Приговор № 138267293, 15.07.2026, Галицький районний суд м. Львова

461/8510/19

1-кп/461/66/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15.07.2026 м.Львів

Галицький районний суд м.Львова

у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участі:

секретарів судового засідання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

прокурора ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6

потерпілого ОСОБА_7 ,

представника потерпілого ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові кримінальне провадження, внесене до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за №12019140050002848 від 02.07.2019 року за обвинуваченням:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, українця, уродженця с.Нагуєвичі Дрогобицького району Львівської області, військовослужбовця, сержанта 3 категорії відділення планування ведення спеціальних заходів військової частини НОМЕР_1 Сил спеціальних операцій Збройних Сил України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, -

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

Формулювання обвинувачення у кримінальному провадженні, визнане судом доведеним.

02.07.2019 року, приблизно о 05.00 год. ОСОБА_5 на алеї по пр.Свободи у м.Львові, перебуваючи навпроти нічного клубу «Галерея Лицарів», в ході конфлікту, який виник між ним та потерпілим ОСОБА_7 на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин, умисно спричинив потерпілому тілесні ушкодження. Реалізуючи свій умисел, ОСОБА_5 наніс потерпілому один удар кулаком правової руки в ліву частину голови, внаслідок чого заподіяв останньому тілесні ушкодження у виді садна на верхній губі, у лівій скуловій ділянці, крайовий дефект ріжучого краю кута коронкової частини 1-го верхнього зуба справа, які відносяться до легкого ступеня тяжкості. Від отриманого удару потерпілий ОСОБА_7 втратив рівновагу, впав з положення стоячи на задню поверхню тіла та саме внаслідок удару правою скроневою ділянкою голови о бетонне покриття тротуару, втратив свідомість та отримав важку закриту черепно-мозкову травму у вигляді переломів склепіння та основи черепа, крововиливів у порожнину черепа, під тверду оболонку та в м`які оболонки, речовину головного мозку, які згідно висновку експерта відносяться до тяжкого тілесного ушкодження по ознаці небезпеки для життя в момент спричинення.

Між тим, заподіюючи удар ОСОБА_7 , ОСОБА_5 не передбачав можливості спричинення тяжкого тілесного ушкодження, хоча повинен був й міг це передбачити, а отже заподіяв тяжке тілесне ушкодження з необережності (злочинної недбалості).

Указаними діями ОСОБА_5 учинив злочин, передбачений ст. 128 Кримінального кодексу України, - а саме заподіяння необережного тяжкого тілесного ушкодження.

Підстави доведеності винуватості поза розумним сумнівом.

Позиції сторін захисту та обвинувачення.

Прокурор у судовому засіданні вважала, що в судовому засіданні достеменно встановлено, що інкримінований ОСОБА_5 злочин за ч. 1 ст. 121 КК України вчинено останнім, тому просить суд визнати його винуватим та призначити покарання у виді 5 років позбавлення волі відповідно до санкції статті. На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 2 роки, та покласти обов`язки, передбачені п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України.

Обставин, які обтяжують або пом`якшують покарання, на думку прокурора, не встановлено. Майнова шкода кримінальним правопорушенням не заподіяна.

При цьому, при наданні оцінки доказам, прокурор просила врахувати, що зібрані під час досудового розслідування докази є достатніми саме для доведення винуватості ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 121 КК України.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 свою винуватість у пред`явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 121 КК України визнав частково, не заперечував щодо визнання його винуватим за спричинення тяжкого тілесного ушкодження з необережності. З цих підстав щиро каявся, просив вибачення у потерпілого. Зазначив, що потерпілому, з яким він примирився, відшкодовано всі матеріальні і моральні витрати, сумлінною службою в ЗСУ України в період війни з російською федерацією він доводить своє щире каяття у вчиненому.

Пояснив, що він разом з друзями відпочивали на пр. Свободи у м. Львові, перебуваючи навпроти нічного клубу «Галерея Лицарів». До них підійшов потерпілий ОСОБА_9 , який перебував у стані сильного алкогольного сп`яніння, агресивно себе поводив та провокував присутніх на конфлікт. Намагаючись цього уникнути, обвинувачений відвів його в сторону від компанії, де вони сіли вдвох на лавці, познайомилися. Він заспокоював потерпілого та намагався максимально уникнути суперечки. В подальшому, вони потиснули один одному руку, обвинувачений хотів піти, однак, поведінка потерпілого знову змінилася. Під час наступної хвилі агресії з боку потерпілого, коли вони стояли один навпроти одного, останній замахнувся, а обвинувачений наніс не сильний удар кулаком правої руки в ділянку обличчя потерпілого зліва, внаслідок чого, а також алкогольного сп`яніння, він втратив рівновагу та впав з положення стоячи на задню поверхню тіла, при цьому вдарився правою скроневою ділянкою голови о бетонне покриття тротуару. Підтвердив, що дійсно він є майстром спорту України міжнародного класу з рукопашного бою та чемпіоном світу 2018 року. При цьому, пояснив що не мав умислу на заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, не очікував та не врахував того, що потерпілий може впасти від нанесеного ним удару в обличчя. Стверджував, що лише хотів припинити конфлікт, який розпочав потерпілий щодо всіх присутніх та його особисто. З приводу вказаної події дуже шкодує, просив суворо його не карати.

