметом кредитного договору була купівля квартири, яку вона фактично у матері не придбавала. Це ж стосується договору іпотеки укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Народна позика» 07.11.2012, предметом якого є квартира АДРЕСА_2 . На момент укладення договору іпотеки у неї не було державної реєстрації права власності на це нерухоме майно, відповідно, вона не могла розпоряджатися вказаною квартирою, оскільки не була її власником.

Згідно статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1,2 статті 207 ЦК України (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Частина 1 статті 215 ЦК України визначає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно частини 1 статті 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Відповідно до частини 1 статті 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

За змістом статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Згідно частини 1 статті 627 ЦК України і відповідно статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина 1 статті 638 ЦК України).

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

За змістом статей 526, 527 ЦК України належним виконанням зобов`язання є, зокрема, виконання його належними сторонами або уповноваженими особами, під якими слід розуміти будь-яку особу, яка має повноваження сторони зобов`язання, про що може бути зазначено у договорі або виданій відповідно до закону довіреності.

Частиною 2 статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткій, незрозумілій або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Верховний Суд у Постанові від 22.12.2022 у справі № 309/4310/15 вказав, що одночасне застосування положень статей 229, 230 ЦПК України, а також статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» як підстав для визнання недійсним договору є неправильним, оскільки вони є взаємовиключними, проте, ухвалюючи рішення, суди вирішують справу на підставі заявлених позивачем позовних вимог та у разі необхідності повинні їх уточнити. Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, тобто дії банку, які передують укладенню договору.

Таким чином, після укладення договору між сторонами виникли зобов`язальні правовідносини.

Частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шість статті 81 ЦПК України).

Статтею 77 ЦПК передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

У частині 2 статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені (частина п`ята статті 82 ЦПК України).

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.04.2018 у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17)).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Як випливає із матеріалів справ, зокрема, з копій матеріалів кредитної справи, яку відповідач ТОВ «ФК «Народна позика» надав суду (Т.2, а.с. 95-172), ОСОБА_1 з власної ініціативи звернулася за отриманням кредиту до вільно обраної нею фінансової установи, договір споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; в заяві від 07.11.2012 ОСОБА_1 стверджувала, що квартира АДРЕСА_2 , яку вона передає в іпотеку, є її особистою приватною власністю (Т.2, а.с. 108); ОСОБА_1 на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору, не скористалась правом на відкликання згоди на укладення договору та в подальшому просила ТОВ «ФК «Народна позика» відстрочити виплату відсотків за кредитом, зобов`язувалась сплатити заборгованість за відсотками, про що свідчить заява ОСОБА_1 від 18.06.2013, написана нею власноручно (Т.2, а.с. 155).

Тобто позивачка визнавала умови кредитного договору.

Також, ОСОБА_4 в заяві від 13.01.2014 просила ТОВ «ФК «Народну позику» відстрочити процес виселення з квартири, яка знаходиться в іпотеці за кредитним договором № 0711001/000-КФІ/12 від 07.11.2012, гарантувала, що ОСОБА_1 погасить заборгованість (Т.2, а.с. 156).

Крім того, як випливає з самого тексту кредитного договору, ОСОБА_1 , підписуючи кредитний договір № 0711001/000-КФІ/12 від 07.11.2012, підтвердила, що умови цього договору для неї зрозумілі, відповідають її інтересам, є розумними та справедливими. Підписанням цього договору позичальник свідчить, що він до підписання цього договору ознайомився з усіма умовами, на яких фінансова установа здійснює кредитування фізичних осіб, та загальною сукупною вартістю всіх витрат, пов`язаних з отриманням кредиту у фінансовій установі, та свідомо обрав умови кредитування, викладені в цьому договорі. Укладаючи цей договір, позичальник підтверджує, що не знаходиться під впливом омани, обману, насильства, погрози, зловмисної угоди або збігу важких для нього обставин. Позичальник гарантує, що на момент укладання цього договору він не є жодним чином обмеженим законом, іншим нормативним актом, судовим рішенням або іншим передбаченим чинним законодавством способом в своєму праві укладати цей договір та виконувати усі умови, визначені в ньому (п.12.1. кредитного договору).

Також підписанням кредитного договору позивач підтвердила факт письмового повідомлення її відповідачем ТОВ «ФК «Народна позика» про умови надання кредиту, а також про всі збори, проценти, тарифи, комісії або інші елементи вартості кредиту за цим договором відповідно до пункту 2 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 № 1023-ХІІ (п.12.11. кредитного договору).

