Решение № 138310641, 17.07.2026, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2026 року справа № 580/5397/26 м. Черкаси Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гайдаш В.А, розглянувши в порядку спрощеного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 до Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби, Маньківського сектору Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 (далі - позивач) до Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби (далі відповідач 1), Маньківського сектору Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби (далі - відповідач 2), в якому позивачка просить:

- визнати протиправними дії Маньківського сектору Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби щодо відмови в оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- зобов`язати Центрально-південне міжрегіональне управління Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачка, як законна представниця неповнолітньої доньки, звернулась до відповідача із заявою про видачу паспорта громадянина України зразка 1994р., з можливістю вклеювання фотографії, без жодного електронного носія інформації, для зчитування якої необхідні додаткові пристрої, без зняття біометричної інформації та без внесення відомостей про заявника до Єдиного державного демографічного реєстру. Однак, отримала відмову, у якій зазначено, що має звернутися до відповідача з відповідним рішенням суду . Вказану відмову вважає протиправною, оскільки позивачкою подано перелік документів встановлений п.13 Порядку №2503-XII. Крім того, позивачем зазначено, що Постанова Великої Палати Верховного суду від 19.09.2018 у зразковій справі №806/3265/17 підлягає до застосування до спірних правовідносин.

Ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду від 28.05.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Відповідач 1 надав відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позову, зазначивши при цьому, що позивачка та її законна представниця звернулись до Маньківського сектору Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби із заявою про видачу паспорта громадянина України яка не відповідала вимогам додатку 1 до Порядку №456 та до неї не додано переліку документів передбаченого п.1 розділу 3 Порядку №456. Разом з тим відповідач 1 вказує, що ОСОБА_2 до територіального підрозділу ДМС не зверталась, то і відмова у оформленні паспорта їй фактично не надавалась, а тому спір про право у даній справі відсутній та позовні вимоги позивача с безпідставними. Також, переконання позивача щодо належності до окремих соціальних груп не може бути підставою для відмови від виконання обов`язків, визначених законодавством України. Крім того, позивачка не досягла 16-річного віку.

Відповідач 2 у встановлений судом строк відзиву на позовну заяву до суду не подав.

Оцінивши доводи сторін, дослідивши письмові докази, суд встановив таке.

18.04.2026 ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 подала до органу міграційної служби заяву про оформлення та видачу паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-XІІ. До заяви додано, зокрема, свідоцтво про народження ОСОБА_2 ; дві фотокартки 3,5х4,5 см ОСОБА_2 ; заява ОСОБА_2 за формою про видачу паспорта відповідно до наказів МВС України №320 від 13.04.2012 та №456 від 06.06.2019; лист Міністерства освіти і науки України №1/9-347 від 24.06.2020; лист Міністерства освіти і науки України №1/9-131 від 11.03.2021; лист Міністерства освіти і науки України №1/10925-23 від 25.07.2023; копія довідки про внутрішньо переміщену особу ОСОБА_2 ; копія довідки про внутрішньо перемішену особу ОСОБА_1 .

Листом від 24.04.2026 №7124-102/7124.1-26 надано відповідь про відсутність законних підстав для оформлення паспорта у формі книжечки.

Не погоджуючись із такою відмовою, позивачка звернулася в суд з цим позовом.

Вирішуючи спір суд врахував, що спірні обставини впливають на повагу до приватного життя позивача.

Статтею 6 Європейської Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, що відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до п. а ч.1 ст.13 Закону України від 20.11.2012 №5492-VI Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус (далі Закон №5492-VI) документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а) паспорт громадянина України.

Частинами 1, 2, 4, 5 ст. 14 цього Закону передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.

Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. (ч. 1 ст. 21 Закону № 5492-VI).

Отже, у разі відсутності в особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що, в свою чергу, є порушенням її громадянських прав у зв`язку з неможливістю їх реалізації.

Згідно з ч.3 ст.13 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій.

На час спірних правовідносин відносини щодо видачі паспорту у формі книжечки регулює чинне Положення про паспорт громадянина України, затверджене постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ (далі Положення №2503-XII).

Відповідно до пунктів 3, 5, 6, 8 зазначеного Положення бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.