Захисник ОСОБА_6 в судовому засіданні підтримав позицію обвинуваченого щодо часткового визнання винуватості. Сторона захисту вважає, що викладене у обвинувальному акті обвинувачення не ґрунтується на досліджених судом доказах.

Просив суд урахувати, що обвинувачений повністю визнає винуватість, бо не оспорює фактичних обставин. Однак, державним обвинуваченням неправильно кваліфіковано дії ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 121 КК України, як умисне спричинення тяжкого тілесного ушкодження, бо хоча діями обвинуваченого і спричинено тяжке тілесне ушкодження, але з необережності. Судовим розглядом було встановлено, що фактично обвинуваченим було заподіяно один удар, який не став причиною отримання потерпілим тяжкого тілесного ушкодження, але дійсно від якого останній втратив рівновагу та впав. І саме внаслідок падіння ОСОБА_7 отримав тяжке тілесне ушкодження.

За вказаних обставин, захисник просив суд перекваліфікувати дії обвинуваченого з ч. 1 ст. 121 КК України на ст. 128 КК України та призначити обвинуваченому покарання, ураховуючи наведені обвинуваченим відомості про його особистість, добровільну службу в Збройних силах України з 2022 року, бойові заслуги, позитивні характеристики, відношення до скоєного, примирення з потерпілим та відшкодування останньому матеріальної та моральної шкоди.

Кваліфікацією кримінальних правопорушень судом є встановлення і юридичне закріплення в постановленому рішенні точної відповідності ознак вчиненого суспільно небезпечного діяння ознакам складу правопорушення, визначеного в нормі закону про кримінальну відповідальність, поєднане (у разі необхідності) з відмежуванням кримінальних правопорушень одне від одного та від діянь, що не є кримінальними правопорушеннями.

Зміна кримінально-правової кваліфікації судом може виражатися у зміні юридичної оцінки встановлених фактичних обставин, тобто у зміні формули кваліфікації і формулювання обвинувачення.

КПК не визначає окремих підстав зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення місцевим судом. Очевидно, ними можуть бути лише загальні підстави зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, які обумовлені положеннями ч. 1 ст. 2 КК, і за наявності таких підстав суд зобов`язаний змінити правову кваліфікацію кримінального правопорушення в аспекті застосування положень ч. 3 ст. 337 КПК.

Важливим для вирішення питання про дотримання приписів кримінального процесуального закону є виклад стороною обвинувачення саме фактичних обставин кримінального правопорушення, адже їх відображення має суттєве значення для дослідження в суді обставин вчиненого кримінального правопорушення, належної реалізації права на захист, а також правильної кваліфікації кримінального правопорушення.

Фактичні обставини визначають своїм змістом фабулу обвинувачення, яка віддзеркалює фактичну модель учиненого кримінального правопорушення, а формула кваліфікації та формулювання обвинувачення є правовою оцінкою кримінального правопорушення, фактичною вказівкою на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому.

На підставі системного аналізу і тлумачення положень КПК щодо судового провадження, здійснюваного судом першої інстанції, завданням цього суду є оцінення доказів, зібраних слідчим і викладених слідчим чи прокурором в обвинувальному акті, на підставі чого суд вирішує питання про те, чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа, чи містить це діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону про кримінальну відповідальність він передбачений, та чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення (пункти 1-3 ч. 1 ст. 368 КПК).

Надані суду матеріали досудового розслідування:

- потерпілий ОСОБА_7 в судовому засіданні повідомив, що вночі 02.07.2019 року він перебував на святкуванні дня народження своєї подруги. Повертаючись додому в нетверезому стані, він побачив на проспекті Свободи у м. Львові компанію молодих людей, серед яких був обвинувачений ОСОБА_5 та вступив з ними у словесний конфлікт. Допускає, що не реагував на неодноразові зауваження і пропозиції їх не чіпати. Після наступних образ, вони з ОСОБА_5 стояли навпроти один одного і він отримав від обвинуваченого один удар правою рукою в ліву частину обличчя від якого розбилася губа, не втримав рівновагу, впав назад на тротуар та вдарився правою частиною голови о бетонне покриття. Як отримав удар в обличчя і як падав, - він пам`ятає, а потім він втратив свідомість та подальші 2 тижні перебував у лікарні. Під час повторного допиту в судовому засіданні, стверджував, що удар в обличчя був не занадто сильний, однак від нього він втратив рівновагу та впав на тротуар. Уточнив, що під час слідчого експерименту були зафіксовані неточні його покази, оскільки він їх давав, перебуваючи у хворобливому стані, одразу після операції. Одужавши, він все згадав, і просив врахувати покази надані ним безпосередньо в судовому засіданні у присутності його адвоката.

