Решение № 138299201, 17.07.2026, Берегівський районний суд Закарпатської області

Справа № 297/1809/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2026 року м. Берегове

Берегівський районний суд Закарпатської області в особі

головуючого ІЛЬТЬО І. І.

при секретарі судового засідання Гарані О. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу в порядку спрощеного позовного провадження за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про адміністративне правопорушення,-

В С Т А Н О В И В:

Представник заявника Кінаш Д.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , мешканки АДРЕСА_1 , звернувся до Берегівського районного суду Закарпатської області із позовною заявою до Департаменту патрульної поліції, в якій просить визнати протиправною та скасувати постанову інспектора 1 взводу 4 роти 3 батальйону Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції молодшого лейтенанта поліції Іванця Віталія Васильовича серії ЕНА № 7344722 від 09 червня 2026 року про притягнення її до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення;

В обґрунтування позовних вимог позивач посилалася на те, що постановою серії ЕНА №7344722 від 09 червня 2026 року позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за те, що 09 червня 2026 року о 21 годині 38 хвилин біля будинку № 5 на вул. Коперника у м. Львові вона, керуючи транспортним засобом марки «Toyota Corolla», державний номерний знак НОМЕР_2 , не виконала вимогу дорожнього знака 3.34 «Зупинку заборонено», здійснивши зупинку транспортного засобу в зоні дії цього знака, чим порушила вимоги пункту 8.4 «в» Правил дорожнього руху України. На позивача накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн. Позивач зазначає, що інкримінованого їй адміністративного правопорушення не вчиняла, транспортним засобом у зазначений у постанові час не керувала та його зупинки в зоні дії дорожнього знака 3.34 не здійснювала.

На обґрунтування своєї позиції сторона позивача вказує, що представником позивача було отримано відеозаписи з камер зовнішнього відеоспостереження, розміщених поблизу перехрестя вулиць Коперника та Банківської у м. Львові. За твердженням представника, на цих відеозаписах зафіксовано, що після зупинки автомобіля позивач вийшла з передніх пасажирських дверей, а надалі зайняла переднє пасажирське місце, тоді як за кермо транспортного засобу сів чоловік.

Також позивач посилається на те, що оскаржувана постанова не містить відомостей про докази, на підставі яких поліцейський дійшов висновку про її винуватість, та не містить зазначення технічного засобу, за допомогою якого здійснювалася відеофіксація.

Крім того, у позовній заяві стверджується, що інспектор поліції не дотримався процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення, не повідомив позивача про початок її розгляду, не роз`яснив права, передбачені статтею 268 КУпАП та статтею 63 Конституції України, не надав матеріалів справи для ознайомлення та не забезпечив повного і всебічного з`ясування обставин події. Сторона позивача вважає, що відповідач не довів належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню.

Ухвалою Берегівський районного суду Закарпатської області від 22 червня 2026 року відкрито провадження по справі та призначено в порядку спрощеного позовного провадження до судового розгляду без виклику сторін.

06.07.2026 року від представника відповідача Департаменту патрульної поліції Терлецького А.З. надійшов відзив на адміністративний позов, відповідно до якого представник відповідача зазначив, що 09 червня 2026 року близько 21 години 38 хвилин у м. Львові на вул. Коперника, 5 позивач, керуючи транспортним засобом «Toyota Corolla», державний номерний знак НОМЕР_2 , здійснила зупинку в зоні дії дорожнього знака 3.34 «Зупинку заборонено», чим порушила пункт 8.4 «в» Правил дорожнього руху України. Обставини правопорушення були безпосередньо виявлені працівниками поліції, а під час спілкування на місці події позивач пред`явила посвідчення водія та не повідомляла поліцейським, що транспортним засобом керувала інша особа.

За змістом відзиву, під час з`ясування обставин події особа, яка перебувала разом із позивачем, підтвердила факт керування транспортним засобом позивачем. Відповідач також послався на відеозапис із нагрудного відеореєстратора поліцейського, на якому, за його твердженням, зафіксовано спілкування з позивачем, встановлення обставин правопорушення, роз`яснення їй прав, передбачених статтею 268 КУпАП та статтею 63 Конституції України, а також розгляд справи і винесення постанови. У зв`язку з цим відповідач просив відмовити у задоволенні позову.

08.07.2026 року від представник позивача ОСОБА_1 адвоката Кінаш Д.В. надійшла відповідь на відзив, згідно якого представник позивача послався на відсутність доказів надсилання копії відзиву безпосередньо позивачу, зазначаючи, що надсилання документа лише адвокату не є тотожним надсиланню його стороні у справі. По суті спору сторона позивача повторно зазначила, що позивач не підтверджувала керування транспортним засобом, а ствердну відповідь на запитання поліцейського про те, чи є вона водієм, надала лише у значенні наявності в неї посвідчення водія.