Відповідно до п. 12.13. та п.12.14. кредитного договору, шляхом укладання і підписання позичальником цього договору позичальник підтверджує факт ознайомлення зі статтею 11 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 № 1023-ХІІ (із змінами та доповненнями). Шляхом укладання і підписання позичальником цього договору, позичальник підтверджує факт надання фінансовою установою інформації позичальнику, що зазначена статтею 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2011 № 2664-ІІІ (із змінами та доповненнями).

ОСОБА_1 , ставлячи свій підпис на кредитному договорі, також засвідчила, що інформацію, що зазначена статтею 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», їй надано у повному обсязі, будь-яких питань у неї не виникає. Про умови кредитування вона повідомлена відповідно до частини 2 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та примірник цього договору отримала.

Згідно роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п.п. 7, 8 постанови №9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Стороною позивача не надано суду належних доказів, які б свідчили, що кредитний договір не відповідає вимогам чинного законодавства.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

З матеріалів справи вбачається, що сторонами при укладені кредитного договору дотримані усі істотні умови договору при його укладені, з умовами договору сторони були згодні, про що свідчить їх підпис на договорі, кредитний договір було укладено в письмовій формі та підписаний сторонами. Претензій один до одного не висували.

На момент укладення кредитного договору, останній за змістом і формою відповідав вимогам чинного законодавства, тому підстав для задоволення позову в частині визнання кредитного договору недійсним немає.

Позивач наводить доводи про те, що наявні підстави для застосування положень ст. 230 ЦК України та визнання кредитного договору недійсним з цих підстав.

Згідно статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину.

Відповідно до абзацу другого частини першої статті 229 ЦК України в редакції, яка була чинна на день укладення договору, істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

Тобто правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

При цьому якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення.

Лише в разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 230 та статті 203 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 22.12.2022 у справі № 309/4310/15.

ОСОБА_1 наполягала, що обманом є саме умова кредитного договору про надання їй кредиту на придбання у ОСОБА_4 квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та надання цієї квартири в іпотеку в якості забезпечення зобов`язань позичальника за кредитним договором, коли право власності на квартиру до неї від ОСОБА_4 згідно укладеного договору купівлі-продажу квартири від 07.11.2012 не перейшло, оскільки договір не було зареєстровано в КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна».

Такі твердження позивача є помилковими та спростовуються матеріалами справи.

Так, як випливає із матеріалів справи, 07.11.2012 між ОСОБА_4 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О. В. та зареєстрований у реєстрі за № 8588.

Предметом договору стала квартира АДРЕСА_2 , яка належала продавцю на праві власності.

07.11.2012 здійснено державну реєстрацію вказаного договору в Держаному реєстрі правочинів, про що свідчить Витяг з Державного реєстру правочинів №12086711 від 07.11.2012, виданий приватним нотаріусом КМНО Верповською О.В.

Суд критично оцінює доводи позивача про те, що згідно договору купівлі-продажу квартири від 07.11.2012 право власності на квартиру від ОСОБА_4 до ОСОБА_1 не перейшло, оскільки, як випливає з матеріалів справи, договір купівлі-продажу квартири був нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В. 07.11.2012, зареєстрований в реєстрі за № 8588 та зареєстрований нотаріусом в Державному реєстрі правочинів, про що свідчить Витяг з Державного реєстру правочинів № 12086711 від 07.11.2012 (Т.2, а.с. 123).

Згідно з частиною 4 статті 334 ЦК України (в редакції, яка діяла станом на день укладення договору) якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 34/3161/17 зроблено висновок, що особа, яка до 01.01.2013 придбала нерухоме майно за договором купівлі-продажу, державну реєстрацію якого було належним чином здійснено, стала власником такого нерухомого майна з моменту державної реєстрації відповідного договору купівлі-продажу незалежно від того, чи здійснила ця особа в подальшому державну реєстрацію свого права власності (п.77 постанови ВС).

По справі №758/11320/20 за позовом ОСОБА_4 (правонаступник якої є ОСОБА_1 ) до ОСОБА_1 , ТОВ «ФК «Народна позика», ТОВ «Фінансові ініціативи» про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та витребування майна Верховним Судом (постанова Верховного Суду від 26.03.2025 по справі №758/11320/20) були досліджені всі обставини щодо придбання ОСОБА_1 у своєї матері ОСОБА_4 квартири та було встановлено, що власником квартири з 07.11.2012 була ОСОБА_1 , а не позивачка ОСОБА_4 .