Додатково вказав, що ОСОБА_5 одразу просив у нього вибачення, а також в якості компенсації надав грошові кошти у відшкодування як матеріальної та і моральної шкоди. Зазначив, що повністю вибачив обвинуваченому, претензій до останнього не має, просив суворо його не карати;

- з показів свідка ОСОБА_10 вбачається, що обвинувачений ОСОБА_5 є його товаришем. 02.07.2019 року близько 5 години ранку він разом з ним та іншими друзями (до 10 людей) перебували в центрі міста Львова. До них підійшов та почав чіплятись агресивно налаштований чоловік, який перебував у стані сильного алкогольного сп`яніння. Обвинувачений відвів його у сторону з метою уникнення конфлікту, намагався його заспокоїти. Згодом, він побачив, що ОСОБА_5 , кулаком правої руки один раз вдарив цього чоловіка в ліву частину обличчя, голова потерпілого повернулася вправо, останній впав назад на спину та було чутно як вдарився головою о бетонний тротуар. Коли вони підбігли, потерпілий лежав, голова була повернута вправо, не реагував ні на що.

Приблизно через 1-2 хвилини до них підбігли працівники охорони з ресторану «Галерея лицарів» та патрульні поліцейські. Додатково повідомив, що обвинувачений на момент події був тверезим, а удар, який він заподіяв, був не сильним;

- свідок ОСОБА_11 ( ОСОБА_12 ) в судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_5 є її знайомим. Влітку 2019 року вона перебувала з ОСОБА_5 в компанії спільних друзів на пр.Свободи у м. Львові. Згодом до них підійшов молодий хлопець в стані сильного алкогольного сп`яніння, який поводив себе агресивно, перешкоджав їхній розмові та почав чіплятись. Зазначила, що вона з друзями просила останнього відійти від них, однак він не реагував. В подальшому, обвинувачений ОСОБА_5 відвів його у сторону, де вони декілька хвилин розмовляли. Свідок повідомила, що через деякий час побачила, як ОСОБА_5 завдав правою рукою удар в нижню частину обличчя потерпілого зліва, внаслідок якого, голова останнього повернулася вправо, він впав на тротуар. Коли вони підбігли потерпілий лежав на спині, без свідомості з повернутою головою вправо. Одразу на місце події прибули працівники патрульної поліції, які проїжджали повз;

- свідок ОСОБА_13 показав, що на час події працював в охороні закладу «Галерея Лицарів». 02.07.2019 року під час своєї зміни, він побачив як навпроти закладу де він працює, а саме, на проспекті Свободи у м. Львові між лавками лежав молодий чоловік у крові, а навколо нього скупчення людей. Також зазначив, що бачив як працівники ШМД на місці надавали останньому медичну допомогу та в подальшому госпіталізували його;

- за даними протоколу пред`явлення особи для впізнання від 26.09.2019 року, потерпілий ОСОБА_7 впізнав особу обвинуваченого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який 02.07.2019 року близько 05.00 год. наніс йому тілесні ушкодження;

- даними протоколу тимчасового доступу до речей і документів від 22.08.2019 року, відповідно до якого здійснено виїмку медичної карти потерпілого ОСОБА_7 ;

- згідно з даними висновку експерта КЗ ЛОР Львівського обласного бюро судово-медичної експертизи №676 від 15.07.2019 року у гр. ОСОБА_7 за період перебування в КЛШМД м. Львова 02.07.2019 - 01.08.2019 року було встановлено діагноз: «Важка закрита черепно-мозкова травма. Забій компресія головного мозку важкого ступеня. Гостра епідуральна гематома в правій лобно-скроневій ділянці. Множинні контузійно-геморагічні вогнища. Злам склепіння черепа з переходом на основу. Гемофтальм лівого ока. Алкогольне сп`яніння» і лікарями відмічено наявність саден на верхній губі, на обличчі. На час проведення судово-медичної експертизи виявлено крайовий дефект ріжучого краю кута коронкової частини 1-гро верхнього зуба справа. Така травма голови утворилась внаслідок контактів із тупим предметом, могла виникнути незадовго до поступлення в лікарню 02.07.2019 року та відноситься до тяжкого тілесного ушкодження по ознаці небезпеки для життя в момент спричинення;

- за даними висновку експерта КЗ ЛОР Львівського обласного бюро судово-медичної експертизи №1081 від 10.10.2019 року, згідно з яким при проведенні судово-медичної експертизи («Висновок експерта №676 за 02-30.08.2019), була вивчена медична документація гр. ОСОБА_7 за період перебування в КЛШМД м.Львова 02.07.-01.08.2019 року, де йому було встановлено діагноз: «Важка закрита черепно-мозкова травма. Забій компресія головного мозку важкого ступеня. Гостра епідуральна гематома в правій лобно-скроневій ділянці. Множинні контузійно-геморагічні вогнища. Злам склепіння черепа з переходом на основу. Гемофтальм лівого ока. Алкогольне сп`яніння» і лікарями відмічено наявність саден на верхній губі, на обличчі. На час проведення судово-медичної експертизи виявлено крайовий дефект ріжучого краю кута коронкової частини 1-гро верхнього зуба справа. Така травма голови утворилась внаслідок контактів із тупим предметом, могла виникнути незадовго до поступлення в лікарню 02.07.2019 року та відноситься до тяжкого тілесного ушкодження по ознаці небезпеки для життя в момент спричинення».

Садна, які відмічені лікарями на верхній губі і лівій скуловій ділянці та крайовий дефект ріжучого краю кута коронкової частини 1-го верхнього зуба справа відносяться до легкого ступеня тяжкості.

