Решение № 138239049, 15.07.2026, Вишгородський районний суд Київської області

15.07.2026 Справа № 363/2658/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2026 року Вишгородський районний суд Київської області в складі:

судді Олійник С.В.,

за участі секретаря Захарової Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Вишгородського районного суду Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Димерської селищної ради Вишгородського району Київської області, третя особа Вишгородська державна нотаріальна контора про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування,

встановив:

29 квітня 2026 року позивачі звернулись до суду з позовом про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом.

В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначають, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилася спадщина, до складу якої входить житловий будинок 1960 року забудови загальною площею 75,6 кв. м, житловою площею 50,2 кв. м, з відповідними господарськими будівлями та спорудами: сараями літ. «Б» та «Е», погребами літ. «під Б» і «під Е», навісами літ. «В» та «Д», вбиральнями літ. «Г» та «Є», огорожею № 1, 2, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (колишня адреса: АДРЕСА_2 ).Право власності на вказане домоволодіння належало ОСОБА_3 , однак станом на 31 грудня 2012 року право власності на зазначений житловий будинок у КП «Вишгородське БТІ» зареєстровано не було.Спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_3 був його син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . На момент відкриття спадщини діяв ЦК УРСР, відповідно до статей 548, 549 якого спадщина вважалася прийнятою, зокрема, у разі фактичного вступу спадкоємця у володіння або управління спадковим майном. При цьому законодавство не встановлювало строку для отримання свідоцтва про право на спадщину.Згідно з довідкою про реєстрацію місця проживання, ОСОБА_3 був зареєстрований у спірному житловому будинку з 18 червня 1956 року до дня своєї смерті. Разом із ним були зареєстровані та проживали ОСОБА_4 і ОСОБА_5 .Водночас, відповідно до відповіді Вишгородського відділу державної реєстрації актів цивільного стану, актовий запис про шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян та архівних фондах відсутній. За таких обставин відсутні правові підстави вважати ОСОБА_5 спадкоємцем першої черги за законом після смерті ОСОБА_3 у розумінні статей 524, 529 ЦК УРСР. Крім того, ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .Отже, єдиним спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_3 був його син ОСОБА_4 , який фактично прийняв спадщину шляхом вступу у володіння та управління спадковим майном, у зв`язку з чим набув право власності на спірний житловий будинок. ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_4 , після смерті якого відкрилася спадщина на належне йому майно. Спадкоємцями першої черги за законом після його смерті є дружина ОСОБА_2 та дочка ОСОБА_1 . Після відкриття спадщини вони фактично прийняли її, оскільки постійно проживали та були зареєстровані у спірному житловому будинку, продовжували користуватися ним, утримувати його та здійснювати управління спадковим майном. Відповідно до статей 548, 549 ЦК УРСР вони є такими, що прийняли спадщину.Постановою державного нотаріуса Вишгородської державної нотаріальної контори від 02 лютого 2026 року позивачам відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спірний житловий будинок, що унеможливлює оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.Оскільки належні правовстановлюючі документи на спадкове майно відсутні, а оформлення спадкових прав у позасудовому порядку є неможливим, позивачі змушені звернутися до суду за захистом свого права шляхом визнання за ними права власності на спадкове майно в порядку спадкування.

Процесуальні дії та рішення у справі.

04 травня 2026 року ухвалою суду відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання та витребувано у Вишгородської державної нотаріальної контори копії спадкових справ.

13 травня 2026 року до суду від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності. Проти задоволення позовних вимог відповідач не заперечував.

20 травня 2026 року до суду від представника третьої особи надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності.

20 травня 2026 року до суду надійшли витребувані матеріали спадкових справ, надані Вишгородською державною нотаріальною конторою.

15 червня 2026 року до суду від представника позивачів надійшла заява про завершення підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

15 червня 2026 року ухвалою суду підготовче провадження закрито, а справу призначено до судового розгляду по суті.

23 червня 2026 року до суду від представника третьої особи повторно надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності.03 липня 2026 року до суду від представника позивачів надійшло клопотання, в якому останній просив розглянути справу за відсутності позивачів та їх представника, позовні вимоги підтримав у повному обсязі і просив їх задовольнити.

Позиції сторін у справі.

Позивачі та їх представник у судове засідання не з`явилися. Від представника позивачів до суду надійшла заява, в якій він підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив їх задовольнити та розглянути справу за відсутності позивачів і їх представника.