Так, Верховний Суд у постанові від 26.03.2025 по справі №758/11320/20, яка має преюдиціальне значення для цієї справи, зазначив, що апеляційний суд врахував, що особа, яка до 01.01.2013 придбала нерухоме майно за договором купівлі-продажу, державну реєстрацію якого було належним чином здійснено, стала власником такого нерухомого майна з моменту державної реєстрації відповідного договору купівлі-продажу незалежно від того, чи здійснила ця особа в подальшому державну реєстрацію свого права власності; за таких обставин, апеляційний суд при відмові у витребуванні спірної квартири у ТОВ «Фінансові ініціативи» врахував, що відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові, оскільки спірну квартиру позивачкою було відчужено на користь своєї дочки, яка є її правонаступником, 07.11.2012 здійснено державну реєстрацію договору купівлі-продажу від 07.11.2012 в Державному реєстрі правочинів, то власником квартири з 07.11.2012 була ОСОБА_1 , а не позивачка. Тому касаційний суд відхилив аргументи касаційної скарги про те, що існують підстави для кваліфікації договору купівлі-продажу від 07.11.2012 як неукладеного. Як наслідок, постанову апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_4 , правонаступником якої є її дочка ОСОБА_1 , до ТОВ «Фінансові ініціативи» про витребування квартири залишено без змін.

Преюдиційно встановлені факти у справі № 758/11320/20 за позовом ОСОБА_4 (правонаступником якої є ОСОБА_1 ) до ОСОБА_1 , ТОВ «Народна порука», ТОВ «Фінансові ініціативи» про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та витребування майна не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено рішенням судів та немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Згідно з приписами статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що кредитний договір укладено не для придбання позичальником ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_2 , оскільки саме в день укладення кредитного договору 07.11.2012 було укладено між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 договір купівлі-продажу квартири, його нотаріально посвідчено та зареєстровано в Державному реєстрі правочинів та власником квартири з 07.11.2012 стала ОСОБА_1 .

Отже, позивачем не доведено наявність трьох складових для визнання договору недійсним на підставі статті 230 ЦК України, а саме: умислу у діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких позивача введено в оману та наявність обману.

Також матеріалами справи спростовується твердження позивача, що кредитний договір є нікчемний, оскільки укладений з недодержанням письмової форми.

Так, в матеріалах справи міститься кредитний договір №0711001/000-КФІ/12 від 07.11.2012, укладений між ТОВ «ФК «Народна позика» (у 2023 році змінена назва на ТОВ «Народна порука») та ОСОБА_1 (позичальник) у письмовій формі. Кожна сторінка договору підписана сторонами, підпис директора ТОВ «ФК «Народна позика» Кравченка Д.В.скріплений печаткою (Т.2, а.с. 125-129).

Наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.06.2020 у справі № 177/1942/16-ц (провадження № 61-2276св19)).

За приписами статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Щодо застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про захист прав споживачів» суд звертає увагу на наступне.

Верховний Суд у Постанові від 22.12.2022 у справі № 309/4310/15-ц виснував, що Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, тобто дії банку, які передують укладенню договору. Одночасне застосування положень статей 229, 230 ЦПК України, а також статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» як підстав для визнання недійсним договору є неправильним, оскільки вони є взаємовиключними, проте, ухвалюючи рішення, суди вирішують справу на підставі заявлених позивачем позовних вимог та у разі необхідності повинні їх уточнити.

Наявність підпису ОСОБА_1 під кредитним договором свідчить про те, що позивач, як споживач фінансових послуг, була належним чином проінформована про всі детальні умови кредитного договору, його сукупну вартість із зазначенням всіх обов`язкових умов, в тому числі про умови надання кредиту, а також про всі збори, проценти, тарифи, комісії або інші елементи вартості кредиту тощо (п.п.12.1, 12.11., 12.13., 12.14, кредитного договору), тому відповідачем під час укладення оспорюваного кредитного договору додержано норми Закону України «Про захист прав споживачів».