Вказана важка закрита черепно-мозкова травма у вигляді переломів кісток склепіння та основи черепа (скронева кістка з переходом на основу з права), крововиливів у проекції скроневої кістки та крововиливу у порожнину черепа у вказаній ділянці свідчить про місце прикладання сили у праву скроневу ділянку голови.

Крововиливи під тверду, м`які оболонки і речовину головного мозку у лівій лобно-тімяній скроневій ділянці можуть бути результатом противоудару внаслідок травми правої скроневої ділянки голови.

Враховуючи наявність тілесних ушкоджень на обличчі - верхній губі та «скуловій ділянці зліва», які були зафіксовані медичними працівниками ЕМД 02.07.2019 року, приймаючи до уваги локалізацію та характер переломів кісток черепа та крововиливів у різних протилежних ділянках голови не можна стверджувати, що вказана травма голови виникла від одного удару в обличчя з подальшим падінням на площину потиличну ділянку голови, як вказує потерпілий, так як будь-яких ушкоджень м`яких тканин та кісток черепа потиличної ділянки лікарями у липні 2019 року виявлено не було.

Враховуючи характер та локалізацію виявлених ушкоджень у гр. ОСОБА_7 , в тому числі, під час оперативного втручання, слід вважати, що важка черепно-мозкова травма могла виникнути від контакту із тупим предметом правою скроневою ділянкою голови, або внаслідок первинного удару у ліву виличну ділянку з подальшим падінням потерпілого і контакті правої скроневої ділянки голови із тупим предметом. Після отримання важкої черепно-мозкової травми, малоймовірно, що гр. ОСОБА_7 міг вчиняти цілеспрямовані дії (ходити, повзати тощо).

З таблиці до висновку судово-медичної експертизи №1081 від 30.10.2019 року вбачається розташування у потерпілого ОСОБА_7 саден на верхній губі і у лівій скуловій ділянці;

- за даними протоколу проведення слідчого експерименту від 15.10.2019 року, проведеного за участю потерпілого ОСОБА_7 та лікаря судмедексперта ОСОБА_14 , потерпілий показав місце нанесення йому удару кулаком в обличчя 02.07.2019 року та пояснив, що внаслідок цього удару впав на землю та втратив свідомість;

- за даними протоколу огляду предмету від 30.07.2019 року, в ході якого було оглянуто відеозаписи з камер зовнішнього відеоспостереження «02.07.2019 4_39_59 (UTC+03_00).mkv.), розташованих на проспекті Свободи у м. Львові за період часу з 04 год. 40 хв. по 07 год. 40 хв. 02.07.2019 року, вбачається, що на записі зображено паркову алею, на якій розташовані лавки з обох боків. Поблизу лавок наявне скупчення людей в кількості 7-8 осіб, деякі з яких граються з собакою. На 0:07:17 год. відеозапису зафіксовано, як до лавки, на якій сидять люди, підходить особа чоловічої статі, в подальшому встановлений як потерпілий ОСОБА_7 , який спілкується з компанією людей. В подальшому на 0:15:40 год. відеозапису зафіксовано як потерпілий ОСОБА_7 з особою чоловічої статі, в подальшому встановлений як ОСОБА_5 , відходять від компанії осіб та сідають на лавку з протилежної сторони, де перебувають до 0:16:57 год, в подальшому встають, тиснуть один одному руки і перебувають по центру паркової алеї. На відрізку 0:17:57 відображено як падає потерпілий ОСОБА_7 спиною на землю. До нього підходить обвинувачений ОСОБА_5 , який перевертає його на лівий бік. На відрізку відеозапису з 43:50 год. зображено, як на місце події, під`їжджає автомобіль швидкої медичної допомоги, після чого, потерпілого госпіталізують.

Оцінка наданих сторонами доказів, їх позицій, показань обвинуваченого, а також висновки суду щодо доведеності винуватості обвинуваченого у пред`явленому обвинуваченні.

Згідно з ч. 1 ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, адже ні підозра, ні обвинувачення не можуть відповідно до ч. 3 ст. 17 КПК України ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а сукупність зібраних доказів, суд оцінює з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

При доведеності винуватості поза розумним сумнівом, суд відповідно до ст. 17 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» ураховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 12.06.2018 в справі № 712/13361/15 (провадження № 51-1604км18, ЄДРСРУ № 74777387). Крім того, суд ураховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 04.07.2018 у справі № 688/788/15-к (провадження № 51-597км17, ЄДРСРУ № 75286445).

При вирішенні питання щодо достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів для визнання особи винуватою суди мають керуватися стандартом доведення (стандартом переконання), визначеним частинами другою та четвертою статті 17 КПК.

За приписами ст. 23 КПК суд досліджує докази безпосередньо, що є важливою гарантією права на справедливий суд. Безпосередність дослідження доказів означає звернену до суду вимогу закону про дослідження ним усіх зібраних у конкретному кримінальному провадженні доказів шляхом допиту обвинувачених, потерпілих, свідків, експерта, огляду речових доказів, оголошення документів, відтворення звукозапису та відеозапису тощо. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з`ясування обставин кримінального провадження та його об`єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити й перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК, і сформувати повне та об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.