Представник відповідача Димерської селищної ради у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином. До суду подав заяву про розгляд справи за його відсутності, проти задоволення позову не заперечував.

Представник третьої особи Вишгородської державної нотаріальної контори у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином. До суду подав заяву про розгляд справи за його відсутності.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 23 квітня 1977 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 зареєстровано шлюб, після державної реєстрації якого подружжю присвоєно прізвище « ОСОБА_7 », « ОСОБА_7 ».

Згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 24 березня 1982 року батьками ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зазначені ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .

Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 від 10 жовтня 1999 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_8 зареєстровано шлюб, після реєстрації якого подружжю присвоєно прізвище « ОСОБА_10 ».

Згідно зі свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_4 від 20 лютого 2002 року шлюб між ОСОБА_9 та ОСОБА_11 розірвано Відділом реєстрації актів громадянського стану Вишгородського районного управління юстиції Київської області.

Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_5 від 09 липня 2005 року між ОСОБА_12 та ОСОБА_11 зареєстровано шлюб, після державної реєстрації якого подружжю присвоєно прізвище « ОСОБА_13 », « ОСОБА_13 ».

Згідно зі свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_6 від 22 вересня 2020 року ОСОБА_12 помер ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_7 від 13 вересня 2024 року між ОСОБА_14 та ОСОБА_15 зареєстровано шлюб, після державної реєстрації якого подружжю присвоєно прізвище « ОСОБА_16 », « ОСОБА_16 ».

Згідно з повторно виданим свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_8 від 08 жовтня 2025 року ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_9 від 08 вересня 1997 року ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Згідно зі свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_10 від 08 жовтня 2025 року ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження № 00054101387 від 10 жовтня 2025 року внесено актовий запис про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьками якого зазначені ОСОБА_3 та ОСОБА_17 .

Із відповіді Вишгородського відділу державної реєстрації актів цивільного стану від 31 березня 2026 року та відповіді Державного архіву Київської обласної військової адміністрації від 03 квітня 2026 року вбачається, що актовий запис про шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 у державних реєстрах та архівних фондах не виявлено.

З протоколу № 4 засідання виконавчого комітету Димерської селищної ради депутатів трудящих Димерського району Київської області УРСР від 03 лютого 1960 року вбачається, що за ОСОБА_3 визнано право особистої власності на домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 . Вказані обставини також підтверджуються матеріалами інвентаризаційної справи № 192 та будинковою книгою.

Рішенням Димерської селищної ради Вишгородського району Київської області від 10 вересня 2015 року вулицю Косарєва у смт Димер перейменовано на вулицю Яблуневу.

Відповідно до акта про зміну нумерації та адреси житлового будинку від 11 березня 2026 року встановлено, що у зв`язку зі зміною назви вулиці та впорядкуванням нумерації будинків адреса житлового будинку, право особистої власності на який було встановлено за ОСОБА_3 , змінена з: « АДРЕСА_2 » на: « АДРЕСА_1 ».

З довідки КП «Вишгородське БТІ» від 04 грудня 2025 року № 1956, що міститься в інвентаризаційній справі № 792, вбачається, що станом на 01 січня 2013 року право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 у КП «Вишгородське БТІ» не зареєстровано.

З технічного паспорта КП «Вишгородське БТІ» від 12 листопада 2025 року встановлено склад та технічні характеристики спірного об`єкта нерухомості, до складу якого входять житловий будинок та господарські будівлі і споруди.

З відповіді Димерської селищної ради від 16 лютого 2026 року вбачається, що під час проведення погосподарського обліку зафіксовано житловий будинок АДРЕСА_1 . Водночас селищна рада повідомила про відсутність інших документів чи офіційної інформації, які б підтверджували тотожність адрес: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 .

Відповідно до відповіді архівного відділу Вишгородської районної військової адміністрації від 30 березня 2026 року рішення щодо зміни нумерації житлового будинку з № 5 на № 44 у документах архівного фонду за 19751978 роки не виявлено.

Відповідно до інформації Димерської селищної ради від 30 жовтня 2025 року ОСОБА_3 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 18 червня 1956 року до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 . На день його смерті за цією ж адресою були зареєстровані ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Заповіт від імені ОСОБА_3 не посвідчувався.

Згідно з інформацією Димерської селищної ради від 30 жовтня 2025 року ОСОБА_4 був зареєстрований за зазначеною адресою до дня своєї смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 . На цей час разом із ним були зареєстровані ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Заповіт від його імені не посвідчувався.