Представник позивача наполягав, що відеозаписи з камер зовнішнього спостереження підтверджують перебування позивача на передньому пасажирському місці та спростовують її керування транспортним засобом. Крім того, сторона позивача вважала недоведеними доводи відповідача про те, що позивач намагалася залишити місце розгляду справи з метою уникнення адміністративної відповідальності.

Відповідно до вимог ст. ст. 19, 257 КАС України, справа за адміністративним позовом розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Дослідивши письмові та електронні докази, надані учасниками справи, перевіривши доводи позовної заяви, відзиву та відповіді на відзив, суд установив такі обставини.

09 червня 2026 року інспектором 1 взводу 4 роти 3 батальйону Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції молодшим лейтенантом поліції Іванцем Віталієм Васильовичем винесено постанову серії ЕНА № 7344722.

Відповідно до змісту постанови від 09 червня 2026 року о 21 годині 38 хвилин у м. Львові на вул. Коперника, 5 ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом «Toyota Corolla», державний номерний знак НОМЕР_2 , не виконала вимогу дорожнього знака 3.34 «Зупинку заборонено», здійснила зупинку в зоні його дії, чим порушила пункт 8.4 «в» Правил дорожнього руху України.

Дії позивача кваліфіковано за частиною першою статті 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн. Копію постанови позивач отримала в день її винесення.

Факт наявності в місці, зазначеному у постанові, дорожнього знака 3.34 «Зупинку заборонено», факт перебування транспортного засобу «Toyota Corolla», у зоні дії такого дорожнього знака та сам факт зупинки цього автомобіля сторона позивача по суті не заперечує.

Відповідно до ч.1 ст. 8 ЗУ «Про Національну поліцію», поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Згідно п. 8 ч. 1 ст. 23 зазначеного Закону поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

В пункті 1.3 Правил дорожнього руху зазначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Розділом 8 Правил дорожнього руху встановлено, що регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За частиною першою статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин із метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень із боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах та в порядку, установлених законом.

Провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна дія або бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, установлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Частиною першою статті 122 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність, зокрема, за порушення вимог дорожніх знаків, правил зупинки та стоянки.

Відповідно до пункту 1.3 Правил дорожнього руху України, учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Згідно з пунктом 1.9 Правил дорожнього руху особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Підпунктом «в» пункту 8.4 Правил дорожнього руху визначено, що заборонні дорожні знаки запроваджують або скасовують певні обмеження в русі.

Дорожній знак 3.34 «Зупинку заборонено» забороняє зупинку і стоянку транспортних засобів, крім таксі, що здійснює посадку або висадку пасажирів, а також завантаження чи розвантаження вантажу у випадках, установлених Правилами дорожнього руху.

Пунктом 1.10 Правил дорожнього руху визначено, що зупинка це припинення руху транспортного засобу на час до п`яти хвилин або більше, якщо це необхідно для посадки чи висадки пасажирів або завантаження чи розвантаження вантажу, виконання вимог Правил дорожнього руху.

Згідно зі статтею 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи, зокрема, про адміністративні правопорушення, передбачені частиною першою статті 122 КУпАП.

Відповідно до пункту 11 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками і за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

За приписами статті 251 КУпАП, доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган або посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Такі дані встановлюються, зокрема, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, поясненнями свідків, показаннями технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і відеозапису, а також іншими документами.

Відповідно до статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення учасників справи, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно зі статтею 73 КАС України, належними є докази, що містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до статті 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно зі статтею 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.

За приписами частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Разом із тим, зазначене правило не означає автоматичної протиправності будь-якого рішення суб`єкта владних повноважень у разі його оскарження та не звільняє суд від обов`язку дослідити всі надані сторонами докази в їх сукупності.

Відповідно до статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Сторона позивача просить не враховувати відзив і долучені до нього докази з тієї підстави, що відзив було подано після закінчення встановленого судом строку, без клопотання про його поновлення, а його копію направлено представнику позивача, а не окремо безпосередньо позивачу.

Суд не погоджується з доводом про наявність безумовних підстав для залишення відзиву та доданих до нього доказів без розгляду.

Частиною шостою статті 162 КАС України передбачено, що в разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Зміст цієї норми не встановлює імперативної заборони враховувати відзив, який фактично надійшов до суду до вирішення справи по суті, якщо його прийняття не порушує прав інших учасників справи, не зумовлює необхідності відкладення розгляду та сприяє повному й об`єктивному встановленню обставин.