Зокрема, надані стороною обвинувачення докази, які зібрані під час досудового розслідування (показання потерпілого, свідків сторони обвинувачення, документи, висновки експертів, речові докази), доводять беззаперечно (поза розумним сумнівом), що 02.07.2019 року, приблизно о 05.00 год. ОСОБА_5 на алеї по пр. Свободи у м. Львові, навпроти нічного клубу «Галерея Лицарів», в ході конфлікту, який виник між ним та потерпілим ОСОБА_7 , умисно наніс останньому, який перебував у стані алкогольного сп`яніння, на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин, один удар кулаком правової руки в ліву частину голови. Ці обставини не лише встановлені на підставі зібраних доказів, але і не оспорювались, як і визнавалось стороною захисту. А отже, подальша оцінка цим обставинам надаватись не буде.

Предметом дослідження з точки зору наданих доказів, є позиції сторін, а саме: сторони обвинувачення, що обвинувачений ОСОБА_5 мав непрямий умисел на заподіяння тяжкого тілесного ушкодження та заподіяв його, і сторони захисту: обвинувачений діяв із необережністю (злочинною недбалістю).

У даному випадку слід надати оцінку показанням потерпілого, свідків та обвинуваченого, які були на місці події та були допитані судом, як і медичній документації, висновкам експертів та їх поясненням в судовому засіданні та деяким документам, які є доказами в силу положень ст. 94 КПК України.

Суд уже навів свою позицію в цій справі, що вважає доведеним факт спричинення саме одного удару ОСОБА_5 потерпілому ОСОБА_7 , від якого останній впав на бетонне покриття. При цьому розбіжностей в показаннях свідків, потерпілого та обвинуваченого в цій частині немає, що також зафіксовано на відеозаписі події кримінального правопорушення. Суд також урахував, що сторони не заперечували, зокрема сторона обвинувачення, що отримане потерпілим від удару легке тілесне ушкодження у ділянку голови ліворуч не відноситься до тяжких тілесних ушкоджень, що, зокрема, було також відображено і в висунутому зміненому обвинуваченні ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 121 КК України.

Аналізуючи покази потерпілого, надані ним безпосередньо в судовому засіданні, та висновки експертиз, судовим розглядом було встановлено, що у потерпілого ОСОБА_7 було виявлено:

1) садна, які відмічені лікарями на верхній губі, у лівій скуловій ділянці та крайовий дефект ріжучого краю кута коронкової частини 1-го верхнього зуба справа, які відносяться до легких тілесних ушкоджень;

2) важку закриту черепно-мозкову травму у вигляді переломів кісток склепіння та основи черепа (скронева кістка з переходом на основу з права), крововиливів у проекції скроневої кістки та крововиливу у порожнину черепа у вказаній ділянці свідчить про місце прикладання сили у праву скроневу ділянку голови.

При цьому, експертом у відповідному висновку було зазначено, що крововиливи під тверду, м`які оболонки і речовину головного мозку у лівій лобно-тім`яній скроневій ділянці можуть бути результатом противоудару внаслідок травми правої скроневої ділянки голови.

Враховуючи характер та локалізацію виявлених ушкоджень у гр. ОСОБА_7 , в тому числі, під час оперативного втручання, слід вважати, що важка черепно-мозкова травма могла виникнути від контакту із тупим предметом правою скроневою ділянкою голови, або внаслідок первинного удару у лівій скуловій ділянці з подальшим падінням потерпілого і контакті правої скроневої ділянки голови із тупим предметом.

Допитаний в судовому засіданні судово медичний експерт КЗ ЛОР «Львівське обласне бюро судово медичної експертизи» ОСОБА_14 підтримала складені нею висновки судово-медичних експертиз № 67 та №1081.

На уточнюючі питання сторін та учасників кримінального провадження повідомила, що пояснення потерпілого під час слідчого експерименту, в якому вона також приймала участь, що внаслідок удару кулаком він впав назад на землю та вдарившись потилицею втратив свідомість, на її думку є помилковими, оскільки жодних ушкоджень на даній ділянці тіла встановлено не було. Припускає, що внаслідок алкогольного сп`яніння потерпілий ОСОБА_7 міг сплутати фактичні дані.

Удар кулаком в ліву частину голови потерпілого міг спричинити легкі тілесні ушкодження, зазначені вище, та не міг спричинити тяжку травму голови. Від падіння на землю, на бетонне покриття та удару правою частиною голови (місце прикладання сили) виникли тяжкі тілесні ушкодження. Крововиливи у лівій частині голови виникли внаслідок противоудару правою стороною голови о тверду бетонну поверхню.

Отже, згідно її роз`яснень, тяжкі тілесні ушкодження могли виникнути у потерпілого 1) або від удару кулаком правої руки в праву частину голови, якщо голова потерпілого була повернута вліво. В такому випадку легкі тілесні ушкодження зліва могли виникнути внаслідок падіння; 2)або від удару кулаком у ліву скулову ділянку з подальшим падінням потерпілого і контакті правої скроневої ділянки голови із тупим предметом(бетонне покриття).

