Решение № 138301034, 17.07.2026, Немишлянський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Фрунзенський районний суд м. Харкова)

Справа № 303/421/25

Провадження № 2/645/1256/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2026 року місто Харків

Немишлянський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Костіної І.Г.,

за участю секретаря судового засідання Бугай К.О.,

позивача ОСОБА_1 /в режимі відеоконференція/,

відповідача представника ТУ Державного бюро розслідувань Гришко Т.В. /в режимі відеоконференція/,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Державної казначейської служби України, Територіального управління Державного бюро розслідувань у м. Полтава про стягнення збитків і зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах яких діє адвокат Ніколенко С.А., звернулися до суду з позовом до Державної казначейської служби України, Територіального управління Державного бюро розслідувань у м. Полтава в якому просять:

стягнути з відповідачів на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 5000 грн. та відшкодування моральної шкоди 35 000 гривень 00 копійок;

- стягнути з відповідачів на користь ОСОБА_3 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 5000 грн. та відшкодування моральної шкоди 35 000 гривень 00 копійок;

- стягнути з відповідачів на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування матеріальної і моральної шкоди 35 000 гривень 00 копійок;

- стягнути з відповідачів судові витрати у розмірі 25 000,00 грн., судовий збір у розмірі 1 150 грн. віднести за рахунок держави та стягнути на користь позивачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

В обґрунтування позову позивач ОСОБА_1 , який діє також в інтересах інших позивачів, зазначив, що під час надання правничої допомоги в інтересах підзахисних ОСОБА_2 і ОСОБА_3 у кримінальному провадженні № 22019220000000164 від 24.09.2019 р, ним було виявлено дії, якими ігнорувались його права як адвоката на надання правничої допомоги, та ігнорувався правопорядок відносин з боку судової влади, тобто дії які вказують на ознаки злочину. Звертаючись до адвоката за захистом порушених прав, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 оплатили ОСОБА_1 гонорар за надання правничої допомоги. Позивач ОСОБА_1 звернувся до ТУ ДБР в м. Полтава, з повідомленням про злочин за заявою від 22.09.2024 р. Відповідач, ТУ ДБР в м. Полтава, проігнорували повідомлення про злочин та на протязі 24 годин не виконали вимоги ч. 1 ст. 214 КПК України, а саме не була внесена до ЄРДР інформацію про злочин. Діючи як заявник/викривач, ОСОБА_1 був вимушений звернутись 24.09.2024 р. до Жовтневого районного суду м. Полтави для захисту своїх прав і прав потерпілих осіб ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в зв`язку з бездіяльністю відповідача ТУ ДБР в м. Полтава, який проігнорували повідомлення про злочин за заявою від 22.09.2024 р. і не виконав вимоги ч. 1 ст. 214 КПК України. Скарга на бездіяльність ТУ ДБР у м. Полтава судом була прийнята, і 14.10.2024р. задоволена. Вважає, що ухвалою слідчого судді було встановлено незаконну бездіяльність відповідача - ТУ ДБР у місті Полтава, і, що відповідачем нанесено шкоду само бездіяльністю під час виконання обов`язків покладених державою, і передбачених ч. 1 ст. 214 КПК. У зв`язку з тривалим не отриманням доказу виконання рішення суду, відповідачем, ОСОБА_1 був вимушений подати адвокатський запит до Жовтневого районного суду м. Полтави, для з`ясування чи було судом вручене рішення суду відповідачу, і отримав відповідь, із якої убачається, що представник відповідача отримав 29.10.2024р. рішення суду у справі № 554/10388/24. Однак, відповідач проігнорував рішення суду від 14.10.2024р. відповідно до якого суд зобов`язав відповідача занести відомості до ЄРДР, і станом на подачу адвокатського запиту 24.11.2024р., не повідомив заявника ОСОБА_1 про внесення до ЄРДР інформації про злочин, не надав заявнику витяг з ЄРДР, чим заставив іспитувати позивачів моральні страждання. На переконання позивача, ухвалення рішення у справі № 554/10388/24 є встановлений факт який свідчить, що посадові особи ТУ ДБР у м. Полтава порушили приписи ч. 1 ст. 214 КПК, і вказує на бездіяльність юридичної особи ТУ ДБР у місті Полтава, в зв`язку з тривалим невиконанням вимог ч. 1 ст. 214 КПК, і рішення суду у справі № 554/10388/24, та порушенням права позивача на справедливий розгляд його повідомлення про злочин. Позивач зазначає, що рішення суду у цій справі набрало законної сили 14.10.2024р. року, станом на 14.01.2025 року витяг з ЄРДР йому так і не було надано. Позивачі ОСОБА_3 , ОСОБА_2 зазнали матеріальні витрати, а також ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 зазнали душевні страждання в зв`язку з тривалим порушенням їх прав і порушенням строку який встановлено ст. 214 КПК внесення до ЄРДР інформації, таким чином не маючи достатнього захисту своїх прав. Також, було принижені честь і гідність адвоката Ніколенко С.А., а його ділова репутація - знищена. Окрім того, зазначені обставини негативно вплинули на почуття і душевний стан позивачів, що завдало їм душевних страждань. Так, позивачі постійно перебували у стресовому стані, погіршились їх стосунки між собою і з оточуючими людьми, вони були вимушені приймати участь у обговоренні способів захисту, витрачати додатковий час свого життя на обговорення порушених прав. Окрім того, погіршилась працездатність, продуктивність праці та відносини в сім`ї, що також завдавало їм душевних страждань. Початок моральних страждань, як зазначає позивач, слід рахувати з 23.09.2024 р.