Суд враховує, що справа стосується оскарження постанови про адміністративне правопорушення та відповідно до статті 286 КАС України розглядається у скорочений строк. Матеріали справи були отримані відповідачем 2223 червня 2026 року, а відзив подано 06 липня 2026 року, тобто до вирішення спору по суті. Копію відзиву було направлено адвокату, який на підставі належних повноважень представляє інтереси позивача у справі.

У розумінні процесуального закону вручення процесуального документа належному представнику сторони забезпечує можливість цієї сторони ознайомитися з документом та реалізувати право на подання заперечень.

Фактично представник позивача отримав відзив, ознайомився з його змістом і подав розгорнуту відповідь на відзив. Отже, право позивача знати про доводи та докази відповідача, заперечувати проти них і надати власні пояснення було забезпечено. Тому суд приймає відзив та додані до нього матеріали і надає їм оцінку в сукупності з іншими доказами.

Дослідивши зміст оскаржуваної постанови, суд установив, що вона містить: найменування органу та посаду особи, яка її винесла; дату і місце розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглянуто справу; опис встановлених обставин; зазначення часу та місця вчинення правопорушення; марку і реєстраційний номер транспортного засобу; посилання на конкретну вимогу Правил дорожнього руху; нормативну кваліфікацію правопорушення; вид і розмір адміністративного стягнення; відомості про порядок і строк оскарження постанови; інформацію про порядок сплати штрафу та наслідки його несплати.

Опис правопорушення у постанові є конкретним і дозволяє встановити, у чому саме полягала протиправна поведінка, коли і де вона мала місце, яким транспортним засобом керувала особа та яку норму Правил дорожнього руху було порушено.

Твердження сторони позивача про те, що постанова сама по собі не є доказом вини, є правильним у тому значенні, що сама постанова не може бути єдиним і самодостатнім доказом правопорушення.

Водночас у даній справі висновки поліцейського підтверджуються не лише змістом постанови, але й іншими доказами, зокрема відеозаписом із нагрудного відеореєстратора та зафіксованими на ньому поясненнями осіб на місці події. Отже, суд не покладає висновок про правомірність оскаржуваної постанови виключно на сам факт її винесення, а оцінює всю сукупність матеріалів.

Головним аргументом позивача є твердження, що вона не керувала автомобілем, а перебувала на передньому пасажирському місці.

На підтвердження доводів про те, що ОСОБА_1 не керувала транспортним засобом марки «Toyota Corolla», та не здійснювала його зупинки в зоні дії дорожнього знака 3.34 «Зупинку заборонено», представником позивача подано клопотання про долучення до матеріалів справи двох відеозаписів із камер зовнішнього відеоспостереження, отриманих у відповідь на адвокатський запит.

У поданому клопотанні представник позивача зазначає, що на відповідних відеозаписах нібито зафіксовано прибуття транспортного засобу до місця події, вихід позивача з передніх пасажирських дверей автомобіля, а також подальше зайняття нею переднього пасажирського місця, тоді як за кермо транспортного засобу сів чоловік. На підставі цього сторона позивача стверджує, що саме інша особа, а не позивач, керувала транспортним засобом у момент здійснення його зупинки. Такі обставини викладені представником позивача у клопотанні про долучення доказів.

Разом із тим під час дослідження електронних доказів судом установлено, що подані стороною позивача відеофайли технічно не відкриваються та не відтворюються, у зв`язку з чим їх зміст не може бути безпосередньо сприйнятий, перевірений і досліджений судом.

Відповідно до частини першої статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Частинами першою та третьою статті 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Електронними доказами відповідно до частини першої статті 99 КАС України є інформація в електронній, цифровій формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема відеозаписи.

Принцип безпосередності дослідження доказів означає, що висновки суду про обставини справи не можуть ґрунтуватися виключно на переказі змісту доказу одним із учасників справи, якщо сам доказ судом не досліджений.

Таким чином, суд не має процесуальних підстав вважати доведеним той зміст відеозаписів, який викладений у клопотанні представником позивача.

Опис представником позивача змісту відеофайлів є поясненням сторони щодо поданого доказу. Таке пояснення підлягає оцінці судом, проте не може ототожнюватися з безпосереднім змістом електронного доказу та не має наперед установленої доказової сили.

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущенні, що відеозапис дійсно містить саме ті відомості, про які зазначає сторона, яка його подала. Належне здійснення правосуддя вимагає, щоб будь-які фактичні висновки суду ґрунтувалися на доказах, які реально існують у матеріалах справи в доступній для дослідження формі.