З показів потерпілого чітко вбачається, що він та обвинувачений стояли один навпроти одного в момент удару кулаком. Нанесення удару правою рукою в ліву частину обличчя потерпілого підтверджується як показами останнього, так і показаннями обвинуваченого, які повністю узгоджуються з показами свідків. Дослідивши в судовому засіданні відеозапис події кримінального правопорушення, за участі експерта ОСОБА_14 , було встановлено, що потерпілий втратив рівновагу та впав з положення стоячи на задню поверхню тіла, внаслідок чого вдарився правою скроневою ділянкою голови о бетонне покриття.

Таким чином, встановивши фактичні обставини та перевіривши їх доказами, суд прийшов до переконання, що ОСОБА_5 вчинене кримінальне правопорушення(злочин), передбачений ст.128 КК України.

За нормативним визначенням умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, що інкриміновано обвинуваченому з об`єктивної сторони характеризується дією або бездіяльністю у вигляді протиправного посягання на здоров`я іншої людини, наслідками у вигляді заподіяння тяжких тілесних ушкоджень та причинним зв`язком між указаним діянням та наслідками, а із суб`єктивної сторони - умисною формою вини (прямим або непрямим умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти тяжкої шкоди здоров`ю потерпілого, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання (ст. 24 КК України).

При цьому, необережне тяжке тілесне ушкодження, характеризується аналогічними елементами об`єктивної сторони, а за суб`єктивною стороною проявляється в необережній формі вини у вигляді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості (ст.25 КК України).

Отже, розмежування умисного протиправного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень іншій людині і необережного заподіяння таких ушкоджень здійснюється як за об`єктивною, так і суб`єктивними сторонами цих злочинів.

Встановлені судом обставини вказують, що обвинувачений під час конфлікту з потерпілим умисно вдарив останнього кулаком у нижню ділянку голови ліворуч, від чого потерпілий втратив рівновагу та впав на бетонне покриття, ударившись правою скроневою частиною голови, що призвело до отримання закритої черепно-мозкової травми, і що є тяжким тілесним ушкодженням. Від удару в ліву ділянку голови потерпілий отримав лише тілесне ушкодження, які відносяться до легкого ступеня тяжкості. А отже, тяжке тілесне ушкодження, яке отримав потерпілий, було не безпосереднім наслідком заподіяного йому обвинуваченим удару в ліву ділянку голови, а результатом падіння потерпілого й удару головою об тверду поверхню бетонного тротуару, чого, на думку суду, обвинувачений хоч і не передбачав, але повинен був і міг передбачити (злочинна недбалість). Інших дій, зокрема умисних, суду не було доведено стороною обвинувачення.

Слід узяти до уваги, що до аналогічних висновків Верховний Суд дійшов в справі № 1-100/11 від 12.02.2019, на що посилалась сторона захисту, де так само досліджувалось питання кваліфікації дій особи, яка заподіяла один травмуючий вплив - удар рукою, та отримання інших тілесних ушкоджень від падіння, і такий висновок Верховного Суду є за своїм змістом релевантним, який має бути застосовано судом.

Ураховуючи наведене, на думку суду, поза розумним сумнівом, було доведено, що ОСОБА_5 учинив злочин, передбачений ст. 128 Кримінального кодексу України, - а саме заподіяння необережного тяжкого тілесного ушкодження, про що вже вказано на початку рішення.

Підстави зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення.

Суд ураховував, що ОСОБА_5 було висунуте обвинувачення за ч. 1 ст. 121 КК України наступного змісту. Зокрема, 02.07.2019 року, приблизно о 05.00 год. ОСОБА_5 на алеї по пр. Свободи у м. Львові, навпроти нічного клубу «Галерея Лицарів», в ході конфлікту, який виник між ним та потерпілим ОСОБА_7 , маючи високі спортивні досягнення та, володіючи навичками завдання ударів у системі спеціальних видів боротьби, оскільки є майстром спорту України міжнародного класу з рукопашного бою, маючи умисел на заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_7 , на грунті особистих неприязних стосунків, які виникли раптово, усвідомлюючи протиправний та суспільно небезпечний характер вчинюваних ним дій, розуміючи силу удару та передбачаючи його наслідки, діючи умисно, наніс один удар кулаком правової руки в ліву частину голови потерпілого ОСОБА_7 із значною силою, яка є достатньою для нанесення серйозних травм з технікою, що відповідає основним характеристикам ударних дій в рукопашному бою, після чого, потерпілий ОСОБА_7 впав на бетонне покриття та втратив свідомість.

В той же час, суд прийшов до переконання, що стороною обвинувачення не доведено дій, які би вказували саме на наявність хоча і не прямого, але умислу, в діях ОСОБА_5 на заподіяння тяжкого тілесного ушкодження. Але було достеменно доведено наявність необережності в діях обвинуваченого, а саме в формі злочинної недбалості, яка охоплюється складом злочину, передбаченого ст. 128 КК України.

Зазначене повністю підтверджується сукупністю належних та допустимих доказів, зазначених у вироку. За вказаних обставин, орган досудового розслідування, установивши обставини, за яких потерпілий отримав тяжкі тілесні ушкодження, дав діям ОСОБА_5 неправильну юридичну оцінку.

