Решение № 138259451, 18.06.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.06.2026Справа № 910/16087/25

Господарський суд міста Києва у складі судді Стасюка С.В., за участю секретаря судового засідання Коваленко М.О., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Міністерства розвитку громад та територій України (01135, місто Київ, проспект Берестейський, 14; ідентифікаційний код 37472062)

до Антимонопольного комітету України (03035, місто Київ, вулиця Митрополита Василя Липківського, будинок 45; ідентифікаційний код 00032767)

про визнання недійсним та скасування розпорядження

Представники учасників справи: згідно протоколу судового засідання

1. Стислий виклад позиції позивача

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що спірне рішення є незаконним та необґрунтованим, прийнятим внаслідок неповного з`ясування та доведення обставин, які мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні, обставинам справи.

Позивач вказує, що Антимонопольний комітет України, всупереч Законам України "Про Антимонопольний комітет України" та "Про захист економічної конкуренції", не надав належної оцінки обставинам, про які Мінрозвитку інформувало Комітет після отримання оскаржуваного розпорядження, а в оскаржуваному рішенні викладено обставини бездіяльності Міністерства, які є недоведеними, а тому встановлені Комітетом без належної правової підстави та юридичної логіки, а висновки про наявність бездіяльності Міністерства, викладені у оскаржуваному розпорядженні є безпідставними.

2. Стислий виклад позиції відповідача

У відзиві на позовну заяву, відповідач заперечує щодо задоволення позовних вимог, вказуючи, що оскаржуване розпорядження було прийнято державним уповноваженим Комітету в межах його повноважень, визначених законом.

При цьому, відповідач вказує, що видання розпорядження про початок розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції за своєю правовою природою не є актом, що встановлює факт порушення закону про захист економічної конкуренції, а лише фіксує процесуальне становище сторін у справі та має інформаційний характер і не може порушувати прав позивача.

3. Процесуальні дії у справі

До Господарського суду міста Києва звернулося Міністерство розвитку громад та територій України з позовом до Антимонопольного комітету України, в якому позивач просить суд визнати недійсним і скасувати розпорядження заступника Голови Антимонопольного комітету України державного уповноваженого від 31.10.2025 №09/229-р про початок розгляду справи № 126-26.13/153-25.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 19.02.2026.

21.01.2026 до Господарського суду міста Києва надійшов відзив на позовну заяву.

28.01.2026 до Господарського суду міста Києва надійшла відповідь на відзив.

У підготовчому засіданні 19.02.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 09.04.2026.

06.04.2026 до Господарського суду міста Києва від Антимонопольного комітету України надійшли копії матеріалів справи № 126-26.13/153-25 на виконання ухвали суду.

Судове засідання в даній справі, що призначене на 09.04.2026, не відбулося у зв`язку з перебуванням судді Стасюка С.В. на зборах суддів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.04.2026 судове засідання призначено на 28.05.2026.

28.05.2026 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові пояснення у справі.

У судовому засіданні 28.05.2026 суд на місці ухвалив відкласти засідання на 18.06.2026.

У судовому засіданні 16.06.2026 позивач підтримала позовні вимоги та просила суд про задоволення позову.

Представник відповідача заперечувала щодо задоволення позовних вимог та просила суд відмовити у позові.

Таким чином, приймаючи до уваги, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи у судовому засіданні 18.06.2025 дослідивши її матеріали та заслухавши пояснення представників сторін, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

31.10.2025 Державним уповноваженим Антимонопольного комітету України прийнято Розпорядження №09/229-р про початок розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції №126-26.13/153-25, яким розпочато розгляд справи за ознаками вчинення Міністерством розвитку громад та територій України порушення, передбаченого частиною першою статті 15 та пунктом 3 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді бездіяльності, що полягає в неврегулюванні процедури уповноваження організацій на виконання робіт із технічного діагностування для продовження строку експлуатації вантажних вагонів, яка призвела або могла призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції та доручено збирання та аналіз доказів у справі відділу ринків виробничих галузевих товарів Департаменту досліджень і розслідувань ринків виробничої сфери.

