Решение № 138306290, 13.07.2026, Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 212/5729/26

2/212/4821/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 липня 2026 року м.Кривий Ріг

Покровський районний суд міста Кривого Рогу в складі: головуючого судді Шевченко Л.В., за участі секретаря судового засідання - Чуприни Я.Е., представника відповідача адвоката Шелудько О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження у місті Кривому Розі, цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (надалі - ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що 21.07.2023 між ОСОБА_1 та ТОВ «Аванс Кредит» укладено договір про надання фінансового кредиту №29357-07/2023, за умовами якого Товариство надало відповідачу грошові кошти в сумі 8000 грн строком на 360 днів (п.1.2 Договору) із процентною ставкою, що становить 2,5 процентів в день та застосовується в межах строку кредитування (п.1.4 Договору), а відповідач (позичальник) зобов`язався виконувати умови договору, повернути кошти, сплатити проценти за користування кредитом в порядку та строки, визначені договором. Згідно п.3.1 Договору сторони домовилися, що повернення кредиту та сплата процентів здійснюватимуться згідно з Графіком платежів, які є невід`ємною частиною договору. Товариство «Аванс Кредит» свої зобов`язання за договором виконало в повному обсязі, тобто надало позичальнику грошові кошти в кредит, тоді як відповідач не виконав свого обов`язку щодо повернення кредиту, проценти за користування кредитом не сплатив.

12.12.2023 між ТОВ «Аванс Кредит» та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» укладено Договір факторингу №12122023, за умовами якого позивач набув статус Нового кредитору та отримав право грошової вимоги по відношуенню до осіб-боржників, зокрема до ОСОБА_1 за кредитним договором № 29357-07/2023 від 21.07.2023.

Посилаючись на викладене, позивач просив суд: стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором № 29357-07/2023 від 21.07.2023 у загальному розмірі 80000 грн, з яких: 8000 грн заборгованість за тілом кредиту, 72000 грн заборгованість за відсотками, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 422,40 грн та витрати на правничу допомогу 72000 грн.

Позивач звернувся до суду з клопотанням про витребування доказів -----

Ухвалою суду від 30.04.2026 відкрито провадження, призначено розгляд справи в порядку спрощеного провадження з викликом (повідомленням) сторін.

Листом від 29.05.2026 за вих. № 5333/7922 представник позивача адвокат Усенко М.І. повідомив про підтримання позовних вимог в повному обсязі та про те, що не заперечує проти ухвалення заочного рішення у справі (арк.с.55, 82).

03.06.2026 від представника відповідача адвоката Адвокатського об`єднання «УСЕНКО ЛОЕР ТА ПАРТНЕРИ» Шелудько О.О. до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якій відповідач вважає позовні вимоги незаконними, необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню на тій підставі, що в матеріалах справи відсутні відомості про процес здійснення автентифікації та ідентифікації відповідача та підтвердження його особи відповідно до вимог нормативно-правових актів, до позовної заяви не додано жодного документу, який би підтверджував додержання позивачем процедури верифікації відповідача за допомогою технології BankID або іншим способом. До прикладу, представник відповідача вважає, що такими способами верифікації можуть бути: BankID, відеоверифікація, перевірка документів, КЕП / електронний підпис та інші дистанційні методи та зазначає, що ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» мав забезпечити належну автентифікацію користувача, який хоче укласти кредитний договір та в подальшому отримати кредитні гроші на свій банківський рахунок. Втім, позивачем у справі є інша юридична особа і вочевидь це ствердження є помилковим.

Крім того, представник відповідача вказує, що матеріали справи не містять доказів того, що саме відповідач будь-яким способом застосував ідентифікатор електронного підпису, так і факту отримання саме відповідачем цього одноразового ідентифікатора. До того ж у справі відсутні докази реєстрації відповідача у інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Аванс Кредит».

Представник відповідача в обгрунтування заперечень щодо позовних вимог вказує також, що в матеріалах справи відсутня згода сторін про використання ТОВ «Аванс Кредит», в особі директора Кожухара Андрія Андрійовича, факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису - при укладенні/підписанні договору про надання фінансового кредиту №29357-07/2023 від 21.07.2023 року. Додані ж до позову документи подані лише у виді сканованої копії та не містять електронних підписів кредитодавця та позичальника (які б можна було перевірити за допомогою відкритого ключа) або будь-яких даних, які б свідчили про волевиявлення прийняття (акцепту) пропозиції (оферти) щодо укладення кредитних договорів Відповідачем. На думку представника відповідача в даному випадку це лише текст, який складений Позивачем одноособово, а тому, в розрізі зазначених вище процесуальних норм стосовно достовірності доказів, дані документи мають бути визнані судом неналежними доказами укладання кредитних договорів. Подібний за змістом висновок міститься у постанові Верховного Суду від 29.06.2022 у справі №757/40209/20 (провадження №61-10924св21), з аналогічними правовідносинами.