Висновок суду узгоджується з пунктом 26 роз`яснень, які містяться у постанові Пленуму Верховного Суду №2 від 07 лютого 2003 року, згідно яких у випадках, коли особа, яка позбавила потерпілого життя чи заподіяла йому тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своїх дій чи

бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення (злочинна само-впевненість), або ж не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була й могла їх передбачити (злочинна недбалість), її дії слід розглядати як убивство через необережність чи заподіяння необережного тяжкого або середньої тяжкості тілесною ушкодження і кваліфікувати відповідно за ст. 119 чи ст. 128 КК.

Таким чином, на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих стороною обвинувачення доказів, суд керуючись положеннями частини 3 статті 337 КПК України, шляхом складення відповідного формулювання обвинувачення у кримінальному провадженні, яке визнане судом доведеним, тобто відповідно до вимог п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України, змінив правову кваліфікацію кримінального правопорушення з ч. 1 ст. 121 КК України на ст. 128 КК України, що покращує становище обвинуваченого.

Мотиви призначення покарання.

У судовому засіданні було встановлено, що ОСОБА_5 беззаперечно визнав свою винуватість, протягом судового провадження вибачався перед потерпілим, повідомляв про відомі йому обставини вчинення кримінального правопорушення, відшкодував потерпілому матеріальну та моральну шкоду. Слід зазначити, що суд вказував, що ОСОБА_5 визнавав винуватість частково. Однак, таке часткове визнання ґрунтувалось саме на позиції, що останній не мав умислу на заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, у версії наведеній в обвинувальному акті, але обвинуваченим визнавалось заподіяння удару потерпілому та падіння від удару, як і отримання від саме такого падіння тяжкого тілесного ушкодження.

А отже, оскільки судом здійснено перекваліфікацію дій обвинуваченого з ч. 1 ст. 121 КК України на ст. 128 КК України, склад якої повністю охоплює дії, які визнані обвинуваченим і щодо вчинення яких останній щиро каявся, суд вважає, що обвинуваченим повністю та беззаперечно визнано пред`явлене йому обвинувачення. Бо визнання винуватості в пред`явленому обвинуваченні та правова кваліфікація - є різними за містом поняттями. Зокрема, саме до дискреції суду належіть перевірка правильності кваліфікації дій обвинуваченого органом досудового розслідування. Тож, на думку суду, зміна правової кваліфікації ніяким чином не впливає на позицію обвинуваченого щодо визнання ним винуватості в пред`явленому обвинуваченні, чи відсутності правових підстав у суду для її зміни.

Суд, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_5 покарання, ураховує, що покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації. Застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч. 1 ст. 368 КПК України, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила. Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винуватою у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства.

За змістом статей 50, 65 КК України, особі, яка скоїла злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження скоєння нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам законності, обґрунтованості, справедливості, співмірності та індивідуалізації, що є системою найбільш істотних правил і критеріїв, які визначають порядок та межі діяльності суду під час обрання покарання. Суд повинен урахувати ступінь тяжкості злочину, конкретні обставини його скоєння, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу, обставини, що впливають на покарання, ставлення особи до своїх дій, інші особливості справи, які мають значення для забезпечення відповідності покарання характеру та тяжкості злочину.

Покарання завжди призначається як відповідний захід примусу держави за вчинений злочин, яке виконує виправну функцію, а індивідуалізація покарання ґрунтується на прогностичній діяльності суду, з метою визначення покарання в тому обсязі, який був би достатнім для досягнення найближчої мети покарання - виправлення засудженого.

Отже, обираючи вид та строк покарання обвинуваченому ОСОБА_5 , суд відповідно до ст. 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відноситься до категорій нетяжких злочинів відповідно до ст. 12 КК України, але учинений з необережності.

В обвинувальному акті(зі змінами) прокурор вказав, що обставин, які пом`якшують покарання або його обтяжують в силу ст.66-67 КК України не встановлено.

Суд вважає за необхідне зазначити, що щире каяття особи можливе на будь-якій стадії кримінального процесу, як до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, так і після їх внесення, на досудовому розслідуванні або під час розгляду справи у суді. Відповідну позицію висловила колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у постанові від 23 січня 2024 року по справі №283/2169/19. Системне тлумачення законодавства та судової практики вказує на те, що щире каяття, характеризуючи ставлення винної особи до вчиненого нею злочину, означає, що особа визнає свою вину, дає правдиві показання, щиро жалкує про вчинене, негативно оцінює правопорушення, бажає виправити ситуацію, що склалася, демонструє готовність понести заслужене покарання, що має місце у даному випадку.

В ході розгляду справи встановлено, що визнавальні покази обвинуваченого ОСОБА_5 свідчать про справжність, щирість визнання вини, висловлення жалю з приводу вчиненого шляхом відповідного ставлення до скоєного, належну критичну оцінку ним своєї протиправної поведінки. В ході судового розгляду судом детально проаналізовано поведінку обвинуваченого ОСОБА_5 після вчинення злочину, яка свідчить про намагання ним виправитися.

Крім того, потерпілий підтвердив відшкодування йому у повному обсязі матеріальної та моральної шкоди та факт примирення з обвинуваченим.