Саме сторона, яка посилається на відповідний електронний доказ, повинна подати його у формі, що забезпечує можливість відкриття, відтворення та безпосереднього дослідження судом.

Суд не може самостійно відновлювати пошкоджений файл, змінювати його формат, застосовувати невідомі програмні засоби для його конвертації або іншим чином втручатися у зміст електронного доказу, оскільки такі дії могли б поставити під сумнів його цілісність, автентичність та незмінність.

З матеріалів справи не вбачається, що до ухвалення рішення стороною позивача було подано інші працездатні копії відеозаписів або усунуто технічні перешкоди для їх відтворення.

Суд також ураховує, що неможливість відтворення відеозапису не є тотожною доказу відсутності події адміністративного правопорушення або невинуватості позивача. Такий файл не підтверджує і не спростовує відповідних обставин, оскільки фактична інформація, яку він потенційно міг би містити, залишилася недоступною для судового дослідження.

З огляду на викладене подані позивачем відеофайли не можуть бути покладені в основу висновку про те, що позивач не керувала транспортним засобом, а наведений у клопотанні опис їх змісту не спростовує сукупності доказів, наданих відповідачем.

Водночас із відеозапису нагрудного відеореєстратора поліцейського вбачається, що працівник поліції звертався до присутніх осіб із питаннями щодо того, хто керував транспортним засобом.

На відеозаписі зафіксовано пояснення особи, яка перебувала разом із позивачем, щодо керування транспортним засобом саме позивачем. Під час первинного спілкування з поліцейськими позивач не заявила, що вона не керувала автомобілем, не вказала на конкретну іншу особу як на водія, не вимагала притягнути до відповідальності саме таку особу та пред`явила поліцейським посвідчення водія.

Суд усвідомлює, що саме по собі пред`явлення посвідчення водія не є безумовним визнанням вини, так само як загальна ствердна відповідь на запитання про те, чи є особа водієм, без урахування контексту не може розглядатися як повне і беззастережне зізнання.

Суд звертає увагу, що заперечення факту керування, сформульоване вже після винесення постанови та під час підготовки позову, не може автоматично мати більшу доказову силу, ніж первинні пояснення та поведінка осіб безпосередньо на місці події.

Пояснення, надані одразу після виявлення правопорушення, за відсутності даних про примус, введення в оману або істотне обмеження процесуальних прав, мають істотне доказове значення, оскільки надаються без значного часового проміжку для узгодження іншої версії подій.

Суд не вбачає підстав уважати, що поліцейський умисно або з необережності зазначив у постанові особу, яка не керувала транспортним засобом, за наявності іншої особи, що могла бути водієм, якщо присутні на місці особи не повідомили чітких та однозначних заперечень щодо встановленої поліцейським обставини.

Таким чином, надані позивачем відеозаписи не містять таких чітких, безумовних та несуперечливих відомостей, які б спростовували встановлений поліцейським факт керування транспортним засобом позивачем. Натомість сукупність доказів, поданих відповідачем, є логічно узгодженою та підтверджує, що саме позивач була визначена водієм транспортного засобу не довільно, а на підставі безпосереднього з`ясування обставин на місці події.

Позивач стверджує, що поліцейський не оголосив про початок розгляду справи, не роз`яснив їй права та не надав можливості скористатися такими правами.

Судом досліджено відеозапис із нагрудного відеореєстратора працівника поліції.

Із відеозапису вбачається, що поліцейський: представився; повідомив причину звернення та суть виявленого порушення; з`ясував дані особи; запросив документи; повідомив про розгляд справи про адміністративне правопорушення; роз`яснив права, передбачені статтею 268 КУпАП, та положення статті 63 Конституції України; надав можливість висловити пояснення і заперечення; повідомив про прийняте рішення та порядок його оскарження.

Сторона позивача не навела, яким саме процесуальним правом позивач бажала скористатися, але була фактично позбавлена такої можливості.

Позивач не заявляла клопотання про необхідність отримання правової допомоги, відкладення розгляду справи, виклик свідків, витребування додаткових доказів або ознайомлення з конкретними матеріалами, у доступі до яких їй було відмовлено.

Формальна незгода з послідовністю або способом роз`яснення прав не свідчить про істотне порушення процедури, якщо зі змісту відеозапису вбачається, що особа була поінформована про суть правопорушення та мала реальну можливість висловити свою позицію.

Суд виходить із того, що не кожне процедурне порушення є безумовною підставою для скасування рішення суб`єкта владних повноважень.