Також представник відповідача звертає увагу суду на те, що у постанові Верховного Суду у справі №545/1750/21 від 29.05.2024 зроблений такий висновок :«Матеріали справи не містять доказів того, що саме позивач будь-яким способом застосував ідентифікатор електронного підпису, так і факту отримання саме ОСОБА_1 цього одноразового ідентифікатора, а також у справі відсутні докази реєстрації саме позивача у інформаційно-телекомунікаційній системі відповідачів, відсутні докази отримання саме позивачем коштів згідно з оспорюваними кредитними договорами, тому наявні достатні праві підстави для судового захисту прав та інтересів останнього. Тому, наявна у матеріалах справи копія договору не може вважатись електронним документом (копією електронного документу), оскільки не відповідає вимогам статей 5, 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», та не є належним доказом укладення договору».

Представник відповідача також вважає, що ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту та наводить висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №393/126/20 та Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23.05.2022 у справі №393/126/20 (провадження №61-14545сво20), який відступив від висновку Верховного Суду про те, що паспорт споживчого кредиту є невід`ємною складовою частини спірного кредитного договору з огляду на згоду позичальника з умовами кредитування, яка підтверджена його підписом, який викладений у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02.12.2020 у справі №284/157/20-ц (провадження №61-13569св20), на яку, посилався заявник, а також від 18.11.2020 у справі №313/346/20 (провадження №61-14573св20) та у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26.12.2019 у справі №467/555/19 (провадження №61-17707св19). За наведених обставин вбачається, що паспорт споживчого кредиту не є тим документом, який Закон України «Про споживче кредитування» включає до форми договору про споживчий кредит. З цього слід зробити висновок, що вказаний паспорт не встановлює остаточних умов кредитування, а тому клієнт споживчих послуг не міг розраховувати, що саме інформація, вказана в Паспортах, буде використовуватись Позивачем для визначення умов кредитування.

Тобто у розрізі наведених норм представник відповідача зауважує, що між сторонами не було досягнуто згоди щодо умов користування кредитом.

Представник відповідача також вказує, що Позивачем не надано жодних первинних документів на підтвердження заявленої заборгованості за кредитним договором № 29357- 07/2023 від 21.07.2023. Як вбачається з матеріалів справи, Позивачем долучена довідка ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» №3466_ 250630125629 від 30-06-2025, відповідно до якої на картку НОМЕР_1 перераховано 21.07.2023 - 8 000,00 грн. Зазначає, що долучена довідка не може свідчити про факт отримання Відповідачем коштів, оскільки в ній відсутні відомості про особу отримувача, тож встановити чи належить вказана картки саме Відповідачу неможливо. Долучена довідка не є первинним документом бухгалтерського обліку, в розумінні чинного законодавства, який би підтверджував факт переказу коштів на рахунок Відповідача. Відтак, з огляду на докази, наявні в матеріалах справи, неможливо ідентифікувати належність електронного платіжного засобу Відповідачу.

Представник відповідача у відзиві на позовну заяву також зазначає, що на виконання ухвали суду від 30 квітня 2026 року по справі №212/5729/26 Акціонерним товариством «УНІВЕРСАЛ БАНК» (код ЄДРПОУ 21133352) надіслано лист №БТ/Е-18086 від 04.05.2026 в якому повідомляється, що на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 Банком була емітована платіжна картка № НОМЕР_3 . На картковий рахунок платіжної картки № НОМЕР_3 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 був зарахований платіж у сумі 8000,00 грн у період з 21.07.2023 року по 26.07.2023 рік. Проте, на думку представника відповідача, співставити прихований номер картки в довідці ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» №3466_250630125629 від 30-06-2025 та листі АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» за відсутності первинних документів проведеної операції з відправки та нарахування коштів не вдається можливим. До того ж сам по собі лист АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» не є випискою з особистого рахунку відповідача за яким можливо було б встановити дату час призначення платежу, а у вказаному листі не зазначено таких даних. Тож факт відправки кредитодавцем коштів на рахунок відповідача ОСОБА_1 не може бути встановлено на підставі неналежних документів доданих до позовної заяви.

На підставі викладеного, просить в позові відмовити (арк.с.62- 70).

Представник позивача надав суду пояснення щодо відзиву, у яких просив розгляд справи здійснювати за відсутності представника ТОВ "ФК "Кредит-Капітал" та визнати доводи відповідача необгрунтованими, позов задовольнити (арк.с. 84-89).

Ухвалою суду від 30.04.2026 провадження у справі відкрито, призначено розгляд справи на 03.06.2026, потім на 13.07.2026 у зв`язку з відпусткою судді до 06.07.2026.