Відповідно до інформації Димерської селищної ради від 30 жовтня 2025 року ОСОБА_5 була зареєстрована за цією ж адресою до дня своєї смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 . На день її смерті за вказаною адресою були зареєстровані ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Заповіт від її імені не посвідчувався.

Із витягів зі Спадкового реєстру від 02 лютого 2026 року встановлено, що після смерті ОСОБА_4 заведено спадкову справу № 75177866, а після смерті ОСОБА_5 спадкову справу № 75177928.

Постановами державного нотаріуса від 02 лютого 2026 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом у зв`язку з відсутністю документів, що підтверджують право власності ОСОБА_3 на спірний житловий будинок.

Відповідно до висновку про ринкову вартість нерухомого майна ринкова вартість житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , становить 155 358 грн.

Із матеріалів спадкових справ № 18/2026 та № 19/2026 судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є єдиними спадкоємцями за законом після смерті ОСОБА_4 .

Згідно з витягом з реєстру Димерської територіальної громади від 23 жовтня 2025 року ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Із копії паспорта ОСОБА_2 вбачається, що місцем її реєстрації є: АДРЕСА_1 .

Застосовані норми права.

Згідно ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Відповідно до ст. 525 ЦК УРСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим день, зазначений в статті 21 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 526 ЦК УРСР місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця (стаття 17 цього Кодексу), а якщо воно невідоме, місцезнаходження майна або його основної частини.

Відповідно до ст. 527 ЦК УРСР спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті і народженні після його смерті.

Відповідно до ст. 529 ЦК УРСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Відповідно до ст. 548 ЦК УРСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном.

ЦК УРСР не обмежувався строк для отримання свідоцтва про право на спадщину за законом.

Порядок реєстрації права власності на домоволодіння та житлові будинки в той час було врегульовано Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР (далі - Інструкція), затвердженою Міністерством комунального господарства УРСР 31.01.1966 (втратила чинність на підставі Наказу Держжитлокомунгоспу №56 від 13.12.95).

Рішення державного реєстратора, витяг з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав, отримані в електронній чи паперовій формі за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав, мають однакову юридичну силу та використовуються відповідно до законодавства.

Відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.

Згідно зі ст. 8 Конвенції, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Невчасне оформлення майнових прав за особою й неможливість їх успадкування внаслідок цього має розцінюватися як невиправдане втручання в приватну сферу особи, є порушенням її прав, які потребують захисту в судовому порядку, а тому за наявності правовстановлюючого документу на земельну ділянку спадкодавця, ефективним способом захисту, який є адекватним змісту порушеного права і не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України), є саме визнання права власності на спірну земельну ділянку за позивачем в порядку спадкування.

Мотиви та висновки суду.

Відповідно до статей 548, 549 Цивільного кодексу Української РСР у редакції, чинній на час відкриття спадщини (далі ЦК УРСР), для набуття спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Спадкоємець вважається таким, що прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном чи подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про її прийняття. Такі дії повинні бути вчинені протягом шести місяців із дня відкриття спадщини.

За змістом статті 529 ЦК УРСР при спадкуванні за законом спадкоємцями першої черги є діти, дружина та батьки померлого.

Відповідно до статті 1296 Цивільного кодексу України спадкоємець, який прийняв спадщину, має право одержати свідоцтво про право на спадщину. Водночас відсутність такого свідоцтва не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 13 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом.

Оцінивши докази у справі відповідно до вимог статті 89 ЦПК України, суд дійшов таких висновків.

Із протоколу № 4 засідання виконавчого комітету Димерської селищної ради депутатів трудящих Димерського району Київської області УРСР від 03 лютого 1960 року, матеріалів інвентаризаційної справи КП «Вишгородське БТІ», будинкової книги, технічного паспорта та акта про зміну адреси житлового будинку від 11 березня 2026 року судом встановлено, що ОСОБА_3 належав на праві особистої власності житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами, який на теперішній час розташований за адресою: АДРЕСА_1 (колишня адреса: АДРЕСА_2 ).

Довідка КП «Вишгородське БТІ» про відсутність державної реєстрації права власності станом на 01 січня 2013 року не спростовує належності спірного нерухомого майна ОСОБА_3 , оскільки право власності виникло задовго до запровадження сучасної системи державної реєстрації речових прав та підтверджується належними письмовими доказами.

