Решение № 138278024, 16.07.2026, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 953/8013/25

Провадження № 2/953/362/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2026 року м. Харків

Київський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Власової Ю.Ю.

секретар судового засідання - Панченко Л.В.

сторони та інші учасники справи:

позивач товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ»,

представник позивача адвокат Усенко Михайло Ігорович,

відповідач ОСОБА_1 ,

представник відповідача - адвокат Лабік Генадій Іванович,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовної заяви товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог та доводів сторін.

Позивач, ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» звернувся до Київського районного суду м. Харкова з позовом, яким просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за Кредитним договором № 4227164 від 04.05.2021 року у розмірі 24 360,00 грн, з якої: прострочена заборгованість за сумою кредиту 8 000,00 грн.; прострочена заборгованість за сумою відсотків 14 840,00 грн.; прострочена заборгованість за комісією 1 520,00 грн.

Також, позивач просить вирішити питання розподілу судових витрат у справі, шляхом стягнення з відповідача сплаченої суми судового збору у розмірі 2 422,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн.

Правом подання відзиву на позовну заяву відповідач не скористався, та у письмових поясненнях вважає позовні вимоги необґрунтованими, недоведеними, такими, що ґрунтуються на припущеннях, та не підтверджені належними, допустимими та достовірними доказами, оскільки: відсотки нараховані поза межами строку кредитного договору; відсутні первинні бухгалтерські документи, що підтверджують фактичне надання кредитних коштів; відсутні докази належного та безперервного переходу права вимоги між усіма заявленими правонаступниками; відсутні документи, що підтверджують належний розрахунок заборгованості; відсутні докази повідомлення про зміну кредитора.

У відповіді на пояснення відповідача позивач, посилаючись на доводи наведені у позові, просить задовольнити позовні вимоги ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» у повному обсязі.

Рух справи.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 07.08.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд якої постановлено здійснювати в порядку спрощено позовного провадження, в судовому засіданні з повідомленням (викликом сторін).

Ухвалами Київського районного суду м. Харкова від 18.12.2025 та від 08.01.2026 задоволено клопотання представника позивача ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» та витребувано у Monobank АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» інформацію про надходження на рахунок банківської карти НОМЕР_1 коштів в розмірі 8 000,00 грн в період з 04.05.2021 по 10.05.2021.

Участь у справі сторін.

У судове засідання сторони не з`явилися, у поданих заявах просили розглядати справу за їх відсутністю.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

За змістом вимог ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.

Згідно постанови КЦС Верховного Суду від 30.09.2022 у справі за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбулось, то датою його ухвалення є дата складання повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

04.05.2021 між відповідачем ОСОБА_1 та ТОВ «МІЛОАН» укладений Договір про споживчий кредит № 4227164 (далі Кредитний договір), згідно з умовами якого, відповідач отримав грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі 8 000,00 грн, на строк 15 днів (з 04.05.2021 по 19.05.2021), зі сплатою комісії за надання кредиту у сумі 1 520,00 грн та процентів за користування кредитом у сумі 3 000,00 грн, які нараховуються за ставкою 2,50% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку кредитування.

Згідно п. 6.5 Кредитного договору, сторони погодили, що цей договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі. Кредитний договір укладений з додержанням вимог закону в тому числі в частині письмової форми.

Відповідно до п. 7.1. Кредитного договору, цей Договір набуває чинності з моменту його укладання в електронній формі, а права і обов`язки сторін, що ним обумовлені, з моменту переказу кредитних коштів на картковий рахунок Позичальника і діє до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань.

Згідно розрахунку, за Кредитним договором існує заборгованість у розмірі 24 360,00 грн, з якої: прострочена заборгованість за сумою кредиту 8 000,00 грн.; прострочена заборгованість за сумою відсотків 14 840,00 грн.; прострочена заборгованість за комісією 1 520,00 грн.

23.07.2021 між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» укладений Договір відступлення прав вимоги № 74-МЛ від 23.07.2021, відповідно до умов якого, відбулося відступлення права вимоги на вказану суму за Кредитним договором № 4227164 від 04.05.2021, що укладений між ТОВ «МІЛОАН» та відповідачем.

Мотиви, з яких виходив суд, застосовані норми права та висновки суду.

За приписами ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Щодо кредитного договору, укладеного в електронній формі.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Оспорюваний договір був укладений сторонами в електронній формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини 1 статті 3 Закону).