Паспортна книжечка являє собою зшиту в накидку нитками обрізну книжечку розміром 88х125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис Україна, нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис Паспорт. На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис Паспорт громадянина України. На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім`я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п`ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев`ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев`ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення.

Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.

Водночас пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302 Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України (далі Постанова №302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається.

За змістом п. 2 вказаної Постанови із застосуванням засобів Реєстру запроваджено:

з 01 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII;

з 01 листопада 2016 року - оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.

Пунктом 131 Постанови №302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься така інформація: біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи.

Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразку містить відцифровані персональні данні особи.

Хоча Порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України, затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 13.04.2012 №320, станом на час звернення позивача втратив чинність, норми чинного законодавства України не встановлюють заборони на отримання паспорта громадянина України у формі книжечки.

З приводу посилань позивача на порушення принципу поваги до приватного життя суб`єкта персональних даних, шляхом електронної обробки таких даних у процесі оформлення ID-паспорту, оскільки він згоди на таку обробку не надає, суд врахував таке.

Рішенням Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) від 19 квітня 1993 року у справі Краска проти Швейцарії встановлено: Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Отже, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Згідно з ч.1 ст. 6 Закону України від 01.06.2010 №2297-VI Про захист персональних даних (далі Закон №2297-VI) мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.

Персональні дані це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (ст. 2 Закону № 2297-VI).

Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ч. 5, 6 ст. 6 вказаного Закону).

Отже, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб`єкта персональних даних.

Водночас законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних.

Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладеній у постанові від 19.09.2018 у зразковій справі №806/3265/17, фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює порушення конституційних прав такої особи. Реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.

Суд врахував, що відповідно до ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Приписами ст.3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Отже, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.

Відповідно до ст.22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року №2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положенням ч. 2 ст. 32 Конституції України. Зокрема, неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладеній у постанові від 19.09.2018 у зразковій справі №806/3265/17, у даному випадку відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави в її особисте та сімейне життя.

Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами.

Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Приватне життя охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру (п.25 рішення ЄСПЛ) у справі C. проти Бельгії від 07 серпня 1996 року (Reports 1996). Стаття 8 Конвенції захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом (п. 61 рішення ЄСПЛ у справі Pretty проти Сполученого Королівства (справа № 2346/02, ECHR 2002 та п.65. рішення ЄСПЛ у справі Олександр Волков проти України (заява № 21722/11).

Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося згідно із законом, не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було необхідним у демократичному суспільстві у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (рішення ЄСПЛ у справі Ельсхольц проти Німеччини).

Суд врахував, що особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.

У ст. 8 Конвенції про захист осіб у зв`язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06 липня 2010 року № 2438-VI, зазначено, що будь-якій особі надається можливість: a) з`ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст. 5 і 6 цієї Конвенції.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ першою умовою виправданості втручання у право, гарантоване ст. 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну закон є автономним, та до якості закону ставляться певні вимоги (див. рішення ЄСПЛ у справі Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom). Під терміном закон слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам доступності та передбачуваності.

Велика Палата Верховного Суду у вищевказаній справі №806/3265/17 дійшла висновку, що норми Закону №5492-VI на відміну від норм Положення №2503-XII (діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім`я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог ст. 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було встановлене законом) не було необхідним у демократичному суспільстві у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім`я, що становить порушення ст. 8 Конвенції.

Будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним. Однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачене.

Крім того, відповідно до ст.14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, незалежності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

Під час вирішення спору Велика Палата Верховного Суду у вищевказаній справі дійшла висновку, що законодавець, приймаючи Закон України від 14.07.2016 №1474-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України, яким внесено зміни до Закону № 5492-VI, не дотримався вимог, якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України.

Висновки Великої Палати Верховного Суду у згаданій зразковій справі належить застосовувати в адміністративних справах щодо звернення осіб до суду з позовом до територіальних органів ДМС України з вимогами видати паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення №2503-ХІІ у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних.

Тому суд дійшов висновку, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.