Вказане розпорядження мотивоване тим, що пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.2021 № 841 "Деякі питання визначення умов і порядку організації діяльності залізничного транспорту загального користування" установлено, що після закінчення строку експлуатації вантажних вагонів, установленого виробником, допускається продовження строку їх експлуатації на залізничному транспорті загального користування. Згідно з пунктом 2 вказаної постанови Кабінет Міністрів України постановив Міністерству інфраструктури у тримісячний строк розробити та затвердити Порядок проведення комплексу діагностичних, ремонтних та реєстраційних операцій, спрямованих на продовження строку експлуатації вантажних вагонів (крім вантажних вагонів підприємств технологічного залізничного транспорту, що призначені для переміщення вантажів у виробничих цілях в межах території таких підприємств), установленого виробником, та визначити строк продовження експлуатації таких вагонів.

Відповідно до пунктів 1 та 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02.12.2022 № 1343 "Деякі питання оптимізації системи центральних органів влади" Міністерство інфраструктури перейменовано на Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України, а також реорганізовано Міністерство розвитку громад та територій шляхом приєднання до Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури.

Наказом Міністерства інфраструктури України від 30.11.2021 № 647, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 28.12.2021 за № 1677/37299, затверджено, зокрема, Порядок проведення комплексу діагностичних, ремонтних та реєстраційних операцій, спрямованих на продовження строку експлуатації вантажних вагонів (крім вантажних вагонів підприємств технологічного залізничного транспорту, що призначені для переміщення вантажів у виробничих цілях в межах території таких підприємств), установленого виробником

Водночас постановою Кабінету Міністрів України від 22.11.2022 № 1308 "Про вихід з Угоди про координаційні органи залізничного транспорту Співдружності Незалежних Держав" постановлено вийти з Угоди про координаційні органи залізничного транспорту Співдружності Незалежних Держав, вчиненої 14 лютого 1992 р. в м. Мінську (далі - Угода), якою засновано Раду щодо залізничного транспорту, яка складається з глав адміністрацій і органів управління залізничним транспортом держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, для координації роботи залізничного транспорту на міждержавному рівні та вироблення погоджених принципів його діяльності (пункт 1 Угоди).

Тобто, у зв`язку з прийняттям Постанови, з 25.11.2022 (дата набрання чинності Постановою від 22.11.2022 № 1308) виникла необхідність врегулювання правовідносин, які раніше були регламентовані Угодою, на рівні національних нормативно-правових актів, зокрема в частині визначення процедури уповноваження організацій на виконання робіт із технічного діагностування для продовження строку експлуатації вантажних вагонів.

Державний уповноважений Комітету дійшов висновку, що внаслідок неврегульованості питання процедури уповноваження організацій на виконання робіт із технічного діагностування для продовження строку експлуатації вантажних вагонів переважна більшість суб`єктів господарювання (4 з 5) наразі вийшли з Ринку через незалежні від них обставини. Водночас, враховуючи викладене, питання врегулювання процедури уповноваження організацій на виконання робіт із технічного діагностування для продовження строку експлуатації вантажних вагонів належить до компетенції та повноважень Мінрозвитку. При цьому з дати набрання чинності Постановою (25.11.2022) зазначене питання не врегулювало Мінрозвитку, що, у свою чергу, призвело до виходу учасників із Ринку через незалежні від них обставини.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач вказує, що оскаржуване у цій справі розпорядження Комітету не може бути видано з підстав, передбачених частиною першою статті 15 Закону України "Про захист економічної конкуренції", адже Мінрозвитку не видавало постанову № 1308, отже прийняття цієї постанови не може бути визнано антиконкурентною дією Міністерства.

Крім того, не вбачається бездіяльності Мінрозвитку через видання постанови № 1308, оскільки вказана постанова не містить жодної вказівки Міністерству. Водночас, відповідно до Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 № 950, зокрема і пункту 3 §33 Регламенту, підготовка проектів регуляторних актів у зв`язку із прийняттям постанови № 1308 мала відбуватись через надання відповідного доручення Уряду.