ОСОБА_1 до ТУ ДБР у м. Полтава було направлено вимогу добровільно відшкодувати суму завданих збитків у розмірі 10 000 грн. із за недбалого ставлення до своїх обов`язків і бездіяльності посадових осіб ТУ ДБР у м. Полтаві, які не внесли інформацію про злочин до ЄРДР і порушили вимоги ч. 1, ст. 214 КПК. Однак, як зазначає позивач, добровільно відповідач не побажав сплатити завданих збитків, що й стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

12.01.2026 року вказана цивільна справа надійшла до канцелярії Немишлянського районного суду міста Харкова з Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючою суддею з розгляду справи № 303/421/25 визначено суддю Костіну І.Г.

Ухвалою Немишлянського районного суду міста Харкова від 15.01.2026 року у справі відкрито провадження та призначений розгляд за правилами загального позовного провадження.

20.01.2026 року до суду через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву від відповідача - Державної казначейської служби України, в якому представник відповідача проти позову заперечував та просив відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування заперечень зазначив, що позовна заява не містить відомостей, щодо будь- яких порушень з боку працівників Казначейства, які б могли причинити шкоду позивачу, чи порушити його права. Казначейство є неналежним відповідачем у справі, оскільки підставою позову є стверджувані порушення прав позивача з боку органів досудового слідства, прокуратури. Відповідно до п.2 ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про стягнення коштів бюджетів з державних органів, державного або бюджетних установ виконуються та місцевих органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, згідно Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою КМ України від 03.08.2011 №845. Безспірне списання коштів за рішеннями суду з державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам здійснюється Казначейством у відповідності з п.35, 38, 39 зазначеного Порядку. Також, представник звертає увагу суду на те, що по даній категорії справ позивачу необхідно довести всі складові елементи цивільного правопорушення, а саме: наявність моральної шкоди, протиправної поведінки, а також причинно-наслідковий зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою. В той же час, реалізація позивачем свого процесуального права на оскарження бездіяльності слідчого під час досудового розслідування в межах кримінального провадження шляхом подання відповідних скарг до суду не є підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки не є порушенням прав позивача та не є безумовним доказом неправомірності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності у розумінні статті 1174, 1176 ЦК України.

03.02.2026 року до суду через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив на позов від Територіального управління Державного бюро розслідувань у м. Полтава, в якому представник відповідача проти позову заперечив з наступних підстав. Так, для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов`язковою є сукупність трьох умов: дії органу (посадових або службових осіб) повинні мати протиправний характер, шкода та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Вина посадових осіб органів державної влади не є обов`язковою. Натомість, позивачами у цій справі, в обґрунтування своїх позовних вимог не надано і матеріали справи не містять належних і достатніх доказів на підтвердження факту завдання їм моральної шкоди, протиправності дій ТУ ДБР у м. Полтаві та відповідно існування причинно-наслідкового зв`язку між рішеннями (діями) службових осіб ТУ ДБР у м. Полтаві й наслідками у вигляді ймовірно завданої, за твердженнями позивачів, моральної шкоди. Натомість, обмежуючись лише посиланнями на факт зобов`язання ТУ ДБР у м. Полтаві ухвалою слідчого судді від 14.10.2024 у справі № 554/10388/24 внести відомості до ЄРДР, що на думку позивача, свідчить про протиправну бездіяльність ТУ ДБР у м. Полтаві, позивачі стверджують, що їм спричинено моральну шкоду. Такі доводи позивачів є юридично хибним, оскільки ґрунтуються на ототожненні процесуально помилкового рішення слідчого з протиправним рішенням слідчого. Проте процесуальна помилка слідчого, яка може полягати у неповному дослідженні обставин, неправильній оцінці доказів або порушенні процесуальної форми, не тотожна протиправній поведінці слідчого, яка виходить за межі допустимого процесуального розсуду та охоронюваного законом немайнового блага особи. характеризується порушенням. Водночас, ухвала слідчого судді, на яку посилаються позивачі, свідчить лише про реалізацію ними передбаченого статтею 303 КПК України права на оскарження процесуальних рішень слідчого, і вказує на те, що тим самим позивачі отримали достатню сатисфакцією і отримали бажаний результат внесення відомостей до ЄДРД і початок досудового розслідування. Факт прийняття слідчим суддею ухвали, у порядку визначеному статтями 303, 307 КПК України, не свідчить про протиправність процесуального рішення слідчого, не може бути доказом того, що дії чи бездіяльність органу досудового розслідування заподіяли позивачу моральну шкоду, а відповідно і не вказує на безумовне настання відповідальності цивільно -правового характеру для органу досудового розслідування. У позовній заяві жодним чином не обґрунтовано та не доведено належними і допустимими доказами, як розмір так і сам факт заподіяння матеріальної шкоди, а також наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями ТУ ДБР у м. Полтаві і наслідками, що настали для позивачів у виді матеріальної шкоди. У зв`язку з викладеним, просив суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Ухвалою суду від 13.05.2026 р. закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