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із частиною 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини 8 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Як вбачається з матеріалів справи договір між сторонами укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. При цьому відповідач через особистий кабінет на веб-сайті відповідача подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту, після чого позивач надіслав відповідачу за допомогою засобів зв`язку на вказаний ним номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який заявник використав для підтвердження підписання кредитного договору.

Зважаючи, що без здійснення вказаних дій відповідачем кредитний договір не був би укладений сторонами, суд вважає, що цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28.04.2021 у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01.11.2021 у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21).

Крім того, факт укладення Кредитного договору між ТОВ «МІЛОАН» та відповідачем ОСОБА_1 і отримання останнім 04.05.2021 на платіжну картку № НОМЕР_2 грошових коштів у сумі 8 000,00 грн, підтверджується інформацією, наданою АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» на виконання вимог ухвал Київського районного суду м. Харкова від 18.12.2025 та від 08.01.2026 про витребування доказів.

Щодо відступлення права вимоги.

Відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути змінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Частиною 1 ст. 513 ЦК України встановлено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Згідно ч. 1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та/або супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 516 ЦК України).

Кредитним договором передбачена згода Боржника на заміну кредитора і відступлення права вимоги за договором. Одним із видів договорів, які передбачені ЦК України, та на підставі яких відбувається заміна сторони кредитора у зобов`язанні, є договори факторингу.

Згідно із ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (ч. 1 ст. 1078 ЦК України).

Відповідно до ст. 203 ЦК України, правочин є дійсним, якщо він відповідає волевиявленню сторін та не суперечить закону.

Як убачається із п. 3.2.6. Кредитного договору № 4227164 від 04.05.2021, Позикодавець має право відступати, передавати та будь-яким іншим чином відчужувати, а також передавати в заставу свої права за цим Договором (повністю або частково) на користь третіх осіб в будь-який час протягом строку дії цього Договору без згоди Позичальника.

23.07.2021 між ТОВ «МІЛОАН» та Позивачем, відповідно до чинного законодавства України, укладено Договір відступлення прав вимоги № 74-МЛ, відповідно до умов якого, позивач набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТОВ «МІЛОАН», в тому числі і до Відповідача за кредитним договором.

Згідно п. 3.1 (d) Договору відступлення права вимоги вся інформація, яка міститься у реєстрі боржників (додаток № 1 до договору відступлення права вимоги) добросовісно передана Кредитором Новому Кредиторові та є повною достовірною, правдивою і співпадає з відомостями, які містяться у Документації і у Договорі та його додатках.

Згідно п. 6.2.3 Договору відступлення права вимоги Права вимоги переходять до нового кредитора з моменту підписання сторонами цього Договору, після чого Новий Кредитор стає кредитором по відношенню до Боржників стосовно їх заборгованості.

Пунктом 6.2.4 Договору відступлення права вимоги визначено, що відступлення Права Вимоги за цим Договором здійснюється без згоди Боржників.

З витягу із Реєстру боржників до Договору відступлення прав вимог № 74-МЛ від 23.07.2021 вбачається, що ТОВ «МІЛОАН» передало, а ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» прийняло право вимоги за кредитним договором № 4227164.

Таким чином, суд доходить висновку, що Позивач належним чином підтвердив факт переходу права вимоги до Відповідача за Кредитним договором № 4227164 від 04.05.2021, що підтверджується встановленими судовим розглядом обставинами на наданими доказами.

Щодо заборгованості за кредитом (тілом).

У відповідності до частини 1 статті 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

За частино 3 статті 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Для приватного права апріорі притаманна диспозитивність, яка проявляється, зокрема, в тому, що особа, з урахуванням принципу свободи правочину, сама вирішує вчиняти чи не вчиняти певний правочин (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06.07.2022 у справі № 303/2983/19 (провадження № 61-4745св21), постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03.06.2024 в справі № 712/3590/22 (провадження № 61-14297сво23)).

На час укладання кредитного договору відповідач ОСОБА_1 ознайомлений з його умовами, а тому, у разі якщо він вважав їх для себе неприйнятними та несправедливими, мав можливість відмовитися від вказаної угоди та укласти правочин з іншим контрагентом на інших умовах.

За наведених обставин, а також того, що належними і допустимими доказами позивачем підтверджено отримання ОСОБА_1 кредитних коштів, та відсутності відомостей про вжиття останнім заходів щодо їх повернення, суд доходить висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» заборгованості за кредитом (тілом) у розмірі 8 000,00 грн.