В судовому засіданні 13.07.2026 представник відповідача ОСОБА_2 визнала позов в сумі 8000 грн. заборгованості за тілом кредиту та частково в сумі 8000 грн. - заборгованості за відсотками, а також просила зменшити витрати на правничу допомогу. Вказала, що в матеріалах справи міститься довідка про перерахування коштів позичальнику - ОСОБА_1 і тому вони не заперечують, що кредитні кошти отримані і підлягають поверненню. Крім того, вважають, що 72000 грн. нарахованих відсотків є неспівмірними з сумою кредиту, тому не заперечують щодо їх сплати у розмірі кредиту.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов висновку про задоволення позовних вимог на підставі такого.

Згідно ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно ст.ст.12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Приписами ч. 2 ст. 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи, крім іншого, зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи та подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Згідно з частиною 1 статті 15, частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені у ст. 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

За правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1ст. 627 ЦК України).

За змістом ст.ст.626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).

Абзац 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі по тексту Закон).

Статтею третьою Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч.ч.3, 4, 6, 12 ст.11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору.

Статтею 12 Закону передбачено, що у разі, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. ст. 205, 207 ЦК України).

Отже, кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Згідно листа-довідки від 04.05.2026 № БТ/Е-18086 (вх. № 3276 від 04.05.2026) Універсал-Банк повідомив, що на ім`я ОСОБА_1 була емітована платіжна картка № НОМЕР_3 . На цей картковий рахунок в період з 21.07.2023 по 26.07.2023 зараховано платіж в сумі 8000 грн. (арк.с.54), що не заперечується відповідачем.

Відповідач визнав позов в частині стягнення заборгованості за кредитним договором № 29357-07/2023 від 21.07.2023 року в частині тіла кредиту в сумі 8000 грн. та заборгованості за відсотками в сумі 8000 грн.. Проте вказав, що відсотки у розмірі 72000 грн. є неспівмірними з тілом кредиту, тому їх стягнення є необгрунтованим.

Втім, позивач, укладаючи Кредитний Договір з ТОВ "АВАНС КРЕДИТ" за допомогою одноразового ідентифікатора, ознайомлений був також і з Паспортом споживчого кредиту, в якому вказувалося, що кредит у 8000 грн. виджається строком на 360 днів на придбанян товарів, процента ставка - 2, 5% в день, що становить 912,50%, загальніф витрати за кредитом 72000 грн., всього орієнтовна вартість за кредитом - 80000 грн. Підписав одноразовим ідентифікатором W0436.

Наведене дає підстави для висновку, що кредитний договір є обов`язковим для виконання його сторонами з моменту досягнення ними згоди щодо всіх істотних умов та належного оформлення такого договору. При цьому позичальник зобов`язаний повернути отримані кредитні кошти та сплатити проценти у розмірі, порядку і на умовах, визначених договором, а кредитодавець має право вимагати належного виконання відповідних зобов`язань. Розмір процентів, порядок їх нарахування та сплати визначаються за домовленістю сторін і є складовою змісту кредитного договору.

Відповідно до частини першої статті 510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Відповідно до статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Згідно зі статтею 1084 ЦК України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові. Якщо відступлення права грошової вимоги факторові здійснюється з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором, фактор зобов`язаний надати клієнтові звіт і передати суму, що перевищує суму боргу клієнта, який забезпечений відступленням права грошової вимоги, якщо інше не встановлено договором факторингу. Якщо сума, одержана фактором від боржника, виявилася меншою від суми боргу клієнта перед фактором, який забезпечений відступленням права вимоги, клієнт зобов`язаний сплатити факторові залишок боргу.

Суд встановив, що 12 грудня 2023 року між ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» та ТОВ «ФК «Кредит Капітал» укладено Договір факторингу № 12122023, у відповідності до умов якого ТОВ «Аванс Кредит» передало (відступило) ТОВ «ФК «Кредит Капітал» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «Кредит Капітал» прийняло належні ТОВ «Аванс Кредит» права вимоги до боржників, вказаними у Реєстрі боржників, серед яких відповідачка (а.с.22-28).

Відповідно до Реєстру боржників до Договору факторингу № 12122023 від 12.12.2023, ТОВ «ФК «Кредит Капітал» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 80000 грн, з яких: 8000 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 29000 грн - сума заборгованості за відсоткам, всього 37000 грн (а.с.22). Позивач, користуючись своїм правом донарахував відсотки в сумі 43000 грн, і загальна сума відсотків становить 72000 грн.

10 квітня 2026 року позивачем надіслано відповідачу досудову вимогу про погашення кредитної заборгованості (арк.29).