Позивач у судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги та надав пояснення аналогічні викладеним у позові.

Представник відповідача ТУ Державного бюро розслідувань у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог, вважала, що очевидним є те, що позовні вимоги є необґрунтованими, не доведеними та безпідставними, а позов таким, що не підлягає задоволенню.

Представник відповідача - Державної казначейської служби України в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи у відсутність представника відповідача, у задоволенні позовних вимог просив відмовити.

Суд, вислухавши думку сторін, вивчивши подані сторонами заяви по суті справи, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті дійшов наступних висновків.

Згідно з вимогами ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1ст. 13 ЦПК України).

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За правилами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до ТУ ДБР у м. Полтаві з повідомленням про вчинення злочину від 22.09.2024 р., у якому просив внести відомості до ЄРДР про вчинення злочину.

В зв`язку з невнесенням ТУ ДБР у м. Полтаві відомостей до ЄРДР за заявою від 22.09.2024р., ОСОБА_1 24.09.2024 р. звернувся в порядку ст. 303 КПК України, зі скаргою до Октябрського районного суду м. Полтави на бездіяльність посадових осіб ТУ ДБР у м. Полтаві, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань /а.с. 34-36 т.1/.

Ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави у справі № 554/10388/24 від 14.10.2024р. скаргу ОСОБА_1 задоволено та зобов`язано уповноважену особу ТУ ДБР у м. Полтаві внести до ЄРДР відомості за заявою ОСОБА_1 від 22.09.2024 про вчинення кримінального правопорушення та розпочати досудове розслідування /а.с. 72-74 т.1/.

На виконання зазначеної ухвали суду від 14.10.2024р. слідчим ТУ ДБР у м. Полтаві було внесено відомості до ЄРДР та розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62024170020010168 від 12.11.2024 р./а.с.184 т.2/

На письмову вимогу позивачів, яка надійшла на адресу електронної пошти відповідача 06.01.2025р. щодо добровільного відшкодування шкоди, відповідачем ТУ ДБР у м. Полтаві 20.01.2025 року була надана відповідь про відсутність правових підстав для задоволення такої вимоги /а.с.178,179,180 т.2/.

Звертаючись до суду з позовом, позивачі вказували, що внаслідок неправомірних дій відповідача Територіального управління Державного бюро розслідувань у м. Полтава, їм завдано матеріальної і моральної шкоди.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункти 8, 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Відповідно до ч. 6 ст. 1176 ЦК України, шкода завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої (ніж передбачено в ч.ч. 1-5 цієї норми) незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. За правилами ч. 6 зазначеної статті відшкодовується на загальних підставах шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, тобто за незаконні дії або бездіяльність цих органів, які не включені до переліку незаконних рішень, дій чи бездіяльності ч 1 ст. 1176 ЦК України.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме - у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (стаття 1174 цього Кодексу).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Згідно з вимогами статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданням, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними.

Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача.

Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суди встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

Вказаний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 19 березня 2020 року у справі № 686/13212/19 (провадження № 61-21982св19).

У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 вказано, що, застосовуючи статті1173,1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Отже, для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов`язковою є сукупність трьох умов: дії органу (посадових або службових осіб) повинні мати протиправний характер, шкода та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Вина посадових осіб органів державної влади не є обов`язковою. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди.

Під час розгляду справ про відшкодування моральної шкоди суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та на яких міркуваннях він у цьому базується, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, потрібні для відновлення попереднього стану. Водночас суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Наявність заподіяння моральної шкоди повинен довести позивач.

З огляду на загальні засади доказування у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і яким є розмір її відшкодування.

Вирішувати такі спори потрібно з урахуванням того, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (статті 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

Зазначена позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2025 р. у справі № 335/6977/22 (провадження № 14-87цс24).