Щодо процентів за користування кредитом.

Позивач ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ», заявляючи позов про стягнення кредитної заборгованості, просив у тому числі, крім заборгованості за кредитом (тілом), стягнути складову його повної вартості, зокрема й заборгованість за несплаченими процентами за користування кредитом.

Матеріалами справи підтверджується, що у підписаному позичальником договорі визначено, що сума (загальний розмір) кредиту становить 8 000,00 грн. Кредит надається строком на 15 днів з 04.05.2021. Термін повернення кредиту і сплати процентів за користування кредитом у сумі 3 000,00 грн, які нараховуються за ставкою 2,50% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку кредитування - 19.05.2021.

Тобто, період нарахування процентів за користування кредитом - з 04.05.2021 по 19.05.2021, і за цей період Первісним кредитором ТОВ «МІЛОАН» відповідачу нараховано проценти у розмірі 3 000,00 грн.

У подальшому, з 19.05.2021 по 18.07.2021 Первісним кредитором ТОВ «МІЛОАН» відповідачу нараховано проценти за користування кредитором у розмірі 11 840,00 грн.

За змістом ст. 1048 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Такі висновки викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, а також у постанові Верховного Суду від 15.03.2023 у справі № 300/438/18.

Крім того, визначення в договорі умов автоматичної пролонгації порушує приписи Закону України «Про споживче кредитування», відповідно до якого продовження строку користування кредитом здійснюється виключно шляхом укладення додаткового договору за домовленістю сторін (ст. 12 цього Закону).

Тобто, нарахування та стягнення процентів за користування позикою та кредитом поза визначеними строками суперечить вимогам ЦК України.

Так, частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.06.2020 у справі № 922/3578/18 зазначила, що системний аналіз частини другої статті 536, частини другої статті 625 та статті 627 ЦК України дозволяє дійти висновку, що законодавцем не обмежено право сторін визначити у договорі розмір процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами. Однак, диспозитивний характер цих норм у цілому обмежується положенням частини другої статті 625 ЦК України, яка зазначає про стягнення трьох процентів річних, що має наслідком визначення таких процентів саме у річних, а не будь-яким іншим способом обчислення процентів за умовами договору.

Отже, законодавцем передбачено, що договором може бути встановлено інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення (зокрема, в розмірі певного проценту за кожний день прострочення).

Санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань (пункт 8.32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18).

У даному випадку матеріали справи свідчать про те, що позивачем заявлено до стягнення з відповідача ОСОБА_1 проценти за користування кредитними коштами поза межами строку кредитування. При цьому, за змістом позовної заяви позовних вимог про стягнення грошових коштів за прострочення виконання зобов`язання відповідно до ст. 625 ЦК України позивач ТОВ ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» не заявляв, і у своїх розрахунках на норму ч. 2 ст. 625 ЦК України не покликався.

Суд зауважує, що за неповернення кредитних коштів після закінчення строку, на який вони були надані, може настати відповідальність, передбачена ст. 625 ЦК України, проте регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України та охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватися одночасно, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.

Оскільки позивачем ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» заявлено вимоги про стягнення процентів, нарахованих поза межами строку кредитування, суд доходить висновку про стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача процентів у розмірі 3 000,00 грн, нарахованих відповідно до п. 1.4. Кредитного договору з 04.05.2021 по 19.05.2021.

Щодо комісії за надання кредиту.

10.06.2017 набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим, у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено у такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення ч.ч. 1, 2, 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» із набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, п. 4 ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08.06.2017 № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10.05.2007 № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Пунктом 5 Правил про споживчий кредит передбачено, що банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит, загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Частиною 1 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не більше одного разу на місяць, а також у разі зміни істотних умов договору про споживчий кредит, включаючи випадки, коли така зміна відбувається внаслідок настання умов, визначених таким договором, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє споживачу інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства та договором про споживчий кредит.

Згідно з ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19, постанові Верховного Суду від 29.11.2023 у справі № 461/2857/20.