Суд також звернув увагу, що заява позивачки стосувалась реалізації права на отримання паспорта громадянина України відповідно до чинного законодавства України, зокрема Положення №2503-ХІІ, та надання відповідачем адміністративної послуги.

Крім того, суд врахував, форма заяви для видачі паспорта у формі книжечки із забороною на обробку персональних даних особи на час виникнення спірних правовідносин не діє. Тому відповідач, приймаючи рішення, мав виходити зі змісту заяви позивачки, який полягав у наданні адміністративної послуги.

Стосовно доводів відповідача, що ОСОБА_2 не досягля 16-річного віку на момент звернення із заявою, суд зазначає таке.

У пункті 2 Положення №2503-XII зазначено, що паспорт громадянина України видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку.

Разом з тим, ч.2 ст.21 Закону №5492-VI передбачено, що кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов`язаний отримати паспорт громадянина України.

Крім того, положеннями Тимчасового порядку №456 та Законом №5492-VI і Порядком №302 встановлено різний вікового ценз на оформлення та видачу паспорта громадянина України, тому з урахуванням положень ч.3 ст.7 КАС України, які передбачають, що у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Таким чином, у даному випадку суд застосовує положення Закону №5492-VI, яким передбачено віковий ценз на оформлення та видачу паспорта громадянина України з 14-річного віку.

При вирішенні спору суд також враховує висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 18 листопада 2021 року у справі №420/4049/20, де зазначено: При цьому спірним питанням у справі, що розглядається стало також питання віку, з якого має видаватися паспорт у формі книжечки, з огляду на приписи статті 21 Закон №5492-VI, якими встановлено обов`язок громадянина України, який досяг чотирнадцятирічного віку отримати паспорт громадянина України, а приписами Положення №2503-ХІІ передбачено отримання паспорта з шістнадцятирічного віку.

Тимчасовий порядок №456 також визначає шістнадцятирічний вік для оформлення та видачі паспорта.

Частинами другою, третьою статті 7 КАС України передбачено, що суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій, щодо застосування Закону № 5492-VI, який має вищу юридичну силу, ніж Положення №2503-ХІІ та Тимчасовий порядок №456 є обґрунтованими та відповідають зазначеним вище приписам процесуального законодавства.

Крім того, судами попередніх інстанцій також правильно зазначено про імперативність приписів Закону № 5492-VI, оскільки останніми встановлено обов`язок кожного громадянина України, який досяг 14-річного віку отримати паспорт громадянина України.

Також Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини першої статті 21 Закону №5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.

Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу може створювати перешкоди у реалізації позивачкою своїх громадянських прав.

За таких обставин Суд уважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що зобов`язання відповідача оформити та видати позивачці паспорт у формі книжечки у зв`язку з досягненням нею чотирнадцятирічного віку, буде належним та достатнім способом захисту порушеного права позивачки у цій справі.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Оскільки відступу від правової позиції Верховного Суду, що викладена в постанові від 18 листопада 2021 року у справі №420/4049/20, не відбувалось, вищевикладені висновки щодо обов`язку видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв`язку із досягненням 14-річного віку підлягають безумовному застосуванню.

Отже, позиція відповідача 2 про відмову у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв`язку із недосягненням 16-річного віку є безпідставною.

Тому суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів позивача щодо протиправності спірної відмови та необхідності задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.4 ст.245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивачки, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Тому для належного захисту порушених прав позивачки наявні підстави зобов`язати відповідача 1 оформити та видати позивачці паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт №2503-ХІІ.

Оскільки позивачка звільнена від сплати судового збору і не надала доказів понесених судових витрат, відсутні підстави для їх розподілу.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 14, 241-246, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Маньківського сектору Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби щодо відмови в оформленні та видачі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки.

Зобов`язати Центрально-південне міжрегіональне управління Державної міграційної служби (25015, м. Кропивницький, вул. Замоцького, 25-а; код ЄДРПОУ 45200774) оформити та видати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (зареєстрована за адресою (адреса листування): АДРЕСА_1 , тимчасово перебуває за адресою: АДРЕСА_2 ) паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.

Суддя Віталіна ГАЙДАШ