Позивач також вказує, що Міністерством прийнято наказ від 22.01.2024 № 62 "Про внесення змін до наказу Міністерства інфраструктури України від 30 листопада 2021 року № 647", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.02.2024. за № 281/41626, пунктом 1 якого внесено зміни до наказу № 647 доповнивши його після пункту 2 пунктом 3 такого змісту: "3. Установити, що терміни продовження строку експлуатації (служби) вантажних вагонів, зазначених у технічних рішеннях про продовження строків експлуатації (служби) вантажних вагонів, виданих спеціалізованими організаціями за результатами проведення комплексу діагностичних операцій вантажних вагонів до набрання чинності цим наказом, залишаються чинними". У зв`язку з цим пункти 3 6 вважати відповідно пунктами 4-7. Наказ № 62 діє під час правового режиму воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення чи скасування.

Відтак, на думку позивача питання продовження строку експлуатації (служби) вантажних вагонів, зазначених у технічних рішеннях про продовження строків експлуатації (служби) вантажних вагонів, виданих спеціалізованими організаціями врегульовано на час правового режиму воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення чи скасування.

З огляду на викладене, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить суд визнати недійсним і скасувати розпорядження заступника Голови Антимонопольного комітету України державного уповноваженого від 31.10.2025 № 09/229-р про початок розгляду справи № 126-26.13/153-25.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА МОТИВИ, З ЯКИХ ВИХОДИТЬ СУД

Відповідно до ч. 1 та ч. 4 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно ст. 1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері публічних закупівель.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", для реалізації завдань, покладених на Антимонопольний комітет України, в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі утворюються територіальні відділення Антимонопольного комітету України, повноваження яких визначаються Комітетом у межах його компетенції. У разі необхідності можуть утворюватись міжобласні територіальні відділення.

Повноваження територіальних відділень Антимонопольного комітету України визначаються цим Законом, іншими актами законодавства. Повноваження територіального відділення Антимонопольного комітету України не можуть виходити за межі повноважень Антимонопольного комітету України, визначених законом.

Статтею 5 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" унормовано, що Антимонопольний комітет України здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, законів України "Про захист економічної конкуренції", "Про захист від недобросовісної конкуренції", "Про державну допомогу суб`єктам господарювання", цього Закону, інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів, а щодо розгляду та вирішення справ про надання дозволів та висновків на узгоджені дії, концентрацію суб`єктів господарювання - також з урахуванням вимог Закону України "Про адміністративну процедуру".

Особливості спеціального статусу Антимонопольного комітету України обумовлюються його завданнями та повноваженнями, в тому числі роллю у формуванні конкурентної політики, та визначаються Законом України "Про Антимонопольний комітет України", іншими актами законодавства і полягають, зокрема, у особливому порядку призначення та звільнення Голови Антимонопольного комітету України, його заступників, державних уповноважених Антимонопольного комітету України, голів територіальних відділень Антимонопольного комітету України, у спеціальних процесуальних засадах діяльності Антимонопольного комітету України, наданні соціальних гарантій, охороні особистих і майнових прав працівників Антимонопольного комітету України на рівні з працівниками правоохоронних органів, в умовах оплати праці.

Згідно ст. 3 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині: здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб`єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції; контролю за концентрацією, узгодженими діями суб`єктів господарювання та дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції під час регулювання цін (тарифів) на товари, що виробляються (реалізуються) суб`єктами природних монополій; сприяння розвитку добросовісної конкуренції; методичного забезпечення застосування законодавства про захист економічної конкуренції; здійснення контролю щодо створення конкурентного середовища та захисту конкуренції у сфері державних закупівель; проведення моніторингу державної допомоги суб`єктам господарювання та здійснення контролю за допустимістю такої допомоги для конкуренції.

Приписами ст. 4 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" визначено, що Антимонопольний комітет України будує свою діяльність на принципах: законності; гласності; захисту конкуренції на засадах рівності фізичних та юридичних осіб перед законом та пріоритету прав споживачів.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має такі повноваження, зокрема: розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування за цими заявами і справами; приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами, перевіряти та переглядати рішення у справах, надавати висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції; розглядати справи про адміністративні правопорушення, приймати постанови та перевіряти їх законність та обґрунтованість; перевіряти суб`єкти господарювання, об`єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю щодо дотримання ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції та під час проведення розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції; при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб`єктів господарювання, об`єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом.