У постанові Верховного Суду від 31.08.2022 у справі № 202/5330/19 зазначено, що у кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частиною 1 та частиною 2 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частини 1 та частини 2 статті 11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

У Кредитному договорі № 4227164 від 04.05.2021 відповідач ОСОБА_1 погодив комісію за надання кредиту у розмірі 1 520,00 грн, проте позивач не роз`яснив, за які конкретні розрахунково-касові дії з відповідача буде взята комісія. Розмір комісії встановлено без уточнення найменування конкретних послуг та систематичності запиту споживачем інформації щодо обслуговування кредитної заборгованості.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку про те, що позивач не зазначив та не надав доказів наявності, переліку послуг з обслуговування кредиту, їх погодження зі споживачем при укладенні кредитного договору.

Так, зазначені умови договору не містять розмежування платних та безоплатних послуг, а також не визначають найменування таких послуг, а отже, фактично передбачають виключно платні послуги з обслуговування кредиту. При цьому до таких платних послуг, зокрема, слід відносити й послуги щодо надання споживачеві, на його вимогу, не частіше одного разу на місяць інформації про поточний розмір заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, а також надання виписки з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, у тому числі інформації про платежі за цим договором, які сплачені або підлягають сплаті, дати чи періоди сплати та умови такої сплати (за можливості зазначення відповідних умов у виписці).

Разом із тим, включення зазначених послуг до платних суперечить вимогам ч.ч. 1, 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування», відповідно до яких надання таких послуг здійснюється безоплатно.

З урахуванням положень ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», умови кредитного договору про встановлення комісії за обслуговування кредиту є нікчемними.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10.01.2024 у справі № 727/5461/23.

Таким чином, підстав для стягнення з Відповідача на користь ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» заборгованості за комісією за надання кредиту у розмірі 1 520,00 грн суд не вбачає.

Відтак, позовні вимоги ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» підлягають частковому задоволенню, шляхом стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованості за Кредитним договором № 4227164 від 04.05.2021 у розмірі 11 000,00 грн, яка складається із заборгованості: за кредитом (тілом) у розмірі 8 000,00 грн та процентами за користування кредитом у розмірі 3 000,00 грн.

Інші доводи і заперечення сторін означених вище висновків суду не спростовують.

При цьому, суд ураховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Судові витрати.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: (1) на професійну правничу допомогу ; (2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; (3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; (4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду з позовом ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» сплачено 2 422,40 грн судового збору.

Зважаючи на те, що позовні вимоги ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» задоволено частково, на 45,15%, судові витрати у розмірі 1 093,71 грн (2 422,40*45,15%). підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь позивача.

Крім того, у позовній заяві ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» просить стягнути з ОСОБА_1 на свою користь витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн.

Матеріали справи свідчать про те, що інтереси ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» представляє адвокат Адвокатського об`єднання «Апологет» Усенко М.І. на підставі Ордера на надання правничої допомоги.

Як убачається з Акту наданих послуг №1218 від 23.06.2025, Адвокатського об`єднання «Апологет» надано ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» послуг на суму 7 000,00 грн., а саме: усної консультації клієнта, ознайомлення з матеріалами кредитної справи, погодження правової позиції клієнта, складання позовної заяви, подання заяви до суду від імені клієнта.

Згідно вимог статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: (1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі, гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; (2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2025 у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Разом з тим, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.

Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), від 31.07.2020 у справі № 301/2534/16-ц (провадження № 61-7446св19), від 30.09.2020 у справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19), від 23.05.2022 у справі № 724/318/21 (провадження № 61-19599св21).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

З урахуванням складності та категорії справи (стягнення заборгованості за кредитним договором), обсягу доказів та висновку про часткове задоволення позовних вимог, враховуючи принцип співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, суд дійшов висновку, що справедливим буде стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» у рахунок відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу 2 000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 81, 141, 247, 263-265 ЦПК України, суд -

у х в а л и в:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ», - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» заборгованість за Кредитним договором № 4227164 від 04.05.2021 у розмірі 11 000 (одинадцять тисяч) гривень 00 копійок.

У задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» у іншій частині, - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» судовий збір у розмірі 1 093 (одна тисяча дев`яносто три) гривні 71 копійка.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 (дві тисячі) гривень 00 копійок.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Позивач ТОВ «Фінансова компанія «Кредит Капітал», ЄДРПОУ 35234236, адреса: 79029, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, корпус 28, IBAN: НОМЕР_3 в АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК».

Представник позивача Усенко Михайло Ігорович, м. Львів, вул. Смаль Стоцького, 1.

Відповідач ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Суддя Ю.Ю. Власова