ОСОБА_1 , ставлячи свій підпис на кредитному договорі, засвідчила, що інформацію, що зазначена статтею 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» їй надано у повному обсязі, будь-яких питань у неї не виникає. Про умови кредитування повідомлена відповідно до частини 2 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та примірник цього договору отримала (поставлений підпис ОСОБА_1 під текстом кредитного договору 07.11.2012).

Як випливає з тексту позовної заяви ОСОБА_1 , підставою позову є посилання позивача на ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до якої правочин, здійснений з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсним.

Згідно частини 1 статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Позивачка наполягала, що предметом кредитного договору була квартира, що насправді виявилось обманом, оскільки право власності на квартиру від ОСОБА_4 до неї не перейшло.

Як вже зазначалось вище, такі доводи позивача є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.

Так, судом встановлено, що для забезпечення зобов`язань за кредитним договором № 0711001/000-КФІ/12 від 07.11.2012 між ОСОБА_1 (іпотекодавець) та ТОВ «ФК «Народна позика» (іпотекодержатель) 07.11.2012 було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого предметом договору є квартира площею 54,00 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу від 07.11.2012, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .

Договір іпотеки посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О. В. та зареєстрований нею в реєстрі за № 8591, накладена заборона відчуження зазначеного у договорі майна, а саме: квартири АДРЕСА_2 .

Частинами 1, 2 статті 5 Закону України «Про іпотеку» (в редакції чинній на момент укладення договору іпотеки) передбачено, що предметом іпотеки можуть бути один або декілька об`єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об`єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом. Предметом іпотеки також може бути об`єкт незавершеного будівництва, майнові права на нього, інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуте ним у власність відповідне нерухоме майно у майбутньому. Обтяження такого нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації у встановленому законом порядку незалежно від того, хто є власником такого майна на час укладення іпотечного договору.

Згідно статті 18 Закону України «Про іпотеку» (в редакції чинній на момент укладення договору іпотеки), іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Іпотечний договір повинен містити такі істотні умови: 1) для іпотекодавця та іпотекодержателя - юридичних осіб відомості про: для резидентів - найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб - підприємців; для нерезидентів-найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу; для іпотекодавця та іпотекодержателя - фізичних осіб відомості про: для громадян України - прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання із зазначенням адреси та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів; для іноземців, осіб без громадянства - прізвище, ім`я, по батькові (за наявності), адресу постійного місця проживання за межами України;2) зміст та розмір основного зобов`язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов`язання; 3) опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані, у тому числі кадастровий номер. У разі іпотеки земельної ділянки має зазначатися її цільове призначення; 4) посилання на видачу заставної або її відсутність. У разі відсутності в іпотечному договорі однієї з вказаних вище істотних умов він може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду. Іпотечний договір може містити інші положення, зокрема, визначення вартості предмета іпотеки, посилання на документ, що підтверджує право власності іпотекодавця на предмет іпотеки, відомості про обмеження та обтяження прав іпотекодавця на предмет іпотеки, визначення способу звернення стягнення на предмет іпотеки. Іпотечний договір та договір, що обумовлює основне зобов`язання, можуть бути оформлені у вигляді одного документа. Цей документ за формою і змістом повинен відповідати вимогам, встановленим у цій статті, та вимогам, встановленим законом, для договору, який визначає основне зобов`язання. У разі якщо іпотекою забезпечується повернення позики, кредиту для придбання нерухомого майна, яке передається в іпотеку, договір купівлі-продажу цього нерухомого майна та іпотечний договір можуть укладатися одночасно.

Як вже зазначалось, власником квартири з 07.11.2012 є іпотекодавець ОСОБА_1 , відповідно до зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів договору купівлі-продажу квартири від 07.11.2012, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .

Стороною позивача не надано суду належних доказів, які б свідчили, що договір іпотеки не відповідає вимогам чинного законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що сторонами дотримані усі істотні умови відповідного договору іпотеки при його укладенні та посвідченні останнього нотаріусом. З умовами договору сторони були згодні, про що свідчать їхні підписи на договорі. Претензій один до одного сторони не висували. Власником спірної квартири на день укладення договору іпотеки 07.11.2012 була ОСОБА_1 , із чим остання погоджувалась, про що свідчить її заява від 07.11.2012 (Т.2, а.с. 108).

Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України (в редакції, діючій на момент вчинення правочину) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Ураховуючи те, що на момент укладення договору іпотеки, останній за змістом і формою відповідав вимогам чинного законодавства, предмет іпотеки належав іпотекодавцю ОСОБА_1 на праві власності згідно укладеного договору купівлі-продажу квартири від 07.11.2012, договір підписаний сторонами, від імені ТОВ «ФК «Народна позика» підписаний директором Кравченко Д.В. та скріплений печаткою, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Верповською О.В., зареєстровано в реєстрі № 8592, підстав для задоволення позову в частині визнання договору іпотеки недійсним немає.

При цьому судом також враховується, що рішенням Апеляційного суду міста Києва від 28.11.2016 у справі № 758/10040/15-ц (провадження № 22ц/796/13235/16) за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 08.09.2016 у справі № 758/10040/15-ц за позовом ОСОБА_4 до приватного нотаріуса КМНО Верповської О.В., третя особа ТОВ «ФК «Народна позика» про визнання дій нотаріуса незаконними та визнання договору іпотеки і заставної недійсними, було залишено в силі рішення Подільського районного суду м. Києва від 08.09.2016 в частині відмови у задоволені позову про визнання договору іпотеки недійсним.

Судами було встановлено відсутність підстав для визнання договору іпотеки від 07.11.2012 недійсним, встановлено, що сторонами дотримані істотні умови відповідного договору при його укладені та посвідченні нотаріусом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 2 ст. 81 ЦПК України).

Відповідно до ч. ч. 5, 6 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи наведене вище, суд прийшов до переконання про те, що оспорюваний кредитний договір та договір іпотеки вчинені з наміром створення відповідних правових наслідків за такими договорами. Вони не суперечать вимогам закону, відповідають волі сторін на встановлення цивільно-правових відносин, передбачених такими договорами, відсутні докази щодо наявності обману та умислу у діях відповідача, а тому відсутні підстави для визнання недійсними як кредитного договору від 07.11.2012, так і договору іпотеки від 07.11.2012, а відтак, позовні вимоги у цій частині не підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги про застосування правових наслідків недійсності правочину у відповідності до вимог ст. 216 ЦПК України, то оскільки така вимога є похідною від визнання правочинів недійсними, у яких судом відмовлено повністю, підстави для застосування правових наслідків недійсності шляхом повернення квартири згідно з ст. ст. 216 ЦК України відсутні, у зв`язку з чим така позовна вимога також не підлягає задоволенню.

Стосовно позовної вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 за ТОВ «ФК «Народна позика» від 29.10.2019 та повернення ОСОБА_4 права власності на квартиру, суд зазначає наступне.

ОСОБА_1 ці вимоги обґрунтовує, посилаючись на ч. 2 ст. 37 Закону України «Про іпотеку», згідно якої рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Як випливає з матеріалів справи та не доведено позивачем зворотнього, ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором перед ТОВ «Фінансова компанія «Народна позика» не виконала, кредит та відсотки у передбачені Кредитним договором строки не повернула, у зв`язку з чим ТОВ «ФК «Народна позика» скористалось своїм правом передбаченим Розділом 6 «Позасудове врегулювання та застереження про задоволення вимог іпотекодержателя» Договору іпотеки та згідно до ст. 37 Закону України «Про іпотеку» задовольнило забезпечені іпотекою вимоги, шляхом набуття права власності на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_2 , про що свідчить Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №11812896 від 29.10.2013, виданий Реєстраційною службою Головного управління юстиції у м. Києві (Т.2, а.с. 137, 138).

Підставою виникнення у ТОВ «Народна порука» (колишня назва - ТОВ «Фінансова компанія «Народна позика») права власності на квартиру АДРЕСА_2 був договір іпотеки, серія та номер 8592, виданий 07.11.2012 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В., рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 7341914 від 29.10.2013.

Не погоджуючись з такими діями реєстратора та іпотекодержателя, ОСОБА_4 подала до Окружного адміністративного суду м. Києва позов до Державної реєстраційної служби України та державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Мощонської І.В., треті особи: ТОВ «ФК «Народна позика», приватний нотаріус КМНО Верповська О.В., ОСОБА_1 про визнання незаконними дій та зобов`язання вчинити певні дії, в якому просила визнати незаконними дії державного реєстратора та скасувати рішення реєстратора про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 за ТОВ «ФК «Народна позика».

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.04.2015 у справі № 826/689/15 відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_4 про визнання незаконними дій державного реєстратора та зобов`язання державного реєстратора скасувати реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 за ТОВ «ФК «Народна позика».