Предметом спору у цій справі стало прийняття 31.10.2025 Державним уповноваженим Антимонопольного комітету України Розпорядження №09/229-р про початок розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції №126-26.13/153-25, яким розпочато розгляд справи за ознаками вчинення Міністерством розвитку громад та територій України порушення, передбаченого частиною першою статті 15 та пунктом 3 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді бездіяльності, що полягає в неврегулюванні процедури уповноваження організацій на виконання робіт із технічного діагностування для продовження строку експлуатації вантажних вагонів.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19 Конституції України).

Перелік повноважень Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень, зокрема, у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції визначений у статті 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України".

Так, пунктом 2 частини 1 статті 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" передбачено, що у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції АМК наділений повноваженнями приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами, перевіряти та переглядати рішення у справах, надавати висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції.

Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" державні уповноважені є членами Антимонопольного комітету України як вищого колегіального органу.

Пунктами 1, 2 частини 1 статті 16 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" передбачено, що Державний уповноважений Антимонопольного комітету України має такі повноваження:

1) розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, про надання дозволу, надання попередніх висновків стосовно узгоджених дій, концентрації, приймати розпорядження про початок розгляду справи або надавати мотивовану відповідь про відмову в розгляді справи, проводити, організовувати розслідування або дослідження за цими заявами і справами, закривати провадження у цих справах незалежно від їх підвідомчості іншим органам Антимонопольного комітету України, вносити, передавати їх в установленому Антимонопольним комітетом України порядку на розгляд цих органів для прийняття рішення;

2) приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення, надавати попередні висновки стосовно узгоджених дій.

Згідно ч. 1, 3 ст. 15 Закону України "Про захист економічної конкуренції" антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю є прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.

Вчинення антиконкурентних дій органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом.

Згідно пункту 3 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю.

Приписами частини 1 статті 36 Закону України "Про захист економічної конкуренції" передбачено, що органи Антимонопольного комітету України розпочинають розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції за, зокрема заявами суб`єктів господарювання, громадян, об`єднань, установ, організацій про порушення їх прав внаслідок дій чи бездіяльності, визначених цим Законом як порушення законодавства про захист економічної конкуренції; поданнями органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю про порушення законодавства про захист економічної конкуренції; власною ініціативою органів Антимонопольного комітету України.

За змістом частини 1 та 2 статті 37 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у разі виявлення ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції, в тому числі наслідків такого порушення, органи Антимонопольного комітету України приймають розпорядження про початок розгляду справи.

Розпорядження про початок розгляду справи надсилається відповідачу протягом трьох робочих днів з дня його прийняття. У разі коли відповідача визначено після початку розгляду справи, йому протягом трьох робочих днів надсилається розпорядження про залучення до участі у справі як відповідача разом з розпорядженням про початок розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 35 Закону України "Про захист економічної конкуренції" розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції починається з прийняттям розпорядження про початок розгляду справи та закінчується прийняттям рішення у справі.

Пунктом 9 розділу VI Порядку розгляду Антимонопольним комітетом України та його територіальними відділеннями заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, затверджених розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.1994 № 5 та зареєстрованих у Міністерстві юстиції України від 06.05.1994 за №90/299 (у редакції розпорядження АМК від 29.06.1998 №169-р) (зі змінами та доповненнями) (далі - Порядок розгляду заяв і справ) визначено, що розпорядження про початок справи або про відмову в розгляді справи на підставі статті 36 Закону України "Про захист економічної конкуренції", підвідомчої адміністративній колегії територіального відділення Комітету, приймає адміністративна колегія територіального відділення Комітету.