Судом установлено, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , після чого відкрилася спадщина на належне йому майно. Оскільки спадщина відкрилася під час дії Цивільного кодексу Української РСР 1963 року, спірні правовідносини підлягають вирішенню відповідно до його положень.

Як убачається з матеріалів справи, на день смерті спадкодавця разом із ним у спірному житловому будинку був зареєстрований та проживав його син ОСОБА_4 , який після смерті батька продовжив володіти, користуватися та управляти спадковим майном. Такі обставини свідчать про фактичне прийняття ним спадщини відповідно до статей 548, 549 ЦК УРСР.

Оцінюючи коло спадкоємців після смерті ОСОБА_3 , суд враховує, що відповіді Вишгородського відділу державної реєстрації актів цивільного стану та Державного архіву Київської обласної військової адміністрації підтверджують відсутність актового запису про державну реєстрацію шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 . За відсутності належних доказів існування зареєстрованого шлюбу ОСОБА_5 не може вважатися спадкоємцем першої черги за законом у розумінні статті 529 ЦК УРСР. Сам по собі факт спільного проживання зі спадкодавцем не породжував права на спадкування за законом.

Таким чином, суд доходить висновку, що єдиним спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_3 був його син ОСОБА_4 , який фактично прийняв спадщину.

Після смерті ОСОБА_4 05 вересня 1997 року спадщину фактично прийняли його дружина ОСОБА_2 та дочка ОСОБА_1 , які на час відкриття спадщини проживали разом зі спадкодавцем, були зареєстровані у спірному житловому будинку, після його смерті продовжували користуватися, утримувати та управляти спадковим майном. Матеріалами спадкових справ підтверджується, що інших спадкоємців, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_4 , не встановлено.

Постановами державного нотаріуса Вишгородської державної нотаріальної контори від 02 лютого 2026 року позивачам відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом у зв`язку з відсутністю документів, що підтверджують право власності спадкодавця на спірний житловий будинок.

Відповідно до пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа має право звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 265/6868/16-ц, відповідно до якого визнання права власності на спадкове майно є належним способом судового захисту у випадках, коли оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку є неможливим.

З огляду на встановлені обставини, враховуючи належність спірного житлового будинку ОСОБА_3 , фактичне прийняття спадщини після його смерті ОСОБА_4 , а після смерті останнього ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , відсутність інших осіб, які прийняли спадщину або заявили права на спірне майно, а також неможливість оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, суд доходить висновку, що позовні вимоги є законними, обґрунтованими, підтверджуються належними, допустимими та достатніми доказами, а тому підлягають задоволенню шляхом визнання за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 права власності на спірний житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами в порядку спадкування за законом.

Керуючись ст.ст. 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Димерської селищної ради Вишгородського району Київської області, третя особа Вишгородська державна нотаріальна контора, про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування задовольнити.

Встановити факт, що після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадщину прийняв його спадкоємець за законом ОСОБА_4 .

Встановити факт, що після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , спадщину прийняли його спадкоємці за законом ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку житлового будинку, загальною площею 75,6 кв. м, житловою площею 50,2 кв. м, з відповідними господарськими будівлями та спорудами: сарай літ. «Б», погріб літ. «під Б», навіс літ. «В», вбиральня літ. «Г», навіс літ. «Д», сарай літ. «Е», погріб літ. «під Е», вбиральня літ. «Є», огорожа № 1, № 2, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку житлового будинку, загальною площею 75,6 кв. м, житловою площею 50,2 кв. м, з відповідними господарськими будівлями та спорудами: сарай літ. «Б», погріб літ. «під Б», навіс літ. «В», вбиральня літ. «Г», навіс літ. «Д», сарай літ. «Е», погріб літ. «під Е», вбиральня літ. «Є», огорожа № 1, № 2, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня вручення повного рішення суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_11 .

Позивач: ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_12 .

Відповідач: Димерська селищна рада Вишгородського району Київської області, адреса місцезнаходження: Київська обл., Вишгородський р-н, с-ще Димер, вул. Соборна, 19, код ЄДРПОУ 04359488.

Третя особа: Вишгородська державна нотаріальна контора, адреса місцезнаходження: Київська обл., Вишгородський р-н, м. Вишгород, пл. Шевченка, буд. 1.

Суддя С.В. Олійник