Вказана постанова Окружного адміністративного суду міста Києва залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.09.2015 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25.10.2016.

Ухвалою Верховного Суду України від 01.02.2017 відмовлено у допуску вказаної справи до провадження Верховного Суду.

В Ухвалі Вищого Адміністративного Суду України від 25.10.2016 у справі № 826/689/15 суд встановив, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що вчиняючи реєстраційні дії, державний реєстратор діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений законом, а підстави для визнання його дій протиправними та скасування рішення відсутні.

У зв`язку з тим, що при розгляді адміністративної справи № 826/689/15 суди дослідили всі обставини щодо вчинення реєстраційної дії державним реєстратором, то немає необхідності повторно у цій справі досліджувати правомірність набуття ТОВ «Народна порука» права власності на спірну квартиру.

До того ж, ця вимога є похідною від визнання правочинів недійсними, у яких відмовлено повністю, а тому відсутні підстави для скасування рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру за ТОВ «ФК «Народна позика» та повернення права власності на квартиру ОСОБА_4 .

ОСОБА_1 також просить суд визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 15.06.2020, укладений між ТОВ «Народна порука» та ТОВ «Фінансові ініціативи», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м. Києва Юдіним М.А.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 не була стороною оспорюваного договору купівлі-продажу від 15.06.2020, а отже, вимога щодо визнання вказаного правочину недійсним у спосіб, обраний позивачем, також задоволенню не підлягає.

На думку суду, ОСОБА_1 , вважаючи себе власником спірного майна як правонаступника ОСОБА_4 , може задовольнити свої вимоги лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України.

До того ж, у справі № 758/11320/20 судами було відмовлено ОСОБА_1 у витребування квартири АДРЕСА_2 у ТОВ «Фінансові ініціативи».

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16). Більше того, судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18). Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що обрання позивачем неналежного способу захисту є самостійною та достатньою підставою для відмови у позові.

Крім того, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17.06.2021 у справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).

Касаційний суд вже наголошував, що застосування позову про оспорення правочину (ресцисорного позову) потребує не лише встановлення підстав для оспорення, але й порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду (див. постанову Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30.05.2024 у справі № 229/7156/19 (провадження № 61-4283св24)).

Оскільки відсутні підстави для визнання недійсними договору іпотеки від 07.11.2012, кредитного договору від 07.11.2012 та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру за ТОВ «ФК «Народна позика» від 29.10.2013, суд враховує, що відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові, оскільки квартира на законних підставах перейшла у власність до ТОВ «ФК «Народна позика» за правомірним договором іпотеки від 07.11.2012 та далі була відчужена ТОВ «Фінансові ініціативи» згідно договору купівлі-продажу від 15.06.2020.

Визнання лише недійсним договору купівлі-продажу квартири від 15.06.2020, укладеного між ТОВ «Народна порука» та ТОВ «Фінансові ініціативи», не призведе до поновлення порушеного права позивача.

Усі інші пояснення сторін, їх докази і аргументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надало можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.

Таким чином, із урахуванням всього наведеного вище, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, достатність та взаємний зв`язок доказів в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними, а тому не підлягають задоволенню у повному обсязі.

У зв`язку із відмовою у задоволенні позову витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 10, 12, 13, 76-81, 89, 258-259, 264-265, 352, 353, 355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 , яка діє від свого імені, а також як правонаступник померлого позивача ОСОБА_3 , до Товариства з обмеженою відповідальністю «Народна порука», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансові ініціативи», третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Верповська Олена Володимирівна, про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними, скасування рішення про державну реєстрацію права власності та повернення права власності на квартиру, визнання недійсним договору купівлі-продажу відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Повне найменування сторін та третіх осіб по справі:

позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ;

відповідачі:

- Товариство з обмеженою відповідальністю «Народна порука», місцезнаходження: м.Київ, вул. Саксаганського, 30, код ЄДРПОУ 36927264;

- Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансові ініціативи», місцезнаходження: м. Київ, вул. Саксаганського, 30, код ЄДРПОУ 33051722;

третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Верповська Олена Володимирівна, місцезнаходження: м. Київ, вул. Глазунова, 4/47.

Повний текст рішення складено 06.07.2026.

Суддя О. О. Ковбасюк