Відповідно до п. 1 розділу VIІ Порядку розгляду заяв і справ, розгляд справи розпочинається відповідно до статті 37 Закону України "Про захист економічної конкуренції". Органи Комітету розглядають справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції у строки, передбачені частиною першою статті 37-1 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

Згідно п. 1 розділу VIІІ Порядку розгляду заяв і справ, у рішенні наводяться мотиви рішення, зазначаються встановлені органом Комітету обставини справи з посиланням на відповідні докази, а також положення законодавства, якими орган Комітету керувався, приймаючи рішення, обґрунтування розміру штрафу та спростування заперечень, наданих особами, які беруть участь у справі, до подання з попередніми висновками у справі (у разі їх наявності).

Судом встановлено, що спірним розпорядженням вирішено розпочати розгляд справи за ознаками вчинення позивачем порушення передбаченого частиною першою статті 15 та пунктом 3 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді бездіяльності, що полягає в неврегулюванні процедури уповноваження організацій на виконання робіт із технічного діагностування для продовження строку експлуатації вантажних вагонів, яка призвела або могла призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.

Збирання та аналіз доказів у справі доручено відділу ринків виробничих галузевих товарів Департаменту досліджень і розслідувань ринків виробничої сфери.

Суд зазначає, що спірним розпорядженням відповідачем не встановлено фактів порушення позивачем законодавства про захист економічної конкуренції, а лише виявлено ознаки відповідних порушень. Прийняття спірного розпорядження є процедурним моментом для проведення дослідження АМК, за результатом чого може бути прийнято рішення як про встановлення факту порушення, так і протилежне рішення, що є виключною компетенцією відповідача у справі.

Статтею 59 Закону України Про захист економічної конкуренції визначено, що підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; заборона концентрації відповідно до Закону України "Про санкції"; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

При цьому, видання розпорядження про початок розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції за своєю правовою природою не є актом, що встановлює факт порушення закону про захист економічної конкуренції, а лише фіксує процесуальне становище сторін у справі та має інформаційний характер і не може порушувати прав позивача, оскільки застосування будь-яких санкцій (заходів відповідальності), встановлених статтями 51-54 Закону, таке розпорядження не передбачає.

Такий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 18.01.2022 у справі №910/17572/20 та від 19.06.2025 у справі № 910/7646/24.

Таким чином, вирішуючи спір про визнання недійсним та скасування розпорядження, суд не здійснює оцінки правомірності дій особи, стосовно якої видано таке розпорядження. При цьому, саме по собі видання органом Антимонопольного комітету України такого розпорядження та здійснення ним розгляду відповідної справи не можна кваліфікувати як порушення прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які беруть участь у цій справі.

Суд зазначає, що прийняття державним уповноваженим Комітету оскаржуваного розпорядження жодним чином не порушує прав та охоронюваних законом інтересів позивача, оскільки початок розгляду АМК справи про захист економічної конкуренції не свідчить про подальше прийняття рішення про визнання дій позивача порушенням законодавства про захист економічної конкуренції.

Таким чином, проаналізувавши обставини справи в сукупності, суд дійшов висновку, що під час прийняття розпорядження, державний уповноважений Комітету діяв у межах своїх повноважень, у порядок та спосіб, встановлений законом, а відтак, правові підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Частинами 1-2 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частин 1-3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

ВИСНОВКИ СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

Отже, з огляду на викладене вище у своїй сукупності, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання недійсним та скасування розпорядження заступника Голови Антимонопольного комітету України державного уповноваженого від 31.10.2025 №09/229-р про початок розгляду справи № 126-26.13/153-25.

Разом з тим, суд вважає за необхідне вказати, що аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

При цьому, суд відзначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, ч. 9 ст. 145, ст. 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Міністерства розвитку громад та територій України (01135, місто Київ, проспект Берестейський, 14; ідентифікаційний код 37472062) до Антимонопольного комітету України (03035, місто Київ, вулиця Митрополита Василя Липківського, будинок 45; ідентифікаційний код 00032767) про визнання недійсним та скасування розпорядження від 31.10.2025 № 09/229-р про початок розгляду справи № 126-26.13/153-25 - відмовити.

2. Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 15.07.2026.

Суддя Сергій СТАСЮК