З урахуванням вищевикладеного, суд визнає пом`якшувальними обставинами згідно ст.66 КК України щире каяття та добровільне відшкодування завданого потерпілому збитку (матеріальної та моральної шкоди).

Також суд бере до уваги відомості про особу обвинуваченого, який раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, перебуває на військовій службі у ЗСУ під час війни з російською федерацією з самого її початку, нагороджений відзнакою «За зміцнення обороноздатності», медаллю « За жертовність і любов до України», орденом «За мужність ІІІ ступеню», медаллю «Честь.Слава.Держава», почесним нагрудним знаком Сил спеціальних операцій ЗСУ.

За даними характеристики командира військової частини № НОМЕР_1 ОСОБА_5 з 28 лютого 2022 року добровільно долучився до відбиття російської агресії. Брав участь в боях в Луганській та Донецькій областях, виконував завдання в складі тактичної групи в Чернігівській області. При отриманні командиром групи поранення солдат ОСОБА_5 прийняв на себе командування групою та забезпечив евакуацію пораненого командира групи, тим самим зберігши йому життя, а сам надалі, як тимчасово виконуючий обов`язки командира, разом з групою успішно виконав поставлені завдання, за що був нагороджений орденом. Позитивні якості та авторитет сприяли його підвищенню на військовій службі.

Ураховуючи наведені особистісні відомості щодо обвинуваченого, його заслуги перед українським народом та Державою Україна, наявність пом`якшувальної обставини щирого каяття, відшкодування шкоди, відсутність обтяжуючих обставин, ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_5 кримінального правопорушення, яке віднесене ст.12 КК України до категорії нетяжких злочинів, на обліку у лікарів нарколога чи психіатра не перебуває, психічними розладами не страждає, суд вважає, що ОСОБА_5 слід призначити покарання у виді двох років обмеження волі. Призначення саме такого покарання буде відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого, випливає з дотримання судом принципів рівних можливостей та справедливого судового розгляду, є необхідним для виправлення обвинуваченого, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, відповідатиме особистості обвинуваченого та є достатнім, для досягнення, відповідно до ст. 50 КК України мети покарання.

При цьому, відповідно до положень п.2 ч.1 ст. 49 КК України - особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло три роки у разі вчинення нетяжкого злочину, за яке передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років.

Відповідно до ч.5 ст. 74 КК України - особа може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених статтею 49 цього Кодексу.

Ураховуючи, що з дня вчинення злочину, минуло більше трьох років, суд вважає за необхідне звільнити ОСОБА_5 від покарання за вчинення злочину, передбаченого ст. 128 КК України на підставі положень ст. 49, ч.5 ст. 74 КК України.

Щодо вирішення цивільного позову у кримінальному провадженні.

У вказаному кримінальному провадженні 30.10.2019 року потерпілим ОСОБА_7 було заявлено цивільний позов про відшкодування шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням, згідно якого, останній просить стягнути з обвинуваченого на його користь завдану йому майнову шкоду в розмірі 114648,81 грн., моральну шкоду в розмірі 300 000,00 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10800,00 грн.

24.11.2020 року потерпілий ОСОБА_7 скерував на адресу суду заяву про відмову від позову, оскільки ОСОБА_5 в повному обсязі відшкодував йому майнову та моральну шкоду, а також витрати на професійну правничу допомогу.

Оскільки ст.129 КПК України не врегульовано процесуальний порядок вирішення питання щодо залишення цивільного позову без розгляду за заявою потерпілого, а тому, в даному випадку підлягають застосуванню норми ЦПК України.

Пунктом 1 частини 2 статті 49 ЦПК України встановлено, що позивач вправі відмовитись від позову (всіх або частини вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії процесу.

Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом (пункт 4 частини 1 статті 255 ЦПК України).

Враховуючи, що потерпілий ОСОБА_7 відмовився від цивільного позову про відшкодування шкоди, суд дійшов висновку про можливість прийняття такої відмови, у зв`язку з чим слід закрити провадження щодо цивільного позову.

Долю речових доказів слід вирішити на підставі ч.6 ст.100 КПК України.

Витрат на проведення експертиз у кримінальному провадженні немає.

Керуючись ч.3 ст.349, ст.ст. 371, 373, 374, 376 КПК України, суд -

У Х В А Л И В:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.128 КК України та призначити йому покарання у виді двох років обмеження волі.

Відповідно до положень ч.5 ст. 74 КК України звільнити ОСОБА_5 від призначеного покарання за скоєння кримінального правопорушення, передбаченого ст.128 КК України на підставі п.2 ч.1 ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності.

Прийняти відмову ОСОБА_7 від цивільного позову до ОСОБА_5 про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням та закрити провадження у справі в цій частині, на підставі п.4 ч.1 ст.255 ЦПК України.

Речові докази, а саме:

- цифровий носій DVD-R з відеозаписом події злочину - залишити при матеріалах справи; медичну картку стаціонарного хворого повернути потерпілому ОСОБА_7 .

Вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду, і дослідження яких було визнано судом недоцільним. З інших підстав вирок може бути оскаржений до Львівського апеляційного суду через Галицький районний суд міста Львова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду. Копію вироку суду негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Головуючий суддя ОСОБА_1