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За положеннями статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Отже, згідно приписів абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/95/12 (провадження № 14-10цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти та інші платежі за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування, чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Відповідно до частини другої статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1, пункту 11 частини першої статті 4 Закону № 2664-ІІІ фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Факторинг вважається фінансовою послугою.

Згідно зі статтею 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Термін «користування чужими грошовими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Отже, у випадку настання строку виконання зобов`язання за кредитним договором позичальник повинен повернути кредитору позику у повному обсязі та нараховані на час повернення проценти.

Згідно розрахунку прострочені відсотки нараховані з 10.08.2023 року по 12.12.2023 в сумі 28000 грн. та 1000 грн. відсотків, всього 29000 грн. З 13.12.2023 по 14.07.2024 нараховані відсотки становлять 43000 грн., тобто всього в межах строку кредитування нараховано 72000 грн. відсотків за користування кредитом.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року, що набрав чинності 24 грудня 2023 року доповнено статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» пунктом 5, яким встановлено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Нарахування процентів здійснювалось на умовах договору та в межах строку його дії, при цьому доказів нарахування процентів поза межами строку кредитування матеріали справи не містять.

Відповідно до частини першої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно з положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Доказів належного виконання зобов`язань по сплаті кредиту (позики) відповідач суду не надав, також не подав належних доказів на спростування наданого позивачем розрахунку заборгованості чи контррозрахунку суми заборгованості за відсотками.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

З урахуванням викладеного вище, суд вважає, що з відповідача підлягає стягненню заборгованість за кредитом (тіло кредиту) в сумі 8000 грн. та відсотками в сумі 72000 грн.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача 8000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Як убачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат позивачем надано договір про надання правничої допомоги від 01.07.2025, акт приймання-передачі наданих послуг від 10.04.2026 та детальний опис наданих послуг до акту № 74 за договором про надання праововї (правничої) допомоги № 0107 від 01.07.2025, відповідно до якихвартість послуг адвоката становить 8000 грн.

Разом із тим документальне підтвердження понесення витрат саме по собі не є безумовною підставою для покладення їх у повному обсязі на іншу сторону спору. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд зобов`язаний перевірити не лише факт їх понесення, а й відповідність критеріям реальності, необхідності та розумності з урахуванням конкретних обставин справи.

Суд вважає, що дана справа не належить до категорії складних. Спір виник із кредитних правовідносин, не потребував дослідження значного обсягу доказів, проведення експертиз чи допиту свідків, а розгляд справи здійснювався судом в порядку спрощеного позовного провадження без участі предст авника позивача. Представником позивача було підготовлено типовий позов про стягнення заборгованості за кредитним договором, який за своїм змістом не містить складних правових конструкцій чи значного обсягу індивідуалізованої правової аргументації.

При цьому наданий детальний опис виконаних робіт не містить достатнього обґрунтування часу та обсягу наданих адвокатом послуг, зокрема необхідності ознайомлення з м атеріалами кредитної справи - 2 години, складення позовної заяви з урахуанням правової позиції Клієнта - 3 години 30 хв, які б свідчили про необхідність компенсації саме у розмірі 8000 грн за рахунок відповідача.

ТОтже, суд дійшов висновку, що визначений позивачем розмір гонорару у 8000 грн не є співмірним із складністю справи, характером виконаної адвокатом роботи, обсягом наданих послуг та часом, необхідним для їх виконання, а тому не відповідає критерію розумності у розумінні статей 137, 141 ЦПК України.

З урахуванням предмета спору, ціни позову, характеру виконаної адвокатом роботи, обсягу підготовлених процесуальних документів, порядку розгляду справи та принципів справедливості і пропорційності суд вважає за необхідне визначити розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, у розмірі 4000 грн.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина 1 та 2 статті 141 ЦПК України).

Тому, відповідно до ст.141 ЦПК України суд покладає на відповідача витрати на оплату судового збору в сумі 2662,40 грн.

На підставі ст. ст. 526, 527,530 Цивільного кодексу України, керуючись ст.ст.12, 19, 43, 49, 81, 133, 141, 259, 263-265, 280-284 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 задовольнити.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором № 29357-07/2023 від 21.07.2023 року у сумі 80000,00 грн, у тому числі 8000 грн. заборгованості за тілом кредиту; 72000 грн заборгованість за відсотками.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» сплачений судовий збір в сумі 2662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу 4000,00 грн.

Рішення може бути оскаржене позивачем до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 17.07.2026.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит -Капітал» - код ЄДРПОУ: 35234236, рахунок НОМЕР_4 , банк отримувача - АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК», місце реєстрації - 79029, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, 28 корпус, 4 поверх.

Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ; дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_2 ; адреса: АДРЕСА_1 .

Суддя Л. В. Шевченко