Решение № 138300239, 17.07.2026, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/4462/26 2/335/2709/2026

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2026 року м. Запоріжжя

Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя у складі: головуючого судді Апаллонової Ю.В., за участю секретаря судового засідання Шевченко К.В., розглянувши у залі суду у м.Запоріжжі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи Запорізька міська рада, Департамент адміністративних послуг Запорізької міської ради про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя із позовом до ОСОБА_2 , треті особи Запорізька міська рада, Департамент адміністративних послуг Запорізької міської ради про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 постійно мешкає за адресою: АДРЕСА_1 . За адресою місця проживання позивача, зареєстрований, але фактично не проживає більше 6 місяців ОСОБА_2 .. Факт не проживання відповідача підтверджується актами про не проживання від 24.11.2025,21.01.2026,17.04.2026.

На підставі вищезазначеного просила суд, визнати ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП-невідомий), таким, що втратив право користування житловим приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Ухвалою суду від 04.05.2026 року, позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилась, через канцелярію суду надала заяву про розгляд справи у її відсутність.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся у встановленому законом порядку, причини неявки у судове засідання не повідомив, правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався . Заяв про відкладення розгляду справи або про розгляд справи за його відсутності суду не надавав.

Віл представника третьої особи надійшли пояснення, в яких зазначає, що кімнати АДРЕСА_3 не приватизована та перебуває у власності Запорізької міської територіальної громади в особі Запорізької міської ради. У разі встановлення судом достатніх та належних доказів, що підтверджують викладені доводи Позивача у позовній заяві прийняти по даній справі рішення на розсуд суду в межах діючого законодавства України, розгляд справи проводити без їх участі.

У судовому засіданні 15.07.2026 судом завершено розгляд справи по суті, суд перейшов на стадію ухвалення судового рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі, якщо відповідно до положень Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснюється.

У зв`язку з чим, на підставі ст. ст. 247, 280, 281 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін на підставі наявних у справі доказів, без фіксації судового процесу, в порядку заочного розгляду.

Проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносин, що виникають у державі.

Згідно з п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Статтею 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно до вимог ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. ст. 81, 83 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відміткою у паспорті та витягом з реєстру територіальної громади про реєстрацію місця проживання.

Згідно з відповіддю наданою на запит суду з Департаменту реєстраційних послуг ЗМР від 30.04.2026, відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 05.09.2014 року.

Згідно з актом про не проживання особи за місцем реєстрації від 24.11.2025 року складений за участю ОСОБА_3 , ОСОБА_4 особистих речей ОСОБА_2 за місцем реєстрації не має та він не з`являється у гуртожитку більше п`яти років.

Згідно з актом про не проживання особи за місцем реєстрації від 21.01.2026 року складений за участю ОСОБА_3 , ОСОБА_4 особистих речей ОСОБА_2 за місцем реєстрації не має та він не з`являється у гуртожитку більше п`яти років.

Відповідно до акту про не проживання особи за місцем реєстрації від 17.04.2026 року складений за участю ОСОБА_3 , ОСОБА_4 особистих речей ОСОБА_2 за місцем реєстрації не має та він не з`являється у гуртожитку більше п`яти років.

Згідно статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до частини 4 статті 9 ЖК України, ніхто не може бут виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим примушенням інакше, як з підстав і порядку передбачених законом.

За положеннями частин першої-другої статті 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

У той же час згідно частини другої статті 107 ЖК України у разі вибуття наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім`я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім`ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.

У справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням, необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача. При цьому факт тимчасової відсутності фізичної особи і пов`язані з цим правові наслідки (статті 71,72 ЖК України) необхідно відмежовувати від факту постійної відсутності особи в житловому приміщенні у зв`язку з її вибуттям на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті (стаття 107 ЖК України).

У пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.04.1985 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» роз`яснено, що на ствердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо). Відповідно до статті 107 ЖК УРСР наймач або член його сім`ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред`явлення позову про це.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14.06.2022 у справі № 161/20415/19 (провадження № 61-14025св21) зазначено: «відповідно до ч. 2 ст. 107 ЖК України, у разі вибуття наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім`я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім`ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття. При цьому факт тимчасової відсутності фізичної особи і пов`язані з цим правові наслідки (ст. 71, 72 ЖК України) необхідно відмежовувати від факту постійної відсутності особи в житловому приміщенні у зв`язку з її вибуттям на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті (ст. 107 ЖК України). Звертаючись до суду з цим позовом, позивач, посилаючись на те, що відповідач вибув на інше постійне місце проживання, просив визнати відповідача таким, що втратив право користування спірним житловим приміщенням за ст. 107 ЖК України. Саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт вибуття відповідача (відповідачів) на постійне місце проживання в інше жиле приміщення відповідно до ст. 107 ЖК України. При цьому, слід ураховувати, що доказуванню у цьому разі підлягають обставини, які свідчать про обрання особою іншого постійного місця проживання. На підтвердження вибуття особи до іншого постійного місця проживання суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресовка кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо). Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення».

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач не проживає у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .

При вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого жилого приміщення.

Відповідний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 454/2025/15-ц (провадження № 61-46621св18) та від 21 липня 2021 року у справі № 227/1044/20 (провадження № 61-15632ск20).

Отже, за усіма встановленими обставинами відповідач обрав собі інше місце постійного проживання та відповідно до положень частини другої статті 107 ЖК України з моменту вибуття в інше помешкання втратив право користування спірною квартирою.

Суд вважає встановленим факт відсутності достатніх триваючих зв`язків із спірною квартирою та факт свідомої поведінки відповідача, яка свідчить про втрату ним інтересу до спірної квартири як до постійного місця його проживання.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторони, що був наведений зокрема у запереченнях проти позову чи апеляції. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Матеріали справи не містять, та відповідачем не надано доказів в розумінні положень ст.ст.76-81 ЦПК України на спростування позовних вимог.

За таких обставин, на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилається позивач, як на підставу своїх вимог, підтверджених дослідженими доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд вважає можливим задовольнити позовні вимоги та визнати відповідача такими, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: кімната АДРЕСА_3 .

Відповідно до п.6 ч.1 ст.24 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» орган реєстрації вносить зміни до реєстру територіальної громади на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житло або права користування житлом, про виселення, визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Таким чином, наявність рішення суду про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, є самостійною підставою для зняття такої особи з місця її реєстрації.

У зв`язку з тим, що позивачем не заявлено вимог про стягнення судового збору, суд залишає витрати по сплаті судового збору за позивачем.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 81, 141, 258, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи Запорізька міська рада, Департамент адміністративних послуг Запорізької міської ради про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_1 таким, що втратив право користування житловим приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Копію заочного рішення направити сторонам, які не з`явились в судове засідання, в порядку, передбаченому статтею 272 ЦПК України.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення складено 17.07.2026 року.

Суддя Ю.В. Апаллонова