Для цього необхідно встановити, що порушення є істотним, тобто вплинуло або могло вплинути на зміст прийнятого рішення, позбавило особу реальної можливості захистити свої права чи призвело до неправильного встановлення фактичних обставин.

Сторона позивача не навела конкретних заперечень щодо автентичності запису, його належності саме до подій 09 червня 2026 року, безперервності або відповідності фактичним обставинам спілкування.

Натомість заперечення позивача стосуються переважно тлумачення зафіксованих висловлювань та поведінки осіб, а не походження чи технічної достовірності запису. Відтак незазначення у постанові повної назви чи номера технічного засобу за встановлених обставин не є таким істотним порушенням, яке нівелює доказове значення відеозапису та законність постанови загалом.

Також суд зазначає, що відсутність у пункті постанови переліку всіх доказів, які згодом були подані до суду, не означає, що такі докази не існували на момент розгляду справи.

КАС України не забороняє суб`єкту владних повноважень під час судового оскарження подати матеріали, які існували на час прийняття оскаржуваного рішення та підтверджують обставини, покладені в його основу.

Неприпустимим було б створення нових фактичних підстав рішення вже після його прийняття. Однак у цій справі відеозапис відображає саме події та процедуру, що відбувалися 09 червня 2026 року, і не змінює фактичної підстави притягнення позивача до відповідальності.

Суд погоджується, що провадження у справах про адміністративні правопорушення карального характеру повинно відповідати основним гарантіям справедливого розгляду, а всі непереборні сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Однак принцип презумпції невинуватості не означає, що будь-яке заперечення особи автоматично спростовує сукупність доказів обвинувачення.

Сумнів повинен бути розумним, об`єктивним та ґрунтуватися на конкретних суперечностях доказового матеріалу, які неможливо усунути шляхом їх належної оцінки.

Вирішуючи спір, суд ураховує, що право на справедливий суд не вимагає надання детальної відповіді на кожен аргумент учасника, однак судове рішення повинно містити достатні мотиви, які дають можливість зрозуміти, з яких підстав суд прийняв або відхилив ключові доводи.

Факт перебування автомобіля в зоні дії дорожнього знака сторонами фактично не заперечується та підтверджується матеріалами справи.

Факт керування автомобілем позивачем підтверджується сукупністю відомостей, отриманих поліцейським на місці події, та не спростований зовнішніми відеозаписами з необхідним ступенем переконливості.

Процедурні права позивача були роз`яснені, а можливість висловити пояснення та заперечення надана.

Відсутність у постанові окремих технічних відомостей про відеореєстратор не вплинула на можливість установити фактичні обставини справи, перевірити відеозапис та забезпечити позивачу право на судове оскарження. Матеріали справи не містять доказів того, що постанова винесена з особистих, дискримінаційних або інших сторонніх мотивів. Адміністративне стягнення призначено в межах санкції частини першої статті 122 КУпАП.

Отже, суд дійшов висновку, що постанова серії ЕНА № 7344722 від 09 червня 2026 року прийнята уповноваженою посадовою особою, у межах наданих повноважень, на підставі достатніх фактичних даних, із дотриманням основних процедурних гарантій, передбачених КУпАП.

Відповідно до частини першої статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Згідно зі статтею 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною першою статті 139 КАС України передбачено, що в разі задоволення позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, усі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Із системного аналізу статті 139 КАС України вбачається, що в разі відмови фізичній особі в задоволенні позову відсутні правові підстави для стягнення на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача сплаченого судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.

Представником позивача надано акт приймання правничої допомоги від 08 липня 2026 року, відповідно до якого адвокатом надано правничу допомогу тривалістю шість годин із фіксованою вартістю 4 000 грн, що включала вивчення документів, погодження правової позиції, подання адвокатського запиту, підготовку позовної заяви, клопотання про долучення доказів та відповіді на відзив.

Однак, оскільки у задоволенні позову відмовлено, понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу та сплату судового збору відшкодуванню за рахунок відповідача не підлягають.

Таким чином, підстави для визнання протиправною та скасування постанови серії ЕНА № 7344722 від 09 червня 2026 року відсутні, а позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 2, 6, 9, 7277, 79, 90, 132, 134, 139, 241246, 250, 255, 268, 271, 286, 295 КАС України, статтями 7, 9, 122, 222, 245, 251, 268, 276280, 283, 284 КУпАП, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про адміністративне правопорушення - відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до ч. 4 ст. 186 КАС України подається протягом десяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду. При цьому, відповідно до п. 15.5.п.15 Перехідних положень КАС України в редакції Закону України №2147-VIII від 03.10.2017 року до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення рішення.

Суддя Іван ІЛЬТЬО