Верховний Суд у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 918/203/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі № 904/3667/19 також зробив висновок про те, що у справах про відшкодування шкоди доведення обґрунтованості вимог покладається на позивача, який має надати суду докази наявності шкоди, протиправності поведінки того, хто завдав шкоду, а також причинно-наслідкового зв`язку такої поведінки із завданою шкодою.

Саме лише задоволення скарги щодо неправомірності дій працівників правоохоронного органу не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв`язку між діями працівників (посадових осіб) такого органу та завданою шкодою. Причинний зв`язок (як обов`язковий елемент цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди) між протиправною поведінкою та шкодою проявляється у тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

Відповідно достатті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно дост. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Звертаючись до суду із цим позовом, позивачі не довели належними і допустимими доказами факт завдання їм матеріальної і моральної шкоди внаслідок невнесення відомостей про вчинення кримінального правопорушення за заявою, причинний зв`язок між діями посадових осіб ТУ ДБР у м.Полтава та настанням тих негативних наслідків, на які вони посилаються. Обґрунтовуючи завдання їм моральної шкоди, позивач ОСОБА_1 посилається лише на наявну судову практику, не зазначаючи обставин та доказів завдання моральної шкоди невнесенням відомостей до ЄРДР.

Суд також зазначає, що однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване статтею 24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до змісту частини першої статті 303 КПК України під час досудового розслідування можуть бути оскаржені бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення.

За правилом частини другої статті 307 КПК України слідчий суддя за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування виносить ухвалу про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 2) зобов`язання припинити дію; 3) зобов`язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги.

В ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування реалізується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду.

Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2021 року у справі № 227/3052/19 (провадження № 61-22337св19) зроблено висновок, що: «суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у такій діяльності. Наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди. При цьому не будь-яке рішення слідчого судді свідчить про протиправність дій державних органів, а мають значення конкретні обставини, встановлені таким рішенням. При встановленні в порядку судового контролю слідчим суддею протиправності дій чи бездіяльності слідчих органів для вирішення питання про відшкодування шкоди необхідним є доведення заподіяння такими діями (бездіяльністю) моральної шкоди та, відповідно, наявність причинно-наслідкового зв`язку між такими діями (бездіяльністю) та заподіяною шкодою».

Так, позивач ОСОБА_1 реалізував своє конституційне право на доступ до правосуддя шляхом звернення до слідчого судді, який згідно п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК України здійснює судовий контроль за додержанням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.

Реалізація позивачем права на оскарження рішень, дій та бездіяльності слідчого або прокурора та задоволення таких скарг слідчим суддею, само по собі не свідчить про незаконність прийнятих рішень, а зводиться до реалізації права на здійснення функції контролю в порядку кримінального судочинства за діяльністю уповноважених осіб на здійснення функцій досудового розслідування.

Факт того, що ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави зобов`язано уповноважених осіб ТУ ДБР у м. Полтаві внести до ЄРДР відомості за заявою ОСОБА_1 від 22.09.2024 про вчинення кримінального правопорушення та розпочати досудове розслідування, не доводить заподіяння шкоди позивачам та не підтверджує наявності причинно-наслідкового зв`язку між бездіяльністю ТУ ДБР у м. Полтаві, яка виразилась у невнесенні відомостей про вчинене кримінальне правопорушення в ЄРДР, та настанням шкоди.

Права позивача ОСОБА_1 у зв`язку із невнесенням слідчим відомостей про вчинене кримінальне правопорушення в ЄРДР були відновлені ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави , що є достатньою сатисфакцією із урахуванням обставин цієї справи.

Враховуючи те, що під час розгляду справи позивачем не було доведено суду наявності завданої моральної та матеріальної шкоди, протиправності діяння його заподіювача (визнання незаконними дій), наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог позову.

Оскільки позивачі звільнені від сплати судового збору, то судовий збір за розгляд справи підлягає компенсації за рахунок держави відповідно до ст. 141 ЦПК України.

Враховуючи, що у задоволенні позову відмовлено, судові витрати понесені позивачами не відшкодовуються.

Керуючись ст.12,13,76,81,141,263-265,267,273,274,354,355 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Державної казначейської служби України, Територіального управління Державного бюро розслідувань у м. Полтава про стягнення збитків і зобов`язання вчинити дії- відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду в 30-денний строк з дня проголошення рішення, а особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

позивач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ;

позивач ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ;

відповідач Державна казначейська служба України, ел.пошта office@treasury.gov.ua, юридична адреса: вул. Бастіонна, буд. 6, м. Київ, 01601, ЄДРПОУ 37567646;

відповідач ТУ Державного бюро розслідувань у м.Полтава, ел. пошта dbr@pl.dbr.gov.ua, юридична адреса: вул. Гоголя, 25, м. Полтава, 36000, ЄДРПОУ 42334163.

Повний текст рішення складено 17.07.2026.

Суддя І.Г.Костіна